Рецензія на видання: Новий Завіт. Новий переклад з давньогрецької мови Ю. Л. Попченка. Global Bible Society, 2020. 355 c.

Рецензія на видання: Новий Завіт. Новий переклад з давньогрецької мови Ю. Л. Попченка. Global Bible Society, 2020. 355 c.

Поява кількох нових перекладів Біблії українською мовою в останні три десятиліття є добрим знаком розвитку національного біблійного дискурсу. Хоча Синодальний переклад Святого Письма російською все ще вживається на теренах України не тільки в православному, а й у протестантському середовищі, україномовні версії Біблії набувають все більшого поширення. Безумовно, переклади Хоменка, П. Куліша та І. Огієнка зіграли важливу роль у формуванні українського біблійного дискурсу, але сучасним читачем вони сприймаються не так легко, оскільки їхня мова рясніє архаїзмами й діалектизмами, а структури речень іноді важкі для сприймання. Також залишається недостатньо дослідженою застосована в них перекладацька методологія та принципи текстологічної роботи.

Поява нових перекладів Біблії українською мовою потребує наукової оцінки, перш за все філологічної. Деякі з них вже набули поширення, деякі ж функціонують в обмежених читацьких колах. Дуже часто межі функціонування та ступінь популярності визначаються легкістю сприймання тексту або конфесійною приналежністю автора, тоді як реальні переваги або недоліки перекладу залишаються на другому плані. Тому для об’єктивної оцінки нових перекладів Біблії українською мовою необхідний науковий, перш за все, філологічний підхід. Тож пропоную спільноті українських перекладачів, філологів та богословів розпочати рецензування нових перекладів Святого Письма.

Розпочинаю процес рецензування з перекладу Нового Завіту українською мовою Юрія Попченка, який випадково потрапив мені до рук кілька років тому, коли автор видавав його окремими книжечками для попередньої презентації читацькій аудиторії. Перше, що мені впало в око, — це легкість сприймання тексту, або те, що мовою філології називається добре організованою когезією (тобто, зв’язністю) тексту. Та все ж хотілося більш уважно вчитатися в текст, перевірити, наскільки послідовно й адекватно новий переклад відтворює грецький текст-основу. Тож, у цій короткій рецензії викладаю свої міркування щодо того, у чому власне полягає новизна цього перекладу, які його сильні сторони та які зауваження та побажання можна було б висловити.

Отже, почну з того, що варто відзначити незаперечні переваги та новаторство.

По-перше, цей переклад виконано методологічно послідовно: перекладач чітко окреслив свій підхід до текстологічного та лінгвістичного аспекту роботи та неухильно слідує розробленій методиці. Саме такої послідовності й кропіткої роботи з різними варіантами грецького тексту Нового Завіту і пошуку адекватних відповідників давньогрецьких лексем у сучасній літературній українській мові не вистачає деяким попереднім перекладам (утім, це окрема тема).

По-друге, не можна залишити поза увагою прагнення автора постійно підтримувати контакт із потенційною читацькою аудиторією, із живими носіями мови, що являється дуже важливим з огляду на соціальну адаптацію перекладу.

По-третє, заслуговує на відзнаку та намагання перекладача ретельно попрацювати над проблемами когезії тексту, яка значною мірою пов’язана з адаптацією давньогрецького синтаксису до норм української мови, або, простіше кажучи, прагнення зробити перекладений текст «читабельним», таким, що легко сприймається.

Звичайно, згадані вище переваги не означають відсутності проблем у новому перекладі, втім про все поговоримо послідовно, почавши з кращого.

Отже, текстологічний аспект. Найбільша проблема перекладача тут — обрати варіант грецького тексту, який би ліг в основу майбутнього перекладу. Тільки в уяві пересічного читача існує такий собі «оригінал» грецькою мовою, з якого робляться усі можливі переклади. Насправді ж Новий Завіт грецькою мовою дійшов до нас у кількох текстуальних традиціях, тому існують деякі розбіжності в рукописах. У церковному середовищі ще здавна найбільш поширеним став тип тексту, який у наукових колах назвали візантійським. На основі цього типу тексту, що став найбільш популярним у церковному середовищі, 1516 року відомий гуманіст Еразм Ротердамський підготував перше друковане видання грецького Нового Завіту, що пізніше отримало назву Textus Receptus. Видання Еразма було покладене в основу пізніших, удосконалених друкованих видань візантійського тексту.

