Тему воскресіння ми можемо спостерігати як у Старому Заповіті, так і в Новому. Ця тема стала актуальною після гріхопадіння, оскільки до першого гріха люди могли жити вічно, адже поки був мир і спокій, нікого не турбувало це питання.
Воскресіння — це те у що вірить більшість християн різних конфесій. Ця тема як у часи Ісуса, так і у наш час викликає багато суперечок і питань. На деякі з яких ми постараємось відповісти. Ця тема торкається кожного, хто вірить у жертву нашого Спасителя Ісуса Христа і Його спасаючу роль у житті кожного. Ми розглянемо тему воскресіння у Старому Заповіті, Новому Заповіті, а також розглянемо цю тему за допомогою екзегетичних методів дослідження. Основним текстом, на якому ми будемо будувати наше дослідження, записаний у Євангелії від Матвія, а саме у 22 розділі з 22 по 32 тексти.
Щоб чітко сформулювати шлях дослідження, ми поставили наступні запитання, на які спробуємо відповісти.
- Чи були згадки про воскресіння у Старому Заповіті?
- Що про воскресіння розповідає нам Новий Заповіт?
- Про яке воскресіння йдеться у Євангелії від Матвія 22: 23- 33?
- Бог є Богом живих чи мертвих?
Мета: Дослідити тему воскресіння у Євангелії від Матвія і у всьому Новому Заповіті, що говориться про воскресіння у Старому Заповіті. Також провести екзегетичний аналіз цього уривку і оглянути, що говорять коментатори на цю тему.
Об’єктом дослідження є тема воскресіння.
Предметом дослідження є тема воскресіння у Євангелії від Матвія 22 розділ з 23 по 33 тексти.
Воскресіння у Новому Заповіті
Тема воскресіння у Старому Заповіті присутня і має чітку, але не дуже широку лінію. Більшість віршів вказує на воскресіння людей під час пришестя Месії, про якого пророкували (Йов. 9: 25, 27; Іс. 25: 8; 26: 19, 20; Дан. 12: 2). Також є приклади, коли Бог показує власну велич своєму вибраному народові (Езек. 37: 1-14).
Є ще й згадка у книзі пророка Ісаї 25: 8 та 26: 19, 20, де подібно до того як написано у Євангеліях, описане саме воскресіння. Ці тексти є пророцькими, оскільки тут описано жертву Ісуса за гріхи не тільки євреїв, а всіх людей. Доказом цього є текст 25: 7, де пророк пише, що Господь знищить заслону між усіма народами та покриття над усіма людьми. Ці слова значать, що Ісус своєю жертвою зробить рівними у спасінні всіх людей.
Також доказами того, що воскресіння можливе, є пророцтво, текст якого записаний у книзі пророка Єзекіїля 37: 1- 14. У віршах з 1 по 11 описано видіння: Бог з сухих кісток відновлює свій народ до життя, нарощуючи м’язи, жили та тіло зверху. А з 11 по 14 написано про воскресіння, а саме відкриття трун і повернення до життя людей, для того щоб народ пізнав Бога, як написано: «пізнаєте що Я Господь».
Ще одна згадка про воскресіння є у книзі пророка Даниїла 12: 2, де знову згадано те як люди воскреснуть. Цікавою деталлю тут є те, що одні воскреснуть для смерті, а інші для вічного життя. В контексті того, що ці тексти є пророчими і описують другий прихід Христа, ми можемо зробити висновок. При другому приході Ісуса воскреснуть усі люди, але одні на смерть, а другі на вічне життя, що є доказом того що воскресіння не тільки можливе, але і обов’язково відбудеться.
У Писанні, а саме Старому Заповіті, є багато згадок про те, що Бог воскресить свій вибраний залишок. Наприклад, написано що Він звільняє від тління життя (Пс. 102: 4), а також є слова Соломона: «до слави Ти візьмеш мене» (Пс. 72: 23, 24). Ці слова означають, що Бог всемогутній і що Він обіцяє бути і оберігати, а іноді навіть воскрешати свій народ. Цим Він підтверджує свої обіцянки, дані Ним для батьків народів, а саме Аврааму, Ісааку і Якову. Також слова Соломона означають, що ще у ті давні часи була віра у те, що Господь може воскресити тих, хто вірний Йому.
