Раб Господній в книзі пророка Ісаї. Оцінка існуючих інтерпретацій

Упередження сучасників виглядали подібно вавилонським стінам на шляху до правильного розуміння вістки викуплення. Так як в світогляді язичників божество в більшості випадків володіло атрибутами могутності та влади, то й поняття людської величі втілювалось в образі могутнього царя-переможця. Саргон, Синаххериб, Олександр Македонський – ось приклади величі та сили.

На кам’яній основі трону Саргона викарбуване зображення царя, який на колісниці об’їжджає поле битви. Царські воїни накидували перед колісницею царя купи голів ворогів, як символ жорстокості та бойового геройства. Чи доречно стверджувати, що в світі, де ідеал володіння та культ сили були загально визнаними, спасіння могло здійснитися через самовідречення та смирення раба, навіть, якщо цей раб Господній? 

Державний деспотизм підтримувала язичницька релігія. Таким чином, людська особистість була пригнічена і духовно, і фізично. Ассирійські царі накладали своє ярмо на народи, вимагали не тільки данини, але, дуже часто, і визнання їх богів. Яким же повинен був бути Рятівник від цього ярма? 

На загально прийняту думку Месія повинен бути великим, який звільнить євреїв від влади іноземців, і більше того він підкорить всі народи. Отже, в свідомості сучасників Ісаї Месія мало чим відрізнявся від Саргона, хіба тільки тим, що служити він буде Єгові. Це поняття далеко розходилося з Божими намірами. «Бо ваші думки – не Мої це думки, а дороги Мої – то не ваші дороги, говорить Господь» (Ісая 55:8).

 «У сучасної людини слово «раб» зазвичай викликає негативні асоціації- пригнічена, позбавлена права вибору істота. Однак в давні часи це поняття мало більш широке значення: раб – це не тільки той, хто повинен підневільно служити іншому, але і той, хто виконує доручене йому діло, виконує смиренно і добросовісно. 

У раба Господнього є визначена місія в цьому світі – він представляє Всевишнього народам землі. І хай навіть ця місія буде пов’язана з певними труднощами і приниженням з боку інших людей (як це часто буває в житті рабів), але усвідомлення важливості і величі виконуваного доручення буде служити натхненням для раба, а нагорода Господаря увінчає його повний самозречення життєвий шлях. 

Ось такий парадокс поняття «раб» у стародавньому суспільстві – поєднання страждань і слави, приниження зі сторони людей і усвідомлення величі виконуваного доручення. За цим стоїть певна життєва філософія: здійснення піднесеної цілі в цьому недосконалому світі обов’язково пов’язане зі стражданнями, і кожен, хто бажає звершити щось велике, мусить пройти шлях раба Господнього» [3, с. 239]. 

РОЗДІЛ 1. ІСНУЮЧІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ РАБА ГОСПОДНЬОГО В КНИЗІ ПРОРОКА ІСАЇ

1.1 КІР ЯК РАБ ГОСПОДНІЙ

Досліджувана фраза зустрічається у Ісая 41:8-10 А: “А ти, о Ізраїлю, рабе мій, Якове, що я тебе вибрав, насіння Авраама, друга мого. Ти, якого я взяв був із кінців землі та покликав окраїн її, і сказав був до тебе: ти раб мій, бо Я з тобою”. 

Контекст цього уривка дуже ясний. Він описує народи наповнені жахом, тому що великий завойовник прийде зі сходу. Кір зображений як той, хто завойовує країну за країною. За тридев’ять земель приходять в жах і починають готувати нових ідолів для того, щоб знайти хоч якусь надію в безпеці від цього агресора, який долає народи, роблячи їх “як пил на його меч, і, як солому, підносиму вітром до нього на уклін” (Іс. 41:2). 

Після барвистого описування терору націй в дорозі агресора, Господь заявляє, що Ізраїль не повинен точно так само боятися, тому що Ізраїль – його раб, якого Він вибрав, кого Він взяв був із кінців землі та й сказав йому: “Ти мій слуга” [1, с. 126-127].

Однією з теорій ліберального крила богословів є інтерпретація раба Господнього як великого царя Кіра. Основний досліджуваний уривок – Іс. 44:24-45:8. Теорія стала можливою завдяки вибраному методу раціоналізації. Едвардом Янгом було висунуто твердження про іманентність Бога та про Боже управління Ізраїлем протягом усієї історії Землі. 

Тобто Янг однозначно допускає думку про те, що Бог передбачив, вказав через пророка Ісаю велич та місію повернення народу Ізраїльського в землю Обіцяну та звершив цей план через два століття після пророцтва[10, с.231]. 

В той же час Роберт Пфайфер стверджує, що згадки про Кіра в так званому Другому Ісаї (40-66 глави) дуже незначні і вважає, що ці глави не мають відношення до Палестинського середовища. 

