Що сквернить людину в Матвія, 15:10

Вступ

Євангеліє від Матвія широко розкриває тему спасіння. Питання осквернення в цьому плані займає ключову роль, бо розуміння того, що є гріх, дозволяє зрозуміти що варто, а що не варто робити для спасіння. По-суті, в уривку дана відповідь на запитання багатого юнака, який не мав упевненості в спасінні (Мв.19:20), сторожа, який хотів звершити самогубство (Мв.16:30), та мільйонів людей сьогодні, які шукають Бога, бажаючи знайти впевненість у спасінні.

А проблема полягає в тому, що розуміння сутності гріха, починаючи з перших століть, і завершуючи сьогоденням досить не конкретне, а часто й зовсім спотворене, як релігійними лідерами, від яких великою мірою залежить спасіння їхньої пастви, так і рядовими дослідниками Священного Писання. Як фарисеї за часів Христа покладались на власні справи, обряди, чи ритуали у справі спасіння, так і священники, пастори, й рядові члени церкви, які досліджують Біблію, за часту саме так розуміють це сьогодні.

Ціллю дослідження є детальне вияснення того, що Ісус вважав гріхом, який спричиняє загибель людини.

Завдання дослідження полягає в тому, щоб ретельно дослідити текст, окреслити межі уривку, проаналізувати зовнішні та внутрішні критерії, дослідити структуру, історико-культурні особливості часу розгортання описаних подій, перекласти текст, дослідити етимологію слів, проаналізувати контекст, граматику та богослов’я уривку.

Об’єктом дослідження є осквернення.

Предметом дослідження є проповідь Ісуса про те, що сквернить людину.

Барклі говорить, що, проголошуючи революційну промову стосовно ритуальних законів, Ісус по-суті підриває авторитет Старого Заповіту, а ми спробуємо вияснити, чи справді це так, і що саме сквернить людину за словами Христа. В роботі буде використаний історико-граматичний метод аналізу тексту.[1]

Межі уривку

Промова Ісуса до народу про те, що сквернить людину, розміщена безпосередньо після розмови Ісуса з фарисеями.

Верхньою межею уривку можна вважати вірш Мв.15:10. Тут автор описує зміну адресату проповіді. В попередньому уривку (Мв.15:1 — 9) Ісус звертався до фарисеїв та книжників, а тепер закликає народ, і починає говорити привселюдно. Незважаючи на те, що тема проповіді не змінюється, адресат інший.

Нижньою межею уривку можна вважати Мв.15:20. Тут відбувається як зміна місця подій, так і зміна дійових осіб. Ісус відправляється в землі «тирські та сидонські», й веде бесіду з жінкою ханаанеянкою. Також змінюється тема.

Усе це дозволяє виокремити уривок Мф.15:10 — 20 як окрему одиницю для дослідження.

Текстуальний аналіз

Матвія, 15:14

В двох віршах данного уривку є різночитання.

14 τυφλοι εισιν οδηγοι τυφλων {C} вони є сліпі поводарі сліпих.

Даний варіант підтримується наступними рукописами: та ін.

τυφλοι εισιν οδεγοι вони є сліпі поводарі

Даний варіант підтримується наступними рукописами: та ін.

οδεγοι εισιν τυφλοι поводарі вони є сліпі

Даний варіант підтримується наступними рукописами: та ін.

οδεγοι εισιν τυφλοι τυφλων вони є сліпі поводарі сліпих

Даний варіант підтримується наступними рукописами: та ін.

Аналіз зовнішніх критеріїв

Перший варіант підтримується найбільш авторитетними рукописами. Таким чином на користь першого читання свідчать Синайський, Римський, Дублінський, Тбілісський кодекси, та інші.

На користь другого — Ватиканський, Кларомонтанський, Вієнський, Пелагієвий, та інші.

На користь третього — Синайський, Епіфанський та інші.

На користь четвертого — Ефарамо-Рескриптський, Московський, Вашингтонський, та інші рукописи.

Перший варіант представлений в рукописах олександрійського типу тексту, другий варіант — в рукописах олександрійського та західного типу тексту, третій варіант представлений в рукописах олександрійського типу тексту, четвертий варіант підтримується рукописами візантійського та кесарійського типу тексту.

