Головну роль у Ввеликій боротьбі відіграє гріх. Чому тема про гріх настільки важлива? Якби не було гріха, ми б зараз жили в Едемському саді.
Кожна людина в той чи інший момент приходить до усвідомлення своєї духовно-моральної неповноцінності, яку Біблія називає гріхом. [25] Але питання в тому, звідки він узявся? Адам згрішив, але чи ми є грішниками внаслідок його гріха? Чи ми грішники, бо грішимо самі?
В посланні апостола Павла до Римлян (5:12b) написано: «…так прийшла і смерть у всіх людей через те, що всі згрішили». Ця остання частина вірша найбільше викликала суперечок і складнощів з перекладом. Фраза «всі згрішили» означає, що всі грішать особисто, чи можливо «всі згрішили» відноситься до гріха Адама, ніби все людство було присутнє в Адамові, і через його гріх у світ прийшов гріх, а з гріхом – і смерть у всіх людей?
Наскільки наш гріх глибокий? Можливо ми добрі, створені за подобою Божою, але впали і спотворили образ Божий в нас? Чи можливо ми злі, і через свою грішну природу ми грішимо? Біблія визначає гріх як дію, порушення закону (1Ів.3.4).
ВТРАЧЕНА ПЕРЕВАГА
Життя в раю
Коли Бог створив планету Земля, вона була неперевершеною. Все було гарно і надзвичайно продумано Богом. Всіма створеними істотами керувала людина –вінець творіння Божого. Адам мав право володіти землею, тому що сам Бог сказав: «…створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують (прим. автора) над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі» (Буття 1:26). Цей вірш з Біблії також вказує на те, що Адама Бог створив за образом та подобою Своєю. Бог створив ідеального першого чоловіка. Високого, сильного, радісного. На обличчі та тілі Адама і Єви не було жодного сліду недосконалості та гріха. [22] Їх Бог створив безгрішними і святими, тому їх огортало сяйво.
Джеймс Сміт вважає, що немає підстав вважати, що вся земля була раєм, тому що слово «сад» означає місце з огорожею навколо. Раціоном харчування першого подружжя були ярина та плоди з дерева, тобто фрукти. Можна зробити припущення, що Адам і Єва могли подорожувати по Землі, але саме така дієта, яку започаткував для них Бог, і зробила Едем їхнім домом.
Сад був досконалим, тому він дуже пасував людині, яка ніколи не знала що таке гріх. Завдяки плодам з дерева життя вони могли жити вічно. Одні вважають, що людина мала життя сама в собі, Бог її створив безгрішною, і вона через це могла жити вічно. Послідовники цієї теорії вважали, що людина залишається свідомою після смерті. З цією думкою схоже вчення про вічні муки, що не є біблійним вченням. [17, с.545] З кожним днем Адам та Єва, переставши їсти з дерева життя, втрачали ту силу, яка була в них в Едемі. Вони та їх нащадки вже не мали права навіть наближатись до Едему і до дерева життя. [22, с. 60] Джеймс Сміт вважає Едем місцем випробування. Зі всього, що було дозволено робити в раю, тільки одна річ була жорстоко заборонена – їсти з дерева пізнання добра і зла (Бут.2:16). Тільки повністю підкоривши свою волю Богові, слухаючись Його вони могли жити вічно і їсти плоди з дерева життя. Але доступ до нього вони мали тільки в тому випадку, коли були вірні Богу.
