Бог одних від початку обрав на спасіння, інших на загибель?

Тема Божого спасіння стосовно людства, що після гріхопадіння опинилося у стані розділеності зі своїм Творцем, до сьогодні залишається однією з центральних тем богословських дискусій, вивчення та інтерпретацій біблійного тексту. А зумовлено це тим, що вона торкається головного екзистенційного питання, яке турбує кожну людину: питання життя та смерті; питання присутності або відсутності життя, що вимірюється у масштабах вічності.

Проте, попри гостру важливість даної теми, не існує однозначного погляду, яким чином Бог дає спасіння. Обрання до спасіння у Святому Письмі описується низкою текстів, які повинні формувати повне бачення щодо цієї теми, проте вони натомість викликають різні тлумачення. Одним з найбільш критичних понять, які досліджуються у цій сфері, є концепція передвизначення, навколо котрої зосереджені найбільш серйозні сотеріологічні різнобачення. Існують більш помірні та більш крайні погляди щодо передвизначення до спасіння, але у будь-якому випадку вони мають далекосяжні наслідки: у центрі завжди постає питання Божого характеру, оскільки спасіння є результатом Його дій як абсолютного, всемогутнього та усезнавця Суверена. З одного боку існує думка, що Бог Сам визначає, хто буде спасенний, а хто ні, що, своєю чергою, багатьох спонукає до дисонансу розуміння Його характеру любові. З іншого — якщо спасіння відбувається без Божого передвизначення, то виявляється, що існує сфера, яка знаходиться поза межами Божої компетенції. У таких двох крайніх поглядах виражається проблема щодо передвизначеності до спасіння. Саме через цю дилему існує думка, — особливо серед прихильників концепції передвизначення: «якщо вивчати Біблію як єдине ціле, то ця доктрина постає як центральне вчення обох Завітів» [11, с. 904].

Звісно, кожен погляд щодо питання Божого передвизначення до спасіння зумовлений різними герменевтичними підходами, що досить часто, залежить від конфесійних поглядів дослідника. Історично ці підходи походять від кальвіністсько-армініанської дискусії про подвійне передвизначення та свободу вибору людини відповідно. Варто зазначити, що дана тема окреслює дуже серйозну проблему у сприйнятті, розумінні та тлумаченні Біблії, коли робиться особливий акцент тільки на групі текстів, що начебто підтверджують апріорну думку дослідника, в той час, як тексти, котрі не вписуються у такий контекст, залишаються поза увагою. Тому, не вдаючись у сферу когнітивних властивостей психічної діяльності людини, варто вказати на специфіку сприйняття тексту (особливо біблійного) з боку читача. У цій ситуації для людей, які вважають Святе Письмо Божим одкровенням, Бог виступає у ролі адресанта, а читач — адресата, між котрими знаходиться послання, яке необхідно зрозуміти. У сприйнятті цього послання, — зокрема вже означеної теми передвизначення, — тексти, які, на перший погляд говорять про однозначне Боже передвизначення, — особливо у книгах Нового Завіту, — будуть сприйматися як такі. На цьому можна побудувати доктрину віровчення, адже вона підтверджується біблійними текстами. Але що у такому випадку робити з текстами, які підкреслюють зворотний бік, тобто ідею вільного вибору людини: бути спасенною чи ні? І навпаки, що робити з текстами про передвизначення, якщо звертати увагу тільки на тему свободи вибору? Щобільше, як ставитися до текстів, котрі говорять про Боже обрання певних людей або певного народу, але в іншому місці сказано, що спасіння в результаті отримали не обрані люди чи народи?

Може виявитися так, що доктрина буде побудована на певних когнітивних викривленнях поверхневого сприйняття тексту. Але апостол Павло, котрий сам досить часто роздумує над темою передвизначення, застерігає читачів біблійного тексту від такого підходу. Завершуючи думку щодо Божого обрання до спасіння, він пише:

«О, глибино багатства, премудрості й знання Божого! Які незбагненні Його суди і недослідимі Його дороги!» (Рим.11:33).

Цей текст ніби дає підказку досліднику у тому, що небезпечно та навіть нерозумно поверхнево сприймати Божу звістку до людини: ідею передвизначення розуміти однозначно по-детерміністськи, а ідею свободи вибору виключно незалежною від Божої, абсолютної сфери діяльності. Адже концепція передвизначення у Святому Письмі нерозривно пов’язана з іншими темами, такими як: Боже провидіння, передзнання і т.д.

Актуальність дослідження даної теми виражається у практичних моментах життя християнина. З одного боку це розуміння Божого характеру та Його волі щодо людини, що відображається у практичному житті. З іншого — це питання структурної та ідейної цілісності Святого Письма, оскільки однобоке розуміння Божого обрання до спасіння призводить до появи суперечності, а в результаті до нівелювання самої ідеї повноти та вірності Божого одкровення. А це, своєю чергою, ставить під сумнів сам факт початкового звернення дослідника до одкровення, як до авторитетного для нього джерела.

Для розгляду питання передвизначення та його значення у загальному контексті Біблії буде проводитися екзегетичне дослідження одного з проблемних уривків щодо цього питання, а саме Ефесянам 1:3-5. Методологія проведення дослідження полягає у використанні історико-граматичного підходу до вивчення біблійного тексту та загального контексту його застосування.

Для досягнення зазначеної мети необхідно виконати наступні наукові завдання, а саме:

— Провести лінгвістичний аналіз тексту;

— Дослідити історико-культурний контекст, у якому апостол Павло пише Послання до Ефесян;

— Здійснити теологічний аналіз уривка, розглянувши межі самого Послання до Ефесян, а також контекст послань апостола Павла та загальнобіблійний контекст.

Розділ 1:

Лінгвістичний аналіз тексту

Розуміння структури тексту у посланнях апостола Павла та його лінгвістичний аналіз є особливо важливим чинником для дослідження самих послань. Оскільки вони писалися не за заздалегідь створеним планом, як універсальна проповідь, що частково можна сказати про соборні послання, а як відповідь на певні, інколи специфічні для сучасного сприйняття питання в залежності від обставин [4, с. 417], то виявлення структури тексту, визначення його тематичних частин, а також початку та завершення локальних думок автора, що в сукупності складають все послання, являються одним з ключових моментів для усвідомлення сутності послання, того, що саме хотів повідомити адресату автор послання.

Визначення перекопи уривку Еф.1:3-5

Уривок Ефесянам 1:3-5 знаходиться на самому початку послання. Перші два вірші першого розділу являються привітанням Павла «святим, що в Ефесі, і вірним у Христі Ісусі», тобто ефеській церкві. А вже з третього вірша починається початкова думка Павла, — він зачинає тему Божого обрання до спасіння та каже:

— У Христі Бог «вибрав» віруючих «перше заложення світу» (1:4);

— «призначив» наперед для усиновлення (1:5);

— «обдарував» благодаттю, котра примножується у віруючих (1:6-8);

— Бог відкрив «таємницю волі Своєї за Своїм уподобанням, яке постановив у Самому Собі» (1:9);

— Бог бажає «усе об’єднати у Христі — що на небі, і що на землі» (1:10), бо саме через Христа віруючі, «бувши призначені наперед» стали Божими спадкоємцями (1:11, 12);

— В результаті цього плану, який задумав і реалізує Бог, люди «увірували» та «запечатані стали Святим Духом обітниці» (1:13,14).

Тобто уривок Ефесянам 1:3-14 являється безпосереднім ближчим контекстом уривка 1:3-5 і саме у ньому Павло відкриває свою початкову думку про реальність Божого спасіння для людини. Констатація цього факту завершується у тексті 1:14, а вже з 15-го тексту апостол Павло починає розвивати нову думку про те, яким чином факт спасіння реалізувався у житті людей, які увірували.

З таким поділом погоджуються більшість вчених, наголошуючи на тому, що саме у цьому уривку апостол Павло пояснює суть Божого благословення: «поблагословив усяким благословенням» (Еф.1:3). Більше того цей фрагмент досить часто називають «одним з найкрасивіших уривків Біблії» загалом, а послань апостола Павла зокрема [14, с. 1167].

