Апостол проти лжевчителів

Уривок з послання Павла до Колосян 2:16-17 впродовж довгих років є причиною суперечок та непорозумінь між дослідниками теології, які висувають різноманітні інтерпретації слів апостола.

Чітко прослідковуються акценти, які розставляє Павло в цих текстах, де приховане певне застереження до Колосян, щоб вони уникали підміни понять і не були обмануті переконливими словами філософів, людських традицій чи світських принципів. Тому, загалом послання вражає своєю христологічністю, ще раз нагадуючи про те, що Христос, а не будь-хто чи що інше має посісти центральне місце в нашому житті, в тому числі наші марні спроби досягти повноти пізнання власним аскетичним способом життя [11, с. 137].

Неправильне розуміння тексту спричиняє неправильне його застосування в межах життя окремого дослідника Біблії, цілих церковних громад та конфесій в цілому. Враховуючи, що обрані тексти стосуються практичних питань християнського життя, а саме їжі, днів святкувань, важливим є приділити достатньо уваги таким, як може здатися спершу читачеві, суперечливим текстам як ці. Проте, як ми побачимо далі, позицій щодо тлумачення тексту настільки багато і вони неабияк різнобічні та подеяк вкрай заплутані. Тільки деякі дослідники підходять до тексту без особистих упереджень, даючи можливість обрати те, що справді відображає суть сказаного Павлом в центральних текстах цього дослідження.

Традиційно більшість дослідників Біблії, в тому числі Лютер та Рацлафф, розуміють Кол. 2:16 як заперечення дотримання християнами єврейського способу життя та календарних свят, включно з дотриманням суботи. Але є окремі дослідники в галузі богослов’я такі як Дуглас Де Лейсі, Кім Папаяну, Самуель Бакіокі, Томас Райт та деякі інші, які не розділяють поширеної думки щодо вказаних текстів.

У 2 розділі Послання до Колосян увага читача зосереджується на наступних аспектах:

Боротьба Павла за церкву в Колосах та Лаодикії (текст 1);
Продовження розпочатої ще в 1 розділі христологічної розмови про джерело премудрості (тексти 2-3);
Застереження Павла щодо фальшивих доводів, філософії та омани (тексти 4-8);
Достатність і повнота Христа та перемога Його жертви над гріхом (тексти 9-15);
Заключне та центральне застереження не піддаватися осуду та не бути зведеними удаваним християнством (тексти 16-23).

Апостол ще раз нагадує церкві в Колосах про свою відданість їй та церкві в Лаодикії, робить акцент на Христі, як повноті всякого розуміння та премудрості, після чого переводить тему і говорить про пильність, аби не бути зведеними фальшивими доводами при суперечці, та тримається цієї центральної теми впродовж всього розділу, а отже, оскільки відбувається зміна теми розмови, ми можемо стверджувати, що 4 текст є верхньою межею обраного уривку.

Далі Павло заохочує Колосян продовжувати твердо стояти у вірі, аби не бути зведеними філософією, марною оманою за людським переданням, за стихіями світу, а не за Христом. Між цим нагадуючи про повноту Божества, втілену в Ісусі Христі та Його жертву, яка прибила та знищила рукописання. Після чого ми переходимо до наших ключових текстів про тих, хто судить та може звести їх удаваною покорою, що не від Христа, а лише має вид мудрості. У 2 розділі Павло підіймає тему споглядання небесного, а не земного, що дає нам чітке розуміння нижньої межі поданого уривку, а саме 23 текст, 2 розділу.

Проте ми зосередимо свою увагу переважно на 2 розділі, 16 та 17 текстах, у зв’язку з тим, що подані тексти розривають тему схвалення або ж осудження дотримання календарних свят та певних християнських практик, вказуючи в 17 тексті, що це всього лише тінь.

Історико-культурний контекст

Єресь

Професор Нового Заповіту Мерріл Тенні стверджує, що єресі, які мали місце в Колосах, а також стали причиною написання цього послання, з’явилися у зв’язку з розташуванням цього міста. Наразі нам відомо, що місто Колоси було розташоване в Лікінський рівнині на відстані близько 100 миль від Ефесу. Саме місто за своїм значенням поступалося лише Лаодикії та Ієраполю, де вже існували християнські церкви (Кол.4:13). Також відомо, що місто знаходилося на торгівельному шляху, по якому в Рим доставляли східні товари, а також східні релігії. Щодо колосян, то вони були Фрігіїцями, а деякі з них язичниками (1:27), які прагнули пізнання таємничого та містичного. Насправді вони шукали можливості пізнання повноти спілкування з Богом, і як тільки у їхньому середовищі опинялися вчителі, які обіцяли містичне пізнання Бога, колосяни слідували за ними. Їх легко можна було звабити вдаваною смиренномудрістю, яка була обрамлена у вигляді аскетичного способу життя, поклонінню ангелів, утриманню від певної їжі чи напоїв, дотримання певних свят та шанування певних днів. За словами професора Тенні, єресь мала подобу тієї, яка була в галатів, проте тут вона стосувалася більше особистості Христа.

