Ідеологія виховання особистості в адвентизмі в добу Другої Речі Посполитої

Стаття присвячена темі ідеологічного виховання особистості в Церкві адвентистів сьомого дня в період Другої Речі Посполитої. На основі польських архівних джерел проаналізовано основний ідеологічний інструментарій, який використовувала адвентистська церковна організація, щоб сформувати у віруючій людині базові християнські принципи, які відображали світоглядні концепції польських адвентистів з 1919 по 1939 роки.

Церква адвентистів сьомого дня у сучасному протестантському світі є однією з провідних в місіонерській та соціальній діяльності. Цьому вона завдячує своїм особливостям адміністративного устрою та ідеологічним методам, які спрямовані на виховання всебічно розвинутої та гармонійної особистості.

Адвентисти сьомого дня, як сьогодні, так і в добу Другої Речі Посполитої підпорядковувалася центральному керівному органу церкви — Генеральній Конференції у місті Вашингтоні. Усі її структурні підрозділи й адміністративні об’єднання знаходилися в єдиному духовно-ідеологічному просторі. Це дозволяло керівництву крок за кроком планомірно втілювати вчення церкви у життя прихожан. Починаючи від 1921 року адвентистські громади Польщі, Східної Галичини та Волині організаційно об’єднані в один Польський союз у складі якого перебували чотири об’єднання громад. Польський союз в свою чергу підпорядкований Північноєвропейському відділення з центром у місті Лондоні [1, с. 6].

Релігійно-ідеологічну концепцію адвентистів сформували у 28 доктрин, які увібрали в себе духовні цінності вчення і рекомендувалися виконувати усім прихожанам. В журналі «Церковний вісник» за 1935 рік у статті «Значення юнацького гуртка волонтерів», який призначався для українських громад Другої Речі Посполитої, виховання особистості бачили в чотирьох напрямках: духовне виховання, інтелектуальне виховання, фізичний розвиток, практична місіонерська і доброчинна діяльність [2, с. 70].

Духовне виховання передбачало «глибоке пізнання Бога і краще розуміння плану спасіння людства, зростання у пізнані істини, виховання в собі християнського характеру і обов’язок вести чисте і моральне життя, дотримуючись усіх заповідей Божих. Виховання інтелектуальне апелювало до розуму особистості, адже «Божа людина має постійно вчитися і бути мудрою». Цей напрям виховання спонукав отримувати освіту в області мистецтва та риторики.

До фізичного розвитку відносили знайомство з основами гігієни і принципами стримання, забороною паління і відмовою від вживання спиртних напоїв. Молодь закликали до знайомства і контакту з природою для розвитку фізичних сил. Від членів церкви очікувалася активна місіонерська участь та надання допомоги бідним і хворим.

На рівні кожної громади створили структурні підрозділи, так названі «відділи». Їхня діяльність була спрямована на виховання особистості і досягнені ним вище згаданих духовно моральних засад. Серед них відомі: «Дитячий відділ», «Молодіжний», «Суботня школа», «Тавіта», «Здоров’я», «Дияконат», «Сімейний відділ», «Освіта». Кожен з них прагнув досягти душу та розум людини відповідно до напрямку та області своєї діяльності.

Церковна періодика була потужним знаряддям ідеологічного виховання. На її шпальтах кожен відділ міг друкувати свою інформацію. Починаючи з 1921 року для адвентистських громад друкували квартальники «Lekcje Biblijne» , «Stróż Syonu» та півторамісячники «Znaki Czasu», «Głos Prawdy», «Radosna wieść» [3, с. 238].

Проте найпопулярнішим і повчальним для адвентистських прихожан став часопис «Sługa Zboru», перший номер якого вийшов у січні 1928 року і містив 16 сторінок. Керівник польського об’єднання Теодор Вілл у зверненні до читачів зазначив, що часопис має служити: членам церкви, керівникам відділів, зовнішній місії, молоді та приятелям, бути цікавим, повчальним та практичним [4, с. 1].

Часопис мав такі рубрики: «Служба і жертва», «Родина і дім», «Виховання і молодь», «Внутрішня місія», «Суботня школа» та інші. Рубрика «Служба і жертва» навчала дияконів та пресвітерів, а рубрика «Суботня школа» забезпечувала членів церкви і вчителів біблійними уроками та методичними розробками. Рубрика «Внутрішня місія» спрямовувала віруючих на місіонерські ініціативи з метою розширити їх духовний вплив на оточення [5, с. 5].