Ю. Попченко обирає саме цей стандартизований текст грецького Нового Завіту як основу для свого перекладу. У цілому такий вибір можна вважати доцільним не тільки з огляду на те, що в основі Textus Receptus лежала дуже давня форма стандартизованого тексту, а й тому, що саме візантійська традиція тексту (у пізніших опрацюваннях) лежить в основі більшості так званих «традиційних» перекладів у різних християнських конфесіях. На основі цього тексту були створені ранні протестантські переклади Нового Завіту національними мовами народів Європи — німецького перекладу Мартіна Лютера (1522), англійських перекладів Вільяма Тиндейла (1526) та Короля Джеймса (1611), іспанської версії Рейна-Валера (1602), чеського Яна Благослава (1564) та інші.

Отже, використання Textus Receptus як тексту-основи для нового українського перекладу являється цілком виправданим, а ретельна робота перекладача стає очевидною при уважному читанні тексту.

Проте виникає інше запитання: як бути з узгодженням із наявними українськими перекладами Біблії, що були зроблені на основі критичних видань інших грецьких текстів? У зв’язку з цим хотілося б висловити одне побажання: оскільки деякі попередні переклади українською мовою були зроблені не з Textus Receptus, варто було б у посиланнях подати пояснення до тих місць, де є найбільш помітні розбіжності.

Наприклад, щодо добре відомої Comma Johanneum (1Ів.5:7). У будь-якому випадку у читача виникне питання, чому в перекладі Ю. Попченка та І. Огієнка є слова «Бо троє свідчать на небі: Отець, Слово і Святий Дух, — і ці троє — одне», у перекладі І. Хоменка їх немає, а у версії Р. Турконяка вони взяті у квадратні дужки? Так, питання розбіжностей у тексті-основі є болісним для читача, що не знає тонкощів біблійної текстології та може бути неприємно здивованим такими варіаціями, тому все ж краще пояснити в примітках причини таких явищ. Це побажання на майбутні видання перекладу.

Як вже було згадано, однією з важливих переваг перекладу Ю. Попченка є ретельно розроблена методологія передачі лексики. Вважаємо вдалим підбір українських відповідників для грецьких лексем зі складними семантичними конотаціями, що пов’язані з культовою (храмовою) термінологією, прикладом якого є послідовна передача грецького терміну ἱλαστήριον на позначення кришки ковчегу Заповіту в Септуаґінті (відповідник євр. ַּכ ֹּפ רֶ תв Лев.16:13 та ін.). Оскільки це грецьке слово містить сему помилування, милості [до винного], в перекладі Ю. Попченка воно послідовно передається як «жертва умилостивлення» в Рим.3:25 та «кришка умилостивлення» в Євр.9:5 (в розповіді про сакральні предмети Храму). Варто зауважити, що переклади Огієнка, Хоменка та Турконяка подають також цілком прийнятний варіант «жертва примирення» в Рим.3:25, але досить вільно перекладають ἱλαστήριον в Євр.9:5 як «престол благодаті» (Огієнко та Турконяк) та «віко» (Хоменко).

Утім, трапляються деякі нюанси, що викликають питання. Так, у перекладі Лук.6:1 читаємо: «Якось у друго-першу суботу Ісус проходив через ниви». Йдучи за візантійським типом тексту, Ю. Попченко перекладає наявний тут вираз δευτεροπρώτῳ шляхом калькування, тобто дослівного перекладу: «у друго-першу [суботу]», що навряд чи зрозуміло читачеві. Так, цей вираз викликав чимало дискусій щодо його значення (одна з поширених версій: перша субота після другого дня Пасхи, спираючись на Лев.23:11), і остаточної думки щодо нього немає.

