Подорож до інших світів у 2 Кор. 12:1-4

Апостол Павло один з найвідоміших біблійних постатей у християнському світі, що жив у першому столітті від народження Христа. Він зробив вагомий внесок у написання Святого Письма, адже значна частина книг Нового Завіту – це саме послання, апостола Павла. Зокрема, тема, яку підіймає дана робота присвячена уривку 2 Кор. 12:1-4.

На сьогодення у світлі різноманіття християнського вчення та деномінацій, що впливають на суспільство безпосередньо, або опосередковано, даний уривок викликає певну колізію. В християнстві існують розбіжності стосовно тлумачення даного уривку. Вважають, що даний текст є підтвердженням можливості людини подорожувати до інших світів. Інші ж виступають проти реальності такої діяльності. Також постає питання використання, апостолом Павлом практик греко-римського світу, або ж практик юдейського народу. 

РОЗДІЛ 1. ВИЗНАЧЕННЯ МЕЖІ УРИВКУ

Вислів, апостола Павла (2 Коринтян 12:2-4) про чоловіка, що був забраний до третього неба (в тілі чи без), і де він у раю чув «слова невимовні, що не можна людині їх висловити»згадуються в контексті теми вихваляння. Верхня межа цього уривку є 2 Кор. 12:1. Текст цей розпочинається з фрази «не корисно хвалитися мені». Хоча в даному дослідженні ми не зосереджуємо увагу на темі вихваляння, однак після вище згаданої фрази Павло говорить про «Видіння» та «Об’явлення Господні», що в свою чергу прив’язує перший текст до текста вознесіння на третє небо. Окрім того попередні вірші 11 розділу завершують історію спасіння Павла в Дамаску з руки намісника царя, арепи, а з першим віршом 12 розділу – «видіння» і «об’явлення Господні». Тому перший текст 12 розділу переломний, так як вводиться нова тема вихваляння.

Нижньою межею уривку можна вважати 2 Кор. 12:4. Не зважаючи на те, що тема виховання продовжується, історія-ілюстрація, або ж досвід (поки що невідомо чий) на цьому завершується. Подальші вірші не дають ніякого продовження, або ж роз’яснення того, про що говорив, автор. Єдино можливий натяк на цю ж історію є у вірші 2 Кор. 12:7. 

Уривок 2 Кор. 12:1-4 можна вважати єдиним цілим., апостол Павло використав його, як літературний прийом – вставка для кращого розкриття теми вихваляння.

РОЗДІЛ 2. ТЕКСТУАЛЬНИЙ АНАЛІЗ

2.1. 2 Коринтян 12:1(А)

В 1 Коринтян 12:1 є чотири різночитання стосовно фрази «καυχασθαι δει».

1. καυχασθαι δει {А} – хвалитись слід …

Καυχασθαι δει ου συμφέρον μέν ελεύσομαι δε οπτασίας και αποκαλύψεις κυρίου – Хвалитись слід (можу) та не доцільно, бо прийду ж до видінь і одкровень Господа.

Цей варіант підтримується наступними манускриптами: 

Папіруси: Р46 ~ 200 р н.е. (Входить до так званих папірусів Честера Бітті). 

Кодекси: В 03 – IV ст. (Ватиканський); D 06 – VI ст.; F 010 – IX ст.; G 012 IX ст.; 0150 – IX ст.; 0243 – Xст.; 

Мінускули: 6 –XIII ст.; 33 –XI ст.; 104 – 1087p.; 263 – XIII ст.; 424 – XII,XIII ст.; 1319 – XII ст.; 1241 – XII ст.; 459 – 1092p.; 1739 – X ст.; 1852 – XIII ст.; 1881 – XIV ст.; 1912 – X ст.; 2464 – IX ст.;

2. καυχασθαι δη – Хвалитись так, або хвалитись ось так …

Καυχασθαι δη ου συμφέρον μέν ελεύσομαι δε οπτασίας και αποκαλύψεις κυρίου – Хвалитись так не доцільно, бо прийду ж до видінь і одкровень Господа.

Цей варіант підтримується наступними манускриптами: 

Кодекси : 075 – X ст.; 0121 – X ст.;

Мінускули: 436 – XI ст.; 2200 – XIVст.;

3. καυχασθαι δε (частка 1. Для протиставлення -, але, ж, а; однак, на противагу 2. Для з’єднання (часто не перекладається) – і, також, навіть) – Хвалитися же … 

Καυχασθαι δε ου συμφέρον μέν ελεύσομαι δε οπτασίας και αποκαλύψεις κυρίου – Хвалитись же не доцільно, бо прийду ж до видінь і одкровень Господа.

Цей варіант підтримується наступними манускриптами: 

Кодекси: ﬡ* – IVст.; D* – VIст.; ᴪ 044 – VIII,XIст.;

Лекціонаріс: l 1154– XII ст.;

4. ει καυχασθαι δει – якщо хвалитись слід …, або ж «невже хвалитись слід, не доцільно 

ει καυχασθαι δει ου συμφέρον μέν ελεύσομαι δε οπτασίας και αποκαλύψεις κυρίου – Невже хвалитись слід – не доцільно, бо прийду ж до видінь і одкровень Господа.

2.1.1. Аналіз зовнішніх критеріїв

Усі чотири варіанти мають підтримку кодексів (Лондонський, Ватиканський, Паризький, Дрезденський, Кембриджський, Київський, Московський). Однак другий, третій і четвертий варіант не має такої кількості підтримки, як перший. На користь першого різночитання свідчать найавторитетніші кодекси – Ватиканський, Паризький, Кембриджський та Дрезденський. Ці кодекси є одні з найдавніших. Окрім кодексів про достовірність варіанту «Καυχασθαι δει»свідчить папірус Р46, (він знаходиться в Дубліні, анбор) і датується приблизно 200 р. (точніше датують як 175 р.). Третій варіант різночитання також має, авторитетні манускрипти, такі як ﬡ* – IVст.; D* – VIст. Саме в цих кодексах було замінено «δε»на «δει». Можливо, була допущена помилка, яку виправили, а, можливо, і протилежне. 

Тому проаналізувавши дані різночитання за зовнішніми критеріями, надаємо перевагу першому варіанту, оскільки він підтримується, авторитетними манускриптами, а також має найдавніше походження. 

Стосовно третього різночитання не можна до кінця довести його правдивість, тому остаточно можна дати відповідь, проаналізувавши внутрішні критерії різночитань.

2.1.2. Аналіз внутрішніх критеріїв

В кожному з варіантів слово «καυχασθαι» залишається незмінним. Змінюється слово, яке стоїть після нього. В першому випадку слово «δει» (слід, потрібно), у другому різночитанні слово «δη» (так, ось так), в третьому – «ει» (ж, на противагу, але). У четвертому варіанті різночитання слово «ει» (якщо, невже) стоїть перед словосполученням «καυχασθαι δει». 

