Євангельський протестантизм в Україні: пошуки нової парадигми Церкви

Узагальнено статистичні дані, які розкривають сучасний стан протестантизму в Україні, засвідчуючи уповільнення динаміки його розвитку в останнє десятиліття. Автор висвітлює деякі причини зниження ефективності протестантської місії та звертає увагу на їх аналіз з боку євангельських Церков. Ідеться, зокрема, про осмислення ними образу Церкви-місії, який сприятиме піднесенню духовної освіти, соціального служіння, професійної активності та громадянської позиції віруючих.

Ключові слова: Україна, протестантизм, муніципальна церква, євангельська місія, духовна освіта, біблійні принципи у бізнесі, громадянська позиція віруючих 500-річний ювілей Реформації спричинив появу в Україні нових видань з історії світового та, частково, вітчизняного протестантизму. Це і монографічні досліджен- ня [наприклад, 1], і збірники статей та матеріалів конференцій [як-от 2; 3; 4; 5]. На сайті Рефо-500 побачило світ чимало наукових і популярних текстів, а на сторінках альманаху під промовистим заголовком “Протестанти. Надбання України” [6], який підсумував діяльність протестантів за роки незалежності країни, наведено багато ці- кавих фактів. Водночас значно менше уваги приділялося науковому аналізу сучасного українського протестантизму, і наразі відсутні релігієзнавчі студії, що висвітлювали б його актуальні проблеми, тенденції та перспективи розвитку.

З огляду на це, з’ясування процесів, що відбувалися в останнє десятиліття у протестантському середовищі, є вельми актуальним. А оскільки деякі експерти переконують у постійному зростанні чисельності прихильників конфесії в Україні¹, важливими є також звернення до статистики і соціології та виявлення змін, які при- ховані за цифрами. Особливе зацікавлення викликають євангельські громади, котрі демонструють найкращу динаміку розвитку.

Звернімося до інформації, яку подають українські та зарубіжні соціологічні служби, Державний департамент у справах релігії і національностей Міністерства культури України (далі – Департамент)², а також окремі протестантські громади і церковні об’єднання (хоча їхні повідомлення доволі фрагментарні). Порівняємо ці статистичні дані з результатами попередніх авторських спостережень за трансфор- маціями протестантського ландшафту країни [10].

¹ “В Украине протестанты наступают на пятки православным” [7], “Через сумніви у православній церкві все більше українців переходить до протестантів” [8] і т. д. А за оцінками видавців альманаху, число протестантських громад в Україні за роки незалежності зросло на 258 %, і за цим показником конфесія випереджає інші релігії [9].
Отже, попри давню історію і, дійсно, досить представницьку кількість громад, протестантизм в Україні залишається сталою релігійною меншиною. На перший

² Тут і далі автор спирається на публічні звіти Департаменту, опубліковані на сайті Релігійно-інформаційної служби України впродовж 2010–2018 рр.

 

погляд ситуація виглядає парадоксально. Відповідно до звітів Департаменту, 2018 р. протестанти різних течій³ мали 9 880 громад, що становить 28,5 % від 34 637 громад усіх традиційних і новітніх релігій. За цим показником їх випереджають лише право- славні спільноти, яких на конфесійному атласі України найбільше, – 54,6 %⁴ [11]. Але своїм загальним числом віруючі-протестанти істотно поступаються і православним, і католикам. Різні соціологічні служби фіксують: осіб, котрі відносять себе до спо- відників протестантизму, в Україні від 1 до 3 %. Конкретизуємо ці цифри.

