Коли людина робить перші кроки до Господа, треба її не просто підтримувати, а давати трудитися для Господа. Тоді вона не охолоне
Віктор Могилюк, Адвентистський пастор, який сам хрестив свого сина.
У якому місті ви зараз служите?
Моя сім’я звершує служіння в місті Житомир із серпня 2017 року. Ми відповідаємо за чотири громади. Перевагою цього міста є Центр впливу, де ми і служимо.
Двоє старших синів одружені й живуть окремо. З нами живе молодший син Павло, якому 21 рік. У цьому році він подав свої документи до вступу в Українській гуманітарний інститут міста Буча, Київської області.
Моя дружина допомагає проводить кулінарні класи в Центрі впливу й Павло теж бере участь у роботі Центру, а саме – допомагає організовувати та проводити соціальні програми. Особлива радість наповнила наше серце, коли чотири молодих чоловіка через роботу Центру прийняли хрещення. Один із них – мій син Павло.
Хто організував Центр впливу й що там проводите?
Коли ми приїхали до Житомира, Центр впливу вже був. Його відкрили, коли була програма «Житомир – місто надії». Коли ми почали служіння в місті, уже було приміщення Центру, були люди, які вміли робити масаж, але треба було організувати їхню роботу. Павло ще не був членом церкви, але допомагав мені в проведенні кулінарних класів, програми «Дихайте вільно», яка допомагала кинути палити.
Коли мені треба було їхати у відрядження, Павло сам проводив ці програми. Ми залучаємо молодь, яка не є членами церкви брати участь у роботі в Центрі, щоби познайомити їх із Господом.
За цей рік ми запустили ще одну цікаву молодіжну програму «Фітнес-клуб». Але це стало можливим після проведення програми «Сильне покоління», яку відвідало біля 800 молоді. Одна дівчина, не член церкви, виявила бажання займатися фітнесом і церква рішенням ради направила її на навчання в Дубно. Після повернення організували «Фітнес-клуб», на якому пропагуємо здоровий спосіб життя. Ця дівчина вже рік працює й також готується до хрещення. Сподіваємося, що найближчим часом вона прийме важливе рішення у своєму житті, про що й молимось.
Який шлях був у Павла до прийняття рішення про хрещення?
З десяти років Павло завжди був зі мною на всіх таборах, які я проводив. До цього я був керівником відділу видавничого служіння в конференції. Кожного літа ми із сином на байдарках проводили євангельське служіння, він сам продавав літературу. Йому дуже подобалося розповідати людям про Христа. Коли я брав своїх дітей на літературні табори, вони багато чому доброму навчилися. Вони бачили, що роблю я, ті люди, які поїхали зі мною й так долучалися до служіння.
З того часу, як ми почали читати духовну літературу, відразу вирішили вести здоровий спосіб життя. Уже майже 12 років не вживаємо м’яса. Павло теж із дитинства не їв.
Але десь у 16 років вирішив бути таким, як усі. Спитав, чи може він їсти м’ясо. Ми йому не заперечували, дали можливість вибору. У той час він почав вести світське життя, а ми з дружиною молилися за нього, пережили багато неприємних хвилин. Ми вчилися його любити безумовною любов’ю так, як любить нас Христос. Це сприяло його поверненню до Бога.
Павло виріс у сім’ї віруючих. У нас майже завжди були ранкові та вечірні служіння, часто збиралися всією сім’єю й міркували на духовні теми. Ми з дружиною молилися, щоби наш син пережив особистий досвід із Богом. Настав час, коли Павло почав віддалятися. Це для нас був дуже важкий час. Ми й багато людей молилися за нього. Досить довгий час тривала боротьба, але Бог переміг.
Півтора року назад настав час, коли син почав у своєму житті переживати досвіди з Богом, а ми, батьки, звертали його увагу на те, як Господь діє в його житті.
Одного разу Павло нам сказав: «Я такий радий, що я перебуваю у віруючій сім’ї, що я можу довіряти Богу, який може вирішити всі мої питання». З того часу, з 19 років, він почав свій шлях християнина. Це велике щастя для нас, коли ми бачимо, що наш син постійно вивчає та досліджує Біблію, ділиться своїми духовними досвітами з іншими людьми, а найбільш із молоддю.
Він пережив дуже цікавий досвід. Павло потоваришував у церкві з одним хлопцем Данилом, який відвідував молодіжну програму, але останні роки перестав відвідувати церкву. Коли ми проводили пляжний євангелізм, катали людей на байдарках і в цей час розказували їм про Бога, Данік зацікавився, приєднався та почав допомагати. Павло запропонував йому проходити уроки з вивченню Біблії.
Через деякий час у церкві зробили об’яву, що буде молодіжний конгрес, на якому можна буде прийняти хрещення. Павло записав одну дівчину з Центру впливу, але вона відмовилась, поїхала додому й там прийняла хрещення. Було вільне місце, і тоді син запропонував Даніку поїхати з ним. Коли вони були там, ті надихаючі проповіді, які вони чули, семінари, які вони відвідували, усе запалило Даніка і він також захотів хреститися.
У Павла було сильне випробування. Наприкінці весни син приїхав додому з Польщі, де працював деякий час. Він хотів змінити одяг на літній і знову поїхати назад на роботу. У цей час ми переїхали в Житомир. Я попросив його допомагати мені в Центрі впливу. Він сказав: «Тато, там мені пропонують роботу з зарплатою у 29 000 гривень. А що ти можеш мені запропонувати?». Я відповів: «Краще 1 000 гривень, але з Богом, ніж 29 000 без Нього». Була дуже велика духовна боротьба, але вранці він сказав: «Я нікуди не їду, буду тобі допомагати».
Після цього він почав духовно рости, цікавитися духовними істинами, його залучили до служіння. Павло організував Стіл замовлення магазину здорового харчування, і в цьому напрямі працює майже рік.
Що треба зробити, щоби перша любов християнина не охолола?
Коли людина робить перші кроки до Господа, треба її не просто підтримувати, а давати доручення, щоби вона працювала, трудилася для Господа і для людей. Тоді вона не охолоне.
Павло служить Господу. Він об’єднує молодь, запрошує їх на різні програми. Данік також долучився до цієї роботи.
Чому він захотів, щоби ви його хрестили?
Колись він мене спитав: «А ти хотів би мене хрестити?». Я відповів, що це моє найбільше бажання, це сама велика радість, яка б була в моєму житті. Тоді він спитав: «А ти хотів би мене вінчати?». «З великою радістю» , − відповів я.
Перше бажання вже здійснилося. Вірю, що Господь благословить і втілить друге бажання.
Питання – Алла Шумило