Також у книзі пророка Осії, а саме у 13 розділі, розповідається про обіцянки Божі ізраїльському народу. Пророк у тексті передає прямі слова Господа, те що Він є Богом цього народу, Він їх вивів із єгипетського краю і оберігав їх. Але народ забув про це і, як написано, погубив себе. А вже у 14 вірші Бог знову дає обіцянку народові, точніше тим, хто вірний Йому. Осія пише, що Господь поверне з рук шеолу, точніше викупить їх і від смерті їх вибавить. Далі йдуть слова: «Де смерте, жало твоє? Де шеоле твоя перемога?». «Ці слова є знаком того що Господь переміг смерть, і є пророцтвом про Ісуса і Його жертву на хресті і тим як Христос своєю жертвою переміг смерть і дав надію на вічне життя і своєму народу, а також дав надію на воскресіння.» [10. ст. 498].
«Також у Старому Завіті є праобрази воскресіння. Ці праобрази бачили дехто з отців церкви, такі як Климент Римський, Ігнатій Богоносець та Полікарп Смирнський (отці ранньо-християнської церкви)» [13]. Ці отці бачили образи майбутнього воскресіння у наступних уривках Біблії:
1) Бут. 7 — Ной у ковчезі є образом того як Господь спасає вибраний народ від смерті.
2) Вих. 14 — історію про те, як ізраїльський народ тікає від фараона через Червоне море, також вважали образом того як Бог спасає свій народ від смерті.
3) Йони 2: 1-11 — Йона у череві риби. Образ того як Господь веде до спасіння і воскресіння шляхом направлення на шлях істини і виконання волі Божої.
4) Дан. 3 — юнаки у печі. Бог спасає тих хто вірний Йому, так само Він спасе вірних в останній час під час Другого приходу Ісуса.
5) 2 Цар. 2: 11 — вознесіння живого Іллі на небо в огненній колісниці. Прообраз того як буде забраний вірний народ, а саме тих, хто зустріне Другий прихід живими.
Всі ці прообрази є тільки доказом того, що ще у ті часи вірили у воскресіння і бачили образи його в історіях, які люди розповідали один одному.
Також у Старому Заповіті є згадки про те, як окремо воскресли деякі люди. Першим прикладом є історія Іллі і сина вдови із Сарепти (1 Цар. 17: 17-24). Другий приклад воскресіння записаний у 2 Цар. 4: 32-37, де розповідається про те як пророк Єлисей воскресив сина шунамітянки. Третій приклад такого воскресіння згаданий також у 2 Цар. 13: 20, 21. У цьому уривку написано про те, як після смерті пророка Єлисея, а якщо точніше, то через рік після смерті, поховальники кинули до нього у труну тіло чоловіка, через те що вони боялись моавські орди. Чоловік, якого вкинули у труну, доторкнувшись до костей Єлисея, воскрес і встав на ноги свої. Всі ці три випадки є чудесами, які робили вірні Божі мужі. Також ці історії є доказом того, що якщо такі чудеса робили вірні Божі мужі, то для самого Господа воскресити людину також можливо, адже як Ілля, так і Єлисей отримали свою силу від Бога.
«У Старому Заповіті чітко прослідковується тема воскресіння, а саме фізичне воскресіння вже у ті часи (1 Цар. 17: 17-24; 2 Цар. 4: 32-37; 2 Цар. 13: 20, 21), так і віра у Другий прихід Спасителя, того, Хто воскресить свій вибраний остаток і забере свій народ з собою у Царство Небесне» [4. ст. 254]. Знання, що тема воскресіння присутня у Старому Заповіті, дає чітке поняття: ця тема тут лише бере свій початок і починає відкриватись звістка спасаючої любові Христа. Те, що пророки звіщали про силу Господа повернути до життя вірних Йому людей, несло надію і для тих хто жив вже у часи Нового Заповіту, адже він сам лише розпочинав свою історію.
Вістка воскресіння була надією для всього вибраного народу у дотриманні Божих повелінь і Його Законів. Дехто, як ми знаємо, виконував ці веління, дехто переробив ці обітниці під звичаї і це призвело до вчень, які несли фарисеї, саддукеї і книжники, а дехто взагалі відійшов від звістки Божої і залишив цей шлях. Старий Заповіт показує початок усього цього і допомагає краще зрозуміти важливість вірності Богу і отримання частки у воскресінні.
Воскресіння у Євангелії від Матвія 22:23-33
Пояснення меж уривку
З перших віршів 22 розділу ми бачимо, що Ісус відповідає на питання і ця тенденція підтримується у всьому розділі. Він дає відповідь на дуже важливі питання про Закон: яка заповідь найбільша (Мт. 22: 34-40), питання фарисеїв про податки (Мт. 22: 15-22), про воскресіння (Мт. 22: 23-33), а також ставить одне питання фарисеям про те, чий Він син (Мт. 22: 41-46). З 1 по 14 вірш Ісус відповідає на запитання притчею про весільних гостей, де також піднімається тема вірних і невірних людей, які є прикладом того, як люди приймали Ісуса і Його вчення. Весь 22 розділ присвячений відповідям Христос на питання, які турбували людей у той час. Питання воскресіння у цьому розділі виступає як одне з багатьох важливих питань, а також показує сам характер Христа і Його знання Писання. Фарисеї та садукеї протягом майже всього розділу бажали спіймати Ісуса на дуже підступних запитаннях, теми яких названі вище, але Христос виявив стійкість і показав на помилки цим псевдовчителям.