Проте існує й інший погляд щодо виділення першого риторичного висловлювання Павла у даному посланні: найближчий контекст думки, яку розвиває апостол, вбачають в уривку 1:3-12, де йдеться саме про Боже обрання, а вже починаючи з 13 тексту й далі Павло говорить про запечатування Святим Духом [24, с. 1888]. Отже, такий погляд існує, але враховуючи те, яким чином Павло починає 15 текст, — «Тому і я…», — ясно видно, що він починає нову думку, яка будується на основі попередньої та яку відносно структури тексту, по-традиції, виділяють як молитву Павла [14, с. 1168]. Тому, згідно з розвитком аргументації апостола та побудовою його думки, логічніше обрати закінченням перекопи для уривка Еф.1:3-5 саме 14 текст. Такий поділ чіткіше підкреслює структуру та композицію тексту.

Отже, уривок Еф.1:3-14 є першим риторичним висловлюванням апостола Павла у Посланні до Ефесян, у межах якого знаходиться досліджуваний уривок і який значною мірою визначає його розуміння.

Аналіз ключових понять Еф.1:3-5

Мовою оригіналу досліджуваний текст має такий вигляд:

3 Εὐλογητὸς ὁ θεὸς καὶ πατὴρ τοῦ κυρίου ἡμῶν Ἰησοῦ Χριστοῦ, ὁ εὐλογήσας ἡμᾶς ἐν πάσῃ εὐλογίᾳ πνευματικῇ ἐν τοῖς ἐπουρανίοις ἐν Χριστῷ,

4 καθὼς ἐξελέξατο ἡμᾶς ἐν αὐτῷ πρὸ καταβολῆς κόσμου, εἶναι ἡμᾶς ἁγίους καὶ ἀμώμους κατενώπιον αὐτοῦ ἐν ἀγάπῃ,

5 προορίσας ἡμᾶς εἰς υἱοθεσίαν διὰ Ἰησοῦ Χριστοῦ εἰς αὐτόν, κατὰ τὴν εὐδοκίαν τοῦ θελήματος αὐτοῦ

У зв’язку з темою даного дослідження, найперше необхідно проаналізувати два слова, значення яких і становить корінь проблеми, яка розглядається. Це слова ἐξελέξατο та προορίσας. Але перш ніж буде представлено їхнє значення та аналіз використання в інших біблійних текстах, варто проаналізувати й інші слова, безпосередньо пов’язані з досліджуваними.

Уривок починається зі слова εὐλογητὸς, котре згідно з текстом є атрибутом Бога та має значення благословенний. Дане слово являється віддієслівним прикметником, тому вказує на особу, яка достойна чого-небудь, і таким чином його також можна перекласти як той, хто достойний благословення. У Новому Завіті це слово відноситься тільки до Бога [10, с. 678].

Далі ми бачимо, що Благословенний Бог звершує дію: εὐλογήσας ἡμᾶς ἐν πάσῃ εὐλογίᾳ. Слово εὐλογήσας являється аористом слова εὐλογεω, яке має значення благословляти, наділяти здатністю до успіху. Аорист виражає дію, що передує дії основного дієслова у дативі εὐλογίᾳ (благословення) [там само].

Характер благословення, яким наділяє Бог, виражається словом πνευματικῇ, що означає духовний. Це слово двадцять один раз зустрічається у Новому Завіті, з них двадцять разів саме у посланнях апостола Павла. В усіх випадках воно належить до духовних проявів у житті віруючих, тобто є результатом дії Святого Духа.

Також у тексті підкреслюється, що благословення має небесне походження: ἐπουρανίοις означає небесний, в небесах. Тобто наголошується на небесних реаліях, які вже доступні віруючим у теперішній час [18, с. 1693].

В результаті ми дізнаємося, що це благословення людина отримує ἐν Χριστῷ, тобто, у Христі.

Отже, визначивши, що Бог дарує Своє благословення, котре має духовний характер, саме через Христа, ми можемо зрозуміти сутність та походження двох Божих дій, які показані у досліджуваному уривку та які становлять корінь розуміння проблеми передвизначення, та передаються словами ἐξελέξατο та προορίσας.

Дієслово ἐξελέξατο являється аористом від слова у медіопасиві εκλέγομαι, що, своєю чергою, походить від εκλέγω і має значення вибирати, обирати. Це слово у Новому Завіті використовується, як для передачі ідеї людського вибору (Лк.10:42; Дії 6:5, 15:22), так і виборчої діяльності Бога у специфічному богословському сенсі (Мр.13:20; Ів.15:6; Дії 13:17) [16, с. 533].

Зустрічається широке використання даного слова у небіблійних джерелах. Наприклад у Платона воно частіше всього означає людину чи річ, на яку впав вибір. Першопочатково у грецькій мові слово походить з воєнної лексики, але пізніше застосовувалось і у політичному сенсі. «Мова йде про обрання людей для виконання певної задачі або управління на певній посаді. Обрання дає можливість не тільки розпочинати виконання своїх обов’язків, але й накладає відповідальність» [там само, с. 536].

У літературі стоїків це слово означає вільний вибір людини з двох, або більшої кількості можливостей [там само, с. 537].

Якщо звернутися до внутрішніх, біблійних свідоцтв, то у Септуагінті εκλέγω частіше всього використовується замість слова בחר (бахар), яке означає вибирати та стосується Божого вибору щодо народу, який Він виділив для особливої місії (Повтор.4:37; 7:7; 14:2), місця для поклоніння та жертвоприношень (Повтор.16:6), Саула та Давида на царство (1Сам.10:24, 16:8-10; 2Сам.6:21) [там само, с. 538] та ін.

Отже, враховуючи вищенаведені згадки вживання слова ἐξελέξατο, ми можемо зробити висновок, що воно не мало детерміністичних конотацій у тогочасному розумінні, що апостол Павло, як освічена людина, знав, коли використовував дане слово у своєму посланні.

Слово προορίσας являється аористом від προορίζω, яке має значення заздалегідь визначати кордони, призначувати наперед, але також може означати й припускати [10, с. 678].

Воно зустрічається у Новому Завіті всього шість разів (два з них у Посланні до Ефесян) і завжди відноситься виключно до Божої, надприродної діяльності, що знаходиться поза межами людського розуміння.

Згідно з письмовими знахідками це слово використовується тільки з IV ст. і взагалі відсутнє у Септуагінті. Використовується у Рим.8:28,29 разом з προγινώσκω (знати наперед, передбачувати) та πρόθεσις (план, рішення, намір), «щоб обґрунтувати заклик Божий у Його наказі, що передіснував» [16, с. 696].

Також за допомогою προορίζω «у Дії 4:27 і далі виражається впевненість, … що навіть гріховні людські дії залучені у реалізацію божественного плану спасіння» [там само].

Таким чином Біблія підкреслює, що Боже передвизначення, оскільки являється надприродним і знаходиться поза межами людського досвіду, саме тому не піддається людській логіці. Чи можна у такому випадку з людської точки зору беззаперечно стверджувати про детерміністично визначене розуміння цього Божого акту спасіння? Розгляд цього питання буде наведений нижче.

Також варто відзначити, що Божі спасаючі дії були визначені πρὸ καταβολῆς κόσμου (перше заложення світу) та є результатом Його θελήμα (волі). Тобто ще до створення світу Бог приготував спасіння для людей, яких також ще не існувало. З цього ми можемо зробити висновок про такі характеристики Божої діяльності, як провидіння та передзнання.

Аналіз різночитань оригінального тексту Еф.1:3-5

Письмові знахідки біблійних рукописів свідчать про те, що уривок з Еф.1:3-5 у різних кодексах суттєво не відрізняється, тому різночитання на розуміння сенсу тексту особливо не впливають.

