Нове вино в царстві Отця

Нове вино в царстві отця

Іван Златоуст одного разу сказав: «Дотримання Вечері Господньої – це спогад про найбільше благословення, яке світ коли-небудь отримував». І справді, це втілена проповідь, яка, можливо, і перевищує усну проповідь Слова Божого. Греки називали Вечерю Господню словом «містеріон» (μιστεριον) – «таїнство». І саме це таїнство спровокувало до виникнення різних тлумачень та трактувань символів Вечері Господньої, зокрема і вина – символу крові Христа.

На сьогодні в світі існує велика кількість християнських деномінацій, які в тій чи іншій мірі визнають Вечерю Господню, але одні надають перевагу трансубстаційному тлумаченню символу Вечері, інші позиціонують як таку, що не має впливу на віруючого. Дотримуватись однієї позиції чи іншої – перед такими питаннями зустрічається людина сьогодні. З іншого боку виокремивши для себе те чи інше значення символу, виникає питання у звершенні Вечері. Це був ритуал, за яким безпомилково потрібно повторювати усі дії, чи це лише загальний зразок, у якому віруючий бере основну ідею? Саме тому зіштовхнувшись з рядом питань необхідно визначити походження цього ритуалу у Біблійній історії, та дізнатися значення, яке надав йому сам Христос.

Вино Господньої вечері в Старому Заповіті

Для того, щоб ми могли розглядати питання вина в Старому Заповіті, слід провести лексико-граматичний аналіз слова «вино», аби в подальшому ми могли з більшим розумінням підходити до значення слова «вино» в контексті Старого Заповіту.

Лексико-граматичний аналіз слова «вино» в Старому Заповіті

У Старому Заповіті вино (на івриті – ןיי) використовується 141 рази. І значення цього слова можуть мати певні відмінності. Адже при розкритті цього слова помічаємо невідповідність понять. Ми зустрічаємо Біблійні тексти, які говорять про вино в негативному контексті, а інколи в позитивному. Тож, вино у Старому Заповіті має такі значення:

ןיי – п’янкий напій:

Бут. 9:20, 21 «І зачав був Ной, муж землі, садити виноград. І пив він вино (ןיי) та й сп’янів»

ןיי – як плід винограду:

Чис. 6:4 «Усі дні посвячення свого не буде він їсти нічого, що зроблене з винограду (ןיי)  , від зернят аж до лушпиння.»

ןיי – як гостина (дім пиття):

Ест. 7:7 «А цар у своїй лютості устав від гостини (ןיי), і вийшов до палацового саду.»

ןיי – не переброджений напій:

Неем. 13:15 «Тими днями бачив я в Юдеї таких, що топтали в суботу чавила, і носили снопи, і нав’ючували на ослів вино (ןיי), виноград…»

Як стверджує Роберт Тічоут, із 141 посилання в Старому Заповіті на слово «вино» 71 раз вказує на не броджений виноградний сік і 70 на броджене вино. Тому ми можемо сказати з впевненістю, що це слово саме по собі має декілька значень і ми не можемо підтримувати теорію тільки одного.

Аналіз контексту в Старому Заповіті

Вино в євхаристичному значенні використовувалось в контексті старозавітної Пасхи. Тому нам необхідно звернутись до виникнення такого свята як Пасха.

Пасха в Старому Заповіті

Ізраїльський народ перебував у рабстві єгиптян та Бог визволяє їх з-під рабства і використовує для цього Мойсея.

Вих. 3:7, 8 «І промовив Господь: Я справді бачив біду Свого народу, що в Єгипті, і почув його зойк перед його гнобителями, бо пізнав Я болі його. І Я зійшов, щоб визволити його з єгипетської руки, та щоб вивести його з цього краю до Краю доброго…»

Саме в ніч виходу ізраїльського народу з Єгипту і утворилось це свято (в десятий день місяця Авіва або ж Нісана). Саме в ту ніч і принесли в жертву пасхальне ягня. І в новозавітній період ми розуміємо, що це ягня – символ Месії, але що можна було зрозуміти на той момент?

