«Только Бог может спасти», – пастор Денис Саенко

«Только Бог может спасти», - пастор Денис Саенко

Родился в Мариуполе, Донецкой области, учился в УАТИ(Украинском адвентистском теологическом институте) в Буче. Первое место служения г. Берислав, с. Великая Александровка, Херсонская область.

Какая задача стоит перед Вами?

У Бога и конференции был план направить меня на это место. В Бериславе 35 человек, в Александровке около двадцати. Молодёжь почти нет − кто уехал в крупный город, кто ушёл вообще из церкви, верующие тут в основном старшего возраста.

Стояла задача поднять молодёжное служение. Молодёжь из Каховки и Новой Каховки приезжала к нам на молодежные мероприятия, мы ездили в гости к ним, проводили молодёжное кафе в центре города. Одна молодая сестричка учится в медицинском училище, вторая в педагогическом училище, в планах было выйти в училище и проводить молодёжные мероприятия для студентов.

Главная сложность состоит в том, что молодых людей зачастую приводят именно молодые люди, старшему поколению намного сложнее приводить в церковь молодёжь. Проводилась у нас программа «Сильное поколение», но она проходила две недели, хотя эта программа и имела огромный успех в многих общинах,  все-таки две недели маловато для того, чтобы привести молодежь в церковь в какой-то конкретной общине. Если команду молодёжи отправить на год в какое-то место, успех должен быть больше. Сейчас молодёжь крайне редко приходит по объявлениям, и листовкам. Молодёжь сегодня чаще пойдёт за тем человеком, которого она уважает, который имеет авторитет в её среде, и, который скажет: «Я там был, это классно, пошли со мной».

Почему Вы выбрали адвентистскую церковь? Быть пастором – это Ваша мечта?

Наша семья считала себя православной, как и большинство семей в Украине. В Николаеве моя тётя начала ходить в адвентистскую церковь на евангельской программе. Когда мы переехали из Мариуполя в Николаев, мы тоже начали посещать церковь, мама приняла крещение. В жизни были разные этапы посещения церкви, одно время даже было стыдно и страшно − вдруг друзья узнают, что хожу в церковь. В детстве мечтал быть пожарником или военным, хотел свершать что-то героическое, спасать людей. Учился в Николаевском политехническом  колледже, специальность – обработкматериалов на станках и автоматических линиях. После коледжа продолжил учится по той же специальности в институте, но понял, что это не моё – на заводе заниматься всю жизнь с железом. Хотел чего-то героического, решил спасать людей. Конечно, со временем понял, что человек спасать людей не может, только Бог может это сделать, а человек может быть инструментом в руках Божьих.

Из всей молодежи, нас было до двадцати человек, которая вместе со мной ходила в церковь, в церкви остались два или три человека. Остальные ушли по разным причинам – кто-то обиделся, кто решил «зачем мне нужно усложнять жизнь?», кто-то выбрал бизнес вне церкви. У меня не было сильных сомнений, я видел, что всё в церкви правильно. Я видел, что церковь состоит из неидеальных людей, но они хотят изменить себя и мир к лучшем, а это мне всегда нравилось. Когда учился в семинарии, писал курсовые работы, глубже вникал в историю церкви, иногда появлялись сомнения: почему происходили такие события? Почему именно так верим? Почему у нас не так, как в других церквях? Но с молитвой эти вопросы разрешались, уходили на второй план. Сейчас твёрдо уверен, что адвентистская церковь состоит из неидеальных людей, но именно эта церковь стоит на правильном пути.

Как Вас, такого молодого, встретила община?

Встретили хорошо, поддерживали, молились, советовали. Конечно, всегда во  время знакомства появляются какие-то конфликты, недопонимание. Когда подходишь к людям с пониманием, с прощением, почти всегда человек отвечает тем же. Где-то я недопонимал, где-то меня не понимали, но никто не пренебрегал юностью моей. Уже вижу, что пасторское служение – это не просто работа, это больше, чем работа. На любой другой работе можно просто уйти, выключить телефон, уехать в отпуск. Пастору так поступить очень сложно, понимаю, что служение пастора идёт на протяжении двадцати четырёх часов в сутки. Тут нужна мудрость.

Служение пастора – воплощение Вашей мечты спасать людей?

Да, хотел спасать людей, смотрел на знаменитых пасторов, которые крестят за свою программу тысячи людей, и вижу других, имена которых часто и не знают. Чтобы провести программу, нужна тщательная, каждодневная работа пасторов общин, членов общин, которых воодушевил обычный пастор поместной общины. Обычный пастор с членами общины ходил по домам, разносил пригласительные, разговаривал  с людьми, приглашал, готовил зал для приёма и всю работу, которую не видно. Помню в детстве мы, детьми зимой, погружаясь в снег, ходили, разносили пригласительные по закоулкам, в частный сектор, в многоэтажки. Роль у каждого своя – кому-то дано собирать людей, кому-то крестить. Не каждый, кто умеет говорить красиво, сможет собрать людей, один умеет проводить программы с детьми, другой с инвалидами. Когда в церкви каждый делает своё дело, помогает другим, старается служить людям, когда пастор делает свою работу в команде, тогда Бог через нас спасает людей.

Была ли помощь и от кого Вам, как молодому пастору?

Благодарен конференции, что все три года меня поддерживали. Президенты Игорь Шевченко, Константин Тепфер, областные Владимир Залевский, Оганез Даллакян, секретарь пасторской ассоциации Анатолий Налчаджи , руководитель СШ Михаил Воробканич. Посещали меня, многие другие братья звонили, молились, поддерживали советами. Я чувствую, что я не один, благодарен Богу за старших братьев-пасторов.