Згідно з посібником Novum Testamentum Graece [23, с. 590] до найбільш поширених відмінностей відноситься текст з Ватиканського кодексу (IV ст.), який у науковій літературі позначається літерою В. У даному кодексі у 3-му тексті відсутнє словосполучення καὶ πατὴρ (і Отець), котре наявне в усіх інших знайдених рукописах, внаслідок чого текст набуває змісту: «Благословенний Бог (і Отець) Господа нашого Ісуса Христа» (Еф.1:3). Проте це єдиний випадок такого варіанту тексту, котрий не може вважатися серйозним аргументом при наявності багатьох рукописів з включенням словосполучення καὶ πατὴρ в текст. Щобільше, на характер даної роботи таке різночитання ніяким чином не впливає, оскільки вона не належить до христологічних досліджень.

Також відзначаються відмінності у рукописах F та G щодо 4 тексту, у якому замість словосполучення ἐν αὐτῷ (у Ньому) використовується слово εαυτω, яке може мати значення Йому Самому. Тому текст буде виглядати наступним чином: «так як вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу» (Еф.1:4).

Як і у першому випадку таке різночитання було б важливим скоріше у межах христологічних досліджень, але суттєво не впливає на дане дослідження, оскільки у будь-якому випадку навіть такий варіант тексту вказує на обрання, яке здійснює Бог, відноситься до проявлення Божої діяльності, про що свідчить весь уривок в цілому.

Порівняння перекладів уривка Еф.1:3-5

Щодо варіантів перекладу досліджуваного уривка, то, розглянувши найпопулярніші світові переклади, можна помітити, що вони суттєво не відрізняються один від одного та передають одну й ту ж саму ідеї оригінального тексту про Боже обрання та передвизначення до спасіння згідно Його благої волі. Наприклад, у перекладі Івана Огієнка ключові словосполучення мають такий вигляд: «вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу… призначивши наперед, щоб нас усиновити для Себе Ісусом Христом, за вподобанням волі Своєї» (Еф.1:4-5).

При чому інші українські переклади, такі як: Рафаїла Турконяка, Івана Хоменка, Пантелеймона Куліша, — використовують ті ж самі поняття вибрав та призначив наперед, а також акцентують на тому, що на це була Божа воля.

Російський синодальний переклад використовує аналогічні вирази, не відрізняючись ні по змісту, ні по сенсу.

Таку ж саму картину ми можемо побачити у більшості англійських перекладів. Класичний переклад King James Version (KJV) вживає слова chose та predestinate, що мають те ж саме значення: вибрав та призначити, передвизначити, зумовити, відповідно.

Переклади New International Version (NIV), American Standard Version (ASV), English Standard Version (ESV) також одностайні у виборі цих слів для передачі ідеї тексту.

Але цікавий момент можна помітити у перекладі New English Translation (NET). У ньому на рівні з використанням у 4 тексті слова chose, як і в інших перекладах, у 5 тексті слово predestine використовується у формі predestining, що може виражати ідею процесу, який відбувається у теперішньому часі, хоча саме речення побудоване як минулий час (Past Simple). Таким чином переклад NET намагається показати, що Боже передвизначення до спасіння відбулося в минулому, до створення світу, але реалізується зараз та є динамічним процесом.

Всі вищенаведені англійські переклади знову ж таки підкреслюють, що це відбувається згідно з Божою доброю (благою) волею, використовуючи слово pleasure (бажання, задоволення). І тільки у варіанті перекладу ESV вживається слово purpose (намір, призначення, мета).

Оригінальний сенс уривка, який намагається передати у цих текстах загальнобіблійний контекст та характер Божої любові, можна побачити у Єврейському Новому Завіті у перекладі Давида Стерна, котрий являється смисловим перекладом. У цьому варіанті 4 текст починається таким чином: «В Мессии Он избрал нас любовью», — тобто робиться акцент на тому, що Боже обрання та передвизначення є результатом Його любові. І тому: «Он предопределил, согласно Своему желанию и замыслу, что через Мессию Йешуа мы станем Его сыновьями» (Еф.1:5).

Але приклад вищенаведеного тексту, — як і всі інші вказані варіанти перекладів, — показує, що сенс досліджуваного уривка неможливо повністю зрозуміти у межах самого уривку. Для повного розуміння необхідно розширювати межі контексту, розглянути, що ж саме мається на увазі під розумінням Божої діяльності спасіння у Святому Писанні.

Розділ 2:

Історико-культурний аналіз тексту

У Посланні до Ефесян Павло підіймає декілька основних тем, що зумовлюють характер усього послання та будують його цілісну думку. Серед них є теми: єдності Церкви, як тіла Христового, у котру Бог поєднав ізраїльтян та язичників; благодаті Божої, котрою спасаються християни; практичних моментів життя у Христі, що полягає у боротьбі зі злом та гріховними схильностями, у служінні людям та у гармонійних сімейних взаємовідносинах.

Проте на початку послання, як вже було зазначено, апостол Павло акцентує саме на темі обрання та передвизначення до спасіння. Виходячи з цього, можна зробити попередній висновок: оскільки автор послання пише про це, отже він має переживання, що адресат послання має невірне або викривлене уявлення щодо цього. Друге, — апостол Павло розуміє актуальність цієї вістки.

Також необхідно зазначити, що розуміння теми передвизначення до спасіння являється нагальною потребою християн не тільки тих часів, коли писав апостол Павло, але й сучасних. Сьогодні також актуальні універсальні принципи, котрі передає апостол, оскільки у цьому проявляється богонатхненність Писання (2Тим.3:16). Тому, безперечно, зрозуміти ці принципи можливо тільки розглянувши обставини, у яких вони були передані, що є важливим фактором для усвідомлення думки автора.

Павло в ув’язненні

Загальновизнаним є той факт, що апостол Павло пише Послання до Ефесян приблизно на початку 60-тих років н.е., коли він знаходиться у в’язниці. Саме тому це послання, — разом з посланнями до Филип’ян, Колосян та до Филимона, — належить до блоку «тюремних послань», або «послань з ув’язнення» [3, с. 175].

Різні погляди існують тільки щодо місця ув’язнення апостола. Більш відомими є два періоди ув’язнення Павла: це кесарійський період та ув’язнення у Римі.

Розглядають також і можливість перебування Павла в ув’язненні в Ефесі [2, с. 320]. Дана теорія не має прямих підтверджень та базується в основному на тексті 2Кор.11:23, тобто на свідченні Павла про те, що він був «частіше у в’язницях», аніж про це записано. Проте такий погляд не є популярним серед дослідників та не має особливого значення у межах даного дослідження.

Що важливо підкреслити, так це те, що у стані ув’язнення Павло, розуміючи, що його служіння у широкому сенсі обмежене через проблеми, про які він чув, утворені християнські громади знаходяться під загрозою, він приділяє увагу написанню Послання в Ефес і зокрема темі передвизначення. Саме у контексті ув’язнення цікаво подивитися на цю проблему.

Якщо припустити, що Павло у тексті Еф.1:5 має на увазі поняття передвизначення саме у детерміністському сенсі, тобто те, що називають подвійним передвизначенням, то що б він міг написати про свій особистий досвід, як частини передвизначення та його особистого шляху спасіння? Щобільше, у такому випадку увесь біблійний наратив можна представити таким способом. Але апостол взагалі не згадує це поняття у такому сенсі та не описує свій досвід через детерміністичну призму, отже ні він сам, ні спільнота, яка являється адресатом його послання не дивилися на питання спасіння таким чином.

Адресат послання та історико-культурний фон

Послання до Ефесян певною мірою являється унікальним у порівнянні з іншими посланнями апостола Павла, оскільки «на відміну від усіх інших, воно не звернене до конкретної церкви, ситуації чи особи» [14, с. 1165].

Щобільше, зазначається, що «слова «в Ефесі» (1:1), які присутні в більшості сучасних перекладів, відсутні в найдавнішому з них, а в посиланнях на лист другого століття не вказано, що він був відправлений до Ефеса» [там само].

З цього дуже часто робиться висновок, що першопочатково це послання не призначалося саме Ефесянам, а вважалося циркулярним, загальноцерковним листом.

Дійсно, апостол у цьому посланні не розглядає окремих вузькоспецифічних питань та проблем, що є характерним для інших послань. Також особливість його проявляється у тому, що воно є «єдиною книгою у Новому Завіті, де слово церква означає вселенську церкву, а не тільки місцеву» [12, с. 368], оскільки Павло розглядає теми, що стосуються усіх християн.