Більшість дослідників погоджується в тому, що ця єресь була синкретизмом юдейських та східних елементів. Це було поєднання вшанування «стихій світу» разом з юдейським ритуалізмом, який був пов’язаний з певними харчовими обмеженнями та обрядами. І, як ми бачимо у відповіді Павла, реакція на цю єресь була прихована не в суперечках, а в правильному представленні особистості Христа.

Враховуючи те, що Павло ніколи не був в християнській громаді в Колосах, адже в 1-му розділі він пише: «почувши про вашу віру», ми розуміємо, що основною причиною зустрічі Епафраса з Павлом, безперечно, було бажання почути пораду стосовно єресі, яка виникла в Колосах та стала певною загрозою для церкви. Як ми можемо зрозуміти, сам Епафрас не міг впоратися з лжевченнями, які стали причиною цих єресей, тому він звертається по допомогу до апостола, шукаючи Божественної мудрості [7, с. 373].

Характер єресі

А. Відсутність христоцентричності

Враховуючи контекст послання, цілком очевидно, що лжевчення в певній мірі применшувало значення особистості Христа, що випливає зі спроби Павла підкреслити перевагу Божественного пізнання (1:15-19). Подібна тенденція, основою якого було вчення єретиків, набула свого розквіту в гностицизмі II століття.

Б. Філософський характер

Помітивши негативний вплив «філософії та порожньої омани» (2:8), апостол особливо застерігає колосян від слідування цим хибним вченням. Однозначно ми не можемо визначити, що мав на увазі Павло, вживаючи слово «філософ», проте в загальному розумінні воно передбачає елемент еллінізму. Цілком ймовірно, що вживання таких термінів, як pleroma («повнота») в 1:19, gnosis («знання») у 2:3 і afeidia somatos («нехтування тілом», «нехтування щодо насичення плоті» у 2:23) має на увазі один загальний фон. Всі ці терміни широко вживалися у гностицизмі II століття.

В. Юдейські елементи

Згідно слів дослідника теології Гатрі, ми можемо знайти багато юдейських елементів у самому посланні. Одними з найпомітніших є посилання на обрізання, на якому Павло робить акцент, вважаючи за необхідне представити його в істинному християнському світлі. Окрім цього, Павло застерігає від людського передання, що могло бути влучним посиланням на єврейську тенденцію приписувати перекази старців стародавньому закону, хоча це також може бути підставою до язичницьких переказів у зв’язку з його близькою асоціацією з філософськими вченнями. Саме тому дослідник робить висновок, що ритуальні приписи в Колосян 2:16, де говориться, аби читачі не дозволяли комусь засуджувати їх за їжу чи напої, чи за свято, чи новомісяччя, чи суботи, це, ймовірно, єврейські тенденції.

Г. Єврейсько-гностичний тип синкретизму

Як ми можемо зрозуміти зі слів Павла, який наголошує на універсальному характері християнства, проблема лжевчителів також полягала у їхній спробі досягти досконалости власними силами (Кол. 1:20,28; 3:11). Не дивно, що Павло особливо акцентує увагу на тому, що його метою було «представити всяку людину досконалою в Христі», адже досконалість у більшості гностичних вченнях полягала в тому, що її можуть досягти лише певні класи людей. Це може наштовхнути нас на думку, що єресь мала синкретичний єврейсько-гностичний тип. Окремі дослідники стверджують, що тут відображений єврейський гнозис, який перебував під впливом іранських ідей. Деякі інші вбачають у ньому вплив фригійських вірувань. Таке поєднання різних елементів вірування досягло розквіту в Асії, де вшановувалися культи та перебувала велика кількість єврейського населення. Зокрема в Колосах вшановування язичницької богині Кібели мало досить глибоке коріння і виділялася своєю схильністю до екстравагантності. Подібні східні ідеї легко поширювалися торговими шляхами Лікійської рівнини і з захопленням були прийняті її жителями.

Варто підмітити, що єпископ Лайтфут виокремив колоську єресь, як форму єссейства, що становило іудейське вчення, проте включало в себе безліч сторонніх рис, деякі з яких можна було помітити у колосян. Ця єресь включала в себе точне дотримання постанови єврейського закону та крайнього аскетизму. Також вона включала в себе певну форму поклоніння сонцю та езотеричне вчення про ангелів. Якщо звернутися до Кумранських рукописів, які глибше розкривають суть єссейського вчення, хоча в них ми не можемо знайти свідчень про служіння ангелом, проте принципи цієї секти відображають подібні явища змішування єврейського вчення з чужорідними елементами. Подібне змішання ідей існувало принаймні в одній частині сектанського юдаїзму I століття. Цілком ймовірно, ці ідеї могли легко поширюватися з Палестини в провінцію Асію, хоча достовірних і точних доказів наразі знайти складно.

За словами професора Гатрі, відкинувши теорію Лайтфута, ми можемо безсумнівно стверджувати, що лжевчення, про які йде мова в посланні, набагато ближче до єcсейства, аніж до розвиненого гностицизму II століття [4, с. 369-371].