Так как Вы сами с шести лет посещали церковь, выросли в ней, выбрали служение, видите, какая проблема стоит в том, что дети уходят с церкви. В чём или в ком причина? Что такое могло повлиять на подростка, что он ушёл из церкви?

Есть несколько причин, почему дети уходят из церкви. Во-первых, люди, которые долго в церкви, проводят служение по привычке, по состоявшимся традициям. Со временем всё забывается, накладывается, через некоторое время спустя они уже не знают, почему так делают. В некоторых общинах свои устои, которые становятся над верой, над здравым смыслом, над Библией. Можно петь правильные песни, говорить правильные слова, улыбаться, но в таких общинах подросткам и молодёжи тяжело. Разница между молодёжью и старшим поколением в том, что молодой человек хочет максимально что-то делать, он ищет своё, кидается из стороны в сторону, у молодёжи нет полутеней – если видят конфликт, могут неправильно понять, преувеличить, взбунтоваться. И если взрослые неправильно реагируют на это или вообще не реагируют, возникает непонимание со стороны церкви и обида со стороны молодёжи. Молодёжь уходит туда, где их понимают, поддерживают. А в общинах просто успокаивают себя: есть детский класс – хорошо, есть молодёжный класс – молодцы. В церкви, где пастор сам встречается с молодёжью, организовывает служение в течении недели, где церковь заинтересована в молодёжи, там по-другому.

В детстве, был следопытом, это было для нас очень интересно – походы, лагеря, общение, духовный рост. Однажды приехал в одну общину. В ней был клуб следопытов, но часть общины была против следопытов, не понимали их значение, отвергали атрибуты – галстук, значки. В беседе с одним братом услышал: «У вас есть детская субботняя школа и достаточно». А детская субботняя школа – это сорок минут общения в субботу, и некоторые люди считают, что этого для детей достаточно? Вы считаете, что следопыты это массоны? Вместе с советом общины создайте свою программу для детей и молодежи несколько раз в неделю, называйте это хоть следопытами, хоть детской школой, хоть как угодно, но, не забирайте у детей программу, которую поддерживает всемирная церковь, не предлагая взамен ничего. Церковь должна прикладывать усилие и понимание, чтобы сохранить молодёжь.

Во-вторых – это отношение родителей.

В моём детстве, нам, детям  нравилось общаться между собой, но после субботней школы мы могли только на перерыве поговорить, потом нас родители усаживали возле себя на второй части и забирали домой. А в клуб следопытов родители некоторых детей приводили, а некоторые родители не хотели себя тревожить, говорили, что хватит и субботней школы детям. Из тех ребят, кто ходил, остались в церкви и дольше продержались, а те, к кому родители относились «зачем оно тебе надо», кто не ходил, быстро ушли.

Ещё главное – ребёнок видит, как живут родители. Как бы красиво не говорили из-за кафедры, в общине, ребёнок видит, как действуют родители в реальной жизни. Если папа рассказывает, как надо любить Бога, а среди недели, когда стоит выбор отвести ребёнка в клуб следопытов или в музыкальную школу, он выбирает школу, потому что музыкальная школа даст ребёнку путь в жизнь, а следопыты – это развлечение, ребёнок делает определённые выводы. Или, например – пойти вместе с церковью на природу на пикник или пойти в это время на подработку. В основном родители выбирают работу, материальное, показывая, что главное – моя работа, а церковь второстепенное. Ребёнок видит, что вместо церковного общения, концерта, программы, родители выбирают личные дела, и он привыкает, что, если родителям это не важно, то и ему тоже.

Останется ли ребёнок в церкви – во многом зависит от взрослых. Да, подростки делают свой выбор, но на этот выбор сильное влияние имеют окружающие люди в церкви.

Когда же в общине начинают ругать молодёжь, что они не духовные, Бога не любят, то почему-то за этим не видят своей вины.

Многие родители думают – если мой ребёнок пришёл со мной на субботнюю школу, и отсидел проповедь, он уже в церкви, моя миссия окончилась. Но это не так. Родители знают своих детей, их интересы. Мы понимаем, что сейчас приходится тяжело и много работать, чтобы содержать свои семьи. Часто в субботу родителям хочется просто выспаться, отдохнуть, если пришли на служение, просто послушать проповедь. Детям скучно, а родители уставшие, говорят, чтобы дети занялись, чем хотят. Было бы хорошо, если бы несколько семей договаривались, вместе собирались по субботам, организовывали досуг с детьми. Именно родители, а не пастор или кто-то из церкви. Детям было бы достаточно, чтобы вместе после служения вышли на природу или в лес, вместе пообедали, поиграли в игры, побегали, понаблюдали, кто-то из родителей рассказал о работе, как Господь помогает в разных ситуациях. И это возможно сделать, главное – заинтересованность родителей. Дети могут ходить в клубы, посещать церковь, но в определённый момент они решают: «Зачем мне это надо? Мои родители живут в реальности, а церковь – это сказка, которая работает в один день, в субботу, и когда суббота заканчивается, эта сказка превращается в обычный день, где главное деньги, главное всё успеть».

У клуба следопытов есть отличная программа для взрослых «Мастер- проводник» или «Лидер следопытов». Эта программа – руководство для взрослых как говорить с ребёнком, что ему говорить, как проповедовать, как их организовывать, вместе ходить в походы, играть.

В детском отделе проходит программа «Наставничество», где учат родителей объединяться вместе с детьми и развиваться. Программа детально расписана, проводились тренинги, но родители часто в этом не заинтересованы, считают, что и так знают своих детей, а на посещения у них нет времени.

Хорошо, когда заинтересованы родители, тогда и пастор, и руководители из конференции приедут, покажут, научат. Но мало что возможно сделать без участия и желания родителей.