Більшість соціологічних опитувань в Україні у 2000-х рр. засвідчувало близько 2 % протестантів. Протягом 2010–2018 рр. цей відсоток радикально не змінився. Наприклад, журнал “Український тиждень”, посилаючись на відомості Інституту соціології Національної академії наук України, у 2010 р. відніс до “протестантів, баптистських і харизматичних церков щонайменше 2,5 % населення країни” [12]. А згідно з опитуванням у 2015 р. групи компаній – “Рейтинг”, SOCIS, Центр Разумко- ва і Київський міжнародний інститут соціології, тільки 1 % респондентів вважали себе протестантами, найбільше їх було зафіксовано в Рівненській (5 %), Волинській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій, Київській і Донецькій областях [13]. Ця ж дослідницька група через декілька років виявила серед опитуваних 1,2 % про- тестантів [14]. На початку 2018 р. Центр Разумкова вперше узагальнив динаміку релігійності населення України за останнє десятиліття. Зокрема констатувалося, що кількість сповідників протестантизму коливалася від 1,9 % у 2010, 0,8 % у 2013, 1 % у 2014, 1,9 % у 2016, 0,8 % у 2017 – до 2,2 %⁵ у 2018 р. Отже, приріст за дев’ять років становив 0,3 %, територіально ж протестанти розподілилися по Україні так: 5,3 % – у Західному регіоні, 2,9 % – у Південному, 1,7 % – у Східному, 0,8 % – у Центральному [16]. Дещо більший показник – 3 % – зазначила 2016 р. Компанія ТОВ “Тейлор Нельсон Софрез Україна” [17], через два роки ще вищий – 4 % – до- слідницький центр Pew Research Center [18]. А ось у найновіших, кінця 2019 р., до- слідженнях Центру Разумкова прихильників цієї конфесії знову виявилося менше, ніж торік: лише 1,8 % [19].

Певні відмінності в наведених даних цілком зрозумілі, адже 1–2 % – звичайна статистична похибка в соціології. Стосовно ж протестантів, то їх до того ж іноді складно ідентифікувати – з огляду на розмаїття, парацерковний статус деяких спіль- нот, що діють як місіонерські, освітні, тренінгові, філантропічні, а також наявність різних синтетичних моделей, як то Київська іудейсько-адвентистська громада “Beit Shalom” чи Українська реформаторська православна церква, створена позбавленим сану священником, висвяченим на “апостола православного відродження” нігерій- ськими пасторами-харизматами.

Невелика кількість протестантів не мотивує українську соціологію на спеціальне дослідження: деякі опитування класифікують їх як “просто християн” або “віруючих

³ До них у звітах віднесені також Свідки Єгови, мормони, молокани, хоча така класифікація викликає дискусії у світовому релігієзнавстві.

⁴ Задля об’єктивності беремо до уваги не тільки великі, а й малі православні спільноти, на зразок істинно-православних християн або старообрядців.

⁵ Натомість у кінці 2018 р. SОCIS, Центр Разумкова і Київський міжнародний інститут соціології повідомляли вже лише про 1,2 % протестантів і євангеликів [15].

інших конфесій”. І зрозуміло, чому вражаюче число громад істотно не впливає на відсоток протестантів у релігійній популяції країни. Православні і греко-католицькі церкви за кількістю парафіян у 3–4 рази (а в сільській місцевості і більше) переважа- ють середньостатистичну протестантську громаду. Помітно численними є зазвичай євангельські спільноти, насамперед у столиці та мегаполісах.

Як бачимо, за роки незалежності України протестантам не вдалося істотно роз- ширити коло своїх прихильників. А за останнє десятиліття динаміка інституційного зростання протестантизму, яка в 1990-х рр. сягала, і знову передовсім у євангельських течіях, до 200 % на рік, у 2008–2009 рр. – 3–5 % [20], помітно уповільнилася. Так завершився той “бум”, який переживало протестантство після розпаду СРСР, коли чимало його адептів вийшли з підпілля, повернулися з тюрем, а деякі заборонені ра- дянським режимом Церкви відновили свою діяльність, коли Україна відчинила двері для зарубіжних місіонерів, і в храми й молитовні будинки потягнулися й невіруючі, спраглі духовної свободи. Як наслідок, відповідно до звітів Департаменту, 2012 р. протестанти налічували 27,7 % усіх релігійних громад України, 2013 – 26,8 %, 2014 – 27,8 %, 2016 – 28,6 %, 2018 – 28,5 %. Такі назагал помірковані темпи поступаються попередній динаміці, адже в 1985-1995 рр. питома вага протестантських спільнот у релігійній мережі України зросла з 17,2 до 24,3 % (тобто на 7,1 %), у 1997–2008 рр. – з 24,7 до 27,7 % (на 3 %) [21, p. 274]. На цьому тлі дуже незначним виглядає приріст у 0,8 % за вісім років.