Він стверджує, що дані глави відображають середовище Вавилонського полону. Якщо припустити, що гіпотеза Пфайфера є вірною, то очевидно, що «ця частина книги з пророцтвами про Кіра написана після визначних перемог Великого Кіра і найменування останнього Месією, в даному випадку є всього лиш підлабузництвом до чинного самодержавця» [ 5, с. 63]. Так це, чи є альтернативне пояснення найменуванню Кіра рабом Господнім Месією? [7, с. 624)].

Кір вписав нову сторінку в історії Сходу. Його завоювання простягалися від берегів Егейського моря на заході до Парфії та ріки Яксарту (Сардинії) та великих порогів за Каспійським морем на сході. Швидкість і величезна протяжність його завоювань принесли йому славу, як самому великому із усіх східних монархів, які існували до його днів. Слава його була така велика, що навіть сьогодні його ім’я є повсякденним словом на Сході. На відміну від попередніх завойовників він був благородним і гуманним по відношенню до підкорених ворогів. Жоден полководець до нього не був таким вишуканим стратегом та організатором суспільства як він. 

«Кір був поставлений «у правді» для того, щоб побудувати Його місто, відпустити Божих полонених на свободу (Іс. 45:13). Кір був прообразом Христа, Який також був поставлений в правді (Іс. 42:6). Задачею котрого було проповідувати полоненим свободу (Іс. 61:1-2). Як Кір виніс вирок древньому Вавилону, так і Христос винесе вирок сучасному духовному Вавилону (Об’яв. 16:19; 17:1-5; 18:2-21). Цар був високошанований у давні часи, як чесний і сміливий чоловік, він виділявся серед давніх східних завойовників своїм благородним характером, а також справедливістю і мудрістю своїх законів. Сам Бог обрав Свого слугу Кіра, підкорив перед ним народи землі (Ис. 44:28; 45:1-5; Ис. 41:4-8)» [7, с. 624)].

Бог передбачив, що після 70-ти років полону юдеї повернулись в свою землю, але Вавилон явно не бажав відпустити їх. Тому Бог підняв персів, і зробив Кіра своєю обраною зброєю для звільнення народу. 

Але чому Господь називає Кіра своїм помазанцем, якщо достеменно відомо, що він був язичником? 

Відповідь ми знаходимо досліджуючи Іс. 45:7. «Бог представляє себе, як Того, хто формує світло, а в релігії Персії зороастризмі, світло є одним з символів Божества. Головним Божеством зороастризму був Ахура-Мезда – бог світла і життя, котрий завжди вів боротьбу з нечестивими полчищами тьми, які очолював Ахріман» [7, c. 645]. Бог відкрив Кіру, а через нього і всьому світу, що саме він є Творцем світу. 

Як висновок можна сказати, що ми не маємо достеменної інформації чи прийняв Кір істинного Бога, але в даному дослідженні, навіть язичник може бути обраним Божим помазанцем, бо він здійснив Божий намір, заради якого Він і вибрав його – звільнити юдейський народ від рабства і повернути їм, їхню спадщину. 

1.2 ІСАЯ ЯК РАБ ГОСПОДНІЙ

«В Іс. 44:26 слово «раб», скоріше за все, відноситься до самого пророка Ісаї» [15, c. 423]. В той момент, коли Ісая вирішив ходити оголеним, щоб застерегти народ від біди, що загрожувала його співвітчизникам через короткозору політику царського двору, Ісая краще всіх збагнув, що означає жертвувати власною репутацією заради загального блага. «Йому стало ясно, що подібно до нього і Месія повинен буде перенести приниження заради того, щоб врятувати багатьох від вічної загибелі» [4, с. 84-85].

Коли ми глибше досліджуємо особистість пророка Ісаї в контексті історичного фону, то можемо зрозуміти чи говорить пророк про себе як раба Господнього або ж має на увазі когось іншого. Іс. 49:4 представляє, що деякий Слуга працював марно і дарма витрачав свої сили. Ісая малює пророчу картину в якій саме він, за гіпотезою Япа Деккера, працював деякий час серед полонених юдеїв у Вавилоні, свідкуючи їм, але так і не отримав очікуваних результатів. 

На основі даної гіпотези стає правомірним припущення рабі Ібн Езри, що пророк Ісая писав другу частину книги (глави 40-66) перебуваючи у вавилонському полоні, також Ібн Езра робить припущення, що пророцтва Ісаї з іменами Яків та Ізраїль, які мають відношення до служіння свідоцтва про істинного Бога відносяться до самого пророка Ісаї. Тобто він писав у відношенні до себе використовуючи псевдоніми Яків та Ізраїль [2, с. 36-37]. Але чи можна ідентифікувати страждаючого саба в Іс. 52:13-53:12 як пророка Ісаю? На дане питання буде дана відповідь в оцінці даної інтерпретації.