Аналіз внутрішніх критеріїв

Хоча з позиції зовнішніх доказів читання τυφλοι εισιν οδεγοι підтримується B і D, може здатися кращим читання, яке більш адекватно пояснює появу інших, — таких як виправлення розташування, або помилок, що виникають внаслідок палеографічної подібності:

τυφλοι εισιν οδηγοι τυφλων та
οδεγοι εισιν τυφλοι τυφλων.

З цих двох читань комітет віддав перевагу давнішому в базовій вищій атестації. Проте, в той же час, з урахуванням ваги B і D, було вирішено зберегти τυφλων, закривши його в квадратні дужки.

Матвія, 15:15

15 την παραβολην ταυτην притчу цю

Даний варіант підтримується наступними рукописами: та ін.

την παραβολην притчу

Даний варіант підтримується наступними рукописами: та ін.

Аналіз зовнішніх критеріїв

Перший варіант підтримується найбільш авторитетними рукописами. Таким чином на користь першого читання свідчать Ефарамо-Рескриптський, Кларомонтанський, Парижський, Вашингтонський кодекси, та інші.

На користь другого — Синайський, Ватиканський, Дублінський, та інші рукописи.

Перший варіант представлений в рукописах візантійського, західного, кесарійського та олександрійського типу тексту, другий варіант представлений в рукописах олександрійського та візантійського типу тексту.

Аналіз внутрішніх критеріїв

Більшість комітету вирішила прийняти прочитання, засвідчене найрізноманітнішими свідченнями, та пояснити відсутність ταυτην в інших свідченнях, як результат навмисного пропуску переписувачами, які вважали це недоречним («притча» не передує безпосередньо). Тим не менше, з огляду на свідчення, які упускають ταυτην (a B ¦ 1 700 892 copsa geoB Origen) найкращим вважалося вкласти слово в квадратні дужки.

Переклад уривку

Матвія, 15:10 — 20
10 І прикликав народ, і сказав їм: зберіться та й слухайте.
11 Не те, що входить в уста занечищує людину, але те, що виходить із уст — це занечищує людину.
12 Тоді прийшли учні та й сказали Йому: знаємо, що фарисеї, які почули слово спокусилися.
13 Він же їм відповів: «Кожна рослина, яка не була посаджена Отцем Моїм Небесним буде засуджена».
14 Залиште їх! Вони є сліпі поводарі сліпих. Якщо ж сліпий сліпого поведе — обоє до ями зваляться.
15 Відповів же Петро й сказав йому: «Поясни нам притчу цю».
16 Він же відказав: «До цих пір і ви не розуміючі є».
17 Не розумієте, що все, що йде в уста — в шлунок потрапляє й у відстійник відкидається.
18 Те ж, що виходить із уст — із серця походить. Та інші нечистоти людей.
19 Із серця ж походять погані пристрасті, вбивства, перелюбства, розпуста, крадіжки, обмови, звинувачення.
20 Це є занечищення людини, не митими ж руками їсти не занечищує людину.

Структура уривку

Історія складається з трьох частин. Перша описує проповідь Ісуса до народу про те, що сквернить людину (Мв.15:10,11). Далі Ісус обговорює зі Своїми учнями реакцію фарисеїв на проповідь (Мв.16:12 — 14) , і в завершення уривку пояснює Свою проповідь учням (Мв.15:15 — 20).

Проповідь Ісуса до народу про те, що сквернить людину
Ісус звертає увагу народу на Себе закликом
І Він покликав народ
І промовив до нього
Ісус заохочує їх бути уважними і вникнути в Його слова
Послухайте
Та зрозумійте
Ісус проповідує про джерело осквернення
Не те, що входить до уст, людину сквернить
Але те, що виходить із уст, те людину сквернить

