Осмислення суспільного лідерства церкви в сучасному українському протестантизмі

За статистичними дослідженнями Центру Разумкова, проведеними в лютому 2019 року, серед суспільних інститутів, яким найбільше довіряють українці, Церква посідає третє місце. Їй довіряють 61% українців з невеликим відривом від першого місця (довіра волонтерським організаціям, 67% опитаних) і другого (Збройним Силам України, 62%). [1]. 

У ситуації, коли недовіра громадян державним інституціям є майже тотальною, українське суспільство потребує лідерів, які б могли надати ефективну допомогу в подоланні кризи останніх років й збудуванні успішної країни. Таким лідером могла б стати Церква. Виникає питання, наскільки вона сама готова до такої ролі і що саме вона може запропонувати українським громадянам у моделі відносин, де одним із суб’єктів поряд із Церквою і державою постає громадянське суспільство. У фокус нашого дослідження потрапляють, зокрема, пізні протестантські церкви як такі, що, незважаючи на свою меншість (близько 2% українців) відзначаються більшою дієвістю на противагу споглядальності, місіонерською спрямованістю й відкритістю для інновацій. 

Лідерство, яке пропонують протестанти, привертає до себе увагу завдяки принаймні двом чинникам: практичними діям і концептуальним ідеям. 

Практичні дії протестантів — це в першу чергу соціальна робота, волонтерство, вуличний активізм. Так, перше в Україні наукове соціологічне дослідження ставлення населення України до євангельських протестантських (зокрема до п’ятидесятницьких) церков (2016 рік) виявило, що завдяки різноманітній соціальній діяльності, гуманітарній допомозі нужденним, волонтерській допомозі військовим, полоненим та пораненим в зоні АТО ставлення українців до євангельских християн має позитивні тенденції у порівнянні з попередніми роками [2]. 

На відміну від соціальної роботи, що спрямована на широкі верстви населення, концептуальні ідеї, що генеруються в колі протестантських авторів, в першу чергу мають бути сприйняті елітою країни – політичною, економічною, культурною. 

Під час святкування 500-річчя Реформації в Україні в 2017 році протестантські церкви доклали зусиль, щоб донести до політичної еліти країни ідею необхідності комплексного реформування суспільства згідно біблійних принципів. Серед літератури, виданої до ювілею Реформації, варто особливо відзначити книгу «Реформація: успіх Європи – шанс для України: колективна монографія за редакцією Романа М. Шеремети та Ольги Романенко», яка розповсюджувалася серед представників політикуму. Основна ідея цієї книги, а також багатьох просвітницьких заходів, що проводилися в рамках святкування Ювілею Реформації – довести, що «світоглядні зміни на користь біблійних принципів, як це сталося під час Реформації, мали величезний позитивний вплив на розвиток країн Західної Європи та світу… Саме в Біблії закладені основоположні принципи формування системи управління державою та організації економічних відносин у суспільстві» [3, с. 200].

Автори книги переконують, що представникам усіх державних інституцій і гілок влади особливо важливо сьогодні «вивчати і досліджувати ті біблійні принципи і цінності, які стали причиною утворення успішних демократичних європейських та північноамериканських країн».  [3, с. 201].

Авторам цієї книги вторить протестантський автор Володимир Єрьоменко, наголошуючи: «Бог хоче бачити тих, кого Він назвав світлом і сіллю там, де приймаються найважливіші стратегічні рішення про те, що, як і куди повертати. Він бажає бачити Своїх дітей там, де приймаються рішення про політичні курси і стратегії, програми соціально-економічного розвитку, внутрішньої і зовнішньої політики, освіти та охорони здоров’я, фінансів і кредитів» В. Єрьоменко закликає небайдужих християн вірити і діяти в політичній сфері так, «щоб привнести в неї справжню реформацію». [4, с. 91]. 

Слід сказати, що, незважаючи на приклад Європи, яка свого часу пройшла Реформацію, намагання протестантських церков привести українське суспільство до реформ поки що виглядає в цілому утопічно, враховуючи, що воно є далеко не таким релігійним, як середньовічне. На це вказує, зокрема, доктор філософських наук зі спеціальності «Богослов’я» Роман Соловій. Він же підкреслює, що протестанти повинні більшою мірою зосередитись на реформуванні самих себе, адже лише оновлення церкви зсередини може привести до бажаних змін в суспільстві [5].

