Закон та благодать у Посланнях апостола Павла

Ісус Христос пожертвував Cвоїм життям ради спасіння людства. Він – Чоловік, а жінка – це Церква, тобто, ми. Значить, Христос, вмерши на хресті, звільнив нас від закляття Закону, від відплати за наші скоєні гріхи, від смерті. Якщо ми не живі, Закон вже не панує над нами. Він, Чоловік, помер, і Закон вже не мав влади над нами, бо ми звільнились від Закону Чоловіка. Церква Божа – жінка Ісуса Христа – одружилась з Воскреслим Сином Божим, так як Він викупив нас від грат сатани. Ми були вбиті для Закону (або скасовані від Закону) тілом Христовим, щоб належати іншому, Воскреслому з мертвих.

ПОГЛЯД НА ЗАКОН

Багато людей вважає, що закони для того існують, щоб їх якось оминути. В цьому винні не тільки ті, хто має їх виконати, а й самі законодавці. Ставлення до законів у різних країнах сумнівне і двозначне. Діють вони, на превеликий жаль, не всюди. Хтось підрахував, що у світі налічується 35 мільйонів законів. Ще хтось так пожартував, що людині, щоб вивчити всі ці закони, не вистачить часу для того, щоб їх порушувати.

Шарль Монтерськ`є, французький філософ, писав так: «Даремні закони послаблюють дію законів необхідних». Як наслідок, люди часто спантеличені і збентежені, вони не знають як діяти, що робити.

Але християни до Божого Закону ставляться теж неоднозначно. Одні віруючі вважають, що Божий Закон і Божа людина є нероздільні. Інші запевняють, що вони насолоджуються не Законом, а благодаттю. Чи спільні ці питання?

Призначення Закону

Виникає важливе питання: яке місце займає Закон в житті віруючих? Адже не можна ж заперечувати, що він був даний Мойсеєві Богом. Чи не зводить таке перебільшене значення благодаті значення Закону?

Закон займає своє особливе місце в запевненнях і передбаченнях Божих. По-перше, саме з нього люди пізнають, що таке гріх. Якщо Закону немає, то немає й порушення його людиною, тому не може бути нічого такого, як гріх. По-друге, Закон направляє людину до милосердя Божого. Оскільки людина – істота гріховна, вона ніколи не може досконало виконувати Закон. Тому Закон показує людині її слабкість і призводить його в розпач, звідки він бачить тільки один вихід – повністю віддатися милосердю Бога. Закон ясно показує нам наше безсилля і в кінцевому рахунку переконує нас в тому, що врятувати нас може тільки благодать Божа. Іншими словами, Закон – важливий щабель на шляху до благодаті. [2, ст.7–60; 3, ст.324–341]

Головною темою Послань апостола Павла є велич благодаті Божої і необхідність усвідомлення неможливості коли-небудь самому врятувати себе.

Апостол Павло про Закон

Закон Божий і, в першу чергу, Десять Заповідей, відображають характер Бога. Десятислів’я існувало і буде існувати в незмінному вигляді, оскільки і характер Бога є незмінним, і Сам Бог не змінюється (Пс.101:25–27). Так само і Христос «вчора і сьогодні і навіки Той же» (Євр.13:8). Біблійні письменники бачать в Законі Бога Його властивості. Подібно Самому Богу, «Господній Закон досконалий», і «заповідь Господа світла» (Пс.18:8, 9). «Закон, – пояснює Павло, – святий, і заповідь свята, і праведна і добра» (Рим.7:12). «Всі Твої заповіді – справедливість», – захоплюється псалмист (Пс.118:172), а Іоанн узагальнює: «Бог є любов» (1 Ін.4:8).