Розмова Ісуса з учнями про реакцію фарисеїв на проповідь
Учні підходять до Ісуса
Учні говорять до Ісуса про реакцію фарисеїв на проповідь
Чи ти знаєш, що фарисеї, почувши це слово, спокусилися?
Відповідь Ісуса учням
Доля рослини, яку насадив не Отець
Усяка рослина
Яку насадив не Отець Мій Небесний
Буде вирвана з коренем
Правильна реакція на фарисеїв
Залиште ви їх
Хто такі фарисеї, і яка їхня доля
Це сліпі поводарі для сліпих
А коли сліпий водить сліпого
Обоє до ями впадуть
Ісус пояснює свою проповідь у відповідь на прохання Петра
Прохання Петра
А Петро відповів
І до Нього сказав
Поясни нам цю притчу
Ісус розчарований нерозумінням учнів
А Він відказав
Чи ж і ви розуміння не маєте?
Чи ж ви не розумієте, що
Ісус пояснює проповідь
Те, що входить в людину, не сквернить її
Все те, що входить до уст
Вступає в живіт
Та й назовні виходить
Що виходить із серця, те сквернить її
Що ж виходить із уст
Те походить із серця
І воно опоганює людину
Перелік гріхів, які походять із серця
Бо з серця виходить лихі думки
Душогубства
Перелюби
Розпуста
Крадіж
Неправдиві засвідчення
Богозневаги
Ісус робить висновок
Оце те, що людину опоганює
А їсти руками невмитими
Не опоганює це людини

Така структура говорить про те, що Ісус підходить до Своєї проповіді комплексно та послідовно. Спочатку Він пояснив істину про осквернення народу, після чого детально роз’яснив її учням. Крім того, більша частина Його слів, записаних Матвієм, звернена саме до учнів. Таким чином, Він акцентує увагу читача на важливості розуміння цього вчителями, які мають вплив. Це видно й з опису долі фарисеїв та їх послідовників.

Історико-культурний контекст

Осквернення

Грецький термін κοινοω, вжитий у Мв.15:11,18,20 значить «оскверняти», «робити нечистим», або «вважати нечистим». У часи Нового Заповіту це слово означало ритуальну нечистоту. Основна увага фарисеїв, які наполягали на скурпульозному дотриманні ритуальної чистоти, звернута на учнів, які їли хліб немитими руками (див. Лк.11:38).

Посилання на вживання «хліба» (αρτον), який був основним продуктом харчування, є синекдохою до вживання їжі в цілому. Тут розглядається не фізична чистота, а ритуальна. У Старому Заповіті немає жодної заповіді, яка б наказувала виконувати церемонію миття рук перед вживанням звичайної їжі. Проте фарисеї мали такі закони, як одні з основних для регулярного виконання священниками у зв’язку з храмовими обов’язками перед столом, чи звичайним проведенням часу за столом із сім’єю.

Ритуальне омиття рук (і ніг) було обов’язкове тільки для священників перед виконанням храмових обов’язків (у Вих.30:17 — 21 миття рук описане, як захист від ритуальної нечистоти), але фарисеї застосували це до всіх євреїв, наказуючи виконувати ритуальне омиття перед вживанням їжі. Це повторно застосоване правило згідно Мк.7:3 було прийняте у широких колах населення Юдеї.

Згідно цієї традиції фарисеї вважали своїм обов’язком докорити Ісусу та Його учням. Торкаючись досліджуваного уривку, — Мв.15:10 — 20, — фарисеї спокусилися (σκανδαλιξω — образилися, роздратувалися), бо згідно традиції саме те, що їлося, тобто входило в уста, немитими руками, оскверняло людину, а Ісус висунув парадоксальне для них твердження про те, що «Не те, що входить до уст, людину сквернить, але те, що виходить із уст, те людину сквернить» (Мв.15:11).[2]

Лексичний аналіз

κοινοω

За словником Кіттеля цей термін означає «зробити загальним», або «спільно використовувати». Не використовується в Септуагінті, але в Новому Заповіті зустрічається із трьома значеннями:

У Дії 21:28 це означає «осквернити» храм;
У Мф.15:11,18,20 це означає «осквернити», не ритуальною нечистотою, а особистим гріхом;
В Дії 10:15; 11:9 це означає ― проголосити непристойним, нечистим.

καρδια

Як зазначає словник Кіттеля, у Старому Заповіті має такі значення:
Буквальне ―

а) «Груди» та
б) «Місцезнаходження фізичної життєвої сили»;

Образне ―

а) мужність (2Хр.17:6) у різних виразах,
б) місцезнаходження раціональної функції (Повт.29:3),
в) місце бажань і планів (Єр.23:20),
г) джерело релігійно-етичної поведінки (1Сам.12:20);

Інше образне використання ― середина моря.[3]
Використання греками:
Фізіологічно καρδια позначає центральний орган тіла.
Образно це

a) місце емоцій та

б) місце думки.