Цей уривок має такі кордони, тому що в ньому розповідається окрема історія, яка не залежить від попередніх і наступних після неї віршів. В цьому уривку йде мова про те, як садукеї прийшли до Ісуса і поставили Йому провокаційне питання про воскресіння.
Перед цим з 15 по 22 вірш йдеться про те, що фарисеї відправляють до Ісуса іродіян, щоб останні спровокували і зловити на тому, що Він закликає людей не платити податок Кесарю.
З 34 по 40 вірш розповідається про найбільшу заповідь в Законі. І ми бачимо, що в 34 вірші Ісус замкнув уста садукеям, а це значить, що почалась інша історія, що і робить нижню межу уривку.
Такі межі цього уривку підтримує Огієнко у найбільш поширеному на сьогодні перекладі Біблії українською мовою. Також такі самі межі має і Синодальний переклад, який є найпоширенішим російським перекладом. Цей же уривок ми можемо бачити і у грецькому перекладі Біблії «GREEK NEW TESTAMENT», що розпочинається і закінчується такими ж словами як і у попередніх перекладах, тобто має такі ж кордони.
Структура уривку
За допомогою чіткої структури уривку ми зможемо краще зрозуміти питання садукеїв, його ціль і те чому Ісус саме так відповів їм.
Структура уривку:
- Питання садукеїв (Мт. 22: 23- 28)
- Характеристика вчення садукеїв (Мт. 22: 23)
- Посилання на заповідь Мойсея (Мт. 22: 24)
- Ілюстрація садукеїв (Мт. 22: 25- 27)
- Ciм братів
іі. Жінка
- Пряме питання про долю братів і жінки
- Відповідь Ісуса (Мт. 22: 29- 32)
- Докір Ісуса в незнанні (Мт. 22: 29)
- Писання
- Сила Божа
- Природа життя в Царстві Небесному (Мт. 22: 30).
- Відсутність шлюбу
іi. Природа людини буде подібна до природи Ангелів
- Посилання на Святе Письмо (Мт. 22: 31, 32)
- Реакція народу (Мт. 22: 33)
- Слухання
- Дивування
Згідно цієї структури уривку можна зрозуміти, що спочатку садукеї роблять посилання на закон Мойсея, а потім наводять в приклад історію однієї жінки і її семи чоловіків.
Щоб краще зрозуміти питання садукеїв про воскресіння, потрібно чітко визначити дві речі: у що вірили садукеї, походження їхнього вчення і звідки виникла ця течія; друге — це питання сім’ї, яке порушують садукеї.
Історико-культурний аналіз
Садукеї. Власне садукейських джерел не збереглося, і відомості про них можна знайти в самому Новому Заповіті, роботах Йосипа Флавія («Древности» XIII, XVIII) [7. ст. 608] і розрізнених раввиністичних текстах, нерівнозначних за своєю цінністю. Інформація про садукеїв в основному негативна, тому скласти досить об’єктивне уявлення про цю релігійну групу досить важко. Назва «садукеї» походить від арабського صادق (ṣādiq, «правдивий, точний, вірний») і від імені Садок (таке ім’я носили два первосвященика) [14]. Садукеї насамперед розглядалися як релігійна група (консервативне священство), як юдейська аристократія (знову ж таки через їх передбачувану приналежність до родин священиків) і як політична партія. Ряд богословів (а також деякі більш пізні раввіністичні перекази) ототожнюють їх з якоюсь релігійною сектою або групою, про яку мало що відомо, крім того, їх головні розбіжності з фарисеями стосувалися календаря.
Ні в одному з наших джерел насправді не йдеться про зв’язок садукеїв з класом священиків, просто констатується той факт, що деякі священики були з садукеями. Якщо не брати до уваги полемічні раввіністичні джерела, всі достовірні відомості про садукеїв можна звести до того, що фарисеї і садукеї відрізнялися різним розумінням деяких законів, особливо законів очищення, і запереченням загробного життя. У Йосипа Флавія садукеї вперше з’являються як певна спільнота в оповіданні про Ірканію («Древности» XIII, 10, 6; XVIII, 1, 4) як політична група, підпорядкована фарисеям до тих пір, поки садукей Іонафан не переконав вождя підтримати їх справу — крок, який Йосип Флавій розглядає як вкрай не популярний. Крім Анана, первосвященика, який чисто випадково зарахований до садукеїв, вони займають вкрай незначне місце в історичних оповіданнях Йосипа Флавія. Відомості про їх походження, соціальний статус і сенс існування (raison d’etre) залишаються дуже мізерними.
