Сім’я змінюється зі зміною суспільства через те, що вона, як найменша складова, відтворює всі проблеми суспільства, а саме – його стан, рівень і якість життя та культуру сімейних відносин. Україна є одною з активних країн, яка не стоїть на місці, а розвивається і хоче жити за Європейськими стандартами. Але що з собою приносять ці нові стандарти? І який вплив вони приносять в моральний стан суспільства та у сімейне життя? Особливо великий резонанс викликало пропагування гендерної політики, яка ламає традиційні християнські сімейні цінності, які були сформовані в епоху Реформації протестантами у цій же Європі.
Сучасний стан сім’ї, в свою чергу, впливає на розвиток суспільства. З кожним днем світ рухається вперед і ніщо не стоїть на місці. Змінюються економічні, громадські та політичні засади і це, в свою чергу, впливає на розуміння та бачення іделу сім’ї, яке зазнало вагомих змін. Але чи є ці зміни позитивними, що стосується духовно-моральних цінностей? Гендерна політика чи сприяє встановленню рівності між чоловіком і жінкою, чи насправді руйнує ідеал сім’ї, який був закладений Богом ще в Едемі? У нинішній Європі домінують деструктивні тенденції, західна цивілізація відмовляється від тих цінностей, які лежать у її фундаменті. Тому протестантизм якраз і став наполягати на тому, що лише в рамках здорових сімейних відносин людина може найповніше реалізувати свій життєвий потенціал. Тому сучасний перебільшений акцент на правах сексуальних меншин – це, скоріше, відступ від тих духовно-моральних принципів, на яких західна цивілізація і сформувалась.
ЯК РОЗГЛЯДАЛАСЯ СІМ’Я В ЕПОХУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
Щоб краще зрозуміти наскільки великий і значний внесок у формування ідеалу сім’ї зробила Реформація, потрібно почати дослідження з тих подій про сім’ю, які були в часи Середньовіччя. Вважалося, що у людей в часи Середньовіччя ставлення до шлюбу було особливим, навіть суперечливим. З одного боку, церква визнавала шлюб як одне з таїнств і наполягала на його надприродному характері. А з іншого – подружні відносини розглядалися як поступка плоті, тобто «узаконений статевий гріх» З цього приводу Філіп Ар’єс зауважує такий момент: «Обряд вінчання міг би ошляхетнити подружній союз, надати йому духовної цінності, як і самій сім’ї. Але вінчання не робило шлюб законним. Він довгий час розглядався як різновид контракту. Церемонія шлюбу проходила, якщо вірити зображенням, які дійшли до нас, не всередині церкви, а зовні – перед входом. Якою б не була думка теологів, священики у більшості своїй, при усякому контакті з паствою підтримували точку зору… при якій шлюб був лише меншим злом, допустимою поступкою слабкої людини потребам тіла. Брак не міняв гріховного характеру статевих відносин. …Людина не могла добитись святості у світському житті, інтимна близькість, благословенна вінчанням, переставала бути смертним гріхом, але не більше того». [1, с.354–355] Але далекою від земних насолод людина, яка залишалась ідеалом суспільства того часу, був чернець. В Середньовіччі одним з головних перешкод до святого життя вважався статевий потяг. Тому в цей час шлюб міг бути вбудованим в суспільне життя лише в ролі певного регулятора так званих «нижчіх інстинктів». Церковники чудово розуміли, що відмінити цей обряд неможливо, тому лише обережно висловлювали свої думки. Вони покладались на Євангеліє від Матвія 22:30, де сказано: «Бо в воскресінні ні женяться, ані заміж не виходять, але перебувають як Анголи ті на небі» [8] Спираючись на це, вони говорили, що в есхатологічний період все буде по- іншому.
Інші публікації
Як стверджує російський релігієзнавець та кандидат культурології Оксана Куропаткіна, Середньовічна теологія, з поглядів Фоми Аквінського, розглядала шлюб з таких трьох перспектив:
Збереження вірності. Справжній християнин повинен берегти вірність єдиному Богові, а на Землі він має можливість в сімейному житті «натренувати» її на своєму партнері. В сім’ї людина має можливість приборкати пристрасті. Тому робився акцент на спільному житті, але вже без емоційного характеру. «У такої сім’ї минулого були свої задачі, – пише вже згадуваний нами Філіп Ар’єс у роботі «Дитина і сімейне життя при старому порядку», – збереження майна, спільне виконання тої чи іншої діяльності, повсякденна взаємодопомога у світі, де покинуті самі на себе чоловік і жінка не могли вижити, а у виключних випадках – захист життя і честі. У сім’ї не було емоційної функції. Це не означає, що в ній не було кохання, навпаки, з коханням зустрічаєшся дуже часто, іноді після заручин, частіше – після весілля, коли кохання створювалось і підтримувалось спільним життям… Але, підкреслимо, почуття між подружжям, між батьками і дітьми не були необхідні ні для існування сім’ї, ні для гармонії в ній; якщо почуття все-таки з’являлось, це був лише додатковий плюс». [1, с.9–10]
Дітонародження. В часи Середньовіччя народження дітей сприймалося як природній наслідок інтимних відносин, і самі ці відносини були нероздільними і для того, щоб продовжити свій рід. Людина повинна була вступати в інтимні відносини, але з цим, церква вважала, що це було передачею первородного гріху. Але, за повелінням Бога, батьки мають дарувати нове життя і вести своїх дітей до спасіння. Гуманіст Еразма Роттердамський у своєму творі «Приготування до смерті» говорить: «Переберіть у пам’яті усі етапи людського життя: брудне зачаття, небезпечне виношування, гідне жалості народження, дитинство, повне тисячами хвороб, юність, заплямовану численними вадами, зрілість, обтяжену багатьма турботами, старість, терзану чередою бід. Тому я не думаю, що можна знайти хоч одну людину, навіть якщо вона народилась під щасливою зіркою, яка, якби Бог дав їй знову прожити життя від початку до кінця, пройшовши той же шлях із дня зачаття, переживши ті ж радості і ті ж біди, пристала б на цю пропозицію». [2, с.82]
Таїнство. Церква освятила вінчання і вложила це в таїнство, як прообраз кращих відносин церкви і Христа. При тому, що вінчання – це тільки початок таїнства і воно проходить через все подружнє життя. І саме заради таїнства християнам потрібно було вступати в шлюб.