Визначення Іоанна дано в контексті пояснення протилежної духовної діяльності антихриста (1 Ін.4:1–3). Ті, які «від Бога», завжди відрізнять «істину» від «помилки» (вірш 6). Помилка антихриста в тому, що він заперечує місію Христа (вірш 3). Він «відкидає» Ісуса (1 Ін.2:22) і тим самим відрікається також і від Отця, тому що Син і Отець – одне (1 Ін.1:2, 3). Це заперечення братського спілкування і знання, включаючи пізнання Бога і спілкування з Сином Його. Якщо дух омани – це діючі сатанинські сили, то дух істини (1 Ін. 4:6) – це дія Святого Духа, Який допомагає встановлювати тісні відносини з Богом по вірі і дає істинне знання про Бога через одкровення (вірш 13). Люблячі Бога творять Його волю (1 Ін.2:17) і «дотримуються Його заповідей» (1 Ін. 2:3–6).

Щоб пізнати, що Бог є любов, не потрібно багато теоретизувати або мудрувати. Це не онтологічне пізнання Божого єства, а пізнання Його характеру, яке можливе лише шляхом встановлення з Ним тісних відносин. Це могутнє знання зумовлює спосіб життя і моральну поведінку людини, яка любить Бога, – він «повинен надходити так, як поводився Він» (вірш 6). Воно призводить життя в згоду з Божими древніми заповідями, які стають новими, тому що спираються на реальну любов (вірші 7, 8).

Коли заповідь таким чином вкорінена в Божій любові, вона не викликає в людині страху, навіть страху перед судом, але «відвагу» або «впевненість» (Паррес). Ця впевненість в «день суду» (1 Ін. 4:17) включає в себе внутрішній світ як наслідок щоденного суду нашій совісті (1 Ін. 3:21) і впевненість в остаточному суді при приході Христа (1 Ін. 2:28) . Моральний Закон визначає спосіб життя справжнього християнина, оскільки є вираженням Божого велелюбного характеру, і «тому що ми на цім світі, як Він» (1 Ін. 4:17). [4, ст.20–22]

Коли гріха не існувало, Всесвіт управлявся за принципом любові. Кожна створена істота любила Бога як Творця і ближнього як самого себе. Ось чому коли законник запитав Ісуса: «Яка найбільша заповідь у законі?», Господь відповів: «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю і всією думкою твоєю» – ця є перша і найбільша заповідь; друга однакова з нею: «Люби свого ближнього, як самого себе» ». На закінчення Ісус сказав: «На цих двох заповідях увесь закон і пророки» (Мф.22:37–40).

Визначення та напрямок Закону

У Старому Заповіті Закон визначав умови благоденства кожної людини і всього народу. Десять Заповідей, бувши узагальненням Тори, визначали якість освяченого життя перед Богом. Заповідь про суботу, в свою чергу, є знаменням правильного усвідомлення освячення. Святий Бог освячує людину, чого не можуть зробити справи закону. «Суботи Мої будете пильнувати, бо це – знак поміж Мною й поміж вами для ваших поколінь, щоб ви знали, що Я Господь, що освячує вас» (Вих.31:13; Єз.20:12).

Той же принцип переноситься і в Новий Заповіт. Будучи одкровенням Бога про Себе Самого, моральний Закон розкриває Божий характер. У центрі цього одкровення знаходиться хрест Христовий. Воля Бога панує. Він є незмінний Владика всього Всесвіту. Його Закон не може бути змінений, тому що його воля досконала. Але в той же час це блага і угодна воля (Рим.12:2), і Він є люблячий Бог. Він так сильно полюбив нас, що віддав Сина Свого Однородженого (Ін.3:16), вдихнув життя в наші смертні тіла (Рим.8:11) і дарував нам Святого Духа, щоб ми, не здатні підкорятися Закону Божому від природи, силою Духа змогли виконати його вимоги (Рим.8:4–8).

На перший погляд може здатися, що найпростіше було б викорінити гріх, оголосивши моральний Закон недійсним. В цьому випадку не була б потрібна жертва Христа на хресті. Однак реальність розп’яття доводить, що Бог не скасував моральний Закон, який, як і раніше, дає визначення гріху. Чи є сам Закон гріховним? «Ніяк. Але я не пізнав гріха, як тільки через Закон » (Рим.7:7). Закон визначає гріх як непослух Богу, як щось образливе і визначає стан людей як умисне повстання проти Бога. [4, ст.24–34]

Гріх існував в світі і до того, як Бог дав Ізраїлю моральний Закон в письмовому вигляді. Адам і Єва порушили дану Богом заповідь (Рим.5:13, 14). Гріх вже був визначений, тому що вони знали Закон. Гріх – це непослух Богу, «бо законом пізнається гріх» (Рим.3:20).