1.3 ІЗРАЇЛЬ ЯК РАБ ГОСПОДНІЙ

«У Торі та книгах пророків дуже часто Ізраїль названий «рабом Господа» (евед ЙГВГ)» [11, с. 121]. «І будеш пам’ятати, що був ти рабом в єгипетському краї, і вивів тебе Господь, Бог твій, звідти сильною рукою та витягненим раменом, тому наказав тобі Господь, Бог твій, святкувати суботній день» (Повт. Зак. 5:15). Так говорив Господь, звертаючись до Ізраїлю. Ти терпів приниження та скорботи, а коли ти зажадав свободи, Всевишній вивів тебе Ізраїлю для того, щоб ти виконав особливу місію, щоб тобі не бути рабом людей, а стати рабом Господа. 

Тому нащадки Авраама названі «рабами Господа» тепер уже в іншому, піднесеному сенсі. «Бо Ізраїлеві сини Мої раби, Мої раби вони, що Я вивів їх із єгипетського краю. Я Господь, Бог ваш!» (Лев. 25:55). Господь навіть дав заповідь, яка нагадує кожному єврею, що він – раб Бога, що він належить Йому, що він покликаний для особливої цілі. Коли звершувалось підрахування народу Ізраїлевого, кожен чоловік повинен був внести половину шекеля в якості «викупу за душу свою». Це було ще одне нагадування про викуплення синів Ізраїлевих із єгипетського полону (Вих.30:12-16). 

«Тора представляє народ Ізраїля в якості раба Бога з самого початку історії цього народу. Він був рабом язичників-єгиптян, але Всевишній викупив Його, щоб він був «рабом Господа». Бог позбавив Ізраїль від нікчемного, позбавленого сенсу існування і служіння єгиптянам, щоб Ізраїль став рабом Всевишнього, виконуючи особливу місію в світі: «А ви станете Мені царством священиків та народом святим. Оце ті речі, що про них будеш казати Ізраїлевим синам» (Вих. 19:6). Дивовижно, що покликання Ізраїлю і його особливе положення описується у Торі словами з прямо протилежним значенням – то він «раб», то «царство священників». Це ще раз говорить про те, що поняття «раб» в епоху створення Танаху було ширшим ніж сьогодні, хоча і не виключає негативного забарвлення» [14. с. 121].

Для того щоб краще зрозуміти поняття «раб Господній» варто розглянути деякі закони Тори, котрі явно представляють великий принцип викуплення раба Господнього Ізраїлю із духовного та фізичного рабства.

Бог названий «Викупителем» (го’ель) Ізраїлю. Ізраїль, «раб Господа», не повинен боятися тому що Бог вибрав його, Він – Викупитель його. Вороги Ізраїлю, які взяли його в полон, подібно кредиторам, «Стануть нічим та погинуть твої супротивники» (Iс. 41:11). 

Вираз «твої супротивники відноситься до боргової тяжби між боржниками та кредиторами. Останні залишаться посоромлені, бо Господь викупив гріхи Ізраїлю. Він знову поверне народу його володіння – обіцяну землю, яка буде переповнена плодами (Іс. 41:20). 

Саме в день викуплення з’явиться «Отрок Мій (авді – раб Мій)», який поведе назад до Своєї землі минулих полонених: «І Я попроваджу незрячих дорогою, якої не знають, стежками незнаними їх поведу, оберну перед ними темноту на світло, а нерівне в рівнину. Оце речі, які Я зроблю, і їх не покину!» (Iс. 42:16). 

«Це буде Месія, котрий з’явиться як Викупитель Ізраїлю. Він звільнить Свій народ не тільки від загарбників та поневолювачів, але й від самої причини, по якій Ізраїль потрапив у рабство гріха. Тому викуплення рабів розглядається в книзі пророка Ісаї с двох сторін: З однієї сторони, звільнення від гріха раба Господнього Ізраїля, від прокляття викликаного гріхом, від гнітючої провини перед Богом та смерті через викупну жертву іншого раба Господнього – очікуваного Месії; з іншої – звільнення від рабства нечестивих народів» [13, c. 78]. 

«Пам’ятай про це, Якове та Ізраїлю, бо ти раб Мій! Я тебе формував був для Себе рабом, Мій Ізраїлю, ти не будеш забутий у Мене! Провини твої постирав Я, мов хмару, і немов мряку гріхи твої, навернися ж до Мене, тебе бо Я викупив! (Iс. 44:21,22)», – говорить Бог звертаючись до Свого народу. Тут викуплення асоціюється зі стиранням» (маха – «витирати» «знищувати») гріхів та відступлень раба Господнього Ізраїлю. При цьому Бог говорить що Він «викупив» (га’аль) Свій народ тобто зробив його вільним від гріхів та зовнішніх ворогів та бід.

Закон про викуплення рабів у Торі. «Всевишній дарував Своєму народу такі закони відносно рабів, котрі не мали аналогів ні в одному стародавньому кодексі (ні в єгипетських «Маат», ні у вавилонському Кодексі Хаммурапі). Ці закони повинні були не тільки полегшити життя тих, хто потрапив у рабство, але відкривати великий принцип викуплення людства. Бог не відмінив рабство як суспільний інститут, але він дав для раба шанс бути викупленим, шанс його визволення» [9, с. 213].