Якщо розвивати тему поміркованості, отці церкви рекомендували жити малими, а не великими сім’ями, практикувати стриманість в інтимних відносинах під час великого посту та церковних свят і, наскільки це можливо, зберігати цнотливість.
Що ж стосується благословення в церкві при створенні сім’ї, то спочатку це було не обов’язковим і неважливим для визнання шлюбу, але згодом церква активно залучалась у шлюбну церемонію. І, як вже було сказано вище, церква надала шлюбу статусу таїнства, що виключало полігамію. Також церква засуджувала розвід, аборти, дітовбивство і залишення дітей без догляду.
Крім шлюбів, які заключали в церкві, були так звані таємні шлюби і обіцянки вірності, які давались в різних місцях, через те, що вони були спонтанними. Такими місцями могли бути: сад, кузня, кухня, таверна, дорога, ліжко та інші. У Середньовіччі батьки і родичі приймали активну участь у створенні нової сім’ї, а самі учасники шлюбу були більш пасивними в цьому питанні. Але на зламі Середньовіччя були випадки, що молоді хлопці та дівчата бажали приймати рішення самостійно у виборі супутника життя, без згоди на це своїх батьків та родичів, що вороже сприймалося суспільством.
«На протязі Середніх віків моногамний шлюб брав гору над полігамією і правом чоловіка на розвід, і його ціль поступово зміщувалась від реалізації інтересів батьків та родичів до задоволення подружжя». [3, с.319]
Вже у кінці Середньовіччя вважалося, що люди у шлюб мали б вступати по любові, а не по розрахунку. Хоча шлюб був привілеєю, тому що за нього потрібно було платити. А розмір платні мінявся в залежності від змін на шлюбному ринку. Також в цей час батьки з обох сторін повинні були допомагати новоствореній сім’ї.
В такій світоглядній системі людина сприймалась як роздвоєна особистість: духовна і тілесна. Духовна її частина тягнеться до Бога, а тілесна – до своїх бажань. І протистояння полягало в тому, щоб виконувати Божу волю і стримувати свої пристрасті. Роздвоєність людської сутності компенсувалося тим, що віруючі є членами однієї церкви і братами і сестрами один одному, і втому числі своєму партнеру. Містичним чином церква розуміється як тіло Христове і через це компенсується. Приходячи в церкву, людина приймає участь в таїнстві, таким чином вона прямує до спасіння і це допомагає їй перемагати роздвоєність в різних сферах життя. Хочеш перемогти роздвоєність – звернись до церкви і до заступництва святих, у яких це вийшло краще ніж у простої людини.
ВПЛИВ РЕФОРМАЦІЇ НА СІМ’Ю
Реформатори стверджували, що ніяких таїнств, які містичним чином з’єднують з Богом, немає. Церква сама по собі не спасає, а отже і таїнства. Спасає не церква, а Христос. І тільки тих, хто вступає у відносини з Богом. Тобто церква – це не містичне тіло Христа і всі, хто входить в неї, не спасається автоматично, а тільки ті, хто зробили правильний вибір.
Ніхто не дає спасіння, тільки Христос – це парадигма, яку прийняли всі реформатори.
Існують дві системи: одна пов’язана з Мартіном Лютером та його традиціями, а інша – з Кальвіном та його традиціями. В деяких питання їхні думки сходились, а в деяких радикально відрізнялись.
Парадигми Лютеранства та Кальвінізму
В парадигмі Лютера Бог дарує благодать кожному особисто, а людина вже робить вибір – прийти або ні. Людина власними силами врятуватися не може, але робить вибір – відгукнутись на заклик Бога чи ні. В цій системі людина має право вибору. В системі Лютера людина виступає як живий організм, самостійний, який будує відносини один з одним, в тому числі і в шлюбі.
Кальвін погоджується з Лютером, що Бог дарує благодать. Але його послідовники вважали, що Христос рятує не всіх, а тих, кого може. Всі люди грішні і заслуговують смерті. І що б людина не зробила, їй вже призначено на спасіння чи на смерть, але про це вона зможе дізнатись тільки після смерті. Кальвіністи вважали, що людина – як одна з частинок великої системи, і вже в ній вона взаємодіє один з одним. Так як людина не знає, чи заложено в неї на добре чи на зле, то їй потрібно вести себе так, якби в неї заложено все на добре.
В органічній системі люди будуть вести себе по-людськи, тобто вважати природніми почуття, емоції, пристрасть. А в механічній – люди ведуть себе як роботи. Яке ж місце тут займає шлюб і навіщо все це? Як лютерани, так і кальвіністи вважають, що до сексуальних відносин заклав Бог. Тобто ці відносини є цілком природніми і нормальними, якщо їх використовувати відповідно до Божого замислу і керуватися Словом Божим.