Закон зробив гріх ще більш гріховним – «закон же прийшов, щоб збільшився переступ» (Рим.5:20). Гріх став свідомим актом непокори певним заповідям, і наміри плоті стали абсолютно явними (Гал.5:17–19). Навіть кількісно гріх посилився. Пришестя заповіді кинуло виклик гріху, який відреагував на це активізацією (Рим.7:9), множенням злих бажань (вірш 8) й глумом добромисних людей (вірш 11). Як і у випадку з Євою, сатана використовує заповідь для того, щоб спокушати людей гріхом і як знаряддя засудження (Бут.3:3).

Закон – це «сила гріху» (1 Кор.15:56). Він чинить гріх актом свавільного повстання проти Бога. Оскільки Закон дає інформацію про гріх, будь-який гріх стає актом протиставлення Богу своєї гріховної волі, актом повстання. Гріх – це формальне повстання, «беззаконня» або небажання підкорятися Закону (1 Ін.3:4), а також духовне повстання – акт невірності по відношенню до Бога і зречення від Нього (Рим.14:23; Тит.1:15, 16).

Оскільки Закон дає визначення гріху, він також може викривати в гріху. Хоча Закон не передбачає виправдання (Рим.3:20), а тільки гнів (Рим.4:15) і осуд, він грає роль «путівника» або наставника і призводить нас до Христа (Гал.3:22–24). Кінцева мета Закону – це Ісус Христос, «на праведність кожному віруючому» (Рим.10:4).

Головне призначення Закону – стверджувати, що Бог, абсолютний Володар роду людського, має право на кожного і має необхідну владу, щоб вимагати послух – не просто випадковий послух, але такий, що веде до праведного і святого життя. Правдою було те, що через гріх людство не може жити таким життям. Але Бог також сильний дарувати духовну силу, необхідну для виправдання і освячення. Моральний Закон встановлює мірила поведінки, орієнтуючись на які віруючий може жити в злагоді з Богом і ближніми.

БЛАГОДАТЬ У ПОСЛАННЯХ АПОСТОЛА ПАВЛА

Слово «благодать» означає «незаслужена милість». Злочинець, позбавивши життя будь-яку людину, заслуговує смерті, як звершивший тяжкий злочин. Але припустимо, що напередодні страти до нього в камеру приходить охоронець і вручає йому помилування, підписане губернатором штату. Ось це і є благодать. Злочинець заслуговує на смерть, але незаслужена милість – милість, яку він не заслужив, – дарується йому у вигляді помилування губернатора. [1, ст.246–282].

Ми – спадкоємці, народжені в злочині, –заслуговуємо страждання внаслідок нашого непослуху та життя проти волі Бога. «Відплата за гріх – смерть» (Рим.6:23). Але Бог вручає кожному з нас незаслужене помилування, якщо тільки людина бажає його прийняти. Це помилування стало діятися в нашу користь тільки дякуючи дорогоцінній крові Христа! Це є благодать! Бог надає нам незаслужену милість через Христа.

«Благодать – це божественна властивість, надана людям, не заслуговуючим обману. Ми її не шукали, але вона була послана, щоб знайти нас. Богу дуже приємно дарувати нам благодать не тому, що ми гідні, але внаслідок того, що у нас для цього немає ніяких шансів. Наше єдине право на Його благодать полягає в нашій потребі». [Служіння Ісуса, ст.161]

Благодать в Старому і Новому Заповітах

Слово «благодать» в Святому Письмі згадується 163 рази. У перших розділах Книги Буття нам представлено щире бажання Бога проявити незаслужену милість одному представнику втраченої людської сім’ї, яка не має надії на порятунок. Ми читаємо в Буття 6:8: «Але Ной знайшов милість у Господніх очах».

