Ахав, демон и Яхве

Ахав, демон и Яхве

Вступление. Зачастую люди, исследующие истории с упоминанием диалогов между Богом и сатаной, спешат обвинить Всевышнего в сотрудничестве с родоначальником зла (Иов.1-3; Зах. 3 и т.д.). И наша история, представленная в 3 Цар. 22 и 2 Пар. 18, яркий тому пример. Ее признают главным образцом пророческого конфликта между царями и пророками, между Богом и лжепророками, между прозорливцами и лжепророками. Забегая наперед, важно заметить, что в этой истории красной нитью прослеживается мысль: постановления, принимаемые в земных заседаниях, должны подчиняться откровению небесного совета, которое, судя по всему, является обязательным, богословским поводом для человеческих решений. В 3 Цар. 22:19-23 цинизм земного совета сравнивается с небесным заседанием, представляющим собой высшее учреждение Яхве, которое хотя и контролирует историю, но не все в ней инициирует. Небесный суд раскрывает истинную природу земного, то есть, он указывает на то, что манипулирование, обман и своеволие принадлежат исключительно Ахаву и его свите – лжепророкам. И все же, контроль над событиями находится не в руках земных правителей, но во власти Того, Кто обитает в небесах. Этот вывод соответствует конечной теме книг Царств, а именно: Яхве, а не земной царь управляет историей. В этих документах вся слава и сила царей, которые зачастую ведут себя цинично, высмеивается, а сила Яхве – возвеличивается. Скорее всего, повествователь хотел подчеркнуть, что каждое событие, независимо от обстоятельств, находится во власти Бога и должно прослеживаться к Нему, как к конечной причине.

Литературный контекст. Не только небесное видение Михея (3 Цар. 22:19–23), но и вся двадцать вторая глава в совокупности считаются герменевтическим окном в мир последующего повествовательного материала. Содержание видения говорит о том, что победа арамеян (сириян) над Израилем и смерть царя (3 Цар. 22:29–36) должны рассматриваться не как вызов высшей власти Яхве, а скорее как подтверждение ее наличия и неостраненности. В более широком смысле 3 Цар. 22 объединяет темы и события из окружающего ее обрамления (3 Цар. 16–21; 4 Цар. 3–13), объясняющего суть конфликта с сириянами и сообщает о причинах падения династии Омридов. С одной стороны, в ней подчеркивается то, как Яхве использовал арамеян против самой династии. С другой стороны, ясно указан путь освобождения Иуды от политического гнета Израильского государства.

Обсуждение нюансов истории. Рассказчик подробно описал участников придворной сцены в Самарии: цари, восседающие на своих тронах (3 Цар. 22:10) и их религиозные псевдолидеры – лжепророки (3Цар.22:6,11-12), стоявшие у истоков эффектного, псевдодуховного шоу. Его финальная часть начинается тогда, когда на арене столь «высокоманерных» проявлений появляется Божий пророк Михей, информируя собравшихся о небесной сцене, в которой также упоминается Небесный царь со своей свитой (3 Цар. 22:19-23). Нужно отметить, что небесное заседание, представленное здесь, не является абстракцией или реальностью, отдаленной от героев, упомянутых в рассказе. Наоборот, оно изображает духовную подлинность того, что происходит здесь и сейчас на земле, у входа ворот Самарии, объективно интерпретируя искаженность и субъективность царских решений. Стало быть, отношения между судом Яхве и заседанием Ахава не являются причинно-следственными: якобы Яхве принимает решение, которое неизменно и неизбежно отражается на несчастном и безвольном Ахаве. Интересен тот факт, что детали небесной встречи становятся доступными благодаря прозорливцу, который не прибегает к «правильной» религиозной риторике, в отличии от проплаченных из царской казны лжепророков. Сам же Михей, в попытках повлиять на сердце царя, прибегает к творческой остроте. Динамика встречи между Ахавом и Михеем имеет решающее значение: пророк сталкивается с отказом царя отреагировать положительно на его предупреждение. В результате, на карту поставлен в полном смысле вопрос жизни и смерти, и не только одного царя.

Итак, как же следует истолковывать особенности видения в 3 Цар. 22:19-23? В русле договоренности между Яхве и злым духом? Или же иначе? Следует подчеркнуть, что существует три разных уровня или измерения в осмыслении деталей увиденного. Они являются взаимосвязанными аспектами одной перспективы, и принятие только одного элемента в отрыве от других, может привести к недоразумению в истолковании.

