Заїжджаємо у селище Опитне Ясинуватського району. Воно розташоване між Авдіївкою та Донецьком, за 1 км до Донецького аеропорту. Крізь вікно автомобіля бачимо — тут немає жодного вцілілого будинку. А ось і школа.
Важко повірити, що ще три роки тому у цьому закладі для дітей готували їжу. Тут навчалося 70 дітей.
Спортзал, класи, їдальня — усе розвалене.
— Вот в этом классе мой ребенок учился. У меня трое детей здесь в этой школе училось.
Продовжуємо свій шлях, та йдемо до місцевих жителів. Із 700 мешканців в Опитному залишилося лише 40. Серед них — стареньке подружжя. І хоч ми відірвали стареньких від підготовки картоплі до посадки — гостям тут справді раді. Ще не встигли зайти на подвір’я, а Раїса Петрівна вже розповідала про своє господарство. Таке враження, що знайомі уже не один рік.
Раїса — жителька Донбасу: “Дві курочки і петушок, больше немає. Було більше — була і корова, а тепер уже нічого нема. — Продали їх? — Продала. Ну а що? Корову ранило. В нас оце раз бахкало було в угол — увесь вибило. Ото я вже лазила сама, дєда забрали в больніцу, як улетіло в хату до нас літом”.
Подружжя у шлюбі вже 55 років, однолітки — з 1939-го року. Рахунок рокам давно зупинили — кажуть, у цьому немає сенсу. До поворотів долі також готові: одну війну пережили в дитинстві, інша застала зараз — коли сили і здоров’я вичерпуються.
Раїса — жителька Донбасу: “Я вже проплакала, мілєнькая моя, перші роки я як плакала, так не знаю як. Як розбахкало мені хату всю”.
Пані Раїса розповідає, що вже не один раз могла померти. Якось під час обстрілів на неї обвалилося рихтування — з-під завалів витягнув чоловік. Жінка переконана, що саме Бог береже її життя.
Раїса — жителька Донбасу: “Слава Богу, що ви живі. — Да, ну от — слава Богу. Да, Бог спасає. Так що вірте в Бога і шануйте. І я не знаю, і людей. Треба добрими бути”.
Великі громадські організації не мають можливості допомогти мешканцям прифронтових поселень, та місцеві волонтери про жителів із лінії вогню не забувають.
Дмитро — волонтер: “Люди из поселков, которые фактически без власти — то же Опытное там, Пески. Стараемся как-то поддерживать именно эти поселки разными видами помощи — иногда как гуманитарной помощью, иногда юридической помощью, сопровождение какое-то делать”.
Допомогу у селищі сприймають з радістю, та найбільша втіха — гості, яких тут не так часто можна побачити. Навіть родичі не завжди мають змогу зустрітися. Пані Раїса щиро запрошує усіх на кавуни та дині, обіцяє посіяти їх для своїх гостей.
Раїса — жителька Донбасу: “Уже ж весна, тепер би только закончилось вот это все бахкання. И будем садить, гулять, і будем радоваться. Солнышко будет”.
Жителі Опитного мріють лише про одне — про мирне небо. Решту, кажуть, можна здобути з часом.
Вікторія Михальчук, Олександр Чебан, Донеччина, “Вісті Надії”