«Потужною поетичною мовою, запозиченою з ранньохристиянських гімнів та юдейських писань, Послання до Ефесян оспівує бачення вселенської церкви» [18, с. 1692].

Проте християнська традиція ще з перших віків зазначає даний лист апостола Павла саме як Послання до Ефесян. Вже у той час в Ефесі існувала потужна християнська громада, тому не дивно, що Павло адресує своє послання до християн саме в обличчі Ефеської церкви. Це підтверджують і внутрішньобіблійні свідчення: апостол Іван у книзі Об’явлення також звертає особливу увагу на церкву в Ефесі (Об.2:1-7), як на церкву, що має свою довгу традицію. Характер самого послання свідчить, що Павло пише «не новачкам у християнській вірі, але тим, хто досягнув значної міри зрілості та духовного досвіду, бажає просунутися до більш повного пізнання, більш глибокого життя» [12, с. 369].

Це пояснює непрості теми, які піднімає апостол у посланні, котрі може зрозуміти тільки християнин, який має досвід. Також це дає пояснення наявності у посланні такої складної теми для людського усвідомлення, як передвизначення до спасіння.

Взагалі Павло не представляє у даному листі якісь загальні роздуми, а обмежується саме конкретними темами, що дає можливість протиставлення «уявленню про те, що це послання — простий «лист-есе», який узагальнює відомі істини» [6, с. 461].

Історико-культурний фон послання визначається тим, що Ефес був столицею та, відповідно, найважливішим містом римської провінції Мала Азія, яка сьогодні є частиною Туреччини. Місто розташоване на перетині декількох великих торгових шляхів, що робило його життєво важливим комерційним центром Римської імперії [9, с. 973].

Саме у таких обставинах тут, завдяки місіонерській діяльності апостола Павла, зародилася перша християнська громада. Але найголовнішим є окреслення саме релігійних обставин, у яких з’явилося, функціонувало та розвивалося християнство в Ефесі.

Зазначається, що «під владою Риму, Ефес також зберігав своє важливе релігійне значення. Він був центром імперського культу та, з часом, у місті з’явилися три офіційні храми, а Ефес таким чином, став трикратним володарем почесного титулу neokoros («храмовий служитель») імператорів» [там само].

У таких обставинах християни доволі часто піддавалися переслідуванням та гонінням з боку влади, оскільки відмовлялися поклонятись імператору, як божеству.

Також у місті знаходився храм богині Артеміди (Діани), який вважався одним з семи чудес світу та, у свій час, був найбільшою спорудою у грецькому світі [там само].

Даний культ поклоніння виражався у формі різних містерій та магічних, окультних практик, які дуже часто базувалися на плотських побудженнях людини та відповідно були для людей дуже привабливими. До прийняття Христа як свого Спасителя, багато християн також брали участь у цих культових подіях, тому у Посланні до Ефесян апостол Павло знову попереджає про небезпеку повернення до таких збочених практик (Еф.5:12) [24, с. 1896].

У книзі Дій апостолів є опис того, як люди, що прийняли вістку спасіння, внаслідок свідоцтва Павла в Ефесі, спалили усі чародійські книги, які вони мали (Дії 19:19).

Отже, розглянувши історико-культурні обставини та релігійний фон, у котрому перебувала церква в Ефесі, можна зрозуміти занепокоєність Павла щодо неї, його переживання та відповідно мету написання послання.

Обставини життя для християн в Ефесі можна порівняти з котлом, у якому дуже легко зваритися навіть християнину, котрий вже утвердився у вірі, оскільки через протистояння з боку влади та наявності спокус, християнин може полишити суть свого християнства, що практично виражається у праведному способі життя, а в результаті — втратити спасіння. У відповідь на таку загрозу Павло пише лист в Ефес.

І що найголовніше, у межах даного дослідження, варто зазначити, що Павло самим фактом його реакції на подібну загрозу, у формі послання підтверджує те, що бути передвизначеним до спасіння ще не означає, що це спасіння не можна втратити. Отже, суть його вістки не передбачає розуміння спасіння у ключі подвійного передвизначення, але також полягає й у проявленні волі та вибору людини.

Згідно Еф.1:3-5 віруючі обрані та передвизначені Богом до спасіння (ефесяни також). Якби вони були визнані такими у детерміністському сенсі, то не було б жодної актуальності даного послання апостола Павла. Але ми бачимо зворотну картину, — Павло, за допомогою послання, висловлює переживання щодо того, що ефесяни знаходяться в умовах, у яких спасіння вони можуть втратити.

Погляд на передвизначення в I ст. н.е.

Тема передвизначення почала особливо розглядатися та, відповідно, розвиватися у межах західної думки приблизно з V ст. н.е., але вже в I ст. серед юдейського ідейно-інформаційного простору ця тема була відома та ставала причиною розбіжностей поглядів між релігійними партіями та течіями тих часів. Така картина спостерігалася в ідеологічному протистоянні садукейської та фарисейської партії.

«Садукеї були переважно священниками, які, хоча й відстоювали своє власне тлумачення закону, проте більше переймалися питаннями влади та грошей. Вони відкидали передвизначення на користь свободи волі людини…» [22, с. 856].

Своєю чергою, «фарисеї засновували своє тлумачення закону на традиції своїх попередників, які, як вони стверджували, можуть прослідковуватися до усного закону, який Бог дав Мойсею на горі Синай. Вони приймали передвизначення…» [там само].

Оскільки фарисеї були вихідцями з середніх та нижчих класів, то могли активно проповідувати свої ідеї у синагогах [там само], але при цьому не існує підтверджень того, що вони сприймали ідею передвизначення саме детерміністично.

Єдиними, хто у той час виключно детерміністично сприймав поняття Божого передвизначення, були есеї. Відоме свідчення Йосипа Флавія говорить про те, «що есеї вірили в абсолютне передвизначення, у безсмертя душі та передіснування душ» [11, с. 441].

Також дослідження знайдених рукописів Мертвого моря показують, що для есеїв «характерними темами являються: космічний дуалізм між світлом і темрявою, есхатологія, месіанство та передвизначення» [9, с. 728].

У контексті абсолютного передвизначення у багатьох рукописах (lQS 11:17; lQH 10:2 та ін.) зустрічається одна й та ж сама фраза: «Окрім волі Твоєї нічого не відбувається» [17, с. 696].

Тобто серед юдейського культурного простору тільки у есеїв ми знаходимо єдине вчення, котре говорить про подвійне передвизначення. Але головним є те, що дана група юдеїв відділилася від суспільства та жила окремою, замкненою громадою, яка отримала назву кумраніти, а отже у контексті даної роботи не могла мати впливу на ефеських християн.

Щобільше, Ефес був частиною не юдейського, а елліністичного, греко-римського світу, хоча й мав значну юдейську діаспору. І це є важливим фактором.

Павло пише в Ефес, тобто, йому необхідно достукатися до представників християнської церкви, яка складається як з язичників, так і з юдеїв, проте останні вже давно живуть на цій території та мають елліністичне мислення.

«На відміну від більш ранніх послань Павла, Послання до Ефесян, Филип’ян і Колосян, мабуть, були написані ним після того, як він навчився представляти християнство, використовуючи філософську мову для передачі своїх думок (Дії 19:9)» [6, с. 461].

Найбільш відомим філософським вченням того часу, яке з поміж усіх розглядало поняття близькі до теми передвизначення, була філософська школа стоїків. Згідно з вченням стоїків відкидається будь-яка сліпа доля, але стверджується, що все відбувається згідно з божественним планом [5, с. 343].

Також у цьому вченні присутня «ідея панування у Всесвіті закону, що пронизує все — Логосу, розумності та доцільності світобудови, універсального причинно-наслідкового зв’язку причин, які відбуваються» [7, с. 91].

Оскільки все існує по вселенським, фундаментальним законам, а визначена сліпа доля відкидається, то значний акцент робиться на заклику жити згідно з вірним розумом, протистоянню похотям та цінності моралі [там само]. Сам апостол Павло був родом із міста Тарс, котрий був одним з центрів стоїцизму, отже він був добре знайомий з цією філософською традицією [5, с. 343].