Основа всього Закону Божого – любов. Щасливими можуть бути тільки ті, хто повністю відповідає великим принципам праведності. Тільки завдяки любові можна служити Богові і розуміти Його характер. На небі не було й немає зовсім егоїзму, і лише безкорислива любов може зруйнувати пиху та егоїзм в серці. [19, с.643]
За образом та подобою Бога
Великою честю для Адама було створення його за подобою Бога. Задачею Адама було – з кожним днем все більше відображати характер та образ Бога, який в ньому був. [18, с.15] Найбільше людину відрізняє від інших створених Богом істот те, що вона є індивідуальністю, вона може мислити. Адам мав ті ж якості характеру, що і Творець, завдяки яким міг впливати на зміну і розвиток характеру інших людей. [18, с.17, 18] Адам та Єва були морально відповідальними і розуміли свої обов’язки. [18, с.20]
Роль людини
Адам був створений із землі. Бог Своїм диханням оживив його. Адама Бог наділив правом керувати всім живим на землі, він був царем в Едемі. Тільки створені за подобою Бога можуть гідно Його пізнавати. [8, с.1082] Те, що людина називається «сином Божим», є безумовним доказом креаціонізму. Бог наділив Адама владою керувати всіма істотами на землі, які не могли свідомо визнати владу Бога, але які любили людей і служили їм. [22, с.45]
Свобода волі
Бог не хотів створити істот, які не мають жодного права на помилку. Він би не допустив, щоб люди без любові слухались Його, бо Він Сам є любов. Хоч Адам та Єва були безгрішними та святими, вони могли і мали право згрішити. Виконання Закону було найнеобхіднішою умовою існування людей. Бог є Законодавець і жодне правління не може бути без Закону. В Бога була можливість створити людину, яка б не мала права на вибір, яка не змогла б згрішити, але в цьому випадку вона була б «автоматом». Тільки добровільно підкоряючись Божому правлінню людина могла сформуватись як особистість. У випадку неможливості зробити хибний вчинок людиною диявол зміг би звинуватити Бога в жорстокості та деспотії. [22, с.49]
Падіння
Бог повелів Єві не відходити від Адама, бо надто легко їй одній було спокуситись. Їй стало не по собі від самотності. Страшно, але з легкістю вона відігнала страх, бо вважала себе достатньо розумною та сильною, щоб розпізнати зло та боротись з ним. [22, с.54] Потім змій заговорив з нею. Замість того, щоб тікати, вона зволікала, слухала змія.
Інші публікації
«І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з’їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він з’їв» (Бут.3:6).
В цьому вірші слово «побачила» означає «дивитись, знати, дізнаватись». Давньоєврейське дієслово «пізнати» означає не тільки зовнішнє знання, а й пізнання на особистому досвіді. Адам повинен був відрізняти добро від зла, але не на своєму особистому досвіді. [14] Цікаво, що це ж слово (бачити) використовується в першому розділі, коли Бог творить землю і все що на ній, і в кінці говориться «І побачив Бог світло, що добре воно…» (Бут.1:6). Бог бачить світло і ставить йому оцінку «добре». Єва бачить дерево і каже, що воно «добре на їжу, принадне для очей і пожадане, щоб набути знання». Момент гріхопадіння відбувся саме в той момент, коли Єва побачила, тобто, оцінила гріх як щось добре. Оцінювати мав право тільки Бог.
Результатом гріхопадіння Адама було:
– Розділення з Богом. Був розірваний зв’язок між небом і землею; людина відірвалась від Бога; Бог більше не міг безпосередньо лицем до лиця спілкуватись з Адамом; Адам та Єва були відділені від світла та любові Бога (це не означає, що Бог перестав любити перше подружжя; для них стало неможливим самотужки подолати прірву між Богом та людьми. Якщо щось і можливо було змінити, так тільки завдяки ініціативі самого Бога).
– Без права на безгрішність. Духовний та інтелектуальний доступ до дерева життя. Також вони втратили свою святість та невинність. Пітьма гріха заволоділа ними. Вони вже не могли пізнавати характер Бога, не могли їсти з дерева життя.
– Рабство гріха (новий неприродний стан). До гріхопадіння на Адамові була відповідальність за керування Землею, на якій він проживав, але після падіння він став підвладним гріху. Тепер він не міг самотужки перемогти свою гріховну природу. Вже не було гармонії між волею людини та волею Бога. Людська природа стала настільки зіпсованою, що сама по собі людина не могла робити щось добре. Адам не міг передати своїм нащадкам те, що він втратив після вчинення гріха.
– Наслідки вибору. Жодна істота не може уникнути наслідку гріхопадіння – смерті. Через злочин можливість жити вічно (їсти з дерева життя) було втрачено. З гріхом на Землю прийшло страждання для всіх людей. Дух повстання, який прийшов з неба через Люцифира, поселився в Адамові та Єві, поширився на всіх їх нащадків і навіть на саму природу.