Наступним важливим ідеологічним засобом виховання особистості стала адвентистська освіта. Вона поділялася на два основні напрямки: навчання духовних працівників (культових служителів, книгонош) та рядовим членів церкви (пресвітерів, дияконів, молоді та дітей). Культові служителі отримували освіту в теологічній школі «Огніско», яка була розташована на території Сілезії (історико-етнографічний район у південно-західній частині Польщі – прим. ред.), а книгоноші отримували освіту на тижневих курсах, які проходили двічі на рік в Луцьку, Львові та селі Пожарки на Волині.

Освіта адвентистів в більшості була зосереджена на життєвому прагматизмі і носила відтінок культового забарвлення, як про це сказав у рубриці «Школа» Гурман Руді: «Освіта – магічне слово для кожної амбітної молодої людини. А вища освіта, без огляду на значення, які надаються цьому терміну — спонукає до надзвичайних зусиль. Правдива вища освіта саме там де є Найвищий (Бог), який доводить до повного розвитку найбільші здібності, які подарував людській істоті. В цій освіті немає таємничості та відірваності. Це практичне виховання характеру, а також розвиток духовних, фізичних та інтелектуальних здібностей» [6, c.10].

Для рядових членів церкви основним джерелом теологічних знань стали уроки суботньої школи, які щоквартально розділяли на вікові категорії [7, c. 11]. У тих громадах, де було багато дітей, діяли недільні школи. Спеціально для них адвентистське видавництвом «Поліглот» видав посібник уроків релігії «Біблійні лекції Старого Заповіту». В журналі для дітей та молоді «Слуга збору» коротко подано зміст та вартість підручника. Воно містило історію Старого Заповіту і розроблено у формі запитань та відповідей. Видання мало 523 сторінки, 32 ілюстрації та видано у тканій оправі [8, c. 16]. За вимогами міжвоєнної польської освітньої системи, оціночні результати адвентистських недільних уроків вносили в державний шкільний атестат.

Рубрика «Суботня школа» у журналі «Слуга збору» друкувала найкращі методики доступного викладання суботніх уроків. Обов’язковою умовою успіху стало щотижневе вчительське зібрання. Також кожен учень мав брати активну участь в обговоренні уроку. Класи складалися з 6-8 учнів, в яких навчали теоретичні знання втілювати у практику [9, с. 4].

Освітянські програми для дорослих та дітей стали потужним ідеологічним чинником. Ці програми впливали на становлення і розвиток прихожанина адвентистської церкви. За даними статистики Польського уніону на території Другої Речі Посполитої налічувалося 225 суботніх шкіл, в яких навчалося 3619 учнів, дорослих і дітей [10, с. 16].

Важливими ідеологічними методами виховання особистості стали активна соціальна діяльність та створення при кожній громаді відділу «Тавита», котрий отримав свою назву від імені новозавітньої героїні благодійниці Тавити. Основна мета членів цього відділу — допомагати людям в особливо тяжкому матеріальному становищі. Вони збирали кошти для бідних та ремонтували одяг, який приносили члени церкви, щоб згодом віддати його нужденним [11, c. 14].

Щоб заохотити членів церкви до доброчинності, в громадах регулярно проводили урочисті богослужіння присвячені відділу. На таких заходах розказували історії про успішну допомогу бідним людям та влаштовували ярмарок речей, які виготовляли руки тавитянок. Виручені кошти направляли на потреби бідних.

Цікавий факт, що громади адвентистів сьомого дня у міжвоєнний період раз у квартал звітували про результати благодійної роботи. Вони відповідали на два запитання: скільки разів потребуючим допомагали і яку кількість одежі їм подарували. Тому не дивно, що на звітно-виборних з’їздах об’єднань чи з’їздах Польського союзу громад наводили точні дані про кількість доброчинних послуг. 8 вересня 1936 року на п’ятому з’їзді польського союзу у Варшаві керівник союзу Вільям Чембор звітувався, що за чотири роки 3330 членів адвентистів в Польщі 65281 раз надали допомогу ближньому, а потребуючим домашнього лікування послужили 49704 особам, притому добровільно і безоплатно [12, c. 82]. У міжвоєнний період соціальна робота Церкви адвентистів сьомого дня мала широке коло інтересів, не зважаючи на законодавчі акти, що обмежували її діяльність.

Окрім того церква адвентистів у Польщі брала фінансову участь у міжнародних адвентистских проектах. Для цього раз на рік друкували журнали, в яких описували місіонерсько-просвітницьку діяльність церкви закордоном. Продавали журнали члени церкви у спеціально відведений тиждень, який називався «жнивно-подячним». Ціна журналів була доступною, в межах однієї злотувки [13, c. 2-4]. Виручені кошти спрямовували на розвиток відсталих народів Африки.