Постає питання, наскільки протестанти України самі готові до такого оновлення і до ролі Церкви як суспільного лідера. Можемо виокремити кілька тенденцій. З одного боку, у протестантських церквах є певне інтелектуальне коло авторів, які здатні пропонувати концептуальні ідеї суспільству, які закликають церкви до пробудження, оновлення, переосмислення суспільного виміру своєї місії. Так, Володимир Єрьоменко ставить у приклад біблійного пророка Іллю і закликає християн не йти позаду суспільно-політичних процесів, а очолити процес реформ, бути «головою», а не «хвостом». Проте, одного бажання стати суспільним лідером замало. «Бог зацікавлений не тільки в наших проголошення та сповіданні, Його цікавить, що ми після цього робимо?» [4, с. 252, 249]. 

У світлі подібного запитання ми бачимо загальну тенденцію основної маси українських протестантів робити більше те, до чого вони звикли і що є більш зрозумілим. Можна констатувати, що у значної кількості протестантів є запал до рішучих дій, але в першу чергу він знаходить свій вихід у соціальній роботі, до якої ці церкви звикли за роки незалежності України як до виконання заповіді про любов до ближнього. Як виклик на загрози часу до соціальної роботи в останні роки додався напрямок захисту сім’ї від наступу ЛГБТ-лобі, вочевидь є намагання створити своє лобі християнських цінностей. Так, Міністерство юстиції України 22 січня 2019 року зареєструвало громадську спілку «Всеукраїнський Собор» на чолі з Олександром Турчиновим, до складу духовної ради якої увійшли лідери кількох українських протестантських церков. Завдання цієї спілки – «поширення християнських цінностей через культурні, освітні, волонтерські та молодіжні проекти, популяризація здорового способу життя, протидія негативним соціальним явищам» [6]. 

Протестантські лідери неодноразово вказували, що готові об’єднати зусилля заради захисту сімейних цінностей в Україні, які наразі упосліджувані. Проте, як вказують критики просімейного протестантського руху, в цьому існує небезпека фундаменталізації українських християн. Як зазначив відомий соціолог релігії Хосе Казанова під час свого візиту в Україну, фундаменталізмом дії активістів можна назвати за тієї умови, коли відсутня повнота спектру тих цінностей, які захищаються. «Якщо сімейні цінності — то єдиний наш центр і ідентичність, єдине, що відрізняє нас від інших, то в цьому дійсно є проблема. При такому фундаменталізмі ми позбавляємо себе можливості вести діалог з іншими й дивимось на них як на ворогів».

Хосе Казанова радить протестантам говорити про гідність людини на всіх рівнях. «Традиційні цінності важливі, унікальні та ексклюзивні, але вони є частиною більшої проблематики, яку суспільство має усвідомлювати» [7].

У той же час сформувати єдине всеохопне бачення проблематики суспільства протестантам нелегко, враховуючи невизначеність із соціальною доктриною, адже в багатьох церков вона не має чіткого формулювання, виглядає фрагментарно або не пристосована до нинішніх українських реалій, на відміну від вчення Мартина Лютера, яке свого часу торкнулося всіх суспільних інституцій. Через це в українських протестантів виникають певні дистанції, «порожнечі» між окремими концептуальними ідеями інтелектуалів,  практичними, але підчас різкими діями активістів та буденною роботою церковних функціонерів. Не завжди ці складові вдається об’єднати в єдине ціле з єдиним вектором, що, вочевидь, заважає протестантам стати справжніми ефективними суспільними лідерами. Напевно такий стан речей в українському протестантизмі можна порівняти з відсутністю підтвердженої «теорії всього» у фізиці, де досі вчені не можуть об’єднати опис фізичних феноменів мікросвіту й макросвіту. 