В ХVI–XVII ст. лютерани і кальвіністи активно дискутували з католиками на цю тему. Ранні протестанти і католики дуже ненавиділи один одного, тому протиставляли і робили наперекір. Католики вважали, що плотська природа забруднена гріхом і потрібно тягнутися до вищого, тобто, духовного. А протестанти казали, що католики слідують переданням людським замість того, щоб споглядати на ті ресурси, які дав Бог – це природа і Слово Боже. До того, як Лютер вступив в шлюб, але вже вийшов з Католицької церкви, він вважав, що «інтимні відносини – це така ж природня необхідність, як їжа і пиття, і ті, хто проти цього виступають, не праві». [9] Іншою функцією інтимних відносин в шлюбі є виховання благочестя. Бог повелів, щоб люди любили один одного і виконували Божу задумку. Якщо дивитись в лютеранській парадигмі, то люди в шлюбі один одного виховують і самі вдосконалюються і освячуються. В кальвіністів то це наче захист, який допомагає пізнати, яка людина всередині, бо в близьких відносинах важко щось сховати і це сприяє очищенню сердець. Тому в ранніх протестантів особлива увага приділялась сімейним вечірнім богослужінням, де обговорювались в тісному сімейному колі питання спасіння і відносини з Богом. Вважалось, що церковне служіння – важлива річ, але сімейне не замінить, бо голова сімейства не зможе себе реалізувати як священник. Важливими складовими такого служіння була молитва, читання Слова Божого і обговорення, і тільки після того були інтимні відносини. Як ранковим, так і вечірнім служінням надавалось велике значення, навіть якщо чоловіки були дуже занятими. «У держслужбовців, їхнім прямим обов’язком було настанова і духовне зростання сім’ї, а вже потім – держави та суспільство». [9] Бакстер говорив, що «неможливо досягнути реформації в суспільстві, якщо немає реформації в сім’ї». Дітонародження також відігравало важливу роль в сім’ї і духовному розвитку суспільства, тому що благочестиві батьки виховували благочестиво своїх дітей.
Передбачалося, що в святій сім’ї, тобто не безгрішній, а як відділеній від світу, можуть народжуватися благочестиві діти. По теорії кальвіністів діти запрограмовані на смерть, але праведні батьки цих дітей можуть виховувати їх так, щоб вони принесли менше шкоди оточуючим, ніж якби вони виховувались у звичайній сім’ї. Вважалось, що дітонародження – це збільшення суспільства і в тому числі церкви. І це вважалось не як збільшенням сім’ї та плодом любові, а виконанням Божої заповіді і, більше, соціальною програмою, тобто, збільшенням суспільства. Сім’я виступала, як осередок суспільства і протестанти перші впроваджували цю ідею в практику. І в тому випадку дітонародження відділяється від відносин між чоловіком і дружиною. Навіть сам шлюбний союз вважався важливим не тільки для спасіння, а й виконанням обов’язку чоловіка і жінки перед суспільством. Хоча кальвіністами і, в більшій мірі, лютеранами визнавалось, що є люди, не призначені для шлюбу, але все ж таки більшість людей повинна вступати у шлюб, виконуючи ще й обов’язок перед віруючими, створивши новий осередок суспільства.
Особливо в кальвіністській традиції практикувалось заключення шлюбу не в церковній структурі, а в державних магістрантах, що було обов’язковим виконанням свого громадянського обов’язку, хоча благословення в церкві для віруючих ніхто не забороняв, а навіть схвалював. І в першу чергу про бажання створити нову сім’ю повідомлялись державні органи. Така ж процедура була і при бажанні розірвати шлюб. Спочатку вирішувалось питання з владою, а потім – в церкві. Особливо це практикувалось в Новій Англії. І вже тоді почалася секуляризація шлюбу.
Англійські і ново англійські кальвіністи вважали, що церква, держава і суспільство є в певній мірі породженням гріху, тому що в Едемі до гріхопадіння ніяких таких організацій не було і вони були не потрібні, тому що Богом була створена ідеальна сім’я Адама і Єви. При гріхопадінні всі члени сім’ї, втративши святість, не можуть вести богобійний спосіб життя, тому виникає необхідність в організаціях, які будуть направляти і обмежувати, якщо сім’я не може з цим справитись сама.
Пуритани вважали, що сім’я Авраама була малою церквою, з якої виріс Божий народ. І така мала церква має більший вплив на людину, ніж церква, держава і суспільство. Протестантська парадигма породила дещо нове, чим ми користуємось аж до сьогодні. Перше, це так звані товариські відносини між подружжям. В рамках кальвіністської парадигми, де люди не знають, яка їхня подальша доля після смерті, через те, що може виникнути розділення членів сім’ї – хтось на спасіння, а хтось на загибель – тоді кровна прив’язаність членів сім’ї один до одного втрачає свій зміст. А так, як люди не можуть жити самі по собі, то в сім’ї вони допомагають один одному удосконалюватись, в той же час приймаючи недоліки і переваги один одного для досягнення спільної цілі. Так само як в трудовому колективі кожен співробітник трудиться для досягнення спільної цілі, те ж саме відбувається в сім’ї.
Чоловік та дружина в такій системі виступають як колеги, перед якими стоїть спільна справа, до завершення якої вони мають дійти разом, якщо на це є Божа воля, і цією справою є спасіння, при цьому разом вони можуть принести найбільше користі.
З точки зору кальвіністів та лютеранів головою сім’ї вважається чоловік, але він виступає в ролі старшого колеги, а дружина – в ролі його заступника, яка базується на повазі і прийнятті, а не на підпорядкуванні дружини чоловікові.
Наприклад, в Новій Англії на практиці це відображалося таким чином, що жінки могли зі згоди своїх чоловіків бути управляючими їхніх справ в торгових лавка та тавернах. Цим Новоанглійський кальвінізм започаткував як такий сімейний бізнес, де подружжя виступало в ролі партнерів. Чоловіки могли делегувати права і обов’язки своїм дружинам, і після смерті голови сімейства дружина мала право керувати сімейною справою. Але для суспільства вона була виконуючою обов’язків керівника тільки через те, що була жінкою, але в реальності вона була керівником.