Ще одне образне використання в природі для центральної частини, наприклад, серцевини або ядра рослини чи дерева.[4]
Вживання в Септуагінті, Елліністичному та Раввіністичному Юдаїзмі:
Для євреїв образне та буквальне значення καρδια є еквівалентними, хоча ми також знаходимо diánoia, psychḗ, і рідко noús, phrénes, і stḗthos.

Καρδια в Септуагінті (далі LXX) є головним органом людського життя, включаючи інтелект, волю та релігійність;

Елліністичний юдаїзм, наприклад, Філон, може прийняти те саме вживання, хоча для Філона καρδια є неточним терміном, оскільки фізичний орган не може бути центром вищого життя. В Йосипа Флавія kαρδια ― це просто фізичний орган, хоча образно використовує для «доброї мужності»;
Рабинський юдаїзм дотримується значення зі Старого Заповіту, використовуючи буквальне та образне значення.[5]
Καρδια в Новому Заповіті:
Думка про те, що серце є центральним органом і місцезнаходженням фізичної життєздатності, виникає лише у Лк.21:34 та Якова 5:5;
У Новому Заповіті широко використовується καρδια для

а) місце почуттів, бажань та пристрастей (наприклад, радість, біль, любов, бажання та пожадливість; пор. Дії 2:26; Ів.16:6; 2Кор.7:3; Рим.10:1; 1:24);
б) місцезнаходження думки та розуміння (пор. Мв.7:21; Ів.12:40; Дії.8:22; Мк. 11:23; Об.18:7; Рим.1:21);
в) місце заповіту (наприклад, Дії 11:23; 2Кор.9:7; Лк.21:14); і
г) релігійний центр, до якого звертається Бог, що є коренем релігійного життя, що визначає моральну поведінку (наприклад, Лк.16:15; Рим.5:5; 8:27; Еф.3:17; Євр.8:10; 2Пет.1:19; як серце грішника, Мк.7:21; Ів.12:40; Еф.4:18; Якова 1:26; як покірне серце, Мф. 11:29; 1Тим.1:5; 1Тим.3:13; Кол.3:22; 1Пет.3:15; Якова 4:8 тощо);

Значення «внутрішня частина землі» зустрічається у Мв.12:40.[6]

Синтаксичний аналіз

Використання Матвієм στοματο «рот» найбільш співвідноситься з поясненням у 17 тексті, ― Це ж могло спонукати його до використання в 12:34. Вся напруга зосереджена в першій половині тексту навколо слова «рот». Хоча фарисеї, які насторожено ставилися до слів із першої половини тексту, за словами Матвія, не погодилися б і з другою, яка пояснюється в 15:19. Осквернення тут стосується того, що робить його ритуально нечистим, або оскверненим.[7]

В текстах 15,16 Петро просить пояснити цю притчу τεν παραβολεν ταυτεν. Ταυτεν тут текстуально невизначене, та може бути посиланням на аналогію, наведену в текстах 14, або 13. Пояснення тут чітко показує, що має на увазі Ісус. У Марка прохання про тлумачення притчі слідує одразу за висловлюванням про те, що сквернить людину.[8]

Аналіз контексту

Безпосередній контекст

Перше, що важливо підмітити, це те, що уривок Мв.15:10 ― 20 обрамлений сутичкою Ісуса з фарисеями стосовно питання, що важливіше, зовнішнє, чи внутрішнє (Мв.15:1 ― 9). Фарисеї наполягають на важливості обрядів, і докоряють Ісусу та Його учням за їхнє не виконання, а Ісус, бачачи лицемірство фарисеїв, засуджує таку обрядову поверхневість, називаючи їх лицемірами. Таким чином Він вказує на те, що людину не рятує, ― а саме обрядова поверхнева релігія.

Одразу за цим євангелист описує, як Ісус, звертаючи погляд від фарисеїв до народу, проповідує про «релігію серця», акцентуючи на важливості того, що в серці, а не зовні.

Після проповіді Ісуса слідує розповідь про уздоровлення дочки ханаанеянки, завершуючи словами запевнення її у спасінні через віру.

Таким чином, контекст проповіді Ісуса розкриває загальний посил Мв.15:1 ― 28 через протиставлення людей, які були в центрі релігії, але, покладаючись на сувору обрядовість не могли врятуватися, порушуючи «заповіді серця» та ханаанеянки, яка врятувалася, не виконуючи жодних обрядів, але повіривши в Ісуса.