У перекладах європейськими мовами, що спираються на візантійський тип тексту, цей вираз передано переважно методом калькування (наприклад, Vulgata: in sabbato secundoprimo; King James Version: on the second sabbath after the first; Luther und Elberfeld: am zweite-ersten Sabbat), утім це не додає ясності щодо його значення.

Який вихід можна було б запропонувати в цьому випадку? Принаймні, можна подати коротке роз’яснення у посиланнях, що може означати цей вираз, або ще й додати, що в інших давніх рукописах написано просто «в суботу» (так у перекладах, що базуються на олександрійському типі тексту, де написано просто ἐν σαββάτῳ «в суботу»).

Принагідно варто відзначити ще одну перевагу перекладу Ю. Попченка — наявність невеликих пояснень незрозумілих або рідковживаних слів, які наведено у виносках. Ці пояснення короткі, вони не обтяжують текст, але являються дуже корисними для читача.

Заслуговує на увагу й методологія перекладу в галузі синтаксису й когезії тексту. Речення структуровані відповідно до особливостей дискурсу, жанру та стилю. Розповідні тексти Євангелій та Дій Апостолів мають відповідну будову речень, що поєднуються у зв’язний текст структурними, лексичними та дейктичними (використання займенників для зв’язності тексту) засобами, завдяки чому його легко читати. Емфатичні конструкції грецького тексту-джерела збережено та добре адаптовано до норм української мови. Те ж саме можна сказати й про епістолярний та апокаліптичний дискурси (Послання Апостольські та Книга Об’явлення): перекладач та його команда дуже чутливо відтворюють особливості тексту, не вдаючись ні до сліпого калькування, ані до невиправданого парафразування.

Як приклад вдалої передачі складних синтаксичних конструкцій грецького тексту можна навести переклад 2Петра 1:3-7, де присутня складна гіпотактична синтаксична конструкція, у якій підрядна частина ускладнена супідрядними реченнями, а головна — додатковими еліптичними реченнями. У перекладі Ю. Попченка основне підрядне речення, що передає головному, починається так: «Оскільки Його божественна сила дарувала нам все необхідне для життя й благочестя через пізнання Того, Хто покликав нас славою і чеснотою…». Вживання сполучника «оскільки» є вдалим рішенням, оскільки вводить підрядне речення причини і являється маркером, що увиразнює підґрунтя для основної тези (у грецькому тексті вжито сполучник Ὡς «як», «оскільки»). Перехід від комплексу підрядних речень до головного увиразнено сполучниковим зворотом «то саме тому…» (гр. καὶ αὐτὸ τοῦτο δὲ), що створює вербально та інтонаційно розпізнавану межу між синтаксичною темою і ремою.

Тож увесь уривок звучить так, що логічна структура не губиться за великою кількістю додаткових речень:

«Оскільки Його божественна сила дарувала нам все необхідне для життя й благочестя через пізнання Того, Хто покликав нас славою і чеснотою, через які даровані нам величезні й дорогоцінні обітниці, щоб ви через них стали учасниками божественної природи, утікши від розтління похіттю в світі, то саме тому, доклавши все старання, проявіть у своїй вірі чесноту, у чесноті — знання, у знанні — стриманість, у стриманості — терпіння, у терпінні — благочестя, у благочесті — братолюбство, у братолюбстві — любов».

Варто зауважити, що в перекладі Р. Турконяка ця складна гіпотактична конструкція (тобто така, де є підпорядкування другорядної частини головній) перебудована на паратактичну (де тези зіставляються без підпорядкування): замість одного складнопідрядного періоду тут з’являються три окремі речення, сполучені засобами текстової когезії (подібний підхід знаходимо в перекладах І. Огієнка, англійських версіях New International Version, New American Standard Bible). Такий підхід теж можна вважати вдалим рішенням, оскільки він полегшує сприйняття складного речення і відтворює саму логіку синтаксичної структури. Проте з іншого боку, така зміна синтаксису дещо ослаблює цілісність сприймання уривку, адже гіпотактичний тип синтаксичної структури забезпечує вищу ступінь зв’язності основних елементів.