Розглядаючи три філософських течії, Йосип Флавії протиставляє садукеїв фарисеям і ессеям, а саме: садукеї заперечували вплив Бога на світ, стверджували тезу про людську свободу і вірили в те, що душа гине разом з тілом. Він також зазначає, що садукеїв підтримував клас заможних людей і вони брали до уваги лише письмовий закон, категорично заперечуючи «усний закон» фарисеїв. Єдине, в чому сходяться всі дослідники, це уявлення про те, що садукеї не вірили в загробне життя, воскресіння мертвих і суд після смерті. Однак навіть тут слід проявляти обережність. Йосип Флавій не бачить нічого незвичайного в уявленнях про те, що між фарисеями та садукеями могли існувати тісні зв’язки, тим самим вважаючи, що такі релігійні переконання не були центральними або пекучими проблемами в їх житті. В Євангеліях садукеї з’являються тільки один раз зі своїм питанням про воскресіння померлих, що описано у Марка і Луки (Мр. 12: 18; Лк. 20: 27; Мт. 22: 23). Матвій, однак, додає до них й інші епізоди, пов’язані з садукеями, на тлі загальної релігійної картини суспільства. У Діях вони знову з’являються з тим же питанням про воскресіння (4: 2; 23: 6-8) і згадуються в зв’язку з первосвящеником (5: 17), відомо також, що вони були присутні у раді (23: 6).
Сім’я. «Сімейний союз чоловіка та жінки, в якому вони, зі схвалення соціальної групи, до якої належать, проживають разом, знаходячись в сексуальних відносинах. Перелюб і блуд засуджувався в суспільстві, оскільки був поза Законом Божим і був недопустимий як для тих, хто був ще не одружений, так і для тих, хто перебував у шлюбі» [12. ст. 681].
«Також слово γαμεῖν “женитись” і γάμος “виходити заміж”. Найчастіше поширене до “весільних гулянь”, γαμίζειν відповідно до граматики Аполлонія означає «одружити діву чи жінку», хоча це єдиний приклад у світській літературі» [5. ст. 326]. «Більш поширеним є γαμίσκω, “одружитися” [6. ст. 541]. У LXX (Септуагінта) слово зустрічається рідко, хоча поширене у Філона та Йосипа Флавія.
«У єврейському каноні LXX (Септуагінті) слово γάμος зустрічається лише 3 рази: Бут. 29: 22: ἐποίησε γάμον; Ест. 2: 18: ὕψωσεν τοὺς γάμους та Ест. 9: 22: ἡμέρας γάμων, завжди для מִשְׁתֶּה “весільного бенкету”. Еквівалент משתה часто трапляється у раввіністичних творах (Галлага, 2, 7. S. Nu., 110 на 15: 21) בעל הבית שעושה משתה לבנו господар дому, який влаштовує весілля-бенкет для свого сина» [8. ст. 298].
«Також у контексті дієслова ἐπιγαμβρεύσει (вказівний майбутній актив 3-ї особи однини дієслова, імперативний аорист актив 3-ї особи однини від ἐπιγαμβρεύω). Посилання до левіратного шлюбу (П. Зак. 25: 5-6), в якому чоловік одружується з бездітною вдовою свого брата, одружується як найближчий родич (Мт 22: 24)» [9. ст. 389].
«Закон левірат (назва походить від лат. levir, що означає «брат чоловіка», або «дівер»). Якщо одружений бездітний чоловік помирав, то його брат повинен був одружитися на вдові. Діти від такого шлюбу вважалися дітьми покійного першого чоловіка» [11. ст. 497]. Цей звичай був поширений не тільки серед євреїв, подібного роду історія сталася з Онаном (Бут. 38: 8-10), який взяв за дружину вдову свого брата, але не хотів мати від неї дітей, оскільки «знав, що не його буде насіння» і його власні діти не будуть першими спадкоємцями. Часто ці вірші трактуються як здійснення контролю за народжуваністю. У Повторенні Закону 25: 5-10 пояснюється, що цей закон стосується братів, які живуть разом, але передбачається і можливість відмови від такого шлюбу.