На всі ці варіанти виникає логічний висновок про те, що так як варіант «καυχασθαι δει» є складним у перекладі і в розумінні (буквально «хвалитись слід не доцільно), то ймовірно, що в подальших копіях писці заміняли «δει» на інші слова, що в свою чергу, на їхню думку, полегшувало розуміння тексту. В результаті це пояснює походження інших різночитань. 

Четвертий варіант подібний до першого, за виключенням вставки перед словосполученням «ει». Цей варіант також полегшує розуміння тексту. Тому проаналізувавши внутрішні критерії до різночитання, перевага на користь першого варіанту, так як він пояснює походження інших різночитань.

2.2. 2 Коринтян 12:1 (В)

У 2 Коринтян 12:1 є чотири різночитання стосовно фрази «συμφέρον μέν».

1. ου συμφέρον μέν {А} – не доцільно бо …або не корисно.

Καυχασθαι δει ου συμφέρον μέν ελεύσομαι δε οπτασίας και αποκαλύψεις κυρίου – Хвалитись слід (можу) та не доцільно, бо прийду ж до видінь і одкровень Господа.

Цей варіант підтримується наступними манускриптами: 

Папіруси: Р 46 ~ 200 р н.е. (Входить до так званих папірусів Честера Бітті). 

Кодекси: ﬡ01 – IV ст.; В 03 – IV ст. (Ватиканський); F 010 – IX ст.; G 012 IX ст.; 0243 – X ст.; 

Мінускули: 33 –XI ст.; 256 – XI ст.; 424 – XII, XIII ст.; 1175 – XI ст.; 1573 – XIII ст.; 1739 – X ст.; 1852 – XIII ст.; 1881 – XIV ст.; 1912 – X ст.; 2464 – IX ст.;

Лекціонпріс: l 60 – 1021 р.;

2. ου συμφέρομέν – не принесем користі…

Καυχασθαι δει ου συμφέρον μέν ελεύσομαι δε οπτασίας και αποκαλύψεις κυρίου – Хвалитись слід (можу) та не принесем користі, прийду ж до видінь і одкровень Господа.

Цей варіант підтримується наступними манускриптами: 

Кодекси: 2127 – XII ст.; 

3. ου συμφέρει – не приносить користь..

Καυχασθαι δει ου συμφέρον μέν ελεύσομαι δε οπτασίας και αποκαλύψεις κυρίου – Хвалитись слід (можу) та не приносить користь, прийду ж до видінь і одкровень Господа.

Цей варіант підтримується наступними манускриптами: 

Кодекси: D* 06 – VI ст.;

Мінускули: 81 – 1044 р.;

4. ου συμφέρει μοί – не приносить користь мені 

Καυχασθαι δει ου συμφέρον μέν ελεύσομαι δε οπτασίας και αποκαλύψεις κυρίου – Хвалитись слід (можу) та не приносить користь мені, прийду ж до видінь і одкровень Господа.

Цей варіант підтримується наступними манускриптами: 

Кодекси: D 06 – VI ст.; Н 015 –VI ст.; ᴪ 044 – VIII, XI ст.; 075 – Х ст.; 0150 – IX ст.;

Мінускули: 6 –XIII ст.; 104 – 1087 p.; 263 – XIII ст.; 365 – XIII ст.; 424* – XII, XIII ст.; 436 – X ст.; 459 – 1092; 1319 – XII ст.; 1241 – XII ст.; 1852 – XIII ст.; 1881 – XIV ст.; 1912 – Х ст.; 2200 –  XIV ст.; 2464 – IX ст.;

2.2.1. Аналіз зовнішніх критеріїв

Розглядаючи різночитання в контексті аналізу за зовнішніми критеріями, то другий і третій варіант можна не враховувати, тому що їх підтримує найменша кількість манускриптів і найменш авторитеті (окрім кодекса D). В загальній сумі їх підтримує тільки три манускрипти, один кодекс і дві мінускули. Щодо першого «ου συμφέρον μέν» (підтримуються кодексами що датуються IV ст.) і четвертого «ου συμφέρομέν» (підтримуються кодексами що датуються VI ст.) варіантів, то між цими кодексами розрив у даті написання в два століття. Тому за критерієм древності написання перемагає перший варіант. Окрім того цей варіант підтримується папірусом Чпстера Бітті, що датується 200 р. Перший варіант різночитання за зовнішніми критеріями викликає найменше сумнівів у достовірності.

2.2.2. Аналіз внутрішніх критеріїв

Проблема знову між першим і четвертим різночитаннями. «ου συμφέρον μέν» –не доцільно бо.. і «ου συμφέρει μοί» – не приносить користь мені. Перший варіант більш складний, тому що прикметник «συμφέρον»не дає розуміння, кому саме не є доцільно хвалитися. Воно ніби висить в повітрі, як загальна фраза. 

Крім того, досвід про чоловіка описаний від третього лиця. Існує думка про те, що це Павло пише про себе. Тому цілком можливо, щоб надати більшої конкретики для пояснення того, чим хвалитися може Павло і наштовхнути на ідею того, що це саме досвід Павла і були внесені зміни в манускриптах. Тому проаналізувавши внутрішні критерії, в пріоритет ставимо перший варіант різночитання, так як він найскладніший для пояснення і дає розуміння походження інших трьох різночитань. 

РОЗДІЛ 3. СТРУКТУРА УРИВКУ

Уривок складається із трьох частин. Перша частина виступає, як підготовка читача до подальших відкриттів. Вона слугує перехідною ланкою від вихваляння до видінь (12:1). Друга частина – розповідь про чоловіка, який був забраний до третього неба (12:2). Третя частина також розповідає про чоловіка, що був забраний до Раю (12:3,4). Обидві частини (друга і третя) повторюють одні і ті ж дії, єдина відмінність у третій частині – це вставка про «невимовні слова». І, скоріш за все, Рай та третє небо – це одне і те ж місце.