Аналіз контексту

Безпосередній контекст

У найближчому контексті апостол Павло торкається тригерної точки Колоської церкви, а саме фальшивих вчень, які загрожують їм. Починаючи з 4 тексту Павло закликає їх остерігатися фальшивих доводів (Кол. 2:4), філософії та марної омани за переданням людським (Кол 2:8), оскільки вони мають повноту в Христі (Кол. 2:10), ву Ньому були обрізані нерукотворним обрізанням (Кол. 2:11), з Ким були хрещені та разом воскресли (Кол.2:12), хто оживив та звільнив їх від гріхів (Кол. 2:13) завдяки перемозі на хресті. Після зверненого погляду на Христа Павло знову повертається до теми зведення удаваною покорою та службою Янголам, до тих, хто робить все це від себе, а не від Господа (Кол. 2:18-19). Нагадує про те, що ті вже померли для стихій світу і не повинні повертатися до наук людських, до того що лише має вигляд мудрості, знесилюючи себе та самовільно служачи, але гублячи саму суть (Кол. 2:23).

Контекст Послання до Колосян

Найперше, читаючи послання до Колосян, можна простежити, як уривок 2:16-17 обрамлений христологічною промовою апостола Павла на противагу тим вченням, які намагалися заплутати твердих у вірі християн церкви в Колосах. Тут він, аби знешкодити проблему, яка виникла в церкві, замість довгих повчань і красномовних порад, відкриває вчення про особистість Ісуса Христа, ставить Його на п’єдестал цього послання, листа написаного в Колоси. Ця промова починається ще в першому розділі словами: «що визволив нас із влади темряви й переставив нас до Царства Свого Улюбленого Сина» (Кол. 1:13) та продовжує словами:

«Він є образ невидимого Бога» (Кол. 1:15).

«Бо то Ним ство́рено все на небі й на землі, види́ме й невиди́ме, чи то престоли, чи то госпо́дства, чи то влади, чи то начальства, — усе через Нього й для Нього створено!» (Кол. 1:16)

«Він є перший від усього і все Ним стоїть» (Кол 1:17)

«Він – Голова тіла, Церкви» (Кол 1:18)

«угодно, щоб в Нім перебувала вся повнота» (Кол 1:19)

І трохи згодом: «в Якому всі скарби премудрості і пізнання заховані» (Кол. 2:3)

«бо в Ньому тілесно живе вся повнота Божества» (Кол. 2:9)

Окрім цього ми бачимо неодноразове застереження проти філософій та омани за переданням людським. І крім теоретичних богословських тем, Павло закликає до практичних християнських змін, перетворень у житті істиною, яку він проповідує. Він акцентує на тому тісному зв’язку правди і її практичному застосуванні, як і неправди, яка проявить себе в дійсності.

Контекст усієї Біблії

Спираючись на аргументи деяких теологів, читаючи тексти Кол. 2: 16-17 можна стверджувати, що тут Павло скасовує всі раніше передані через Божих вісників поради щодо харчування, звичаї, встановлені в старозаповітний час, та зокрема четверту заповідь щодо суботи. Та коли ми звертаємо увагу на контекст усієї Біблії, то бачимо, що Павло вкладав дещо інший зміст в ці слова.

Загалом подібну послідовність «свято, новомісяччя, суботи» ми зустрічаємо в Єз. 45:17: «А на обов’я́зку кня́зя буде: цілопа́лення, і жертва хлі́бна та жертва лита в свята, і в новомі́сяччя та в суботи, в усі свята Ізраїлевого дому, — він приготу́є жертву за гріх, і жертву хлі́бну, і цілопа́лення, і жертви мирні на очи́щення за Ізраїлів дім».

Також подібні перерахування ми читаємо в книзі Неем. 10:33-34: «І поставили ми собі за обов’я́зок, щоб давати нам третину шекля в рік на службу дому нашого Бога, на хліб показни́й, і на пості́йний дар, і на пості́йне цілопа́лення, на суботи, на молодики́, на свята, і на освячені речі, і на же́ртви за гріх на оку́плення за Ізраїля, і на всяку працю дому нашого Бога».

Ос. 2:13: «І зроблю́ кінець усякій радості її, свя́ту її, новомі́сяччю її, і суботі її, та всякому святко́вому ча́сові».

1 Хр. 23:31: «І при всякому спа́ленні цілопа́лень для Господа на суботи, на молодики́, і на свята в числі за правом на них, за́вжди перед лицем Господнім». Також вказані перерахування прослідковуються в 2 Хр. 2:3, 2 Хр. 8:12-13, 2 Хр. 31:3.

Згідно однієї з теорій, яку висуває Рейнольдс Едвін, всі ці паралелі з Старого Заповіту – прецедент, чому Павло використав вислів «свята, новомісяччя, суботи» в Кол. 2:16, як очевидне посилання на жертви всепалення, які приносилися щотижнево, щомісячно та під час річних святкувань, на додаток до щоденних жертв всепалення, які здійснювалися в храмі згідно ритуальних законів переданих Мойсеєм. Проблема не з самими святами, новомісяччями чи суботами як такими, але з ритуальними жертвами, які приносилися в ті дні, і саме це і об’єднує їх трьох в одну групу, використовуючи їх в одному контексті. Їжа і напої стосуються церемоніальної їжі та напоїв, пов’язаних з ритуалами, такими як пасхальна їжа. 17 вірш виокремлює цю думку, говорячи, що все це (ά) тінь майбутнього, тоді коли тіло (σώμα) на яке вказує тінь – Христос. І коли здійснилося все, на що вказувала тінь, старі ритуали вже втратили свою актуальність. Ось чому Павло радив читачам, щоб ніхто не судив їх стосовно практики старих ритуалів [12, с. 208].

