Духовно-психологічна підготовка до походів в екстремальних умовах

Екстремальні ситуації є реальною перспективою кожної людини, тому з кожним днем потреба в екстремальній освіченості зростає. Але з доступних джерел не було виявлено системного християнського підходу в морально-психологічній підготовці людей до екстремальних ситуацій. Акцент даної теми зроблений на моралі як сукупності основоположних духовних принципів, характерних для Біблії. Пошук вирішення даного питання зумовлений потребою в теоретично-інформаційній базі для реалізації соціального місіонерського проекту «Школа екстремальних походів», мета якого була підготувати людей, які виявлять бажання пройти цю школу, до потрапляння в екстремальні ситуації та донести до них практичну євангельську інформацію, показати на практиці як Біблія та християнський світогляд вирішують реальні життєві проблеми.

ПОНЯТТЯ ЕКСТРЕМАЛЬНОЇ СИТУАЦІЇ ТА ЕКСТРЕМАЛЬНОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ

Поняття екстремальної ситуації

Екстремальними ситуаціями на побутовому рівні, зазвичай, називають ті ситуації, при виникненні яких, з’являється критична загроза здоров’ю або життю людини чи групи осіб. Для того, щоб точніше окреслити розуміння екстремальної ситуації, можна дати таке визначення:

Екстремальна ситуація – (лат. Extremum – крайній, граничний; situatio – становище) це складний та несприятливий стан умов людської життєдіяльності, який набуває для окремої людини чи групи осіб особливого значення. Особливі складні умови діяльності людини, що сприймаються і оцінюються як вкрай небезпечні та напружені. Це зовнішній, об’єктивний бік проблеми. Суб’єктивно екстремальні ситуації набувають форми екстремальності – такого стану психіки людини, який спричинений незвичними або екстраординарними умовами (його ще називають екстремум-станом), що породжують підвищену та особливу емоційну напруженість. Ситуація набуває характеру особливого значення для особи, незважаючи на те, містить ця ситуація реальну небезпеку чи така небезпека є тільки плід фантазії цієї особи.

Екстремальність є суб’єктивним переживанням реальної дійсності. Цілком можливо і нормально, якщо одна й та ж сама ситуація різними людьми буде сприйматись як екстремальна і звичайна водночас. Об’єктивно екстремальна ситуація буде сприйматись конкретною особою як буденна, в іншому випадку, об’єктивно безпечна – екстремальною.

Класифікувати екстремальні ситуації можна за такими типами:

за характером передбачуваності: регламентовані та не регламентовані, планові та ситуативні;
за сферою впливу: 1) викликані певними зовнішніми умовами та глобальними катастрофами (техногенні катастрофи, аварії на виробництві, пожежі, викиди хімічних речовин в навколишнє середовище, повені, торнадо, землетруси, війни та інші); 2) ті, що трапляються в повсякденному житті (злочинний напад, аварії, зустріч з дикими звірами, брак часу та коштів та інші); 3) викликані захопленням екстремальними видами спорту (скелелазіння, дайвінг, бейс-джампінг, стріт-рейсинг та інші); 4) пов’язані з певним видом професійної діяльності (військові, гірники, спец-служби, МНС та інші);
за тривалістю: 1) швидкоплинна – виникнення дефіциту часу для обдумування власних дій та вироблення адекватної реакції на агресивні фактори; 2) тривала – характеризується поступовим нарощуванням напруження та тривалою дією агресивних факторів.

Враховуючи об’єктивний та суб’єктивний фактори розуміння екстремальної ситуації, можна прийти до хибних висновків, що якщо ситуація не сприймається суб’єктом як екстремальна та небезпечна, то її можна вважати не екстремальною. Але поняття екстриму супроводжує ситуацію, якщо ризик летального наслідку або серйозної фізичної, моральної чи матеріальної шкоди значно вищий за ймовірність безперешкодного та безпечного її подолання, навіть, якщо особа не переживає емоційно ситуацію як кризову чи екстремальну.