Уповільнення темпів розвитку хвилює різні Церкви і громади. На думку деяких протестантських аналітиків, воно відображає кризу протестантської місії, пов’язану з масовим від’їздом закордонних місіонерів, які допомагали українцям у перші роки державної незалежності. Не всі протестантські спільноти виявилися готовими до са- мостійної євангелізації, оскільки бракувало і професійних кадрів, і ресурсів. Чимало молодих віруючих, що були скеровані на навчання за кордон, не повернулися. Консер- вативні громади, які складають велику частину протестантського братства, особливо в селах і містечках, тяжіють до архаїчних методів євангелізації, що вже не спрацьовують у сучасному динамічному соціумі. Лідери молодіжних громад, за браком досвіду та бого- словської освіти, грішать націленістю на швидкий результат і некритичне сприйняття “західних стандартів” євангелізації, що не враховують автохтонні культуру і традиції. Ба більше: баптистський богослов Михайло Черенков, віцепрезидент “Місії Євразія”, вважає, що пострадянські протестанти втратили “місіонерське бачення Церкви” і ті “унікальні можливості”, котрі отримали після падіння комунізму [22]. Цей песимізм посилюють випадки переходу протестантів на православ’я чи католицизм або й навіть розчарування віруючих у релігії [23]⁶. Церковні керівники визнають подібні факти у приватних розмовах, однак їх публічне обговорення відсутнє.

Проблема осучаснення протестантської місії об’єднала делегатів “Форуму 20”, що відбувся 2011 р. в Києві за ініціативи міжпротестантської Асоціації “Духовне

⁶ Неабиякий резонанс у протестантських колах мав перехід на православ’я керівника (у 2009–2010 рр.) Державного комітету у справах національностей та релігій України, заступника голови Християнсько-демократичного союзу баптиста Юрія Решетнікова, якого предстоятель Української православної церкви митрополит Онуфрій нагородив у 2018 р. орденом препо- добного Іова Почаївського. відродження” [доповіді учасників конференції див. 24]. Форум стимулював критич- не обговорення недоліків євангелізації в церквах і на сторінках релігійних видань. Сформована генерація національних богословів осмислює нині сутність і завдання сучасного благовістя. На переконання баптистського теолога з Одеси Сергія Санніко- ва, мовиться не стільки про ефективні методи і технології, скільки про нове розуміння Церкви і християнина як співпрацівників у перетворенні світу. Богослов обґрунтовує поняття Церкви як місії, духовної освіти як місії, соціального служіння як місії, про- фесії як місії, громадянської позиції як місії [25]. Церковні лідери також називають проблему євангелізації найбільш пріоритетною. Адже, за словами керівника Комітету зовнішньої місії Всеукраїнського союзу Церков євангельських християн-баптистів (ВСЦ ЄХБ) Володимира Кондора, “місія – це ДНК Церкви”, “якщо Церква не живе місією – вона не розвивається” [26]. Ефективне благовістя стає тим чинником, який визначає майбутнє українського протестантизму.

Перший принцип: Церква як місія. У сучасному світі Церква не замикається в собі, а виходить за “огорожу”. Протягаючи руку людям, вона сама наповнюється тими смислами, які зростають у їхніх почуваннях і надіях. “Нова парадигма Церкви”, стверджує координатор освітньої програми “Школа без стін” Костянтин Тетерятніков, “лише формується” в євангельському середовищі, але вже набуває певної конкретики [на цю тему див. 27; 28].

Прототипом нової еклесії, як вказують учасники дослідження проблем євангель- ської місії, ініційованого 2014 р. Асоціацією “Духовне відродження”, може стати Біблійна церква в Ірпіні (під Києвом). Заснована молодими лідерами, вона відійшла від прийнятого в українському баптизмі стереотипу консервативної громади з дик- татом пастора, жорстким етосом, акцентом на богослужінні. Ірпінська церква втілює ідею муніципальної спільноти, орієнтованої на містян і створення простору для по- зацерковного спілкування, молодіжного служіння та благовістя християнських родин і домашніх груп⁷. Церква розвивається як “Community Church” – саме така модель здатна максимально розкрити її місійний потенціал. Ламають традицію “церковної огорожі” і п’ятидесятницькі “Церква без стін” з Димитрова Донецької області та молодіжна спільнота “Нове серце” (Кременчук).

На погляд президента Асоціації підприємців-адвентистів України Юрія Барано- ва, не менш важливим є досвід першоапостольської Церкви [29], яка в очікуванні Христа являє Його славу своїми ділами, не просто “відгукується”, а “пропонує”. І при цьому зважає на інтереси конкретної людини та суспільного життя України. У протестантському середовищі розпочався справжній рух за створення моделей на- ціонального благовістя, котрі народжуються і в церквах, і, навіть більшою мірою, як індивідуальні чи колективні ініціативи. Це, наприклад, рух “Школа без стін”, що здійснює неакадемічну підготовку молодих лідерів і розробляє програми соціально орієнтованої місіології.