Дещо схожу ситуацію ми можемо побачити у тексті Мк.14:21. Як відомо, своє Євангеліє Марк пише для віруючих з римського світу, для людей з таким мисленням. Саме у тексті Мк.14:21 може бути представлена ідея передвизначення, але оскільки він пише таким чином, отже впевнений, що ідею, котру він хоче передати, зрозуміють.

«Більшість тих, хто сповідував іудаїзм, визнавали Божественне передвизначення та відповідальність людини» [6, с. 143].

Тому в контексті філософської, світоглядної думки, яка домінувала на той час детерміністичних конотацій, щодо питання передвизначення не спостерігається.

«Хоча Павло вчить про «передвизначення», ми повинні розуміти, що він розглядає цей термін у світлі того, як його розуміли в ту епоху, — скоріше, як призначення, — а не з позицій його богословського тлумачення, яке почало домінувати пізніше» [там само, с. 370].

Отже, ми бачимо, що апостол Павло звертається до Ефесян, використовуючи світоглядний фон, котрий існував у той час, і термінологію, котра певною мірою була відома. Усвідомлення цих обставин не дозволяє тлумачити поняття передвизначення, як божественне програмування життя людини, хоча при цьому люди розуміли, що абсолютно всі чинні процеси, в тому числі й питання спасіння, знаходяться в Божих руках і залежать від Нього. Тобто вони дивилися на це питання у більш широкому сенсі надприродної Божественної діяльності, яка знаходиться поза межами людського розуміння.

Розділ 3:

Теологічний аналіз тексту

Усі книги Біблії, як і Послання до Ефесян зокрема, являються не просто звичайним джерелом передачі важливої інформації, — вони є богонатхненними, що, звісно, приймається вірою. У своїй сукупності книги Біблії відкривають цілісну та повну Божу волю, котру Він приготував для людей. У такому випадку можна говорити про однозначну послідовність викладу представлених у Святому Письмі ідей: жодна з них не змінює свого значення від книги до книги, так само як вірним та незмінним залишається Бог (Мал.3:6). Тому останнім етапом даного дослідження є проведення теологічного аналізу тексту Еф.1:3-5, як у межах самої книги, так і відносно усього Писання загалом, з метою визначення того, що розуміється під представленим у Біблії Божим передвизначенням (призначенням, визначенням) до спасіння.

Фундаментальна точка відліку

З самого початку Біблії, від перших розділів книги Буття, з-поміж іншого, нам відкриваються свідчення про те, ким являється людина, а також про її фундаментальні права. Одним з таких прав, якими Бог при творінні наділяє людину, є її можливість реалізовувати своє право вибору. Саме це ми бачимо у Бут.2:9,16,17. Ця діалектична ситуація існування двох дерев, — життя та пізнання добра та зла, — вибору між цими двома деревами та масштабних наслідків, до яких призводить вибір, являється візуалізацією того, яким чином людина може застосовувати свою невід’ємну функцію права обирати між одним та іншим.

«Важливо, що обидва дерева знаходяться посеред саду, поруч одне з одним. Ця близькість вказує на те, що дерева парадоксально пов’язані між собою, — таким чином, підсилюючи елемент вибору між двома шляхами, представленими цими двома деревами» [19, с. 76].

Цікавим є те, що дерево пізнання добра та зла зустрічається всього один раз у Біблії та взагалі немає аналогів у текстах Древнього Близького Сходу [там само, с. 77]. Тобто саме Боже Слово робить цей особливий акцент на фундаментальному праві людини робити вибір.

Також важливо сказати про те, що з вибором між деревом життя та деревом пізнання пов’язана перша Божа заповідь, котру постановляє Господь та котра зустрічається у Біблії. Вона «ілюструє цю ідентифікацію Божої заповіді, як благодаті» [там само, с. 79].

Ми читаємо, що усі дерева Бог приготував для людини (Бут.2:16), але тільки з одного дерева їсти було заборонено Божою постановою: «Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (Бут.2:17).

Отже, людина мала право обирати між життям (добром) та злом, але Божа любов проявилась таким чином, що з самого початку Він помістив людину, згідно з описом 1-го та 2-го розділів книги Буття, саме у повний стан добра та благословення, стан найбільш ідеальний для її існування. Це показує бажання Бога дати людині найкраще, — що важливо у межах даного дослідження, — але при цьому також і дає можливість обирати.

«Наріжні камені» концепції подвійного передвизначення

Уривок Еф.1:3-5, як і уривок, що визначає найближчий контекст, тобто Еф.1:3-14, говорить про факт Божого обрання задля того, щоб обрані Ним люди були святими й непорочними та усиновленими через Ісуса Христа. У тексті 1:9 цей факт Павло називає таємницею, яка була постановлена Богом у Самому Собі за Його уподобанням. Уривок 1:6-9 показує, що втілення цієї таємниці у реальність є результатом тісної співпраці між Богом Отцем та Богом Сином (Ісусом Христом). Божою благодаттю ця таємниця була об’явлена людям (1:9), і таким чином, у Христі вони, — ті, хто прийняли Його, — були об’явлені спадкоємцями (1:11).

Дійсно, якщо звернути уваги виключно на цей уривок та на вістку, що міститься у ньому, можна зробити висновок про те, що передвизначення до спасіння має детерміністичний характер та знайти підтвердження вченню про подвійне передвизначення та непереборну благодать. Саме цей уривок на рівні з Рим.8:28-11:36 стали двома «наріжними каменями» кальвіністського вчення про передвизначення та являються, з точки зору цього погляду, такими й до сьогодні [15, с. 1326]. Але у ньому ж міститься текст, який зазвичай не наголошується, оскільки його зміст ставить під сумнів подібне вчення.

Апостол Павло розвиває логіку свого послання поступово та після того, як він наголошує ефесянам про реальність дару Божого обрання до спасіння, він сповіщає також й іншу важливу думку, розуміння якої повинно сприяти «процесу відродження людського життя та Божої спільноти» [14, с. 1168].

У Еф.1:13 містяться слова, які виходять за межі саме детерміністичного розуміння питання спасіння та на противагу такому сприйманню ставлять на шальки вагів питання бажання, вибору та дії самої людини. Він пише, що «ви, як почули», а потім й «увірували», — тобто вказує на активний прояв людської діяльності, а точніше відгук людини на те спасіння, котре у Христі приготував Бог.

Отже, таким способом Павло підкреслює, що якимось чином у питанні передвизначення до спасіння бере участь сама людина, а це вже вступає у повну суперечність з вказаними вище вченнями про подвійне передвизначення та непереборну благодать. У випадку правдивості даних дискредитує самого себе, оскільки у такому разі він пише про однозначне передвизначення певних людей до спасіння, — а отже й до погибелі інших, — котре встановлене Богом заздалегідь, при чому від початку «не обрані ніколи не дізнаються, що вони є нечестивими» [21, с. 15].

Але при цьому апостол Павло також підкреслює дії самої людини, — почули й увірували, — котрі по факту не мають ніякого значення та нівелюються, бо все вже визначено наперед і дані дії ніякого значення не мають.

Складається враження, ніби у такому випадку апостол змальовує певну театральну постановку, режисером котрої виступає Сам Бог і реалізує її у реальному часі, реальному історичному процесі. Така точка зору сприяє руйнуванню логіки вістки самого послання та загалом вчення Павла, що є богонатхненним біблійним вченням.