Не зважаючи на те, що екстремальних ситуацій існує величезна кількість та різноманіття, всіх їх об’єднує те, що їхні жертви переживають паралізуючі стресові відчуття та перебувають в кризовому положенні, часто знаходячись між життям та смертю. Частка суб’єктивного сприйняття об’єктивно кризової ситуації (тобто, такої, яка характеризується високим ризиком для життя та добробуту) не екстремальною досить не значна і часто спричинена не випадковістю та особливістю сприйняття реальності, а попередньою підготовленістю та духовно-психологічною стійкістю жертв. Тобто, більшість об’єктивно екстремальних ситуацій водночас є також і суб’єктивно екстремальними, що підкреслює важливість готовності кожної людини до екстремальних обставин. Єдиний характер впливу екстремальних ситуацій на емоційний стан людини дозволяє уніфікувати характер духовно-психологічної підготовки населення до проходження екстремальних умов та знехтувати особливостями фізичних наслідків окремих типів екстремальних ситуацій.

Екстремальна підготовленість

Як вже було зазначено, з кожним днем можливість або небезпека потрапляння в екстремальну кризову ситуацію зростає. З одного боку це здається не реальним, тому що людство постійно розвивається і прагне того, щоб максимально убезпечити себе від різного роду екстремум-станів. Але, як не дивно, прагнення убезпечити і захистити себе, що є однією з рушійних сил науково-технічного прогресу, обертається проти людства, роблячи нас дедалі більш залежними та неспроможними існувати, жити чи, навіть, вижити у відриві від технічних здобутків науковців. Так, ми живемо безпечно, рівень захисту населення зростає, особливо в розвинених країнах. Але тенденції показують, що люди стають неспроможними впоратись з простими проблемами, які пов’язані з задоволенням базових фізичних потреб у відриві від технічного забезпечення. В такому разі, звичайний похід в ліс чи на природу може обернутись для середньостатистичного жителя міста екстремальною ситуацією високого рівня небезпеки.

Окрім цієї «залежності» за останні 150 років історії людство здійснило значний стрибок в розвитку технологій військової справи, що призвело до нарощування руйнівних потужностей держав до такого рівня, що по факту людство має можливість до багатократного самознищення. Цьому сприяє розвиток ядерної зброї, ракетних систем, біологічної та хімічної зброї (часто ці розробки ведуться неофіційно, через міжнародну угоду про заборону використання біологічної та хімічної зброї), комп’ютеризація військової техніки та високоточні засоби ведення війни, розвиток тактичної підготовки та методів інформаційної війни.

Окрім попередніх двох факторів ризику існує ще й третій, який також створює низку проблем та екстремальних потенціалів. Це – глобальна екологічна криза, викликана непомірним видобутком корисних копалин, що призводить до змін в екосистемах, промисловою діяльністю людства, викидами шкідливих речовин в навколишнє середовище машинною сферою, техногенними катастрофами та аваріями, які супроводжуються викидами токсичних та радіаційних речовин в середовище, та загальною проблемою забруднення навколишнього середовища і вод світового океану побутовим сміттям. Всі ці фактори підкреслюють важливість екстремальної освіти та екстремальної підготовленості не тільки військовослужбовців та працівників рятувальних служб, але й цивільного населення.

Екстремальна підготовленість – це сукупність знань, вмінь, та навичок особистості, яка сприяє виробленню адекватної та ефективної реакції на виникнення екстремальної ситуації індивідуально чи в групі осіб. Ці знання та навички:

зумовлюють можливість швидкого подолання або можливості оминути фізіологічний та психологічний паралізуючий стан, який викликає екстремальна ситуація;
покращують здатність тверезого мислення в умовах критичного стану та браку часу на обдумування рішень;
створюють шаблон або принцип дій в умовах потрапляння в екстремум-стани;
формують психологічну та духовну (моральну) основи для подолання екстремальних ситуацій самостійно та в групі.

Екстремальна підготовленість включає в себе спеціальну фізичну підготовку, здобуття знань щодо різноманіття та особливостей виникнення і подолання екстремальних ситуацій, здобуття знань та навичок щодо використання правильних допоміжних та спеціальних засобів подолання екстремум-станів (екіпіровка) та здобуття духовно-психологічної основи для проходження екстремальних ситуацій. Серед вищенаведеного переліку аспектів підготовки саме духовно-психологічний є основою, на якій будуються специфіка екстремальної підготовки та основа екстремальної підготовленості.

Оскільки дане дослідження має на меті розробити теоретичну базу духовно-психологічної підготовки до екстремальних походів, світогляд людини, її морально-духовний стан є вирішальним фактором, який здатний формувати та впливати на шаблони поведінки в екстремальних ситуаціях.