Міжнародна доброчинна діяльність як різновид соціального служіння стала одним із ідеологічних інструментів виховання інтернаціонального духу прихожан церкви адвентистів і розвитку солідарності у міжнародній спільноті.

В доктринах адвентистів сьомого дня міститься пункт щодо дбайливого ставлення до власного тіла як до храму Божого. Приводиться перелік біблійних вимог, які пов’язані із харчуванням та гігієною особи. Беручи до уваги так звані «санітарні закони», адвентисти вважали за свій обов’язок пропагувати здоровий спосіб життя як один із важливих напрямків соціального служіння для суспільства.

Враховуючи наслідки першої світової війни та незаповнену соціальну нішу в області охорони здоров’я, ідеї здорового способу життя церкви АСД швидко прижилися та набули авторитету серед простого населення, оскільки їх виконання на практиці доводило їх дієвість та безпечність. З огляду на ці обставини керівництво церкви почало приділяти велику увагу соціальному служінню. Воно виділяло кошти на навчання медичних працівників та надання ліків населенню. В бланках звітності щодо місіонерської діяльності члени церкви раз у квартал відповідали на два запитання: скільки надали порад та зафіксували осіб за останній квартал [14, c. 10].

Звіти спонукали членів церкви до активної соціальної діяльності та підвищення свого рівня освіти в області здорового способу життя. Кожен член церкви мав вміти надавати невідкладну медичну допомогу та бути обізнаним з вимогами догляду за хворими. Для пасторів ставили більші вимоги, зокрема їм рекомендували знати народні методи лікування основних захворювань, процедури гідротерапії, масажу та іридодіагностики (діагностика хвороби по райдужці ока).

Структурно організаційна особливість адвентистської церкви та їхня цілеспрямована ідеологічна діяльність сприяла самоствердженню адвентистів у їх релігійних переконаннях, заклала духовно інтелектуальну основу для місіонерської та соціальної діяльності, допомогла знайти нішу для служіння суспільству. Освіта і друковане слово відіграло свою роль у становленні й розвитку гармонійної особистості, а участь в соціальних міжнародних програмах розширило релігійний світогляд від вузько конфесійного до широкого розуміння глобальних проблем людства.

Валентин Шевчук — аспірант кафедри Давньої історії України та архівознавства
Львівського національного університету імені Івана Франка

Список використаних джерел

Kwieciński S. Historia ruchu adwentowego w Polsce / S. Kwieciński // Sługa Zboru. – 1938. – №4. – S. 12.
Веселов А. Значение юношеского кружка волонтеров / А.Веселов // Церковный вестник. – 1935. – №9. – S. 72.
Lyko Z. Sytuacja prawna Kosciola Adwentystycznego w Polsce Miedzy wojennej 1918-1939 / Lyko. – Warszawa: Znaki Czasu, 1979. – 380 s.
Will T. Drodzy Czytelnicy- Pokój Wam Boży na powitanie! / T. Will // Sługa Zboru. – 1928. – №1. – S. 16
Cunitz R. Szkoła Sabatnia/ R. Cunitz // Sługa Zboru. – 1928. – №4. – S. 20.
Rudy H. Ognisko młodzieży “Adwent”/ / H. Rudy. // Sługa zboru. – 1928. – №1. – С. 16.
Czembor W. Codzienne uczenie sięlekcji Szkoły Sobotniej / W. Czembor. // Sługa zboru. – 1931. – №8. – S. 16.
Kwieciński S. Lekcje Biblijne Starego Testamentu / S. Kwieciński. // Sługa zboru. – 1934. – №11. – S. 16.
Klut E. Zebranie nauczycielskie / Klut. // Sługa zboru. – 1928. – №2. – S. 32.
Kwieciński S. Sprawozdanie szkoły sobotniej w Polsce / S. Kwieciński. // Sługa zboru. – 1932. – №2. – S. 16.
Czembor R. Sprawozdanie z uroczystości Tabity w Warszawie / R. Czembor //Sługa Zboru. – 1939. – №4. – S. 16
Lyko Z. Sytuacja prawna Kosciola Adwentystycznego w Polsce Miedzywojennej 1918-1939 / Lyko. – Warszawa: Znaki Czasu, 1979. – 380 с.
Lindsay S. Jedyna biała kobieta wśrod 100.000 tubylców / S. Lindsay // Sługa Zboru. – 1932. – №3. – S. 8
Wasidłow M. Sprawozdanie kwartalne / M. Wasidłow // Sługa zboru. – 1932. – № 2. – S. 16.