Ной жив серед розбещеного людського роду, але, незважаючи на це, його серце жадало праведності і спілкування з Небесним Отцем. У той самий момент, коли у нього виникло бажання поліпшити навколишній світ, благодать Божа прийшла на допомогу і надала Ною можливість уникнути великого потопу, який знищив все людство, крім восьми душ, врятованих по вірі. Ной був врятований по благодаті. Він успадкував гріховну природу своїх батьків і, будучи грішником, заслуговував на смерть! Але оскільки він всім серцем прагнув до Бога, його Небесний Отець надав йому незаслужену милість, і Ной був врятований по благодаті!

Існують люди, які поділяють людський рід на два табори. До першої групи вони відносять тих, хто жив до хресної смерті Христа, а до другої – тих, хто жив після неї. Ці люди вважають, що перша група належить до періоду (диспенсації) Закону. Очевидно, такі люди були без Спасителя і повністю залежали від справ, які ставилися їм в заслугу для вічного спасіння разом з викупленими, народились після принесення Самим Христом жертви спокутування і знаходяться в більш вигідному положенні, тому що вони живуть за промислом благодаті, де справи не грають ніякої ролі у порятунку, і порятунок залежить тільки від заслуг Христа. [1, ст.150–187]

Читаючи в Вихід 33:12–17, ми бачимо, що Мойсей і ізраїльтяни жили по благодаті. Святе Письмо говорить про Авраама, Мойсея та ізраїльтян; воно також оповідає про Давида (людину за Божим благоволінням): «Так і Давид називає блаженною людину, якій рахує Бог праведність без діл» (Рим.4:6).

Подивіться, наскільки вірні і точні слова апостола Петра: «Бо немає іншого імені під небом, даного людям, що ним би спастися ми мали” (Дії 4:12). Кожна людина може сподіватися увійти на небо і успадкувати вічне життя тільки завдяки спокутної крові Ісуса.

Люди, що жили до того, як Ісус помер на Голгофському хресті, з нетерпінням очікували приходу Месії, свого Спасителя. Апостол Павло заявив, що віра тих людей залічена їм в праведність. Викупна кров майбутнього Спасителя очистила їх від гріха і приготувала до Його вічного царства. Такий нерівноцінний обмін, коли люди були недостойні і залишалися в гріху, став можливим тільки завдяки незаслуженої Божої милості, бо всі були врятовані благодаттю.

Почуття подяки і хвали Господу наповнює наші серця, коли ми сьогодні озираємося на Спасителя, який виконав Свою обітницю через жахливу смерть на Голгофі. Наша віра стверджується самим фактом Його замісної смерті за нас. Наша віра ставиться нам замість нашої праведності. Викупна кров Христа очищає нас від гріху і готує до спадкоємства Його небесного царства. Такий нерівноцінний обмін став доступний для нас, недостойних і грішних, тільки завдяки незаслуженої Божої милості, бо ми також врятовані благодаттю. Умови такого нерівноцінного обміну ніяк не змінилися протягом століть, тому що, з часу проникнення гріху в Едемський сад, Бог використовує той же самий підхід до спасіння грішників. Ісус ясно говорить: «Я дорога, і правда, і життя, ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене» (Ів.14:6).

Благодать узгоджується з заповідями

Деякі люди, що читають Послання до Римлян 6:14, поспішно приходять до невірного висновку, що Закон і благодать знаходяться в протиборстві. У цьому уривку Святого Письма апостол говорить: «Бо хай гріх не панує над вами, ви бо не під законом, а під благодаттю».

Для того, щоб повністю зрозуміти значення цього тексту, необхідно знати його контекст. Перша частина даного розділу описує особистий досвід відродженого людини – його життя тепер відповідає всім Божим заповідям. Така людина не перебуває під прокляттям або покаранням Закону, але є грішником, який, заслуговуючи на смерть, тепер отримав незаслужену небесну милість. Він знаходиться «під благодаттю». Покарання за порушення Закону більше не тяжіє над цією людиною.

Чи знищила благодать Закон? Апостол Павло не зволікає запевнити нас, що він не хотів би підтримувати таке поняття, але, навпаки, готовий його повністю спростувати: «Що ж? Чи будемо грішити, бо ми не під законом, а під благодаттю? Ніяк» (Рим.6:15).

