Релігійний культ, як один із структурних елементів релігійної системи, серед інших засобів формування свідомості віруючих і впливу на неї використовує релігійне (сакральне) мистецтво, однією із форм якого є музика. Музика і формує, і розкриває внутрішній духовний потенціал людини, і спрямовує її думки і почуття у сферу небесного, Божественного. Крім того, сакральні музичні твори – це один із засобів, який у загальнодоступних зовнішніх формах може донести до людей християнські істини, цінності, прагнення тощо. Наближеність мистецтва до осередків духовного життя або віддаленість від них обумовлює духовну насиченість і повноту музичного твору.
Оскільки мистецтво не існує окремо від суспільних і культурних процесів, то воно піддається їх впливу опосередковано чи напряму. Тому для здійснення філософсько-релігієзнавчого аналізу католицького сакрального музичного мистецтва важливим є визначення тих філософських і релігійних парадигм, які здійснили певною мірою вплив на формування і розвиток католицького музичного сакрального мистецтва.
Основним двигуном католицького мистецтва С. Тишкевич називає прагнення у загальнодоступних зовнішніх формах донести до людей «найпіднесеніші християнські істини, духовні пориви і настрої». [5] Вираження божественного елементу в християнстві, на думку теолога, його духовна насиченість залежить від його близькості до осередків духовного життя, до яких відносяться Євхаристія, чернецтво та церковна дисципліна. І навпаки, чим менше мистецтво було зосереджено на цих важливих елементах християнського життя, тим більш світським воно ставало. Це безпосередньо стосується і музики, як одного з провідних видів церковного мистецтва.
На музику, як культурне явище, релігія може мати як опосередкований, так і прямий вплив. Католицька культура не є винятком. Цей вплив витікає з самої суті християнства – прагнення до внутрішньої досконалості, яке полягає у наслідуванні Христу, в обоженні людини, що досягається єдністю людини з Богом через освячуючу благодать. [2] Така благодать Божа:
- відновлює головування розуму і свободи волі над почуттями, що можливо лише завдяки керуванням істиною, що, власне, і робить людину вільною;
- завдяки освячуючій благодаті людина стає Божим дитям, що дає можливість отримати дари Святого Духу; це в свою чергу уможливлює більш результативне пізнання істини і прояв її;
- освячення благодаттю Божою формує досвід молитовного життя, так званої «практики абстрактного мислення, зосередження на абстрактному» [2], тобто, на Бозі;
- освячення окремої людини призводить до виникнення довіри між людьми, тобто, виправляє соціальні стосунки.
Осередками заглиблення в освячуючу Божу благодать в католицькій церкві, як і в православній, були монастирі. Саме там ченці заглиблювалися у Слово Боже, молитовне життя і аскезу, щоб досягти єдності з Богом. І саме монастирям християни Західної і Східної традицій зобов’язані розвитку мистецтва і музики зокрема.
Освіченість була характерною рисою західного чернецтва. Таким чином, воно від свого початку стає своєрідним культурним і культуротворчим центром Західної Європи. [4] Так, наприклад, у VII ст. ювеліром св. Елуа за підртимки франкського короля Хільперіка було засновано в Сольяку монастир, де ченці присвятили себе заняттям мистецтвами. А імператор Карл Великий в кінці VIIІ – на початку ІХ століть розгорнув за допомогою чернецтва роботу з розвитку мистецтв, завдяки чому вбачав перетворення в імперії. За його підтримки при абатствах, кафедральних соборах і в приходах створювалися школи, для яких головним радником імператора, єпископом Турським, було створено програму тривіум і квадривіум. Так, до квадривіуму поряд із такими предметами, як арифметика (математика), геометрія (наука про землю), наука про всесвіт і небесні тіла входила музика (наука про тони, гармонію) та музикологія. Як бачимо, музика посідала значне місце в церковній освітній програмі, а монастирі, абатства та інші церковні інституції стали осередком вивчення, творення і розвитку музики.
Вивчення музики, як окремого шкільного предмету, мало велике значення для розвику її як самостійного мистецького жанру. До ІХ століття богослужіння католицької церкви супроводжувалося амвросіанським та григоріанським піснеспівами – хоралами. Але музика цих часів створювалася і виконувалася лише, виходячи із музичного відчуття тексту творця або виконавця твору. Та на цій основі музика, як мистецтво, не могла розвиватися. І вже в ІХ столітті фландрійським монахом Губальдом вперше було використано лінії для позначення висоти нот. Ним же були зроблені перші спроби створення багатоголосся – на той час це було двоголосся. В Х столітті монах-бенедектинець Гвідон Аретинський винайшов шкалу тональності, дав назву октавним звукам, відкрив закони гармонії, винайшов систему музичних ліній і музичних ключів.