Проста відміна рабства могла стати зручною шпариною для тих, хто легкодумно та безвідповідально тринькав своє майно, потрапляючи в борги та не думаючи про наслідки. Надто легко було б тоді розрахуватися свавільним людям за своє легкодумство, бо їм ніяк не загрожувало б рабство.

Але для тих, хто вже потрапив у залежне положення, Бог дав можливість визволення, можливість, завдяки якій люди могли скуштувати гіркоту наслідків гріха та оцінити радість визволення. Звісно, серед рабів було не мало людей, які опинились у такому положенні не через дурниці, а по незалежних від них обставинам (смерть годувальника, набіги ворогів, грабунок та розбій). Для них рабство було нагадуванням про скорботний стан усього людства, яке знаходиться у рабстві гріха, але можливість викуплення, передбачена Торою, назавжди закарбовувала в їх свідомості велику істину про викуплення, про Бога, який спасає.

Подібним чином проходить лінія історії людства. Воно потрапило до рабства по причині гріха. Але Бог не відмінив цього рабства, бо це було б несправедливо позбавляти грішника покарання, не виправивши його. Ні, Всевишній передбачив для роду людського шлях викуплення через Месію, щоб кожна душа, яка жадає визволення, могла захоплюватися величчю Божого задуму, пережити та оцінити його. Навіть, якщо ми переконані, що страждаємо в цьому світі безвинно, ми всі потребуємо викуплення, бо всі знаходимося під владою гріха.

З часу дарування Тори на Синаї євреї відраховували кожен сьомий рік. В цей необхідно було звершувати відпущення боргів. Кредитор не мав права вимагати боржник-єврея свого боргу, тому час відпущення отримав назву шміта (шмітта – «відторгнення», «втрата», «прощення»). Це був час радості та полегшення для бідних. Вимагати повернення боргу дозволялося тільки від боржника-іноземця (Повт. Зак. 15:1-3). 

Однак провести відмінність між словами «іноземець» (нехар) й «приходько» (гер). Приходьками називали неєвреїв, які жили в землі Ханаанській. Хоча вони не мали наділу в цій країні, однак Господь звелів «не ображати їх» (Вих. 22:21;23:9; Повт. Зак. 10:19). Тоді як іноземець – це людина, яка мешкала за межами Ізраїлю. Як правило, вони були ідолослужителями. Що ж стосується приходьків, від них вимагалося, щоб вони не поклонялися ідолам, і тому на них розповсюджувалася дія тих самих законів, що і для євреїв (в тому числі й шміта).

Одразу потрібно відзначити: закон стосувався не тільки етнічних євреїв, але й «приходьків», тобто не євреїв, які з трепетом відносилися до Тори та Бога Авраама. Головнім критерієм тут є не кровне походження, а відносини з Богом Заповіту, Богом-Викупителем. В цьому криється глибокий сенс: викуплення не дарується будь-якій людині, будь-якому грішнику, тому, хто продовжує любити беззаконня, але тільки тим, хто виконує Його волю, хто довіряє Йому, хай навіть це «приходько».

Окрім того, раби євреї мали бути відпущенні через сім років після того, як потрапили в рабство (Повт. Зак. 15:12-15). Це не обов’язково був рік шміти. Сам акт прощення боргу без відшкодування і відпущення рабів на свободу без викупу було уявленням початкового Божого задуму про людське життя – це свобода, свобода в повному сенсі слова, свобода від гріха та гніту, як внутрішнього, так і зовнішнього. 

Викуплення дарується виключно милістю Божою, а не досягається людськими заслугами. До того ж, хазяїн, відпускаючи раба на свободу, повинен був забезпечити його всім необхідним для фізичного існування. Закон про звільнення рабів був даний в контексті заповіді піклуватися про бідних ізраїльтян (Повт. Зак. 15:4-11).

Бог звелів синам Ізраїлевим, відраховуючи сім раз по сім років (49 років), на п’ятдесятий рік оголошувати Ювілей. Це був особливий рік, він відрізнявся від року шміти більш обширними правилами у відношенні до свободи. Як і в сьомий рік, у рік Ювілею земля не оброблювалась, але спочивала, а люди харчувалися тим, «що саме виросте на землі (Лев. 25:11,12). 

Крім того, продані землі, будинки, які знаходяться за міськими стінами поверталися своїм минулим власникам без будь-якого відшкодування (Лев. 25:27,28). Раби-євреї відпускалися на свободу, навіть якщо вони не відпрацювали на своїх господарів установлені сім років (Лев. 25:10).

Значення цього закону було суто релігійним: «А земля не буде продаватися назавжди, бо Моя та земля, бо ви приходьки та осілі в Мене» (Лев. 25:23).

Особливістю закону про рабство та продаж майна була можливість викупу. Так, наприклад, Богом було дане повеління про те, що, якщо єврей через свою бідність продасть себе або «щось із майна свого», то він не повинен чекати Ювілейного року (50-го) – для нього завжди залишається право викупу. 

