Вона — мама трьох дітей, любляча дружина та успішний підприємець. Галина вважає, що все це є проявом її живих стосунків із Богом.
Хочеться пізнати Вашу історію успіху: шлях до адвентизму і як відтоді змінилося Ваше життя. Із чого все почалося і коли?
Це досить довга історія. Мій, тоді ще — майбутній, чоловік Віталій походив із адвентистської родини. Подружилася з ним ще в школі. Мешкали в селі Кам’яна у Сторожинецькому районі, неподалік Чернівців. Перше знайомство із адвентистською спільнотою відбулося під час святкування його дня народження.
Було багато молоді. Обстановка — весела, але без непристойних жартів та розмов, як це, зазвичай, буває у світських компаніях. Застілля почалося з молитви, раніше я такого ніколи не бачила. Після обіду молодь грала надворі у рухливі ігри, веселилася.
Коли я почала збиратися додому, мені подарували книжечку. Назви вже не пам’ятаю. Щось там було за книгою Даниїла та по Об’явленню. Удома її прочитала, і тоді в мене з’явився якийсь просвіток у свідомості, розуміння християнства.
Раніше ходили до церкви?
Я із православної родини, адвентизм для мене був чимось новим і цікавим. У моїй сім’ї до церкви ходили лише на великі свята, не так, як тут, коли віряни відвідують служіння щосуботи. До того ж у школі нам забороняли ходити до церкви. Однак я ходила туди на Пасху. У православній церкві не знаходила відповідей на мої запитання, а серед адвентистів усвідомила, що є надія на вічність.
Чим сподобався адвентизм?
Насамперед, ставленням людей один до одного. Їхня щирість, привітність. Сподобалося, що про Бога і Біблію говорять доступною мовою.
І — що протестантська церква вирізняється простотою. Пам’ятаю, на сцені був Закон Божий. Він мене привабив, як основне в церкві. Сподобався хор, котрий виступав на сцені, загальна атмосфера.
Я — інтроверт, але хотілося там перебувати, бо можна сказати, що знайшла “своїх” людей. У мене й раніше були подружки-вірянки, із п’ятидесятників, але до їхньої церкви не ходила. А тут просто все сподобалося.
Ви сказали, що в православній церкві не знаходили відповідей на свої запитання. Які саме? І — що це були за відповіді?
Насамперед, читаючи Біблію, книги Духа пророцтва, переконалася, що святим днем є субота, а не неділя. Потім, у питанні про безсмертя душі, чітко зрозуміла, що душа це є жива людина. Коли людина помирає, то все повертається на початок, як було при створенні: дух відходить до Бога, а тіло — порох земний — закопують в землю. І Поняття безсмертя душі придумане і не узгоджується з Біблією. З’ясувала для себе все відносно їжі, чистої і нечистої. А саме головне, знайшла найкращого у світі друга — Ісуса Христа.
Яку освіту отримали?
Щоб отримати середню освіту, пішла навчатися у старші класи у сусіднє село, Майбутній чоловік влаштувався на роботу. Потім він працював за кордоном, повернувся, відслужив у армії.
Я чекала на нього, тим часом здобуваючи вищу освіту: навчалася на історика у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича. Хоча потім жодного дня не працювала за фахом.
Коли чоловік повернувся із армії, ми одружилися.
Що Вас спонукало охреститися?
Я прийняла хрещення через роки після одруження. Спершу народилася донька, потім — син. Потім — іще один. За цей час мала досвід, який ще більше зміцнив мою віру.
Розкажіть про це.
Коли нашій донечці Інночці було два з половиною рочки, сталася пожежа. Ми тоді мешкали в одному дворі з моїми батьками, але в різних будинках. Наш будиночок мав одну кімнатку, кухню та коридорчик. Електрична проводка була стара, давно потребувала ремонту. Ми знали про це, але в чоловіка весь час не доходили руки.
Була зима. Того дня я цілий день продавала на ринку квіти. Намерзлася, прийшла додому ввечері. Повечеряли, напилися гарячого чаю і полягали спати. Після цілого дня на холоді, мене розморило, я міцно заснула.