У Книзі Рут показано, що цей звичай поширюється і на далеких родичів. Чи не названий по імені ближчий родич повинен був відмовитися від свого обов’язку одружитися з Рут і тільки після цього на ній міг одружитися Боаз. Цей звичай тут розкривається ширше: саме Рут, а не Ноомі, вийшла заміж за Боаза, оскільки Ноомі була дуже старою, щоб мати дітей. Але дитина названа «сином Ноомі» (4: 17).
Закон левірату не мав сили, якщо народжувалися дочки, але права спадщини були врегульовані законом про долю для дочок Целофхада (Чис. 27: 1-11). Може здатися дивним, що вірші 9-11 ігнорують або навіть суперечать цьому левіратскому закону. Це можна пояснити тим, що ще не був оприлюднений закон, записаний у П. Зак. 25: 5-10. З іншого боку, коли закон стикається з особливими випадками, необхідно знати точні обставини, що дозволяють з’ясувати, що саме цей закон захищає. Тут не було б протиріч, якби дружина Целофхада померла раніше нього, і тоді дія закону обмежується аналогічними ситуаціями. У Чис. 27: 8-11 мова може йти про декілька випадків: якщо народжувалися тільки дочки, або якщо бездітна дружина помирала раніше чоловіка, або якщо брат покійного відмовлявся взяти за дружину його бездітну вдову, або якщо дружина залишалася бездітною після одруження на ній дівера. В Лев. 18: 16; 20: 21 чоловікові забороняється одружуватися на дружині свого брата. З позицій левірату це, безумовно, означає тільки одне: він не може взяти її за дружину, незалежно від того, розлучилася вона за життя свого чоловіка чи залишилася бездітною після його смерті. Іван Хреститель викривав Ірода за порушення закону — за його одруження на дружині брата Ірода Філіпа (Мт. 14: 3, 4).
Дослідивши ці два питання, ми можемо зрозуміти, що саме вчення садукеїв диктувало їм, що є істиною для них, а що потрібно відкинути як єресь. До того ж, що цією єрессю, визначали самі садукеї.
Ця історія, як ніяка інша підкреслює питання воскресіння. Як садукеї, так і сам Ісус знають Писання, але знають Його по-різному. Те, що саме садукеї підійшли до Ісуса з цим питанням, є дивним, оскільки ми бачимо, що вони не хотіли дізнатись його думку, а навпаки підловити його на помилці. Самі садукеї не вірили у воскресіння і мали суперечки навіть з самими фарисеями і книжниками, які були вченими і навчали народ.
Садукеї визнавали тільки П’ятикнижжя і досліджували саме його. Ісус знавши це, в кінці робить посилання саме на нього, тобто на книгу Повторення Закону 25: 5-10, де написано про діверство, або як ще цей закон називають, закон левіарату. Садукеї поставили Ісусу таке каверзне питання не просто так. Саме через це питання вони хотіли довести при глядачах, що Великий Вчитель, який набув слави серед народу, насправді не знає Писання, а значить і навчає неправильно.
Сама побудова питання є дуже не простою, адже можна було обмежитись простим питання, наприклад: «Чи є воскресіння», але садукеї не бажали мати простої відповіді. Вони провели це питання через історію однієї жінки, яка була одружена з одним чоловіком, який помер, не залишивши нащадків, і по закону його молодший брат мав продовжити рід старшого свого брата. Ми знаємо, що згідно з історією, всіх братів було семеро і усі з них були одружені і, як написано в паралельних місцях інших Євангелій, кожен з них узяв її за дружину, а значить, інтимні відносини між ними також відбулись. Те, що у них не було дітей може означати те, що сама жінка, можливо, була безплідною і взагалі не могла мати дітей. Але ця теорія відіграє не велику роль, оскільки садукеї поставили питання про воскресіння, а не про те, чи мали право згідно з законом ці брати одружуватися з цією жінкою. Лінія сім’ї у цій історії є другорядною і за допомогою неї садукеї хотіли тільки заплутати питання і самого Ісуса.
Ісус, у свою чергу, знав, яку саме ціль переслідують садукеї цим питанням. Він вже багато раз мав суперечки з ученими людьми інших течій таких як фарисеї і книжники. Він як ніхто знав їхні черстві серця і розумів, що цією відповіддю Він скоріш за все не змінить вчення садукеїв. На мою думку, Він був націлений відкрити істину для тих, хто спостерігав за цією ситуацією, для цих людей, які були присутніми при цій дискусії. Вони були тими, кому насправді відповідь самого Ісуса була найбільш потрібна і важлива. Ісус часто навчав, і коли Він став відомим в народі, все частіше серед тих, хто Його слухали, були фарисеї, садукеї і книжники, які неодноразово робили спроби підловити Христа на помилках і неправильному поясненні Писання.
