Між двома величезними масивами Європейської історії – Середніми століттями та Новим часом пролягає зовсім недовгий, але дуже унікальний період – епоха Ренесансу.
Однією з тенденцій епохи Ренесансу, можна навіть назвати її найважливішою, була ідея відновлення Церкви, повернення її до апостольських зразків та ідеалів. Проте, цей шлях був практично весь повний спокус і фатальних помилок. Один з яскравих прикладів історії – це один з найбільших проповідників раннього Відродження Джироламо Савонарола.
Джироламо Савонарола – мракобіс або мученик за віру? Фанатичний безумець або герой? Підступний властолюбець або щирий слуга Божий, котрий переживав рани на тілі Церкви як свої власні?
Хто ж насправді був Савонарола: великий, незрозумілий сучасниками реформатор чи божевільний фанатик, який рвався до влади? Думки вчених розходяться. Одні, ідеалізуючи його чесність, прямоту і широкі плани, бачать у ньому великого реформатора, котрий постійно викривав пороки Церкви та її служителів; інші дослідники нагадують, що він жив середньовічними ідеями і відчував гуманістичні устремління Ренесансу; хтось вважає його хитрим обманщиком, який прагнув досягти влади з допомогою релігійної риторики. Отже, єдиної думки про цю людину немає й сьогодні. Але з твердою упевненістю можна сказати: володіючи дивовижною силою, ця людина змогла повернути хід відчуття історії і з впевненістю можна стверджувати: Савонарола – один з найбільших проповідників і політичних діячів епохи Ренесансу.
Роз’єднання Італії в XV столітті
Італія у XV столітті була охоплена гуманістичним рухом, одним з найбільших центрів якого була Флоренція, де гуманізм при Лоренцо Медічі відрізнявся епікурейсько-язичницьким напрямком. В той час Італія являла собою картину цілковитого внутрішнього розладу. Весь півострів розпадався на окремі держави, і всі вони дивилися один на одного не як на складові, частини одного цілого, що випадково розпалися, а як на ворогів. Ворогували між собою не тільки великі області, а й окремі міста, закликаючи на допомогу іноземців: французів, іспанців, турків, які грабували не тільки ворогів, але й союзників, і навіть нейтральні провінції. У всій Італії була повна відсутність загального національного духу, і навіть саме слово “Італія”, що не зникло з народної мови, в дійсності не представляло ніякого певного поняття. Прагнення до розрізненості не обмежувалося нескінченними суперечками з близькими або далекими сусідами, так як нерідко окремі області входили між собою в союзи для спільного нападу або загального захисту; не було майже ніякої єдності і всередині держав. Постійне бажання захопити в свої руки владу збуджувало окремі партії до взаємної ворожнечі, і знову в цих внутрішніх міжусобицях діяльну участь брали сторонні, в надії поживитися за рахунок тих, хто сперечався.
Древній центр – Рим – втратив свою першість, і на Апеннінському півострові було кілька інших міст з неменшим значенням. Деякий час Рим ще зберігав свою чарівність як осередок духовного життя всього католицького світу, хоча нерідко самі наступники св. Петра на папському престолі мали багато ворогів християнства і католицтва і сприяли применшенню значення папства.
Деморалізація в Італії була повна. Про флорентійців того часу, наприклад, говорилося: “Вони доклали всіх зусиль, щоб жити серед зніженості, пробили собі шлях до всіх самих ганебних і огидних пороків. Їхні батьки за допомогою праці, зусиль, чесноти, утримання і чесності зробили свою батьківщину дуже квітучою; їм же, навпаки, відкинувши в сторону всякий сором, здавалося, не було чого втрачати: вони віддавалися грі, вину, низьким задоволенням. Загрузлі в розгулі, вони віддавалися беззмінним оргіям. Вони були заплямовані всякими зрадами, всякими злочинами. Безсилля закону і відсутність справедливості забезпечували їм повну безкарність. Хоробрість для них замінювали наглість і нахабство; свободою звичаїв вважалася злочинна поблажливість; світське звернення складалося в лихослів’ї і порожній балаканині. Вони виконували все повільно, ліниво і безладно, так як лінь і низість були правилами їх життя ” (Хорст Херманн, «Савонарола: Еретик из Сан-Марко» (М.: Прогресс, 1982).
Ці слова можна було однаково віднести до будь-якого італійського міста того часу.
Політична ситуація у Флорентійській республіці
На початку XV століття в республіці зменшилося значення традиційних галузей виробництва (суконне виробництво, вовняна промисловість), затиснутих в тісні рамки цехової регламентації і страждаючих від конкуренції іноземних ремісників, а на перший план в економіці вийшли банківські операції. Флоренція стала найбільшим фінансовим центром Західної Європи, а банк Медічі – найбільшим європейським банком. Його філії знаходилися у Римі, Генуї, Неаполі, Венеції, Авіньоні, Брюгге і Лондоні, більше половини своїх доходів він отримував з Риму, ставши головним кредитором папської курії і самої Флорентійської республіки.
Найвищого розквіту Флоренція досягла в період правління Лоренцо Медічі (1469–1492), прозваного Прекрасним. Тривалий період миру сприяв благополуччю і процвітанню республіки. Падіння виробництва сукна було компенсоване бурхливим розвитком виробництва шовкових тканин, за обсягом експорту яких Флоренція вийшла на одне з перших місць в Європі. Продовжувався підйом торгівлі, перш за все, з Османською імперією, Францією і Левантом, а також міжнародних кредитних операцій флорентійських банківських домів. Завдяки меценатству Лоренцо Медічі і активному заохоченню мистецтв місто стало головним центром італійського Відродження. В цей час тут творили Джованні Піко делла Мірандола, Анджело Поліціано, Сандро Боттічеллі, Мікеланджело Буонаротті. У Флоренції активно велося нове будівництво і впорядкування міста.