Потрібно розглянути елементи Пасхального ритуалу:

  • Принести в жертву агнця:
  • Заколоти
  • Помазати кров’ю одвірки
  • Їсти агнця:
  • Їсти по сімействах (якщо сім’я надто мала, то можна було об’єднуватися по сім’ях)
  • Їсти з прісним хлібом і гіркими травами
  • Їсти в поспіху
  • Не ламати кісток

Саме кров агнця спасала тих, хто помазав нею одвірки. Це замісна жертва, і кожен ізраїльтянин міг переконатися в її дієвості. Та крім того варто зауважити, що, як говорить Гудмундур Олафссон, «Старий Заповіт ніколи не говорить про заповіти у множині – лише в однині, навіть якщо це пов’язано з різними людьми, що підтримує ідею, що Бог мав тільки один заповіт, який Він адаптує до потреб різних людей та у різних випадках». Тому, починаючи з едемського саду і в подальшому, всі жертвоприношення (Ной після потопу, Каїн та Авель, Авраам, Ісак, Яків) були тими вказівниками на Месію, що і у випадку виходу з рабства Єгипту. 

Але дивлячись на проведення цього ритуалу, ми не зустрічаємо, коли під час пасхальної трапези людина п’є виноградний сік, як символ крові пасхального ягняти, Месії. І взагалі, як при принесені жертви, так і при святкуванні Пасхи вино не згадується. Виникає питання: звідки починається накладання образу крові ягняти на чистий виноградний сік?

Вперше ми зустрічаємо вино і хліб (такі ж символи і були на Господній вечері) при зустрічі Авраама та Мелхиседека. Але, як стверджує Гордон Венхем, це був знак доброї волі і символ королівської їжі. А також так зустрічали воїнів після битви. Тому можна вважати, що ніякого натяку або ж символічного значення до вечері Господньої це не має.

Вперше, коли ми зустрічаємо вино в контексті ритуальної служби – це при виконанні щоденної жертви. Священник приносив у жертву ягня уранці та ввечері і разом з цією жертвою приносились символи хліба – «десятину ефи пшеничної муки» – борошно як продукт з якого випікають хліб, та «чверть гіни вина» на одне ягня.     

Вих.29:39,40 «Одне ягня спорядиш уранці, а друге ягня спорядиш під вечір. І десятину ефи пшеничної муки, мішаної в товченій оливі, чверть гіну, і на лиття чверть гіну вина на одне ягня»

Аналогічні тексти  ми зустрічаємо і в інших місцях Святого Письма, наприклад:

– при принесені жертви цілопалення, огняної жертви, також приносилась хлібна жертва з вином – Чис. 15: 2–10;

– Чис. 28:14 – литі жертви: «пів гіна вина буде для бика, а третина гіна для барана, а четвертина гіна для ягняти»;

– Анна привела Самуїла до Ілії і принесла жертву з вином і мукою – 1Сам. 1:14;

– Саул зустрів трьох чоловіків, коли шукав ослиць, які йшли до Бога Бет Елу з ягням, трьома буханцями хліба і бурдюком вина – 1Сам. 10:3;

– «Господеві вина вони лити не будуть, і жертви не будуть приємні Йому» Ос. 9:4;

Проаналізувавши слово «вино» в Старому Заповіті і жертвоприношення, включаючи свято Пасхи, ми не зустрічаємо, коли людина пила вино як символ крові Агнця.

Слід зауважити, що плоть, яку людина приймає, стає частиною її плоті. Жертва ягняти не тільки спасала їх, а й будувала їх і формувала. «В древності люди дуже добре це відчували і надавали ритуальній їжі велике значення. Навіть в язичницьких культах, в тому числі і єгипетських, з’їсти щось ритуальне, принесене в жертву божеству, означало приєднатися до божества. Цього удостоювались тільки вибрані жреці».

Тим не менш, як уже було вище згадано, ми не зустрічаємо випадків та натяків на те, що вино потрібно було пити, щоби стати частиною Божества. Чи взагалі споживання вина як частину ритуалу жертвоприношення ми не зустрічаємо. Приносили виноградний сік тільки при звершенні жертвоприношення, та саме вино виливали на жертву, і ні священик, ні той хто приносить жертву, вино не вживали. Тому, оскільки в Новому Заповіті використання та споживання чаші з вином не викликає питань в учнів, потрібно проаналізувати використання вина у міжзаповітний період.