Не корисно хвалитись бо прийду до видінь – 12:1

Видіння: Чоловік забраний до третього неба – 12:2

Видіння: Чоловік забраний до Раю – 12:3,4

РОЗДІЛ 4. ПЕРЕКЛАД ТЕКСТУ

	Грецький текст	Переклад на українську
2 Кор. 12:1	Καυχασθαι δει ου συμφέρον μέν ελεύσομαι δε οπτασίας και αποκαλύψεις κυρίου	Хвалитись слід та не доцільно, бо прийду ж до видінь і одкровень Господа.
2 Кор. 12:2	οίδα άνθρωπον εν Χριστω̣ προ ετων δεκατεσσάρων είτε εν σώματι ουκ оίδα είτε εκτος τ οũ σώματος ουκ оίδα ο Θεος οίδεν αρπαγέντα τον τοιοũτον έως τρίτου ουρανοũ	Знаю людину у Христі, чотирнадцять років тому, чи в тілі не знаю чи поза тілом, не знаю, Бог знає, віднесеного до третього неба.
2 Кор. 12:3	καὶ οἶδα τὸν τοιοῦτον ἄνθρωπον εἴτε ἐν σώματι εἴτε χωρὶς τοῦ σώματος οὐκ οἶδα ὁ θεὸς οἶδεν	І знаю таку людину, чи в тілі чи без тіла не знаю, Бог знає,
2 Кор. 12:4	ὅτι ἡρπάγη εἰς τὸν παραδεισον καὶ ἤκουσεν ἄρρητα ῥήματα ἃ οὐκ ἐξὸν ἀνθρώπῳ λαλῆσαι.	що віднесена у рай і чула невимовні слова, що не дозволяються людині сказати.

РОЗДІЛ 5. СИНТАКСИЧНА РОЗБИВКА

  12:1. Καυχασθαι δει ου συμφέρον 

μέν ελεύσομαι 

δε οπτασίας και αποκαλύψεις 

  κυρίου

  12:2 οίδα άνθρωπον 

 εν Χριστω̣ 

προ ετων δεκατεσσάρων

  είτε εν σώματι ουκ оίδα

   είτε εκτος τ οũ σώματος ουκ оίδα 

ο Θεος οίδεν

  αρπαγέντα 

τον τοιοũτον

  έως τρίτου ουρανοũ

 12:3 καὶ οἶδα τὸν τοιοῦτον ἄνθρωπον 

 εἴτε ἐν σώματι εἴτε χωρὶς 

τοῦ σώματος οὐκ οἶδα

ὁ θεὸς οἶδεν

 12:4 ὅτι ἡρπάγη

  εἰς τὸν παραδεισον 

  καὶ ἤκουσεν ἄρρητα ῥήματα 

ἃ οὐκ ἐξὸν ἀνθρώπῳ λαλῆσαι.

Синтаксична розбивка показала тісний зв’язок між 2 і 3 віршами уривка. Такі поняття як «παραδεισον» – рай та «τοιοũτον ως τρίτου ουρανοũ» – третє небо, можна було б трактувати по різному, але тут ми бачимо, що це відноситься до одного і того ж дійства. Це також дає підстави говорити про те, що у цих двох сходженнях говориться про одну і ту ж людину. Також Павло говорить, що може прийти до видінь Господніх на противагу людині в Христі, яку забрали до Господа. Павло ніби грається на протиставленні і таким чином натякає на себе самого. 

Також є цікава паралель між Павлом, який може хвалитись і це можливо і слід було зробити, але це не є доцільним «ου συμφέρον» (це не принесе ніякої користі) і чоловіком, котрий був у Раю і чув слова, які не можна було говорити «οὐκ ἐξὸν».

РОЗДІЛ 6. ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ КОНТЕКСТ

Питання піднесення потрібно розглядати з двох точок зору. Апостол пише ці слова до церкви в Колоссі, вона ж в свою чергу підпадає під категорію греко-римської культури, тому тему вознесіння потрібно розглядати в греко-римському світлі. З іншого боку – це християни, а частина з них, як і сам Павло, євреї. Тому інша сторона питання – це розгляд у світлі єврейської культури. 

1. 1. Вознесіння на небо у греко-римському світі

Грецькі лікар-шамани (ятрогени). Часто істориками ці лікарі, епохи, архаїки, названі шаманами. Про них не має багато інформації, але тим не менш різні античні автори розповідають про фігури з архаїчного періоду, яким приписуються певні здібності. 

І. Куліану зауважив, що більшість цих фігур, як правило, асоціюються з такими характеристиками: передбачення, магічні сили над природою, здатність очищати інших, здатність з’являтися в двох місцях одночасно, пам’ять про минулі життя, цілющі сили і здатність до екстатичних подорожей [14, с. 41,42]. Ці лікарі могли ніби звершувати рейси поза межами свого тіла. 

Арістей Проконенський був поетом, мандрівником і чудотворцем. Геродот розповідав про дивовижні подорожі Арістея. Розповідають, що одного разу Арістей прийшов до млина і там помер. Віяльник закрив майстерню і пішов повідомити про це рідних. Звістка про смерть Арістея розійшлась по всьому місту, але один кизикієць стверджував що зустрів Арістея і говорив з ним, той же направлявся в Кизик. Коли родичі прийшли до млина, тіла там вже не було [10]. Через сім років він повертається, пише вірш і зникає. Через 200 років він знову з’являється і говорить про те, що подорожує з Аполлоном [6]. Він може відвідувати різні місця. 

Також Пліній повідомляє про Хермотимуса із Клазомена, який вмів відправляти свою душу в далекі світи. Таким чином він міг дізнаватися про різні події і набувати знань. Але коли він так подорожував, його тіло підпалили [14, с. 43].

Абарис з Гіпорборея. Його називають «Повітрешествующим», він літав на чарівній стрілі, яку йому подарував Аполлон. Одного разу він, шукаючи вівцю, зайшов у печеру, де спав 57 років. Цей сон свідчить про його статус божества. Аристотель описує йог як божество, але не майбутнього, а матеріального, теперішнього. Платон, асоціює його з пророчою діяльністю. Печера була для Абариса інкубаційним періодом, де він трансформувався в божество. Після того він проявив численні чудесні сили, пов’язані з божественним натхненням і посвяченням у містичні обряди.

Піфагор багато років, за допомогою своєї матері, робив вигляд, що відвідує інші світи. Більше того, ці незвичайні подорожі були не просто справою декількох прихильників, а були пов’язані з культовими практиками і ритуалами посвячення. Досить сказати, що підйом і спуск не були лише літературними прийомами або легендою, вони були пов’язані з втіленими практиками [14, с. 44].

Поема про Парменіда. Це одне з перших згадок про сходження на небо. В поемі «Про природу» мислитель свої погляди описував від третього лиця через подорож юнака на небо до богині (під цим юнаком Парменід розумів самого себе). Богиня розкриває йому знання про істинне і хибне. Автор використовує такі метафори: колісниця, якою керують доньки сонця і вказують дорогу; брама на шляху і Правда, що охороняє її [12]. Входження через ворота і являє собою сходження на небо, хоча це більш подібне на сходження просто за межі цього світу. 

Фрагменти не показують різниці між тим, що можна говорити, а що – ні. Колісниця з кіньми показує те, що це тілесне сходження. 