⁷ Ірпінська церква ініціювала з десяток дитячих, молодіжних і сімейних клубів, жіноче і чоловіче, спортивне й навчальне служіння, літні та зимові табори, заняття з християнської етики і профілактичні семінари в загальноосвітніх школах, благодійні заходи для біженців і вимушених переселенців зі сходу України, практикуми з місіонерства. Цією своєю роботою вона прагне зацікавити всіх мешканців невеличкого містечка.

Сучасна Церква інтенсифікує свою місію. Керівний комітет п’ятидесятницької Української церкви християн віри євангельської (УЦ ХВЄ) наприкінці 2015 р. опри- люднив наступальну стратегію, спрямовану на створення 400 нових громад упродовж п’яти років [30]. “Розподіліть цю цифру на усі регіони України, – пише старший єпископ Михайло Паночко, – і зрозумієте, що вона цілком прийнятна” [31]. І хоча за 2016–2017 рр. об’єднання прозвітувало лише про 16 новостворених осередків, його керівництво не втрачає оптимізму.

У творенні нової Церкви особливого значення набувають парацерковні організації. Учасники дослідження Асоціації “Духовне відродження” з’ясували, що 49 % громад у своєму служінні все ще “не взаємодіють з місіями, покладаючись на внутрішні ресурси”, і тільки 34 % співпрацюють з міжнародними місіонерськими структура- ми [32]. Тимчасом Церква і місія – єдиний живий організм. Випрацьовуючи модель Церкви-місії, українські євангелики звертаються до досвіду світового протестантизму. Відомо багато прикладів координації національних проєктів українських Церков із зарубіжними та їхньої співучасті в міжнародних програмах. Значна частина про- тестантських місій в Україні взагалі є філіями міжнародних – “Світло на Сході”, “Схід – Захід”, “Світло для народів”, “Товариство євангелізації дітей” та ін. Така кооперація, як видається, набиратиме обертів.

Другий принцип: євангельська школа як місія. Новий образ Церкви неможливий без нового типу вірянина. Задля досягнення свого “прориву” УЦ ХВЄ ініціювала в 2016 р. запровадження навчального курсу “Насадження нових Церков” у Євангельській теологічній семінарії (Київ). 2018 року на базі Церкви “Нове покоління” в Першо- травенську Дніпропетровської області відкрито відділення Інституту для підготовки молодих лідерів у сферах християнської освіти, церковного і суспільного служіння. Асоціація місіонерських Церков євангельських християн України проводить семінари благовісників для роботи в регіонах, що постраждали від військової агресії. А Між- народний центр християнського лідерства у Києві, заснований п’ятидесятниками і харизматами, оголосив своєю метою виховання “сучасних реформаторів України”.

Адвентистське братство розробило освітню мережу, яка відтворює різні рівні євангелізації. Це і богословські, і світські навчальні заклади. Вищу богословську освіту можна здобути в Українському адвентистському теологічному інституті (Буча під Києвом), середню – у Львівському теологічному та Буковинському біблійному (Чернівці). Вищу світську освіту, спрямовану на поєднання гуманітарних знань і навичок майбутньої професії з духовно-біблійними засадами виховання, пропонує Український гуманітарний інститут (Буча). Низовою, а насправді базовою ланкою цієї мережі є приватні початкові та середні загальноосвітні школи, засновані Україн- ським уніоном Церкви адвентистів сьомого дня у різних регіонах країни: “Академія мудрості” у Бучі, “Досвітня Зоря” у Києві, “Живе слово” у Львові, “Еммануїл” у Мукачеві, “Соломон” у Чернівцях та ін. Така структурованість покликана забезпечити тривалу і поетапну підготовку особи до самореалізації в різних царинах церковного і суспільного життя.