Вино Господньої вечері в міжзаповітний період

Що стосується міжзаповітнього періоду, то у нас мало документів, які б говорили про форму святкування свята Пасхи, та яку роль у ньому відігравало вино. Про те, що Пасха святкувалась, говорить і Йосип Флавій, один з найбільш наближених істориків до того часу. Про це свято він пише у своїй роботі «Юдейські древності» книга третя. Також після Пасхи на 15 день місяця Нісана (Авів) наставало Свято кучок і в подальшому ці два свята тісно були пов’язані, через що весь тиждень почали називати Пейсах.

Існує декілька питань щодо святкування Пасхи, адже воно тісно пов’язане з Храмом. На свято Пасхи в Храмі приносили основну пасхальну жертву, після чого всі, хто прийшли, могли також принести жертву. Звичайно, ці жертви не заколював священник, йому тільки приносили кров від ягняти і він вносив її до жертовника. Але як бути в період відсутності Храму або з євреями в діаспорі?

У книзі «Пасхальна Агада» Олександр Болотніков зазначає, що історичні документи ранніх століть вказують на те, що починаючи з другого століття до н. х. як в Юдеї, так і в діаспорі виникла традиція в пам’ять про звільнення із єгипетського рабства.

Звісно, всі ці традиції не могли замінити Храмовий ритуал, і нічого спільного з ним вони не мали. Тим не менш основною такою традицією був Пасхальний Седер.

Седер (סדֶר) – це спеціальна святкова вечеря, яка здійснювалася до приношення пасхальної жертви в Храмі. І основною метою Седеру – була Агада (הדגה) – як повеління Пт.Зак 6:20,21 «Коли запитає тебе син твій колись, говорячи: Що це за свідоцтва й постанови та закони, що вам наказав Господь, Бог наш? То скажеш синові своєму…», щоб навчити дітей. Тобто Седер і його традиція створена для того, аби нагадати і навчити дітей історії визволення Ізраїлю від рабства в Єгипті.

Хоча в цьому питанні є свої спірні питання, адже дехто вважає, що достовірно не можна відповісти на питання походження Седеру. Існує думка, що Седер сягає корінням до повстання Бар Когби. Ніби під приводом святкування Пасхи повстанці готували плани щодо повалення пануючої влади у держави. А це 160 – ті роки після н. х. Але така версія не пояснює святкування Пасхи в період відсутності Храму та юдеями в діаспорі.

Тож слід розглянути як саме проводився Пасхальний Седер (סֵדֶר פֶּסַח). Оскільки він був пов’язаний з розповіддю про вихід з рабства, то у вечірній трапезі були чотири частини, в яких і розповідалась історія. В кожній частині вживалося вино з чаші.

Талмуд говорить, що вино повинно бути розбавленим з водою, щоби діти також могли його споживати без шкоди. Чотири чаші відображали чотири дії визволення від рабства. Вони показані у Біблійному тексті і також кожна з чаш мала свою традиційну назву:

Вих. 6:6,7 «Тому скажи синам Ізраїлевим:
  1. Чаша освячення (שודיק); «..Я Господь! І Я виведу вас з-під тягарів Єгипту,…

2. Чаша визволення; «…і визволю вас від їхньої роботи, …»

3. Чаша спокутування; «..і звільню вас витягненим раменом та великими присудами. …»

4. Чаша прославлення. «…І візьму вас Собі за народа, і буду вам Богом,..».

Сам процес не оснований на святкуванні Пасхи Виходу дванадцятого розділу. Як уже було сказано вище, вино не використовували при принесені жертви на Пасху і його не пили при святкуванні Пасхи. Як говорить Олександр Болотніков, «Вино і Седер – це традиція, яка показує, що Пасхальний Седер не має зв’язку з жодним служінням жертвоприношення, що проходило в Храмі. Тому Седер можна вільно проводити в діаспорі, де Храм не був доступний.

Коротко розглянемо процес проведення Пасхального Седеру. Звичаї і закони, що стосувалися Пасхи, записані в Мішні, трактат Песахім (200р н.е). На початку Седеру читали молитву освячення ( שודיק). Потім наливали перший келих вина. Глава сім’ї піднімав чашу і читав належне благословення над вином. Випивали вино не з однієї чаші, у кожного була своя. Щоправда, глава застілля, господар, міг свою чашу, над якою було вимовлено благословення, запропонувати якомусь одному учаснику вечері, тому, якого він хотів особливо вшанувати. Після цього слідувало перше обмивання рук.