Отже, церква потребувала музики, яка була б більш легкою у виконанні, що сприяло розвитку церковної музики як окремого мистецького жанру.
Головною тематикою католицького мистецтва завжди були біблійні тексти і сюжети, а також сюжети з життя святих. Але відтворення цих сюжетних ліній завжди було в дусі часу. Католицька музична традиція формувалася впродовж декількох епох, які позначилися на формі, жанрах і засобах впливу музики на людину. Крім цього, домінуючі філософські течії тієї чи іншої епохи позначалися на сприйнятті музики як елементу християнського культу і на ставленні до неї, на визначенні ролі музики в духовному житті віруючих.
Середньовічна ідеологія була теоцентричною і екклезіоцентричною. Тому, як наука і філософія були «служницями церкви», музика також мала підпорядковуватись церковному впливу і слугувати лише інтересам християнства. Це стосувалося всіх компонент музики – ідеологічної, етичної та естетичної. Все мало підкорятися церковній доктрині. Так, патристичний і ранньосередньовічний період, характерний своїм аскетичним духом, практично викреслив естетичну компоненту з богослужбової музики. На відміну від античних філософів і теоретиків музики, які вважали, що музика має приносити радість, задоволення, насолоду та інтелектуальну розвагу, патристична і ранньосередньовічна естетична думка заперечувала музику, наділену такими якостями. [6]
Якщо антична естетика вказувала на багатоманітні сфери впливу музики на людину (магічну, терапевтичну, катарсичну, виховну тощо), завдяки чому мала сформуватися вільна людина і громадянин у цілісному прояві свого характеру, то середньовічні творці церковної естетики залишили за музикою з усього різноманіття музичного етосу лише катарсичну компоненту. Згідно їх вчення, головне призначення музики – очистити людську душу від пристрастей, бо лише така душа може бути благочестивою і мати зцілений дух. Такий спротив отців церкви проявам краси і насолоди в музиці пояснювався необхідністю захисту молодої християнської релігії від впливу на неї античної культури. Тому вони виступали з жорсткою критикою елементів цієї культури, що й визначило їх аскетичні погляди на музику.
Інші публікації
Але церква зосереджувала увагу на моральному значенні музики. Найбільше це значення підкреслювалося у здатності музики виганяти злих духів. Такий погляд на роль музики підкріплювався біблійним сюжетом про Давида і царя Саула, згідно якого Давид своєю грою на гуслах виганяв із Саула злого духа. П. Шестаков називає таке вчення отців церкви про моральне значення музики найбільш раціональним естетичним елементом. Крім цього, науковець показує розвиток сприйняття естетичної компоненти музики. Так, від обмеженої церковниками лише етичної ролі музики як такої, що призначена лише викликати покаяння та вражати злих духів, починає вже допускатися чуттєвий, суто естетичний елемент. І вже в Х столітті церква намагається поєднати в музиці те, що раніше було взаємовиключним – віру і почуття, мораль і насолоду.
Наведемо декілька цитат отців церкви за працею П. Шестакова. Василій Кесарійський про релігійно-педагогічну роль музики писав: «Нехай язик співає, а розум нехай старанно роздумує над смислом піснеспіву, щоб у співі брали участь твій дух і твій розум». А про призначення музики: «Бесіда на Псалом I. Дух Святий побачив, наскільки обтяжливий роду людському шлях доброчесності і як тягнемося ми до насолоди, забуваючи про праведне життя. І як же він поступає тут? До догматів він домішує солодкість мелодії, щоб ми непомітно для самих себе діставали користь від слів, що повільно і ніжно пестять слух, подібно до того, як розумні лікарі, коли хворі відвертаються від дуже кислих ліків, подають їм їх в чаші, що обмазана медом. Тому і придумані для нас ці лади псалмів, щоб і діти, і люди, юні духом, захопившись співом, виховували свою душу. Адже навряд чи хто з величезного числа безтурботних людей пам’ятає апостольську або пророчу раду, слова ж псалмів співаються у будинках і їх можна почути на площі. І як часто людина, зовсім озвіріла від гніву, тільки почує чарівливі звуки псалму, відходить від цього місця, вже приборкавши в одну мить свою люту душу». [6]
Таким чином, отці церкви, з одного боку, були одностайними щодо негативного сприйняття естетичної, чуттєвої складової музики, з іншого боку вони допускали ці елементи як можливість прикрасити аскетичне життя християнина того часу.