Федр Платона. У Федрі Сократ зображує душу, як колісницю, що рухається з двома кіньми:

«В межах неба є багато блаженних видовищ і шляхів, якими рухається щасливий рід богів; …Відправляючись на святковий бенкет, вони піднімаються до вершини по краю піднебесного зводу, і вже там їх колісниці, не втрачають рівноваги і добре керовані, легко роблять шлях;… Душі, звані безсмертними, коли досягнуть вершини, виходять назовні і зупиняються на небесному хребті».

Душа повинна прагнути піднятись «на гору» для того, щоб пізнати істинну форму. І цей підйом є процесом згадування краси і істинних знань, які він колись знав. [9]. 

Джеймс Волес говорить, що найвищою точкою сходження душі є царство «за межами небес», де «живе справжнє буття». Ця вища сфера істинного буття повинна бути відома через безпосередній досвід, бо вона не піддається словам. 

“З того місця, що знаходиться поза небесами, ніхто з наших земних поетів ще не співав, і ніхто не може гідно заспівати”.

 Ця сфера невимовна, бо справжнє буття не має фізичної форми, але є об’єктом самого розуму [14, с. 52].

Федр Платон, Поема про Парменіда і лікарі-ятрогени говорять про те, що власних зусиль і знань, які отримали ми тут на землі не достатньо. По своїй суті вони не є істинними знаннями. Потрібно вийти за межі цього світу, щоб отримати істинні знання. Головню умовою подорожі в інший світ – людина повинна бути доброчесною і досягти певного рівня в своєму духовному розвитку, щоб можна було подорожувати.

Міф Платона про Ер. Цей міф містить три розділи. Там описується історія про чоловіка, котрий помер на полі бою, але потім воскрес. Підчас того, як він був мертвий 12 днів, Ер бачив два отвори на землі, у які посилали нечестивих, щоб десятикратно страждати за свої злочини. І два отвори на небі, туди посилали праведників. В просторі між цими отворами були судді, які визначали хто куди піде. На небесах він тягнув жереб для наступного життя, в цьому жеребку, як в комплекті йде і риси характеру, бідний чи багатий ти будеш тощо. Подібно до ятрогенів він живе на землі, але може подорожувати духовно, з душами інших померлих [14, с. 54,55].

Цицерон про Сципіона. Цицерон написав поему «про Сципіон», в якій також зображаться подорожі і сходження до небес. Сципіона є 9 сфер, 7 планет і земля. Сципіон покидає землю і опиняється в Чумацькому Шляху, де перебувають душі померлих. Таким чином вони стають частиною божества [7]. Але Цицерон використовує твердження, які відкривають політичну причину написання поеми. Люди повинні виконувати свій обов’язок і служити своїй країні, а ті, хто це роблять, будуть вічно жити на небесах. 

Джеймс Бучан говорить, що в цьому випадку сам підйом ніколи не пов’язаний з болем або силою. Проте повернення до цього небесного дому вимагає як тілесної дисципліни, так і самопожертви [14, с. 57]. Також і в цьому випадку, акцент на тому, якою повинна бути людина і що повинна виконувати, щоб потрапити на небеса.

У філософії Парменіда, у філософських міфах Плутарха: «Лице на Місяці», «Про затримки Божественної помсти»; «Про знак Сократа» також згадується походи на небо, які зображають бачення космосу, всесвіту. В усіх цих есхатологічних роботах підйом не пов’язаний з фактичним досвідом. 

Піднесення як політична пропаганда у римському світі

У римському світі піднесення на небо було знаком обожнювання людини, перехід її в статус божества. Так сталось із Ромулом. Підчас того, як він оглядав армію раптово піднялася буря з гучними ударами грому і обгорнула його в густу хмару, щоб приховати від погляду зібрання. З цього моменту Ромул більше не був на землі. Після того випадку Ромул вважається божеством [7].

Документальні свідчення з Леонтополіса датовані між серединою ІІ ст. до н. е. Вони говорять про захоплення, як оборот раптової смерті: «Раптом прийшов, аїд і схопив мене» [13, с. 217].

Проаналізувавши сходження у світлі греко-римської традиції, ми бачимо відмінності з уривком 2 Кор. 12:1-4. Павло описує сходження до третього неба і раю. Жоден з текстів або традицій, що були згадані в цьому розділі, не використовує мову Раю. Число небес, запропоноване цими текстами, демонструє велику різноманітність: три (передбачені Плутархом), чотири (передбачено генералом Сокр.), сім, вісім (Парменід), дев’ять (Мрія Цицерона).

Тому бачимо, що Павло, незважаючи на культуру коринтян та греко-римський світогляд, не посилається на ці міфи та праці філософів. 

0. 2. Вознесіння у світлі стародавнього юдаїзму

Для греків було характерним вознесіння до вищого світу, де отримають знання. Євреї вірили в те, що Бог єдиний. Крім того їхній світогляд формувався у світлі Писання (Тора, пророки) і того, чи може людина бачити Бога. Подивившись безпосередньо на біблійний текст, ми зустрічаємо три яскравих моменти, які можна порівняти з досвідом апостола Павла.

Досвід Ісаї. Однією із згадок про бачення Бога – це книга пророка Ісаї 6:1-13. Не сказано в цих віршах про те, де перебував Ісая, але текст дає причину вважати, що це місце перебування Бога.

Іс 6:1 «Бачив я Господа, що сидів на високому та піднесеному престолі…». 

Ісая більшу увагу надає опису ангелів, що знаходяться там і говорить про власну нечистоту. Тим не менш він бачить Господа і Ісая говорить про те, що бачить Його тіло. Він перебував у Божественній площині, площині перебування Бога [14, с. 100].

Єзекіїль. Інший досвід це – видіння Єзекіїля 1:1-3:15. Єзекіїль повідомляє, що «відкрилося небо і побачив Божі видіння» Єз 1:1, після того він пережив зустріч з Богом. Єзекіїль використовує свою мову дуже обережно. При описі баченого він неодноразово використовує слова такі як: подібно, ніби, подоба. Це говорить про те, що він надає істотам подібність до людських істот, але тим самим і відганяє думку про буквальне тлумачення порівняння. В цих текстах також ідеться про площину перебування Бога. Подібно до Павла, невідомо чи це була подорож Єзекіїля, де він перебував духом, чи це лише видіння в земній площині на розумовому рівні [14, с. 101].

Даниїл. Даниїл також у своєму видінні (Дан 7-12 розділи) бачить Старого днями та Його престол. В 7:1 Даниїл говорить, що «Бачив сон та видіння..». Важко відділити ті моменти, коли він бачить сон, а коли видіння. Хоча можливо ці два поняття залежні одне від одного. Даниїл описує Божество метафорами. Цікаво, як у випадку з Павлом він не може зрозуміти слів, які йому були сказані [14, с. 103].