У перекладі Ю. Попченка зроблено вдалу, на наш погляд, спробу зберегти оригінальну синтаксичну структуру, максимально увиразнивши за допомогою лексичних маркерів та сполучних елементів основні логічні акценти. Подібний підхід до перекладу цього уривку можна зустріти в перекладі П. Куліша, в англійських версіях Darby Bible Translation, New King James Version та німецьких перекладах Лютера [оновлена 1912 року], Ельберфельда [Elberfeld, 1905] і Шлахтера [оновлена версія Schlachter, 1951]).

Як ще один приклад зв’язності тексту можна навести невеликий уривок Матв.1:18. Порівняймо початок розповіді про народження Ісуса в перекладі Ю. Попченка та І. Огієнка.

Попченко: «Народження ж Ісуса Христа було так. Після заручення Його матері Марії з Йосипом, перш ніж вони зійшлися, виявилося, що вона має в утробі від Святого Духа».

Перше речення є звичним для розповідного дискурсу, тому сприймається як початок розповіді легко. Друге складне речення починається з обставинної конструкції та підрядного речення, що вводять попередню інформацію до основного повідомлення. При цьому перекладач не калькує давньогрецький синтаксис, а адаптує його до норм синтаксису українського. Він заміняє дієприкметниковий зворот із пасивним дієприкметником μνηστευθείσης («бувши зарученою») на обставинну конструкцію («після заручення…»), а інфінітивну конструкцію πρὶν ἢ συνελθεῖν αὐτοὺς («перш ніж зійтися їм») — на підрядне речення з особовою формою дієслова («перш ніж вони зійшлися»), що допомагає легкому сприйняттю ланцюга подій у звичній для читача формі викладу подій. Після цього основне повідомлення сприймається без труднощів, як частина одного цілого ланцюга подій: «виявилося, що вона має в утробі від Святого Духа».

Порівняймо з перекладом І. Огієнка: «Наро́дження ж Ісуса Христа сталося так. Коли Його матір Марію заручено з Йо́сипом, то перш, ніж зійшлися вони, ви́явилося, що вона має в утро́бі від Духа Святого».

Перше, що кидається у вічі, — це вираз «народження сталося», що навряд чи відповідає нормам сучасної української мови (до речі, в грецькому тексті — ἦν «було»). Обтяжує читання та збереження в перекладі пасиву «заручено», а також поява ускладненої конструкції з інверсованим порядком слів «то перш, ніж зійшлися вони» (зауважимо, що завдяки прямому порядку слів у Попченка цей вираз читати легше: «перш ніж вони зійшлися»).

Це лише невелика ілюстрація того, як старанно працював перекладач над синтаксичною зв’язністю тексту в наративних частинах Нового Завіту.

Також хотілося б висловити ще кілька міркувань щодо деяких лексичних тонкощів, які, на наш погляд, варто було б покращити. Зауважимо, що мова не йде про лексичні невідповідності, а про побажання стилістичного плану.

Перше зауваження стосується вживання дієслова «народив» щодо чоловіка: «Авраам народив Ісаака…» (Матв.1:2-16). У цьому випадку краще було б, на наш погляд, вжити «породив» як дієслово, що позначає каузативну дію: «породжувати», тобто ставати причиною чийогось народження, — роль чоловіка, тоді як «народжувати» означає давати комусь народження — роль жінки. Якщо «породив» звучить застаріло, можна було б вжити аналітичну конструкцію на кшталт «став батьком», що з точки зору теорії перекладу є цілком прийнятним (теорія граматичних зсувів Дж. Кетфорда).