Найбільших успіхів при Медічі Флоренція досягла на міжнародній арені. Строге слідкування союзу з Міланом і Неаполем поєднувалося з гнучкістю у відношенні папства. Це сприяло перетворенню республіки на головного гаранта системи італійської рівноваги, яка забезпечила відносно мирне існування держав Італії з 1454 по 1494 роки. Головним досягненням зовнішньої політики Флорентійської республіки в період правління Лоренцо Прекрасного стало успішне утримування Франції від втручання в італійські справи.
Проте, не зважаючи на всі успіхи і відносне благополуччя, Флорентійській республіці було не під силу підтримувати статус великої держави. Зростання податків і непродуктивних витрат держави в правління Лоренцо, пишнота його двору, постійні святкування і турніри викликали підйом незадоволеності середніх верств населення. Відсутність постійної армії робила республіку уразливою перед лицем сильного зовнішнього супротивника. Система італійської рівноваги трималася фактично лише на авторитеті Лоренцо Прекрасного. Тому коли в 1492 році Лоренцо помер, ця система розвалилася.
Ми намалювали політичну панораму Італії XV століття, а тепер можемо безпосередньо перейти до розгляду видатного релігійного лідера того часу – Джиреламо Савонароли.
Ранні роки
Джироламо Савонарола походив зі старовинного падуанського роду. Джироламо був третьою дитиною в сім’ї Ніколо Савонароли та його дружини, Єлени Буонокорзи.
Дід Джироламо, Мікеле Савонарола, був відомим лікарем падуанської школи. Батько Савонароли готував сина до медичної кар’єри і старався дати йому гідну освіту. В мовчазному і вдумливому юнакові почали рано сказуватись аскетичні початки, любов до роздумів і глибока релігійність. Поставивши собі честолюбні плани для свого онука, Мікеле Савонарола почав вміло і толково присвячувати час для пояснювання дитині таємниці природознавства, мало не з колиски викладаючи йому в той же час граматику і латинську мову. Дитина виявилася вкрай чутливою і кмітливою, схоплюючи знання на льоту. На жаль, дід помер, коли хлопчикові йшов всього десятий рік. Тоді освітою дитини зайнявся батько, викладаючи йому філософію як необхідний, за тодішніми поняттями, підготовчий предмет перед вивченням природничих наук і медицини. Подробиць щодо відвідування хлопчиком школи і імен його вчителів біографи Джироламо Савонароли не знають. Відомо тільки, що він дивував усіх своїми здібностями і умінням диспутувати.
Відмова від грішного світу
Джироламо Савонарола міг би піти шляхом свого діда і стати лікарем. Але в хід історичних подій втрутилось нерозділене кохання до дівчини з багатої родини і відсутність будь-яких переспектив на шлюб з нею. В душі молодого юнака зароїлись яскраві надії на кращу долю, на особисте щастя. Але чим світліше були ці надії, тим сильніше був нанесений юнакові удар. Горді флорентийці відкинули його пропозицію і образили його, сказавши, що «Строцці ніколи не можуть приєднатися з якими-небудь Савонарола» (Виллари, Паскуале, «Джироламо Савонарола и его время» (М.: АСТ, 2004).
Джироламо захотілося піти в монастир. На цей шлях штовхали Савонаролу і любов до Фоми Аквінського, і випадково почута в Фаєнці проповідь августинського ченця, яка прозвела на нього, за його власним визнанням, незабутнє враження. Також цьому сприяло і світське життя, і релігійно-моральне падіння Італії, котре сильно обурювало Савонаролу. Деякі з його ранніх стансів присвячені сумному стану церкви, викривленню моралі і руйнуванню добрих відносин між людьми. «Що мене спонукало вступити в монастир – це страшна нікчемність світу і зіпсованість людей: розпуста, порушення святості шлюбу, обман, зарозумілість, нечестя, прокльони і блюзнірства всіх родів дійшли в світі вже до того, що не знаходиш в ньому більше чесних людей», – казав Савонарола в листі до своїх батьків (R. R. Madden, «The life and martyrdom of Girolamo S.» (Л., 1854).
Перебуваючи у монастирі, Савонарола ретельно виконував аскезу та всі обітниці і вже через рік став священником. Також він вивчав філософію Арістотеля, логіку, різні богословські праці. Щоб отримати наукову ступінь богослов’я, Савонарола пішов на богословський факультет.
У Болонському монастирі Сан-Домініко, серед тихих келій і пустельних монастирських галерей і переходів, сім років провів Савонарола в молитвах і покаянні, навчаючись і навчаючи в той же час новачків за наказом настоятеля. Він взявся за справу навчання молодих ченців не заради одного лише, як для ченця, обов’язку слухняності. Познайомившись ближче з положенням сучасної йому католицької церкви, він побачив всі її страшні недоліки, і в ньому прокинулося пристрасне бажання оновити її, підготувати їй кращих служителів. Не обмежуючись даними Савонаролі дорученням навчати новачків, настоятель монастиря поклав на молодого ченця і обов’язки проповідника. Савонарола з жаром узявся і за цю справу, і вже на перших же порах він ухилився від звичайного прийому вчених проповідників того часу, від нескінченних софізмів схоластики, від постійної метушні з Аристотелем, і все більш і більш став керуватися Біблією, яка потім і стала йому незмінною супутницею життя, його книгою книг. Проте, його проповіді не мали особливого успіху, можливо це потрібно приписати головним чином тому, що він не вражав своєю зовнішністю, був занадто виснажений постами, був до крайності слабким, не міг навіть голосно говорити. Його проповідництво в Болонь’ї в цю пору пройшло так непомітно, що про нього не згадав жоден з письменників того часу.
Шанс для встановлення теократичного режиму
Після вигнання Медічі у Флоренції була відновлена стара республіканська конституція. У країні розвернулися бурхливі дебати про шляхи державного розвитку республіки. На чолі демократичного руху став Джироламо Савонарола, талановитий проповідник і прихильник реформування суспільства у дусі суворого дотримання моральних заповідей.
Савонарола намагався побудувати у Флоренції зразкову християнську державу. Він не посідав державних посад, але, завдяки своєму авторитету, контролював всю політичну систему республіки. В області зовнішньої політики Савонарола і інші лідери нової республіки орієнтувалися на Францію.