Отже, зважаючи на постійний розвиток науково-технічного прогресу, підвищення рівня «залежності» людства від технічних засобів, які покращують та убезпечують життєдіяльність, одночасно роблячи людей беззахисними і непідготовленими у відриві від технологій, глобальної екологічної загрози, різноманітних соціальних чинників, актуальність та реальність небезпеки потрапляння в екстремальні умови залишається незмінною для усіх груп населення.

Екстремальних ситуацій існує велика кількість за різними типами та особливостями, але для усіх них є спільні основні характеристики: високий ризик летальних наслідків, фізичної, моральної або матеріальної шкоди, складні обставини, які призводять до створення умов високої емоційної та фізичної напруги, часто супроводжуються браком часу на обдумування адекватної реакції та поведінки на подолання ситуації. Така універсальність основних характеристик робить можливим універсальний базовий підхід в підготовці до екстремальних ситуацій. Найважливішим етапом екстремальної підготовки є духовно-психологічний, оскільки він закладає основу поведінки людини в кризовій ситуації. Загальновідомий факт, що світогляд людини та її моральні принципи в більшій мірі визначають її схильності та манеру поведінки, ніж зовнішні чинники, такі як закони, правила, погрози чи небезпека.

ПОРІВНЯННЯ РІЗНИХ ПІДХОДІВ В ЕКСТРЕМАЛЬНІЙ ПІДГОТОВЦІ

Поняття екстремальної підготовленості тісно пов’язано з підготовкою різного роду спецслужб та військових угруповань. На професійному рівні даного роду підготовку проходять провідні армії світових держав. СРСР та НАТО є яскравими представниками двох відмінних підходів та на основі порівняння їх методів буде зроблено висновок про те, який з підходів можна використовувати як зразок за найбільшою схожістю з біблійним поглядом на гідність людини, важливість та унікальність кожної особистості як Божого творіння, моральну відповідальність та важливість формування самостійного мислення.

Підготовка за методами СРСР

Хоча Союзу Радянських Соціалістичних Республік не існує вже більше 25 років, але його ідеологія та система управління державним апаратом були перенесені в більшість країн пострадянського простору. Це ж саме стосується підготовки військових підрозділів спеціального призначення у військах Російської Федерації. Військово-політична система СРСР критикується багатьма істориками та політологами.

Віктор Суворов, радянський розвідник, справжнє ім’я якого Володимир Богданович Різун, капітан Головного Розвідувального Управління СРСР (ГРУ СРСР) пройшов підготовку спершу в диверсійну розвідку, а згодом – в державний орган надсекретної служби – ГРУ. В червні 1978 року він змушений розірвати свої зв’язки із ГРУ та разом з сім’єю просити політичного притулку у Великій Британії. За «измену Родины» військовим трибуналом був винесений смертний вирок, який так і не був здійснений.

У своїй книзі «Аквариум» та інших не менш вагомих публікаціях він описує систему підготовки Радянських спецслужб із середини. Основний акцент у своїх творах він робить на військово-політичних стосунках Радянського Союзу з усіма іншими країнами в період Другої Світової Війни та, так званої, «Холодної війни» із США, викриваючи справжні мотиви і наміри СРСР щодо військової політики. Паралельно з цим він показує, як ідеологія держави впливала на відношення до рядових бійців та їхньої військової підготовки.

Акцент в фізичній та психологічній підготовці був зроблений на загальній результативності справи, а не на особливості та цінності кожної окремої особистості. Підготовка більш схожа на відбір, аніж на тренування. Військових спец-підрозділів змушували проходити виснажливі перевірки, які включали понаднормові фізичні, інтелектуальні та емоційні навантаження. Такі випробування проходили лише деякі, всі ж інші відправлялись в загони, які потребували меншого рівня витривалості як фізичного так і вольового. Такі загони виконували роль «гарматного м’яса».

В умовах служби вишкіл бійця передбачав вироблення підозрілого ставлення до будь-чого. Твій товариш – твій ворог, твоя сім’я – твоя слабкість, казарма може бути місцем засідки, а подушка – сховищем для вибухівки. Такі умови створювали надзвичайне емоційне та фізичне напруження, яке супроводжувало військових протягом усієї служби. Така підготовка робить бійця ефективною частиною машини, часто із зламаною, підкореною вищому командуванню волею, в руках якого опиняється влада, над моральним вибором рядового бійця. Проходження військової служби, або підготовки, за такими принципами завдає глибоких моральних та емоційних травм і потребує особливої реабілітації, яку, як правило, держава не надає і не передбачає.

