Наші програми відвідує близько двохсот дітей

Розповідає Валентина Яковенко, співкоординаторка проекту “Розфарбуй світ дитячими барвами” у місті Тальному Черкаської області. 

Проект виник одразу після нашого переїзду, коли мого чоловіка призначили сюди служителем. Дещо подібне, деякі моменти цього проекту, ми вже практикували в Полтаві. Тому і вирішили продовжувати робити тут те, що вже вміємо, представили цей проект перед громадою. Що ми робили? Показали відео, презентацію, сказали, що хочемо спробувати і тут зробити щось для дітей, і громада поставилася з розумінням, вони нас в усьому підтримували. Це було дуже приємно, так воно запустилося. Це було два роки тому.

Хто проводить проект, хто цим займається?

Займається вся громада, кожен по мірі своїх талантів, можливостей, відданості. Одні займаються духовними програмами, інші роблять поробки з дітками, випічку, хтось приходить виключно для того, щоб зготувати обід, прибрати. Тобто кожен робить те, чим може послужити.

Яка категорія дітей охоплена цим проектом?

У нас дітки приходять від 5 по 15 років, ми їх ділимо на різні вікові категорії і тоді вже займаємось.

Можливо, ви з кимось співпрацюєте?

Так, нам Бог показав, з ким ми можемо співпрацювати через членів церкви. Він показав, що є багато фірм, які можуть і хочуть нам допомогти, також досить багато членів церкви, які виїхали за кордон, і говорять, що зараз вони не можуть вийти на місіонерське поле, але готові допомогти, мовляв: «Ви робіть, а ми вас підтримаємо матеріально». Так нас дуже добре підтримала одна українська родина, яка вже декілька років проживає в Італії, вони навіть надіслали здоровенний ящик з італійськими продуктами для дітей і це був безцінний вклад.

Крім того, в нас є місцеві фірми, з якими ми співпрацюємо, бізнесмени, меценати, яким ми презентуємо проекти, а вони розглядають і дають своє добро. Вони допомагають і фінансово, і інвентарем. 

Які програми ви проводите для дітей?

Як тільки приїхали, почали з дитячого арт-кафе, це було найперше. Потім проводили ще декілька кафе, різдвяну програму, проводили “Ура, канікули!”, а коли закінчились літні канікули, – програму “Здрастуй, школо!”, в останній день літа – «Прощавай, літо», щоб діти в церкві попрощались із літом, з усім хорошим, що було під час відпочинку, і на такій гарній, цікавій ноті ми завершили служіння молитвою і благословенням дітей, які йшли до школи. Наш самий великий проект, який ми проводили, — це був табір на території церкви, в нас було 94 дитини.

Скільки програм ви вже на цей час провели?

За 1,5 року ми провели вже більше десятка, я навіть не можу зараз точно порахувати, десь близько 15 програм.

Яка мета цих програм?

Найперша мета — познайомити дітей із Богом, відкрити двері церкви для дітей та їхніх батьків. Ми могли б зробити багато проектів в місті, орендувати те ж кафе, провести програму і все. Але нашою метою було привести їх до церкви, щоб вони переступили поріг і зрозуміли, що тут цікаво, тут їх чекають і віддадуть все, що є найкраще. Ось такою була наша мета. І я так розумію, що ми її досягли. 

Найуспішніша ваша програма — табір “Дружболандія”. Як вам удалося провести цей захід?

Про “Дружболандію” ми молилися від початку, як тільки переїхали сюди. Одразу було сплановано, що ми його зробимо, і в церкві та на молитовному служінні був представлений наш проект. Проводити табір дуже складно, необхідно врахувати дуже багато нюансів, а коли в церкві немає ні олівця, ні кольорового паперу, ні чашки з виделкою, тоді дуже важко щось затівати. Тільки завдяки молитві, завдяки Божим благословенням, Він дозволив нам зробити все. І не тільки те, що було необхідно, а навіть те, про що ми і не мріяли.

Як труднощі виникали під час організації табору?

Перш за все потрібно було організувати кухню — від інвентарю до людей, які там працювали. Бог допоміг і ми це зробили: закупили необхідний інвентар, навіть холодильник.

Далі — підібрати команду, яка буде працювати в таборі. Це люди, які повинні бути вожатими, тобто проводити кожен день з дітками, робити поробки, увесь день розписаний — від першої хвилинки, від зарядки, до останньої хвилинки, коли вони з молитвою йдуть додому. І на все потрібні люди. Бог допоміг нам їх знайти. Ще дуже багато ресурсів займають майстер-класи: і фінансово, і сил треба докласти багато, і вміння, і талантів. 