Але в той же час в протестантській деномінації квакери активно відстоювали питання рівності між людьми незалежно від статі, віку та статусу. Рівність між чоловіком та жінкою у квакерів була принциповою. Жінки навіть могли проповідувати в церкві, також в їхніх сім’ях простежувалась рівність, але вони менше були задіяні в справах своїх чоловіків, ніж жінки-пуританки, які в той же час підпорядковувалися своїм чоловікам.
Для кальвіністів питання ділових відносин було дуже важливим. Це питання ділових відносин також включало в себе і народження дітей по спільній згоді. Для цього їм потрібно було вступати в інтимні відносини і це свого роду також було діловими відносинами.
З моменту рівності в сім’ях пуританські богослови почали говорити про недопустимість насильства в сім’ї. Перший, хто заявив про це, був англійський проповідник Уільям Гоуш, який говорив, що не можна бити свого колегу, особливо при підлеглих, тобто, дітях і слугах, і так, як в трудовому колективі, так і в сім’ї, питання треба вирішувати іншим шляхом, а насильство допускається лише в цілях самооборони. Виходячи з цього, кальвіністські богослови наполягали, щоб відносини між чоловіком і дружиною укладались як громадянський акт. Адже всі відносини між людьми, і в тому числі з Богом (крім відносин між батьками і дітьми, тому що вони не обирають, в якій сім’ї народитися), потребують укладення так званого договору чи завіту. В такому випадку дві сторони укладають угоду і можуть розірвати її, якщо якусь сторону щось не влаштовує. З цього випливає, що сім’я укладає завіт і це не є містичним таїнством, при якому після укладання його не можна розірвати, як вважали на той час католики. Хоча Бог запрошувався у ці відносини, через те вважалося, що Він має бути присутнім у всіх сферах життя віруючих. Але так, як цей завіт не був містичним таїнством, то з нього можна було і вийти. Тому вважалось, що подружня невірність могла бути вагомою причиною для цього, тим більше, що в Новому Заповіті про це сказано прямо: «А Я вам кажу: Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу, і одружиться з іншою, той чинить перелюб. І хто одружиться з розведеною, той чинить перелюб» (Матв.19:9). [8]. Англійські кальвіністи говорили, що вже сам факт перелюбу є розірванням угоди між чоловіком і дружино і договір вважається недійсним. Можливе поновлення завіту, але тільки при бажанні сторони, яка постраждала. Також вважалося, що навіть якщо людина йшла з сім’ї і просто займалася своїми справами і факту перелюбу не було, в такому випадку угода також розривалася. Пуритани розвід не схвалювали, так як в цей завіт запрошувався Бог, але, в той же час, розуміли, що людина немічна, грішна і може оступитися.
Трохи інший підхід, ніж в кальвіністів, був у лютеран і навіть сам Лютер, маючи чудову і розуміючу дружину Катеріну Фон Бору, вважав її колегою і другом, яка приймала активну участь в житті свого чоловіка і у всьому його підтримувала. Лютер перестав вважати шлюб лише виконанням Божих заповідей. Лютерани, в свою чергу, наслідували свого керівника і шлюб став духовним товариством між чоловіком і дружиною. Але вже після смерті Лютера, на початку ХVІІ ст., пастори і богослови відійшли від повсякденного життя і вдались в піднесені теми, які були далекими від реального життя парафіян. Це в свою чергу породило нову течію в лютеранстві – Пієтизм, яка особливу увагу звертала на особисте благочестя і опущення богослов’я до земних реалій. Ще до зародження цієї течії Йоган Арт пише книгу про справжнє християнство, яка містить рекомендації – що робити християнину в тій чи іншій ситуації.
Але на відміну від кальвіністів, які з самого початку наголошували на важливості сім’ї, то в лютеран акцент був зміщений на особистість і на створення малих церковних груп, куди входили як сім’ї, так і одинокі люди. Ці групи збирались один–два рази на тиждень і обговорювали свої злети і падіння, порівнюючи своє життя із Словом Божим, і це стосувалося всіх сфер життя, в тому числі і сімейного.
Також пієтисти, на відміну від кальвіністів, які вважали, що в людини закладена програма на спасіння чи на смерть, говорили, що людина сама може відродитися, тобто «народитись згори», а саме – відмовившись від гріховного способу життя і дозволити Христу здійснювати ці зміни. І тоді справжнє благочестя – це відмова від всього поганого, що людина робить, треба слухати все, що каже Бог і слідувати Його повелінням. Ця течія звертає увагу на особисті відносини з Богом, а сім’я залишається в стороні, так як властиві сім’ї інтимні відносини приносять задоволення людям, а це може заважати тісному спілкуванню з Христом. Керівниками цієї течії пропагувався так званий «духовний шлюб з Богом», а не з людиною, на яку потрібно даремно тратити свої сили. А в кальвіністській течії відносини в сім’ї і відносини з Богом переплітались. Згодом з пієтистів вийшли дві течії, які розходились в питаннях відносин в сім’ї.
Перша з цих течій – це були так звані ангельські браття, які розглядали общину віруючих як збір братів і сестер в Бозі, і в такому випадку немає місця інтимним відносинам або ці відносини жорстко обмежувались в сім’ях. Згодом їх підтримали пієтисти і в таких громадах почав пропагуватися целібат. Чоловіки і жінки жили окремо, але якщо приєднувалась вже сім’я, то інтимні відносини практично зводилися до мінімуму, так як вони активно очікували приход Христа і вступати в шлюб не мало сенсу.