Тепер звернемо увагу на думку тогочасних істориків. Філон Олександрійський в І пол. І ст. н.е. приписував Мойсею сходження на небо. Крім того він ввійшов у присутність Божу таким чином сприйняв те, чого не можна бачити. Сходження на Синай було визначено, як небесне сходження [14, с. 108]. 

В єврейських творах також згадується випадки, коли люди попадали в рай. Відомим прикладом є трактат Хагіга 14а: Наші равини навчали: «Четверо попали в Рай: Бен-Азай, Бен-Зома, ахер і раби, аківа». Далі описується те, що з ними відбувалося; цікаво, що про, ахера сказано, що після перебування в Раю він «пошкодив рослину», тобто став відступником [11, с. 705-706].

Апокаліптичне бачення небесного вознесіння. До прикладу один із апокрифів – це книга Еноха. В ній описується подорож Еноха по семи небесах. Саме на третьому небі з одного боку мучаться нечестиві, а з іншого – живуть праведники:

«І взяли мене мужі ті, і звели на третє небо, і поставили в середині раю…. Посеред місця того росло дерево життя, на якому спочиває Бог, коли входить в рай… Рай же лежить між тлінням і нетлінням…. Триста найсвітліших, ангелів охороняють рай і своїм співом день і ніч служать Господу.

І сказали мені мужі: “Енох, місце це уготовано праведникам, які пережили за своє життя всілякі напасті…. Ходять вони без пороку перед лицем Господнім і Йому єдиному служать. Їм уготовано це місце в вічне спадок”.

І повели мене двоє чоловіків на північну сторону і показали дуже страшне місце, де грішників піддавали всіляким мукам…. І сказали мені мужі: “Місце це, Енох, уготовано для тих, хто не шанує Бога і вершить на землі злі справи: займається чарами, змовами і бісівським волхованіем» [1].

Поряд з Енохом згадується Ілля. Ілля – біблійний герой, який був піднесений на вогненній колісниці до Бога. Те, що це була не смерть засвідчує подія преображення Ісуса. Ілля поряд з Енохом згадуються, як люди, котрі спускаються на землю, скинувши плоть земну і взявши плоть духовну, щоби переслідувати сина беззаконня [3].

Захоплення до третього неба в книзі 1 Еноха 71:1-5, 2 Еноха 8:1-8 і «заповіт Авраама» датуються на рубежі І ст. до н. е. Як на місце жителів ангелів та Бога є натяк в книзі 12 патріархів. Відносяться до космології семи небес життя Адама і Єви 37:5 [2]. Також про третє небо говориться в заповіті Левія:

«Отже, вислухай про сім небес… У третьому знаходяться сили воїнств, призначені на день суду – звершити помсту духам заблудження і Веліара» [5]. 

Питання раю і третього неба не є одним і тим же. Наприклад 1 Еноха 32:3 і 77:3 пов’язують рай з міфічним земним регіоном [13, с. 321].

В 3 Баруха відбувається розмова про дерево, яке спокушувало Адама і ця розмова відбувалася на третьому небі. Хоча саме дерево Барух і не бачив. І не сказано, чи є зараз Едемський Сад [14, с. 126].

Апокаліпсис Авраама, апокаліпсис Софонія, апокаліпсис Седраха. Як і в інших випадках вони переживають досвід бачення Бога. Авраам не може говорити, тому що образ Бога є невимовний. Софонія ж бачить море, ад і, подорожуючи небесним путівником, попадає в небесне місто, але перебуває там не буквально, а просто бачить його через відкрите небо. Що в тому місті, він також повідомляти не може. 

Седраха теж був забраний ангелом до третього неба, але дальше третього неба знаходився вогонь, через який ніхто не може пройти, якщо він не бог. Седрах теж не може передавати всі слова, що чув там – це йому заборонено [14, с. 128-132].

Кожен з авторів (канонічних і ні) обережний при описі Бога, навіть в тих рисах, які сприяють правдивому пізнанні Бога. Їм потрібно було згладити напруженість між тематикою сходження на небо і традицією, що Бога ніхто не бачив і бачити не може. 

Характерним для апокаліптичних авторів є те, що вони не говорять всієї інформації, що отримали при сходженні на небеса, кожен звертає увагу на невимовність. Проте в переважній більшості випадків “таємниці”, які подорожуючий дізнається, призначені для того, щоб їх розкрили інші [14, с. 137]. Слова невимовні, можливо, тому, що, якщо говорити, то говорити про Того кого там побачив, Бога, а говорити про те, що бачив означає спотворити істинне бачення Бога людською мовою. 

Вознесіння у випадку Мойсея було у тілі. В інших випадках відбувалось це розумово, або ж духовно [14, с. 138].

Піднесення до неба часто слугує, як остаточний суд над людьми, відкриття ролі ангелів, узаконення тіл людей, які беруть участь в діяльності космічного масштабу. Надаючи ці повідомлення, які вони отримали, посланці стають пророками. 

Апостол Павло жив у світі повних ідей вознесіння. І скоріш за все він знав всі ці ідеї, як і те, кому він писав листа. Якщо подивитись на усі згадки про третє небо і зустрічі з Богом, вони рясніють парадоксами та протиріччями. Лише коли ми читаємо біблійні історії (Єзекіїля, Даниїла та Ісаї), можна зустріти доповнення без протирічь. Визначити, що саме мав на увазі Павло, чи на яку грецьку поему, філософію чи міф він натякав у всьому різноманітті немає сенсу. Навіть, апокаліптичні традиції не дають розуміння, про що говорив апостол. Найближче по змісту і по самому процесу вознесіння це історії Ісая, Даниїла та Єзекіїля. Тому для кращого розуміння потрібно розглянути питання неба і вознесіння в Біблійному контексті.

РОЗДІЛ 7. ЛЕКСИЧНИЙ АНАЛІЗ

Потрібно вибрати декілька слів, на які автор послання робить особливий акцент, та які мають вагу в тлумаченні для розуміння уривку. 

«Ουρανοũ»

Небо (Тлумачний словник) – видимий над поверхнею землі повітряний простір у формі купола. За релігійними уявленнями – місце перебування богів, ангелів, святих; потойбічний світ; Рай. 

Небо (ουρανοũ). В Біблії це слово і його похідні використовується 465 разів. Воно зустрічається вже з першого розділу книги Буття і аж до передостаннього розділу книги Об’явлення. Цілком можливо, що в процесі біблійної історії це слово видозмінювалося за значенням. Тому, досліджуючи це питання в Біблії, ми зустрічаємо випадки, коли слово «οὐρανός» має декілька значень, які дають більше розуміння даного поняття, а не дискретне формулювання сучасності. 