Необхідно запам’ятати, що прощення, або незаслужена милість, може бути надане тільки тоді, коли був порушений Закон. Якщо немає Закону, тоді і не буде ніяких порушень, і в кінці кінців немає ніякої потреби в благодаті. Благодать не є тим, що існує окремо від Закону; але як тільки існуючий Закон порушений, тоді з’являється необхідність в благодаті, яка могла б врятувати грішників. Апостол Павло про це ясно говорить в Посланні до Римлян 4:15: «Де немає закону, немає і злочину». [1, ст.405–434].

Як ви думаєте, чи існує гріх в сучасному світі? Ніхто не буде сперечатися, що гріх повсюдно посів чільне місце. Якщо це дійсно так, тоді має бути Закон, бо апостол Павло говорить, що немає гріха тільки там, де немає Закону. Де немає Закону, немає і злочину; якщо немає злочину, немає потреби в благодаті.

Припустимо, що вас заарештували за те, що ви написали листа своїй дружині, і судити вас стали саме за таким звинуваченням. Як ви відреагуєте, якщо суддя раптом скаже: «Так як в законі немає статті, яка забороняє писати листи дружині, я прощаю вам»? Ви б не втрималися і стали обурюватися! Якщо не існує Закону, що забороняє листування, ви не будете винні і вам не потрібно буде прощення або благодать. Коли людина звертає з «прямої і вузької стежки» і діє проти закону, вона заслуговує на покарання, і тільки тоді вона потребує прощення, або благодаті.

Якщо людину, яку звинуватили у вбивстві, засудили до смерті, і за день до приведення вироку у виконання вона була помилувана губернатором, тоді це справжнє прощення, або благодать. Вбивця порушив закон і заслуговує на смерть, але йому була дарована незаслужена милість. Насправді він був «врятований по благодаті».

Яка ж тоді має бути в подальшому поведінка такої особистості, яка перебуває не під звинуваченням закону, але «під благодаттю»? Так як людина знаходиться під благодаттю, чи може вона вільно вийти з тюремної камери і здійснювати незліченні вбивства на свій розсуд, потішаючись над законом, оскільки тепер вона «під благодаттю»? Звичайно, ні! Навпаки, більш ніж будь-коли раніше на неї лежить відповідальність жити життям законослухняного громадянина.

Апостол Павло з цього приводу дуже ясно проводить духовну паралель, пояснюючи в Посланні до Римлян 3:31 непорушність Закону: «Отже ми знищуємо закон вірою? Зовсім ні, але зміцнюємо Закона».

Закон і благодать невіддільні одне від іншого сьогодні, як це і було в усі віки до нас!

У першому Посланні Петра 2:21 апостол нагадує, що Христос залишив нам приклад, згідно з яким ми б ходили «слідами Його». Ми ніколи не згрішимо, якщо з Його допомогою підемо по Його слідах. У всьому Писанні, від Першої книги Мойсея до останніх слів, що вийшли з-під пера Іоанна Богослова, який написав на острові Патмос Одкровення, ставлення Сина Божого до Десяти Заповідей викладено безпомилково і ясно. Давайте, по-перше, звернемо нашу увагу на період часу, що охоплює досить тривалий проміжок від днів творіння до Віфлеєму.

У сьомий день світової історії Бог, створюючи суботу, ясно висловив Своє ставлення до праведності і святості. «І скінчив Бог дня сьомого працю Свою, яку Він чинив, і спочив у день сьомий від усієї праці Своєї, яку був чинив. І благословив Бог сьомий день, і освятив його, бо в нім відпочив Він від усієї праці Своєї, які Бог був створив » (Бут.2:2, 3).