Какие мероприятия проводила церковь для детей?

Мы проводили в Великой Александровке каникулярные школы, а в Бериславе пока не смогли. В этом году появилась у нас одна семья, помогает в служении детям. Мы успели сделать Рождественский утренник для детей, планировали некоторые мероприятия, но карантин расставил свои коррективы. Сейчас рассматриваем разные варианты, как организовать встречи с детьми.

В чём сложность проведения мероприятий в Бериславе?

Немного мест в Украине, где православная церковь имеет такое влияние на людей. В этом городе люди называют нас сектантами, отказываются общаться, даже работать вместе. Отпечаток негатива оказали и верующие с разных конфессий, которые некорректно вели себя.

Понимаю, что некоторым людям проще ходить в православную церковь или в другую, где меньше спрос, меньше ответственность.

В начале двухтысячных годов в Бериславе провели крупную массовую программу. Развесили плакаты, разнесли пригласительные, арендовали в центре города помещение, в первый день пришла толпа людей. На следующий день опять массово пришли люди, но пришёл и православный священник и начал проклинать сектантов, пасторов, людей, кричать людям, что не будет крестить, венчать, хоронить, и всё в таком духе. На следующую встречу людей пришло уже меньше, и часть людей дошли до конца программы, и несколько человек крестилось, резонанс в обществе это вызвало огромный. При предыдущем пасторе Михаиле Воробканич проводили программу «Сильное поколение», одна из команд жила в Бериславе, проводили каникулярную школу, пытались наладить отношения с молодёжью города. Во время этой проекта пастор долгое время не мог получить разрешение на проведение программы для детей «Страна здоровья», но Господь вмешался, и программу всё-таки провели. Центр города очень грязный, набережная, где раньше были паромы, превратилась в свалку, но провести уборку нашим ребятам из «Сильного поколения» так и не разрешили.

Мы с супругой проводим общие обеды − раз в месяц после служения остаёмся всей церковью, каждый приносит какое-нибудь блюдо, накрываем общий стол, общаемся. Главная цель – хоть раз в месяц вместе пообщаться, узнать друг друга лучше. Когда мы начинали, нам говорили, что знают друг друга хорошо, с давних пор, но сейчас люди начали открываться, узнавать друг друга с другой стороны, чем кто увлекается, как кто реагирует на разные моменты.

Сложность ещё в том, что церковь находится на краю города, членам церкви, которые старше го возраста, тяжело добираться.

В наше время огромный недостаток в нормальном общении между людьми, все заняты, все в работе, в интернете, друзей найти тяжело. Если бы каждый верующий стремился быть посвящённым, хорошим другом, хорошим семьянином, чтобы его семья была примером для окружающих, со временем вокруг такого верующего образовывались люди, которые хотели бы узнать, как он живёт, и мир бы менялся.

Вопросы – Алла Шумило

image_pdfimage_print

Святе Писання
Святе Писання, що складається зі Старого та Нового Завітів, є Словом Божим письмово переданим по Божественному натхненню через святих людей Божих, які виголошували й писали його по спонуканню Святого Духа. За допомогою цього Слова Бог передав людству необхідні для спасіння знання. Біблія має безперечний авторитет і представляє непогрішиме відкриття Його волі. Вона є мірилом характеру і критерієм досвіду, вичерпним викладом доктрин і достовірним повідомленням про дії Бога в історії нашого світу.
Пс. 118:105; Прип. 30:5, 6; Іс. 8:20; Ів. 17:17; 1 Фес. 2:13; 2 Тим. 3:16, 17; Євр. 4:12;
2 Пет. 1:20, 21
Трійця
Бог єдиний. Отець, Син і Святий Дух – єдність трьох довічних Особистостей. Бог безсмертний, всемогутній, всезнаючий, всюдисущий та понад усе. Він безмежний і вище людського розуміння, однак Його можна пізнати за допомого Його відкриття про Самого Себе. Бог, Який є любов, навіки гідний поклоніння, честі і служіння всього творіння.
Бут. 1:26; Повт. 6:4; Іс. 6:8; Мф. 28:19; Ів. 3:16; 2 Кор. 1:21, 22; 13:14; Єф. 4:4-6;
1 Пет. 1:2
Бог Отець
Бог Вічний Отець є Творець, Першопричина, Вседержитель і Незалежний Правитель всього творіння.

Він справедливий і святий, милостивий і добрий, повільний на гнів і сповнений постійної любові та вірності.