Викупити майно може або «близький родич» (го ало га-каров, буквально: «близький викупитель його»), або той, хто сам продав, якщо тільки його фінансове становище покращиться настільки, що він зможе повернути вартість проданого (Лев. 25:25,26). 

Так з’являється слово викупитель (го ель), тобто, той, хто має право дати свободу. Згідно з Торою, ним може бути тільки близький родич: брат, дядько (дод), син дядька (бен-дод), або «хто-небудь із роду його» (25:48,49). Далекий родич міг це зробити тільки в крайньому разі, а просто стороння людина взагалі цього зробити не могла, так як у цьому крилася небезпека: він міг поставити в залежність від себе того, кого він викупив із рабства (або того, чиє майно він викупив). 

З боку близьких родичів такого бути не могло. Право викупу близьким родичем повинно було перешкодити тому, щоб земля переходила у власність іншого коліна, і таким чином зберігався початковий план Божий про Обіцяну землю (Числ. 36:7). 

«Слово «викупитель» (го ель) вживається у відношенні до Бога у вищому значенні цього слова – Він Єдиний, хто може викупити свій народ і дати йому свободу від поневолювачів і повернути в Обіцяну землю. Тільки він може викупити весь рід людський і повернути планету Земля Собі як початковому власнику. Він володіє цим унікальним правом, бо Він – Творець, а, отже, і Викупитель. 

Ізраїль був проданий у рабство за гріхи, все людство також опинилося у рабстві ідолослужіння і вад через гріхи, але Бог, як той, хто створив людину за образом та подобою Своєю, має право «близького родича». 

Тому часто Месія представлений в книгах пророків як Викупитель. В зв’язку з цим слід відзначити і той факт що і рік шміти, і рік Ювілею відраховувався від Йом-Кіппуру (Дня Очищення або Викуплення), коли Бог очищав Свій народ від гріха (Лев. 25:8-10). Тоді протяжний звук труби звіщав про свободу. 

Те, що початок року Визволення починався не з місяця Авіва і не с Тішрея, а саме з дня очищення гріхів показує: суть викуплення в тому, щоб звільнити людину від влади гріха» [8, с. 157].

Багато разів мотив викуплення звучить в книзі пророка Ісаї. Ізраїль названий у пророків «спадком» (нахаль) Господа. Пророк Єремія говорить, що Бог залишив свій дім і спадок Свій, і «відддав його в руки ворогів його» (12:7). Це образі шміти: Ізраїль, спадок Господа, проданий в рабство чужеземцям через свої гріхи. Спадок Господа повстав проти Нього, тому вороги «зі всіх х боків напали» на нього і « зробили його пустелею» (12:9-11).

Але Бог, як в день викуплення (а рік шміти оголошувався у Йом-Кіппур), «Ось Я повириваю їх з їхньої землі, і вирву дім Юдин з середини їхньої» (Єр. 12:14). Він знову кожного з них приверне до спадщини його, і кожного до краю його (Єр. 12:15).

В єврейській традиції існувала думка, що Іс. 11 тісно пов`язана з законом про Ювілейний рік. Як в Ювілейний рік на всій землі проголошувався великий мир (при цьому не тільки раби ставали вільними, поля і будинки поверталися до попередніх господарів, але і звірі польові вільно харчувалися на полях і садах), теж саме буде проголошено Месією в останні дні. 

Це буде не просто примирення, це буде примирення всього зі всім: людського суспільства та природи і, в кінцевому результаті, досягнення гармонії у відносинах з Богом. Все це звершить «пагінчик із пня Єссеєвого», тобто Месія, син Давидів. Він «простягне Господь Свою руку, щоб набути останок народу Свого, що полишиться з Ашшуру й з Єгипту, і з Патросу та з Етіопії, і з Еламу й з Шін’ару, і з Хамату, та з морських островів» (Ісая 11:11).

Як висновок до даного підрозділу важливо відзначити, що задача раба Господнього-Ізраїлю в великому ділі викуплення була зберігати святі відносити зі своїм Творцем та свідкувати всім близьким та далеким народам про милосердний та водночас справедливий характер живого Бога через практику божественних законів викуплення. 

Ізраїль отримав від Бога місію – святим життям в повсякденних справах спонукати язичників стати подібним до них спадком Господа. Це була місія Божого народу, раба Господнього Ізраїлю: очікувати та всіма вчиками та словами свідкувати про прихід, служіння, жертву та кінцеву перемогу Месії-Раба-Переможця.

1.4 РАБ ГОСПОДНІЙ ЯК МЕСІЯ – ІСУС ХРИСТОС

В 4 піснях про раба (Іс. 42:1-4; 49:1-6; 50:4-9; 52:13-53:12) представлений таємничий раб, особистість якого важливо однозначно ідентифікувати. 