Так що Бог-Син, Ісус Христос, у багатьох натхненних рядках Божого Святого Слова виклав це питання дуже ясно. Щоб ще раз переконатися в цьому, давайте звернемося хоча б до одного з посилань в Новому Заповіті: «Визволив нас від влади темряви й переставив нас до Царства Свого улюбленого Сина, в Якім маємо відкуплення і прощення гріхів … Бо то Ним створено все, що на небесах і що на землі, видиме й невидиме, чи престоли, чи то господства, чи начальства чи то влади, чи, – усе через Нього й для Нього створено» (Кол.1:13, 14, I6). «Бо то Ним створено все… видиме і невидиме». Христос, Син Божий, створив наш світ і все, що в ньому знаходиться, – все видиме і невидиме. [1, ст.246–282]. Сьом день, субота, згаданий в Десяти Заповідях, був одним із днів творіння протягом першого тижня від створення світу. Бог благословив його і освятив, і спочивав в цей день. Згодом цей день став християнської суботою, тобто з самого початку новозавітного часу. Христос залишив нам приклад дотримання заповідей з першої миті світової історії.

АКТУАЛЬНІСТЬ ЗАКОНА ТА БЛАГОДАТІ

Багато віруючих посилаються на деякі місця з Послань апостола Павла, які нібито говорять за скасування всіх десяти заповідей взагалі і суботи зокрема. Наш борг зупинитися і вникнути в сенс цих «тяжко зрозумілих місць», як їх називає апостол. Петро (2 Петра 3:16).

Одне з цих місць ми наводимо у Посланні до Ефесянів 2:15: «Скасувавши ворожнечу, Він Своєю наукою знищив Закона заповідей ….» Ось бачите, кажуть люди, сам апостол Павло пише, що заповіді скасовані і їх більше не потрібно дотримуватися. Однак такий висновок є дуже поверхневим і неправильним, бо в цьому ж посланні, в четвертому розділі, Павло згадує про восьму та дев’яту заповіді, а в шоcтому розділі говорить про дотримання п’ятої заповіді. І якби в другому розділі (вірш 15) він мав би на увазі ті ж заповіді, то суперечив би самому собі, кажучи на початку свого послання про скасування, а в кінці про дотримання заповідей. Але апостол Павло не суперечить собі, якщо уважно розібратися в його посланнях. Коли він пише про скасування, то має на увазі заповіді обрядного закону, як про те говорить грецький переклад: «Скасувавши ворожнечу тобто закон наказів, що полягав в статутах, знищив через тіло своє».

Існує багато текстів, щоб зрозуміти погляди апостола Павла про закон і Євангеліє, але ми зупинимося на одному з них, а саме Рим.6,14: «Гріх не повинен панувати над вами, ви бо не під законом, а під благодаттю». Дуже часто цей текст вживається багатьма в перекрученому сенсі: «Нам не потрібно виконувати закону», кажуть вони, «бо ми не під законом, а під благодаттю». Але таке розуміння спростовується наступним віршем тієї ж глави: «Що ж? Чи будемо грішити, бо ми не під законом; а під благодаттю? Ніяк!» Бути під благодаттю – це означає не грішити, а не грішити означає бути виконавцем Закону. Бо написано: «Всякий хто чинить гріх, чинить і беззаконня, бо гріх то беззаконня». Значить, порушник Закону, тобто, той, хто краде, поклоняється ідолам, не вважає батьків, суботи не дотримується, той і перебуває під Законом чи, вірніше, під засудженням Закону, бо такому Закон говорить: не кради, не вклоняйся і не служи ідолам, шануй батьків, пам’ятай день суботній. Той же, хто порушував заповіді Божі, але розкаявся і прагне за допомогою Господа їх дотримуватися, той вже не під Законом а під благодаттю.

Дар благодаті

Благодать – це незаслужена милість по відношенню до грішника, який кається, але кожен, хто впадає в новий злочин, може її втратити. В Галатах 3:1–9 Павло говорить про віру, а потім наводить ще один доказ, що саме віра, а не дотримання Закону виправдовує людини перед Богом. У ранньохристиянській Церкві новонавернені часто знаходили Духа Святого в зоровому сприйнятті. У перших розділах книги Дії апостолів ми зустрічаємося з цим явищем (Дії 8:14–17; 10:44). Вони отримували нове життя, прояв якого міг бачити кожен. Їм дано було таке переживання, про яке говорив Павло, не тому, що вони виконували норми Закону (адже в той час вони ще й не чули про Закон), а тому, що вони почули благу звістку про Божу любов і відповіли на неї істинної вірою. [1, ст. 246–282]

Найпростіше зрозуміти ідею, якщо вона втілена в людині. Іншими словами, кожне велике слово мало б втілитися. І тому Павло вказує на Авраама, утілюючи в мисленні іудеїв віру. З ним Бог уклав заповіт, обіцяючи, що в ньому благословляться всі племена землі (Бут.12:3). Він був обраний Богом, тому що заслужив Його любов. Чим же заслужив Авраам любов Божу? Можливо, виконанням норм і правил Закону, якого в той час ще не було? Ні, тим, що він віддався Богу на слово в істинній вірі.