Проте нам важливо зрозуміти справжню суть постанов, які стосувалися харчування та свят, включно із суботою та нав’язаною лжевчителями аскетичною формою цих постанов. Дослідник теології Самуель Бакіокі звертає увагу на те, що Павло наводить всього лише декілька фраз таких як «удавана покора», «служба ангелам», «нерозважливо надимаючись своїм тілесним розумом», «самовільна служба», «знесилення тіла» (Кол. 2:18,23), а також накази: «не торкайся, не їж, не рухай» (Кол. 2:21). Саме ці фрази наштовхують нас на думку, що постанови лжевчителів походять не від левитського закону, враховуючи, що той не передбачає крайнього аскетизму, який фігурує в єресі колосян. Беззаперечно, що свята названі по-юдейськи, проте мотивація та спосіб їх виконання беруть свій корінь в язичницьких синкретичних поглядах [1, с. 327].

Подібну позицію займає Едуард Лозе, який стверджує, що повеління вказане в посланні перераховуючи свята, новомісяччя та суботи не беруть свою основу в Торі, а швидше всього, ці священні дні святкувалися в ім’я «стихій світу», які керують рухом зірок, а також визначають порядок календаря. Прихильники єресі поєднали терміни з юдейської традиції і змішали їх з служінням «стихіям світу» [10, с. 155].

Отже, ми можемо зробити висновок, що застереження Павла проти вчень лідерів єресі не можна тлумачити, як осуд Мойсеєвих законів, включно з харчуванням та святами, оскільки апостол осуджує не вчення Мойсея, але його неправильне використання у своїх цілях колоськими лжевчителями. Адже Закон не втрачає актуальність і значення внаслідок його неправильного використання [1, с. 328].

Лексичний аналіз

16 Μὴ οὖν τις ὑμᾶς κρινέτω ἐν βρώσει καὶ ἐν πόσει ἢ ἐν μέρει ἑορτῆς ἢ νεομηνίας ἢ σαββάτων,

Тоді хай не судять вас в їжі і в напоях, стосовно (по часті) свята, новомісяччя, субот.

17 ἅ ἐστιν σκιὰ τῶν μελλόντων, τὸ δὲ σῶμα τοῦ Χριστοῦ.

Які є тінню того, що буде, тіло ж Христове.

У лексичному аналізі ми дослідимо загалом всі слова, які зустрічаються в уривку, задля ширшої картини розуміння загального значення текстів. Проте особливо зробимо фокус на таких словах, як κρινέτω, βρωσις, πόσις, σάββατον та σκια так як це основні лексичні одиниці, які допоможуть нам зрозуміти істинне значення слів апостола Павла у контексті цих слів.

κρινέτω

Слово має кілька значень, найперше – судити, осуджувати когось. Тобто в цьому тексті слово є певним закликом до когось припинити розвивати дію або вказати, що дія не має бути звичною. Згідно з Біблійним коментарем церкви Адвентистів сьомого дня, цей вислів безсумнівно вказує на лжевчителів, які серед інших фактів наполягали на пов’язаних вимогах юдейської системи [1, с. 310].

βρωσις – їжа, πόσις – напої

Ці слова вказують на їжу та напої як жертви, що приносили ізраїльтяни відповідно до системи жертвоприношень, яка записана в церемоніальному законі. Деякі припускають, що Павло мав на увазі відміну заборони проти споживання їжі, яка була названа як нечиста (Лев. 11). Проте їжа та напої, про які тут ідеться, були тінню Христа, тобто вони вказували на жертву і служіння Христа. Зрозуміло, що церемоніальна їжа та напої як жертви ясно належали до цієї категорії, але Павло не мав на увазі відміну заборони про нечисту їжу. Ще одним аргументом є те, що заборона не їсти певний вид їжі передувала церемоніальному закону (Бут. 7:2). Таким чином, можна зробити висновок, що певні тварини вважалися нечистими по іншій причині, а не церемоніальній. По суті апостол сказав, що християнин не знаходиться більше під обов’язком вимог церемоніального закону. Харчування та напої як жертви зустріли своє виконання у Христі [1, с. 310].

μερος

Слово має основне значення – частина. Використовується у звороті εν μέρει зі значенням «стосовно чогось», «що стосується».

εορτή

Перекладається як «свято» і деякі дослідники теології стверджують, що тут говориться в основному про річні свята на кшталт Пасхи, П’ятидесятниці і т.і.

νεομηνια

Основне значення – новомісяччя. Тут йдеться про щомісячне свято.