В першій пісні про раба ми читаємо, що Божий раб, свідкуючи людям «не буде кричати, і кликати не буде, і на вулицях чути не дасть Свого голосу, очеретини надломленої не доломить, і ґнота тліючого не погасить, буде суд видавати за правдою» (Іс. 42:3,4). Ці пророцтва про лагідний та смиренний характер служіння та суспільних відносин виконалися в Ісусі Христі під час Його земного життя. Якщо хтось ставить під сумнів це твердження, і запитує чому це має бути саме Христос, пророк Ісая додає: «Я, Господь, покликав Тебе в справедливості, і буду міцно тримати за руки Тебе, і Тебе берегтиму, і дам Я Тебе заповітом народові, за Світло погана». Жертва Ісуса Христа стала основою вічного завіту між Богом та людьми, і «немає іншого імені під небом, яким би могли спастись» (Дії. 4:12).

В другій пісні про раба Ісая представляє ще декілька пророцтв, які виконалися в житті Ісуса Христа. Наприклад, «Господь із утроби покликав Мене, Моє Ймення згадав з нутра неньки Моєї» (Іс. 49:1). Христос був сповнений Святого Духа ще від утроби матері та Ангел сповістив Марії, а потім Йосипу назвати дитя Ісусом ще до Його народження. 

Другий приклад – це прогнозована молитва Христа після того як народ ізраїльський відкинув Його як Спасителя: «Надаремно трудивсь Я, на порожнечу й марноту зужив Свою силу: Справді ж з Господом право Моє, і нагорода Моя з Моїм Богом». 

Справді, Христос не отримав подяки та поклоніння за своє жертовне служіння від людей, але Отець Небесний та святі янголи достойно оцінили Його любов. І ще раз пророк наголошує, що раб Господній стане Спасителем, і Спасителем не тільки юдеїв, а й усіх народів землі: «Я вчиню Тебе світлом народів, щоб був Ти спасінням Моїм аж до краю землі!» (Іс. 49:6).

Третя пісня про раба має дві основних теми: навчання раба суспільному служінню: «Господь Бог Мені дав мову вправну, щоб уміти зміцнити словом змученого, Він щоранку пробуджує, збуджує вухо Мені, щоб слухати, мов учні. Господь Бог відкрив вухо Мені, й Я не став неслухняним, назад не відступив». 

Та тема суду, а скоріше засудження раба: «Підставив Я спину Свою тим, хто б’є, а щоки Свої щипачам, обличчя Свого не сховав від ганьби й плювання. Але Господь Бог допоможе Мені, тому не соромлюся Я, тому Я зробив був обличчя Своє, немов кремінь, і знаю, що не буду застиджений Я. Близько Той, Хто Мене всправедливлює, хто ж стане зо Мною на прю? Станьмо разом, хто Мій супротивник? Хай до Мене підійде! Отож, Господь Бог допоможе Мені, хто ж отой, що признає Мене винуватим? Вони всі розпадуться, немов та одежа, їх міль пожере!» (Іс. 50:6-9). Дане пророцтво з неймовірною точністю виконалося в останні дні земного життя Христа.

«Кульмінацією розповідей про раба є уривок Іс. 52:13-53:12, який змальовує Раба як усіма покинуту, страждаючу людину, яка понесла на собі наслідки за гріхи всього людства, а людям дарувала прощення та вічне життя» [12, с. 92].

І хоч люди не оцінили Його любові і навіть розіп’яли зі злочинцями, він простив їх. Все це вказує на Спасителя, який і нині молиться за людство у небесному святилищі. Отже, можна однозначно сказати, що Ісая в 4 піснях про раба Господнього робить пророцтво на життя та служіння Ісуса Христа.

Месія з`явився як Викупитель Ізраїлю, Який дарував йому свободу, але разом з тим Він – страждаючий раб Господній, Котрий поніс гріхи народу Свого та заплатив за його борги сповна Своїми стражданнями. Ера Месії – це час викупленого Ізраїлю, коли не тільки Обіцяна земля, але і весь світ буде перетворений, усі свідоцтва рабства будуть знищені. 

«Звеселиться пустиня та пуща, і радітиме степ, і зацвіте, мов троянда, розцвітаючи, буде цвісти та радіти, буде втіха також та співання, бо дана йому буде слава Лівану, пишнота Кармелу й Сарону, вони бачитимуть славу Господа, велич нашого Бога…Тоді то розплющяться очі сліпим і відчиняться вуха глухим, тоді буде скакати кривий, немов олень, і буде співати безмовний язик, бо води в пустині заб’ють джерелом, і потоки в степу!» (Ісая 35:1, 2, 5, 6).

Отже, можна однозначно сказати, що Ісая в 4 піснях про раба Господнього робить пророцтво на життя та служіння Ісуса Христа. Даної позиції притримуються такі досліджувачі, як Цолін, Вокославський, Мангано, Ла Сор та інші.