І ось нащадкам Авраама обіцяна благодать Божа. На неї іудей сподівався, вважаючи, що просте фізичне походження від Авраама ставить його в особливі, відмінні від інших націй, відносини з Богом. І Павло роз’яснює, що істинність походження від Авраама визначається не по плоті і крові; істинним нащадком Авраама є людина віри.

Тому, не ті, хто прагнуть заслужити любов Божу ретельним виконанням Закону будуть спадкоємцями обітниці, даної Аврааму, а віруючі будь-якої національності. Галати почали вірою і, тим більше, вони не повинні були б звертатися до Закону і втрачати свою спадщину. [3, ст.405–434].

У цьому уривку багато грецьких слів, що мають важливе історичне значення. В Посланні до Галатів 3:1 Павло пише про те, що галатів спокусили. Стародавні греки дуже боялися лукавих чародійних очей. Приватні листи часто закінчувалися реченням, подібним наступному: «Найбільше молюся я, щоб ти був цілий і неушкоджений від лукавих очей і успішним у всьому» (Мілліган: «Вибране з грецьких папірусів», 14). У тому ж вірші Павло пише, щоб «перед очима наперед був прописаний Христос, як ніби між вами розп’ятий». Грецьке слово προγραφειν означає «наклеювати афішу». Воно вживалося в оголошеннях, в яких батько заявляв, що хбільш не відповідає за борги сина, або в оголошеннях про розпродаж.

В Гал.3:3 Павло пише, що «почавши духом, тепер закінчуєте плоттю» У ньому слова, що позначали в грецькій мові початок і кінець жертвопринесення. Перше слово – εναρχεσφαι – означає посипання зерен ячменю на жертву і навколо неї, початок жертви, а друге слово επιτελισφαι – її завершення. Цими двома словами Павло вказує на те, що життя християнина має бути святою жертвою Богові. [1, ст.405–434]

В п`ятому вірші третього розділу Павло нагадує галатам, що Бог щедро подасть їм Духа. Корінь цього слова походить від грецького «хорега». У стародавній Греції на великих святах великі драматурги, такі як Евріпід і Софокл, ставили свої п’єси. Для цього потрібні були хори, а навчати і готувати такий хор було дорого. Тому патріотично налаштовані греки великодушно брали на себе всі витрати з підготовки та навчання хору. І цей дар називався «хорега». Пізніше в періоди війни патріоти-греки давали добровільні дари в державну казну і їх теж називали «хорега». Ще пізніше це слово вживається в папірусах – в шлюбних договорах, для позначення коштів, які чоловік надавав дружині в знак любові. Цим словом Павло підкреслив великодушність і щедрість Бога, які походять від любові. Слабким відображенням цієї любові є любов громадянина до своєї батьківщини і чоловіка до дружини.

Висновок

Поняття «жертва», «спокутування», «заміщення» і «спокутування-примирення» описують важливі аспекти життя і смерті Христа. Разом з тим існують і інші метафори спокути. Одна з них, яка домінує в посланнях Павла до Римлян і до Галатів, – виправдання грішників благодаттю Божою. Поняття «виправдання» розкриває рятівне значення життя і смерті Христа в співвідношенні з Божим Законом (Рим.3:24–26; 5:16–21). По суті, апостол стверджує, що Бог є справедливим, засуджуючи гріх і караючи за нього, і милостивим, тому що прощає і приймає грішників. Він гармонійно проявляє обидві сторони Свого характеру за допомогою Ісуса Христа (Рим. 3:23–26). Біблійний сенс виправдання – в тому, щоб оголошувати людину праведною, приймати її як праведну і вести себе з нею як з праведною. У своїй основі виправдання – це юридичний термін, що позначає юридичну дію, кульмінацією якої стає виправдувальний вирок, що виключає будь-яку можливість засудження (Рим.8:33, 34).