σάββατον

Часто вживається у множині та має значення – сьомий день, субота (посвячений Богу день відпочинку в євр. календарі). Словосполучення ήμερα σαββάτου має значення – суботній день. Деякі дослідники розглядають «суботи – sabbaton» як посилання на щорічні церемоніальні суботи, а не на щотижневу суботу. [3, 205-206] Проте подібна точка зору порушує послідовний ряд і заперечує те, що в Септуагінті церемоніальні суботи не позначалися як «субота», а як «субота субот» (sabbata sabbaton). І множина «суботи» використовується зазвичай для позначення не лише дня суботи але і тижня в цілому (Пс. 22:1; 46:1,2; Мр.16:2) Ця позиція краще узгоджується з послідовністю перерахування: щорічні, щомісячні, щотижневі свята [1, с. 330].

Якщо ж зосередитися на тому, що тут йдеться про сьомий день, суботу, то нам важливо зрозуміти, якої форми дотримання суботи вимагали лжевчителі. Через стислий опис природи єресі, складно відповісти однозначно, втім, жорстка позиція виконання дієтичних норм могла розповсюджуватися і на виконання четвертої заповіді. Вшанування «стихій світу» могли мати прямий вплив на дотримання суботи та священних днів, оскільки на той час було поширене вірування, що астральні сили, які керували зірками, мають владу і над календарем, і над людиною. Це підтверджує і Гюнтер Брюнхам, наполягаючи, що Павло згадує новомісяччя і суботу (Кол. 2:16), дні, місяці, часи і роки (Гал 4:10), де дні і часи виступають не під знаком історії спасіння, але під знаком періодичних циклів природи, а отже відповідають руху зірок [9, с. 131].

σκια

Слово перекладається як «тінь», та в цілому можемо сказати, що сама тінь не володіє матеріальністю, але слово вказує на існування тіла, яке відкидає цю тінь, або ж це шаблон, ескіз, нарис на відміну від самого об’єкта. Як зазначають деякі теологи, слово може означати, що ритуальні правила Старого Завіту є шаблоном викупних істин НЗ [5, с. 201]. Барклі Ньюман перекладає слово як «тінь, передвістя, ознака, невиразний обрис» [2, с. 87].

Саме фразою «це є тінь майбутнього» визначається вид або тип «суботи», про яку йде мова у посланні. Щотижнева субота є пам’ятником творіння, тому «суботи», про які згадує тут Павло, були тінню, що вказувала на Христа, і не могли посилатися на щотижневу суботу, але означають церемоніальні дні спокою, які знайшли своє втілення в Христі [1, с. 311]. Таким чином, ми розуміємо, що юдейські церемоніальні приписи були тінню, яка відображала дійсність. Зображення цього в церемоніальному законі було лише тінню.

μελλοντων

Зі значенням «збиратися» це слово вміщує в собі таке поняття як «майбутні події» [5, с. 722-723].

σώμα

1) (живе) тіло; організм; 2) тіло (Христа), церква; 3) мертве тіло, труп; 4) реальність, дещо реальне (на противагу тіні).

Отже, ми розуміємо, що лжевчителі захищали повернення до юдейських церемоніальних вимог, проте апостол стверджує, що тінь виконала ті функції, які тепер здійснює Христос [2, с. 162].

Граматичний аналіз

Найперше що хотілося б підкреслити, це те, що наказовий відмінок в 16 тексті вжитий з наміром передати заборону певної дії. Зазвичай перед самою забороною ставиться частка μη (або її похідні), щоб перетворити повеління в заборону. Майже у всіх випадках в Новому Завіті використовується теперішній час. До прикладу:

Мат. 6:3 μη γνωτω η αριστερά σου τι ποιει η δεξιά σόι

Хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя.

Мар.5:36 μη φοβου, μόνον πίστευε.

Не лякайся, тільки віруй.

Еф. 5:18 μη μεθυσκεσθε οινω

Не впивайтесь вином.

1Тим.5:16 μη βαρεισθω η εκκλησια

Церква нехай не обтяжується [8, с. 509].

Повертаючись до наших центральних текстів: «Отож, хай ніхто вас не судить за їжу, чи за питво, чи за чергове свято, чи за новомісяччя, чи за суботи, бо це тінь майбутнього, а тіло Христове». (Кол 2:16), Трой Мартін пропонує, щоб Кол 2:17 було перекладено як «але нехай усі розпізнають тіло Христа», тобто нехай кожен розпізнає тіло Христа в різних практиках, перерахованих у вірші 16. Він робить висновок, що ці практики, ймовірно, належать колосянським християнам, а не їхнім опонентам [12, с. 110]. Також важливо розуміти, що Павло застерігає колосян не проти дотримання звичаїв як таких, але проти «всякого» (tis), хто осуджує їх за те, як вони харчуються, як п’ють і дотримуються священних днів. Суддя тут не Павло, а колоські лжевчителі.

І врешті, потрібно ще раз підкреслити значення 17 тексту з позиції граматичного аналізу. Якщо брати до уваги займенник «це», важливо проаналізувати стосовно чого апостол використовує його, стосовно тих п’яти практик чи постанов щодо цих практик, які нав’язували лжевчителі. Відповідно до позиції Едуарда Лозе, який висуває аргументи найближчі до контексту, займенник «це» стосується не п’ятьох вказаних практик як таких, а швидше «постанов» відносно цих практик, які «проповідували» лжевчителі [10, с. 116].