Інші публікації
Відповідь Христа також була заснована на Старому Заповіті, а саме на П’ятикнижжі Мойсея. Записані ці слова у книзі Вихід 3:6, де описано як Бог явився Мойсею на Хориві. Ці слова були сказані не просто так, саме цими словами Господь показав Мойсею, що обіцянки, які були дані прабатькам Ізраїлевого народу, Він пам’ятає і буде оберігати його так само як оберігав і вірних Йому мужів. Ці слова відіграють дуже важливу роль і в цьому тексті, оскільки підтверджують те, що воскресіння можливе. Ісус цитує ці слова і далі каже, що Бог не є Богом мертвих, але Богом живих, це значить, що ці мужі, будучи вірними Йому, воскреснуть з вибраним залишком і будуть мати частку в Царстві Небесному. Цими словами Христос показує, що те, у що вірили садукеї, а саме воскресіння, немає, є помилковим і суперечить самому Писанню. Своєю відповіддю Ісус показав, хто є істинним Великим Вчителем і у кого насправді потрібно навчатись Писання.
Люди, які були свідками цієї історії, навіть не могли подумати про те, що Ісус вже зовсім скоро буде розіп’ятий на хресті і принесе себе в жертву за їхні і наші гріхи. Після смерті Христос два дні був у труні, а на третій воскрес. Цим Він підтвердив те, що воскресіння можливе, і цим поклав початок християнській вірі. Він пообіцяв, що прийде знову і забере свій вірний народ до себе у Царство Небесне, щоб кожен, хто повірив у Його жертву, був разом з Ним на небі. Ісус не тільки словом підтвердив можливість воскресіння, але і на ділі продемонстрував, що така участь чекає кожного, хто своє життя присвятить для служіння людям і розповсюдження правдивої вістки всім Його дітям по всій Землі. Роблячи це, ми уподібнюємось до прикладу, який залишив нам Христос і будемо мати разом з Ним цю частку в Його Небесному Царстві. Кожен, хто живе, чи жив, чи ще буде жити на цій землі завдяки вченню Христа має надію на воскресіння і вічне життя.
Контекст Синоптичних Євангелій
У всіх трьох синоптичних Євангеліях згадано про цю історію. У Євангелії від Матвія це уривок 22: 23-33, у Євангелії від Марка це 12: 18-27, а у Євангелії від Луки це 20: 27-40. Так само як і у першому Євангелії, в інших тема і більшість самої історії про воскресіння є дуже подібними і відрізняються лише малими доповненнями, які відіграють роль уточнення самих авторів. Наприклад, Марк і Лука зазначають, що про саме воскресіння писав ще сам Мойсей, а сама вістка про це була дана йому при кущі, який палав (Мр. 12: 26: Лк. 20: 37). Також Лука у своєму Євангелії зазначає, що воскреснуть тільки ті, що будуть достойні цього (Лк. 20: 35). Також усі автори пишуть, що після воскресінні не будуть одружуватись і заміж виходити і будуть як янголи. Також у цьому ж вірші євангелист Лука пише, шо ці достойні будуть синами Божими, синами воскресіння, а Матвій та Марк цього не зазначають. Ключовими словами цих уривків є текст, де написано наступне: «Я Бог Авраама, і Бог Ісаків, і Бог Яковів; Бог не є Богом мертвих, а живих», записаний у Мт. 22: 32; Мр. 26, 27; Лк. 20: 37, 38. У всіх трьох Євангеліях ці слова написані однаково і тільки Лука після цих слів додає: «бо всі в Нього живуть», що тільки доповнює всю велич Божу.
Воскресіння у Новому Заповіті
У Новому Заповіті є більше текстів зв’язаних з воскресінням, так як сам Христос помер, а потім воскрес, цим поклавши початок есхатологічного воскресіння. Як і у Старому Заповіті, Новий Заповіт показує нам воскресіння окремих людей, які були здійснені самим Ісусом або Його учнями. Воскресіння наїнської вдови — це перша історія, в якій описується як Ісус зробив чудо і повернув до життя людину (Лк. 7: 11-17), інша історія — це воскресіння Лазаря, де Ісус знову робить чудо і повертає життя вірному Йому чоловіку, адже, як написано, Ісус любив його, а значить, Лазарь був вірним Христу.
Третє таке чудо зробив апостол Петро, воскресивши Тавіту (Дії. 9: 36-41), далі Павло воскрешає юнака Євтиха, який впав з вікна у горниці (Дії 20: 7-12). Також апостол Павло, будучи на суді перед царем Агріпою, каже, що його судять через те, що він проповідує про воскресіння, а це показує, яке вчення було найбільш популярним серед знаті у той час.