Сучасні методи підготовки Російських військ мало відрізняються від підходу радянської армії. Олег Григорович Бахтіяров – автор концепції психонетики, розробник методології та методики деконцентрації, корпусу технік по керуванню свідомістю, засновник кількох інститутів психонетики в країнах СНД. Його діяльність тісно пов’язана з підготовкою спецслужб, які спрямовані на подолання або на виконання завдань в умовах високої екстремальної напруги. Його підхід в екстремальній підготовці заснований на постулаті, що людина, досягнувши певного критичного фізіологічного стану, здатна виробити навик оволодівання власною свідомістю з метою саморегуляції та виробленні моделі поведінки, яка найбільш підходить в тій чи іншій екстремальній ситуації. Таким чином, тренування проходять в умовах, де бійцям дано завдання завдяки виконанню великого об’єму фізичної роботи довести свій організм до стану критичного енергетичного і емоційного виснаження. Така методика дійсно дозволяє досягти бажаного результату, але наслідки таких тренувань не є дослідженими в повній мірі. Будь-яка маніпуляція і намагання обійти природні фізіологічні системи та закони веде до певних порушень психічних та фізіологічних, які будуть виявлені в майбутньому.

Підготовка за методами НАТО

НАТО – міжнародний міжурядовий військово-політичний союз, створений у 1949 році. Головна мета створення цього союзу полягає в забезпеченні свободи та безпеки країн-учасниць з використанням політичних та військових засобів.

Війська та спецпідрозділи країн–членів НАТО створили своєрідну культуру та метод військової підготовки бійців. Характерною особливістю цієї культури є особлива роль сержантів в підготовці рядового військового складу та реалізації бойових завдань. Сержант – символ армії. Сержант володіє не тільки навичками та знаннями інструктора, а й власним прикладом повинен показувати взірець для наслідування. Він не має права вимагати від рядових бійців того, чим не володіє сам. Такий підхід в навчанні, вихованні та підготовці створює атмосферу поваги та високий рівень довіри керівному складу армії.

Окрім зразкових наставників, система підготовки працює на принципах взаємої підтримки, духу братерства та поваги, які грунтуються не на авторитарній системі, а на авторитетній. Військовий вишкіл має на меті зробити солдата не лише боєздатним та ефективним, а, в першу чергу, відповідальним за свої власні рішення. Формування власного мислення є однією з першочергових цілей. На відміну від радянських військ, де військових навчають виконувати накази, повністю підкорити свою волю та не зважати на, місцями, їхню безглуздість, солдатів НАТО вчать мислити і виконувати накази грамотно. Бійців вчать самостійності та злагодженості.

На даний час методи підготовки бійців НАТО пройшли довгий шлях трансформації за весь період існування альянсу. Успішно переймають практику та методику підготовки військових альянсу бійці українських підрозділів спеціального призначення полку «Азов». В умовах навчання та бойових дій в полку створюється дружня атмосфера, на високому рівні знаходяться взаємоповага, самосвідомість та колективна відповідальність. Гідність людини–побратима підноситься до найвищого рівня.

Отже, в результаті порівняльного аналізу двох систем в підготовці військових до дій в екстремальних та надзвичайних ситуаціях за зразки були взяті методи підготовки за стандартами СРСР та країн-членів НАТО. За основу критеріїв відбору найбільш відповідного методу підготовки до біблійного світогляду були прийняті такі принципи:

гідність людини
важливість та унікальність кожної особистості
формування моральної відповідальності
важливість виховання самостійного мислення, заснованого на принципах.

Було виявлено, що методи підготовки радянських військ та спец-підрозділів не відповідають перерахованим вище основним біблійним принципам. Натомість війська НАТО активно використовують ці принципи та беруть їх за основу практики підготовки. Більш того, їхня «система сержантів» відповідає біблійному зразку лідера як того, хто власним прикладом заохочує підлеглих до розвитку.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ДУХОВНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Воля до життя

Початковою умовою відбору кандидатів в екстрим-похід має бути їхнє непереборне бажання жити, або ж, принаймні, бажання виробити в собі це бажання та знайти опору свого існування. Людина зі стійким бажанням жити знайде тисячі можливостей виходу з кризової ситуації, на противагу той, хто не має чіткого уявлення своєї життєвої місії, і буде шукати тисячі перешкод та негативно впливати на всіх учасників походу чи експедиції.