Друга течія була кардинально протилежною – це течія Матері Єви Бутлер. В неї пропагувалась вільна любов і інтимні відносини всіх з усіма. На їхню думку, це допомагало братам і сестрам ставати ближчими до Бога якимось містичним чином. І в тій, і в іншій течії інтимні відносини носили містичний характер, тільки в першому випадку вони були направлені в сторону Бога, а в іншому – в сторону один одного.
Але крім товариських відносин, вступу в завіт один з одним і виконанням цих договірних умов, важливим було також духовна і душевна спорідненість, тобто в шлюбі людина отримує найкращого друга. Це стало головною причиною перевороту протестантами в подружніх відносинах.
В природі людини Бог заложив потребу в душевних відносинах, любові, прийнятті і дружбі. Пуритани такі душевні відносини клали на перше місце, але в той же час любов не була причиною вступу в шлюб, а наслідком. Тобто, якщо вона була присутня до вступу в шлюб, то це добре, але не обов’язково, але якщо люди вже створили сім’ю, то повинні любити один одного, хочуть вони цього чи ні. Тому більшість людей вважали за краще полюбити, а вже тоді одружуватись чи виходити заміж. І це не порив романтичних емоцій, а те, що було закладено пуританами. І в цій системі інтимні відносини виступають як вираження цієї любові, і тому подружжя повинно робити так, щоб партнер в шлюбі був задоволений. На основі цього і поступово змінюється відношення до жінок і вони сприймаються як дар Божий. Тому Святе Письмо в книзі Буття 2:18 говорить: «Не добре, щоб бути чоловіку самотнім». [8] Дружба між подружжям була обов’язковою, навіть якщо в реальності це могло бути по-іншому, але ідеал для пуритан XVI–XVII ст. був таким.
Інтимні відносини в сім’ї
Що ж стосується інтимних відносин в сім’ї, то в протестантизмі виникало питання – чи є вони гріховними. Що ж стосується Лютера, то він вважав, що вони є природніми, а тому – не гріховними. Що стосується лютеранських пієтистів, то вони вважали це тим, що це поступка плоті, яка відволікає від Бога, що нагадує Західну Середньовічну парадигму. Кальвін вважав такі відносини як вид цнотливості, не в смислі цнотливості як такої, а що і те, і інше почесно перед Богом. В той же час він говорив, що це повинно бути присутнім, але щось в цьому не так (хоча він буд одружений і при тому, по любові). Його дружина і двоє дітей померли, але навіть обов’язок не змусив його ще раз одружитися, тобто він переживав по втраті близьких людей і, можливо, якоюсь мірою був нещасливим. Можливо саме це вплинуло на його бачення шлюбу. «Так як людина була створена з умовою, що вона не буде жити самотньо, але буде мати собі помічника, і так як внаслідок прокляття гріха вона ще сильніше підкорена цій необхідності, то Бог дав засіб для її задоволення – у тій мірі, в якій це нам на користь. …Подружній союз встановлений для нас як необхідний цілющий засіб, щоб тримати в покорі хтивість». [11, с.403] Його ж послідовники вважали, що це повинно обов’язково бути в житті, так як це запрограмовано Богом.
Що ж до ставлення пуританів до вираження своїх романтичних емоцій, то це було виключно в шлюбі і згодом ввійшло в літературу. Одним з таких прикладів є роман Шарлотти Бронте «Джейн Ейр».
В зв’язку з тим, що система виявилась суперечливою, в кінці XVII – на початку XVIII ст. вона зламалась через те, що кальвіністська система може функціонувати тільки через те, що людина щиро вірить, що виконання всіх приписів, обмежень, виконання обов’язків приведе її до спасіння, а якщо ні, то це просто виконання того, що так потрібно і переходить в формальність. Згодом люди почали відчувати незадоволення в своїх церквах і захопилися окультною літературою. Коли кальвіністські керівники побачили настільки це велика проблема, то вирішили обновити систему заново. Проповідники вирішили відродити церкви таким чином: вони їздили по церквам і призивали людей до покаяння і навернення до Христа, а ні то рутина і беззмістовність їхнього життя буде їх мучити в вічності і направляли на відчуття самотності. Це викликало досить схожу реакцію, яка може простежуватись в сучасних харизматичних і п’ятидесятницьких церквах, а саме: люди заливались слізьми, втрачали свідомість, видавали якісь дивні звуки, їх трясло і це не було якимось психічним захворюванням, а лише відповідь на потрясіння, які відбувалися на таких відродженнях. І після пережитку такого відродження і усвідомлення того, що людина прийнята Богом, це мало впроваджуватись в їхнє життя.
І тоді Кальвінізм пішов шляхом пієтистів і став більш містичним, замість практичної програми, направленої на кожну окрему особистість і її особисте благочестя. Жінки стали більш суспільними діячами, незважаючи, що тоді ще існувало патріархальне суспільство. Але вони вже виступали як самостійні діячі і те ж саме відбувалось і з чоловіками. Тобто була особиста релігійність, суспільна, а сімейна в цей момент губилася. І на основі цього і народилось розуміння теперішніх відносин в сім’ї.
Відродження раннього пуританського представлення сімейних відносин відбулося вже в ХХ ст. в таких протестантських деномінаціях, як п’ятидесятники і харизмати, які видають багато книг про відносини в шлюбі. І більшість того, що зараз пишеться про шлюбні відносини, сприймається як відкриття, хоча було прописано колись пуританцями і вважалося нормою в їхньому християнському житті. І навіть що стосується дошлюбної чистоти, що зараз приймається в багатьох сучасних християнських церквах, пішло від пієтистів, хоча вони з ними прямо не пов’язані. Багато з минулого представлення відносин між чоловіком і дружиною ввійшло в літературу, а дещо набуло секулярного характеру і не пов’язано тісно зі шлюбом. І навіть романтика шлюбу, яку створили пуритани набула світського характеру, а в релігійній парадигмі відбувається відродження того, що було втрачено і перейшло в світську область.