Джиреламо Савонарола прибув у Флоренцію в травні-червні 1490 року і оселився в престижному монастирі Сан Марко. До міста його запросив некоронований володар столиці Тоскани – представник банкірського дому Лоренцо Медічі, або Лоренцо Пишний.
Саме у Флоренції здібний чернець перебрав на себе роль пророка. В проповідях він не тільки засуджував священство в гріхах і закликав до каяття, а й почав пророчити велике і славетне майбутнє Флоренції.
В одній зі своїх проповідей він проголосив:
«Я оприлюднюю цю справді добру новину для міста, що Флоренція буде славетнішою, багатшою і могутнішою, ніж будь-коли. По-перше, славною в очах Бога. І мешканці міста, і сама Флоренція розпочне реформування всієї Італії, звідси розпочнеться оновлення всього світу, бо це центр Італії… По-друге, ви матимете незчислені скарби, адже Бог дбатиме про примноження їх для вас. По-третє, ви розповсюдите свою імперію, а отже матимете владу світську й духовну» (А.К.Шеллер, «Савонарола» (биография, библиотека Павленкова, СПб., 1893).
У монастир починають стікатися світські слухачі, і Савонаролі доводиться вийти з поставлених ним собі скромних рамок наставника монастирських послушників і ченців, він приступає до пояснення Апокаліпсису; звістка про ці бесіди швидко поширюється, з кожним днем збільшуючи число слухачів; незабаром монастирський двір стає тісним, і самі обставини змушують Савонаролу перейти до церкви і продовжувати свої повчання з кафедри. Зміна місця посилила значення колишніх повчань, надаючи їм авторитет проповіді. Успіх проповіді Савонароли був незвичайним, людям не вистачало місця. 1 серпня 1490 р. Савонарола виголосив знамениту проповідь, де з нечуваною до нього упевненістю висловив думки про необхідність поновлення церкви, про те, що скоро Бог вразить своїм гнівом всю Італію. Він стверджував, що, подібно до старозавітніх пророків, він передає лише веління Божі, погрожував прокляттям того, хто не вірить в його пророче покликання, викривав зіпсованість вдач флорентійців, не соромлячись у виборі виразів. В своїх натхненних проповідях Савонарола часто змішував свої думки з текстами Святого Письма, кажучи в своє виправдання, що «слова ці недавно зійшли з небес».
Його вплив посилився завдяки виконанню деяких його пророцтв. Він вірно передбачив час смерті папи Інокентія VIII, Лоренцо Медічі, французького короля Карла VIII, іноземну навалу, чуму, голод 1497 р. та багато іншого. Ласкаве і сердечне звернення з братією зробили Савонаролу улюбленцем монастиря, і у 1491 році він був одноголосно обраний настоятелем Сан-Марко.
Серед пропроцтв Савонароли чільне місце посіло пророцтво про царя Кіра. В міфологічному образі царя проповідник вбачав майбутнє покарання Флоренції та Італії за гріхи. В очах спантеличених флорентійців міфологічний образ пророцтва отримав риси реальної істоти в образі короля Франції Карла VIII (1470–1498). Вояки французького короля здобули низку перемог в Італії і загрожували захопити і знищити Флоренцію. Савонарола провів складні і важкі, але успішні перемови з королем, чим врятував місто та його мешканців.
Саме завдяки зусиллям Джереламо Савонароли Флоренція перетворилась на теократичну державу.
Досить неврівноважена поведінка П’єтро Медічі у Флоренції та його нерозумна зовнішня політика зумовили значний занепад авторитету правлячої родини. Пошана і прихильність натовпу поволі переходили до праведного, суворого пріора Сан-Марко, який скоро показав себе й на політичній арені.
У 1494 році французький король Карл VIII вступив в Італію і в листопаді прибув до Флоренції. П’єро ді Лоренцо Медічі був вигнаний як зрадник. Флорентійці скористались нагодою і оголосили місто республікою. Владу в ньому передали Савонаролі. Флоренція його зусиллями перетворилась на теократичну державу. У цей тривожний час Савонарола став справжнім повелителем Флоренції. Під його впливом у Флоренції були відновлені республіканські установи. Савонарола зайнявся приведенням у виконання своєї мрії – морального і державного перетворення Флоренції. Спочатку він зайнявся реформою монастиря Сан-Марко. Він продав церковне майно, вигнав всяку розкіш з монастиря, зобов’язав всіх ченців роботою, наполіг на суворому дотриманні обітниці некористолюбства, розпорядився продати монастирські маєтки і заборонив будь-які прояви розкоші в одязі, харчуванні, у всьому чернечому побуті; зобов’язав ченців своїми працями добувати засоби до життя, в зв’язку з чим завів школи живопису, скульптури, архітектури і книжкової мініатюри. Він заохочував заняття науками, особливо богослов’ям, філософією і етикою; з метою кращого розуміння Святого Письма і пропаганди християнства серед язичників заснував викладання старогрецької, староєврейської і деяких східних мов. Авторитет Савонароли зростав не тільки серед простолюду, а й серед освічених кіл флорентійського суспільства, в числі його шанувальників були відомі гуманісти Джованні Піко делла Мірандола, Анджело Поліціано, прославлені художники Сандро Боттічеллі, Фра Бартоломео, юний Мікеланджело і багато інших. Олександр VI намагався залучити Савонаролу на свою сторону, пропонуючи йому спочатку архієпископство у Флоренції, потім кардинальську шапку, але Савонарола не припиняв своєї критики Риму і Папи. Об’єктами критики ченця були також Папи Римські Сікст IV, Інокентій VIII, Александр VI Борджа.
Авторитет Савонароли зріс настільки, що в кінці XV ст. він, по суті, став невизнаним, але фактичним політичним володарем Флоренції, володарем її дум, встановив там досить суворий монастирський режим. При цьому парадоксально – він не обіймав жодної офіційної посади, як не обіймав жодної офіційної посади і Лоренцо Медичі.