Особливим завданням протестантської школи стала підготовка благовісників, ко- трі працюватимуть для Церкви і за її межами. Більшість євангельських семінарій та інститутів мають навчальні програми з місіології, професійний рівень яких отримав визнання: Місіонерська школа Київського біблійного інституту (Київ) готує місіонерів з Грузії, Чорногорії, Боснії і Герцеговини, її випускники працюють у Росії, Білорусі, Казахстані, Киргизстані, Ізраїлі, Індії. Місіонерський інститут “Серце допомоги” в Тернополі спеціалізується на забезпеченні кадрами зарубіжних місій.

У перші роки після розпаду СРСР українські євангелики об’їздили всі постра- дянські країни, у т. ч. Карелію та Середню Азію, Кавказ і Сахалін. Сьогодні спосте- рігаємо нову хвилю “зовнішньої місії”, що сягає Монголії та Бразилії. 2017 року у складі ВСЦ ЄХБ перебувало 320 місіонерських груп і п’ять об’єднань української діаспори США і Канади, Австралії, Аргентини, Парагваю, Португалії. Молодий місіонер Михайло Резнік з Тернополя очолив українське відділення Міжнародної місії “Трансформація Африки”; його волонтери вирушили до Кенії, Сомалі, Ефіопії, Уганди, Танзанії. Маємо наочні приклади вписування українського протестантизму у світову християнську євангелізацію.

Третій принцип: професія як місія. Сприятливі умови розвитку протестантизму в незалежній Україні змінили його соціальне обличчя. З одного боку, відкриття ба- гатьох семінарій сприяло підвищенню освітнього рівня церковних лідерів і їх омо- лодженню. З іншого – в протестантизм прийшли освічені, соціально активні люди, достатньо успішні у своїх професіях. Так відкрилися нові можливості позацерковної євангелізації та суспільної інтеграції. Ідея поєднання принципів християнської ети- ки і професійного покликання знайшла втілення у створенні асоціацій християн- професіоналів (бізнесменів, юристів, педагогів, медиків, психологів, журналістів, митців, спортсменів) – організацій, в яких протестанти є чи не найбільш помітними. Існують і конфесійні об’єднання підприємців, і міжпротестантські – наприклад, “Місія в професії”, що розвивається як рух, який “згрупував лідерів наступного покоління для свідчення про Христа і суспільні зміни” [33].

Соціологічні дослідження ще за радянського режиму визначали “сектантів” най- сумліннішими працівниками. У ринковій Україні протестантська трудова етика стала популярною темою економічних аналітиків, а консервативні євангельські громади відмовилися від погляду на підприємницьку активність як конкурентну релігійному сумлінню віруючих. Чесноту професійної відповідальності доповнили нові, що теж не суперечать духу Біблії: прагнення кар’єри, матеріального достатку, суспільного визнання. Адже трудова ревність особи є служінням для Господа, життєвий успіх – це Його прославлення. Досягнення багатства, вважають харизмати, треба розуміти як особливе благословення від Бога.

Однак ці дари неможливі без дотримання біблійних заповідей. Ідеться, отже, про роль Церкви – через своїх репрезентантів – в актуалізації етичних норм у про- фесійних, а відтак і суспільних відносинах. Богословське осмислення професійної євангелізації представляють тематичні збірники “Місії Євразія” [34; 35], її практич- ну дієвість ілюструють приклади фінансування протестантами-бізнесменами шкіл і реабілітаційних центрів, кооперативів і дитячих будинків. Протестантські лікарі, юристи, вчителі надають безкоштовні послуги населенню, митці проводять добро- чинні виставки, бізнесмени – майстер-класи для навчання навичок пошуку роботи,

 

створення робочих місць, налагодження взаємин у колективі. Скажімо, “Лабораторія краси”, ініційована сестрами харизматичної Церкви “Нове покоління” в Новомосков- ську Дніпропетровської області, навчає самотніх матерів основ перукарського фаху [36], а працівники вегетаріанського ресторану “Шпинат”, відкритого адвентистами в Чернівцях, убачають своє покликання в піклуванні про здоров’я містян [37].

Біблійна максима спонукає протестантів-професіоналів до участі в антикорупцій- них урядових програмах і громадських організаціях. Баптист Віталій Шабунін очолив Центр протидії корупції, з яким співдіють активісти різних протестантських Церков. Така діяльність заохочується Церквою як вияв відповідальної громадянської позиції. Четвертий принцип: громадянська позиція як місія. Сьогодні у багатьох містах відбуваються масові заходи протестантів, які привертають увагу до проблем, що потребують громадського вирішення. Це, зокрема, марші на підтримку сімейних цінностей, виступи проти забруднення довкілля, екуменічні акції. Це і різні локальні ініціативи – як-от підтримка протестантами єврейської громади Івано-Франківська в її праві встановити меморіальний знак жертвам Голокосту на Ринковій площі [38]. І масштабні й довготривалі акції, серед котрих також збір підписів по всій країні з вимогою заборонити марші ЛГБТ і зупинити популяризацію гендерної ідеології. Для

цього протестанти об’єднались у громадянський рух “Всі разом!” [39].