Якості та сили, що проявилися в Сині та Святому Дусі також є якостями та силами Отця.
Бут. 1:1; Повт. 4:35; Пс. 109:1, 4; Ів. 3:16; 14:9; 1 Кор. 15:28; 1 Тим. 1:17; 1 Ів. 4:8; Об'яв. 4:11
Бог Син
Бог Вічний Син з’явився втіленим в Ісусі Христі. Через Нього все було створено, дякуючи Йому був відкритий характер Бога, завдяки Йому здійснилося спасіння людства і через Нього відбувається суд над нашим світом. Будучи навіки істинним Богом, Він став також справжньою людиною, Ісусом Христом. Він був зачатий Святим Духом і народжений дівою Марією. Він жив і переносив спокуси як людина, проте явив Собою досконалий приклад праведності і любові Божої. Вчинені Ним чудеса були проявом сили Божої і свідченням того, що Він був дійсно Богом – обіцяним Месією. Він добровільно постраждав і помер на хресті за наші гріхи, зайнявши наше місце. Воскрешений з мертвих, Він вознісся на небо, щоб заради нас здійснювати служіння в небесному святилищі. Він знову прийде в цей світ у славі для остаточного визволення Свого народу і для того, щоб відновити все знову.
Іс. 53:4-6; Дан. 9:25-27; Лк. 1:35; Ів. 1:1-3, 14; 5:22; 10:30; 14:1-3, 9, 13; Рим. 6:23;
1 Кор. 15:3, 4; 2 Кор. 3:18; 5:17-19; Флп. 2:5-11; Кол. 1:15-19; Євр. 2:9-18; 8:1, 2
Бог Дух Святий
Бог Вічний Дух Святий діяв разом з Отцем і Сином при створенні, втіленні та спокуті. Він – така ж Особистість, як Отець і Син. Він надихав письменників Біблії. Він наповнив силою життя Христа. Він привертає і переконує людей; і тих, хто відгукується, Він оновлює і відтворює в них образ Божий. Посланий Отцем і Сином, щоб завжди бути з Його дітьми, Він наділяє Церкву духовними дарами, дає їй силу в її свідоцтві про Христа і в згоді зі Святим Писанням наставляє її на всяку істину.
Бут. 1:1, 2; 2 Цар. 23:2; Пс. 50:12; Іс. 61:1; Лк. 1:35; 4:18; Ів. 14:16-18, 26; 15:26;
16:7-13; Дії 1:8; 5:3; 10:38; Рим. 5:5; 1 Кор. 12:7-11; 2 Кор. 3:18; 2 Пет. 1:21
Створення світу
Бог в Писанні достовірно представив хронологію Своєї творчої діяльності. Протягом недавніх шести днів творіння Господь створив «небо і землю, море і все, що в них», а сьомого дня «спочив». Таким чином, Господь встановив Суботу як вічний пам’ятник Його праці, здійсненої і завершеної протягом шести буквальних днів, які разом з Суботою утворили той тиждень, що нам відомий сьогодні. Перші чоловік і жінка були створені за образом Божим, як вінець творіння, отримавши право володіння світом і обов’язок піклуватися про нього. Світ, при завершенні свого створення, як сказано в Біблії, був «вельми добрий», і його досконалість проголошувала славу Божу.
Бут. 1-2, 5, 11; Вих. 20:8-11; Пс. 18:2-7; 32:6, 9; 103; Іс. 45:12; Дії. 17:24; Кол. 1:16; Євр. 1:2; 11:3; Об'яв. 10:6; 14:7
Природа людини
Чоловік і жінка були створені за образом і подобою Божою як істоти, наділені індивідуальністю, силою і свободою мислити і діяти. Людина, за задумом Божим, – це нерозривна єдність тіла, душі і духу. Але хоча люди і були створені як вільні істоти, їх життя залежало від Бога. Однак, не послухавши Бога, наші прабатьки таким чином відмовилися визнати свою залежність від Нього і втратили своє високе положення. Образ Божий в них спотворився, і вони стали схильні до смерті. Їхні нащадки успадковують гріховну природу з усіма витікаючими з цього наслідками. Вони народжуються зі слабкостями і схильностями до зла. Але Бог у Христі примирив із Собою світ і Духом Своїм відновлює в смертних, що каються образ Творця. Створені для слави Божої, ми покликані любити Його, один одного і світ, що оточує нас.
Бут. 1:26-28; 2:7, 15; 3; Пс. 8:5-9; 50:6, 11; 57:4; Єрем. 17:9; Дії. 17:24-28; Рим. 5:12-17; 2 Кор. 5:19, 20; Єф. 2:3; 1 Фес. 5:23; 1 Ів. 3:4; 4:7, 8, 11, 20
Велика боротьба
Все людство залучено в велику боротьбу між Христом і сатаною. Вона розпочалась на небі в зв’язку з тим, що був поставлений під сумнів характер Бога, Його закон і справедливість Божого правління у всесвіті. Один зі створених ангелів, наділений свободою вибору, в своєму самозвеличенні став сатаною, противником Бога. Це призвело до повстання частини ангелів. Сатана викликав дух спротиву Богові в нашому світі, коли втягнув Адама і Єву в гріх. В результаті цього гріха, скоєного людьми, образ Божий став спотвореним в людстві. З цієї ж причини створений світ втратив свій порядок і був спустошений під час всесвітнього потопу, про що свідчить представлена ​​в Бут. 1-11 хронологія. На очах у всього творіння цей світ перетворився на арену світової боротьби, в результаті якої люблячий Бог буде затверджений в Своїх правах. Христос посилає Святого Духа і вірних ангелів, щоб вони допомагали народу Божому в цій великій боротьбі, направляли, захищали і зміцнювали його на шляху, що веде до спасіння.
Бут. 3; 6-8; Йов 1:6-12; Іс. 14:12-14; Єзек. 28:12-18; Рим. 1:19-32; 3:4; 5:12-21; 8:19-22; 1 Кор. 4:9; Євр. 1:14; 1 Петр. 5:8; 2 Петр. 3:6; Об'яв. 12:4-9
Життя, смерть і воскресіння Христа
Життя Христа проходило в досконалому послузі волі Божій. Його страждання, смерть і воскресіння – це єдино можливий шлях спокути скоєних людьми гріхів. Кожен, що приймає вірою це примирення з Богом, має вічне життя. Все творіння може краще осягнути нескінченну і святу любов Творця. Це досконале примирення виправдовує справедливість Божого Закону і милосердя характеру Творця. Так відбувається засудження наших гріхів і забезпечується наше прощення. Смерть Христа є замісною, спокутною, примиряючою і перетворюючою. Воскресіння Христа у плоті є знаком перемоги Бога над силами зла, і для приймаючих це примирення, служить свідченням їхньої перемоги над гріхом і смертю. Воскресіння проголошує панування Ісуса Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі.
Бут. 3:15; Пс. 22:1; Іс. 53; Ів. 3:16; 14:30; Рим. 1:4; 3:25; 4:25; 8:3, 4; 1 Кор. 15:3, 4,
20-22; 2 Кор. 5:14, 15, 19-21; Флп. 2:6-11; Кол. 2:15; 1 Петр. 2:21, 22; 1 Ів. 2:2; 4:10
Спасіння у Христі
За нескінченної любові і милості Бог учинив так, що Христос, який не знав гріха, став гріхом заради нас, щоб в Ньому ми стали праведними перед Богом. Під впливом Святого Духа ми усвідомлюємо нашу потребу в Спасителі, визнаємо нашу гріховність, каємося в наших злочинах і вірою приймаємо Ісуса як Спасителя і Господа, як Того, Хто зайняв наше місце на хресті і залишив нам приклад. Ця спасаюча віра приходить до нас від Божественної сили Його Слова і є даром Божої благодаті. Завдяки Христу Бог виправдовує і приймає нас як Своїх синів та дочок і позбавляє від панування гріха. Дія Духа Святого створює в нас відродження і освячення. Дух оновлює наш розум, записує в наших серцях Божий закон любові і дає нам силу жити святим життям. Перебуваючи в Ньому, ми стаємо причасниками Божественної природи і отримуємо впевненість у спасінні як тепер, так і на суді.
Бут. 3:15; Іс. 45:22; 53; Єрем. 31:31-34; Єзек. 33:11; 36:25-27; Авв. 2:4; Мк. 9:23, 24; Ів. 3:3-8, 16; 16:8; Рим. 3:21-26; 8:1-4, 14-17; 5:6-10; 10:17; 12:2; 2 Кор. 5:17-21; Гал. 1:4; 3:13, 14, 26; 4:4-7; Єф. 2:4-10; Кол. 1:13, 14; Тит 3:3-7; Євр. 8:7-12; 1 Пет. 1:23; 2:21, 22; 2 Пет. 1:3, 4; Об'яв. 13:8
Зростання у Христі
Прийнявши смерть на хресті, Ісус здобув перемогу над силами зла. Він, Який переміг злих духів під час Свого земного служіння, зруйнував їх владу і зробив неминучою їх остаточну загибель. Перемога Ісуса забезпечує і нам перемогу над цими силами, які все ще прагнуть управляти нами, в той час як ми ходимо перед Ним в мирі, радості і впевненості в любові Божої. Зараз Святий Дух перебуває в нас і наділяє нас силою. В постійної прихильності Ісусу, нашому Спасителю і Господу, ми звільнені від тягаря минулих вчинків. Ми більше не перебуваємо в темряві, страху перед силами зла, невігластві та безцільності, які супроводжували наше колишнє життя. Здобувши цю нову свободу в Христі, ми покликані розвинути свій характер в подобі Його характеру, спілкуючись з Ним щодня в молитві, насичуючись Його Словом, розмірковуючи над Ним і Його Промислом, віддаючи Йому хвалу, збираючись на спільні богослужіння та беручи участь в здійсненні місії Церкви. Ми також покликані наслідувати приклад Христа, здійснюючи співчутливе служіння заради задоволення фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних і духовних потреб людей. Коли ми віддаємо нашу любов оточуючим і свідчимо про спасіння в Христі, постійна присутність Божа через Духа Святого перетворює кожну хвилину нашого життя і кожну справу в духовний досвід.
1 Пар. 29:11; Пс. 1:1, 2; 22:4; 76:12, 13; Мф. 20:25-28; 25; 1:31-46; Лк. 10:17-20; Ів. 20:21; Рим. 8:38, 39; 2 Кор. 3:17, 18; Гал. 5:22-25; Єф. 5:19, 20; 6:12-18; Флп. 3:7-14; Кол. 1:13, 14; 2:6, 14, 15; 1 Фес. 5:16-18, 23; Євр. 10:25; Як. 1:27; 2 Пет. 2:9; 3:18; 1 Ів. 4:4
Церква
Церква є спільнота віруючих, які визнають Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Як і народ Божий в старозавітні часи, ми покликані зі світу, ми об’єднуємося для богослужіння, для спілкування, для вивчення Слова Божого, для святкування Вечері Господньої, для служіння всьому людству і для проголошення Благої вісті в усьому світі. Свою духовну владу Церква отримала безпосередньо від Христа, Який є втілене Слово, відкрите в Писанні. Церква – це Божа родина, і члени її, усиновлені Богом, живуть на підставі укладеного з Ним нового завіту. Церква – це тіло Христове, суспільство людей, об’єднаних вірою, і глава цього тіла Сам Христос. Церква – це наречена, заради якої Христос помер, щоб освятити і очистити її. При Його урочистому поверненні вона постане перед Ним як славна Церква, яка зберегла вірність в усі віки, відкуплена Його кров’ю та не має ні плями, ні вади – свята і бездоганна.
Бут. 12:1-3; Вих. 19:3-7; Мф. 16:13-20; 18:18; 28:19, 20; Дії. 2:38-42; 7:38; 1 Кор. 1:2;
Єф. 1:22, 23; 2:19-22; 3:8-11; 5:23-27; Кол. 1:17, 18; 1 Пет. 2:9
Церква Останку та її місія
Вселенська Церква складається з тих, хто істинно вірить в Христа. Але в останні дні, під час загального боговідступництва, Бог покликав Церкву Останку до дотримання заповідей Божих і збереження віри в Ісуса. Церква Останку проголошує настання години суду, сповіщає спасіння через Христа і проповідує наближення Його Другого пришестя.