Політичні перетворення
За своїми політичними поглядами Савонарола був республіканцем, але він думав, що республіка лише тоді буде благом для Флоренції, коли громадяни стануть більш моральнішими: релігійне і моральне очищення зробить і політичну реформу. Савонарола вказував на несправедливий розподіл податків, нападав на багатіїв, кажучи, що вони «привласнюють собі заробітну плату простолюду, всі доходи і податки» (Тито С. Ченти, «Джироламо Савонарола. Жизнеописание. Молитвы из темницы» (М.: Вид. Францисканців, 1998), а бідняки вмирають з голоду. Всякий надлишок – смертний гріх, так як він коштує життів бідним.
Вся робота державної перебудови Флоренції була вироблена в проповідях Савонароли і відбувалася за його програмою. За пропозицією Савонароли були встановлені Велика Рада і Рада Вісьмидесяти. Ставлеником Савонароли в Раді був Нікколо Макіавеллі. 5 лютого 1495 р., за пропозицією Савонароли, велика рада замінила земельний податок прибутковим в розмірі 10%. Позичальників Савонарола звільнив від сплати боргів, а в квітні 1496 року заснував позиковий банк, зажадавши, щоб в річний термін виїхали з Флоренції всі лихварі і міняйли, які брали по 32½%.
Під впливом Савонароли була також здійснена судова реформа (впорядковані закони, дозволена апеляція по політичних справах). В свою чергу, поземельний податок був замінений прибутковим, що не перевищує 10%. Борги флорентійців були списані. Їм знову дозволили носити зброю. Лихварів змінив ломбард, а для підтримки малозабезпечених відкрили позичкову касу під мінімальний відсоток. Савонарола навіть наполягав на видачі безвідсоткових позик, але ця ідея не була реалізована.
За пропозицією Савонароли був заснований головний законодавчий орган управління – Велика Рада. До нього увійшли так звані бенефіціати – флорентійські чоловіки старше 29 років, без несплачених боргів, у яких хоча б один з предків до третього коліна складався в одній з вищих магістратур міста. Таких набралося 3200 чоловік (населення Флоренції тоді налічувало приблизно 90 тис. чоловік). Раз в шість місяців на засіданнях Великої Ради вибиралася Рада Вісімдесяти (сюди могли входити не тільки бенефіціати). Це був дорадчий орган при уряді Флоренції – Синьйорії. Всі головні магістратури міста (в які також міг бути обраний будь-який громадянин) переобиралися раз в 2, 4 або 6 місяців, багато хто з них – за жеребом. Савонарола надавав перевагу цьому способу як найбільш демократичному.
Моральне відродження Флоренції
Нарешті Савонарола проголосив сеньйором і королем Флоренції Ісуса Христа, сам же він був в очах народу обранцем Христа. І в цьому не було ніякого протиріччя – адже Христос був царем душі, а не тіла. Самих флорентійців Савонарола проголосив новим обраним народом, який поведе світ і Церкву до оновлення. Загальний релігійний ентузіазм привів до того, що молоді люди з кращих сімей міста ставали ченцями – незважаючи на те, що Джироламо їх від цього відмовляв. Нарешті Савонарола зумів створити потужний молодіжний рух у Флоренції. Його юні прихильники виходили не на карнавал, а на урочистий релігійний хід, співали не непристойні пісеньки, а духовні гімни, і збирали гроші для роздачі бідним.
Вже у 1494 році була помітна зміна: флорентійці постились, відвідували церкву; жінки зняли з себе багаті убори; на вулицях замість пісень лунали псалми; читали тільки Біблію; багато з числа знатних людей пішли в монастир Сан-Марко. Савонарола призначав проповіді в години, коли були призначені бали або маскаради, і народ стікався до нього. З жорстокістю нападав Савонарола на святотатців, яким велів вирізати язики, на азартних гравців, яких карав величезними штрафами, розпусників і гомосексуалів він закликав спалювати живцем.
Як правило, покарання обмежувалися штрафами, а в найбільш тяжких випадках і для закоренілих злочинців – тілесними покараннями або вигнанням з Флоренції. Фактів відрізання язика не відомо. Була практика проколювання язика святотатцям, такі випадки відомі як до, так і після Савонароли. Можливо, вони були і при ньому, але достеменні випадки не встановлені. Дійсно, при Савонаролі був прийнятий закон, що передбачає спалення «содомітів». Треба мати на увазі, що переважна більшість обвинувачених в «содомії» – це дорослі чоловіки, які користуються послугами підлітків, тобто, в сучасній термінології – ефебофіли, при тому, що підлітки вже мали розвинене лібідо і вступали в сексуальні відносини добровільно. При всьому при цьому за весь період керівництва Савонароли тільки троє так званих «содомітів» були засуджені до смерті, з них двом вироки були замінені штрафами. Третій засуджений також мав погану славу злодія і бандита і вже, швидше з цієї причини, був відправлений на ешафот.
Савонарола організував щось на зразок загону хунвейбінів з підлітків, які бігали по місту, вривалися в знатні будинку з метою стежити за виконанням 10 заповідей, відбирали гральні карти, кістки, світські книги, флейти, духи і т.д; потім все це віддавалося для урочистого спалення на так званому вогнищі марнославства. Треба сказати, що переслідуванню піддалося не тільки прагнення до матеріального багатства і комфорту. Найлютішими ворогами релігії Савонарола оголосив всі світські науки і мистецтва, гуманістичну філософію і почавшу відроджуватися класичну давнину.
Інші публікації
Апогеєм морально-релігійного тиску на флорентійців стали два публічні спалення 7 лютого 1497 р. та 17 лютого 1498 р. всього «гріховного», конфіскованого з приватних осель флорентійців. Запалали музичні інструменти й ноти, коштовні меблі, коштовний одяг з дорогих тканин, рукописи й заборонені Савонаролою видання, гральні кості та картини. Частку речей на багаття принесли як фанатики, так і мешканці міста під примусом, налякані подіями в місті й тиском загонів молодих фанатиків. Серед тих, хто приніс і кинув у багаття гріховного власні картини, був і знаменитий художник Сандро Боттічеллі (1445–1510).