Прокинулася о пів на першу ночі. Від того, що здалося, ніби якась міцна рука мене добряче труснула.
Розплющила очі й побачила в коридорчику, що поруч кімнати, полум’я. Нас відділяли від вогню двері із прозорим склом. Миттю розбудила чоловіка. Він вискочив з хати, побіг по допомогу. Я миттю загорнула доню в ковдру і, вхопивши на руки, вискочила слідом за ним.
Прибігли батьки й сусіди, гасили пожежу. Згоріли коридор, кухня, дах. На щастя, до кімнати з речами полум’я не дісталося. Диму було так багато, що в дитини всередині носик почорнів.
Для мене це був досвід. Якби не сильний дотик невидимої руки, загинули би всі троє.
Вашій донечці на той час було лише два з половиною роки. А охрестилися Ви через дванадцять років після одруження. Очевидно, мали ще якийсь досвід до того, як уклали заповіт із Господом?
Так, одного разу з компаньйонкою по бізнесу поверталися машиною із Польщі. Мені тоді було років двадцять п’ять.
На виїзді з Тернополя я заснула за кермом. Якимось дивом моя колежанка прокинулася в останню мить. Вона вхопила кермо і вчасно його вивернула, а я автоматично натисла ногою на газ. Ми врятувалися дивом.
Оці два випадки вказували , що не варто відтягувати час, треба йти до Бога.
Мала один яскравий досвід, вже позитивний.
Перед народинами третьої дитини дуже переживала. Це мав бути третій плановий кесарів розтин. Втретє лягати під ніж було страшно. На той час уже дуже вірила в Бога, ходила до церкви що суботи.
І от, напередодні, як мав з’явитися на світ другий син, я приклонила коліна і розказала Богу все, що було в мене на серці. Поруч, на тумбочці, лежала книжка Еллен Уайт “Християнська родина”. Мене потягнуло до неї, взяла в руки і відкрила навмання. Бог бачив мої страхи, тож книжка відкрилася на розділі з порадами жінкам, котрі готуються стати матерями. Було враження, ніби то сам Господь до мене говорив.
Це мене так укріпило, що страх щез. Із легкістю довірилася в Божі руки і пішла на операцію. Комусь це може здатися дрібницею, про яку не варто розповідати. Для мене ж, то вже було ознакою сили Божої і Його відповіді на мою молитву і переживання.
Напевно ж, в дитинстві православні батьки Вас охрестили. Чи не заперечували вони проти повторного хрещення під час переходу в адвентизм?
Проти цього — ні. Проблема полягала в іншому. Мої батьки наполягали, щоб ми охрестили дитину. Але я на той момент розуміла, що хрещення має бути не таким. Це повинно відбуватися свідомо, з волі самої людини.
Вони ж постійно наполягали, буквально пресували мене, доводячи, що це необхідно зробити якомога раніше. У бесідах мама мене мало не до сліз доводила. Вона переконувала, що охрещена дитина має янгела-охоронця. Втім, я свою думку відстояла, дитину ми не хрестили.
Коли Інна підросла, православні родичі у вічі їй казали, що вона не має янгола-охоронця, оскільки не хрещена. Уявіть, як боляче дитині таке чути. Зараз доньці двадцять чотири, вона вже прийняла хрещення.
Коли ж я сама вирішила укласти заповіт з Господом батьки мене підтримали. На той час мама вже теж почала читати Біблію і схилялася на мій бік. Тепер вона в Церкві, вже років сім. Спершу я охрестилася, а потім мама.
Як же, все таки, наважилися прийняти хрещення? Чому чекали дванадцять років?
Заповіт із Богом я уклала в тридцять два роки.
2007-го на телеканалі “Надія” транслювалася всеукраїнська євангельська програма, яку проводив Петро Кулаков. Я її щодня дивилася. Під її впливом, увесь той тиждень у мене із голови не виходив епізод, коли Пилип зустрівся із євнухом і пояснював йому цитату з книги пророка Ісаї: “Як вівцю на заріз Його ведено, і як ягня супроти стрижія безголосе, так Він не відкрив Своїх уст! У приниженні суд Йому віднятий був, а про рід Його хто розповість? Бо життя Його із землі забирається…”
Там ішлося про Ісуса Христа. Сказав євнух: “Що мені заважає хреститись?”