СПОТВОРЕННЯ ІДЕАЛУ СІМ’Ї В СЕКУЛЯРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
Ідеологія сім’ї, яку заклав Бог, та гендерна ідеологія, яка руйнує сім’ю
Сім’я змінюється зі зміною суспільства через те, що вона, як найменша складова, відтворює всі проблеми суспільства, а саме – її стан, рівень і якість життя та культуру сімейних відносин, а це в свою чергу впливає на розвиток суспільства. З кожним днем світ рухається вперед і ніщо не стоїть на місці. Змінюються економічні, громадські та політичні засади і це в свою чергу впливає на розуміння та бачення ідеалу сім’ї, який зазнав вагомих змін.
Від початку створення Землі Бог заложив ідеал сім’ї. Про це ми дізнаємося зі Святого Письма, де в Буття 1:27–28 говориться: «І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх. І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!». [8]
Після того, як Бог створив чоловіка і жінку, він дав повеління, якою повина бути справжня сім’я і як вона повинна створюватись. Це записано в Біблії, Буття 2:24: «Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом». [8]
Пройшовши через століття, інститут сім’ї, закладений Богом, зазанав певних змін. У різні епохи люди по-різному інтерпритували значення іделу сім’ї. В епоху Середньовіччя інститут сім’ї був в занепаді, але під час Реформації протестанти почали робити кроки для відроджування втраченного ідеалу, який був закладений Богом. В цій реформі вони мали певні успіхи, але згодом сім’я все ж таки набула секулярного характеру.
У більшості країн світу на законодавчому рівні сім’я складається з чоловіка і жінки, вони також є продовжувачами свого роду через дітонародження і виховують своїх нащадків здоровими та успішними особистостями, що є біблійною основою для створення таких сімей.
Але наприкінці ХХ століття в різних країнах почало змінюватися бачення створення сім’ї. На законодавчому рівні в шлюб мали можливість вступати не тільки чоловік і жінка, як це було від самого початку створення світу, а й особи однієї статі. Наприклад, у США у деяких штатах спочатку це сприймалося вороже не тільки релігійними організаціями, а й суспільством. Тому через реєстрацію таких шлюбів виникали судові спори та дебати.
А у Великобританії укладали цивільні партнерства, які не мали статусу шлюбу, але мали частинно юридичні права, які мало подружжя.
У зв’язку з цим вводиться таке поняття, як «гендер». «Гендер» означає «соціальну стать», яка може, але не обов’язково, збігатися з біологічною статтю. Первісне значення слова «гендер» – граматичний термін для розрізнення роду (чоловічого, жіночого, середнього). [4, с.5]. У Пекіні у 1995 році за підтримки ООН відбувалася Всесвітня жіноча конференція, де було замінено слово «стать» на слово «гендер». За цією ідеологією вже буде не дві статі, а багато: гетеро-, гомо-, бі-, та трансексуальні особи.
Головними цілями гендерної революції є:
- Поступова легалізація одностатевих подружжів.
- Штучне продукування дітей і купівля їх по частинах.
- Усунення всіх моральних меж для сексуальних практик.
- Скорочення кількості населення через контрацепції та просування вигаданого «права людини» на аборт.
Сексуалізація дітей та молоді через обов’язкове «статеве виховання в дитячих садках і школах; ідокренація дітей гедоністичним розумінням сексуальності: «усе дозволено, що приносить задоволення; виховання у дітей сприйнятливості до «сексуальної різноманітності»; розмивання статевої відмінності з одночасним узаконенням довільної «зміни статевої ідентичності». [4, с.6–7]
Гендерна теорія не містить наукового підгрунтя і сповнена суперечності. Перш за все для продовження роду потрібні інтимні відносини. Як організм чоловіка, так і жінки є різні за своєю природою, але вони доповнюють один одного і це дозволяє повноцінноо виховувати нащадків. Хоча в основі гендерної політики лежить усунення нерівності між чоловіком і жінкою, але насправді це не усуне відмінних особливостей тієї чи іншої статі, а навпаки –
тільки взаємне доповнення, яке започаткував Бог, створить гармонію у відносинах. Якщо припустити, що ця ідеологія є правильною і немає ніяких вагомих відмінностей між чоловіком і жінкою, тоді втрачає сенс боротьба за права жінок. До того ж зміна статі не є природнім процесом, статева індентичність залежить від біологічних ознак. Габріела Кубі в книзі «Гендер» показує статистику: «тільки приблизно 2 % осіб мають схильність до тієї самої статі. Серед них лише 2 % сприймають нововедення «реєстрованих партнерств» або одностатевих «подружжів». Це означає, що порядок цінностей, правову систему та інституції подружжя і сім’ї ставлять з ніг на голову заради 0,04 % населення». [4, с.11]. Отже кількість людей, які слідують цій ідеології, дуже мала, але через це ламають звичний інститут сім’ї і робиться це на державному рівні.
Хоча пройшло більше 20 років з моменту, коли ця ідеологія була прийнята в Пекіні і не всі сприймали її, зараз вона набуває все більших обертів. І вже в Україні на державному рівні постають питання про прийняття цінностей і цілей гендерної політики. Одним з заходів для просунення цієї ідеології є «статеве виховання» дітей в школах і дошкільних закладах. На полицях магазинів можна знайти книги для дітей молодшого та середнього шкільного віку під назвою «Відверта розмова про «це», в якій відкрито висвітлені питання сексуальності та пропагування гендерних ідей. Наприклад, в розділі цієї книги «сексуальний потяг» говориться: «Існують й гомосексуальні пари, які складаються з двох жінок або чоловіків». [5, с.133] Планувалися законопроекти, які б узаконили цей проект, але на даному етапі всі, хто цінують правильні сімейні цінності, активно відстоюють свою позицію «проти». Були зібрані петиції до Верховної Ради, до Кабінету Міністрів і до Президента України. Була набрана необхідна кількість голосів і поки що це питання «затихло».
