Про роль музики у житті розповідає Крістіан Дем’янов, 21 рік, м. Київ
Я народився 2 серпня 2000 року в м. Буенос-Айрес, Аргентина. Дитинство і юність пройшли у Києві, адже незабаром після мого народження батьки повернулися до України.
Закінчив середню школу №98 з поглибленим вивченням англійської мови. На даний момент навчаюся на 4 курсі юридичного факультету Державного університету інфраструктури та технологій (ДУІТ). Займаюсь громадською діяльністю, що пов’язана зі студентським самоврядуванням, очолюю студентську раду ДУІТ, планую в майбутньому стати адвокатом.
Проте, не дивлячись на те, що я вирішив здобувати професію юриста, музика справила надзвичайно великий вплив на моє життя.
Будучи чотирнадцятилітнім хлопцем, я і не думав, що у недалекому майбутньому стану лауреатом всеукраїнських та міжнародних конкурсів музичного мистецтва. Влітку 2015 року, мій старший брат Андрій вирішив віддати мені свій інструмент. Це рішення було пов’язане в першу чергу з тим, що брат не мав достатньо часу для того, щоб займатися музикою, а тому дійшов висновку, що краще буде, якщо альт саксофон буде належати тому, хто дійсно ним буде користуватися. Тож Андрій сказав, що подарує мені цей саксофон, якщо я оволодію хоча б основними навичками гри на цьому інструменті. Батьки теж були не проти, щоб я займався музикою. Мама, маючи знайомого директора музичної школи, яка знаходиться в невеликому містечку на Тернопільщині, домовилася про те, щоб я брав приватні уроки під час літнього відпочинку, який родина проводить у містечку на дачі. В результаті, приблизно за два місяці за сприяння Олега Мироновича Буця опанував базові знання та оволодів основними навичками гри на саксофоні. А восени я вирішив вступити на навчання до музичної школи, щоб не зупинятися на досягнутому і спробувати максимально, наскільки це можливо розвинути даний мені Богом талант до музики. Те, що вже на базовому рівні я володів інструментом, стало вирішальним фактором та сприяло тому, що мене зарахували до музичної школи, не дивлячись на те, що мені виповнилося 15 років. Потрапив у клас до Миколи Зайцева, старшого, досвідченого та високопрофесійного педагога Київської державної музичної школи №13 ім. М. Глінки. Під керівництвом Миколи Федоровича, я опановував програму музичної школи в режимі два класи за один рік і вже наступного року взяв участь у першому Всеукраїнському конкурсі, де здобув диплом лауреата другого ступеня. З цього моменту моє життя почало кардинально змінюватися. Я усвідомив, що недаремно Бог дав мені можливість навчитися грати на саксофоні, а тому, очевидно, потрібно далі розвиватися в музиці. Пізніше брав участь ще в багатьох музичних конкурсах, виступав на різноманітних концертах, в тому числі на благодійних концертах у Німеччині, був двічі лауреатом Гран-прі. Закінчив музичну школу в 2019 році, оволодівши програмою музичної школи в повному обсязі по класу саксофона і склав кваліфікаційний іспит на відмінно. Дуже вдячний Богу, що послав мені такого професійного та компетентного вчителя – Миколу Зайцева, який, як на мій погляд, є одним з найкращих педагогів ДМШ №13 ім. М. Глінки. Саме завдяки наполегливій праці та терпінню Миколи Федоровича, а також його вимогливості та наполегливості, я зумів сформувати, вивчити та удосконалити найважливіші навички володіння своїм інструментом, та з Божою допомогою досягти високих результатів за короткий час. Він зумів прищепити любов до саксофона і працьовитість для досягнення поставлених цілей в творчому процесі, що є одними з не менш важливих аспектів.
Також тепло згадую і про своїх концертмейстерів – Марину Злотник та Євгенія Величка, які є майстерними піаністами. Я дуже вдячний своїм батькам, які протягом всього цього шляху всіляко підтримували мене і допомагали. Зараз я не полишаю займатися музикою, навіть враховуючи велику зайнятість в інших сферах діяльності, в яких я задіяний, і в цей непростий для всіх нас час намагаюся принести трохи більше добра, тепла та любові, передаючи їх через звучання цього благородного інструмента, який називається саксофон.
Підтримую музичне служіння в Київській єврейській адвентистській громаді «Бейт шалом» («Дім миру»), інколи граю на весіллях.
Не зупиняюся, але з Божою допомогою продовжую рухатися вперед до взяття наступних вершин.