Небо як атмосфера

Небо як земна атмосфера, простір між космосом та землею. Вперше згадується при творінні землі Бут. 1:8 «і назвав Бог твердь: «небо».». Також при описі опадів, чи то граду, дощу або ж вогню, сірки. Коли говориться про птахів, завжди добавляється «небесних», тобто тих, хто перебуває в земній атмосфері. Аналогічні випадки є і в Новому Заповіті Мт. 16:2 «Ви з вечора кажете: «буде погода, – червоніє бо небо»». 

Небо як зоряний світ, космос 

Про це згадується при описі того, де знаходяться небесні  світила Бут 1:14 «Нехай будуть світила на тверді небесній…». Також і в інших випадках, коли згадуються зорі чи світила небесні у інших місцях Писання, наприклад ,обіцянка Бога Аврааму. Бог говорить про потомство Авраама Бут. 22:17 «Розмножу потомство твоє, немов зорі на небі..». Зорі знаходяться не в земній атмосфері, а в космосі, тому небо також може означати і світ зір або ж космос Мк. 13:25 «І зорі спадатимуть з неба, і сили небесні порушаться».

Як метафора 

Часто слово «οὐρανός» в Біблії використовується не буквально як простір, не для того, щоб описати місце знаходження когось чи чогось, а як метафора. Наприклад, коли Бог закінчив творіння нашої планети, Він сказав: «Створене небо і земля», тобто все, праця звершена. Вих. 17:14 «Зітру Я пам’ять Амаликову з-під неба» або ж «всі, що живуть під небом». Мається на увазі ті, хто живе на нашій планеті. 

Бог як володар всього описується словами Бут. 14:19 «Володар неба і землі»; Бут. 24:3 «Бог неба і Бог землі»; Повт. З. 1:28 «укріплення до небес» дуже великі. Коли хотіли сказати про глобальних характер чогось то говорили «від краю неба до краю неба» Повт. З. 4:32.

При укладанні договорів (наприклад, сюзерен і васал) закликали свідків. Зазвичай, це були небо і земля (Повт. З. 4:26).

Місце перебування Бога

Ще одне із значень слова «οὐρανός» – це простір, або ж місце перебування Бога. Воно в Біблії зустрічається найчастіше. Вперше воно згадується у сні Якова: 

Бут 28:12,17 «І снилось йому, – ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав, аж неба. І ось, анголи Божі виходили й сходили по ній. … І злякався він і сказав: «Яке страшне оце місце! Це ніщо інше, як дім Божий і це брама небесна». 

У сні Яків бачить місце перебування Бога, а з того місця спускаються ангели. Біблія так описує місце перебування Бога: «Поглянь же з святого мешкання, із небес…» (Повт. З. 26:15). В Старому Завіті багато моментів, коли небеса згадуються в контексті перебування Бога.  

У Новому Заповіті крім того, що Бог живе на небі (Мт. 5:34 «Отче наш сущий на небесах») говориться прямо, що небеса місце перебування ангелів: Мт. 22:30 «Як анголи ті на небі». Також це ще й місце, куди можуть потрапити люди: Мт. 5:12 «Радійте та веселіться, – нагорода бо ваша на небесах!..». Саме небеса є місцем престолу Бога: Мт. 5:34 «А Я вам кажу не клястися зовсім: а ні небом, бо воно престол Божий…»; Мк. 13:25 «Господь же Ісус, по розмові із ним вознісся на небо, – і сів по Божій правиці».

Крім того в Новому Заповіті вводиться поняття «Царство небесне». Але це не тільки фактичне місце, а й духовне. Царство небесне – це Божі принципи; назва школи, в якій вчитель – Христос.

Мт. 21:25 «Іванове хрещення було від неба чи від людей?». Тут небо виступає уособленням Божої волі. Іншими словами: «Чи по Божій волі Іван хрестив?».

Мт. 6:2 «Але збирайте скарби на небі, де не міль та іржа не знищать їх». Це місце, де фіксується наші дії і наші діла. Місце, де про нас все знають і пам’ятають. 

Цікавий вірш «Тож належить Господеві, Богу твоєму, небо, і небо небес, земля й усе, що на ній» (Повт. З. 10:14). Цілком можливо, що тут Мойсей використовує фразу «небо, і небеса небес» як метафору, щоб показати, що все знаходиться в Божій владі. Небеса небес в даному випадку використовується, як найвищий ступінь порівняння. 

Якщо не вдаватися в деталі, то можна виділити три основні види небес: Небеса як небозвід – простір, де живуть птахи (сьогодні ми називаємо це атмосферою), небеса як зоряний всесвіт (космос), небеса як місце Божого перебування.

Небо в посланні до Коринтян

В першому і другому посланні до Коринтян небо зустрічається п’ять разів. У другому посланні до Коринтян із них три (5:1, 5:2, 12:2). У п’ятому розділі, першому і другому віршах Павло говорить про небо в контексті Божого перебування там, і що це те місце, до якого ми повинні прагнути: «…маємо будівлю від Бога на небі, дім не рукотворний та вічний. Тому то й зітхаємо, бажаючи приодягтися будівлею нашою, що з неба…».

У книзі Об’явлення також говориться про те, що Новий Єрусалим перебуває на небесах і одного разу спуститься на землю (Об 3:12). Крім того, на небі знаходиться Храм Божий та ковчег заповіту (Об. 11:19). Остання згадка про небо – сходження Нового Єрусалиму на землю (Об. 21:10). Павло був забраний на небо, але колись небо спуститься до нас.

 «ἁρπάζω»

Узятий (αρπαγέντα). Це слово зустрічається в посланні до Колосян два рази (12:2 і 12:4). У Новому Заповіті та септуаґінті це слово та його похідні зустрічається 25 разів. Широке значення слова – брати щось чи когось. В Біблії це слово використовується завжди в контексті не добровільної віддачі чогось. Воно може перекладатись як «зловити щось чи когось» (Ам. 3:4); викрасти (Лев. 6:4, Наум 2:1, Мт. 12:29, Мт. 13:19. Ів. 10:28,29); схопити (дикий звір схопив Йосипа, Бут. 37:33); вихоплювати (Мих. 3:2); хапати (Ісуса прийшли схопити, щоб зробити царем, Ів. 6:15); возносити (Дух Святий підніс Пилипа, Дії 8:39). В усіх випадках слово використовується, як примусова дія, направлена без згоди особи, на яку направлена дія.

«σῶμα»

Це слово перекладається як «тіло» (Лев. 6:10, 15:19, Мт. 6:22, Юди 1:9) або «труп» (Бут 15:11). Це слово та його похідні у Біблії зустрічаються 162 рази. Також цікавий момент, що «σῶμα» також застосовується для означення раба (Бут. 34:29). Інколи використовується як символ (церква як тіло Христа, 1 Кор. 10:17; 11:24).