ЗВ’ЯЗОК МІЖ ГРІХОМ АДАМА І ГРІХОВНІСТЮ ВСЬОГО ЛЮДСТВА
Той факт, що гріхопадіння Адама змінило людську природу, вказує на тісний зв’язок Адама та його нащадків. Природу цього зв’язку намагались з’ясувати багато відомих мислителів та богословів; навіть зараз не всі теологи доходять до згоди в цьому питанні. Нам, як адвентистам, важливо також розуміти біблійну позицію і розуміння зв’язку гріха Адама і гріховності людства в творах Еллен Уайт.
Августин Блаженний
Августин Аврелій, «Блаженний» – найвидатніший мислитель патристичного періоду – початку Середньовіччя. Практично вся філософія у Європі побудована саме на ідеях Августина. Цей мислитель плідно працював і залишив після себе низку творів по різних темах, таких як свобода волі, Трійця, природа Божественної благодаті та інші. Найбільшу увагу він приділяв питанню відносин Бога та людства. Августин вважав, що Богом було створено не тільки тіло, але й безсмертну душу, і тільки людина має безсмертну душу, яка є унікальною і тісно пов’язана з тілом. Душею мислитель вважає розум, пам’ять та волю. Тіло ж тепер ми не можемо контролювати через первородний гріх.
Августин Блаженний вважається християнським богословом, він є засновником августиніанства. Народився він 13 листопада 354 року. Послідовники Августина – Альберт Великий та Фома Аквінський. Вчення Августина вплинуло на європейського реформатора XVI століття Мартіна Лютера. Основною темою його філософії є зіпсутість людської природи, яку неможливо відновити до першопочаткового стану без Божої благодаті. [4] Вчення про первородний гріх (спадковий гріх) стало основою вчення Кальвіна (кальвінізм), яке надалі вплинуло на вчення індепендентів. Багато з життя Августина можна дізнатись з його ж твору “Сповідь”. Це один з найкращих творів світової літератури та найперший пам’ятник жанру сповідальної літератури в період від Середньовіччя до Ж.Ж.Руссо та Л.Н.Толстого. [16] Тут Августин описує своє порочне життя, просить прощення в Бога і хоче восхвалити Бога цим твором. [10]
У своєму найвідомішому творі «Про град Божий» він представив концепцію філософії історії. В цьому творі Августин спробував показати зв’язок між історією світу та релігії. Після навернення на християнство він мав суперечку з Пелагієм («Пелагіанська супречка»), в якої став на захист вчення про спадковий гріх.
Батько Августина не виховував сина духовно, тому що Августин зовсім не згадує його в автобігорафічному творі «Сповідь». Напроти, мати багато зробила для того, щоб її син мав правильне розуміння духовності, моралі. Єдине, що об’єднувало батьків, – бажання, щоб їх син мав найкращу освіту. В юності йому не подобалась грецька література. Після закінчення навчання у школі, завдяки знайомому, він навчався три роки риториці у місті Карфаген. В молодості Августина не цікавила релігія і він був далекий від Бога. Йому подобались світські розваги (його мати була християнкою, а батько – громадянин Риму, язичник).
При вивченні філософії Цицерона Августин продовжував працювати вчителем риторики в центрі Римської імперії, там він познайомився з неоплатонізмом (в центрі вчення якого стоїть єдина ієрархічна побудова буття). Під кінець проживання в Карфагені Августину все більше не подобалося маніхейство (релігія, яка виникла в період патристики приблизно в III столітті, сенс якої полягав в тому, що основа всього, що існує у світі – боротьба двох початків – Світла і Темряви; люди повинні допомогти верховному богу в цій боротьбі перемогти Світлу), особливо після знайомства з їхнім єпископом Фавстом, який хоч і був освіченою та красномовною людиною, але без ґрунтовних знань у вільних науках і філософії.
В молодому віці, коли йому було 17 років, йому сподобалась юна дівчина, але він не хотів на ній одружуватись. Августин прожив з нею 13 років, але в тридцятирічному віці мати знайшла собі невістку. Через те, що вона була надто молодою (11 років), Августин не хотів чекати два роки, розірвав відносини з нею і покинув першу. [10]
Після невдалих відносин з іншими жінками він почав більше читати послання апостола Павла. По легенді він з друзями прочитав вірш з Послання апостола Павла до Римлян (Рим.13.13), відправився до маєтку знайомих і згодом хрестився у 387 році. Охрестив Августина та його близького друга єпископ Амвросій на свято Пасхи.