Потім глова сімейства брав карпас, опускав в чашу з солоною водою і подавав їх іншим членам родини. Потрібно було хоч трошки цієї зелені з’їсти. Лист зелені символізував гісоп, яким в Єгипті мазали кров’ю одвірки дверей, а солона вода символізувала сльози, пролиті в Єгипті, і води Червоного моря, через які безпечно пройшов Ізраїль.

Далі йшло ламання хліба. Потім переказ історії визволення, що називалась Агада (Хаггада). Наливали другий келих вина, але вино ще не пилося. Після цього співали так звані алілуйні псалми 112 і 113. Псалми 112-117 у євреїв завжди називалися Халлел (ללֵּהַ) – пісні вихваляння Бога. Після цього випивали другу чашу вина. Усі присутні вдруге омивали руки і готувалися до трапези.

Вимовляли благословення, після чого починалася власне трапеза, після якої руки омивали ще раз. Омивши руки, розділяли і з’їдали хліб, що залишився – афікоман (ןמָוֹקיפִאֲ).

Говорили подячну молитву з проханням про пришестя Іллі, вісника Месії, після чого випивали третю чашу вина. У деяких коментарях говориться, що в міжзаповітний період чашу Іллі не пили. Ця чаша була для Іллі і саме він повинен був прийти і випити її, тим самим передвіщав прихід Месії.

Співали другу частину Псалмів Халлел – Псалми 114-117. Випивали четверту чашу вина і співали Пс. 135. Звершувались дві короткі молитви. І на цьому закінчувався пасхальний Седер.

Вино Господньої вечері в Новому Заповіті

Часи Ісуса Христа

Вино (οίνος) – в Новому Заповіті зустрічається лише 34 рази. В основному вино вказує на звичайний плід виноградної лози. Єдиний виняток, де в книзі Об’явлення про вино говориться як про «вино гніву» – символічно вказуючи на суд нечестивих і «вино» – символ блуду, гріха. Єдиний випадок, коли ми можемо побачити, що саме виноградний сік був образом крові ягняти – це в синоптичному Євангелії:

Мт 26:27-29 « А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: Пийте з неї всі,  бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!  Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його новим питиму в Царстві Мого Отця» 

Тут вказано про те, що Ісус пив з чаші напій і в подальшому уточнюється, що цей напій був із плоду виноградного. До речі, самого слова «οίνος» не має в цьому тексті, і інколи вставляють слово «вино» до фрази «коли з вами його новим питиму в Царстві Мого Отця» таким чином фраза звучить «коли з вами його нове вино питиму в Царстві Мого Отця».

В подальшому ми зустрічаємо слово «чаша». Для того, щоби визначити, де чаша виступає як столовий предмет побуту людини і не більше, а де це символ крові жертовного Агнця потрібно провести лексико-граматичний аналіз цього слова у Новому Заповіті.

Слово «чаша» (з гр. ποτήριον ) у Новому Завіті зустрічається  31 разів.

Чаша як предмет побуту, посуд (зустрічається 8 разів):

«І  хто напоїть, як учня, кого з малих цих бодай кухлем водиці холодної, поправді кажу вам, той не згубить нагороди своєї.» Мт. 10:42;

Чаша гніву (Ярості):

«то той питиме з вина Божого гніву, вина незмішаного в чаші гніву Його» Об. 14:10;

Чаша в контексті Господньої Вечері (зустрічається 14 разів), інколи вона може називатись «чашею благословення»:

«Чаша благословення, яку благословляємо, чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового…»         1 Кор. 10:16;

Чаша, яку повинен випити Христос:

«Та промовив Ісус до Петра: Всунь у піхви меча! Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?» Ів. 18:11;

Цілком ймовірно, що тут Ісус посилається на старозаповітні текст, такі як, наприклад, Єр. 25:15 «Візьми з Моєї руки келіха вина цього гніву, і напоїш ним усі народи, до яких посилаю тебе.». Цей і подібні тексти вказують на звершення суду над іншими, прийняття покарання за скоєні гріхи. Таким чином, розуміючи, що «заплата за гріх смерть» Ісус показує, що цю чашу випити може тільки Він. І не даремно у своїй молитві у саду Ісус просив «нехай мине Мене ця чаша».