Доля Савонароли та його теократичного режиму
У Римі тепер вже уважно слідкували за діяльністю видатного проповідника. Папа був досвідченим дипломатом і чудово знав, як можна перетягти на свій бік ідеологічних ворогів. До Савонароли було надіслано таємного посланця, який пообіцяв пріору посаду архієпископа Флоренції та кардинальську шапку за припинення виступів проти Святого Престолу. Савонарола з гідністю відмовився від пропозиції та ще й використав цю історію як матеріал для нових викривальних виступів. «Не визнаю іншого папи, крім Ісуса Христа, і не бажаю іншої червоної шапки, ніж та, що її обагрить моя власна кров!», – проголосив він.
Через деякий час пріор Сан-Марко одержав з Риму особисте запрошення Папи відвідати Вічне місто й роз’яснити Святому Отцю деякі свої пророцтва. Зрозуміло, що за цією святенницькою формулою крилося запрошення на страту. Савонарола відмовився, пославшись на слабке здоров’я, неспокій у місті та країні й порадив Папі знайти всі свої погляди у книзі, яка мала скоро вийти друком і яку він обіцяв одразу ж надіслати у Ватикан.
Вороги Савонароли підбурили проти нього Папу, який запросив Савонаролу в Рим, але той, під приводом хвороби, відмовився, продовжуючи свої викривальні проповіді. Домініканці, яким Папа доручив розглянути зміст проповідей Савонароли, не знайшли в них підстави для звинувачення Савонароли в єресі, і Папа знову пропонував йому сан кардинала.
Протидія реформам Савонароли
Проти нього були «біснуючі» (arrabbiati) прихильники аристократичного республіканського правління, і «сірі», що стояли за Медічі. У проповідях Савонарола нікого не щадив і тому знайшов багато ворогів як в світському середовищі, так і серед духовенства. Спочатку його звинувачували в тому, що він втручається в світські справи. По-перше, проти нього було висунуте обвинувачення духовними особами за те, що він втручається в світські справи, але звинувачення це впало само собою, так як в Святому Письмі не було заборони духовним особам керувати світськими справами, та крім того у Флоренції була маса прикладів, які доводять благотворний вплив духовних осіб на мирське управління: кардинал Латінус, Петро Мученик, Катерина Сієнська, Антонін – все це були святі захисники Флоренції. Потім почали критикувати ту проповідь, де Савонарола говорив про гнів Божий, що висить над князями і прелатами. За наказом папи Савонарола повинен був піти в Лукку, але його прощальна проповідь так вразила слухачів, що вони вмовили Папу відстрочити висилку Савонароли.
Проти Савонароли не раз виставляли інших проповідників; не раз Папа забороняв йому проповідувати, але слава Савонароли проникла навіть за межі Італії: його проповіді перекладалися на іноземні мови (навіть на турецький, для султана).
Ворогом Савонароли стала і родина Медичі, представників якої з його волі зробили вигнанцями. У Флоренції добре пам’ятали постійні заклики проповідника до Лоренцо Медичі відмовитися від влади над містом. Некороновані володарі Флоренції на той час вже перестали камуфлювати власну владу «республіканським» ганчір’ям. Вже в середині XVI століття родина отримає дворянський титул і відкрито перетвориться на тиранів Флоренції, а їхня влада отримає спадковий характер.
Проповідник зазіхнув на монополію папства, на політичну активність. Особа, що не мала навіть кардинальського сану і відсахнулась від Ватикану, вела перемови з королем Франції і виборола для Флоренції вигідні умови. І зазіхання на монополію пап в політиці, і викривання гріховності папської курії перетворили їх на ворогів Савонароли.
Прихованими ворогами Савонароли були числені багатії міста, обкладені податками й обурені зазіханнями на їхнє приватне майно. Саме вони ініціювали звернення до Папи Римського щодо покарання некерованого проповідника. Кількість прибічників Савонароли зменшив і духовний тиск Ватикану на флорентійців, і загроза відлучення від церкви всього міста. Не мав Савонарола і підтримки короля Франції, бо той невдовзі помер молодим. Врешті-решт поряд з Савонаролою залишилась купка релігійних фанатиків та молодь загонів фанчулі. У випадку з Савонаролою перемогли величезні гроші, а вони були у Римських Пап.
Відлучення від церкви
«Біснуючі» справили переполох в церкві під час проповіді Савонароли, не давши йому закінчити промови, а 12 травня 1497 р. Папа Олександр VI, назвавши вчення Савонароли «підозрілим», відлучив його від церкви. Савонарола протестував. 19 червня з’явилося його «Послання проти брехливо випрошеної булли про відлучення», де він не виконував відлучення, «противному християнської любові та заповідями Господніми», і заявляв, що несправедливо відлучений має право апелювати до Вселенського собору. Документ, де його було проголошено єретиком, розкольником, плодом гнилим і відпалим, за наказом Папи було з колокольним дзвоном зачитано в усіх храмах Флоренції у присутності величезної кількості вірних. Згідно з ним, Джироламо Савонарола позбавлявся також будь-якого захисту закону.
Папа під загрозою інтердикту наказав заарештувати непокірного ченця і привезти його в Рим. Це виконати не вдалося, але канонікам собору було суворо наказано не впускати більше Савонаролу до храму. Інтердикт для цілого міста ставив Флоренцію під страшну загрозу. Це означало не тільки втрату духовних привілеїв, але ганьбу та пограбування в буквальному сенсі: закони не захищали прокляте місто, майно мешканців підлягало конфіскації, вести будь-які справи з його купцями було рівносильне самогубству.