У грецькому тексті, до речі, вжито різні дієслова: чоловік «породив» ἐγέννησεν (аор. інд. від γεννάω «народжувати») сина, а жінка «народить» τέξεται (майбутній інд. від τίκτω теж «народжувати») та «народила» ἔτεκε (аор. інд. від τίκτω) у Матв.1:21,25. Також дієслово τίκτω вжито стосовно народження Марією Ісуса в Лук.2:6,7. Ця різниця чітко простежується і в Септуаґінті (див. Бут.4:17-26; 5:1-32), де в родоводах чоловіча роль у появі нового життя передається як ἐγέννησεν, а жіноча – як ἔτεκε, що є послідовним перекладом двох форм давньоєврейського дієслова יָ לַ ד [yālaḏ]: каузативної форми הוֹלִ יד [hōlīḏ] «породив», «спричинив народження» (у претерітній формі וַ יּוֹלֶ ד) та дієслова простої породи יָ לְ דָ ה  [yalǝḏā] «народила» (претерітна форма וַ ֵּת לֶ). ד Зберігається ця різниця між «породженням» життя чоловіком та «народженням» людини жінкою і в інших давніх і сучасних перекладах: Вульґаті (дієслова genuit < genō та pariet < pāreō відповідно), сирійській Пешитті, в англійських версіях (KJV, NIV, NAS) та німецьких перекладах Лютера, Шлахтера та Цюрихській Біблії. Варто відзначити, що переклади І. Огієнка та Р. Турконяка вживають саме дієслово «породив», а І. Хоменко — аналітичну конструкцію «був батьком».

Підкреслимо, що це побажання стосується швидше стилістики та зовсім не означає некоректний вибір слова Ю. Попченком, оскільки слово «народив» також може бути вжите щодо чоловіка, а «породила» стосовно жінки в українській мові. До того ж попри переважне вживання дієслова γεννάω щодо чоловіків, а τίκτω стосовно жінок, зустрічається їх чергування (γεννάω щодо жінок, а τίκτω щодо чоловіків, як в Лук.1:13,57; 23:29; Ін.16:21). Проте, зважаючи на розрізнення двох дієслів у тексті мовою оригіналу й на основні тенденції в їх вживанні, варто було б відтворити цю різницю і в перекладі. До того ж, саме слово «породжувати» більш часто вживається в каузативному сенсі за межами значення народження дитини матір’ю (породжувати кризу… явище… та ін.).

 

Інше побажання стосується передачі деяких імен, зокрема імені «Іоан».

Ю. Попченко чомусь залишає збережену через церковнослов’янський переклад грецьку форму імені апостола «Іоан» (Ἰωάννης), що містить невластивий українській мові збіг трьох голосних на початку слова (недаремно ж це ім’я в народному вжитку перетворилося на «Іван»). Варто зауважити, що майже в усіх сучасних перекладах Біблії європейськими мовами форма цього імені була адаптована до фонетичних реалій мови перекладу і набула «народного» звучання: John (англ.), Johannes (нім.), Jean (фр.), Jan (пол.) та ін. На наш погляд, зберігати розрізнення українського «Івана» та грецької форми імені апостола (оригінальне ім’я єврейське — [Yōḥannán]) невиправдано. Тим більше, що сам Ю. Попченко чудово адаптує інші біблійні імена — Петро, Хома, Павло, Тимофій. Чому ж тоді виняток зроблено для «Іоана»?

Підсумовуючи огляд перекладу Нового Завіту Ю. Попченка, хочемо відзначити належний академічний рівень перекладацької методології, чудове знання мови оригіналу, ретельну роботу над лексикою, синтаксисом і когезію тексту, а найголовніше — переклад легко читати й розуміти. Тож бажаємо автору та його помічникам Божого благословення та натхненної роботи над перекладом Старого Заповіту.

Доктор філологічних наук Дмитро Цолін, Національний університет «Острозька академія» Університет Мартіна Лютера, Галле-Віттенберг (ФРН)

 

Джерело: Богословськi роздуми 19.1 (2021)

 

Замовити примірники Нового Завіту можна за цим посиланням: https://forms.gle/jT54v1qtHaRYR2Gr5 або за тел. 095 327 5580 (Вайбер).

image_pdfimage_print
close
Підпишіться та приєднайтеся до 120 інших підписників.