Громадянська свідомість привела протестантів у ряди учасників Революції гід- ності. Свою вірність ідеалу служіння ближньому вони засвідчили волонтерською допомогою протестувальникам, а нині допомагають постраждалим від військового конфлікту. Пастор п’ятидесятницької Церкви “Добра звістка” Петро Дудник під час окупації Слов’янська вивіз 4 тис. мирних громадян, заснувавши центр для переселенців, а її віруючі евакуювали 12 тис. осіб з Дебальцевого, Донецька, Лу- ганська, Горлівки. Протестантські родини всиновлюють сиріт і створюють дитячі будинки сімейного типу; психологи й душпастирі Всеукраїнського євангельського капеланства працюють у “гарячих точках” на сході країни [40–42]. За визначенням політичних аналітиків, сповідники протестантської віри – це “справжні українські патріоти” [43].

Громадянська позиція набуває виразного політичного звучання. Можна навіть стверджувати про цілеспрямований похід протестантів у владу. Євангельські лідери публічно підтримують участь вірян у виборах до місцевих рад і парламенту. Адже, як наголошує президент ВСЦ ЄХБ Валерій Антонюк, “на всіх рівнях влади слід відстоювати принципи, які важливі для церков в Україні” [44]. Таким чином хрис- тияни зможуть ефективно впливати на суспільство. Тому все більше протестантів стає депутатами, головами районних і обласних рад, парламентарями, працівниками державних установ, членами політичних партій. На початку 2019 р. Міністерство юстиції зареєструвало статут Всеукраїнського собору, заснованого групою лідерів національних євангельських союзів. Її координатор – колишній голова Ради національ- ної безпеки та оборони України, баптистський пастор Олександр Турчинов запевняє, що Собор буде “об’єднанням релігійних і громадських організацій для забезпечення християнського шляху розвитку України” [45]. Утім, деякі оглядачі назвали цю подію початком створення протестантської політичної партії [46; 47].

Звісно, далеко не всі протестанти схвалюють такий похід у політику, критицизм молоді, радикальні зміни в церковному житті. Вони побоюються, що “нова Церк- ва” може зруйнувати “стару”, якій вдалося зберегти український протестантизм у часи найважчих поневірянь. Що краще – рішучі чи більш помірковані зміни? Це запитання хвилює учасників дискусій, котрі жваво точаться на сторінках багатьох протестантських видань.

“Наступальна стратегія” євангельського протестантизму в Україні породжує й інші запитання. Чи зможе він перебороти своє консервативне лобі й довершити роз- почату модернізацію? Чи здатен зупинити відтік кадрів за кордон? Чи витримають конкуренцію крихкі паростки протестантської трудової етики в суспільстві, яке пере- живає перманентну економічну кризу й залишається у списку корумпованих країн світу? І, врешті-решт, чи спроможна релігійна меншина стати реальною силою, що допоможе Україні у прагненні європейського прориву?

На ці запитання поки що складно дати однозначні відповіді. Проте саме їх осмис- лення сприятиме в подальшому вивченні українського протестантизму та прогнозу- ванні його перспективи.

 