Зигмунд Фрейд, засновник власної школи психоаналізу, вважав, що в основі людської поведінки лежить інстинктивне бажання задоволення базових потреб, таких як голод, спрага, сексуальний потяг, потреба в теплі, сні та владі. Іншими словами, за Фрейдом, людина, потрапляючи в екстремальну або кризову ситуацію, буде робити все, щоб забезпечити задоволення своїх «базових» потреб та, в більшості випадків, буде поводити себе егоїстично за правилом «виживає той, хто сильніший».

З поглядами Фрейда перегукується концепція так званої «піраміди потреб Маслоу». Абрахам Маслоу насправді не є її автором. Він визнавав поділ потреб людини на базові та вищі, але схема піраміди не була опублікована в жодній його праці. Суть піраміди в тому, що на нижчих її щаблях знаходяться фізичні потреби, а на вищих щаблях – духовні (потреба в повазі та самореалізація), при чому людина не може досягти вищих рівнів без задоволення нижчих. Але на даний момент цей постулат не вважається істинним, оскільки життєва практика та дослідження психологів показують, що поведінка людини витікає із значно складніших внутрішньо-психологічних процесів, які витікають із світогляду людини.

Сенс життя як рушійна сила в екстремальній ситуації

Віктор Франкл, австрійський психолог, який був сучасником Фрейда, заснував свою, відмінну від Фрейдистської, школу психоаналізу, яка стверджувала, що в основі будь-якої поведінки людини лежить пошук змісту життя, вищого призначення, місії. Основна його праця «Людина в пошуках змісту» була опублікована в 1946 році і описувала його екстремальний досвід перебування в концентраційному таборі для євреїв. В книзі Франкл розповідає свої спостереження, які лягли в основу його численних наукових праць після звільнення. Теорія Фрейда була зруйнована практикою життя. Франкл описував, що в одних і тих самих умовах різні люди поводили себе по-різному. Одні на приниження та надлюдські знущання відповідали агресією, прокльонами та тваринною поведінкою, інші терпляче зносили ганьбу та насмішки, катування та каторжні роботи, і навіть перед обличчям смерті стояли з непохитним бажанням добра всім, навіть тим, хто виконував несправедливий вирок. Одні намагалися всіма способами вигризти хоч трохи їжі з рук побратима, а інші жертвували останнім шматком хліба заради незнайомого хлопчини, який був на межі смерті. Також ті, хто мав заради чого жити, хто мав найменшу надію на зустріч з близькими, на звільнення, на те, що колись зможе доробити справу усього свого життя, вони мужньо проходили усі випробування і непохитно йшли до своєї мети – отримати свободу. «Людина може витримати будь-яке «ЯК?», якщо вона знає НАВІЩО».

В підготовці до екстремальних походів надважливо донести людям те, що у них повинна бути місія їхнього життя, чітке усвідомлення суті та цілі їхнього існування. Чим яскравішою і бажанішою буде ця суть, тим міцніше людина буде прагнути пройти будь-які перешкоди і незламно дійти до фінішу.

Правильна підготовка

Чому одні люди в безвихідних екстремальних ситуаціях виживають, а інші в менш екстремальних і небезпечних – гинуть? Найчастіше відповідь криється в тому, що перші знали, на що вони йшли і були готові до цього морально. Вони були готові діяти рішуче в тих обставинах, які іншим здаються несумісними з життям. Правильна підготовка засновується на чотирьох сферах: бажанні жити (це розглянуто в розділі «воля до життя»), правильних знаннях, правильних навичках і правильному спорядженні.

Правильні знання

Правильні знання породжують правильні вміння, правильні вміння породжують почуття впевненості, а впевненість допоможе подолати будь-які екстремальні умови. Дуже важливо в момент підступу страху побороти ці почуття в собі. Цього можна досягти, намагаючись тверезо оцінити ситуацію та заспокоїтись. Страх штовхає людину на необдумані дії, які навіть здаються правильними в конкретний момент часу, але в перспективі завдають більшої шкоди, аніж відсутність будь-яких дій.