Коли ми повертаємось до чаші в контексті Вечері Господньої, то повинні розуміти, що Ісус та його учні звершували останню Пасху в контексті розуміння не грецької Пасхи (πάσχα), а єврейської – старозаповітньої (פֶּסַח‎) (Песах івр; Пісха арамейська, розмовна мова часів Ісуса). І виникає питання: чи звершував Ісус в день перед своєю смертю Пасхальний Седер? І що може вказувати на це?

Коли Ісус йшов до Єрусалиму, Він сказав учням такі слова:

Від Матвія 26:18 «Ідіть до такого то в місто, і перекажіть йому: каже Вчитель: час Мій близький, справлю Пасху з Своїми учнями в тебе.»

Ці слова говорять про те, що Ісус мав намір звершувати Пасху в домі, а не йти в Храм. А оскільки Пасха звершувалась у Храмі, то можна припустити, що саме святкування Пасхи як спомин про вихід з Єгипту в сформованій традиції готували учні. І саме використання вина і хліба в Луки 22:17-20 і в Матвія 26:26-30 ясно демонструє той факт, що Ісус слідує традиційному Пасхальному Седеру.

Основні моменти в Пасхальному седері зосереджені на чотирьох чашах: Чаша освячення; Чаша визволення; Чаша спокутування; Чаша прославлення. В наступних текстах від Луки ми можемо побачити, що Ісус використовував чашу з вином двічі або ж це дві чаші. Хоча логічно можна припустити, що це саме дві чаші згідно традиції Агади.

Євангеліє від Луки 22:17-20 «Узявши ж чашу (ποτήριον), і вчинивши подяку, Він промовив: Візьміть її, і поділіть між собою. Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного, доки Божеє Царство не прийде. Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене!  По вечері так само ж і чашу (ποτήριον), говорячи: Оця чаша Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається.»

Тобто ми бачимо, що була чаша, яку Ісус повелів поділити між собою (слід зауважити, що поділити між собою не виключає варіанту, коли кожен міг не просто пити з однієї чаші, а відділити у свою посудину. Адже згідно тверджень рабинів, у кожного був свій келих) передувала хлібові, тобто їжі. А після вечері Він знову бере чашу.

Ці дві чаші відповідають другій чаші – «чаші визволення»; та третій «чаші спокутування». Ісус використовує традиційну чашу викуплення, щоби показати або вказати на остаточне викуплення через Його кров: «Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається»

Від Матвія 26:30 «А коли відспівали вони, то на гору Оливну пішли»

Цей текст Матвія повідомляє про завершальний етап Пасхального Седеру. Завершувався седер співом псалмів 114-117. І очевидно, що в Старому Заповіті не вказуються співи під час звершення Пасхи. Таким чином ми можемо віднести зазначений спів до традиції Пасхального Седеру.

Крім того традиція говорить, що Пасхальший Седер міг тривати до четвертої години ранку. Це пояснює те, чому учні були втомлені і позасинали.

Ісус використав традицію щоби показати те, що Він не хоче, аби учні забули історію свого народу, аби вони відкинули всі діяння, які Він звершував у минулому. В цій традиції не було нічого єретичного або такого, що зневажило Бога. Тим не менш Він також хотів наголосити на тому, для чого весь Старий Заповіт їхні отці звершували жертвоприношення і для чого проливалася кров невинних тварин. Все вказувало на кров, що проллється в майбутньому.

Що стосується фрази «новим питиму в Царстві Мого Отця», то Іван на острові Патмос записав такі слова: «І сказав Той, Хто сидить на престолі: Ось нове все творю! І говорить: Напиши, що слова ці правдиві та вірні!» Об 21:5. Ісус робить натяк на те, що на Новій землі і на Новому небі не може бути нічого старого і всі діла забудуться й всі справи полишаться, але є інша сторона медалі. Навіть на Новому небі ми будемо пам’ятати про подвиг, що звершив його Ісус на землі.

Час апостольської церкви

Ісус використав традицію і дав їй новий сенс. Саме елементи Пасхального Седеру чаша і афікоман (хліб) стали символами Господньої Вечері. Апостол Павло говорить, той хто п’є чашу, звіщає Господню смерть:

1 до Коринтян 11:26 «Бо кожного разу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити, смерть Господню звіщаєте, аж доки Він прийде

Таким чином Павло продовжує ідею Ісуса, що вино слугує символом смерті Христа. І вино, що його споживала апостольська церква, вказує на кров Агнця, і вже не старозаповітнього прообразу, а новозаповітнього Агнця.

