Ні для кого не таємниця, що прагнення до краси — це незмінний лейтмотив існування багатьох чоловіків і жінок, своєрідний імпульс численних досягнень та змін, що зазвичай негативним ехом відгукується в життях. Як відомо, уявлення про красу та її значущість у стосунках між людьми відрізняються від епохи до епохи, від культури до культури, від нації до нації, від спільноти до спільноти, від людини до людини — і здебільшого їхня аксіоматична умовність не підлягає суперечкам. Інакше кажучи, гарне для людини східної культури, найімовірніше, здасться недолугим та потворним людині, вихованій у культурі західного зразка, і навпаки. У наслідку ми виростаємо з нав’язаними античними уявленнями про красу, серед яких симетрія, пропорційність, гармонія та стрункість, але все це — підстава для естетичної суб’єктивності: йдеться найчастіше про зовнішню сторону, з виключенням етичного виміру поняття краси. [1] Це веде до незворотних і плачевних наслідків для людства, адже людина для людини стає своєрідною іконою. На мій погляд, мова про домовленість між індивідуумами на соціальному рівні. Як наслідок, шаблонність та одноманіття контролюють свідомість поневолених землян.
На жаль, значна частка жителів нашої планети залучена до рутини вихваляння тіла, а послуги індустрії краси завжди напоготові. [2] Одним із неодмінних і навіть імперативних елементів та еталонів гоніння за «винятковою красою» визнані прикраси (сережки, кільця, намиста, дорогоцінне каміння й т. д.). Повсюдність штучного «покращення» свого тимчасового, схильного до тління тілесного храму, вражає масштабами та винахідливістю. Давній слоган «ніщо без Геракла» можна перефразувати як «ніщо без прикрас», або ж майже ніщо.
Лише уявіть: на ювелірні вироби йде 85% усього золота для продажу. У 20 столітті його видобуток склав 115 460 тонн, а у 21 (2001–2021 рр.) — 61 081 тонну. Щодня приблизно 29 мільйонів людей в усьому світі здійснюють покупки ювелірних виробів. Щороку світовий ринок ювелірних виробів коливається від 18 до 20 мільярдів євро. За прогнозами, вартість ювелірного ринку виросте приблизно до 292 мільярдів доларів до 2025 року. Як вам такі цифри? Ця гонитва розпочалася давно, однак її кінець є проблемою: його просто не існує в запаленій уяві та спотвореному світогляді людства. Сама перспектива чогось подібного відсутня. Очевидним є те, що магія ювелірних виробів має надпотужний ефект. На додачу чари ювелірних крамниць згубно впливають на людей різних соціальних прошарків, утримуючи їх у вирі суперництва, не дозволяючи опинитися ні у верхній, ні у нижній точці. Зрештою логіка описаного підштовхує нас до питання: як же правильно чинити в реальності, сконструйованій людьми, зосередженій на зовнішньому блиску більше, ніж на духовній стабілізації внутрішнього світу? На моє глибоке переконання, у Святому Письмі є відповідь.
Інші публікації
Для продуктивнішого обговорення теми значущості прикрас ми не будемо торкатися старозавітних випадків, а зосередимося на кількох прикладах із Нового Завіту.
Перший записаний у 1 Петра 3:3–5: «Нехай окрасою для них буде не зовнішнє, не заплітання волосся та навішування золота чи прикрашання одягу, а прихована сердечна людина, у нетлінності лагідного і мовчазного духа, що є дорогоцінним перед Богом. Адже так колись і святі жінки, котрі надіялися на Бога, прикрашали себе тим, що підкорялися своїм чоловікам».
Варто зазначити, що апостол Петро добре розумів весь комплекс проблем, з яким стикалася жінка, коли в контексті греко-римської культури першого століття нашої ери ухвалювала рішення стати ученицею Христа. [3] Разом із тим апостол попереджав, що у прагненні захопити чоловіків Євангелієм стандартні способи впливу (напудритися, вбратися й прикраситися, підкресливши свій статус і не тільки) не мають ніякого стосунку до методів Христа. Це трюки жінок-язичниць. А жінкам, чиї чоловіки противляться Божому Слову, апостол пропонує інший, відмінний від попереднього шлях, тобто альтернативу: наслідувати дружин патріархів як своїх попередниць, зокрема свою духовну «матір» — Сарру. Попри всі життєві перипетії у ній панував Божий Дух (1 Петра 3:5–6). Акцент поставлений на демонстрації внутрішньої краси, сформованої Духом Божим, яка сприяє ймовірному ідеологічному переконанню їхніх чоловіків. З цієї причини Бог через апостола Петра не тільки забороняє, а й велить жінкам відректися від язичницької практики впливу: прикраси не допоможуть. До того ж це буде вкотре стверджувати про те, що християнки, які вдаються до них як до аргументу, знаходяться в процесі роз’єднання з Божим Духом. Додаючи, апостол вказує на єдину цінну прикрасу перед Богом (1 Петра 3:5) — «лагідний і мовчазний дух» (1 Петра 3:4). Як же сильно це відрізняється від сучасного суспільства! На превеликий жаль, у ньому все навпаки: лагідний і мовчазний дух забувають, нехтують ним, а золото, срібло й решту шанують понад усе.