У посланні до Колосян слово «σῶμα» зустрічається 42 рази: 35 разів у першому посланні до Коринтян; 7 разів у другому посланні до Коринтян. Це значна частина з усіх випадків згадування цього слова. В першому посланні вирішувалася проблема церковного розділення (так званий Коринський синдром). Павло вирішує цю проблему і вказує на необхідність єдності і як приклад використовує «тіло» як символ єдності.

У 2 Кор. «тіло» використовується як плоть. 2 Кор. 5:8 говорить: «..покинути дім тіла…», що значить фактичну смерть. Є думка, що Павло говорив про те, що він помер і потім воскрес, таким чином потрапивши у рай після своєї смерті, а потім повернувся. Ця думка суперечить біблійному вченню про життя після смерті. Тому більш вірогідніше, що апостол говорить про незнання того, чи він був піднесений до неба фізично, чи все було лише видінням.

«παράδεισον»

Рай (за академічним тлумачним словником) –  місце, де блаженствують праведники після смерті. В посланнях апостола Павла воно згадується тільки один раз (2 Кор. 12:4). У септуагінті і в Новому Заповіті воно використовується 30 разів (27 і 3 рази відповідно). 

Це слово, а також його похідні використовуються в таких контекстах: сад в Едемі (Бут. 2:8,9); порівняння Содому і Гомори з садом Господнім (Бут. 13:10); сад (Екл. 2:5; Пісн. П. 4:3); місце перебування Бога (Лук 23:43; Об 2:7).

Рай – місце, де знаходилась людина до гріхопадіння; сад, створений Богом. У раю також перебуває Бог. Тобто рай – місце для людини і Бога.

РОЗДІЛ 8. АНАЛІЗ КОНТЕКСТУ

1. 1. Найближчий контекст

У тексті 2 Кор. 12:1-4 Павло від третього лиця говорить про вознесіння до неба. В попередніх текстах апостол звертає увагу на свої немочі. Опісля він знов говорить про них та про те, чи доречно хвалитись ними. Уривок обрамлений ідеєю вихваляння своєю недосконалістю та убогістю. 

2 Кор. 11:18,25 «Через те ж, що тілом багато хваляться, то й я похвалюся…тричі киями бито мене, один раз мене каменували, тричі розбивавсь корабель…».

2 Кор. 12:5 «…а собою хвалитися не буду. Хіба що неміччю своєю».

Для чого робить це Павло? І чому апостол хвалиться лиш своєю неміччю і тим поганим, що було в його житті? Очевидно Павло хоче протиставити своє вихваляння іншим. Складається враження, що вони (інші) хочуть визначити, хто з них кращий. У чому апостол хоче показати свою більшу значимість, видно з попередніх віршів. У них Павло говорить про «фальшивих апостолів»:

11:13 «Так-бо фальшиві апостоли, лукаві робітники, що підроблюються на Христових апостолів…Отож не велика та річ, якщо й слуги його (диявола) прикидаються слугами правди».

У Коринт приходили люди, які називали себе апостолами. Ці апостоли «проповідували про Ісуса іншого». В свою чергу вони нівелювали його авторитет, ставили під сумнів його апостольство. Таким чином Павло опинився під ударом.

З тексту ми бачимо, ким були ці люди: 

11:23,24 «Євреї вони? – То й я. Ізраїльтяни вони? – То й я. Насіння вони авраамове? – То й я! Слуги Христові вони? – Говорю нерозумне: більш я!».

Євреї, ізраїльтяни називають себе слугами Христовими. Тобто це, скоріше за все, були християни, які вийшли з юдаїзму. Вони ставили себе на рівень з апостолами і вихвалялися тим, що страждають за те, що вони – послідовники Христа. 

Фальшиві апостоли підривали авторитет Павла із матеріальної позиції, говорячи про те, що апостол Павло наживається за рахунок Коринської церкви, мовляв: «В коринтян Павло вимагає матеріальної підтримки». І все це маскується під пожертвуваннями для інших церков.

Павло виправдовує себе тим, що згадує братів, котрі прийшли з Македонії і підтримали його матеріально, а в них він нічого не брав, щоб не стати для них тягарем. Він не хоче бути тягарем для Коринта. Апостол акцентує увагу на тому, що шукає в першу чергу душі на спасіння.

11:9 «Бо мій не достаток поповнили брати, що прийшли з Македонії».

12:14 «і не буду для вас тягарем, – не шукаю-бо вашого, тільки вас».

Також Павло звертає увагу, що не тільки він, але й усі, кого він посилав, приходили в Коринт з благими намірами, щоб церква зростала в Христі. І запитує в них: чи хтось з тих, кого він послав використали коринтян?

11:2 «Бо пильню про вас пильністю Божою, заручив-бо я вас одному чоловікові, щоб Христові привести вас чистою дівою».

12:15,17,18 «хоч що більше люблю вас, то менше я люблений…Чи я використовував вас через когось із тих, кого до вас посилав? Ублагав я Тита, і з ним послав брата. Чи Тит використав вас чим?».

Павло заперечує напади на його дії, що були продиктовані користолюбством. Також він заперечує те, що не являється апостолом, і що ставить себе на рівень з апостолами-самозванцями, показуючи, що походження в них однакове. Він показує, що служіння, яке він звершує – набагато більше, його страждання на противагу їхнім – великі. Він також зауважує, що хвалитися не розумно, і він до цього не прийшов би, якби його не змусили. Павло заявляє, що нічим не поступається найпершим апостолам. 

11: 5 «Та думаю я, що нічим не лишаюсь позад передніших апостолів».

12:11,12 «Бо хвалити мене б мали ви, – бо ні в чому я не залишився позад від найперших апостолів, хоч я й ніщо., а ознаки апостола виявилися між вами в усякім терпінні, у знаменах і чудах і силах».

Але апостол Павло не зупиняється на цьому і іде ще дальше. Він приходить до «видінь і одкровень Господа». Він хоче показати, що на противагу першим апостолам, котрі безпосередньо бачили Ісуса підчас Його перебування на землі, він був у місці, де перебуває Бог. 

Автор послання зауважує, що він має те, чого іншим власними зусиллями не досягнути. Він пережив досвід, який неможливо передати словами. Крім того цих досвідів в нього було дуже пребагато, що Бог, навіть, дав йому колючку, щоб той не вихвалявся. Саме тому він так неохоче говорить про свої досягнення і саме тому видіння про третє небо розповідається від третього лиця.

Контекст показує, що апостол Павло захищається від фальшивих апостолів. Ці апостоли були наверненими юдеями, але ставили під сумнів чесність Павла і, що більш важливо, його апостольство.

0. 2. Біблійний контекст

Для того, щоб розглянути питання сходження на третє небо, потрібно розглядати сходження Павла на третє небо і до Раю як одне і те ж саме. 