В останній день карнавалу 1498 року Савонарола звершив урочисте богослужіння і «спалення анафеми». Тоді Папа надіслав бреве, де вимагав відправки Савонароли в Рим або заключення його в тюрму, погрожував інтердиктом всій Флоренції і відлучав всіх, хто буде говорити з Савонаролою або слухати його. Однак синьйорія довго не наважувалася зачепити Савонаролу; проповіді його тривали, він розвивав думку про необхідність скликати Вселенський собор, так як Папа може помилятися. В цей же час з’явився твір Савонароли «Про правління і законодавство міста Флоренції». Після другого папського бреве синьйорія заборонила Савонаролі проповідувати. 18 березня він попрощався з народом. Він написав «Лист до государів», в якому переконував їх скликати Вселенський собор для повалення Папи. «Лист» було послано спочатку до французького короля Карла VIII, але було перехоплено і потрапило в руки Папи.
Пердумови арешту і страта Савонароли
Для Савонароли все закінчилося 7 квітня 1498 року. Напередодні якийсь францисканець Франческо ді Пулья, відстоюючи честь Римського Папи, викликав одного з улюблених учнів Савонароли фра Доменіко на випробування вогнем. Вони повинні були обидва пройти через багаття, хто не згорить – той і правий. Савонарола не заперечував – він був повністю впевнений, що Бог на його стороні. Однак в день випробування, 7 квітня, Франческо ді Пулья так і не з’явився на площу, де мало пройти випробування. Його прочекали цілий день. Нікого. Що ж, Синьорія скасувала випробування. Ось, здавалося б, і все. Але натовп повів себе абсолютно непередбачувано. У люті він накинувся на Савонаролу. Тут явно не обійшлося без підкуплених «скаженими». Люди кричали, що Савонарола повинен був сам пройти через вогонь. А раз він цього не зробив, отже, відчуває себе винуватим. Почалися вуличні заворушення. На наступний день розлючений натовп обліг монастир Сан-Марка. Савонарола був заарештований разом з двома своїми учнями фра Доменіко і фра Сильвестро. Слідча комісія так і не змогла довести, що він єретик. Спроба змусити Савонаролу визнати себе єретиком під тортурами нічого не дала. І тим не менше був винесений смертний вирок.
Щоб випробувати справедливість вчення Савонароли, був призначений суд Божий – випробування вогнем. Це була пастка, влаштована «несамовитими» і францисканцями. Савонарола і монах-францисканець повинні були відбутися 7 квітня серед багать, але випробування вогнем не відбулися. Народ розчарувався в своєму пророку, звинувачуючи його в боягузтві.
На інший день монастир Сан-Марко був обложений розлюченим натовпом; Савонарола разом з його друзями, Доменіко Буонвічіні і Сильвестром Маруффі, був узятий і ув’язнений в темницю. Папа заснував слідчу комісію з 17 членів, обраних з партії «скажених». Допити Савонароли і тортури велися самим найжорстокішим чином.
Подальші події розгорталися швидко й жорстоко. Для надання запланованому заздалегідь вбивству вигляду правосуддя був скликаний особливий трибунал, який складався виключно з ворогів полум’яного проповідника. Савонарола, за старою термінологією, був «поставлений на допит», єдиною метою якого було засудити його до страти. Це слідчим та суддям інквізиції (а саме туди він потрапив) майже завжди вдавалося без проблем. Спочатку над ним знущалися й залякували, утримуючи в нелюдських умовах підземної в’язниці, а коли з’ясувалося, що з того нічого не виходить, застосували тортури й досягли свого. Савонарола, не витримавши страждань, признався в тому, чого від нього вимагали, й підписав свої «показання».
Допити Савонароли і тортури велися самим варварським чином: його катували 14 раз в день, змушували впадати в протиріччя допитами, докорами і погрозами і змусили визнання, що все його пророцтва – брехня і обман. Його показання довелося все ж підробляти і спотворювати, тому що він, навіть при всьому бажанні, не міг визнати за собою єретичних думок в релігії, гріха в бажанні блага для рідної країни, і тільки що до пророчого дару він міг тепер похитнутися на хвилину. У хвилини катувань він підписував усе, що його змушували підписувати, і після закінчення тортур знову стояв твердо за свою правоту. За час слідства, яке велося близько місяця, Савонарола написав у в’язниці кілька творів: «Роздуми про псалм 51», де він нападав на Папу і духовенство, «На Тебе, Господи, уповаю» і «Керівництво до християнського життя». Останній твір написано Савонаролою за кілька годин до смерті, на палітурці однієї книги, на прохання тюремника. 22 травня йому було оголошено смертний вирок. 23 травня 1498 року, при величезному скупченні народу, він був повішений, а потім тіло його спалено. Вчення Савонароли виправдано Павлом IV, а в XVII ст. в честь його складена служба.
Страшну комедію суду й жахливі тортури Савонаролі довелося терпіти двічі: Папа надіслав своїх комісарів для «уточнення» справи. Нарешті його було визнано єретиком, і суд виніс остаточний вирок. Страту призначили на 22 (23) травня 1498 року. Разом із Савонаролою йшли на смерть двоє його учнів – їх теж визнали єретиками, сіячами плевелів, порушниками таємниці сповіді. Усіх трьох було задушено і спалено перед багатотисячним натовпом на центральній площі Флоренції травневого ранку рівно п’ятсот років тому… Розповідали, що Савонарола відмовився від останнього слова, сказавши лише, що не відчуває ненависті до ворогів і молить Бога, щоб Флоренції не довелося каятися в його смерті.
Парадоксально, що хоч Савонаролу перед стратою позбавили духовного сану, він та його соратники отримали повне відпущення гріхів, отож повинні були одразу потрапити до раю. У розписах монастиря Сан-Марко, навіть на ватиканських фресках Рафаеля та у храмі Санта-Марія Новелла Савонарола представлений серед святих і вчителів церкви! Пророків у власній батьківщині прийнято спочатку нищити… Ще два століття по тому, в річницю страти, місце його спалення продовжували вкривати квітами.