Другий приклад знаходимо у 1 до Тимофія 2:9–10: «Так само й жінки хай одягаються скромно, із соромливістю та розсудливістю, хай прикрашають себе не заплітанням волосся, не золотом, не перлами, не коштовним вбранням, а добрими ділами, як це й належить жінкам, котрі присвятили себе побожності».
Якщо врахувати контекст (1 до Тимофія 2:8–15), то тут ситуація дещо інша, ніж у спільноті, до якої спрямовані заклики апостола Петра. Її суть полягає в тому, що християнки заради домінування над чоловіками-християнами експлуатували стандарти сучасниць — прикраси й екстравагантність в одязі. Показово, що Павло додає до трьох озвучених у 1 Петра 3:3 предметів (заплітання, навішування золота, прикрашання одягу) ще один елемент — перли. Вісник Божий протестує проти того, щоб християнки так чинили, бо це суперечить мотивам благочестя: «прикрашають себе… добрими ділами, як це й належить жінкам, котрі присвятили себе побожності». Як зазначають деякі дослідники, у цьому тексті йдеться про своєрідну ознаку правдивого християнства. [4] Важливо, що попри географічну розкиданість апостольських громад і розбіжності в характері взаємин між одновірцями, проблема прикрас була універсальною. Виявляється, у християнському світогляді прикраси не лише не мають сенсу з перспективи позитивного (духовного) стимулювання інших, а й не є ефективними як аргумент.
У частині, що стосується третього прикладу, ми переходимо на зовсім інший рівень обговорення нашої теми. У книзі Об’явлення Івана Богослова релігійна система, що постала проти Бога, названа Вавилоном, представлена в образі жінки-блудниці (Об’явлення 17:1–3). До речі, вона названа матір’ю всіх розпусниць (Об’явлення 17:5; тут символічно представлені фальшиві релігійні системи). Характерною рисою в описі її зовнішності є не лише інформація про прикраси, але й детальний опис одягу та марнотратства, пов’язаного з ним: «А жінка була зодягнена в пурпур і кармазин, і прикрашена золотом, і коштовним камінням, і перлами. Вона тримала у своїй руці золоту чашу, що була переповнена гидотами й нечистотою її розпусти» (Об’явлення 17:4).
Не можна заперечувати того факту, що опис її зовнішності та специфіка занять (блуд) переплетені між собою. Адже за блиском зовнішності легко приховувати справжню сутність діяльності, бо увага відвертається до її вітринних аспектів у стосунках зі світом людей. Але що ховається за такою яскравою зовнішністю? Демонічне підґрунтя. В Об’явленні 18:2–3 сказано: «І він вигукнув гучним голосом, проголошуючи: Упав, упав великий Вавилон, розпусниця! Вона стала житлом бісів, оселею всякого нечистого духа, сховищем усіх нечистих птахів і сховищем усяких нечистих і потворних звірів. Тому що вином гніву своєї розпусти напоїла всі народи, і царі землі з нею розпусту чинили, і купці землі від її розкошів збагатилися!» Неозброєним оком помітна тісна узгодженість між бісами як натхненниками існування прикрашеного ними Вавилона й тими (царі й купці), хто отримував дивіденди (розбагатіли) від зв’язку з ними через жінку-блудницю. Усі працюють в одній упряжі: духи, блудниця, царі й купці земні. У світлі уточнених даних ми розуміємо, чия активність замаскована ненатурально декорованою блудницею. Звісно, її пристрасті в одязі свідчать про те, що вона запозичила характер своїх натхненників (нечистих духів). Виявляється, як масштабно, так і позиційно (людина) між духовним світом і зовнішнім виглядом існує зв’язок.
Для об’єктивності варто додати, що в Об’явленні Івана йдеться про іншу жінку, яка уособлює Божу Церкву, одягнену в білий вісон без будь-яких прикрас (Об’явлення 19:7–8). Згадка цього образу підштовхує нас до певного висновку: Божий погляд на святість і духовний прогрес як окремо взятої людини, так і спільноти загалом виключає необхідність у прикрасах, показному та кричущому одязі. Їх необхідно розглядати як своєрідні маркери, свідчення не лише про регрес у стосунках із Богом та ухил від Його принципів святості, а й про злиття зі світом.
