Наталя Поперечна, поетеса з села Рахни-Лісові Вінницької області:

О, горе мне, молюсь Тебе,
Услышь стихи − мой вопль души.
На путь наставь, и не оставь,
Пребудь во мне, а я в Тебе.

Коли я набрала номер телефону, щоб подзвонити незнайомій сестрі Наталі Поперечній і взяти в неї інтерв’ю, ще не знала, що мене чекає. Слухавку підняла її мама Елеонора Кузьмінічна, почувши її слова, я вже не змогла просто так закінчити розмову і забути.

Наталя зростала у сім’ї адвентистів, у сім’ї її брата Сергія також усі члени церкви. Мама Елеонора  Кузьмінічна з самого народження слухала слова зі Святого Письма та вивчала їх напам’ять. Дитинство Наталиної матері прийшлося на воєнні роки. Батько її, Кузьма Корж пропав на війні. Мати Елеонори у 24 роки залишилася вдовою з трьома доньками. З Читинської області приїхала на батьківщину свого чоловіка на Вінничину. Ввечері вони сідали на теплу піч, читали Біблію, співали переписані псалми. Бабуся Елеонори Кузьмінічної була адвентисткою, батько Елеонори теж, тому й мама також прийшла до церкви. Усіх дітей вчили жити за Божим Законом. Прабабця, бабця, мама у Наталі були членами адвентистської церкви. Для Наталі бути віруючою людиною було природньо.

Вона закінчила дев’ять класів, півроку вчилася на кравчиню у Жмеринці, але тяжка хвороба змінила життя молодої дівчини. З 1992 року почала прогресувати хвороба «розсіяний склероз». І мама почала возити дівчину по усіх лікарнях. Хвороба почалася з ніг, пішла на хребет, шию, дівчина у 16 років опинилася в інвалідному візку, а в 17 стала інвалідом першої групи.

У 15 років 21 вересня 1991 року Наталя прийняла водне хрещення. Пастор Ярослав Сушко будував церкву в селі, охрестив багато людей, потім його перевели до Вінниці, зараз чекає на прихід Господа.

Коли хвороба далі прогресувала, Наталя почала писати статті, в яких розповідала про своє життя з Господом. Статтю «Что такое жизнь» пастор прочитав у церкві. Ці невеличкі статті не захотіли надрукувати в нашій газеті, тому вона посилала до Німеччини, в редакцію журналу «Забытый алтарь», який відразу ж почав їх друкувати. Журнал випустив невеличку книжку «Радуюсь каждому дню», в яку ввійшли усі статті. Галина Шаінська у «Трансмировом радио» озвучувала Наталину книгу «Радуюсь каждому дню» в передачі «Когда одолеют тебя испытания». Програма вийшла на сорокаріччя Наталі. Слухати можна тут http://twrradio.ru/programmy/ispitaniy/raduyus-kazhdomu-dnyu/

Наталя підмітила, що, якби вона не була в такому тяжкому фізичному стані, вона б не була так близько з Богом, а мама Елеонора Кузьмінічна дивується, яка велика віра у її доньки, була б у неї хоча б половина такої віри, як у Наталії.

З 1995 року Наталя писала вірші, але нікому їх не показувала. В них вона розкривала свій біль, свою надію та віру.

Господи Боже, схились наді мною
В час, коли тяжко і сумно мені.
Дай, щоб надія спастися Тобою
Не покидала моєї душі.
О, мій Ісусе, схились наді мною
В час, коли з радості впаде сльоза.
Боже мій, Боже, що це зі мною?
І нащо у серці спокою нема?

Хвороба прогресувала. Наталя вже не могла й не хотіла їсти. Церква довгі роки молилася за її зцілення, але Наталя сказала: «Не маю вже сили нести цей хрест. Не треба молитися за моє зцілення, але за позбавлення від такого болю, такого стану. Бог воскресить мене й дасть нове тіло».

Перед Тобою преклоняюсь я
Прошу, Господь, услышь меня.
Так больше не могу я жить,
Ну подскажи, как дальше быть?
Нет больше силы крест нести,
Я не могу роптать, прости.
Но так бывает нелегко,
И без Тебя совсем темно.
Не покидай меня, Отец,
Ведь Ты же Бог мой и Творец,
Прости бессилие моё,
Ведь я, Господь, дитя Твоё.
Пошли мне веры и терпенья,
Пошли свободы и смиренья,
Хочу я сильной быть в Тебе,
Так дай любовь и радость мне.
Святого Духа, Отче, дай,
В борьбе земной не оставляй.
Хочу Тобою победить,
Чтоб в небе бесконечно жить.

Коли вже Наталя не могла сама писати, мама включала телефон, вона диктувала, потім подруга Тетяна записувала на папір, і відправляла ці записи до журналу.

Господи, Тобой Одним живу,
Лиш Словом уст Твоим дышу,
Бывают в жизни искушенья,
Но Ты спасаешь от паденья.
«О, салава в вышних, Аллилуйя! –
От всей души пою Ему я,
Он спас меня, Он спас меня,
Я всей душой люблю Тебя!

Наталі було надзвичайно важко, але вона нікому не жалілася, навпаки, підтримувала людей своїми словами, статтями. Як згадує Тетяна, Наталя завжди казала: «Бог може мене зцілити з Своєї любові, але, навіть, якщо цього не буде, покладаю уповання і надію на Господа».

Коли у її подруги Тані в сім’ї трапилося велике горе, Наталя, сама безпомічна, підтримувала подругу, втішала добрими словами, вірою у Христа. Ірина Лаврухіна написала великий вірш, присвячений Наталії, в якому такі слова:

…Господь, Твои пути – не наши,
И в этом Высшей Воли суть,
Чтобы такие, как Наташа,
Здоровых вывели на путь.
Она в болезни утешает,
И неподвижностью своей
Нам, движущимся, помогает
Нести свой крест по жизни сей…
Господь, Твои пути не наши,
Нам это тяжело понять.
Но, слава Богу, есть Наташа,
Чтоб нам на пальцах объяснять…

Наталя дуже любила своїх батьків. Вона бачила, як їм важко з нею. Мама напам’ять знає вірш, присвячений їй:

О, Боже, страданье моё велико,
И маме смотреть на меня нелегко.
Маме, что хочет лишь счастье мне,
Об этом молитву слагает Тебе.
Дай радости, счастье, отри ей слезу,
Услышь маму, Отче, услышь, я молю.
Пошли ей здоровья, долгих лет на земле.
Чтоб мы славу, честь возносили Тебе.

1 грудня 2019 року Наталя померла і очікує зустрічі з Небесним Батьком.
«Допоки, Господи»,- питаю –
Я так втомилась. Доля – як полин,
А Ти мені: «Я знаю, відпочинь».

 Зі слів мами Елеонори та подруги Тетяни записала Алла Шумило

image_pdfimage_print
Facebook
Twitter
LinkedIn
In this article:

Welcome Back!

Login to your account below

Retrieve your password

Please enter your username or email address to reset your password.

Add New Playlist