Ця місія проголошення істини символічно представлена трьома ангелами в 14 розділі книги Об’явлення. За часом ця місія збігається з судом, який відбувається на небесах, і результатом її є покаяння і виправлення людей. Кожен віруючий покликаний особисто брати участь в цьому загальному свідоцтві.
Дан. 7:9-14; Іс. 1:9; 11:11; Єрем. 23:3; Мих. 2:12; 2 Кор. 5:10; 1 Пет. 1:16-19; 4:17; 2 Пет. 3:10-14; Юд. 3, 14; Об'яв. 12:17; 14:6-12; 18:1-4
Єдність в Тілі Христовому
Церква – це єдине Тіло послідовників Христа, покликаних із всякого народу, племені та язика. В Христі ми стаємо новим творінням. Серед нас не повинно бути відмінності незалежно від раси, культури, освіти, національності, статі, соціального і майнового стану. Ми всі рівні в Христі, Який за допомогою єдиного Духа об’єднав нас між собою і привернув до Себе. Ми повинні служити і приймати служіння неупереджено і з чистим серцем.
Завдяки відкриттю, яке нам дав Ісус Христос у Святому Письмі, ми маємо одну і ту ж віру і надію, одне і те ж прагнення служити всьому людству. Джерелом такої єдності є триєдиний Бог, Який прийняв нас як Своїх дітей.
Пс. 132:1; Мф. 28:19, 20; Ів. 17:20-23; Дії. 17:26, 27; Рим. 12:4, 5; 1 Кор. 12:12-14;
2 Кор. 5:16, 17; Гал. 3:27-29; Єф. 2:13-16; 4:3-6, 11-16; Кол. 3:10-15
Хрещення
Хрещення – це Боже повеління, за допомогою якого ми сповідуємо свою віру в смерть і воскресіння Ісуса Христа, а також свідчимо, що ми померли для гріха і тепер прагнемо до оновленого життя. Таким чином, ми визнаємо Христа Господом і Спасителем і стаємо частиною Його народу після прийняття в члени Його Церкви. Хрещення – це символ нашої єдності з Христом, прощення гріхів і прийняття Духа Святого.