Створення форм шлюбних відносин у суспільстві
З самого початку Бог благословив шлюбні відносини першої пари, чим і узаконив їхню сім’ю. Якщо брати за приклад Росію, то релігія завжди мала велике значення при формуванні сім’ї. «До 1918 року в Росії не було інституту цивільного шлюбу, за винятком випадків, передбачених для осіб окремих віросповідань за високим указом «про зміцнення начал віротерпимості» [7] від 17 квітня 1905 року. Законом від 19 квітня 1974 року шлюби старообрядців записані в метричні книги, набували в цивільному відношенні сили і наслідки законного шлюбу і розглядалися вони деякими каноністами Російської церкви як «шлюби цивільні». [6, с.526] Ті, хто не бажав укладати шлюб по різних причинах у релігійній установі, не мали статусу узаконених відносин. І згодом такі відносини називалися цивільним шлюбом. Коли церкву відокремили від держави, то шлюби, що були укладені в релігійних установах, втратили юридичну силу. Тоді вагомого значення набув світський шлюб, який називався цивільним. Також за таким сюжетом розвивалася і Україна, тому що в цей період вона входила до Росії.
В більшості країн обов’язковим є цивільний шлюб, наприклад: Швейцарія, Німетчина, Франція, Угорщина, Португалія, Аргентина, Мексика, Бразилія. У таких країнах як Болгарія, Польща, Австрія, Норвегія, Фінляндія важливим є реєстрація церковного шлюбу. А в таких країнах як Англія, Швеція, Чехія, Італія, США однакове значення мають як цивільний, так і церковний шлюби. Що до України, то тільки цивільний шлюб має правове значення, а церковний є за бажанням.
С.В.Троїцьким виділені шість різних форм шлюбу:
- загальнообов’язковий цивільний шлюб;
- загальнообов’язковий церковний шлюб;
- обов’язкове поєднання цивільного та церковного шлюбів;
- вільний вибір між церковним та цивільним шлюбом;
- обов’язковий вибір між церковним та цивільним шлюбом, залежно від сповідання;
- цивільний шлюб з потреби. [10]
Перші три форми шлюбу є найважливішими через те, що одна з цих форм в кінцевому результаті буде заключена. Але в сучасному суспільстві досить розповсюджені випадки співжиття, де відносини можуть не узаконюватися деякий короткий час або ж і все спільне життя. Така форма дуже зручна для деяких, особливо, молодих людей, бо не несе за собою ніякої юридичної відповідальності і пропагує вільні відносини.
Узаконення відносин в шлюбі є дуже важлим процесом, тому що при вступі в шлюб дві сторони несуть відповідальність за усі спільні дії, в тому числі і за народження і виховання дітей. Також це зменшує відсоток матерів-одиночок, абортів та сиріт, бо в повноцінній сім’ї всі ці процеси практично не можливі.
Бог заклав досконалий інститут сім’ї, а людина через свою призму гріховності спотворює його. Гендерна ідеологія змінює поняття традиційних сімейних цінностей. Узаконення шлюбу набуває все меншої популярності, особливо серед молоді. Важливим завданням для кожного християнина залишається – пам’ятати та зберігати цінності, які закладені в сім’ю Богом, тому що Творцю відомо, що є кращим для людини.
ВИСНОВКИ
Досліджуючи питання формування ідеалу християнської сім’ї в епоху Реформації і для того, щоб краще зрозуміти, наскільки великий і значний внесок у формування ідеалу сім’ї зробила Реформація, потрібно почати дослідження з тих подій про сім’ю, які були в часи Середньовіччя.
Як стверджує російський релігієзнавець та кандидат культурології Оксана Куропаткіна, середньовічна теологія, з поглядів Фоми Аквінського розглядала шлюб з таких трьох перспектив:
Збереження вірності. Справжній християнин повинен берегти вірність єдиному Богові, а на Землі він має можливість в сімейному житті «натренувати» її на своєму партнері. В сім’ї людина має можливість приборкати пристрасті. Тому робився акцент на спільному житті, але вже без емоційного характеру.
Дітонародження в часи Середньовіччя – це природній наслідок інтимних відносин, і самі ці відносини були важливими для того, щоб продовжити свій рід. Людина повинна була вступати в інтимні відносини, але, з цим, церква вважала, що це передача першородного гріху. Але за повелінням Бога батьки мають дарувати нове життя і вести своїх дітей до спасіння.
Таїнство. Церква освятила вінчання і вложила це в таїнство, як прообраз кращих відносин церкви і Христа. При тому, що вінчання – це тільки початок таїнства, воно проходить скрізь все подружнє життя. І саме заради таїнства християнам потрібно було вступати в шлюб.
Вважалося, що у людини в часи Середньовіччя були особливі ставлення до шлюбу, навіть суперечливі. З одного боку, церква визнавала його як одне з таїнств і наполягала на його надприродному характері. А з іншого, те, що подружні відносини розглядалися як поступка плоті, тобто «узаконений статевий гріх».
Що ж стосується поглядів на сім’ю в епоху Реформації, то існували дві базові системи: одна пов’язана з Мартіном Лютером і його традиціями, а інша –
з Кальвіном і його традиціями. В деяких питання їхні думки сходились, а в деяких радикально відрізнялись .
В парадигмі Лютера, Бог дарує благодать кожному особисто, а людина вже робить вибір – прийти, або ні. Людина власними силами не може бути спасеною, але робить вибір – відгукнутись на заклик Бога чи ні. В цій системі людина має право вибору. В системі Лютера людина виступає як живий організм, самостійний, який будує відносини один з одним, в тому числі і в шлюбі.