Таким чином Ісус розкриває концепцію спасіння, акцентуючи на важливості внутрішньої релігії, яка або оскверняє, людину, коли серце далеко від Бога, або очищає, ведучи до спасіння, якщо в серці віра.

Контекст Євангелія від Матвія

Євангеліє від Матвія пронизано вченням про релігію серця.

Починаючи із Нагірної проповіді (Мв.5:8), та продовжуючи розповідями про зцілення хворих і воскресіння мертвих, які завершуються словами про віру, як суб’єкт спасіння (див. Мв.9:22).

Рятуючи Петра, який тонув, Ісус докоряє йому за невірство (Мв.14:31).

Притча про кукіль, записана незадовго до досліджуваного уривку (Мв.13:24 ― 30), вказує на те, що не зовнішність визначає долю людини. Бур’яни та добре збіжжя росте разом, і розділити їх можна тільки за сутністю, а не за виглядом, що зробить власник поля, тобто Господь у жнива.

Отож, Матвій розкриває істину про те, що тільки віра може дати людині спасіння, та тільки віра є цінністю, яка надає людині ваги, при зважуванні для небесної житниці. В цьому контексті Матвій прослідковує постійне протиборство Ісуса із релігійними лідерами того часу, та слідуючи за Марком, вказує на ідентичність Його у вченні, яке полягало у формуванні думок людини, а не оболонки, яка не здатна спасти людину.

Контекст усієї Біблії

Починаючи з Євангелій, які описують паралельні за тематикою, часом і змістом історії, та завершуючи найвіддаленішими книгами Старого Заповіту, Біблія говорить про внутрішній стержень, віру, яка надає людині можливість для спасіння (див. Мк.5:34, 10:52, Лк.7:50, 8:48, 17:19, 18:42).

Цитуючи Старий Заповіт, Павло у своїх посланнях відкриває ту ж істину. Так, «повірив Авраам Богу, і це було залічено Йому в праведність» (пор. Бут.15:6, Рим.4:3, Гал.3:6, 3:9, 11:11).

Віра відкриває людині не тільки шлях до спасіння, а й до всіх благословень (Рим.8:32).

Приймаючи Ісуса вірою, людина отримує в додаток спадок ― благословення (Гал.3:18).

Ця ж ідея простежується в Старому Заповіт (Дан.5:27). У царя Валтасара не знайшлося того внутрішнього, що могло його врятувати. На противагу Валтасару Рахав, згадана в Євр.11:31, змогла врятуватися вірою.

Петерсон говорить про те, що віра ізраїльтян, яка перевела їх через Червоне море, як по суші, оперта на обітницях Бога, які Мойсей доніс до них (напр. Вих.14:13 ― 14). Єгиптяни, які кинулися переслідувати їх, не керувалися при цьому вірою, а тому їх наздогнав суд Божий.

Далі наводяться два приклади віри, яку проявили ізраїльтяни в період завоювання землі обітованої. Вірою впали стіни Єрихона, тому що ізраїльтяни підкорилися дивній волі Бога та сім днів обходили стіни Єрихону (Нав.6).

Віра блудниці Рахав висловилася в її готовності надати гостинність ізраїльським розвідникам (Нав.2:8 ― 11). Вона боялась Бога Ізраїлю, а не царя Єрихону та не згинула з невірними.[9]

Найбільш цікавим з богословської точки зору тут є порівняння опису проповіді Ісуса про те, що оскверняє людину в Євангеліях від Марка та Матвія. Марк описав це більш радикально, а Матвій, імовірно для того, щоб зробити цей текст більш прийнятним для єврейських християн, які, без сумніву, продовжували дотримуватися дієтичних законів, уникнувши слів «немає нічого, що могло б (осквернити людину)».[10]

Богословський аналіз

В уривку чітко простежується тема спасіння. Тут протиставляється дві групи людей, одні з яких можуть спастися, інші ― ні. Фарисеї, які покладаються на свої справи, загинуть, бо, виконуючи закон, даний людьми, порушують Божий ― закон віри, без якої догодити Богу неможливо (Євр.11:6).

Безпосередньо уривок вказує лише на тих, хто загине, та чому (Мв.15:14), а необхідність віри, й долю людей, які на неї покладаються розкриває контекст, зокрема Мв.15:21 ― 28. Ханаанеянка не виконувала жодних обрядів. Більше того, її предки були найзапеклішими ворогами Божого народу, але віра зробила її частиною Божого народу, та співучасницею спасіння.