Ця фраза цілий тиждень була у мене на думці. Я себе теж увесь час питала: “Що ж мені заважає хреститися?” Дійшла висновку, що не заважає ніхто.
На той час вже народилася третя дитина — другий син. Йому саме виповнилося пів року, але бізнесом керувала постійно.
Тож, наприкінці тижня, у п’ятницю, заїхала в наш квітковий магазин, зібрала персонал і сказала, що віднині по суботах магазин зачиняємо, бо я приймаю хрещення. Вони зраділи: за мене і що матимуть додатковий вихідний.
Оскільки на той момент ми з чоловіком і дітьми вже мешкали в місті, поїхала в село до батьків, запросила їх бути присутніми на моєму хрещенні. Вони плакали від щастя, вважали, що роблю правильний крок.
Як змінилося Ваше життя відтоді?
Коли є якісь проблеми та переживання, з Богом їх легше вирішувати. Стаєш на коліна, звертаєшся до Нього, просиш сили та мудрості. І вихід завжди знаходиться. І в родині, і в бізнесі.
Чому саме такий бізнес: квіти, живі рослини?
Розпочалося з того, що мої батьки колись давно вирощували та продавали квіти в теплицях, здебільшого, тюльпани та гвоздики. Їх було вигідно продавати до свят, особливо — на 8 Березня. Я їм у цьому допомагала.
Коли ж ми з чоловіком почали цим серйозно займатися, почали привозити рослини із-за кордону, наприклад — з Голландії.
Чому саме закордонні квіти продаєте? Я чула, що українські троянди — кращі, вони довше стоять зрізані.
Не можна так однозначно сказати про всі троянди. Це залежить від багатьох чинників. Зокрема, від сорту та умов догляду. У якій температурі квітка зберігається? Скільки води їй налили? Як часто підрізають стебло і змінюють воду? Все це впливає на свіжість квітів.
Троянда із товщою ніжкою довше простоїть. Це стосується, особливо, троянд із Колумбії. Якщо вони доставляються свіжими, то зберігаються довго, адже в них досить товсте стебло. Вітчизняна, хоч і свіжозрізана, але на тонкій ніжці, довго не простоїть.
Квіти свіжі, поки вони ще в бутоні. Коли ж він сильно розкрився, квітка довго не простоїть.
Поговорімо про те, як особисто Ви поєднуєте бізнес та віру.
Я вже казала, що по суботах магазин зачинено. Оптова торгівля теж не працює. Клієнти вже про це знають. Продавці та робітники задоволені. Вони хочуть мати ще вихідні й по неділях, але обираємо тих, хто ладен чергувати в неділю. Ми завозимо квіти власними фурами із Нідерландів.
Стараємося вести бізнес так, щоб не порушувати Божі заповіді. Наша бухгалтер теж належить до адвентистської Церкви. Тому вона пильнує ці речі, нам із нею легко працюється.
Я була учасницею Конгресів адвентистів-підприємців. Вони проходили 2017-го у Одесі, 2018-го у Львові, а 2019-го — у Вінниці. Там познайомилася із сестрами та братами, котрі теж успішно провадять свій бізнес. Це цікаві особистості.
Під час Конгресів відвідувала дуже корисні семінари. Спікерами виступали Костянтин Сич та Євген Чекмарьов. Зрозуміла, що в нашому сімейному бізнесі треба ще дуже багато чого переробити, вдосконалити. Зараз навчаюся в адвентистській бізнес-школі, якою керує Костянтин Сич.
Напевне, як кожна адвентистка, маєте якесь служіння?
Нині, я — старша диякониса у нашій центральній громаді міста Чернівці. Служіння досить відповідальне і важливе. З грецької мови слово диаконос означає слуга. І тому сміливо можна стверджувати, що Христос був першим дияконом, який прийшов послужити людству. Хочу відмітити, що немає більшого щастя як служити своїм рідним.
Запитання — Вікторія Березка