Багатьом протестантам подібна проблема з відсутністю «соціальної доктрини усього» відома, але про те, як її вирішити, поки що лише точаться дискусії. Так, Роман Аблязов, керівник проектів громадянського руху «Всі разом» пропонує створити «уніфіковану соціальну доктрину для українських протестантів» [8]. Організатор просімейних акцій, громадський діяч Ігор Плохой каже про захист традиційних християнських цінностей: «наші ті всі потуги закінчяться майже нічим, якщо в нас не буде правильної богословської основи, бази, на ґрунті якої змобілізуємося ми — християни й вплинемо на суспільство в цілому» [9]. 

З вищесказаного можна зробити деякі висновки. Протестантські церкви України мають потенціал суспільного лідерства, зумовлений розумінням входження у світ для його позитивного перетворення, а також історичним зв’язком з Реформацією. Проте, самі церкви не мають на сьогодні єдиного бачення свого лідерства. Існує певна дистанція між інтелектуалами, що пропонують інновації, функціонерами, що працюють над збереженням громад, і активістами, які виходять на захист християнської моралі. Ця дистанція і неузгодженість різних моделей лідерства призводить до розриву між концептуальними ідеями і практичними діями, одним з наслідків такого розриву є фундаменталізація частини християн (в даному випадку цей термін означає акцентуацію на одній цінності замість повноти цінностей). 

Можна констатувати, що в українських протестантів є, що запропонувати суспільству – це, передусім, біблійні цінності як основа суспільного розвитку.  Проте шляхи утвердження цих цінностей у суспільній свідомості потребують подальшого з’ясування і узгодження, а соціальна доктрина – розробки й удосконалення в міжконфесійному контексті за участю лідерів різних сфер церковного й соціального служіння. 

Література

1. Рівень довіри до суспільних інститутів та електоральні орієнтації громадян України [Електронний ресурс] // Разумков Центр. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: http://razumkov.org.ua/napriamky/sotsiologichni-doslidzhennia/riven-doviry-do-suspilnykh-instytutiv-ta-elektoralni-oriientatsii-gromadian-ukrainy
2. Валерія Чорнобай: «Сучасна протестантська євангельська церква в Україні: маргінальна спільнота чи місто на верховині гори?» [Електронний ресурс] // Релігійно-інформаційна служба України. – 2016. – Режим доступу: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/65085/
3. Реформація: успіх Європи – шанс для України: колективна монографія за редакцією Романа М. Шеремети та Ольги Романенко / Р. М. Шеремета, О. Романенко, В. Л. Сміт [та ін.]; Університет менедж. освіти. – К.: Самміт-Книга, 2017. – 256 с.: іл. 
4. Ерёменко В. Виденье реформации Украины. / Владимир Ерёменко. – Черкассы: «Інтроліга ТОР», 2016. – 260 с.
5. Мєрєнков Г., Роман Соловій: «Досвід Реформації повторити неможливо, але її уроки необхідно врахувати» [Електронний ресурс] / Гнат Мєрєнков // «Історична правда». – 2017. – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/articles/2017/12/27/151830/ 
6. У День Соборності зареєстровано «Всеукраїнський Собор» / Олександр Турчинов. Персональний сайт. – 2019. – Режим доступу: http://turchynov.com/news/details/u-den-sobornosti-zareyestrovano-vseukrayinskij-sobor 
7. Мєрєнков Г., Хосе Казанова: «В Україні відбувається нормалізація протестантизму» [Електронний ресурс] / Гнат Мєрєнков // Українська уніонна конференція. Церква адвентистів сьомого дня. Офіційний сайт. – 2019. – Режим доступу: https://info.adventist.ua/hose-kazanova-v-ukrayini-vidbuvayetsya-normalizatsiya-protestantyzmu/ 
8. Аблязов Р. Церква в авангарді суспільного діалогу [Електронний ресурс] / Роман Аблязов // Всі разом! Громадянський рух. – 2017. – Режим доступу: http://prochurch.info/index.php/news/more/53570
9. Мєрєнков Г., Ігор Плохой: Сформувати соціальну доктрину для церкви повинні богослови. Активісти допоможуть! [Електронний ресурс] / Г. Мєрєнков // Новости христианского мира. – 2018. – Режим доступу: http://prochurch.info/index.php/news/more/53570 

Гнат Мєрєнков 
Джерело: conferences.neasmo.org.ua

Ілюстрація (один з молитовних будинків українських протестантів): prochurch.info