Во-первых, это психологический уровень коммуникативной динамики, с помощью которой Михей пытается достучаться до Ахава. Многих читателей смущает слово, используемое для развития сюжета: Яхве предлагает, чтобы некто попытался «склонить» Ахава (20 [склонил], 21 [склоню], 22 [склонишь]). Еврейский глагол «пата» в этом тексте значит: обмануть, соблазнить, обольстить, оглупить. С его помощью описывается такой тип человека, которого легко обмануть. Само слово уничижительно по своему характеру. Например, пророк Осия говорит о Ефреме как о «глупом голубе» (Ос. 7:11). Короче говоря, речь идет о птичьих мозгах (у нас говорят: о куриных). Вспоминается случай с Иоавом, который в присутствии Давида дал оценку поступку Авенира: «Ты знаешь Авенира, сына Нирова: он приходил обмануть тебя» (2 Цар. 3:25). Буквально: «он приходил оглупить тебя/показать твою наивность». Учитывая особенности еврейского языка, слова Бога «кто склонил бы Ахава?», можно перефразировать следующим образом: «кто продемонстрирует глупость или же безрассудство Ахава? Его незащищенность перед обманом должна быть очевидна всем». Фактически Михей говорит Ахаву: «Ты настолько глуп, что тебя вводят в заблуждение». В итоге, придворные пророки (которых Ахав мог презирать), обманывая царя, демонстрируют его наивность, и несмотря на это, он остается легковерным. Он сталкивается с реальным и серьезным обманом, где ставки настолько высоки, насколько это возможно, а последствия принятия фальши будут необратимыми. На самом деле, у правителя больше причин не поддаваться обману, чем кажется на первый взгляд. Прописная истина заключается в том, что никому не нравится быть обманутым. И если я узнаю, что меня вводят в заблуждение, то предпринимаю действия определенного характера. К сожалению, большинство людей уподобляются монарху и пребыванию в свете предпочитают следование фантасмагориям и фата-морганам падшего ангела.

 Некоторые детали текстов. В 3 Цар. 22:19 говорится о том, что небесное воинство стояло по правую и левую стороны от Яхве. Господь обращается ко всем стоящим пред Ним, не исключительно к воинству: «Кто склонил бы Ахава?» (3 Цар.22:20). Никто не сомневается в том, что этот вопрос подразумевает наличие воли и выбора не только у сверхъестественных существ, но и у самого Ахава. Если бы речь шла о договоре между Богом и злым духом, тогда в чем смысл упоминания небесного воинства?

Вторая часть вопроса: «чтобы он пошел и пал в Рамофе Галаадском» (3 Цар. 22:20), зачастую истолковывается неверно: мол, Бог спланировал или запрограммировал падение и гибель Ахава. Но в таком случае первая часть вопроса противоречит этой: если он упадет в Рамофе, для чего его «склонять»? Обладал ли он выбором? Оказывается, если следовать утверждениям искаженной и неосвященной логики, исход всего уже предвосхищен и предрешен, о чем и сообщает вторая часть вопроса. К счастью, это далеко не так. И все-таки, как же истолковать кажущееся затруднение? Отвечая на этот вопрос прибегнем к парафразу: «Пойди и проверь выбор Ахава, точнее, подтверди его, но не управляй им. Покажи всем, что находится внутри у царя, тяготеющего ко лжи. Всем должно быть очевидно, что он легко подается обману».

В речении «чтобы пал» акцент ставится на следствии и на результате. Речь не идет о создании специфических условий, которые неизбежно приведут к столь глубокому падению царя. И это не момент скриптирования, не о цели здесь говорится, но о необходимости продемонстрировать и вывести на свет недоступное людскому взору. Интересно, что из небесного воинства никто не ответил положительно на вопрос Яхве: «Кто склонил бы Ахава?». Но в 3 Цар. 19:21 говорится, что некий «дух вышел» в качестве добровольца, хотя ни место, откуда он пришел, ни форма его визуализации не уточняются. Если бы речь шла о Божьем ангеле, то использовалась бы соответствующая лексика. Но здесь все иначе. Проявляя инициативу и предлагая свои мерзкие услуги, дух заявляет: «я выйду и сделаюсь духом лживым в устах всех пророков его». Божий ответ застает вдумчивого читателя врасплох: «ты склонишь его и выполнишь это; пойди и сделай так». Как это понимать? Снова в русле договоренности между Богом и демоном? Не думаю.

Выражение: «ты склонишь его», предполагает, что действия духа достигнут цели. И не по причине того, что там наверху все заведомо решено, т.е. предписано. Если бы это являлось правдой, то Ахава следовало бы признать безвольным инструментом в руках лживого духа, что необратимо с перспективы последствий. Наоборот, оказывается в силу волевых решений царя и никого более дух добивается своего.