У наступних розділах Павло продовжує ще більше розвивати ідею взаємодії Божого обрання до спасіння та активного прояву людського відгуку на нього. З одного боку він акцентує на тому, що віра, котру мають люди, які прийняли Христа та Його жертву, є Божим даром і не походить з самої людини, — людина не може бути джерелом цієї віри, — а також про те, що Бог «наперед приготував» добрі діла, щоб віруючі «в них перебували» (Еф.2:8,9). Але з іншого, починаючи з 4 розділу та до завершення послання, апостол підкреслює важливість дій віруючого, проявлення його волі у справах, що підкреслюють видимі прояви його обрання, тобто, що він дійсно обраний до спасіння. Він закликає: щоб люди «поводилися згідно з покликанням»; «зодягнулися в нового чоловіка» для праведності, а не для тих розпусних справ, які чинили до того; говорили тільки правду та взагалі слідкували за мовною сферою свого життя; наслідували Бога та наповнювались Духом; укріпляли сімейні відносини та т.д. Все перераховане наголошує на свободі волі та свободі вибору людини. Павло розкриває спектр можливостей, які тепер стали доступні людям, які увірували, але вибір залишається за самими людьми. Видимий прояв того, що вони обрали передвизначене Боже спасіння є підтвердженням їхньої обраності.

Проте не варто забувати, що сам апостол Павло називає тему, яку він розкриває у цьому випадку для ефесян, таємницею, котру йому дано було пізнати об’явленням, бо вона відкрита тепер через Духа (Еф.3:3-5, 9). Саме цю таємницю він і покликаний «провіщати» (Еф.6:18-20).

З одного боку апостол Павло називає обрання до спасіння таємницею, бо раніше навіть серед Божого народу не було її повного розуміння [24, с. 1893], хоча ще у пророків було сказано, що Бог приготував спасіння для усіх народів (Іс.2:3; 65:1; 66:18). З іншого — питання спасіння є результатом прямої діяльності Бога та залежить тільки від Нього. Його сутність, рівень Його буття та існування, людина пізнати неспроможна (Іс.40:18,25,28), тому й будь-яка Його діяльність буде залишатися для людини певною мірою таємницею, окрім того, що Бог Сам забажав відкрити людині. Павло говорить про те, що Бог відкрив цю таємницю людям, відкриває її у тому числі й через нього самого, щоб людство знало, що приготував для них Бог.

Але, також, при дослідженні даної теми варто пам’ятати, що процес спасіння є результатом діяльності Бога, тому, щоб зрозуміти проголошену вістку необхідно подивитися на дане питання значно ширше однозначного, позаконтекстного сприйняття окремих уривків, але й розглянути його у контексті усього Божого одкровення, тобто всієї Біблії.

Також варто відзначити, що у такому самому ключі Павло будує свою думку в іншому важливому уривку, що стосується теми передвизначення, а саме Рим.8:28-11:36. У даному уривку він ще більш гостро піднімає питання передвизначення: яскравіше всього він показує це на прикладах Якова та Ісава, а також фараона. Особливу увагу апостол Павло акцентує на тому, що з Божою волею сперечатися ніхто не може (Рим.9:19,20). Знову ж таки, якщо дивитися на ці тексти ізольовано від інших, то складається однозначне детерміністичне враження, проте далі, показуючи те, що Божі дії не такі прості, як це здається на перший погляд у людському розумі, апостол Павло також різним чином висвітлює й тему проявлення людської волі, говорить про те, що обраний народ відкинув обрання, а необраний навпаки його прийняв.

Особливо цікаву думку ми знаходимо у текстах Рим.10:2,3, де говориться про те, що фактично обрання залежить також від розуміння самої людини. Розуміння є невіддільною частиною спасаючої віри (Рим.10:13,14). У цьому ж 14-му тексті Павло підкреслює дві дії активної діяльності людини, котрі згадував у Посланні в Ефес: необхідність почути та повірити. Цю ідею він продовжує у метафорі оливкового дерева, котре символізує Божий народ (Рим.11:17-24). Зростання цього дерева, як зображує апостол, відбувається не за детерміністично визначеним планом, але залежить від вибору (віри) гілок, які забажали або відпасти, або ж привитися до дерева [18, с. 1630].

Отже, «наріжний камінь» концепції подвійного передвизначення з Послання до Римлян 8:28-11:36 також створює серйозні ідеологічні протиріччя щодо цього погляду, якщо розглянути його у контексті всього уривку: Бог «передбачив» та «призначив» до виправдання та прославлення (8:29,30); але далі Павло пише про переслідування, гоніння та вбивства християн (8:36). Отже, згідно з концепцією передвизначення Бог приготував ці події; а у 8:39 говориться про Божу любов, що логічно не вписується у цей приготований заздалегідь театр жорстокості, який одразу ж викривлює Божий характер любові.

Також: Бог обрав Ізраїль, але не всі стали Ізраїльтянами (9:6), тобто є люди, хто не прийняв Боже обрання, не зробив вибір у сторону Божого обрання; водночас є люди, котрі не з обраного народу, але Бог їх назве Своїм народом (9:25,26). У зв’язку з цим, згідно з концепцією передвизначення, Боже обрання на початку було хибним. Загалом при проєктуванні на даний уривок детерміністичного шаблону виникають суцільні протиріччя відносно розвитку думки апостола Павла. Отже, можна впевнено сказати, що ні у Посланні до Ефесян, ні у Посланні до Римлян він не застосовує жодних детерміністичних конотацій. Що ж тоді мається на увазі?

Передзнання та провіденціальна діяльність Бога

Як вже було зазначено вище, ключовими словами в уривку Еф.1:3-5, що належать до поняття передвизначення та відповідно створюють проблему розуміння, котра розглядається у даній роботі, є ἐξελέξατο (вибрав) та προορίσας (призначив наперед). Останнє слово використовується в уривку Рим.8:28,29 разом зі словами προγινώσκω (знати наперед, передбачувати) та πρόθεσις (план, рішення, намір). Ключ розуміння цієї проблеми та відповідно, відштовхуючись від цього, розуміння біблійного поняття Божого передвизначення полягає в тому, що у зазначені слова інтерпретатор намагається вкласти свій особистий, людський досвід. Але необхідно на все це подивитися зі сторони Божої діяльності так, як це відкриває Біблія. Бо ці слова характеризують Боже рішення, що «вкорінене в глибинах Божої природи» [16, с. 542]. Отже, невірне їх тлумачення призводить до викривлення сприйняття людиною Божого характеру. Написано, що Господь всезнавець (1Сам.2:3; Іс.40:28) і те, що необхідно, Він може відкривати людям (Іс.46:9,10). «Це знання — невіддільна властивість Божої природи, що лежить в основі усіх Його дій, пов’язаних, як з творінням, так і з викупленням» [8, с. 96].

Боже всезнання охоплює абсолютне знання майбутнього, що також вказує на Його властивість передзнання, тобто знання того, чого ще не відбулося. «Всезнання вказує на те, що Бог у Своєму знанні охоплює все; передзнання вказує на властивість Бога включати у Своє всезнання не тільки минулі та теперішні, але й майбутні реалії, у тому числі й вільні вчинки людей» [там само].

Зміщення акценту тлумачення біблійного тексту з детерміністичної позиції, яка властива для людського досвіду, на позицію надприродних Божих можливостей у Його діяльності, вирішує дилему непоєднуваності Божого передвизначення та вольового боку відповідальності самої людини.

«Біблійна ідея передзнання припускає те, що Богу відома наша вічна участь» [там само, с. 97], але при цьому Він не визначає наперед цю участь, але дає можливість самій людині визначити її своїм вибором. «Бувши усезнавцем, Бог знає різницю між минулим, теперішнім та майбутнім, і, відповідно, фокусує Своє передбачення. Важливо сказати, що таке фокусування, нічого не додає до Божого передбачення, оскільки Він завжди передбачив все» [13, с. 32]. Тому Боже передбачення є абсолютним, точним, але водночас не заздалегідь визначеним, а динамічним.

У продовження цієї думки, також варто зазначити ще одну характеристику Божих властивостей, котру відкриває нам Писання та яка безпосередньо пов’язана з темою, яка розглядається — це властивість Божого провидіння. «Хоча це слово не біблійне, поняття провидіння являється одним із ключових в Писанні та має на увазі одкровення про те, що Бог керує світом та Всесвітом. Таким чином, це слово використовується як синонім Божого правління» [8, с. 99].

