Що переживає людина, життя якої висить на волосині? Свій досвід розповідає пастор Мирослав Кізема, проживає в смт. Лужани, Чернівецької області.
Десь у липні минулого року в п’ятницю повернувся з ринку. Прийшовши додому, втратив свідомість – повністю відняло ліву сторону. Викликали «Швидку допомогу», відвезли до лікарні, але там було багато хворих на COVID-19 і мене відправили додому. Вдома стало краще, почав ходити, але вночі стан погіршився. Вранці – знову в лікарню з діагнозом «інсульт». Почали лікування, але я втратив здатність ходити, ковтати, годували мене через зонд, ставало все гірше і гірше. Спочатку був діагноз «інсульт», потім підозра на енцефаліт та ботулізм.
Рідні подзвонили Юрію Бондаренко, який сказав, щоби в понеділок повезли до Києва. Коли зняли відео і відправили до нього, він подивився і вирішив, що мене з великою обережністю треба привезти негайно. Господь допоміг друзям знайти автомобіль, молодша донька супроводжувала мене. Вдома хвора дружина, старша донька очікувала народження дитини, а в молодшої через місяць повинно бути весілля, а тут я в такому тяжкому стані. Дорога була надто тяжкою, я втрачав свідомість, по приїзді до ранку перебував у клініці «Ангелія». Юрій Бондаренко на руках носив мене, бо я сам не міг ходити. Вранці перевезли в одну із клінічних лікарень Києва. Три доби був в реанімації, потім відношення до мене змінилося, але я не розумів, у чому справа, а це була підозра на COVID-19. Перевезли в інший бокс і я зрозумів, що до мене протягом доби вже ніхто не прийде. Лікарі заборонили мені пити воду, але я попросив щоб мене зволожували водою, так мені ставало легше. З тієї лікарні перевезли мене у Васильківську лікарню з підозрою на сильний COVID-19. Тут десять днів приймав антибіотики, мені стало легше, діагноз змінився – двостороння пневмонія, яка вразила майже всі легені. Повторно взяли аналіз на коронавірус, але підтвердження не було. У Києві мені також чотири рази робили тест на COVID-19, його не підтвердили.
В мене була сильна пневмонія і за двадцять днів лікування змін на краще не було, рідним сказали готуватися до найгіршого. Звідти через десять днів мене відправили в одну з київських лікарень, там пробув ще десять днів, не міг ходити, ковтати. За весь цей час втратив вагу з 98 до 78 кілограм. Потім мене знову привезли в «Ангелію». Увесь цей час церква молилася. Коли лікувався в «Ангелії», лікар Сергій Серденюк приходив, щоб якось розрадити мене. Але коли я лежав в лікарні, для мене це були найприємніші хвилини у житті, бо я відчував присутність Бога, там я почув відповіді на мої молитви. Я молився про те, що мене турбувало, за те, що сам не міг нічого змінити, і я дякую Богу за відповідь на ці молитви, бо Господь розв’язав ті проблеми, які, на мою думку, неможливо було вирішити. Невирішених залишилося дуже мало, але вірю, що й на ці питання Бог дасть відповідь.
Коли мене привезли в «Ангелію», мені потрібно було ще двадцять днів лікуватися, я молився про те, щоб залишатися тільки в цій клініці, щоб мене тут вилікували. Мене привезли в п’ятницю, а в понеділок сказали, що я залишаюсь тут. Після другого чи третього масажу я відчув, що можу ковтати і Сергій Леонідович забрав у мене зонд. Вперше за два місяці я зміг ковтнути води, трохи поїсти. Через десять днів мене привезли додому, зробили один масаж, другий – я почав ходити. Потім поїхав у санаторій «Буковинська Черешенька», там мій стан ще покращився.
До цих пір ніхто не знає, який у мене був діагноз. Крім тих діагнозів, була підозра на міастенію, тобто, встановлювали шість діагнозів, але крім пневмонії, яка була підтверджена точно, ніхто не знає, що в мене було.
Дякую Богові, що мені довелося пережити саме цей момент. Коли я прийшов до тями, перше, що попросив – щоб мені передали книги. Пастор Васильківської громади Андрій Ринжук передав книги, які я за декілька днів перечитав. Дякую Богу, що лікарі дозволили не вимикати світло, я міг трохи поспати, потім читати, і так весь час. Перебуваючи у Васильківській лікарні, я мав величезні благословення: міг спілкуватися з медичним персоналом. Молився за одну медсестру, подарував їй Біблію, потім мені сказали, що, коли вона почала читати Біблію, то вперше за багато тижнів змогла заснути, а до того не могла спати.
Коли я прийшов до тями, склав проповідь «Коли ми йдемо дорогою смертної тіні». У цій проповіді хочу поділитися, що коли ми проходимо цю дорогу, Господь завжди з нами, але хтось йде з Богом, а хтось без Бога.
Я знаю, чому таке сталося зі мною. Я молився і просив: «Господи, виріши цю, і ту, й іншу проблеми», – і ці проблеми були вирішені. Просив, щоб Господь відкрив мені мої недоліки, і Він показав їх. Це було втручання Бога у моє життя. Я не розчарований тим що трапилося, тільки дякую Господу. Бог показав, що для нього безвихідних ситуацій не буває.
У нас не було грошей на дороговартісне лікування – Господь вирішив цю проблему, кошти знайшлися дуже швидко. Допомагали друзі, громада декілька разів збирала, допомагали незнайомі люди. Для Бога дуже просто вирішити фінансову сторону наших проблем, найскладніше Богові – змінити характер людини.
Коли лежав на лікарняному ліжку і сказали, що вже виходу немає, Бог дозволив мені заглянути в могилу, підняв мене звідти – я дякую Йому за те, що зміг пережити. У мене велика вдячність Богу за те, що сталося і я розумію, чому Бог таке допустив. Моя проблема була в тому, що я розглядав Бога як «останню надію» у моїх негараздах. А в тому, що зі мною сталося, я побачив, що Бог не остання надія, а єдина надія. Є різниця – остання і єдина надія!
Коли донька виходила заміж, я не був вдома, але дивився онлайн. Маємо ще старшу доньку, вона з своєю сім’єю живе з нами. Дякую Богу, що під час моєї хвороби біля мене був батько моєї дружини, я вдячний йому за таку турботу.
Дякую Богу, що вже міг провести урок суботньої школи, сказати проповідь, найближчим часом буду представлений у громаді на служіння.
Особлива подяка медичному персоналу клініки «Ангелія». Всі медсестри, які до мене заходили, вони як ангели. Тепер всім рекомендую: «Друзі, їдьте в «Ангелію», там обов’язково вам допоможуть. Там не тільки хороші фахівці, там добрі люди, але найголовніше – там присутній Бог.
Записала – Алла Шумило