Фраза: «ты выполнишь» (3 Цар. 22:22), должна истолковывается идентично предшествующим: это не приказ, а указание на то, что непременно свершится. А иначе, дух, игнорируя волю Ахава, ведет его, словно запрограммированного, к верной погибели.

Высказывание: «пойди и сделай, и успеешь [сможешь, добьешься]» (2 Пар. 18:21) – не должно восприниматься как информация о системе координат, спущенной сверху для управления поведением злого духа и Ахава мимо воли обоих. Просто Бог, предвидя исход всего, сообщает об этом печальном факте (дух добьется своего) на небесной встрече. Конечно же критики скажут, а как быть с этим: «И вот, теперь попустил Господь духа лживого в уста всех сих пророков твоих»? (3 Цар. 22:23). Стоит сказать, что эта фраза не перечеркивает наши комментарии. Ведь мы уже ранее отмечали, что дух добровольно согласился оглупить царя. Следовательно, Бог допустил, а не инициировал его активность. В противном случае, даже сам дух предстает безвольным существом, используемым Всевышним.

Во-вторых, это моральный уровень. Предмет нашего внимания, опять-таки, связан с еврейским термином, на этот раз с существительным «шэкэр» (ложь, обман). Речь о средстве, которое будет задействовано духом для обольщения Ахава — содержание уст четырехсот пророков. Это фундаментальный термин иудейского пророческого языка, имеющий особое значение в книге Иеремии в контексте конфликтов с ложными пророками (например, Иер. 14:13-14; 6:13-14). Лжепророки всегда говорили о том, что они посланы Яхве, но в реальности все обстояло не так. Их устремления были связаны с тем, чтобы поместить человека в желаемый для него мир. Именно с этой целью и использовалась ложь. К слову сказать, это не бескорыстное использование религиозного языка, которому не хватает ни целостности, ни взаимодействия с Богом. Важно не забывать следующее: весть пророков Ахава, обозначенная как шэкэр, свидетельствует об отсутствии в ней целостности. Мир лжи — это мир изломанного, искаженного и разобщенного бытия. Из-за корысти лжепророки влагают в уши царя то, что он хочет услышать. А это значит, что обманчивое послание пророков отображает волю царя, являясь в какой-то мере его аналогом, ищущего в ней самого себя. Именно этот момент исследователями признается моральным элементом видения пророка. В итоге Михей дополняет психологический вызов коммуникативной динамики (избегай обмана) моральным требованием (не будь так эгоистичен), суть которого заключается в признании отсутствия целостности в речениях лжепрозорливцев касательно успеха в Рамофе-Галаадском.

В-третьих, это богословский уровень в видении Михея — сосредоточенность на Боге, допустившего влияние злого духа, дабы посредством этого продемонстрировать устремления Ахава и спасти его от верной гибели. Пророк понимает, что самодержец должен признать вестью от Бога его послание, а не словоблудие четырехсот лжецов, и прийти к осознанию того, что не он, человек, выступает источником «недоброго» для Ахава, и не Яхве, пославший его, а исключительно злой дух. И не смотря на эти обстоятельства, Бог использует пророка в противостоянии с царем. Но последний оказывает Ему жесткое сопротивление, отвергая посланную весть предостережения.

Итак, каким Бог предстает в этой истории? Очевидно, что Тот, Кто посылает истинного пророка к царю-отступнику, проявляет к нему сострадание! Так, Яхве протягивает руку тому, кого стремиться вернуть на путь праведности. «Недоброе» может быть отменено только в ответ на истинное покаяние. Но проблема заключается в том, что Божественное сострадание зачастую очень сложно донести упорному идолопоклоннику. В такой ситуации трудно подобрать даже сам формат донесения вести тем, у кого воля основана на сомнительной морали. Скорее всего, Божья весть о милосердии будет воспринята адресатом с безразличием и отвергнута. И даже может подтолкнуть к самовольно избранному курсу действий без фундаментальной смены жизненного направления, требуемого для изменения Божьих решений. Вероятно, сообщение о Божественной благости, должно быть выражено соответствующими обстоятельствам терминами, которые бы оказывали влияние на человеческую волю и бросали ей вызов. Сама весть должна быть сформулирована как воззвание, конфронтационной и даже враждебной, чтобы ее нравственный характер мог стать понятным. Нам известно, что игнорирование Божественного воззвания, приводит к дистанцированию от позитивного решения конфликта. В библейском мировоззрении, когда инициатива Бога не порождает раскаяние, она приводит к ожесточению сердец. Говоря об Ахаве, то в повествовании о нем мы встречаемся не просто с описанием его состояния, которое обнаруживается спустя какое-то время, но с изображением того, что происходит в момент встречи представителей двух идеологий.