Приймаючи нову релігію – християнство – Августин хотів втекти від турбот та поглибитись у філософію і духовне життя. Під час подорожі додому мати Августина помирає. На батьківщині Августин створює громаду монахів, які понад тридцяти місяців проводили свій час у пості, молитві та духовних роздумах. Августин був найосвіченішим активним церковним діячем на всьому континенті Африки, тому католицька церква дуже поважала його. Коли йому було 37 років, єпископ Валерій рукопоклав Августина у пресвітери і з того часу він почав проповідувати. Помер він 28 серпня 430 року при облозі міста.
По словам Августина, він переживав постійні душевні рухи. Його філософія зводиться до існування божественного (вірні) і земного (невірні). Всі пов’язані з ганебним, плотським потягом та живуть в Земному граді (уособлює всю людську історію «земних царств» 7 століть). [1]
Пелагіанська суперечка
Пелагіанська суперечка – це дискусія між богословами, яка виникла в V столітті, про природу людини, гріха і благодаті. В центрі цієї суперечки стояли Августин Гіппонійський і Пелагій. Пеліганство має ідеологічний зв’язок з аріанством, яке стало причиною Першого Вселенського собору в 325 році. Пелагій розумів важливість морального вибору (свободи) людини в контексті розуміння божественної благодаті і спадкового гріха. Він заперечував думку Августина, що первородний гріх передається в спадок від Адама. [11]
Перекладене з грецької ім’я Пелагія – Морган. Через те, що збереглось недостатньо інформації про нього, невідоме місце його народження. Вважається, що він англічанин, почав плідну працю поширювати в Римі, де вважали, що людина безсильна перед гріхом. Діалог з Августином він почав з нерозуміння його вислову щодо вимоги Бога робити те, чого людина не здатна робити. Пелагій вважав, що в людини є потяг як до добра, так і до зла, бо людина може добровільно робити вибір; моральним можна бути і без Христової допомоги та Божої благодаті. Він вірив, що можна досягнути досконалості в житті і, як наслідок, спадкового гріха існувати не може. Всі нащадки Адама не відповідальні за гріх прабатька, народжуються без гріха, а помирають тільки через те, що це є законом природи. На його думку, Адам та Єва повинні були померти незалежно від гріхопадіння.
Свої ідеї Пелагій не розповсюджував на широке коло до знайомства з Целестієм. Характер останнього абсолютно відрізнявся від Пелагія. Целастій був юристом, з римським громадянством, був талановитим оратором. Він перший в Римі висловлювався проти первородного гріха. Його опонентом був Августин Блаженний, якого до сьогоднішнього дня поважає як католицька, так і православна і протестантська церкви.
Августин вважав, що гріх не дозволяє грішнику мислити ясно, розуміти вищі духовні істини та ідеї. Людство не має контролю над своєю гріховністю. Кожна людина народжується зі спадковою схильністю до гріха як частиною людської природи. Церкву Августин вважав шпиталем, де людство може відновитись завдяки благодаті.
Складним питанням у вченні Августина було відношення благодаті і приречення. Великий акцент в нього стояв на божественній благодаті. Тільки вона може врятувати людину. Як наслідок, Августин прийшов до висновку, що не всі можуть врятуватись, а тільки ті, на кому є благодать. Бог прирік одних на спасіння, інших на смерть. Вся проблема зла в людстві полягає в гріхові Адама, його потомство засуджується через тілесну гріховність.
Пелагій натомість не вважає, що кожна людина схильна до гріха. Вона народжується безгрішною і тільки свідомими вчинками може згрішити. Доводить він це тим, що в Біблії є багато героїв, які залишались безгрішними, бо вони могли входити до Церкви[1].
Вчення Пелагія засуджено на Карфагенському соборі в 418 році та на Третьому Вселенському соборі в Єфесі в 431 році.
Отож, пелагіанство – розуміння, що люди спасаються більше через свої діла, аніж завдяки Божій благодаті. Протилежне розуміння мав Августин. На його думку, божественна благодать відіграє найважливішу роль в спасінні, Бог визначив одних на спасіння, інших на загибель. Саме ці два протилежних розуміння спасіння протиставлялись в Пелагіанській суперечці.
Течії, які не підтримують зв’язок між гріхом Адама і гріховністю всього людства
Є ряд шкіл (розумінь спасіння), які не вірять в те, що гріх Адама хоч якось пов’язаний з нашою (людською) гріховністю. Таке розуміння часто призводить до впевненості досягнення святості в житті самотужки, без участі божественної благодаті.
