Як радянська влада впливала на обряд хрещення волинських протестантів?

Відносини християнських деномінацій з Радянською владою були складними, а часом і драматичними. З одного боку релігійні громади намагались задовольнити духовні потреби вірян за допомогою друкованої релігійної літератури, відправу богослужінь та обрядів: хрещення, вінчання, похорони, хліболамання тощо. З іншого боку державні органи різними способами перешкоджали проведенню цих обрядів, ти самим вони ускладнювали життя віруючих та прагнули припинити діяльність молитовних будинків. Невеликі протестантські громади опинялись у скрутному становищі. Їм перешкоджали проводити служіння, накладали штрафи та арештовували майно, позбавляли можливості здобувати вищу освіту, звільняли з роботи та намагалися контролювати усю їхню діяльність.

Випадок який стався в селі Дроздні, Ковельского району, в 1960-ті роки яскраво ілюструє це твердження. Так мешканець села Юхімчук Фадей Савович, отримавши усі дозвільні документи, збудував власний будинок [1], частину якого вирішив здавати для проведення богослужінь громаді Адвентистів сьомого дня, на що укладений договір від 30 квітня 1955 р. [2]. Через деякий час, 16 січня 1961 р., за рішенням районного народного суду цю частину будинку конфіскували на користь держави [3]. Багаторазові скарги та апеляції не задовольняли [4], аж поки за рішенням виконкому Ковельскої районної Ради депутатів трудящих № 449 від 13 вересня 1965 р. вирішено продати йому конфісковану (1/2) частину будинку по її балансовій вартості, а саме за 434 карб [5]. Через ці цілеспрямовані дії радянської влади релігійна громада втратила приміщення, де проводила богослужіння. Це ускладнило і до того нелегкі умови її існування в цьому регіоні.

В особливо скрутному становищі опинилися керівники релігійних громад, які звершувати працю в несприятливих радянських умовах. Їм доводилось будувати відносини з представниками держави, які вважала релігію «пережитком минулого», яка з часом зовсім зникне [16, с. 412]. Щоб звершити релігійний обряд громада або служитель письмово зверталися з проханням дозволити його проведення до уповноваженого у справах релігійних культів.

Наприклад, 5 травня 1951 року в одному із звернень адвентистська громада села Чорний Потік просила дозволу провести обряд хліболамання: «Громада АСД села Чорний Потік повинна здійснити ламання хлібу 5 травня 1951 р. Тому я прошу Вашого згоди. Щоб вийти громадянину Хімінець Івану Васильовичу для здійснення цього Євангельського обряду» [6]. В загальному відповідь уповноваженого виглядала так: «Справжнім повідомляю, що проведення релігійно-обрядової служби «хліболамання» у вашій громаді дозволяється. Провести його дозволено пресвітеру громади» М. Распутько [7].

Такого роду листи писали громади відносно усіх обрядів. Наприклад, церква АСД в місті Мукачево звернулася 15.09.1962 року до уповноваженого, просячи його дозволу на звершення обряду охрещення: «Громада АСД яка знаходиться у м. Мукачево має намір здійснити 15 вересня 1962 р. охрещення на що просить Вашої згоди» [8].

Отже, керівники релігійних громад могли шукати можливості та балансувати між інтересами членів церкви, які могли мати не зовсім помірковану позицію щодо антирелігійної діяльності радянської влади, та представниками влади, щоб мати хоча б обмежену, але «свободу» служіння. Коли члени церкви не мали змоги побудувати позитивний діалог з представниками влади, виникали проблеми у всієї релігійної громади. Наприклад, якщо в супереч положення, згідно якого проповідувати на релігійних зборах міг лише служитель культу, кандидатуру якого затвердили і який мав довідку від уповноваженого у справах релігійних культів, проповідувала неузгоджена з владаю людина – це могло привести до закриття молитовного будинку і позбавленню реєстрації.

Ось зразок такого погодження: «Рада в справах релігій і ми не заперечуємо проти того щоб в Закарпатській області був ст. пресвітер адвентистів сьомого дня. Просимо повідомити намічену і погоджену з відповідними органами кандидатуру. Уповноважений Ради в справах релігій по УССР К. Литвин [9].