Позитивні аспекти теократичного режиму Савонароли
Природна, настільки глибока і ортодоксальна віра характеризує Савонаролу як діяча Середньовіччя. Про це ж свідчить його відношення до філософії Платона, яку він добре знав. Він писав:
«Єдине добро, зроблене Платоном і Арістотелем, полягає в тому, що вони придумали аргументи, які можна застосувати проти єретиків. Однак і вони, і інші філософи перебувають у пеклі. Будь-яка баба знає про віру більше, ніж Платон. Було б досить добре для віри, якби книги, які багато хто вважає корисними, були знищені. Якби не було такої безлічі книг, природних доводів розуму і всяких диспутів, віра швидше поширилася б» (Н.А.Осокин, «Савонарола и Флоренция» (Казань, 1865).
Аргумент, що знищення уславлених книг і картин на багаттях, які запалали з волі Савонароли, не мало характеру простого вандалізму, а було актом підтримки і зміцнення католицької віри, – і непереконливий, і цілком помилковий. Бо страту і спалення трупа Савонароли на вогнищі теж підносили як очищення церкви і акт зміцнення католицької віри. Але спалити людину – це спалити живу людину, яку не вдалося переконати словами і добрими прикладами. Безсилля папства в справі переконань і бажання будь-яким способом позбавитися негнучкого проповідника і призвело до його відлучення від церкви і страти.
Негативні аспекти теократичного режиму Савонароли
Поступово Савонарола приходить до ідеї власної богообраності. Його мета на землі – викриття пороків і проповідь чесноти. Під час однієї з проповідей Савонарола вимовляє: «Будь-яке зло і всяке благополуччя міста залежить від його глави … Тирани непоправні, бо горді, бо люблять лицемірні похвали, бо не хочуть повернути назад захоплене несправедливо майно та багатство. Вони надають громадське управління поганим чиновникам, схиляються на лестощі, чи не вислуховують нещасних, не судять багатих. Претендують, щоб бідні і селяни працювали на них задарма, або терплять ці претензії в своїх чиновників, вносять підкупи у виборах, продають право на збори мит, щоб ще більше обтяжити народ … ».
Поступово проповідник перетворювався в політичного діяча. За своїми політичними поглядами Савонарола був республіканець, але він думав, що республіка лише тоді буде благом для Флоренції, коли громадяни стануть більш моральнішими: релігійне і моральне очищення зробить і політичну реформу.
Однак, для Флоренції в ту хвилину страшніше Папи і всіх подібних йому ворогів було її матеріальне становище: дорожнеча, безробіття, голод, велика кількість хворих, серед яких все частіше траплялись жертви чуми.
З дня, коли Савонарола заборонив всі аморальні, на його погляд, дійства, люди ніби проголодались за цим всім безчинством та розгульним життям. І коли Савонаролу було скинуто, то Флоренція стала невпізнанною: місто наповнили пасквілями, брудними піснями, безсоромними сатирами проти домініканців і Савонароли. П’яні гульвіси і занепалі жінки як би зважилися винагородити себе за довгий час утримання, і місто здавалося суцільним вертепом.
Хоч сам Савонарола і був великим поборником оновлення церкви, і багато хто вбачав в ньому великого вождя, котрий осмілився вбачати найвищий авторитет тільки в Бозі і в своїй совісті, все ж сам Джироламо відстоював католицьку віру та писав догмати, в яких підносив вчення церкви і не наважився піти далі шляхом Реформації.
ВИСНОВОК
Савонарола для Флоренції і справді виявився пророком. Протягом чотирьох років (1494-1498) він був її релігійним і політичним вождем. І за ці чотири роки Флоренція перетворилася до невпізнання. Від звичного скептицизму в релігійних питаннях, від буйних карнавальних веселощів епохи Лоренцо Прекрасного флорентійці звернулися до крайнього благочестя, проголосивши своїм царем Ісуса Христа. Знатні дами перестали надягати до церкви прикраси, а їхні чоловіки повертали неправедно нажите добро. Крім того, під керівництвом Джироламо Савонароли у Флоренції, де шістдесят років правив рід Медічі, була створена сама на той момент просунута демократична система в Європі. Це місто спочатку не помітило Джироламо, потім звеличило його до небес, потім спалило і нарешті перетворило на легенду.
Йому докоряли за спалення їм, нібито, предметів мистецтва та літератури. Годі й говорити про те, що ні дорогоцінних картин, ні бібліотек, ні мармурових статуй не могло бути спалено в два карнавальних спалення. Обвинувачі забували, що Савонарола був найбільшим шанувальником мистецтва взагалі. Він змусив ченців Сан-Марко вжити монастирські гроші на покупку бібліотеки Медічі, щоб будь-хто міг користуватися нею. Він постійно був оточений найвідомішими художниками того часу, клопотав про те, щоб юні послушники навчались живопису.
Одним з найбільш гарячих його шанувальників був Мікеланджело, цей «гігант італійського мистецтва», постійно слухав проповіді Савонароли в юності і свято зберіг до старості спогади і про самого Савонаролу, і про його політичні ідеї, яким великий художник був вірний до смерті.
Він проповідував, що мистецтво повинно служити Богу і свободі, тобто, правді і батьківщині, а все безцільне, аморальне, те що перекручує людську натуру він не вважав ні прекрасним, ні тим, що належить до предметів мистецтва і переслідував як суєтність, як шкідливі речі. Взагалі довгий час Савонаролу представляли виключно суворим і сухим аскетом. Так, сам він вів надзвичайно аскетичне життя, був майже жебраком; але важко було б уявити більш м’якої, більш ніжної, більш сердечої людини. Переслідуючи розпусту, розгул, розгнузданість, він ніколи не проповідував, по суті, виключно аскетизму, безшлюбності, хоча і бажав, щоб шлюб був святим, як тісний союз люблячих сердець.
«Він загинув, бо не зміг або не зумів перемогти заздрісників», – сказав про нього Макіавеллі (Конский П.А., Савонарола, Джироламо // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.) – СПб., 1890–1907).