Соцініани та пелагіани вважають, що зв’язку між нашою гріховністю та гріхом Адама зовсім немає. Соцініани повністю не підтримували того, що моральна природа людини якось змінилась в гіршу сторону, тому що свобода волі в неї нікуди не поділась після гріхопадіння. Пелагіани не вважали за потрібним благодаті Божій брати участь у спасінні людей, вона була всередині них. Бога вони вважали як Того, Хто запустив хід історії людей як годинник та залишив його. [15]
Напівпелагіани та ранні армініани вважають, що ми не несемо відповідальності за гріх Адама, ми тільки успадкували природню нездатність, і ця спадковість веде за собою вину. Напівпелагіанство – це, швидше, напівзіпсутість, ніж повна зіпсутість. [2] Вони відкидали потребу у благодаті для початкового акту віри. Благодать можна отримати тільки тоді, коли ми робимо найбільших зусиль зі свого боку – тоді ми можемо бути достойними отримати її. Для армініан найголовніше у спасінні – свобода волі.
Нь’ю-хейвейська школа вважає, що людина народжується зі схильністю до гріха, але вона не є гріхом. Гріх – тільки свідоме порушення Закону. Богослов’я кризи не вірить в біблійну історію гріхопадіння. Воно стверджує, що гріхопадіння відбулось в передісторії, ще до Адама. [7]
Теорії, які підтримують зв’язок між гріхом Адама та гріховністю людської раси
Під реалістичною теорією розуміється, що в людській теорії знаходиться природа всіх людей, і всі реально згрішили в Адамі ще до того, як ми з’явились. Ми поєднані з Адамом як гілки з деревом, тому ми також причетні до гріха Адама. Це розуміння також сповідують лютерани і захищають його такі богослови, як Н.Б.Сміт та В.Д.Т.Шедд. [6] У вченні про заповіт діл Адам розглядається як глава людства та його родоначальник, і глава людства та його представник. По теорії опосередкованого поставлення ми народжуємось зіпсованими не тому, що винні в Адамі, а тому, що в нас зіпсута природа. [7]
ВЧЕННЯ ПРО СПАДКОВИЙ ГРІХ
Головне питання після гріхопадіння – людина народжується грішником чи стає ним, коли порушує Закон? Дуже важливим питанням і місцем спотикання багатьох богословів є вчення про спадковий гріх[2] («первородний гріх»).
Що таке спадковий гріх і які точки зору існують щодо нього? Хто дотримується цього вчення?
Первородний гріх – вина, яку людина успадковує від наших прабатьків. Первородний гріх включає в себе провину, яку ми отримали у спадок, і також заплямовану людську природу (наші пристрасті до гріха). Е. Хеппенстолл вважає, що людина народжується в стані гріха, а термін «первородний гріх» потрібно розуміти не в значенні успадкованої вини, але в схильності до гріха, яку ми успадкували.
В простонародді первородним гріхом вважається перше совокуплення прабатьків – Адама і Єви. [10] Архієпископ Макарій (Булгаков) вважає первородним гріхом, по-перше, самий гріх, а по-друге – його наслідки в нас (людях).
Проаналізуємо, як ставляться православна та католицька церкви до первородного гріха, та яка біблійна позиція щодо цього питання.
Католицька церква
Католики, як і всі християни в цілому, вважають, що всі люди схильні до гріха після гріхопадіння Адама і Єви. Однак, первородний гріх розуміється як ушкодження людської природи, але не її повна зіпсованість. У католицизмі первородний гріх не несе характеру особистої провини нащадків Адама і Єви, а лише передбачає схильність всіх людей до зла, загальну схильність до страждання і смерті. [3]
Православна церква
Під терміном первородного гріху православна церква розуміє той переступ заповіді Божої, який вчинили наші прабатьки в раю, і від них він перейшов на всіх нас. В провославному «Исповедании кафолической и апостольской Церкви восточной» написано, що «первородний гріх – переступ Закону Божого, даного в раю прабатьку Адаму. Цей прабатьківський гріх перейшов від Адама на все людське єство, тому що всі ми тоді знаходились в Адамі, і таким чином через одного Адама гріх розповсюдився на всіх нас». [10]
Біблійна позиція
Старий Заповіт ніяк не зв’язує падіння людини з її гріховністю. Він описує гріх і стверджує, що людина дійсно народжується вже з гріхом, але ніяк не пояснюється, як передається цей гріх із покоління в покоління. Тільки апостол Павло пов’язує гріхопадіння людини зі смертю і нашою гріховною природою (1Кор.15:21-22). У Посланні апостола Павла до римлян також говориться, що через одного чоловіка прийшов у світ гріх. (Рим.5:12).