Підняли питання про зняття з реєстрації обласного служителя І. Хімінця після хрещення в домашніх умовах, хворої, молодої дівчини Василини Варцаби, пресвітером громади Іваном Куріляком, яке здійснили без узгодження з владою і отриманням від неї дозволу на обласному рівні [10]. Як згадує про особливості хрещення пастор М. Жукалюк, який народився на Волині в 1932 р. в селі В. Порск:

«Особливий тиск на пастора був учинений в 1957 р., коли 17 осіб побажали прийняти хрещення і приєднатися до Церкві АСД. Почались дослідження і перевірка спецслужбами легітимності поданих заяв. Уповноважений в СР зажадав список кандидатів з усіма анкетними даними … Такий самий список потрібно було відіслати і до Києва. Почався шантаж і виклики окремих заявників до уповноваженого. Декого просто викреслили (студентів) зі списків. Лише після кількох місяців бюрократичних маніпуляцій на скорочений варіант списку був даний дозвіл на хрещення, і то в досвітній час та подалі від людських очей. На хрещені був представник місцевої влади для контролю в дотриманні узгодженості» [13, с. 295-296].

Як зазначають і радянські джерела обряд хрещення в протестантських громадах проводили, коли людина досягала дорослого віку: «Обряд хрещення, в розумінні адвентистів, є виразом посвячення людини в нову віру … що повинно означати відхід його від «грішного» світу. Виходячи з цього, хрещення здійснюється не над немовлятами, а над дорослими людьми, які досягли повноліття. Прийняти хрещення може людина, яка свідомо обрала собі віру …» [12, с. 199]. Також протестанти сповідують хрещення повним зануренням в воду. В одному з антикварних видань, початку ХХ ст. говориться: «Крім священного Писання, ми адвентисти сьомого дня, не маємо інших правил віри. … Охрещений опускається у воду один раз, в ім’я Отця, Сина і Святого Духа» [ 15, с. с. 3, 9].

Також нам доступний унікальний документ з приводу хрещення у громаді села Дроздні, Ковельского району, Волинської області. Цей лист є відповіддю на прохання громади надати дозвіл на хрещення кількох осіб від уповноваженого Всесоюзної ради Адвентистів сьомого дня в Україні Федіра Мельника [14, с. 221]. Лист датований 30 червня 1954 роком і відправлений з міста Києва. У листі Мельник пише, що ознайомлений зі списком кандидатів на хрещення і переглянувши його дає погодження на здійснення обряду для шістьох осіб.

Книга церковного членства громади села Дроздні з 1945 р. дає нам додаткову інформацію відносно кандидатур [17]. Так Іван Діскій та Олександра Діская мешкали в місті Ковелі. Їм було відповідно 32 та 26 років. Федорук Н. С. мешкала в селі Стебле, Ковельского р-ну, їй було 32 років. Бірук М. В. в книзі церковного членства записаний, як Бірюк М. В. Жителька села Дроздні, 18 років, Солодун Н. С. 21 рік, село Дроздні, Петрук М. Д. 18 років, село Дроздні.

Також із книги церковного членства дізнаємось, що обряд хрещення відбувся 4 вересня 1954 року приблизно через місяць після отримання дозволу. Слід звернути увагу, що усі хрещенні були зрілого віку, але не було старших людей, про що постійно зауважували у радянські часи, нібито релігійними є переважно старші люди. Також з книги ми дізнаємось, що найбільше хрестилося у цій громаді 1943 року, 21 чоловік, коли в інші роки ця цифра ледь сягала десяти. Далі у листі ретельно перераховуються умови хрещення, яким повинні відповідати ті, хто бажає прийняти хрещення. У першому пункті йдеться про життя охочих прийняти хрещення, чи живуть вони згідно з Євангельськими принципами, чи згідні вони із вченням церкви . Після ретельної перевірки, якщо хтось не живе по цим принципам, його хрещення відкладали на наступний раз.

Радянська історіографія з цього приводу зазначає: «Духовному закабалення віруючих підпорядкований і ретельно розроблений адвентискій культ» [12, с. 197]. І хоча з автором можна не погодитись з точки зору «закабалення віруючих», але з тим що був «ретельно розроблений адвентистський культ» можна. Члени релігійних громад мали заборонену релігійну літературу, яка підпільно друкувалась, в якій чітко сформульовані доктринальні засади Адвентистів сьомого дня. І той, хто бажав хреститись, мав досконало їх знати.

Слід звернути увагу на серйозне ставлення до своїх релігійних переконань вірників цієї конфесії. Так мешканець села Дроздні В. Новосада, 1924 року народження, якого за відмову іти в ліс до партизан воювати з советами, повели розстрілювати, однак його не розстріляли, за нього заступились односельчанка, яка була сестрою ватажка цієї групи, тому його відшмагали шомпалами і відпустили. Коли прийшла радянська влада і його хотіли взяти до армії, він відмовився тому що він через релігійні переконання не бере в руки зброю. Його засудили і відправили в табори на 10 років. Цей випадок свідчить про відповідальне ставлення до своїх релігійних переконань цієї конфесії.