Переклад уривка

На основі досліджених лексичних одиниць та граматичного аналізу ми можемо зробити такий переклад текстів Кол. 2:16-17:

16 Μὴ οὖν τις ὑμᾶς κρινέτω ἐν βρώσει καὶ ἐν πόσει ἢ ἐν μέρει ἑορτῆς ἢ νεομηνίας ἢ σαββάτων,

Хай не судять вас в їжі і в напоях, стосовно (по часті) свята, новомісяччя, субот.

17 ἅ ἐστιν σκιὰ τῶν μελλόντων, τὸ δὲ σῶμα τοῦ Χριστοῦ.

Які є тінню того, що буде, тіло ж Христове.

Інтерпретаційні проблеми

Досліджуючи різні погляди стосовно уривку з послання апостола Павла до Колосян 2:16-17, можна виокремити декілька основних позицій щодо інтерпретації вказаних, на перший погляд, суперечливих текстів.

Найвідоміші антиномічні інтерпретації вказаних текстів висуває Мартін Лютер, який стверджує, що «тут Павло відмінив суботу як таку і назвав її «тінь, яка минула», оскільки прийшло тіло, яке є Сам Христос» [15, с. 148].

Відповідні думки висуває Рацлафф: «З контексту ми бачимо, що Павло виступає проти тих, хто прагне змусити колосян дотримуватися суботи та інших старозаповітних постанов. Вони ні в кого не повинні викликати почуття провини за їх невиконання».

Дослідник теології Олександр Прокопчук зазначає, що виконання закону колоські лжевчителі поєднували зі служінням ангелам. Якщо за допомогою хреста закон відмінений і ангели темряви були переможені, то ніхто не має права засуджувати колосян за невиконання закону і нешанування ангелів. За його словами тут йде мова про виконанння юдейського релігійного календаря, за невиконання якого лжевчителі критикували колоських християн. Адже для апостола всі старозавітні постанови – це лише слабке відображення Церкви: «тінь майбутнього, тіло ж – Христове.» (2:16) Час поклоніння ангелам пройшов: «Нехай вас не зводить ніхто удаваною покорою та службою ангелам, вдаючись до того, чого не бачив, нерозважно надимаючись своїм тілесним розумом». Очевидною, що власну правоту і першість захисники єресі доказували своїм баченням. Але що б вони про себе не думали, апостол Павло викриває їх бачення як «плотське», тобто те, яке позбавлене справжнього бачення таємниць Божих [6, с. 246].

Підтримує подібну позицію і мученик Микола Варжанський, стверджуючи; «Серед колоських християн теж з’явилися такі ж іудейські єретики, які подібно до них хотіли збити з шляху істини і схилити до виконання закону Мойсея, коли ж християни відмовлялися виконувати суботу та інші постанови древнього закону, то єретики докоряли їм за це. Апостол пише щодо цього: ніхто нехай не осуджує вас за їжу (що ви не ділите її на чисту і нечисту, Лев.11) чи «за яке-небудь свято (Вих.23:15, Лев 23), «чи за новомісяччя» (Чис 10:10) «чи за суботу, бо це тінь майбутнього, а тіло Христове». Тобто все перераховане апостолом, було тінню, яка знаменувала Христа і Його справи, а тепер все це уже виконалося» [14].

Також в своїй тлумачній Біблії Лопухін А.П. заявляє, що оскільки Христос звільнив людей від обов’язку виконувати обрядові постанови Мойсея, саме тому ніхто не має право засуджувати колосян за їхнє вільне ставлення до вибору страв і пиття або за недотримання ними якогось юдейського свята (εορτής – великого свята), або новомісяччя, або ж звичайної суботи. Стосовно їжі та пиття колоські лжевчителі, ймовірно, заходили далі вимог Мойсеєвого закону і, подібно до єсеїв, вимагали утримання від деяких видів їжі та напоїв [14].

Втім є велика кількість дослідників Біблії, які серед яких і Дуглас Де Лейсі, який хоч і дотримується думки, що Павло не вимагав від новонавернених язичників виконання суботи, проте схиляється до думки, що Павло в цих текстах висловлює не осуд, а схвалення вищевказаних постанов, включаючи і виконання суботи, проте без хибних позицій лжевчителів, які нав’язували аскетичну форму поклоніння та виконання християнських практик [1, с. 310].

Його підтримує також Трой Мартін, професор Університету Святого Ксавьє в Чикаго, який наполягає на думці, що створена громада Павлом в Колосах, а не його опоненти практикували календар згаданий в Кол. 2:16 [13, с. 111].

Також захищає подібну позицію і Едуард Лозе, припускаючи, що «священні дні, як ми бачимо, стали святкуватися в честь елементів чи «стихій світу», які контролювали рух зірок і тим самим визначали точність побудови календаря» [10, с. 115].

Аргументи щодо схвалення, а не осуду Закону Мойсея в контексті Кол. 2:16-17 висувають також такі дослідники богослів’я як, Кім Папаяну, Самуель Бакіокі, Роберт Лукас та багато інших.