Отже, розглядаючи поняття передвизначення у контексті спасіння, котре людина схильна тлумачити детерміністично, через біблійну призму суверенної провіденціальної Божої діяльності, яку Він вчиняє з метою реалізації плану спасіння, ми можемо ще ясніше усвідомити надприродну Божу велич, яка охоплює всі сфери буття, навіть ті, котрі людина осягнути не може. Вся ця діяльність направлена на благо людини. Не дивлячись на те, що Господь у Своєму всезнанні охоплює майбутнє та вже знає про кожен індивідуальний вибір, Він продовжує відкриватися людям, щоб вони, усвідомивши масштаби духовної боротьби, яка точиться навколо них, зробили вибір, котрий веде до спасіння.

«Ті, хто бачить тут непереборне протиріччя, сліпо вважають, що Бог використовує ті ж обмежені способи пізнання, що й люди» [8, с. 96]. Та, оскільки людина не може врятувати саму себе, питання свого спасіння вона повинна також розглядати не з особистої перспективи, але з перспективи діяльності Бога, яка представлена у Святому Письмі.

Бог бачить всю картину подій. Боже бачення це динамічний процес, котрий знаходиться поза межами людського розуміння (Рим.11:33-36). Боже провидіння недосконалий людський розум частіше всього сприймає детерміністично, у той час, як Божа діяльність та Його провидіння відкриті людям для того, щоб вони могли хоча б на рівні людського мислення усвідомити Його велич, всюдисущість і всезнання, тобто Його трансцендентність. Через тему провидіння й передзнання Бог відкриває перед людиною завісу Свого трансцендентного існування. Виходить, що Бог, відкриваючи ці знання, хоче підняти людину до вищого рівня розуміння, на яке вона спроможна, що показує сам факт Його одкровення. Але саме через людську властивість трактувати дії Бога через призму власного досвіду та сприйняття, тобто намагання «понизити Бога» до рівня свого буття виникає проблема детерміністичного розуміння передвизначення до спасіння.

Загальнобіблійний контекст

У Святому Письмі ми знаходимо багато історій та тверджень, які руйнують поняття подвійного передвизначення, та, навпаки, підкреслюють тему провіденціальної Божої діяльності для спасіння людини та відповідно її вольову реакцію на спасаючі Божі дії.

Для прикладу, окрім вже вищенаведеної ситуації обрання Ізраїля, як Божого народу, у межах даної роботи можна звернути увагу на наступні приклади:

— Каїн та Авель (Бут.4): у межах біблійної концепції первородства тим, хто повинен був бути носієм Божої обітниці спасіння являється Каїн, але своїми вчинками він знехтував цим правом. Якщо розглядати цю історію у межах подвійного передвизначення, то Бог, обираючи Каїна помилився, або ж заздалегідь спланував саме такий хід подій.

Таке твердження справедливе й для наступних прикладів:

— Обрання Саула та Давида на царство (2Сам.6:21): Саул і Давид на початку свого шляху були в однакових умовах та обидва могли прийняти Божу волю. Саул її приймає, але згодом відвертається та чинить вже свою волю, намагаючись при цьому проти Божої волі усіма своїми силами залишитися царем. У результаті стає найбільшим гонителем Давида, який, на відміну від Саула, прийняв Божу волю;

— Гог і Магог: Магог є сином Яфета (1Хр.1:5), сина Ноя, якого він благословляє (Бут.9:27). Гог зустрічається серед синів Йоіла (1Хр.5:4). Тобто вони повинні належати до родоводу, що є лінією Божих синів [6, с. 30]. Але Єзекіїль використовує поєднання їхніх образів «Ґоґа, краю Маґоґа» як тих, хто повстає проти Божого народу (Єз.38:2,18), а у книзі Об’явлення вони виступають символами усіх народів, що чинять так само у кінці часу та гинуть навіки (Об.20:7-9) [20, с. 184].

Всі ці історії показують, що Бог воліє обирати людей до спасіння. Про це говорить Ісус Христос в Ів.15:16, але результати (плоди) дій людини, тобто її вибір, свідчать про те, чи обрала людина Боже спасіння. Також це яскраво видно на прикладі обрання Христом Юди (Лк.6:12-16), але вибір самого Юди засвідчує про нехтування цим обранням (Ів.13:18). Цю ідею також підтверджують багато інших біблійних подій та пророцтв щодо майбутнього, які також можна показати, але принцип залишається, — той самий, який наведений у вже наявних прикладах.

Та ще цікавішими є історії, котрі містяться у Святому Письмі з метою відкрити перед людиною завіси надприродного, незрозумілого, не досліджуваного Божого існування та дійсності, що якраз і вказують на Його всезнання, передзнання та провіденціальну діяльність для того, щоб ми змогли правильно оцінити та усвідомити Його дії у процесі спасіння. Посеред інших можна навести такі приклади:

— Давид, Саул та жителі Кеїли (1Сам.23:1-13): ця історія є унікальною тим, що зображує події, яких насправді не сталося. Жителі Кеїли просять Давида захистити їх від филистимлян. Бог посилає Давида, щоб він зробив це. Після розгрому филистимлян Давид залишається у місті, але про це дізнається Саул і збирає військо у похід, щоб захопити Давида. Дізнавшись про цю загрозу, Давид звертається до Бога та запитує: «Чи зійде Саул, як чув твій раб?» (23:11) та «Чи видадуть громадяни Кеїли мене та людей моїх у Саулову руку?» (23:12).

На що Бог попереджає Давида про те, що «Зійде» та «Видадуть» відповідно.

Отримавши попередження від Бога, Давид покидає Кеїлу та рятується. А Саул, своєю чергою дізнавшись про це, скасовує похід.

Якби ми запитали кеїлян, за що вони зрадили Давида, вони були б здивовані, бо цього не сталося, але Бог вже бачив цю реальність та втрутився, щоб врятувати життя Своєму помазаннику. Цей невеликий приклад показує нам частину того, яким чином Бог бачить реальність та діє у ній, щоб обернути ситуацію на благо;

— Єлисей та Газаїл (2Цар.8:7-15): Бог відкриває Єлисею наперед наміри серця Газаїла та показує події, за яких він стане царем Сирії;

— Авраам та жертвоприношення Ісака (Бут.22:1-19): ми знаємо, що замість Ісаака у жертву був принесений агнець, але навіть у книзі Буття сказано, що Авраам «не пожалів був сина свого» (22:16), а у Євр.11:17 говориться, що Авраам «приніс однородженого» у жертву. Тобто Бог бачив ту реальність, що виходить з серця Авраама, його вірність і тому у Своєму провидінні приготував акт Свого втручання у дану ситуацію;

— Христос та учні (Мт.24; Лк.19:29-35; 22:34,54-62): Христос у багатьох Своїх словах відкривав учням детальну картину майбутнього, як найближчого, так і того, що стосується есхатологічних подій. Зокрема, зазначені приклади з Євангелія від Луки, не дивлячись на те, що євангеліст у більшості випадків показує Христа як Того, Хто «тісно стикається з людськими потребами» [1, с. 515], та водночас вказують також і на Його божественність. Це яскраво проявляється в історіях про обставини в’їзду Христа в Єрусалим та зречення Петра. Христос все це знав наперед.

Усі ці приклади, так само як і тексти Мал.1:3 та Рим.9:10-18 (щодо Ісава та фараона), слід розглядати у межах божественної провіденціальної діяльності, яка направлена на спасіння. Також вони повинні формувати мислення людини для того, щоб вона мала більш повне, ширше та зрозуміле їй бачення того, Хто такий Господь, та що Він ініціює у Своїй спасаючій діяльності любові, оскільки людське сприйняття та досвід не в змозі осягнути цього самотужки.

Але це якраз і є та інформація, осмислення якої може спричинити переоцінку людиною свого життя та усвідомлення того, що світ, у якому вона існує, це ще не вершина можливостей людського існування, Бог для неї приготував дещо більше: спасіння та вічне життя. Все, що від цього відділяє це її власний вибір Божого спасіння та життя згідно з цим вибором. Першим кроком до прийняття спасіння є усвідомлення його реальності, тому у Пр.4:23 сказано: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя», — де серце є старозавітнім символом повноти людського розуму [9, с. 749].