Хрещення здійснюється зануренням у воду, і до нього допускаються ті, хто має віру в Ісуса і засвідчив про каяття в гріхах. Хрещенню передують вивчення Святого Писання і прийняття його вчення.
Мф. 28:19, 20; Дії. 2:38; 16:30-33; 22:16; Рим. 6:1-6; Гал. 3:27; Кол. 2:12, 13
Вечеря Господня
Вечеря Господня – це спільне прийняття символів тіла і крові Ісуса як наочне підтвердження віри в Нього, нашого Господа і Спасителя. При здійсненні цього обряду присутній Сам Христос, який спілкується зі Своїм народом і зміцнює його сили. Беручи участь у Вечері, ми з радістю сповіщаємо спокутну смерть Господа і Його повернення у славі. Готуючись до Вечері, віруючі досліджують своє серце, сповідують свої гріхи і каються в них. Перед прийняттям символів відбувається служіння ногоомиття, встановлене нашим Божественним Учителем як символ оновлення, очищення і як вираз готовності служити одне одному в християнському смиренні, а також для того, щоб сприяти об’єднанню сердець в любові. Служіння Вечері відкрито для участі в ньому всіх віруючих християн.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Духовні дари та духовне служіння
Впродовж всіх віків Бог наділяв усіх членів Своєї Церкви духовними дарами, які кожен повинен використовувати на благо Церкви і людства. Цими дарами Святий Дух наділяє кожного члена Церкви по Своїй волі. Таким чином, Церква стає здатною виконати дане їй Богом призначення. Відповідно до Писання, до духовних дарів відносяться віра, дар зцілення, дар пророцтва, дар проповіді, учительський дар, дар управління, дар примирення, дар співчуття, дар милосердя та самовідданого служіння ближнім з метою підтримати і підбадьорити їх.

Деякі члени Церкви покликані Богом і наділені дарами Святого Духа, щоб працювати в Церкві як пастори, євангелисти і вчителі. Їх робота особливо необхідна для підготовки членів Церкви до служіння, для досягнення Церквою духовної зрілості і для забезпечення єдності у вірі і пізнанні Бога. Коли члени Церкви використовують ці духовні дари як вірні служителі всілякої Божої благодаті, Церква захищена від руйнівного впливу єретичних вчень, зростає в Бозі та зміцнюється у вірі і любові.
Дії. 6:1-7; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:7-11, 27, 28; Єф. 4:8, 11-16; 1 Тим. 3:1-13; 1 Пет. 4:10, 11
Дар пророцтва
Святе Писання свідчить, що пророцтво – один з дарів Святого Духа. Цей дар є відмінною ознакою Церкви Остатку, і ми віримо, що він проявився в служінні Еллен Уайт.

Її праці являються пророчим авторитетом і служать для Церкви потіхою, керівництвом, настановою і викриттям. В цих працях також чітко визначено, що Біблія є мірилом для будь-якого вчення і досвіду.
Мф. 26:17-30; Ів. 6:48-63; 13:1-17; 1 Кор. 10:16, 17; 11:23-30; Об'яв. 3:20
Закон Божий
Великі принципи Закону Божого викладені в Десяти Заповідях і явлені в житті Ісуса Христа. В них відображена Божа любов, Його воля і наміри в питаннях поведінки людини і її взаємин з Богом і ближніми. Вони обов’язкові для людей всіх часів. Ці постанови лежать в основі Божого завіту з Його народом. Це вище мірило праведності на суді Божому. Завдяки впливу Духа Святого заповіді призводять до пізнання гріха і пробуджують усвідомлення потреби в Спасителі. Спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити ділами, але спасенна людина слухняна заповідям. У цій слухняності вдосконалюється християнський характер, і її результатом буде мир з Богом. Вона говорить про любов до Господа і нашу турботу про ближніх. Послух через віру доводить, що Христос має силу перетворити наше життя, і служить справі благовістя.
Вих. 20:1-17; Повт. 28:1-14; Пс. 18:8-15; 39:8, 9; Мф. 5:17-20; 22:36-40; Ів. 14:15; 15:7-10; Рим. 8:3, 4; Єф. 2:8-10; Євр. 8:8-10; 1 Ів. 2:3; 5:3; Об'яв. 12:17; 14:12
Субота
Блаженний Творець після шести днів творіння світу спочивав в сьомий день і встановив суботній спокій для всіх людей як пам’ятник творіння. Четверта заповідь незмінного Закону Божого вимагає дотримання сьомого дня, суботи, як дня спокою, дня особливого поклоніння і служіння відповідно до вчення і прикладу Ісуса Христа – Господа суботи.