Бог обіцяв воскресити своїх вірних (Ів. 6: 19, 20, 54), також Марта, сестра Лазаря, говорить, що вірить у те, що її брат воскресне у воскресінні останнього дня, а Ісус відповідає їй: «Я воскресіння й життя. Хто вірує в Мене — хоч і вмре, буде жити». Цими словами Ісус знову обіцяє воскресіння для вірних, але ця історія показує, що ті, хто був біля Ісуса, також вірили у воскресіння останнього дня.
З Другим приходом Христа померлі християни воскреснуть (1 Кор. 15: 22; 1 Еф. 4: 16), а живі зміняться (1 Кор. 15: 52; 1 Сол. 4: 17). Як Ісус (Мт. 12: 18-27), так і Павло (Дії. 23: 6-8) були єдині в цьому з фарисеями, на відміну від садукеїв, які заперечували воскресіння. Християнське очікування воскресіння засноване на воскресінні Ісуса, і Бог прославляється як той хто воскрешає мертвих (2 Кор. 1: 9). Ісус Своїм воскресінням «зруйнував смерть і явив життя і нетління» (2 Тим. 1: 10). Він «Живий», який помер і тепер живий навічно, і володіє «ключами смерті» (Об. 1: 18). Воскресіння Ісуса стало початком есхатологічного воскресіння (1 Кор. 15: 23), а сам факт Його воскресіння свідчить про майбутнє воскресіння християн при Його пришесті (Рим. 8: 11; 1 Кор. 6: 14; 15: 20- 23; 2 Кор. 4: 14; 1 Сол. 4: 14). Обіцянка про те, що ми так само як Ісус воскреснемо, записана у Писанні і є твердою основою для нашої віри у воскресіння (Ів. 5: 24; Рим. 8: 11; Еф. 2: 5; Кол. 2: 12; 3: 1), і це також є запорукою нашого майбутнього воскресіння (Ів. 11: 26; Рим. 8: 11; 2 Кор. 1: 22; 3: 18; 5: 4).
Перетворення християн Духом у славний образ Христа в цьому столітті є неможливим, оскільки їх тіла все ще смертні. Майбутнє воскресіння стане завершенням цього процесу. Для нового стану буде характерним нетління, слава і сила (1 Кор. 15: 42- 44) [1. ст. 165]. Відроджене існування — це не «плоть і кров» (1 Кор. 15: 50), а «духовне тіло» (15: 44) повністю оживотворене і змінене Духом Святим. З 1 Кор. 15: 35-54 ми можемо зрозуміти, що між тим станом, який зараз у нас, і тим, який ми отримаємо після воскресіння, зберігається єдність особистості, яка не пов’язана з фізичним тілом, а тільки з духовним. З Нового Заповіту зрозуміло, що безсмертя притаманне тільки Богу (1 Тим. 6: 16), а люди смертні, адже походять від Адама (Рим. 5: 12). Вічне життя дароване Богом людям через воскресіння Христа і тільки через майбутнє воскресіння люди досягнуть повноти змісту життя, якого не торкнеться смерть. Воскресіння — це завершальна частина порятунку людського життя.
Також у Новому Заповіті, так само як і в Старому, згадано про те, що буде два воскресіння: на життя і на смерть (Дії. 24: 15; Дан. 12: 2). Воскреснуть як вірні (ті хто залишись вірними Христу до кінця і визнали Його як свого Спасителя), про яких написано у Біблії (Лк. 14: 13, 14; Об’яв. 20: 4-5; Еф. 2: 4-7),так і ті хто не прийняли Його, ті, хто продовжив своє життя без Христа, які в кінці помруть вічною смертю і будуть спалені вогнем (Об’яв. 20: 11-15). Згідно з цими віршами воскреснуть усі мешканці Землі, але доля їхня буде різною.
Висновки
Дослідивши питання воскресіння у Біблії, можна зробити декілька висновків:
1) Воскресіння у Старому Заповіті прослідковується чітка лінія, яка веде до Нового Заповіту і жертви Ісуса Христа на хресті. Саме воскресіння описане у Старому Заповіті, і в більшості випадків є пророцтвом про Ісуса. Також у деяких віршах воскресіння відіграє роль ілюстрації або обіцянки для всього ізраїльського народу. Те що Бог зможе його відновити і те що Він не залишив їх, не зважаючи на їхнє відступлення від Нього, Господь перебуває з своїм народом і не залишає його.