Потім необхідно було організувати розваги для дітей. Ми хотіли дати їм те, чого вони не мають в нашому місті, або мають, але за гроші. Ми мріяли про гірку, про батут, про тенісний стіл і навіть про басейн. Басейн — це було взагалі щось за межами реальності. Але Бог нам допоміг, і зараз в нас є і басейн, і гірка, і два батути, і навіть два тенісних столи. Наразі наші мрії стали ще сміливішими, я думаю, що Бог допоможе і в цьому.

Як саме Бог допоміг все втілити? Хтось пожертвував?

Ми навіть не уявляли, як всі ці проекти втілити у життя, але дуже багато жертвували члени церкви, дуже-дуже багато. Вони були надзвичайно зацікавлені у проекті. І хоч більшість з них не могли допомогти фізично, але вони жертвували свої кошти. Далі, як я вже казала, це люди, які поїхали за кордон. Вони готові були нам допомагати у цій праці. А ще меценати і бізнесмени нашого міста. І ось так кожен по краплинці — і в загальній масі вийшло все, що ми хотіли, Бог нам подарував чудо. 

Вам вистачало людей для проведення такого масового заходу?

Поки йшов табір, приходили на допомогу люди, яких ми навіть не запрошували. Свою команду ми самі запросили, робили ставку на них, але люди зрозуміли, що нам потрібна допомога і вони кожен день приходили, просто допомагали нам на кухні, допомагали з поробками, допомагали прибирати, мити посуд. Ми їх не просили, вони самі приходили, робили це для дітей, розуміючи який обсяг робіт потрібно виконати. І ми їм дуже вдячні за це.

З чого складаються ваші регулярні недільні зустрічі?

Ми спланували так, що одноразові програми — це лише перша сходинка для того, щоб піти далі. Нашою метою було зробити це на постійній основі для того, щоб все мало якесь логічне продовження. І тому всі програми були направлені на знайомство з церквою, з Богом, з нами. Так вони певний час приходили, а потім ми їх запросили займатися щонеділі. Зараз в нас є дуже гарна програма по вивченню Біблії, є спеціальна література. Ми співпрацюємо з одним міжнародним благодійним фондом, що є партнером проекту “Сумка Самарянина”, вони дають нам подарунки, літературу, дитячі Біблії, посібники для вчителів. Тобто є готова програма, дуже гарна, ми її адаптуємо і по ній проводимо недільні зустрічі, а в кінці програми дітки отримають подарунки.

Які є результати цих програм?

По-перше, змінилося ставлення до нашої церкви людей, які тут живуть. Нам самі члени церкви розказували, що раніше церкву сприймали як якусь секту, а членів церкви вважали за «штунд». Зараз усі діти говорять, що їх запросили до «білої» церкви. Її так називають, тому що вона дійсно ззовні біла, але ми дуже  сподіваємося, що вона також і по наповненню для них стала білою, теплою, м’якою і люб’язною. Це те, що ми намагаємося дати дітям. І вони справді зараз приходять сюди без остраху, дехто навіть казав, що після наших програм перестав боятися Бога. Виходить, що діти і Бога боялися, не тільки віруючих.

Також, чимало людей почали приходити до нас у церкву. Коли ми закінчували табір, ми спеціально зробили концерт. Це було в п’ятницю на вечірньому служінні і на нього ми запросили усіх батьків, бабусь, дідусів. У нас була повна церква людей, не було де сісти. І ми силами цих діток зробили для них концерт. А запрошені батьки зі сльозами на очах слухали, як діти їхні моляться, розповідають про Бога, співають про Нього пісні, читають вірші. Я вважаю, що це вже був переломний момент. З того часу до нас стали приходити люди на богослужіння. 

Яку кількість дітей ви зараз охоплюєте цими програмами?

Якщо всіх порахувати, то більше 200, вони постійно міняються, нема такого, що ходять одні й ті самі. Хтось додається, хтось перестає ходити, але в середньому десь близько 200 чоловік. На таборі було 90 чоловік, щотижня приходить  близько 30 дітей.

Які плани у вас на подальший рік?

Ми плануємо продовжувати те, що почали. Зараз ми проводимо з ними дитячу євангельську програму, щонеділі збираємося і проходимо біблійне вивчення, що триватимуть аж до канікул, до кінця травня. А з 16 червня в нас уже буде табір. Потім програма «Прощавай, літо!», а далі знов. Але спочатку дамо і дітям, і собі трішки канікул, щоб зібратись із силами на нові звершення.

Запитання — Олександр Самсонов