Правильні навички

Правильні навички формуються в умовах тренувального процесу, наближеного до реальних екстремальних умов. В перелік необхідних вмінь можна включити орієнтування на місцевості з спеціальними приладами (компасом, картою та ін.) і без них, навички пересування та поведінки в групі, визначення функцій певної ролі в групі (слідопит, охоронець, розвідник, керівник, та ін.), володіння базовими навичками виживання (здобуття води, вогнища, їжі, пошук та обладнання місць ночівлі та ін.), навички надання першої медичної допомоги, принципи реагування на стресові ситуації та можливі критичні події, такі як стихійне лихо, зустріч з небезпечними тваринами та людьми, хвороби та травми.

Для вироблення бажаних навичок, які неможливо відпрацювати в умовах тренувального процесу, потрібно активно використовувати метод візуалізації за принципом, який викладений в книзі Стівена Кові «7 навиків високоефективних людей». Суть методу полягає в тому, що ми здатні виробити в собі певну бажану модель поведінки задовго до потрапляння в ситуацію, де її потрібно буде проявити. Для цього необхідно скласти список критичних ситуацій, які можуть трапитись в поході та змоделювати ці ситуації у своїй уяві. При цьому важливо уявляти їх якомога яскравіше та детальніше. Чим більше сенсорних систем буде задіяно, тим краще. Після яскравого уявлення ситуації потрібно так само детально уявити свою реакцію на цю ситуацію і, обговоривши її з інструктором, виробити актуальну модель поведінки, прокручуючи її в свідомості багато разів. Таким чином ми змінюємо парадигми мислення і, як наслідок, парадигми поведінки також змінюються.

Правильне спорядження

Правильний підхід до використання спорядження в походах в екстремальних умовах має бути таким, коли кожну річ ми розглядаємо як додаткову можливість. Тобто, сам похід має однією з цілей – навчити людей обходитись з мінімумом спорядження, використовуючи максимум фантазії та винахідливості. Цьому сприяє підхід, описаний вище. Відсутність спорядження не означає, що ваші шанси на виживання дорівнюють нулю. З вами завжди ваші навики, знання та досвід, які втім завжди потрібно підтримувати на належному рівні. В базовий набір спорядження для екстремальних походів можна включити: ніж, флягу для води, кресало (будь-що, чим можна розвести багаття, найкраще оволодіти техніками здобуття вогню без сірників та легкозаймистих речовин), аптечку, тонку мотузку, сухий пайок, відповідний до похідних умов одяг, невеликий рюкзак або штурмовий жилет та карту місцевості.

Воля Божа

Основою будь-якої ефективної поведінки є довіра. Це справедливо для всіх видів стосунків людей, відтак особливо для стосунків всередині групи, яка збирається в похід в екстремальних умовах. Більш того, довіра неможлива там, де немає чого втрачати. В підготовці до походів в екстремальних умовах ми виділяємо 4 рівні довіри:

довіра собі;
довіра товаришу;
довіра керівнику (командиру підрозділу, групи);
довіра Богу.

Основою довіри є чесність. Людина не може довіряти будь-кому тільки на основі того, що цього вимагає ситуація. Довіра не може з’явитись в стосунках між людьми просто так, але її можна здобути, виробити, створити завдяки налаштуванню та принциповому рішенню бути чесним. Це справедливо для всіх чотирьох рівнів довіри, які ми визначаємо основою духовно-психологічної атмосфери, яка має панувати в умовах екстремального походу. Довіра в стосунках між людьми робить можливими дві речі: здатність покладатись на когось і впевненість, що знімає відчуття внутрішнього занепокоєння та сприяє тверезому мисленню.

Довіра собі

Довіра собі – це найперший рівень довіри, тому що довіра на інших рівнях не має можливості до існування, якщо людина не довіряє сама собі. Все починається всередині нас. В Біблії одним з основних принципів є особиста відповідальність та сумлінне виконання свого обов’язку. В підготовці до екстремальних умов даний принцип гарантує відмінну підготовку до можливих екстремальних ситуацій, засновану на сумлінному здобутті правильних знань щодо потенційних екстремум-станів, освоєння теоретичної бази щодо використання основного спорядження та оволодіння правильними навичками використання здобутих знань для подолання екстремальних умов.

«І все, що тільки робите словом чи ділом, усе робіть у Ім’я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві. І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господеві, а не людям! Знайте, що від Господа приймете в нагороду спадщину, бо служите ви Господеві Христові» (Колос.3:17–24).