Именно в эти судьбоносные минуты появляется Седекия (3 Цар. 19:24) как предводитель придворных пророков. Он тот, кто потеряет больше всего, если царь прислушается к Михею. Мы же прекрасно понимаем: если разоблачить лжеца, который преследуя корысть, обманывает Ахава, то он, как минимум, будет публично опозорен, столкнувшись со страхом потери своего положения, а как максимум, может лишиться жизни. Поэтому в момент истины он решает весьма эффектно и во всей полноте воплотить влияние лживого духа, о котором говорил прозорливец Михей. Зеркальное отражение мироразрушительных устремлений духа искусителя — Седекия, вмешивается в ситуацию, чтобы гарантированно доказать колеблющемуся царю, кого необходимо считать настоящими друзьями и советниками.

 И также эта история поднимает фундаментальную герменевтическую проблему, связанную с различением множественных и противоречивых голосов, говорящих во имя одного и того же Бога. Ахав должен был выбрать между собственным стремлением к самолюбию, выраженным и представленным лжепророками (3 Цар. 19:6,12), и предупреждением Михея, доказывающим царю, что тот пренебрегает долгом и подвергает опасности как свою, так и жизнь других (3 Цар. 22:17). Посланец Божий бросает вызов царю, заявляя, что лишь глупец поверит обману этих пророков, ведь ключ к решению его проблем находится только в его руках. Как оказалось, царю трудно покаяться, т.е. отказаться от своих амбиций в отношении Рамофа Галаадского и тем самым, спасти собственную жизнь и принести пользу народу. Слова Михея являются для царя подтверждением его предрассудков, хотя пророк направлял их на смягчение ожесточившегося сердца. К величайшему сожалению, Ахав не послушал прозорливца, что не означает поражения Яхве в идеологической войне.

Какова цель видения? Очевидно, что оно носит дидактический характер: убедить всех, что только Бог главенствует в этом мире, и Ему одному известно все о решениях, принимаемых как в Самарии, так и по всей земле.

Чему учит видение? Во-первых, очевидно, что четыреста пророков Ахава пророчествовали ложно. Во-вторых, именно злой дух был источником неправдивого пророчества. В этой истории он дискредитирован как источник божественного знания. Именно он оказал влияние на пророков Ахава, которые, в свою очередь, избрали столь коварный путь бытия. Даже тогда, когда Ахав столкнулся с истиной, он настаивал на том, чтобы вступить в сражение, потому что лживый дух, действующий через лжепророческое большинство, убедил его в грядущей победе.

Выводы.

Первое, что необходимо помнить: если в обсуждаемой нами истории все исходит от Бога, в таком случае это видение не несет богословской нагрузки. Зачем Богу договариваться со злым духом, если Он может поработить волю последнего и управлять его действиями? Если Он желает осуществить задуманное, зачем прибегает к посторонней помощи? В крайнем случае Он мог бы использовать ангелов для достижения немыслимой цели.

Второе, настораживает неверный подход к словам Бога: «чтобы он пошел и пал» (3 Цар. 22:20), который рассматривает их как просьбу, или же как приказ. Значение этой фразы мы уже обсуждали. Нужно не забывать, что не только слова, но и содержание видения Михея, отображают суть сказанного в 3 Цар. 22:5-6, 11-12: Ахав по собственной инициативе призывает лжепророков, которые прибегая ко лжи, искажают реальность, убеждая царя, что Господь одобряет предстоящую военную компанию. Если согласиться с подобным курсом размышлений, тогда мы приходим к следующему заключению: за кулисами два внеземных существа договорились между собой, используя безвольных индивидов – пророков.  Оказывается, в действительности все было наоборот. Каждый сделал свой выбор.

Третье, в этой истории нет ни безвольных, ни запрограммированных. Все герои действуют по собственному усмотрению. Вся суть сводится к одному высказыванию: Господь никогда и ни при каких обстоятельствах не сотрудничает с сатаной в сфере зла и порока. Злой дух сам решает, что ему делать и как. Господь же только допускает испытание Ахава лжепророчеством, преследуя одну-единственную цель: спасти и сохранить его.

Четвертое, Бог прилагает все усилия, чтобы предотвратить вхождение человека в запретные и опасные для него области. Но если тот упорствует, Он позволяет ему насладиться последствиями собственной неуступчивости и неотступности.

Пятое, представленное нами краткое толкование особенностей повествования может служить неким образцом в обсуждении принципиально схожих диалогов в Священном Писании (Иов 1-2; Зах. 3).

 

Если что не так, то Dieu me pardonnera, c’est son métier (Бог простит меня, это его работа).

Владимир Лукин, доктор богословия

image_pdfimage_print

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21