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ІСНУЮЧИХ ТЕОРІЙ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ПОНЯТТЯ РАБ ГОСПОДНІЙ В КНИЗІ ПРОРОКА ІСАЇ

2.1 РАБ ГОСПОДНІЙ ЯК МЕСІЯ – ІСУС ХРИСТОС

Яка інтерпретація раба Господнього в 4 піснях є найточнішою? Оскільки питання торкається не тільки актуальності теоретичних досліджень, але й юдео – християнських відносин, воно набуває великого значення, тому задача – оцінити дану інтерпретацію точно та неупереджено є дуже серйозною.

 «Досліджуючи серію уривків про раба, ми знаходимо, що слово «раб» ніколи не вживається по відношенню до Месії до уривка Ісаї 40-53 глави. У попередній частині книги Ісаї слово раб згадується дев’ять разів. Чотири з цих згадок у множині, п’ять – в однині; жодне з них не має ні найменшого подібності подій у нашому розділі. 

Після глави 53 книги Ісаї ніколи не використовується слово “слуга” в однині, але існує одинадцять посилань на “мої раби” і “слуги Господні” або “слуг”. В Ісаї 41:8 – Ісая 53:11 є двадцять вживань слова раб і всі (або принаймні майже всі) з цих уривків явно створені один для одного. 

Протягом цих двадцяти примірників у тринадцяти розділів, фігура, раб Господній виходить все більше і більше на очі, досягаючи великої кульмінації представлення своєї роботи і її результатів в Ісаї 52:13-53:12. Коли Боже слово містить таку серію обговорень в одній темі, то можете бути впевнені, що ми зможемо зрозуміти її кульмінаційний розділ краще, якщо ми ретельно досліджуємо розділи, що передують. Що і було зроблено» [1, с. 126].

Отже, оцінюючи теорію інтерпретації раба Господнього як Месії-Ісуса Христа, слід сказати, що вона найдостовірнішою та найвірогіднішою з усіх представлених інтерпретацій, в контексті пояснення 4 пісень про раба (особливо Іс. 52:13-53:12). Цієї точки зору дотримуються Макрей, Деккер, Мерфі Смит, Цолін та інші визначні дослідники.

2.2 РАБ ГОСПОДНІЙ ЯК ІЗРАЇЛЬ

Багато віків юдеї та християни не могли знайти консенсусу щодо інтерпретації раба Господнього в 53 главі пророка Ісаї. І тепер актуально розуміти правильно це поняття, бо воно може вірно або не вірно направляти духовний розвиток людства. 

На прикладі людства візьмемо Ізраїль. Тільки гріх (відсутність особистого живого зв’язку з Богом) був причиною всіх форм рабства та таємним джерелом усіх бід та слабкостей Ізраїлю. Рятівник повинен був змінити духовний стан Ізраїлю і, тим самим, прокласти шлях до істинної свободи. Це було під силу тільки Тому, Кого Ісая називає Святим Ізраїлевим. Але, на жаль, юдеї не побачили у Христі свого Спасителя і не прийняли Його. 

Юдеї і досі продовжують інтерпретувати концепцію раба Господнього як страждаючий ізраїльський народ, але чи може Ізраїль врятувати людство або хоча б самих себе від виродження та загибелі. Відповідь очевидна. 

«Якщо б юдеї всіх наступних віків намагалися розуміти вістку про викуплення правильно, так, як вона представлена в книзі пророка Ісаї, то вони були б готові побачити в Ісусі Христі Того, про Кого писав пророк» (Волославський, «Про біблійних пророків та долі історії», с. 83).

2.3 ОБ’ЄДНАНА ОЦІНКА ІНТЕРПРЕТАЦІЙ РАБА ГОСПОДНЬОГО ЯК ІСАЇ ТА РАБА ГОСПОДНЬОГО ЯК КІРА

Коли ми говоримо про Ісаю як раба Господнього, ми можемо стверджувати, що він був Божим рабом, як той хто виконав певну місію, а саме звіщати про Божі суди, у вигляді вавилонського полону, якого могли б уникнути євреї у разі покаяння, відкинення ідолів та щирого навернення до Яхве. 

Щось подібне можна сказати і про Кіра, який хоча і був язичником, але все ж виконав призначення, для якого Бог доручив йому царську владу – звільнив Божий народ від вавилонського рабства, сприяв переселенню євреїв до Палестини, відновленню Єрусалимського міського муру та храму Божого.

Ісаю та Кіра цілком можна назвати Божими рабами як тих, хто з любов’ю і нелицемірним послухом виконували Божу волю, але в контексті досліджуваних уривків книги пророка Ісаї – 4 пісень про раба, так їх ідентифікувати буде не правильно. Адже жоден з них не можуть бути законодавцем Божого Царства, гарантом виконання умов Божого Заповіту, викупною жертвою за гріх, життєдайним об’єктом поклоніння всього Божого творіння. Ці характеристики можуть відноситися тільки до Ісуса Христа.

Висновок

Слово «раб» є характерним для другої частини книги Ісаї (глави. 40-66) і разом з думкою про звільнення через Великого Рятівника складає його основну тему. Дане слово об’єднує поняття «поклоніння» з поняттям «служіння». Раб не тільки служив своєму панові, але також очевидно, і шанував його. 

