Усі, хто бували у соборі св. Петра в Римі, очевидно звернули увагу на дивний пам’ятник у правому нефі. Власне, різноманітних пам’ятників у цьому соборі достатньо – їх там десятки, якщо не сотні. Адже Пап зазвичай ховають саме у цьому соборі. Для поховань під підлогою собору облаштований спеціальний некрополь, куди можна спуститися по сходинках. Цей нижній рівень собору називається Ватиканськими гротами. І лише деяким, найбільш знаменитим папам, споруджено пам’ятники в самому соборі. Тим більш дивно, що монумент, на який ми звернули увагу, присвячений жінці.
Дійсно, унікальність цього пам’ятника в тому, що він споруджений на честь жінки – Великої графині Матильди Тосканської (1046-1115), володарки маркграфства Тосканського. Зазначимо, жіноче поховання у Ватиканських гротах та ще й величний монумент у соборі на честь покійниці – це вже велика дивина. Подібних поховань там всього лише три. Але монумент Матильді Тосканській є найбільш унікальним. Мова йдеться про надписи, що присутні на монументі та речі, які скульптор вклав у руки зображеної жінки. І якщо жезл маркграфа у правій руці Матильди сприймається органічно, то символи папської влади у лівій руці – викликають запитання.
Ким же вона була, ця жінка, яка так владно тримає папські інсигнії біля свого серця?
Інші публікації
Отже, народилася Матільда Тосканська, або як її ще називають – Каноська, в 1046 році і була третьою дитиною маркграфа Тосканського.
Маркграфство Тосканське тоді було одним із найбільших державно-територіальних утворень на території сучасної Італії. Як видно на карті, через Тоскану проходили жваві торгові шляхи з півночі на південь. Саме через Тоскану здійснювалася усі комунікації Риму із Західною Європою.
Таке місцеположення Тоскани перетворювало її у особливо важливого суб’єкта міжнародної політики. Це був ключ до Італії і, одночасно, ворота до Папської області.
У дитинстві Матильда отримала непогану освіту, вміла читати і писати, мала сильну волю і витримку. Коли їй виповнилося сім років, загинув батько. Загинув, як це часто водилося серед вищих прошарків того часу – на полюванні. Незабаром, наступного року, померли старший брат і сестра. Так Матильда не маючи ще й повних восьми років стає володаркою величезних територій, що виходили за межі самої Тоскани.
Матильда, як свідчать джерела, була красивою, статною дівчиною із виразними карими очима, приємним голосом і пишним чорним волоссям. Але із самого дитинства вона була заручена із Гофредо Горбатим, герцогом Лотарингії, за якого була змушена вийти заміж у 24 роки (1070). Відносини у шлюбі між молодими не склалися і були позбавлені жодної романтики. Гофредо, судячи із прізвища, не був красенем, малий на зріст ще й горбатий. Та все ж у 1071 р Матильда народила від Гофредо дочку, яка померла незабаром після народження.
Після смерті дочки Матильда втікає від чоловіка і ховається у матері в Мантуї. Гофредо Горбатий із усіх сил намагається повернути втікачку, навіть звертається до Папи. Папа пише Матильді листа у якому суворо радить: «Змирися і поклади край своєму бажанню грішити». Але… Матильда раз і назавжди вирішила покласти край заміжжю, вагітностям, необхідності ділити маркграфський трон із чоловіком. Тому навіть папське розпорядження проігнорувала. Можливо вона розуміла, що Папа, який у той час потребує союзника, не буде наполягати і не піде далі сказаного.
Але законний чоловік не хотів з цим погодитися. Він переходить на бік імператора Генріха IV і розпускає брудні чутки про свою дружину, про те, що вона має любовний зв’язок із папою Генріхом VII.
Гофредо Горбатий, ображений чоловік, пристає до імператора Генріха IV. Будучи надто злим на дружину і Папу, він розпускає чутки про любовну історію між Матильдою і Генріхом VII. Ситуація дивна: чоловік усьому світу розповідає який він рогоносець.
Ці чутки не минулися дарма. Життя Гофредо обірвалося трагічно, безглуздо і жорстоко. В той час як він пішов до вітру, вбивця пронизав його шпагою, проткнувши знизу вверх. Підозри відразу впали на Матильду. Як би то не було, але Матильда за своїм чоловіком не проронила ні сльозі і навіть не замовила жодної меси за упокій його душі.
Важливо у цій історії інше – зі смертю Гофредо Горбатого, тридцятирічна Матильда у 1076 році стає єдиною і повноправною господинею всіх володінь, яка цілком підтримує Папу в італійській та європейській політиці.
З Папою Григорієм VII, якому в 1076 р. було десь 50 років, Матильда пов’язана ідеалами реформування церкви і антиімператорською політикою. Саме в цей час розгорілася боротьба між німецьким імператором Генріхом IV та папою Григорієм VII. Боротьба велася навколо питання інвеститури. Інвеститура (від пізньолат. investitura від investio «одягаю, наділяю») – в середньовіччі, це призначення на церковну посаду або надання сану. До кінця XI ст. це право належало імператорам. Не варто й говорити, наскільки це було важливо для того, хто надавав інвеституру. Право інвеститури свідчило про силу і владу імператора, його впливовість в усьому католицькому світі. Адже усе вище духовенство, усі хто отримував інвеституру із рук імператора, автоматично визнавали себе залежними від світської влади, від імператора. В кінці-кінців, це ще й величезні грошові потоки у імператорську скарбницю, адже кожен претендент на посаду сплачував певний податок. Але у другій половині XI ст. папська влада в особі Григорія VII рішуче оспорила це право у імператора Генріха IV. Розпочалася боротьба, яка привела до надто гострого протистояння світської і духовної влади.