Для більшості наших сучасників, навіть, хто цікавиться історією, Савонарола – похмурий середньовічний фанатик. При цьому вони, найчастіше, не беруть до уваги важливу обставину: Савонарола був широко освічений, і кращі представники його епохи – Піко делла Мірандола, Марсіліо Фічіно, Мікеланджело, Боттічеллі та й сам Лоренцо Прекрасний – захоплювалися ним.
Савонаролу важко визнати гуманістом, він, швидше, особа, що не оминула панівного впливу доби, яким і був гуманізм. Гуманісти не закликали палити твори античних філософів чи книги Бокаччо та Петрарки, як Савонарола, а закликали відшукувати їх, вивчати і зберігати. Підхід – принципово різний.
Щира віра в Христа, непідкупність, чернеча порядність, глибина почуттів свідчили про духовну наповненість його буття і тим самим робили його зразком палкої релігійності доби Відродження, де перебувало чимало як пророків і святих, так і злодіїв, перевертнів і тиранів різного штибу чи впливу. Сама його загибель (спочатку його повісили, а потім спалили) говорить про суперечливість та неоднорідність ставлення до Савонароли як з боку простих вірян, так і Папи, Папського двору і очолюваної ними Католицької церкви, здатної вщент знищувати кожного зі своїх супротивників.
Сама поява особистості Савонароли підтверджує той факт, що культура італійського Відродження, не маючи під собою народної основи, торкнулася лише верхів суспільства. Загальний стиль ренесансного мислення, модифікація релігійної свідомості не зустріли відгуку в душах простого народу, хоча проповіді Савонароли та його щира віра вразили його. Саме добре розуміння проблем народу допомогло Савонаролі, по суті, перемогти гуманістичний, життєстворний ентузіазм флорентійців. Ідеї індивідуалізму, теж притаманні Відродженню, в більш повному обсязі воскресли значно пізніше, в XVIII ст., в мистецтві доби пізнього бароко і Просвітніцтва. Наприкінці XV століття вони були лише надбанням свідомості великих мислителів і художників, коло яких було досить обмеженим, незважаючи на їх значний вплив на світогляд і культуру.
У 1875 р Савонаролі поставлений пам’ятник у Феррарі; статуя його, як одного з попередників Реформації, входить до складу відомого Вормського пам’ятника.
В оцінці значення діяльності Савонароли думки розходяться. Одні, ідеалізуючи його чесність, прямоту і широкі плани, бачать в ньому реформатора, який викривав псування церкви; інші нагадують, що він жив середньовічними ідеями, не створив нової церкви і тримався строго католицького грунту.
Євангелічна церква в Німеччині вшановує пам’ять католицького ченця 23 травня як мученика церкви. Віддати католицького проповідника протестантам Ватикан не міг, хоча той не був потрібен папській курії декілька століть. Наприкінці XX століття, у 1998 році, завдяки діяльності Папи Івана Павла ІІ він був реабілітований і вшанований як мученик за віру.
Зараз я бачу похмуру фігуру Савонароли як яскравого прогресора, який випередив свій час на століття. У 1494 році він, чи не перший в світі, побудував соціалізм на землі Флоренції. Тільки це був релігійний соціалізм з фанатичним нахилом. Йому вдалося вигнати з міста потомствених правителів Медічі виключно силою переконання. Революція була практично безкровною, хоча не обійшлася без підтримки ззовні: полум’яного домініканця з політичних міркувань підтримав король Франції. На проповіді Савонароли ломилися як за гарячими пиріжками. Він постійно публікував укази і памфлети, написавши останню статтю за кілька годин до страти. У всіх своїх проповідях Савонарола викладав прості і нехитрі думки: людина слабка і потребує керівництва, а все, що не сприяє зміцненню духу, треба знищити.
У Джироламо Савонароли знайшлися численні послідовники – поборники справедливості і благочестя. Їм навіть вдалося ще раз скинути Медічі через тридцять років після смерті свого кумира, але утримати владу вони не змогли. Є у нього прихильники і зараз. Існує навіть рух на користь його канонізації. Католицька церква в принципі не сперечається з тим, що вирок проповідника був несправедливий, але не бажає канонізувати священика, повсталого проти Папи та того, хто насмілився не послухатися його указів.
Гарячим шанувальником Савонароли був знаменитий мислитель Еразм Роттердамський. По суті реформатор, він не перейшов в протестантизм остаточно тільки з поваги до пам’яті домініканця. Сам Джіроламо не був реформатором церкви в тому сенсі, в якому був їм Лютер або Кальвін. Домініканець неухильно дотримувався всіх церковних догматів. Його перу належить кілька блискучих католицьких трактатів. Йому подобалася ідея католицького Бога, він тільки не сприймав Його намісників.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
- Хорст Херманн, «Савонарола: Еретик из Сан-Марко» (М.: Прогресс, 1982);
- А. К. Шеллер, «Савонарола» (биография, библиотека Павленкова, СПб., 1893);
- Виллари, Паскуале, «Джироламо Савонарола и его время» (М.: АСТ, 2004);
- Н. А. Осокин, «Савонарола и Флоренция» (Казань, 1865);
- Конский П. А.,. Савонарола, Джироламо // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.)– СПб., 1890–1907;
- Тито С. Ченти, «Джироламо Савонарола. Жизнеописание. Молитвы из темницы» (М.: Вид. Францисканців, 1998);
- R. R. Madden, «The life and martyrdom of Girolamo S.» (Л., 1854)
- У.Дж. Коннелл, Дж. Констебл. Святотатство и воздаяние в ренессансной Флоренции. Дело Антонио Ринальдески. М., 2010.;
- М. Талако. Запретная дружба: содомия и её законодательная регуляция во Флоренции 14-16 вв.;
- Ал. Алтаев, «Костры покаяния» (М.: Композитор, 1993);
- K. Clarck, «S., his life and times» (Л., 1878);
- Мітякін.; Ієронім Савонарола. Християнське читання. П.: Журнал Московської Патріархії, 1898.
***
Автор – бакалаврант богослов`я Мирослав Концемал
Ілюстрація