Тепер в апостольській церкві вино і кров тісніше пов’язані, ніж у Старому Заповіті. Тепер вино іде в контексті пролитої крові. Ісус сказав: «…це робіть на спомин про Мене» Лук. 22:19. Тобто ідея виражалася у тому, що кожен раз, коли віруючий чи навернений язичник буде пити вино, це слугуватиме нагадуванням про те, що за його гріхи пролилася кров, «зарплата за гріх». 

Апостоли підтримували ту ж ідею:

1 Кор. 11:25 «Так само і чашу взяв Він по Вечері й сказав: Ця чаша Новий Заповіт у Моїй крові. Це робіть, коли тільки будете пити, на спомин про Мене!»

В подальшому можемо зустрічати тексти, які вказують на те, що саме кров Христа – це те, що очищає, а вино слугує тим, що вказує на цю очищувальну кров:

Євр. 9:14 «..скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Святим Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків»

1 Ів. 1:7 «…кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха..»

У першому посланні до Коринтян Павло звертає увагу на об’єднувальну роль чаші (вечері –крові Христа). Як і Іван усвоємуЄвангелії, Ів 6:56 «Хто тіло Моє споживає та кров Мою п’є, той в Мені перебуває, а Я в ньому» показує об’єднувальну роль крові (маючи спільність в одній Особі, маємо спільність один з одним). Саме тоді ми єдині, так і Павло говорить про вино-кров, як про об’єднуючий фактор. Те, що звертає погляди на Голгофу і в одному Христі об’єднує та приводить до спасіння.

Але вірш 1 Кор. 11:26 говорить не просто про те, що апостоли підтримували звершення Вечері, а як зазначає Сільвія Бакіокі, споживання чаші охоплює три часові періоди: минуле – як спомин про смерть Господню; теперішнє – що грає об’єднувальну роль в громаді; майбутнє – есхатологічні події другого приходу Христа.

Слід зазначити, що в період першого та другого століття вино як символ смерті Христа було частиною щотижневого Шабату. Після служіння проводилася загальна Агапа ( гр. ἀγάπη «любов») – вечеря любові (спільна вечеря, яка була призначена для єднання і особливо для нужденних). Після цієї Агапи проводили вечерю.

В загальному можна сказати, що першоапостольська церква дотримувалась ідеї, запровадженої Ісусом Христом. Вино на Вечерю слугувало спомином про смерть і її важливість у звершенні спасіння. Також чаша з вином грала об’єднувальну роль і слова Христа «робіть це» вказує на постанову в подальшому звершувати цей ритуал.

Проблема Господньої вечері часів Середньовіччя та Реформації

Часи середніх віків

Слід зауважити, що в подальшому в IV ст. в християнстві Пасха і Вечеря Господня почали процес розділення. Це описано Євсевієм Кесарійським у праці «Життя імператора Констянтина»:

«…Перш за все, здалося непристойним святкувати те особливе свято за звичаєм іудеїв,..».

Таким чином, перший крок відбувся, і Пасху святкували не за звичаєм Єєврейським, а в подальшому і зовсім заборонили святкувати єврейську пасху. І Пасха та Господня Вечеря набули різного змісту. І вже з V ст. Пасха – це спомин про воскресіння а Вечеря Господня (євхаристія) – спомин про смерть.

В свою чергу вино почало відігравати роль тільки в обряді Вечері Господньої. Сільвія Бакіокі заявляє, що все ж таки Вечеря Господня втратила свій Завіт раннього християнства через вплив еллінізму на культуру раннього християнства. Вже з часів Олександра Великого (356 – 323 р. до н.е.), котрий розширив свої володіння від Греції аж до Індії та об’єднав усіх під одною грецькою мовою та культурою до такої міри, що навіть в Палестині грецька культура легко засвоювалась в єврейській спільноті. А коли християнство почало поширюватися на інші території, то грецька культура вплинула на прийняття і самого поняття Євхаристії.

Згадаємо містерію – міф Платона. «Десять царів Атлантиди, сходились в храмі Посейдона, де був побудований оріхалковий стовп з письменами закону…приводили жертовного бика…заколювали … наповнювали чашу кров’ю … і пили з неї всі.