Ми не будемо детально зупинятися на цій надто відомій історії, зауважимо лише, що імператор Генріх IV потерпів поразку і був змушений принижено просити прощення у Папи, який у цей час перебував у Каносському замку на півночі Італії. У цьому замку Папа взявся зовсім не випадково. Адже замок належав його найбільшій прихильниці й нашій героїні – Матильді Тосканській. Саме Матильда Тосканська та її армія на той час виявилися найпотужнішими союзниками папства у боротьбі із імператорською владою. Більше того, Матильда неодноразово ставала на чолі свого війська, особисто керувала армією у битвах проти імператора. Значною мірою саме завдяки її дипломатії і військовим перемогам імператор Генріх був загнаний у глухий кут та був змушений йти на примирення до папи Григорія VII у Каноссу (1077). І ось наслідок, могутній імператор, володар величезних територій, з непокритою головою, у одязі грішника, три дні простояв біля воріт замку, чекаючи прощення. Це стало небувалим приниженням світської влади. Але це приниження не стало б можливим без участі Матильди Тосканської.
Ми би хотіли звернути увагу на ще один важливий факт, який не міг статися без допомоги Матильди Тосканської і який, одночасно, спровокував каносське приниження імператора.
У 1075 р. Григорій VII написав 27 коротких статей, що отримали назву Dictatus papae (Диктат папи). Цей документ, який сьогодні зберігається у архіві знаменитій Ватиканській бібліотеці, став визначальним для політики папства на майбутні століття. Зазначимо, документ довгий час був взагалі невідомий широкому загалу. Вважається, що він із самого початку створювався виключно для внутрішнього користування. Якщо ж прочитати хоча б кілька статей документу, то стає зрозуміло, чому він стільки часу не публікувався. Отже, процитуємо лише деякі статті.
Пункт восьмий: «Лише Папа має право носити імператорські регалії»;
- дев’ятий: «Усі князі повинні цілувати ногу тільки у Папи»;
- дванадцятий: «Папа має право скидати імператорів»;
- вісімнадцятий: «Ніхто не має права змінювати рішення Папи, поки він сам не внесе у нього відповідні зміни»;
- дев’ятнадцятий: «Ніхто не має права судити Папу»;
- двадцять другий: «Римська церква ще ніколи не помилялась, вона, відповідно свідченню Писання, вічно буде непогрішимою»;
- двадцять третій: «Римський Папа, якщо він був обраний у відповідності із канонами, із врахуванням заслуг Святого Петра, безсумнівно, стане святим…».
І, наостанок, двадцять сьомий пункт говорив: «Папа може звільняти від присяги вірності особам, що здійснили гріх».
Отже, як бачимо, цей документ категорично проголошував право папи на загальну юрисдикцію, на виключне право надавати королям та імператорам владу, та позбавляти їх влади. Лише за папою залишалось право носити імператорські знаки достоїнства і один тільки папа міг приймати такий знак поваги як цілування ноги. Папа залишав за собою і виключне право на суд, тоді як папу ніхто судити не мав права, його рішення мусили виконувати, а він сам вважався святим. Цей документ буде мати далекойдучі наслідки. Його вплив будемо спостерігати у роки боротьби із потужними рухами альбігойців і вальденсів у XIII ст., у добу Реформації і контрреформації XVI-XVII ст., під час Рісорджименто XIX ст. Його подих ляже в основу прийнятої Першим Ватиканським собором (1870) догматичної конституції про примат вселенської юрисдикції Римського єпископа (Папи) та догмату про непомильність Папи (лат. Infallibilitas – непомильність, безпомилковість).
Завершуючи нашу невелику статтю, задаймо собі питання: а чи можливо було б створення документу на кшталт «Диктат Папи» без могутньої підтримки Матильди Тосканської, без її армії, багнетів, казни, залізної волі і таланту полководця? На це питання блискуче дав відповідь скульптор Лоренцо Берніні, який у XVII столітті створив проект пам’ятника, що втілив у зримі форми відповідь на наше питання. В праву руку Матильди скульптор вклав жезл маркрафині, а в ліву – папську триярусну корону та папські ключі. Ці символи несли важливі сенси. Знаменита триярусна тіара, яку вперше було зображено на статуї Бенедикта XII (1334-1342) ще у XIV ст., називали латиною «triregnum» («трицарство»). Вона символізувала владу Папи над небесами, землею і пеклом. Кличі – золотий та срібний – символи влади Папи зв’язувати і дозволяти на небі і на землі.
А увесь монумент вінчають путті (янголята), які тримають корону маркграфині, герб і девіз «TUETUR ET UNIT» («Захищаю і об’єдную»).
У XVII ст., в роки контрреформації, коли Європа поринула в полум’я релігійних війн, церковне керівництво невипадково звернулось до образу маркграфині Тосканської, і саме до такого трактування її ролі в історії папства. Цей пам’ятник, із девізом «TUETUR ET UNIT» став яскравою візуальною проповіддю відданості католицькій церкві, наочним прикладом для світських можновладців того, як треба захищати церкву і інститут папства. І, одночасно, пересторогою для тих володарів, які спробують помірятися силою із Папою. Не випадково під ногами у Матильди розташовано барельєф, на якому зображено сцену: могутній імператор Генріх IV, сповнений каяття, стоїть на колінах перед троном Григорія VII.
Історія має властивість повторюватися…?
Петро Котляров, доктор історичних наук