Таким чином розкривається парадокс спасіння, яке не залежить від релігійності, обрядової скурпульозності, походження, а від того, чим наповнене серце.

Тема лідерства відкрита через засудження сліпоти фарисеїв, які, претендуючи на роль вождів, не мали уявлення про істинну релігію. Така релігійна сліпота не дозволить навчити інших більшому, тому лідери церкви повинні глибоко розуміти суть релігії, бо від цього залежить як їх доля, так і доля тих, хто за ними слідує.

Природа гріха, згідно слів Ісуса значно глибша, ніж справи, які робить людина. Гріх ― це стан серця, те, чим воно наповнене. Це те, про що людина думає. Про це Ісус казав ще й у Нагірній проповіді (Мв.5:28). Думка, або почуття, допущене волею людини, стан людини може бути гріхом, і його прояв назовні лише справа часу. А порушення ритуальних законів, виконання яких не вимагає Бог, не є гріхом.[11]

Крім того, євангелист Матвій заглиблює нас у сутність людського єства, розділяючи зовнішню його частину, та внутрішню. Тіло не є місцезнаходженням, чи джерелом гріха. Забруднившись фізично людина не може стати гріховною. Гріховною людину робить серце, наповнене гріхами, перерахованими в Мв.15:19. Ствердження, що з серця виходять думки говорить про те, що серце ― центр розумової діяльності людини. Це узгоджується із вживанням терміну «серце» в Новому Заповіті та Біблії в цілому.

Відповідаючи учням на питання стосовно спокушення фарисеїв, Ісус розкриває картину майбутньої долі таких людей ― виривання з коренем, тобто вічна загибель. Якщо зрізання рослини дає їй можливість відновитися, пустивши пагінці, то виривання з коренем не залишає такої перспективи. Тобто грішники безслідно загинуть раз і навіки. Така участь людей, котрі проростили в собі насіння, тобто вчення не від Бога, та стали будяком, замість збіжжя, яке проростає з Господнього насіння.

Заключення

Як видно із виконаного аналізу, людину оскверняє чи освячує не виконання, чи порушення обрядів, а стан серця, як цінність для Бога. У багатьох людей зовнішньо досконале життя, але в душі гіркі порочні думки.

Ісус навчає, що виконання навіть усіх зовнішніх та видимих норм не викупить серця, в якому панують гординя, злоба, та розпусні думки. Для Бога важливо не стільки те, як ми вчиняємо, а те, чому ми це робимо, не те, що ми фактично робимо, а те, що хочемо зробити в глибині свого серця. Про це свого часу гарно сказав Фома Аквінський: «Людина бачить справи, а Бог бачить наміри».

Ісус не відкидав старозаповітних постанов, а лиш засуджував їх зловживання. Він вважав, що навіть ретельне дотримання законів не звільняє людину від необхідності оновленого серця. Стан серця є ключовим фактором для досягнення спасіння, а духовна сліпота, притаманна людям, які покладаються на свої справи в цьому питанні, спричиняє загибель як сліпого, який веде інших за собою, тобто духовного лідера, так і того, хто за ним іде.

Автор – Тарас Вершило, бакалаврант богослов’я

[1]             Hagner D. Word Biblikal commentary Mattew 14 — 28 / Donald Hagner. — Dallas, Texas: by Word, Incorporated, 1995. — 646 с.
[2]             Kettel G. Theological dictionary of the New testament / Gerhard Kettel. — Stutgart, Germany: W. Kohlhammer Verlag, 1974. — 1235 с.
[3]             Там же
[4]             Там же
[5]             Там же
[6]             Там же
[7]             Hagner D. Word Biblikal commentary Mattew 14 — 28 / Donald Hagner. — Dallas, Texas: by Word, Incorporated, 1995. — 646 с.
[8]             Там же
[9]             Peterson D. Послание к евреям / David Peterson // Новый библейский комментарий / David Peterson.
[10]            Там же
[11]            Основи віри [Електронний ресурс] // Західна конференція Церкви Адвентистів сьомого дня. ― 2015. ― Режим доступу до ресурсу: https://westadvent.org.ua/basics_of_faith/doctrine_church/

Що сквернить людину в Матвія, 15:10 — 20