Кальвін погоджується з Лютером, що Бог дарує благодать. Але його послідовники вважали, що Христос рятує не всіх, а спасає тих, кого може. Всі люди грішні і заслуговують смерті. І щоб людина не зробила, їй вже призначено на спасіння чи на смерть, але про це вона зможе дізнатись тільки після смерті. Кальвіністи вважали, що людина – одна з частинок великої системи, в якій вона взаємодіє один з одним. Так як людина не знає, чи закладено в неї на добре чи на зле, то їй потрібно вести себе так, якби в неї закладено все на добре. В органічній системі люди будуть вести себе по-людські, тобто вважати природніми почуття, емоції, пристрасть. А в механічній системі люди ведуть себе як роботи. Як лютерани, так і кальвіністи вважають, що сексуальні відносини заклав Бог. Тобто ці відносини є цілком природніми і нормальними, якщо їх використовувати відповідно до Божого замислу і керуватися Словом Божим. Пройшовши через епоху Реформації, лютеранин втратили сім’ю, як один з головних аспектів людських відносин, а кальвіністи, навпаки, надавали сім’ї великого значення, як частині християнського життя, але в такій світоглядній системі людина сприймалась як роздвоєна особистість: духовна і тілесна. Духовна частина людини тягнеться до Бога, а тілесна тягнеться до своїх бажань. І протистояння полягало в тому, щоб виконувати Божу волю і стримувати свої пристрасті. В зв’язку з тим, що система виявилась суперечливою, в кінці XVII – на початку XVIII ст. вона зламалась, через те, що кальвіністська система може функціонувати тільки через те, що людина щиро вірить, що виконання всіх приписів, обмежень, виконання обов’язків приведе його до спасіння, а якщо ні, то це просто виконання того, що так потрібно, і переходить в формальність.
Більшість того, що зараз пишеться про шлюбні відносини, сприймається, як відкриття, хоча було прописано колись пуританцями і вважалося нормою в їхньому християнському житті. Багато з минулого представлення відносин між чоловіком і дружиною ввійшло в літературу, а дещо набуло секулярного характеру і не пов’язано тісно зі шлюбом. І навіть романтика шлюбу, яку створили пуритани, набула світського характеру, а в релігійній парадигмі відбувається відродження того, що було втрачено і перейшло в світську область.
Особливим чином наприкінці ХХ століття в різних країнах почало мінятися бачення створення сім’ї. На законодавчому рівні в шлюб мали можливість вступати не тільки чоловік і жінка, як це було від самого початку створення світу, а й особи однієї статі. Великого розвитку набула гендерна ідеологія, яка активно розвивається і сьогодні. Вона була започаткована у Пекіні у 1995 році за підтримки ООН, коли відбувалася Всесвітня жіноча конференція, де було замінено слово «стать» на слово «гендер».
Узаконення відносин в шлюбі є дуже важлим процесом, тому що при вступі в шлюб дві сторони несуть відповідальність за усі спільні дії, в тому числі і за народження і виховання дітей. Також це зменшує відсоток матерів-одиночок, абортів та сиріт.
Бог заклав досконалий інститут сім’ї, а людина через свою призму гріховності спотворює його. Гендерна ідеологія змінює поняття традиційних сімейних цінностей. Узаконення шлюбу набуває все меншої популярності, особливо серед молоді. Важливим завданням для кожного християнина залишається пам’ятати та зберігати цінності, які закладені в сім’ю Богом, тому що Творцю відомо, що є кращим для людини.
БІБЛІОГРАФІЯ
- Арьес Ф. Ребенок и семейная жизнь при старом порядке.– Екатеринбург: Издательство Уральского университета, 1999. – 416 с.
- Делюмо Ж. Грех и страх: Формирование чувства вины в цивилизации Запада (XIII-XVIII вв.).– Екатеринбург: Издательство Уральского университета, 2003. – 752 с.
- Гис Ф., Гис Дж. Брак и семья в Средние века.– М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2002. – 384 с.
- Габріела Кубі. Гендер– нова ідеологія руйнує сім’ю. – Тернопіль: Мандрівець, 2016. – 32 с.
- Відверта розмова про «це» / пер. з ісп. О. Юндіної.– К. Країна Мрій. 2006. – 208 с.
- Булгаков С. В. Настольная книга для священно-церковно-служителей [Текст]: [монографія] / С. В. Булгаков.– К., 1913. – 1211 с. Газета Временнаго Рабочаго и Крестьянскаго Правительства [Текс] / Л. Шостак, О.Бадрак // Економіка України. – 20.12.1917. – № 37. – С. 1.
- Н. О. Лопата– Проблема розуміння шлюбу в сучасному суспільстві, УДК 347.61 (100). – 2013.
- Біблія. Переклад проф. Івана Огієнка. Українське Біблійне Товариство, Київ.– 2013
- Куропаткина О. Первая сексуальная революция, великая и благочестивая [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://predanie.ru/kuropatkina-oksana-vladimirovna/pervaya-seksualnaya-revolyuciya-velikaya-i-blagochestivaya/slushat/. – Дата звернення: 01.11.2017.
- Троитский С.В.Христианская философия брака [Електронный ресурс]/С.В.Троитский. – Режим доступу: http://www.synergia.itn.ru/kerigma/brak/troicki/7.htm.
- Кальвин Ж. Наставления в христианской вере. В 3-х тт. – Том 1: Книга I, II. – М.: Издательство Российского гуманитарного университета, 1997. – 581 с.
***
Автор – бакалаврант богослов`я Андрій Кошлатий
Зображення