Важливу роль у становленні західноєвропейської музичної культури, яка у період патристики і раннього середньовіччя була виключно церковною, відіграло вчення про музику Блаженного Августина. Саме його вважають філософом, що справив найбільший вплив на становлення офіційного середньовічного мистецтва. Августин не заперечує естетичної краси музики і насолоди від неї, але замість зовнішньої краси зосереджується на внутрішній, на християнський ідеал. У «Сповіді», наприклад, Августин розкриває роль співу на його власний духовний стан, не заперечуючи насолоди від музики і не вважаючи спів гріхом: «Святі слова, коли їх так співають, пронизують мене побожним полум’ям, чого не трапляється, коли їх так не співають». [1, с.198] Для Августина дуже важливим є поєднання естетичної насолоди зі словом, адже саме така музика може чинити дію духовного перетворення.
Естетична спрямованість мистецтва, і музики зокрема, була обумовлена тенденціями неоплатонізма у філософії патристичного і ранньосередньовічного часу. Так, цим тенденціям відповідають праці ще одного римського філософа-неоплатоніка – Боеція. Він поєднував математику і музику як дві взаємодоповнюючі науки: так, математика зосереджена на пошуках істини, а музика пов’язана і з її пізнанням, з «моральнісною злагодою душі» [3, с.249]. Таким чином, Боецій вивів власну теорію про вплив музики на духовний світ особистості. І гармонія була для філософа такою ж наукою, як і математика.
Патристичний період і період Раннього Середньовіччя відповідає епохам панування романського і готичного стилів у мистецтві. Храмова музика романської і готичної епох, відповідаючи цим стилям, виражала устремління людської душі до Бога і немов би переносила віруючих у небесний світ, в Божу присутність. Це був розквіт амвросіанського та григоріанського хоралу.
Таким чином, проаналізувавши основні тенденції у філософському і релігійному просторі патристики і Раннього Середньовіччя, під впливом яких формувалася і розвивалася католицька сакральна музична традиція, ми можемо зробити наступні висновки:
- витоки впливу релігії або філософії на формування та розвиток католицької сакральної музичної традиції полягають у самій суті християнства – прагнення до внутрішньої досконалості, яке полягає у наслідуванні Христу, в обоженні людини, що досягається єдністю людини з Богом через освячуючу благодать, що включає в себе всі аспекти християнського життя (пізнання істини, наділення духовними дарами, молитовне життя і виправлені соціальні стосунки);
- музичне мистецтво католицької церкви в період патристики і Раннього Середньовіччя було піддане впливу наступних релігійних та філософських ідей, тенденцій та традицій: теоцентризму, екклезіоцентризму, аскетизму, античному платонізму та християнському неоплатонізму, середньовічній схоластиці.
Список використаних джерел та літератури
- Августин (Святий) Сповідь [Текст] / Августин (Святий); пер. з латини Ю. Мушак. – К. : Основи, 1997. – 319 с.
- Данилов В. О некоторых особенностях католического исповедания христианства и влиянии его на историю Западной Европы (очерк) // [Електронний ресурс]. / В. Данилов – Режим доступу: http://veritas.katolik.ru/books/osoben_katol.htm
- История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли: В 5 т. – М.: Академия художеств СССР, 1962. – Т. 1. – С. 249
- Карсавин Л. П. Монашество в Средние века. / Лев Карсавин. – М.: Высшая школа, 1992. – 184 с.
- Тышкевич С. Католичество. // [Електронний ресурс]. / С. Тышкевич. – Режим доступу: http://www.tvoyhram.ru/katolicizm/katolic01.html
- Шестаков В. П. Музыкальная эстетика западноевропейского средневековья и Возрождения. Памятники музыкально-эстетической мысли. // [Електронний ресурс]. / В. Шестаков. – М., Музыка, 1966. – 572 с. – Режим доступу: http://early-music.narod.ru/biblioteka/estetika-mages-renais/estetika-mages-renais-02.htm
***
Автор – аспірантка кафедри філософії
Житомирського національного університету імені Івана Франка
Ольга Ярош
Ілюстрація