Таким чином, слово це означає значно більше, ніж просто служіння за плату, маючи на увазі, що здійснюється служіння було зовнішнім проявом внутрішнього відносини. Таке ставлення не було примусовим, але відбувалося добровільно (Вих. 21:5-6). Служіння справою і служіння серцем йшло разом. Рука, що піклується свідчила про любляче серце.

«Подібним же чином «раб Божий» – це той, який любить Його і служить Йому, той, який надає послугу з любові. У значенні, застосованому в даному розділі книги Ісаї, це слово іноді відноситься до Ізраїлю як до раба Господнього. У цьому значенні воно тут вживається у розділах Іс. 41:9; 42:10; 44:1-2,21; 45:4; 48:20; 49:3-5; 54: 17; 63:17; 65:8-9,13-15; 66:14. Застосування даного слова до Ізраїлю увазі відносини, пов’язані з заповітом, завдяки яким Ізраїль став «рабом» Єгови (Вих. 19:3-9; 24:3-8). При такому пов’язаному заповітом взаємовідносини Ізраїль повинен був поклонятися і служити Господу, підкоряючись у всьому Його повелінням, і як Його представник повинен був привести всі інші народи до служіння і покори Йому. 

У цьому сенс пов’язаних заповітом взаємовідносин, в якому Ісая застосовує слово «раб» до Ізраїлю, воно має значення зазвичай незгладимі читачем. Набагато рідше воно позначає Месію як раба Господня для порятунку людства (Іс. 42:1; 49:6; 50:10; 52:13; 53:11). Так на 53-й главі Месія представлений як стражденний «раб» Єгови (Іс. 52:13; 53: 2,11)» [7, с. 673].

До пришестя Ісуса іудейські тлумачі були твердо переконані в тому, що 53-я глава говорить про Месію, проте, пізніше вони стали заперечувати її месіанське значення і висувати пояснення, що тут, як і у всіх інших місцях, «раб» означає або одного якусь людину тих часів або Ізраїль як народ в цілому.

В Іс. 56:6 слово «раб» відноситься до іудейським прозелитам, тобто язичникам, що звернені в іудейську віру. В Іс. 65:15 слово «раб» можна розглядати, як що відноситься безпосередньо до християн, тим більше, що згадувані тут «раби» Господні повинні бути названі іншим ім’ям (1Петр. 2: 9-10). В Іс. 44:26 слово «раб», по всій видимості, відноситься до самого пророка Ісаї, який звіщав євреям про майбутні Божі суди. Також Рабом Господнім. 

Ісая називає персидського царя Кіра, який здійснив Божі наміри по звільненню Ізраїлю з рабства та повернення їм духовної та матеріальної спадщини.

В ході дослідження було досягнуто таких цілей: знайдено контекстуальне визначення поняття Раб Господній, встановлена особистість раба Господнього в книзі пророка Ісаї, зокрема в 4 піснях про страждаючого раба; представлені основні тенденції інтерпретацій особистості раба Господнього сучасними авторами, оцінено існуючі інтерпретації концепції раб Господній в книзі пророка Ісаї.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Macrae allan. The servant of the lord in isaiah, pp.125-227
2. Dekker jaap. The servant and the servants in the book of isaiah. Hamburg, pp.45
3. Цолин, д. (без дати). Лики искупления. – к.: скобелкін і. О., 2005 – 416с.
4. Волкославский, р. Н. (1997). О библейских пророках и судьбах истории. Заокский: источник жизни.
5. Ronald e. Manahan(1994). The cyrus notations of deutero-isaiah.michigan: zondervan publishing house.
6. Richard t. Murphy. Second isaiah: the servant of the lord
7. Библейский комментарий церкви асд на книгу пророка исайи. Заокский; источник жизни, 2001.-1024с.
8. Cf. C. Conroy, ‘the “four servant poems” in second isaiah in the light of redaction-historicalstudies’. In: c. Mccarthy & j.f. Healy (eds.).
9. Biblical and near eastern essays. Studies in honour of kevin j. Cathcart, jsot.s 275, london 2004, pp. 80-94.
10. Dillard, t. L. (1994). An introduction to the old testament. Zondervan.
11. Doukhan, j. (2003). The mysterious identity of the suffering servant, theriddle of isaiah 53 //. Shabbat shalom. Autumn.
12. Kaiser, w. C. (без дати). The messiah in the old testament. Michigan: zondervanpublishinghouse.
13. Longman, t. (2006). An introduction to the old testament. Michigan: zondervan.
14. Mccarthy, c. A. (2004). Biblical and near eastern essays. (375).
15. Melugin, r. F. (1996). New vision of isaiah. (214).
16. Ла сор, у. С. (1998). Обзор ветхого завета: откревение,литературная форма и исторический контекст ветхого завета. [пер. С англ.] – одесская богословская семинария ехб, изд-во “богомыслие”.

Автор – Владислав коваленко, бакалаврант богослів’я