Але якщо ми всі є грішниками (Рим. 3:9,23), всі станемо перед судом (2 Кор.5:10; Рим.14:10) і всі заслуговуємо засудження, то як може Павло стверджувати, що Бог виправдовує нечестивих (Рим.4:5)? Відповідь полягає в тому, що Христос створив для цього всі можливості. Ісус Христос, діючи від імені грішників, виконав справедливу вимогу Закону (Рим.8:4). Своєю кров’ю Він змив з нас гріхи (Рим.3:25; 5:9). Завдяки Його слухняності Богу Його діти приймаються як ті, хто дотримуються Закону (Рим.5:19), бо Своїм праведним життям і жорстокою смертю злочинця Він викупив їх від прокляття Закону, ставши за них прокляттям (Гал.3:13). Як злочин однієї людини привів до засудження, так і праведність одного – Його безгрішне життя і смерть – дарувало всім людям виправдання для життя (Рим.5:18). Бог зробив Його «для нас праведністю» (1 Кор.1:30), тобто нашої праведністю.

Бог не тільки рятує грішників, але і робить це по справедливості, як це і повинно бути. Христос навіть і не думав про якийсь компроміс в області судового правосуддя, навпаки, Він затвердив справедливий підхід Своїм жертовним життям і смертю. Божий Закон не був змінений або скасований заради нашого виправдання, але був виконаний Христом, другим Адамом, що діяв від нашого імені. За словами Павла, смерть Христа довела, що Бог є праведним і виправдовує тих, хто вірує в Ісуса (Рим.3:26). Надіславши в світ Христа, в Якому гріх був фактично засуджений і Який був покараний заради спокутування винних, Бог відкрив підставу, на якої Він може пробачити і прийняти грішників, що каються, як Своїх дітей, не жертвуючи при цьому правосуддям (вірш 26). Було передбачено все необхідне для порятунку всіх.

Павло додає, що це потрібно прийняти «через віру». Отже, віра – це не підстава для виправдання, але засіб, за допомогою якого можна прийняти Христа і Його праведність.

Список використаних джерел

Настольная книга по теологии // Библейский комментарий АСД. Том 12: Пер. с англ. – Заокский: «Источник жизни», 2010. – 736 с.
Ф. Никколос – «Ответы нашим критикам», 1810
В начале было Слово: Пер. с англ.– 2-е изд., испр – Заокский: «Источник жизни», 2010. – 544 с. ISBN 978-5-86847-696-9
Ігор Корещук – «Декалог: чи скасував Христос Закон? – К.: Джерело життя, 2018 – 256 с.
Глубины пророчеств: В 3 т.– Заокский: «Источник жизни», 1998 –. Т. 2 / Пер. с англ. Ю. Я. Скрипникова, А. П. Шурбелева – 1998. – 272 с. 5-86847-125-3
Уайт Елена – Правила счастливой жизни, с.140, 141
У. Баркли – Толкование посланий Иакова и Петра : Пер. с англ. – [Б. м.] : ВСБ, 1985.– VIII, 381 с. – Б. ц.
Марио Велосо – Вечный Закон Божий, 2004
Джон Стотт – Послание к галатам – Библия говорит сегодня, Издательство «Мирт», – 202 с.
Hastings, H.L. Will the Old Book Stand? Washington, D.C.: Review and Herald, 1923 (рос. пер.)
Seventh–day Adventists Believe … A Biblical Exposition of 27 Fundamental Doctrines. Washington, D.C.: Ministerial Association, General Conference of Seventh–day Adventists, 1988 (рос. пер.)
Норман Г. Пособие по изучению Библии в Субботней школе II квартал: «Приготовление к концу времени» – Киев: Джерело життя, 2018. – 128 с.

***

Автор – бакалаврант богослов`я Михайло Куриляк
Зображення