Ймовірно, після прочитаного вище у читачок виникне питання: виходить, жінку чи дівчину, яка носить прикраси, треба вважати блудницею? Звісно ж, ні! Навіть розглянуті випадки в 1 Петра та 1 до Тимофія не передбачають цього. Християнки не були блудницями! Однак джерелом їхніх дій визнані фальшиві цінності римської культури, тобто вони черпали натхнення у світовідчутті, яке було чужим Духові Христа й основам біблійного благочестя.
Я думаю, ми звернули увагу на той факт, що у всіх трьох апостолів підхід до цієї проблеми ідентичний: негативне ставлення до прикрас та екстравагантного одягу. Інакше кажучи, нас ставлять перед фактом наявності постійної теми в Новому Завіті. Важливо пам’ятати: ми не торкаємося мотивів, бо вони можуть бути різними й не збігатися з тими, що ми обговорили (вплинути на чоловіка, що не вірить, або на чоловіка-християнина). Увага тут зосереджена на джерелі стимулів і прагнень — воно ж завжди одне — грішний янгол (як би він себе не маскував), навіть якщо цього ніхто не розуміє. Це він заохочує та провокує здебільшого жіночу частину нашої багатостраждальної планети матеріалізувати бідність та світськість свого духу, вдаючись до допомоги рукотворної й дорогої атрибутики. Чим бідніша людина внутрішньо, тим сильніше вона компенсує це ненатуральними та фіктивними засобами. Звісно ж, Бог із подібним ніколи не погодиться. Він буде поблажливим до мотивів, але ніколи не вважатиме їх законними.
Любі жінки й дівчата! Ви потрібні Богові такими, які ви є! Ви викуплені кров’ю Христа на Голгофі! Коли ви приймаєте Ісуса як особистого Спасителя, Він уже проголошує вас красивими з біблійної позиції, тобто духовними. Він знає всі ваші переживання та боротьбу зі світськими цінностями, які нав’язує індустрія моди та які покликані зруйнувати вашу впевненість у Ньому й у дійсності Його принципів благочестя й святості: смиренного духу й добрих справ! Прикрасьте себе цими єдиними прикрасами, які схвалює Бог, і не наслідуйте своїх сучасників та сучасниць! Живіть не зважаючи на диктат безжального «міфу про красу»! Найкраще, чим ми можемо віддячити Ісусові, — виконання Його волі! На вас чекає дивовижна нагорода! Вона демонструє істинне ставлення Всевишнього до того, що сьогодні цінно для людини: я маю на увазі місто Новий Єрусалим, чарівно зітканий Всевишнім: саме місто та його вулиці створені з чистого золота (Об’явлення 21:18–21), ворота — з перлин (Об’явлення 21:21), стіни й основи — з коштовного каміння (Об’явлення 21:18–20). І вся ця пишнота й велич буде тільки оточувати спасенних, які прославляють Бога, а не слугувати їм для прикрас своїх безсмертних тіл!
Джерела:
- Про етичну сторону біблійного поняття «краси» див.: Jo Ann Davidson, Toward a Theology of Beauty: A Biblical Perspective (PhD thesis, Andrews university, 2000); Richard Bautch, Jean-François, Beauty and the Bible: Toward a Hermeneutics of Biblical Aesthetics. Studies Society of Biblical Literature, 2013.
- У відносно недавній книзі Наомі Вульф розглядає красу як один із методів своєрідного символічного насилля в суспільстві. На її думку, прагнення жінок до краси в контексті так званих практик краси й адаптивних б’юті-вподобань, що калічать, згубно впливає на них: епіляція й депіляція, естетична хірургія, високі підбори, макіяж, апаратна косметологія та ін’єкції, манікюр і педикюр, дієтичні практики, нарощування вій, одяг, що обтягує, фарбування волосся й брів та ін., див.: Naomi Wolf, The Beauty Myth: How Images of Beauty Are Used Against Women. Harper Perennial; Reprint edition (September 24, 2002). Поза сумнівом, у сучасній споживацькій культурі краса стає певним міфом, який впливає на свідомість жінок та експлуатує жіночу тілесність через косметичні засоби й послуги, переслідуючи лише одну мету: уявне вдосконалення природних рис, урівняння їх зі стандартом краси, заведеним у певній культурі. На жаль, міф, що нав’язує шаблонне й одноманітне уявлення про красу, сприяє динаміці реалізації жінки в сучасному суспільстві. Безумовно, йдеться про об’єктивацію, перетворення жіночої частини нашого цивілізованого світу на естетичний об’єкт, який виконує певні функції. Це неуникно призводить до дегуманізації, знелюднення.
- John Elliot, 1Peter: Anchor Bible Yale commentary v. 37b. Yale University Press, 2000, 551-590.
- Martin Dibelius (Author), Hans Conzelmann (Author), The Pastoral Epistles: A Commentary on the Pastoral Epistles. Fortress Press, 1989, 46.
Володимир Лукін, доктор богослов’я, адвентистський пастор
Електронний журнал для християнок «Вільна». Літо 2024