Субота – це день радісного спілкування з Богом і один з одним. Це символ нашого спасіння у Христі, знак нашого освячення, нашої вірності та передчуття нашого вічного майбутнього життя в Царстві Божому. Субота – це постійний Божий символ вічного завіту між Ним і Його народом. Радісне проведення цього святого часу від вечора до вечора, від заходу до заходу є урочистий спогад звершеного Богом творіння і викуплення.
Бут. 2:1-3; Вих. 20:8-11; 31:13-17; Лев. 23:32; Повт. 5:12-15; Іс. 56:5, 6; 58:13, 14;
Єз. 20:12, 20; Мф. 12:1-12; Мк. 1:32; Лк. 4:16; Євр. 4:1-11
Смерть і воскресіння
Відплата за гріх – смерть. Але Бог, єдиний, що має безсмертя, дарує вічне життя Своїм викупленим. До дня Другого пришестя смерть для всіх людей – це стан небуття.

Коли ж Христос – Життя наше – з’явиться, то воскреслі та ті, що залишилися живими, праведники відтвореними і прославленими будуть піднесені назустріч своєму Господу. Друге воскресіння, воскресіння нечестивих, відбудеться тисячу років потому.
Йов 19:25-27; Пс. 145:3, 4; Еккл. 9:5, 6, 10; Дан. 12:2, 13; Іс. 25:8; Ів. 5:28, 29; 11:11-14; Рим. 6:23; 16; 1 Кор. 15:51-54; Кол. 3:4; 1 Фес. 4:13-17; 1 Тим. 6:15; Об'яв. 20:1-10
Тисячолітнє Царство та знищення гріха
Тисячолітнє Царство – це проміжний період між першим і другим воскресіннями, коли Христос і Його викуплені святі знаходяться на небі. Протягом цього часу відбувається суд над тими, хто помер, не розкаявшись у своїх гріхах. На землі в цей час не буде жодної живої людини, але буде тільки сатана зі своїми ангелами. Після закінчення цього тисячолітнього періоду Христос зі Своїми святими і Святе Місто зійдуть на землю. Тоді будуть воскрешені і всі нечестиві, які під проводом сатани і його ангелів підуть війною на Боже Місто і зберуться навколо Нього. Але зійде від Бога вогонь, який знищить це воїнство і очистить землю. Таким чином, гріх і грішники назавжди зникнуть з всесвіту.
Єр. 4:23-26; Єз. 28:18, 19; Мал. 4:1; 1 Кор. 6:2, 3; Об'яв. 20; 21:1-5
Нова Земля
На Новій Землі, де пануватиме праведність, Бог влаштує вічну оселю для викуплених. Серед створеної Ним досконалої природи вони будуть вічно жити в радості і любові, зростаючи в пізнанні Бога і Його творіння. Сам Господь буде там жити разом зі Своїм народом, і ніколи вже не буде ні страждань, ні смерті.