Довіра товаришу

Дослідження психологів показують, що довіру значно легше заслужити, проявивши її першим. Є ряд негативних звичок в поведінці та мисленні, які стають на заваді розвитку довіри між людьми. Ось цей список:

Нестримані обіцянки. Якщо ти розумієш, що не зможеш виконати те, що обіцяєш, або зробиш це не на належному рівні, краще взагалі не брати на себе цю відповідальність.
Розмови «за спиною» у людей. Той, хто пліткує з вами, буде пліткувати і про вас.
Нетерпимість та надмірно критичний дух. Цей фактор у багатьох людей загострюється в умовах екстремальних ситуацій.
Викривлення правди.
Задоволення власних потреб та бажань за рахунок інших людей. Найкращі стосунки, як і лідерство, базуються на бажанні допомогти, а не використати, послужити, а не забезпечити себе.

«Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій, і якби вони впали, підійме одне свого друга! Та горе одному, як він упаде, й нема другого, щоб підвести його… Також коли вдвох покладуться, то тепло їм буде, а як же зогрітись одному? А коли б хто напав на одного, то вдвох вони стануть на нього, і нитка потрійна не скоро пірветься!» (Еккл.4:9–12).

Довіра керівнику

Оскільки довіра до лідера не може засновуватись лише на тому факті, що йому потрібно довіряти, сам лідер має власними зусиллями, з допомогою Божого керівництва, завоювати довіру підлеглих. Біблійний ідеал лідера – це лідер-слуга. Яскравим прикладом такого лідера є Ісус Христос, який, як написано в Біблії, «не прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити». Якщо лідер або керівник походу хоче, щоб йому довіряли, він повинен дбати про тих, хто йде за ним. Він повинен в більшій мірі за всіх володіти принципами побудови стосунків, заснованих на довірі. Ось чому на попередньому рівні ми показали те, що руйнує довіру, чого потрібно уникати, а тут дамо список тих звичок, які сприяють створенню міцних довірливих стосунків:

Діяти відповідно до того, що ти говориш. Чесність – діяти прямолінійно та щиро: ти говориш те, що думаєш. Постійність – робимо те, що говоримо. Надійність та взаємозалежність.
Повага. Потрібно проявляти ввічливість та цінувати гідність кожної людини, незалежно від її статусу.
Надійність. Ваші діла настільки голосно говорять про себе, що ваші слова не можливо почути.
Говорити правду з любов’ю. Людям буде легше вам довіряти, якщо поруч з вами вони відчуватимуть певний дискомфорт, і ви зможете сказати їм правду, однак зробити це з правильним мотивом – не засудити, а допомогти, щоб подолати цей дискомфорт.
Виховання довірливого серця.

Враховуючи вище перелічені рекомендації лідер-керівник походу може побудувати тісні взаємозалежні стосунки, які дадуть можливість ефективного подолання небезпечних та кризових умов.

Але що робити тоді, коли довіру підірвано? З будь-якої ситуації є вихід. Найбільша проблема не в падінні і провалі, а в відношенні до нього. Отже, які кроки до відновлення довірливих стосунків, якщо якась помилка призвела до їх втрати:

Перший крок – визнати наявність проблеми.
Якщо хтось підірвав вашу довіру – вирішіть його простити. Люди, які не вміють прощати або роблять це дуже рідко, не бачать в правдивому світлі самих себе. Якщо б вони чесно поглянули на себе, вони зрозуміли б, що вони не ідеальні і часто самі потребують того, щоб їх простили. Є три шляхи поведінки з людьми: низький – поводитись з людьми гірше, ніж вони поводяться з нами, середній – поводитись з ними так само, як і вони, високий – ставитись до людей так, як вони того не заслуговують.
Виразити відданість словами, тобто, щире бажання відновити стосунки.
Ризикуйте з розумом. Довіра створюється та відновлюється завдяки довгому шляху, коли довіра перевіряється зі збільшенням відповідальності.
Дійте разом.
Святкуйте успіх разом.

Довіра Богу

В будь-якій ситуації є наше бачення і бачення Бога. На кожну конкретну ситуацію Бог має Свою волю. Це є фундаментальним принципом християнського життя та підходу до тлумачення екстремальних ситуацій та кризових обставин, в які потрапляє людина. Кожна ситуація має вищий зміст, аніж простий збіг обставин.