Структура уривка

Повеління Павла проти осуду колосян;

1.1. Повеління, які стосуються харчових питань:

a) їжа;
b) питво;

1.2. Повеління, які стосуються календарних свят:

c) чергове свято;
d) новомісяччя;
e) суботи;
Аргументація Павла щодо осуду Колосян лідерами колоської єресі;

2.1. Пояснення, що вищеперераховане є тінню майбутнього;

2.2. Пояснення, що тіло – Христос.

Аналізуючи структуру вказаного біблійного уривку, можна помітити його розділення на 2 частини:

Повеління не піддаватися на осуд лжевчителів щодо їхніх звичаїв та дотримання календарних свят.
Аргументація Павла, чому колосяни не мають піддаватися на осуд лжевчителів.

Часто читачі Біблії при поверхневому читанні Біблії ставлять акцент на 16 тексті, використовуючи його в якості аргумента щодо скасування Закону та всіх постанов і звичаїв, яких дотримувалися юдеї. Проте читаючи текст і досліджуючи контекст всього уривку, ми можемо побачити, що в 17 тексті Павло продовжує свою думку, пояснюючи чому колосяни не мають звертати увагу на осуд лжевчителями їхнього релігійного способу життя. Тут йдеться не про скасування Закону як такого, а про заборону судити колосян за те, що ті виконують Закон, проте не таким аскетичним способом, як це роблять представники колоської єресі.

Богословський аналіз

Одна з тем, якої торкається апостол Павло в нашому уривку, пов’язана насамперед з його турботою про чистоту вчення церков, яким він служив. Тут апостол продовжує піднімати не зовсім приємну, але необхідну для виправлення проблему, з якою зіштовхнулися колосяни.

З богословської точки зору єресь протиставляється тому служінню, яке здійснює Христос в нас, що і спонукає Павла в першу чергу розкрити віруючим вчення про христологію, а вже після перейти до суті проблеми. Якщо єресь акцентує увагу, перш за все, на удаваній покорі, служіння янголам, тілесному розумі (Кол.2:18), то розуміння справжнього значення Христових страждань (Кол.1:24), пізнання самого Христа як джерела повноти знань та досконалості (Колю 2:2-3,9-10) мають розвіяти всякі «передання людські» (Кол. 2:8), які і були основою єресі. Це вчення вимагало дотримуватися строгого аскетизму та обрядів, до прикладу: не торкатися і не їсти певної їжі (Кол. 2:21), ретельно дотримуватися певних свят (Кол.2:16), знесилювання, недбалість до тіла (Кол.2:23).

Говорячи про те, що християни отримують повноту завдяки поклонінню ангелам і стихіям, єретики відводили таким чином погляд віруючих від Христа. Стає зрозуміло, що тут згадується субота, як частина практик та язичницьких вірувань зі строгим дотриманням правил як способу досягти повноти знань, а не як частина Тори. Здається, що представники єресі використовували обряди і свята зі Старого Завіту, аби поєднавши їх у строгий аскетизм, досягти прихильності колосян та відвести їх від справжнього дотримання християнських звичаїв, які узгоджуються зі Святим Письмом. Це ще раз підкреслює важливість теми, яку піднімав апостол щодо неможливості людини досягти повноти пізнання та мудрості, досконалості та праведності. Якщо це все без крові Христа, то це все безсиле і має лише подобу тіні, яка минає.

Також апостол Павло піднімає тему примусу, до якої схиляють новонавернених язичників лжевчителі, обмеження яких носили не особистий і добровільний характер, але швидше примусовий, обов’язковий для всіх, хто прагнув досягнути духовної зрілості та досконалості. Для нього відмова від даних Христом благословінь була дивним способом уподібнитися Христу. Якщо ж звернути увагу на дотримання свят і календарних дат в Старому Завіті, які нагадували про контроль Господа над життєвим циклом, над природнім колообігом, той факт, що лжевчителі визнавали авторитет інших сил на небесах, а також піддавалися спокусі наповнити традиційні біблійні терміни язичницьким змістом, вказує на те, наскільки у великій духовній прірві опинилися прихильники таких теорій.

Ще ми можемо згадати протиставлення тіні та тіла, де тіло є твердою реальністю, а тінь вказує на те, що має прийти у майбутньому. Важлива ціль автора полягала у тому, аби переконати своїх читачів, багато із яких були християнами з юдеїв, не триматися за стару форму своєї релігії, але визнати існування вищих реалій, якими вони наразі можуть володіти завдяки воскреслому Господу [3, 310]. Тобто він ще раз підкреслює ту думку, що у Христі зосереджені всі багатства духовної реальності і втілення того, що передбачалося в Старому Завіті. А для того, аби відкрити все те, що Бог приготував для свого народу в ці останні дні, потрібно бути у Христі і визнати всю повноту духовного багатства та мудрості, які можна знайти лише в Ньому та Його жертві. Той факт, що тіло у Христі, означає, що все належить Христу і, відповідно, ми також цілком і повністю.