Велика боротьба закінчиться, а з її закінченням назавжди зникне гріх. Усе, що існує – жива і нежива природа – буде свідчити, що Бог є любов, і Він буде панувати на віки віків. Амінь.
Іс. 35; 65:17-25; Мф. 5:5; 2 Пет. 3:13; Об'яв. 11:15; 21:1-7; 22:1-5
Довірене управління
Ми – управителі Божі. Він довірив нам мудро розпоряджатися часом і можливостями, здібностями і майном, благословеннями землі і її дарами. Ми відповідальні перед Богом за правильне використання всіх цих дарів. Наше визнання Бога Владикою всього ми висловлюємо у вірному служінні Йому і ближнім, а також в добровільному
Бут. 1:26-28; 2:15; 1 Пар. 29:14; Агг. 1:3-11; Мал. 3:8-12; Мф. 23:23; Рим. 15:26, 27;
1 Кор. 9:9-14; 2 Кор. 8:1-15; 9:7
поверненні десятини і пожертвувань для проголошення Євангелія і для підтримки і зростання Його Церкви. Бог надав нам особливу честь, давши нам право розпоряджатися всім довіреним, щоб виховати нас в любові і привести до перемоги над егоїзмом і жадібністю. Управителі Божі відчувають радість, коли в результаті їх вірності інші люди отримують благословення.
Довірене управління
Ми покликані бути благочестивими людьми, чиї думки, почуття і дії знаходяться у відповідності з біблійними принципами у всіх аспектах особистого та суспільного життя. Щоб дати можливість Святому Духу відтворити в нас характер нашого Господа, ми прагнемо лише до того, що може принести в нашому житті християнську чистоту, здоров’я і радість. Це означає, що наші задоволення і розваги повинні відповідати високим критеріям християнського смаку і краси. Визнаючи наявність особливостей у різних культурах, ми, проте, вважаємо, що наш одяг має бути простим, скромним і охайним, відповідний тим, чия справжня краса полягає не в зовнішніх прикрасах, а в нетлінні лагідного й спокійного духу. Це також означає, що оскільки наші тіла є храмом Святого Духа, ми не повинні нехтувати турботою про них. Нам необхідні фізичні вправи, відпочинок і, по можливості, здорова їжа. Ми повинні утримуватися від нечистої їжі, зазначеної в Писанні. Так як вживання алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків і зловживання ліками шкодять нашому організму, нам слід і від цього утримуватися. Нам потрібно прагнути тільки до того, що допоможе нам привести наші думки і все наше єство в послух Христові, Який бажає, щоб ми були здорові, радісні і щасливі.
Бут. 7:2; Вих. 20:15; Лев. 11:1-47; Пс. 105:3; Рим. 12:1, 2; 1 Кор. 6:19, 20; 10:31;
2 Кор. 6:14-7:1; 10:5; Єф. 5:1-21; Флп. 2:4; 4:8; 1 Тим. 2:9, 10; Тит. 2:11, 12; 1 Пет. 3:1-4;
1 Ів. 2:6; 3 Ів. 2
Шлюб та сім'я
Шлюб, спочатку встановлений Богом в Едемі, є, згідно з вченням Христа, довічним союзом чоловіка і жінки для спільного життя і любові. Шлюб повинен укладатися лише між чоловіком і жінкою, які поділяють спільну віру. Укладаючи шлюб, християни покладають на себе зобов’язання не тільки один перед одним, а й перед Богом. Взаємна любов, повага, увага і відповідальність є основою християнських шлюбних відносин, відображаючи любов, святість, близькість і міцність відносин між Христом і Його Церквою. Щодо розлучення Христос сказав: «Хто дружину відпустить свою, крім провини перелюбу, … і хто візьме шлюб з розлученою, той чинить перелюб». Хоча життя деяких сімей може виявитися далеко не ідеальним, чоловік і жінка, що повністю присвячують себе в шлюбі один одному у Христі, можуть досягти тісного єднання в любові, якщо вони довіряються керівництву Духа і повчанням Церкви. Бог благословляє сім’ю і бажає, щоб всі в ній допомагали один одному в досягненні духовної зрілості. Прагнення до згуртованості сім’ї – один з характерних ознак заключної вестки Євангелія. Батьки повинні виховувати дітей в любові і послуху Господу. Своїм словом і особистим прикладом батьки повинні вчити дітей, що Христос – це люблячий, ніжний і турботливий Наставник, який хоче, щоб усі вони стали членами Його Церкви, членами сім’ї Божої, що включає в себе як самотніх, так і сімейних людей.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Служіння Христа в небесному святилищі
На небі знаходиться святилище, справжня скинія, що її збудував був Господь, а не людина. Там Христос заради нас звершує Своє заступницьке служіння. Його служіння дає кожному віруючому можливість спасіння через прийняття Його спокутної жертви, яку Він одного разу приніс на хресті за всіх нас. Після Свого вознесіння Він став нашим великим Первосвящеником і почав Своє заступницьке служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святій частині земного святилища. У 1844 році, після закінчення пророчого періоду в 2300 днів, розпочалася друга і остання частина Його спокутного служіння, що символізувалося служінням первосвященика в Святому Святих земного святилища. В цей час на небі розпочався слідчий суд – перша стадія остаточного знищення всіх гріхів, прообразом якої було очищення стародавнього єврейського святилища в День викуплення. У тому старозавітному служінні святилище символічно очищалося кров’ю жертовних тварин, небесне ж святилище очищається досконалою жертвою, якою є кров Ісуса. Мешканці неба завдяки слідчому суду бачать серед померлих на землі тих, хто спочив у Христі і тому гідний брати участь в першому воскресінні. На цьому суді також стає зрозуміло, хто з тих, що ще живуть на землі перебуває у Христі, дотримуючись Божих заповідей, вірячи в Ісуса, покладаючись на Нього в справі спасіння, і хто, отже, гідний життя в Його вічному Царстві. Цей суд підтверджує справедливість Бога, Який спасає тих, хто вірить в Ісуса. Суд проголошує, що ті, хто зберегли вірність Богу, увійдуть до Царства Небесного. Коли ж це служіння Христа завершиться, закінчиться і відведений для людей час випробування перед Другим пришестям.
Бут. 2:18-25; Вих. 20:12; Повт. 6:5-9; Прип. 22:6; Мал. 4:5, 6; Мф. 5:31, 32; 19:3-9, 12;
Мк. 10:11, 12; Ів. 2:1-11; 1 Кор. 7:7, 10, 11; 2 Кор. 6:14; Єф. 5:21-33; 6:1-4
Друге пришестя Христа
Друге пришестя Христа – це блаженне сподівання Церкви і величне завершення справи Божої на землі. Пришестя Спасителя буде буквальним, особистим, видимим і одночасним для всього світу. При Його поверненні праведники, що до цього часу померли, будуть воскрешені і одночасно з живими праведниками будуть прославлені і піднесені на небо. Безбожні ж в цей момент помруть. Майже повне виконання найважливіших пророцтв, що послідовно розкривають історію світу, свідчить про швидке пришестя Христа. Час цієї події не відкрито, і тому ми повинні бути готові до неї в будь-який момент.
Мф. 24; Мк. 13; Лк. 21; Ів. 14:1-3; Дії. 1:9-11; 1 Кор. 15:51-54; 1 Сол. 4:13-18; 5:1-6;
2 Сол. 1:7-10; 2:8; 2 Тим. 3:1-5; Тит. 2:13; Євр. 9:28; Об'яв. 1:7; 14:14-20; 19:11-21