1. Реформація в Україні. Поширення раннього протестантизму і становлення баптизму. Київ: Саміт-Книга, 2017. 416 с.
2. Любащенко В. Реформація і протестантизм: український контекст: зб. наук. статей. Київ: Саміт-Книга, 2017. 483 с.
3. Реформація-500: загальноєвропейський та український контекст. Львів: Логос, 2017. 112 с.
4. Реформація і трансформація суспільства: досвід минулого і виклики сучасності. Львів: Львівський медінститут, 2017. 274 с.
5. Реформація як суспільне явище: український вимір. Львів: Вид-во ЛНУ,
6. Протестанти. Надбання України. Що зробили християни за роки свободи в Україні. Київ: Поклик,
7. Мир вам. Христианский информационно-аналитический портал, 01.2012. URL: http:// mirvam.org/2012/01/08/в-украине-протестанты-наступают-на-пя/.
8. Під прицілом, 08.2013. URL: https://p-p.com.ua/news/36007.
9. Богданов О. Церковна діяльність за роки незалежності // Протестанти. Надбання України. Що зробили християни за роки свободи в Україні. Київ: Поклик, С. 4.
10. Lyubashchenko V. Protestantism in Ukraine: Achievements and Losses // Religion, State & Oxford, 2010. Vol. 38, n 3. P. 263–287.
11. Релігійні організації в Україні (станом на 1 січня 2018 р.). Дані Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України, 03.2019. URL: https://risu.org. ua/ua/index/resourses/statistics/ukr_2018/70440.
12. Буткевич Б. Війна церков // Тиждень. UA, 18.10. 2010. URL: https://tyzhden.ua/ Publication/7544.
13. Статистика религиозных убеждений в Украине, 03.09.2015. URL: http://ieshua.org/ statistika-religioznyx-ubezhdenij-v-ukraine.htm.
14. Опрос показал наиболее популярные религиозные конфессии в Украине, 06.2017. URL: http://news.bigmir.net/ukraine/1082857-Opros-pokazal-naibolee-popylyarnie-religioznie- konfessii-v-Ykraine.

 

15. Соціально-політична ситуація в Україні. Київ, вересень С. 29 (pdf). URL: http:// socis.kiev.ua/ua/2018_09.
16. Особливості релігійного і церковно-релігійного самовизначення українських громадян: тенденції 2010-2018 (інформаційні матеріали) (pdf). Київ, 22.04.2018. С. 13.
17. Украинцы и религия: интересная статистика, 29.06.2016. URL: https://24tv.ua/ru/
18. Eastern and Western Europeans Differ on Importance of Religion, Views of Minorities, and Key Social Issues, 29.10.2018. URL: http://www.pewforum.org/2018/10/29/eastern-and-western- europeans-differ-on-importance-of-religion-views-of-minorities-and-key-social-issues/.
19. Центр Разумкова: православными христианами считают себя почти 65 % жителей Украины, 04.12.2019. URL: https://mresearcher.com/2019/12/tsentr-razumkova-pravoslavnymi- hristianami-schitayut-sebya-pochti-65-zhitelej-ukrainy.html.
20. Сучасна українська політика: аналітичні доповіді Інституту політичних і етнона- ціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. Київ: ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України, С. 285.
21. Lyubashchenko V. Protestantism in Ukraine // Religion, State and Society. Oxford, 2010. 38. Issue 3. P. 265–289.
22. Черенков Постсоветские евангельские церкви в поисках подходящей миссиологии: глобальные тенденции и местные реалии // Богословские размышления. Одесса, 2011. № 12. С. 39–48.
23. Бывшие протестанты рассказали в Киеве, почему они перешли в православие, 02.2012. URL: https://www.religion.in.ua/news/ukrainian_news/14707-byvshie-protestanty- rasskazali-v-kieve-pochemu-oni-pereshli-v-pravoslavie.html.
24. Форум 20 (Двадцать лет религиозной свободы и активной миссии, материалы к дис- куссиям) / сост. и ред. М. Черенков. Киев: Дух і літера, 416 с.
25. Санников С. Богословское образование как миссия церкви в постсоветском обществе, URL: http://www.academia.edu/32379201/БОГОСЛОВСКОЕ_ОБРАЗОВАНИЕ_КАК_ МИССИЯ_ЦЕРКВИ_В_ПОСТСОВЕТСКОМ_ОБЩЕСТВЕ.
26. Українські місіонери – виклики, підготовка, географія, URL: http://www.baptyst. com/ukrayinski-misionery-vy klyky-pidgotovka-geografiya.
27. Миссия евангельских церквей в поиске эффективных национальных моделей: в объективе Украина, 18.04.2016. URL: http://jew.dp.ua/missiia-evangelskih-cerkvei-v-poiske- effektivnyh-nacionalnyh-modelei-v-obektive-ykraina.
28. Тетерятников К. Миссия Церкви в обществе в украинском контексте, 04.2016. URL: https://risu.org.ua/ru/index/studios/studies_of_religions/63169.
29. Бизнес и служение могут прекрасно дополнять друг друга, 16.12.2018. URL: https:// adventist.ua/byznes-y-sluzhenye-mogut-prekrasno-dopolnyat-drug-druga.
30. “400 нових церков за наступні 5 років” – таку стратегічну ціль озвучили члени Комітету ЦХВЄУ, 09.2016. URL: http://chve.org.ua/400-cerkon-za-5-rokiv-2/.
31. Михайло Паночко: “Реалізувати проект “400 церков за п’ять років” ми зможемо, якщо ідею підтримає кожен член церкви”, 06.2016. URL: http://chve.org.ua/intervyump400-2.
32. Тетерятников К. Возрождение миссионерского движения в Украине, 04.2017. URL: http://bez-sten.com/news/4028.
33. Что значит быть христианином на рабочем месте? 2018. URL: http://mission-in.pro/ resource/.
34. Вера и труд: христианская миссия и лидерство в профессиональной деятельности. Киев: Миссия Евразия, 2017. 320 с.