Рай ми зустрічаємо ще на початку Біблії, в книзі Буття при описі створення світу:

Бут 2:8 «І насадив Господь Бог рай в Едемі на сході, і там осадив Він людину, що її він створив».

Рай – місце перебування не тільки людини, а й Бога. До гріхопадіння Бог і людина були разом. Це був Божий задум по відношенню до людини, Він завжди хотів, щоб в місці, де перебуває Він була і людина:

Ів. 17:24 «Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були, де знаходжуся Я, щоб бачили славу Мою, яку дав Ти Мені..».

Після гріхопадіння місце перебування Бога стало недоступним для людини. На сторінках Писання ми знаходимо окремі випадки, коли Бог забирав людей на небо: 

• Ілля (2 Цар 2:11 «І сталося як вони все йшли та говорили, аж ось появився огняний віз та огняні коні, і розлучили їх одного від одного. І вознісся Ілля в вихрі на небо…»).
• Енох (Бут. 5:24 «І ходив із Богом Енох, і не стало його, – бо забрав його Бог»).
• Мойсей (Юди 1:9 «І сам, архангел Михаїл, коли сперечався з дияволом про Мойсеєве тіло..»).
• Ісая, Єзекіїль та Даниїл у своїх видіннях також возносились на небеса. 

В деякій мірі з приходом Ісуса Христа на нашу планету і спустилися небеса. Із Своїм приходом Він приніс людині Царство Небесне.

Останній раз небо згадується в книзі Об’явлення:

Об. 21:1 «І я побачив нове небо й нову землю, перше-бо небо та перша земля проминули…».

Новий Єрусалим спуститься на землю для того, щоб відновити першочерговий Божий задум. 

Отже, вознесіння було одним з методів контакту людини зі світом, який був приготовлений їй ще від початку. В Біблії прослідковуються три періоди: 

• етап перебування неба і людини на безгрішній землі; 
• період гріховної планети, коли доступ до неба закритий, а вознесіння лиш для окремих людей, як ознака їх приналежності до Небесного світу;
• період нового неба, коли Бог і людина знову будуть в спілкуванні у безгрішному світі.

РОЗДІЛ 9. БОГОСЛОВСЬКИЙ АНАЛІЗ

Божественне відкриття, досвід пережитий з Богом – це в першу чергу твій досвід для твого духовного зросту. Твоє життя з Богом не слугує елементом вихваляння. 

Павло звертає увагу на те, що вихваляння не приносить користі людини: 

2 Кор. 12:6 «Бо коли я захочу хвалитись то безумний не буду, бо правду казатиму; але стримуюсь я, щоб про мене хто більш не подумав, що бачить у мені або чує від мене».

Акцентувати увагу потрібно не на словах, а на діях людини. Апостол звертає увагу на практичне життя християнина, адже як і фальшиві апостоли можна говорити багато хороших речей і присвоювати різні титули, але головне – це те, хто ти є насправді, і які твої дії підтверджують це.

Є ще один момент, який ми не можемо оминути. Коли була створена земля, видінь не потрібно було, адже Бог говорив з людиною «лицем до лиця» (Бут. 2:16; 3:8-18). Але коли гріх увійшов в наш світ, прийшло розділення між Богом і людиною. Людина втратила можливість бачити Бога (Бут. 3:24; 1 Ів. 4:12). Тому Бог відкривав Себе людині іншими способами: через Писання, природу, сни, видіння (Ів. 5:29; Бут. 28:12-16; Дан 7:1). Видіння – недосконалий вид контакту. Відкриття –крайні міри, на які іде Бог, щоб бути в близькості з людиною. 

Бог хоче бути близьким зі Своїм творінням. Бог – Той, хто йде на зустріч людині, якщо вона в свою чергу відкривається Йому.

Павло говорить, що цей недосконалий вид близькості був присутній в його житті. Але він не рідіє тим, що в нього він був. Він радіє тим, що в нього була спільність з Богом, яка колись була в Едемі (2 Кор. 4:7-18). 

Коли ми читаємо книгу Об’явлення, можна помітити, що питання у вознесіння до третього неба буде вирішене з другим приходом Ісуса Христа. Небо спуститься на землю (Об. 21:1,2). Едемський зразок відносин Бога і людини відновиться, видіння перестануть бути потрібними. Бог знову буде говорити з людини «лицем до лиця», кожен побачить лице Його (Об. 22:4). 

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Апокрифи, близькохристиянські текст/ Книга Еноха [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://biblia.org.ua/apokrif/apocryph2/enoh1.shtml.htm

2. Апокрифи, близькохристиянські тексти / Книга Життя, адама і Єви [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://biblia.org.ua/apokrif/apocryph2/adam_eva_lat.shtml.htm

3. Апокрифи, близькохристиянські тексти /, апокриф Іллі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://biblia.org.ua/apokrif/apocryph2/ap_ilia.shtml.htm

4. Біблія, або Книга Святого Письма Старого й Нового Заповіту / Переклад І.Огієнка – К. УБТ. 2010 – 1346 с. 

5. Заповіт дванадцяти патріархів ІІІ. Заповіт Левія, Третього сина Якова і Лії. Про священство і гордість [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://skazanie.info/zavet-levija

6. Історична бібліотека, арістей з Прокінесу: Легенди та байки  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://historylib.org/historybooks/Valeriy-Ivanovich-Gulyaev_Skify-rastsvet-i-padenie-velikogo-tsarstva/48

7. Марк Туллий Цицерон. Сновидіння Сципіона З “про державу»книга шоста [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://thelema.su/ciceron-con-scipiona

8. Міф Ер з Республіки Платон [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.lifehackk.com/50-the-myth-of-er-120332-4812

9. Російська історична бібліотека / Платон «Федр»[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rushist.com/index.php/philosophical-articles/2580-platon-fedr-kratkoe-soderzhanie

10. Сайт, античної літератури «Арістей»на заході Сибіру [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://simposium.ru/ru/node/10325

11. Стерн Д. Коментар до єврейського нового завіту / Д. Стерн 2 Коринтянам: Пер. з, англ. – М.:НП «Силоам», 2004. – 1156 с. 

12. Філософи древньої Греції [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://philosophica.ru/greece/09.htm

13. Tobias N. Other Worlds and Their Relation to This World/ N. Tobias A. Hogeterp The Otherworld and this World in 2 Cor 12:1-10 in Light of Early Jewish Apocalyptic Tradition : Leiden Boston 2010. P. 401 

14. Wallase J.B. Snatched into paradise (2 Cor 12:1-10) / Excerpts from Gregory Palamas. The Triads, Edited with Introduction by John Meyendorff, Translation by Nicholas Gendle, Copyright – 1983 by Paulist Press, Inc. Paulist Press, Inc., New York/ Mahwah, NJ. P. 391

Богдан Шумчук, бакалаврант богослов’я