Εκαστος πιων

І ніби повторює Марк 14:23

Επιων εζ αυτου παντες

Це лише один з прикладів, коли грецькі філософи привносили свої ідеї у символи крові Ісуса Христа.

Оскільки грецька філософія, що Бог не є люблячим, Він далекий і потрібно робити певні речі, аби заслужити Його милість і любов, наклалися на християнство, то і питання Вечері не лишилось обділеним. Потрібно було вкласти певне таїнство у символи, щоби вони мали силу для зміни стану людини. Так Юстин Мученик (100 – 160р н. е..) писав:

«Їжа ця, нею харчується плоть і кров наша, в преосуществління – καταμεταβολεν (в «преображенні» в «метаморфозі» речовини) – є плоть і кров самого Ісуса».

Так учить Юстин Мученик по «Спогади Апостолів» – Євангеліям. Юстин говорить про те, що як хліб і вино ми отримуємо, то так Ісус мав дві плоті і кров для нашого спасіння. І Його тіло і кров трансмутується для нашого спасіння. І Він стає кожен раз плоттю і кров’ю для того, аби живити Собою увесь світ. Припускають два варіанти, що мається на увазі під зміною: або зміна елемента (вина) після освячення; зміна тіла учасника.

Сільвія Бакіокі зазначає, що Юстин продовжує свою розповідь про Вечерю і говорить:

«Для апостолів у складених ними мемуарах, передали нам те, що було дано їм, як написано: Ісус взяв хліб , і коли Він подякував, сказав: «прийміть, споживайте, це – тіло Моє»…і взяв Він чашу, і , вчинивши подяку, подав їм … і промовив до них: «Це – кров Моя». (Мр. 14:22-24)».

І тут слід зауважити, що він цитує Марка, але деякі моменти пропускає. Зокрема він не продовжує фразу «Це – кров моя Нового Завіту». Таким чином він відокремлює вино від певних часових рамок. Вино як кров Христа встановлюється як майбутня реальність. І кров, що посилається на завіт, перетворюється на кров, в якій містично присутній Ісус.

В подальшому ми бачимо, що цю ідею прийняли отці церкви і, припустивши правдивість його ідеї, почали використовувати її як основу для своєї теології.

Аналогічні випадки ми можемо знайти в теології інших отців церкви. Ігнатій Антіохійський сказав, що засуджує тих, хто не вірить, що вино – це буквальна кров Ісуса:

«…були відсутні в євхаристії і публічних молитвах, тому що вони не визнають, що євхаристія – це те ж саме тіло нашого Спасителя Ісуса Христа, яке постраждало за наші гріхи і яке Отець по Своїй благості підняв знову»

У своїй теології він називає Писання «Медицина Безсмертя» і трактує його сакраментально. Тому не дивно, що і в цьому випадку він збігається з поглядами Юстина Мученика.

Лафлін зазначає, що більшість ранніх християнських письменників, в першу чергу Ігнатій, вважали зручним «притиснути християнські літургійні форми в звичні форми греко-римської релігії». Іншими словами, так само як жертви з священиками-служителями були невід’ємною частиною елліністичної культури, ці отці церкви прагнули показати, що християни можуть також пропонувати їм церемонії з жертвопринесеннями і священиками.

В подальшому можна спостерігати, як містика входила в церковне життя. Навіть розділ апостольських послань (вчення Господа народам через 12 апостолів – Дідахе) було змінено на Містика євхаристії.

Таким чином християнство в обличчі «всесвітньої церкви» прийняли ідею того, що відбувається містична зміна символів смерті Христа під час їхнього освячення і прийняття людиною.

Реформація

Звичайно, з приходом Реформації питання вина було переглянуто Лютером, Кальвіном та іншими лідерами протестантських рухів. Лютер, наприклад притримувався ідеї присутності Христа у вині, щоправда з більш духовним змістом:

«Ці слова Христа не можна розуміти алегорично, як вчать перехрещенці і інші реформовані течії,..»

«Бо як вуста Христові говорять і свідчать, так воно і є, оскільки не можуть вони брехати і обманювати.»

Кальвін же говорив про те, що самі ритуали великою мірою лиш впливають на людину, провокуючи в ній роздуми до сенсу, що передається в тому чи іншому образі. Тому і сприймав вино тільки як символ, п’ючи який ми згадуємо, що Христос помер за нас. В подальшому і до сьогодні розвивається різні течії, які притримуються відповідно різних принципів тлумачення цього елементу Вечері.