Завдання, яке ставили лжевчителі, було непосильним для колосян, оскільки ті командували ними як офіцери солдатами. Таким чином підкреслюється рівність всіх віруючих, всіх хто здобув Христа і має у своєму розпорядженні «тіло», або іншими словами реальність повноти благословення, що можливе тільки по Його милості та відповідно до готовності прийняти це в послусі Його Закону, який апостол не засуджує, а схвалює та підтримує всяким можливим способом. Окрім того, апостол налаштовує на думки про те, що викривлене прагнення веде до духовної бідності, адже не тільки висуває заборони, які Бог не дає, але і вимагає робити те, що Бог від нас не вимагає, а також обіцяє християнам те, що Бог нам не дає. Це ще раз підкреслює той факт, що прояв ревності без знання призводить до помилкового християнства, яке втрачає з поля зору Христа.

Практичне застосування

З огляду на істинний посил слів Павла в нашому уривку, де під суддями маються на увазі лжевчителі, а не сам Павло, який засуджує всіх, хто дотримується певних християнських звичаїв та свят, ми можемо ще раз переконатися в тому наскільки важливим для Павла була церква з чистотою Євангелія без єресі, яку проповідували лжевчителі, примушуючи новонавернених віруючих своїми ділами, а не Христом, здобувати повноту знань та спасіння як таке. Це ще раз підкреслює ту думку, що Павло дотримувався і закликав інших до дотримання істинних постанов Закону без перекручування, з фокусом на Христі, Який був центром, суттю Закону.

Отже, завдяки цьому уривку ми ще краще і виразніше змогли простежити у проповіді Павла ідею спасіння Христом по благодаті без показного християнства, нав’язаних обмежень та додаткових і непотрібних правил святкувань як спроби здобути спасіння. А також те, що для Павла, так само як і для віруючих, які приймали Христа, як істинне джерело спасіння, Закон залишався вагомим не в якості інструменту спасіння, а як підтвердження чистоти їхньої віри.

Підсумовуючи, ми можемо без сумнівів стверджувати, що головною метою досліджуваних нами текстів була спроба захистити колоську громаду від лжевчень, що потребувало термінового втручання. Таким чином, Павлу необхідно було вирішити дві основні проблеми, як доктринальну, що стосується Особи Христа, так і практичну, що стосується практичного життя християн.

Саме тому загальний контекст відкриває високу христологію, роблячи особливий акцент на тому, що Христос вищий за всі інші створіння, все було створено не лише Ним, але й для Нього. Отже, метою Павла, безперечно, було показати перевагу Христа на противагу тому, як Його представляли лжевчителі, тому в 17-му тексті Павло згадує та робить акцент на тому, що тілом, тобто твердою і надійною реальністю християнського життя є лише Христос, все інше включно з аскетичною формою постанов прихильників єресі, а також ритуальними постановами Старого Завіту, є подобою тіні, яка лише злегка вказує на майбутні благословення, які можливі в одному Христі, по милості доступній нам завдяки Йому.

Баккиоки С. Суббота под перекрестным огнем / Самуэль Баккиоки. – Заокский: Источник жизни, 2006. – 416 с.
Баркли Н. Греческо-русский словарь Нового Завета / Ньюман Баркли. – Москва: Российское Библейское Общество, 2002. – 239 с.
Библейский комментарий – Вашингтон: Review and Herald Publishing Association, 2001. – 366 с.
Гатри Д. Введение в Новый Завет / Дональд Гатри. – Москва: Библия для всех, 2005. – 800 с.
Клеон Роджерс-младший Л. Новый лингвистический и экзегетический ключ к греческому тексту Нового Завета / Л. Клеон Роджерс-младший. – Санкт-Петербург: Библия для всех, 2001. – 973 с.
Прокопчук А. Послания святого Апостола Павла. Комментарии и богословие / Александр Прокопчук. – Москва: ПСТГУ, 2019. – 280 с.
Тенни С. Меррил Обзор Нового Завета / Тенни С. Меррил. – Москва: Ассоциация “Духовное возрождение”, 200. – 496 с.
Уоллас Д. Углубленный курс грамматики греческого языка / Даниэл Уоллас. – Новосибирск: Новосибирская библейская богословская семинария, 2007. – 864 с.
Fred O. The Heresy of Colossae / Francis O. Fred., 1973. – 320 с.
Lohse E. A Commentary on the Epistles to the Colossians and to Philemon. Philadelphia / Eduard Lohse., 1988. – 155 с.
Papaioannou K. Israel, Covenant, Law. A Third perspective on Law / Kim Papaioannou. – Oregon: Wipf & Stock, 2017. – 182 c.
Reynolds E. Let No One Judge You / Edwin Reynolds. // Journal of the Adventist Theological Society. – 2009. – №20. – С. 208–222.
Troy Martin. Pagan and Jucko-Christian Time-Keeping Schemes in / Troy Martin. // NTS. – 1996. – №42. – С. 105–119.
Экзегетическое исследование послание Колоссян [Електронний ресурс] // Библия для всех. – 2006. – Режим доступу до ресурсу: 1. https://ekzeget.ru/bible/k-kolossanam-poslanie-ap-pavla/glava-2/stih-16/.
Luther Martin. “Wider die himmlischen Propheten”. Sämtliche Schriften. Ed.Johann Walch [Електронний ресурс]. – 1890. – Режим доступу до ресурсу: https://www.degruyter.com/document/doi/10.1515/9783110316421.219/html.

***

Авторка: Аліна Козурак, бакалаврантка богослов’я