 

35. Служение профессиональным сообществам // Миссия Евразии: опыт и новые инициативы евангельских церквей. Киев: Миссия Евразия,
36. 100 матерей-одиночек бесплатно получат специальность на базе евангельской церкви, 07.2017. URL: https://risu.org.ua/ru/index/all_news/protestants/charismatics/67503.
37. В Черновцах адвентисты открыли вегетарианский ресторан “Шпинат”, 11.2018. URL: https://uuc.adventist.ua/v-chernovtsah-adventysty-otkryly-vegetaryanskyj-restoran-shpynat.
38. Протестанти Івано-Франківська підтримають єврейську громаду в протистоянні з міською владою, 18.04.2011. URL: http://www.firtka.if.ua/blog/view/protestanti-ivanofrankivska- pidrimaut-evrejsku-gromadu-v-protistoanni-z-miskou-vladou5444.
39. Руслан Кухарчук: “Ми фундаменталісти у тому сенсі, що захищаємо фундамент демо- кратії – права людей і сімей”, 09.2018. URL: https://www.religion.in.ua/main/interview/41116- ruslan-kuxarchuk-mi-fundamentalisti-u-tomu-sensi-shho-zaxishhayemo-fundament-demokratiyi- prava-lyudej-i-simej.html.
40. “Церква на Майдані”: у Києві вийшла книга про участь протестантів у Революції гідності, 02.2015. URL: https://risu.org.ua/ua/index/all_news/community/religion_and_ society/59185/.
41. Сергацкова Е. История пастора, который спасает паству, 9.07.2014. URL: https://life. com.ua/society/2014/07/9/174539.
42. Пастор Петр Дудник стал лауреатом Волонтерской премии, 4.12.2018. URL: https:// news/2018/12/petr-dudnik.
43. Протестанти з Донбасу. Протестанти виявилися однією з найбільш патріотичних соці- альних груп на охопленому війною сході країни, 03.2016. URL: https://nv.ua/ukr/publications/ protestanti-z-donbasu-protestanti-vijavilisja-odnijeju-z-najbilsh-patriotichnih-sotsialnih-grup-na- ohoplenomu-vijnoju-shodi-krajini-104809.html.
44. Протестантские церкви Украины объединились в единое общественное движение. Кто его будет координировать, 09.2018. URL: https://nv.ua/ukraine/events/protestantskie-tserkvi- ukrainy-obedinilis-v-edinyj-obshchestvennoe-dvizhenie-kto-eho-budet-koordinirovat-2496206. html.
45. Євангельські церкви і громадські діячі заснували “Всеукраїнський Собор”, 01.2019. URL: https://www.religion.in.ua/news/vazhlivo/42398-yevangelski-cerkvi-i-gromadski-diyachi- zasnuvali-vseukrayinskij-sobor.html.
46. Не кривавий, але пастор: як Турчинов будує собі нову партію, 10.2018. URL: https:// apostrophe.ua/article/politics/2018-10-18/ne-krovavyiy-no-pastor-kak-turchinov-stroit-sebe- novuyu-partiyu/21424.
47. Турчинов создаст свою партию вместе с баптистами и харизматами, 28.01.2019. URL: https://kp.ua/politics/629387-turchynov-sozdast-svoui-partyui-vmeste-s-baptystamy-y-

***

Автор – Вікторія Любащенко, доктор філософських наук

Джерело: Історія релігій в Україні: актуальні питання. 2020. Вип. 30. С. 100-109.