Керівник, або лідер, може схибити, припуститись помилки, товариш може зрадити або проявити слабкість характеру, навіть сама людина може помилитись і зробити хибний крок, маючи достатню спеціальну підготовку до дій в певних екстремальних обставинах.

Тоді над усім цим панує фундаментальний принцип – довіра Богу, Який щодо кожної ситуації в нашому житті має Своє унікальне бачення та волю.

«Проклятий той, хто надіється на людину, що в ніздрях її віддих її» (Иер.17:5-9).

«Бо Я знаю ті думки, які думаю про вас, говорить Господь, думки спокою, а не на зло, щоб дати вам будучність та надію. І ви кликатимете до Мене, і підете, і будете молитися Мені, а Я буду прислуховуватися до вас. І будете шукати Мене, і знайдете, коли шукатимете Мене всім своїм серцем» (Єр.29:11-13).

Отже, на основі Біблії, праць видатних психологів, підручників по виживанню та напрацюванням сучасної науки екстремальної психології ми вивели ряд необхідних базових принципів духовно-психологічної підготовки до походів в екстремальних умовах та обґрунтували їхнє значення.

Першою умовою ефективної поведінки в екстремальних умовах є воля до життя, яка витікає з осмислення людиною її призначення, місії її життя. Сенс життя є рушійною силою подолання кризових ситуацій.

Другий принцип – це правильна підготовка, яка є основою впевненості та фундаментом вольової поведінки. Він включає в себе три фактори: правильні знання, правильні навички та правильне спорядження.

Третім принципом є воля Божа, яка виражається в довірі людини до себе, довірі до товариша, довірі керівнику походу, та над усім цим – довірі Богу. Біблія свідчить про те, що людина не може проконтролювати все, що відбувається з нею в житті, також вона не може покластись на когось іншого на 100%, оскільки людина по своїй природі обмежена і кожен має можливість помилитись.

Християнський світогляд показує, що над усіма подіями життя є Бог, Який усе тримає під Своїм контролем. Отже, стосовно будь-якої ситуації в нашому житті є воля Бога, яка є найкращим варіантом вирішення проблеми. Зрозуміти цю волю ми можемо через читання і дослідження Біблії, розвиток особистих стосунків з Богом, через молитву та спілкуванню з тими людьми, які мають живий християнський досвід, заснований на біблійних принципах.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Александров, Д.О. (2013). Юридична психологія та педагогіка.
Ахматгатин, А. (2010). Основы подготовки сотрудников полиции к действиям в экстремальных ситуациях. с. 6.
Библейский комментарий АСД (Т. 5). (2014). Заокский: Источник Жизни.
Біблія / переклад проф. Івана Огієнка. (2015). Київ: Українське Біблійне товариство.
Геляхова, Л. (2014). Устойчивость сотрудников ОВД к экстремальным ситуациям служебной деятельности. с. 4.
Ильин, А. (2001). Энциклопедия выживания в экстремальных ситуациях. Москва.
Ірхін, Ю. (2005). Психологічна підготовка працівників міліції до дій в екстремальних ситуаціях. с. 4.
Кови, С. (2006). Семь навыков высокоэффективных людей. Москва.
Луппо, С. (2010). Психологія екстремальних та кризових ситуацій. Київ.
Максвелл, Д. (2005). 21 неопровержимый закон лидерства. Минск.
Миллер, Д. (1999). Выживание по методам САС. Минск.
Настольная книга по теологии//Библейский комментарий АСД (Т. 12). (2010). Заокский: Источник Жизни.
Новикова, И. (2007). Психологическое сопровождение сотрудников милиции в экстремальных условиях служебной деятельности. с. 5.
Столяренко, A. (2005). Екстремальна психопедагогіка. Москва.
Тимченко, А. (2009). Психологические аспекты состояния, поведения и деятельности людей в экстремальных условиях.
Тімченко, О. (Ред.). (2007). Екстремальна психологія. Київ.
Фурманець, Б. (2007). Психологічна готовність до дій в екстремальних ситуаціях. с. 15.
Яковенко, С. (2008). Психічна стійкість військовослужбовців до впливу екстремальних чинників.

***

Автор – бакалаврант богослов`я Владислав Мікула
Ілюстрація