Бібліографія

  1. Бакіокі С. Вино в Біблії / Семюель Бакіокі. – Заокский: Джерело Життя, 2003. – 480 с.
  2. Біблійний коментар: Євангелія від Матвія Новий завіт частина 1. 390-392 с.

3.    Біблійний коментар: Послання апостола Павла до Коринтян Новий завіт частина 7. 175-180 с.

  • Біблія або Книга Святого Письма Старого й Нового Заповіту / Переклад І.Огієнка – К . УБТ. 2010 – 1346 с.
  • Болотніков О. В. Євангеліє в старозавітньому святилищі / Олександр В. Болотніков. – Заокский: Джерело життя, 2007. – 256 с.
  • Болтніков О. Пасхальна Агада [Електронний ресурс] / Олександр Болтніков. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://boruh.info/khristianstvo/prazdniki/876-paskhalnaya-agada.
  • Вадсон Т. Вечеря Господня/ Пер. З англ. Ольга Дробко: – Рівне: ХМ Живе слово, 2017. 96 с.
  • Дробот В. Г. Вчення про споживання Тіла Христового в Євхаристійному Богослов’ї Жана Кальвіна [Електронний ресурс] / Володимир Григорович Дробот. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: https://cyberleninka.ru/article/n/uchenie-o-vkushenii-tela-hristova-v-evharisticheskom-bogoslovii-zhana-kalvina.
  • Єврейська бібліотека [Електронний ресурс] // Юдаїзм онлайн – Режим доступу до ресурсу: http://chassidus.ru/library/psachim. /
  • Єврейська електрона енциклопедія [Електронний ресурс] // World ORT. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: 20. https://eleven.co.il/. https://www.topos.ru/article/ontologicheskie-progulki/pesah
  • Євсевій К. Чотири книги Євсевія Памфіла, єпископа Кесарії Палестінскої про життя блаженного василевса Костянтина [Електронний ресурс] / Євсевій Кесарійський – Режим доступу до ресурсу: https://azbyka.ru/otechnik/Evsevij_Kesarijskij/o-zhizni-blazhennogo-vasilevsa-konstantina/.
  • Йосип Флавій. Юдейські древності. Пер Г.Г. Генкель. СПб., 1900. В 2т. Т. 1. 717 ст Т. 2. 420 ст. Перевид.: з перед. І прикл. В. А. Федосика та Г.І. Довгяло. Мінськ, Білорусь. 1994. Т.1. 560 ст Т.2. 608 ст.
  • Каспер В. Таїнство єдності: Євхаристія та Церква. /Вальтер Каспер. Пер. з нім. – К.: Дух i лiтера, 2010. – 224 с.
  • Лютер М. Про таінство причастя [Електронний ресурс] / Мартін Лютер – Режим доступу до ресурсу: http://apologia.narod.ru/cult/polem/luter_evharist.htm.
  • Мережковський Д. С. Антологія думки Ісус невідомий [Електронний ресурс] / Дмитро Сергійович Мережковський // Ескимо, М. – 2007. – Режим доступу до ресурсу: https://books.google.com.ua.
  • Уайт Е. Г. Христос надія світу / Елен Гармон Уайт., 2001. – 784 с.
  • Фарра В. Ф. Життя Ісуса Христа / Вильям Фредерик Фарра., Пер. з англ. О. Матвеєва: типографія Сучасних Новин «Знаменка» 1876. – 463 с.
  • Gulley N. R. Systematic Theology: God As Trinity / Norman Gulley. – Berrien Springs, MI: Andrews University Press, 2011. – 676 с.
  • Bacchiocchi S. C. He Lord’s supper in the early church: covenant extention or Eucharistic presence? / Silvia Canale Bacchiocchi. // Andrews University Seminary Student Journal. – 2016. – №2. – С. 35–55.
  • Gordon J. Wenham, vol. 1, Word Biblical Commentary  : Genesis 1-15, Word Biblical Commentary, 316 Dallas: Word, Incorporated, 2014. 
  • O’Loughlin T. The Eucharist / Thomas O’Loughlin. – New York, NY: Origins and Contemporary Understandings, 2015. – 248 с.
image_pdfimage_print
close
Підпишіться та приєднайтеся до 94 інших підписників.