Практичний аспект передвизначення до спасіння

Хоча кінець часу, коли кожна людина постане перед Богом зі своїм власним вибором нам невідомий (Дії 1:7), але Він відкриває перед нами реальність Свого передвизначення до спасіння, яке полягає у тому, що Він робить всі необхідні Божественні дії, котрі виходять за межі людського усвідомлення для того, щоб кожен, хто бажає, був у спромозі Його прийняти.

Це яскраво показано у 23 розділі книги Левит, де людству у вигляді Божого повеління про річний цикл свят у прообразному сенсі відкритий увесь хід плану спасіння, котрий Господь приготував для людини. Це єдине, що можна назвати передвизначенням у детерміністичному сенсі. Це те, що неодмінно, у будь-якому випадку відбудеться та ніхто реалізацію цього плану не зможе зупинити, оскільки на це є Божа воля ще «від закладин світу» (Об.13:8; 17:8).

Метафорично це можна порівняти з запуском поїзда, рух якого ініціював Сам Господь. Але є один нюанс. Людина має вибір: заплигнути у вагон цього поїзду спасіння, чи провести його поглядом, коли він буде проходити повз. Питання спасіння — це синергетична співпраця Бога та самої людини. Бог робить все, що залежить від Нього, та що може зробити тільки Він, — навіть Святим Духом говорить до людини, щоб вона могла усвідомити своє справжнє становище, — та спричинити у неї бажання бути спасенною (Ів.16:3), але приймати вибір, або ні, робить сама людина. Від цього вибору залежить її вічна участь (Ів.15:6; Об.20:15).

Отже, вірне розуміння поняття Божого передвизначення до спасіння безпосередньо впливає на практичні прояви життя віруючого у різних сферах, що спричинені розумінням Божого характеру, який коріниться у Його любові. По-суті, правильне усвідомлення реальності спасіння напряму впливає на реакцію людини на нього. В залежності від того, яким чином — через детерміністичну призму чи у ключі Божественної провіденціальної діяльності, яка охоплює свободу вибору людини — дивитися на процес спасіння, формується загальне уявлення про Святе Письмо та його розуміння, та відповідно створюється картина Бога, Його характеру, як Того, Хто цей процес здійснює. У відповідь, реакційно, відбувається становлення людини на основі її вірувань та поведінки, що випливає з них.

Висновок

Підбиваючи підсумки даного дослідження, варто зазначити, що питання спасіння являється однією з ключових тем біблійного одкровення, а його розуміння у якісній площині безпосередньо впливає на практичну сферу життя людини, оскільки відкриває Божий характер та спонукає до виконання Його волі та її реалізації в особистому житті.

У ході дослідження було встановлено, що не існує біблійних підстав детерміністичного тлумачення поняття передвизначення до спасіння, котре відноситься до безпосередньої Божої діяльності. Оскільки тенденція подібного тлумачення виникла не на основі біблійного вчення, але скоріше через обмежене, людське намагання пояснення надприродної діяльності Бога у Його реалізації плану спасіння людства. Зокрема, в умовах ідеологічно цілісної біблійної звістки це показало дослідження уривка Послання до Ефесян 1:3-5.

Проведення лінгвістичного аналізу риторичного висловлювання апостола Павла, історико-культурних умов та ситуаційних обставин життя ефеської Церкви, у котрих воно було сказане, а також теологічного аналізу даного уривку, переконливо свідчать про те, що апостол не мав на увазі нічого з тих ідей, які у сучасній теології відповідають концепціям подвійного передвизначення та непереборної благодаті.

У Посланні до Ефесян апостол Павло відкриває дивовижну реальність Божого дару спасіння людям та показує, що його успішна реалізація знаходиться тільки у Божих руках. Але водночас робить особливий акцент на виборі самої людини, на її практичній, життєвій позиції та поведінці, що являється людським відгуком на Божий дар.

Павло показує, що спасіння полягає не в апріорному обранні Бога окремих людей до життя, а інших до засудження, але вказує на Його Божественну, провіденціальну діяльність, котру у Своїй любові Він направляє на те, щоб кожна людина могла отримати спасіння, але при цьому залишає за людиною її фундаментальне право, котрим Він наділив її при створенні — право обирати та приймати, у тому числі й спасіння.

Список використаних джерел:

Библейский комментарий АСД. Том 5: Пер. с англ. — Заокский: Источник жизни, 2014. — 912 с.
Гатри Д. Введение в Новый Завет / Дональд Гатри. — Одесса: Богомыслие, 1996. — 800 с.
Гандри Р. Обзор Нового Завета / Роберт Гандри. — Санкт-Петербург: Библия Для Всех, 2001. — 492 с.
Грант О. Герменевтическая спираль: общее введение в библейское толкование / Осборн Грант. — Одесса: Евро-Азиатская Аккредитационная Ассоциация, 2009. — 728 с.
Ионов И. С. Философия избрания: доктрина предопределения и «американская исключительность» / Игорь Сергеевич Ионов. // Социология. — 2020. — №2. — с. 342-350.
Кинер К. Библейский культурно-исторический комментарий. Часть 2. Новый Завет / Крейг Кинер. — Санкт-Петербург: Мирт, 2005. — 736 с.
Мачульская О. И. Стоическая традиция в учении Алена / Ольга Игоревна Мачульская. // История философии. — 2008. — №13. — с. 89-97.
Настольная книга по теологии. Библейский комментарий АСД. Том 12: Пер. с англ. — Заокский: Источник жизни, 2010. — 736 с.
Новый библейский словарь. В 2 ч. Ч. 2. Библейские реалии: Пер. с. англ. — Санкт-Петербург: Мирт, 2001. — 1014 с.
Роджерс К. Новый лингвистический и экзегетический ключ к греческому тексту Нового Завета / Клеон Роджерс. — Санкт-Петербург: Библия для всех, 2001. — 1007 с.
Теологический энциклопедический словарь под редакцией Уолтера Элвелла — Москва: Ассоциация «Духовное возрождение» ЕХБ, 2003. — 1488 с.
Тенни М. Обзор Нового Завета / Меррил С. Тенни. — Москва: Духовное возрождение, 2000. — 496 с.
Ханн М. Учение о спасении. Контуры адвентистской сотериологии / М. Ханн, Д. Янкевич, Д. Рив. — Заокский: Источник жизни, 2021. — 512 с.
Barton J. The Oxford Bible Commentary / J. Barton, J. Muddiman. — New York: Oxford University Press, 2007. — 1386 с.
Brand C. Holman Illustrated Bible Dictionary / C. Brand, C. Draper, A. England. — Nashville: Holman Reference, 2003. — 1716 с.
Brown C. The New International Dictionary of New Testament Theology Vol. 1/ Colin Brown. — Michigan: Zondervan Publishing House, 1975. — 3674 с.
Brown C. The New International Dictionary of New Testament Theology Vol. 3/ Colin Brown. — Michigan: Zondervan Publishing House, 1975. — 3674 с.
Coogan M. The New Oxford Annotated Bible / Michael D. Coogan. — New York: Oxford University Press, 2018. — 1989 с.
Doukhan J. Genesis: Seventh-day Adventist International Bible Commentary / Jacques B. Doukhan. — Nampa: Pacific Press, 2016. — 534 с.
Doukhan J. Secrets of Revelation / Jacques B. Doukhan. — Hagerstown: Review and Herald, 2002. — 206 с.
Lam W. Tensions in Calvin’s idea of predestination / Wing-Hung Lam. // Themelios. An International Journal for Pastors and Students of Theological and Religious Studies. — 1980. — №6. — с. 14-18.
Longman III T. The Baker Illustrated Bible Dictionary / T. Longman III, P. Enns, M. Strauss. — Michigan: Baker Publishing Group, 2013. — 1770 с.
Nestle E. Novum Testamentum Graece with Dictionary / Eberhard Nestle. — Stuttgart: Deutsche Bibelgesellschaft, 2012. — 890 с. — (Nestle-Aland).
Radmacher E. The NKJV Study Bible / E. Radmacher, R. Allen, H. House. — Nashville: Thomas Nelson, 2014. — 2360 с.

***

Олександр Ковров, бакалаврант богослов’я