2) Воскресіння у контексті Євангелії від Матвія є дуже хорошим прикладом того, як люди у той час відступили від Писання і Законів, які Господь дав самому Мойсею. Саме питання садукеїв про воскресіння має дуже цікаву структуру: спочатку вони згадують про закон Мойсея про сім’ю, а потім переносять його на тему воскресіння і вічного життя. Така структура питання була не для того, щоб навчитись у Великого Вчителя, а для того, щоб підловити Його на помилці, що вже є дуже великою помилкою.
3) Приклад Ісуса під час відповіді на питання садукеїв є великим, адже Христос знав Писання і те, що садукеї не вірять у воскресіння. Цим він показав дві важливі істини: перша — потрібно знати вчення тих, хто може бути у суперечці з тобою; друге — потрібно ідеально знати істинне вчення, яке має основу на Писанні, а не на переказах.
4) Згідно з Писанням, воскресіння буде два: одне для на вічне життя, а друге на смерть, після якої вже нічого не буде. Це вчення ми бачимо як у Старому Заповіті (Дан. 12:2), так і в Новому (Дії. 24:15), що показує нам, що звістка про воскресіння є актуальною як для тих хто жив у старозавітні часи, так само для тих хто жив у часи Ісуса, так і наш час.
5) Смерть і воскресіння Ісуса Христа у Новому Заповіті показує нам, що так як Він помер і воскрес, так і ми воскреснемо, силою Того Хто воскресив Спасителя.
6) При Другому приході Христа всі воскреснуть, ми ж маємо зробити вибір, у якому воскресінні ми хочемо воскреснути. Якщо у воскресінні на смерть, тоді нам є не важливою жертва Ісуса на хресті і Його спасаюча роль у нашому житті. Якщо ж ми бажаємо воскреснути на вічне життя, тоді нам потрібно кожного дня докладати як найбільше зусиль, для того щоб нести звістку про Другий прихід, викупну жертву Христа на хресті і йти, тримаючись за руку Господа протягом усього нашого життя.
Бібліографія:
- Michaels, J. R., Word Biblical Commentary, (Dallas, Texas: Word Books, Publisher) 1998.
- Огієнко І. (. Біблія українською мовою / Іван (митрополит Іларіон) Огієнко., 1962.
- Библия: Синодальный Перевод / Dual Bible Halseth Book 6., 1876.
- Copyright: 1985 by William B. Eerdmans Publishing Company First published 1985 by William B. Eerdmans Publishing Company 255 Jefferson Ave. SE, Grand Rapids, Mich. 49503.
- Углубленный курс грамматики греческого языка. Экзегетический синтаксис Нового Завета / Пер. с англ. – Новосибирск: Новосибирская библейская богословская семинария, 2007.
- GREEK-ENGLISH LEXICON of the NEW TESTAMENT / Johannes. Volume 1.
- Иосиф Флавий. Иудейские древности. переизд.: с пред. и прим. В. А. Федосика и Г. И. Довгяло. Минск, Беларусь. 1994. Т. 1. 560 стр. Т. 2. 608 стр.
- THEOLOGICAL DICTIONARY OF THE NEW TESTAMENT edited by Gerhard Kittel and Gerhard Friedrich translated by Geoffrey W. Bromiley ABRIDGED IN ONE VOLUME by GEOFFREY W. BROMILEY
- Greek Grammar Beyond Basics, УГЛУБЛЕННЫЙ КУРС ГРАММАТИКИ ГРЕЧЕСКОГО ЯЗЫКА Экзегетический синтаксис Нового Завета. Даниел Б. Уоллас.
- НОВЫЙ ЛИНГВИСТИЧЕСКИЙ И ЭКЗЕГЕТИЧЕСКИЙ ключ К ГРЕЧЕСКОМУ ТЕКСТУ НОВОГО ЗАВЕТА Клеон Л. Роджерс-младший Клеон Л. Роджерс III.
- БОЛЬШОЙ БИБЛЕЙСКИЙ СЛОВАРЬ, Уолтер Элуэлл, Филип Камфорт, ISBN 978-5-7454-1488-6.
- Новый библейский словарь: в 2 ч. Ч. 2. Библейские реалии: Пер. с англ. – СПб.: Мирт, 2001. – 2014 с., ил. – (Энциклопедия христианства).
- М. С. Іванов. Воскресіння мертвих у Старому Завіті [Електронний ресурс] / М. С. Іванов – Режим доступу до ресурсу: http://www.god.in.ua/?p=2068.
- Hartmann Schedel. Sadducee Jewish sect [Електронний ресурс] / Hartmann Schedel– Режим доступу до ресурсу: https://www.britannica.com/topic/Sadducee.
- Септуагінта LXX [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://www.academic-bible.com/en/online-bibles/septuagint-lxx/read-the-bible-text/.
Войтович Дмитро