У другому пункті, зазначеного документа, сказано, що хрещення треба звершувати до восьмої години ранку, або ввечері після роботи, але ні в якому разі не в робочий час. Із свідчень членів адвентистської церкви, держава часто не дозволяла проводити хрещення і звершувати його вночі у чорних халатах. Були випадки, коли хрестили взимку в ополонці. Варто зауважити, що богослужіння перед хрещенням треба було звершувати у молитовному будинку, а перед звершенням обряду необхідно-було попередити уповноваженого ради з справ релігійних культів області та місцеву владу. У разі виникнення проблем під час хрещення з боку місцевих органів влади, слід-було повідомити уповноваженого та духовний центр, розташований в місті Києві.

В подібному документі за 1953 р. ми можемо знайти додаткову інформацію. Треба-було звершувати хрещення до шостої години ранку, а не до восьмої, як в попередньому документі, що підкреслено додатково ручкою. Також є цікавим інформація щодо місця хрещення. До місця хрещення слід йти невеликими групками по дві або три людини. З охрещеним повинен йти пресвітер громади та ще дві людини, які будуть допомагати при служінні [11].

Отже, дослідженні документи з одного боку відкривають нам труднощі, які мали протестантські громади Волині в Радянський період, як складно було їм проводити релігійні обряди, особливо служіння хрещення. З іншого боку, ми прослідковуємо взаємозв’язок між громадою та державою. Протестанти Волині різними способами намагались уникнути проблем і непорозумінь зі сторони влади та прагнули зберегти моральну чистоту власних релігійних переконань, оскільки до обряду хрещення допускались люди зрілого віку і власним життям доводили, що їх віра базується на твердій основі.

Анатолій Тершак
Магістрант Національного університету «Острозька академія»

Список використаних джерел

Разрешение № 62 исполнительного комитета Ковальского районного Совета депутатов трудящихся Волынской области от 15 декабря 1953 г.
Договор между Юхимчук С. И. и общиной Адвентистов Седьмого Дня в селе Дроздни, в лице Павлюка А. В. и др. от 30 апреля 1955 г.
Ухвала. Справа № ? 1961 р. Категорія: Загальнопозовна. Головуючій у І інстанції В. Зоря.
Министерство юстинции УССР. Волынский областной суд. 25 лютого 1961 г. № 520. Верховный суд Української Радянської Соціалістичної Республіки. 27 березня 1965 р. № 06-4996 Ж 65.
Рішення виконкому Ковельскої районної Ради депутатів трудящихся № 449 від 13 вересня 1965 р.
Лист від 12.04.1951. Уполномоченному Совета по делам религиозных культов при Совете Министров Союза ССР Распутько.
Лист від 16.12.1955. Уполномоченый Совета по делам религиозных культов при Совете Министров Союза ССР Распутько.
Лист від 3.09.62. Уполномоченному по делам религиозных культов при Закарпатском обл. исполкоме тов. Соломатину.
Уповноважений Ради в справах релігій при Раді Міністрів СРСР по Українській РСР. № 530 від 5.ІХ. 1968 р.
Заключение от 8.07.1959. Уполномоченного Совета по делам религиозных культов при исполкоме Закарпатского обл. Совета депутатов трудящихся.
Лист від 09.07.1953. В церковный совет общины А.С.Д. с. Дроздни. Киев 9 июл. 1953 г. Мельник.
Белов А. В. Адвентизм. Второе издание / А. В. Белов. – Москва: Издательство политической литературы, 1973. – 242 с.
Жукалюк М. А. Крізь бурі, шторми, лихоліття. До 120-літнього ювелею адвентизму в Західній Украхні / Микола А. Жукалюк. – Київ: Джерело житття, 2009. – 544 с.
Жукалюк Н. А. Вспоминайте наставников ваших (история Церкви Адвентистов седьмого дня в личностях) / Николай А. Жукалюк. – Киев: Джерело житття, 1999. – 672 с.
Краткое разъясненіе принциповъ общины адвентвстовъ седьмого дня оставшіеся вѣрным старымъ основамъ. Брошура пошкодженна, немає політурки і останньої сторінки тому неможливо вказати назву видовницвта та рік видання, приблизно це початок ХХ ст. дивлячись на орфографію. Сторінок приблизно 29.
Настольная книга атеиста. Издание шестое, исправленное и дополненное – Москва: Политиздат, 1981. – 448 с.
Церковная книга общины Адвентистов Седьмого Дня. Село Дроздни
Ковельского района. Волынской области. 1945 г.