Вчення про первородний гріх ніяк не можна довести систематично в Біблії. Воно ґрунтується на окремих віршах, особливо на третьому розділі книги Буття. Але, розглядаючи результати гріха Адама, ми бачимо тільки провину (3:8), ворожнечу (3:15), біль під час пологів (3:16), тяжку роботу (3:19), смерть (3:19), але людська порочність конкретно в цьому розділі не згадується.
Первородний гріх в творах Еллен Уайт
Термін «первородний гріх» в творах Еллен Уайт зустрічається лише двічі – в третьому томі «Свідоцтв для Церкви» і в «Порадах по управлінню ресурсами». В обох випадках використовується це словосполучення в наступному контексті: деякі вважають, що вони мають не так багато матеріального багатства, тому жертвують достатньо; але Бог очікує від них повної посвяченості в житті, бо людина створена для того, щоб працювати – а це є наслідком прокляття і первородного гріха. [24]
В обох випадках «первородний гріх» вживається як те, що передається від Адама до нащадків. В Буття 3:17-19 говориться, що через гріх Адама (непослух Богові) була проклята вся земля, і всі дні життя будуть тяжкими, бо зі скорботою буде людина жити і харчуватись від неї.
Як ми бачимо, Еллен Уайт тільки вказує на те, що первородний гріх – це те, що нам залишив Адам внаслідок гріхопадіння, тому що наша доля – тяжко працювати на Землі.
Часто Еллен Уайт згадує про гріховність людини. В більшості випадків йдеться мова про зіпсутість людської природи. Усвідомлюючи свою гріховність, людина може навернутись під впливом Святого Духа до Бога. [19] Гріховність протиставляється істині і її можна побачити тільки тоді, коли відкривається Божа любов [20]; вона визиває Божий гнів [21]; впливає на інших настільки, що навіть може відвернути від Христа. [23]
Висновки
Перше подружжя було створено за образом та подобою Бога, вони були інтелектуальними і вільними особистостями. Адам мав право від Бога керувати всіма істотами на Землі. Внаслідок гріхопадіння відбулось розділення людини з Богом, Адам та Єва не могли вже жити вічно, тому що не мали змоги підходити та їсти плоди з древа життя в раю. Вони потрапили в новий неприродний для них стан рабства, вся Земля, на якій вони проживали, була підвладна гріху.
Наслідок гріхопадіння – страждання та смерть людини. Дух невдоволення поширився на всіх нащадків Адама. Великого впливу на розуміння зв’язку гріха Адама з гріховністю всієї людської раси справив Августин Блаженний Гіппонійський. Він стверджував, що людська природа настільки зіпсувалась внаслідок гріхопадіння Адама, що тільки божественна благодать здатна спасти людину. Він є основоположником такого розуміння гріховності, як первородний гріх: всі нащадки Адама народжуються грішними, ми можемо спастись тільки благодаттю, Бог визначив одних на спасіння, інших на загибель.
Протилежну позицію щодо розуміння гріховності людства мав Пелагій. Він вважав, що ніякого зв’язку між гріхом Адама і нашою гріховністю не існує, люди народжуються безгрішними, згодом грішать і можуть своїми ж силами без допомоги божественної благодаті стати святими. Він вважав, що Адам та Єва в будь-якому разі загинули б, тому що гріх існував і тоді.
Ці два протилежних розуміння постали в Пелагіанській суперечці. Вчення Пелагія було засуджено на Тратьому Вселенському соборі в Єфесі в 431 році.
Соцініани, напівпелагіани, армініани та нью-хейвейська школа, також як і пелагіани, не пов’язують людську гріховншість з гріхом Адама.
Очевидно, що Еллен Уайт підтримує зв’язок гріха Адама з гріховністю людства, тому що його гріх неабияк вплинув на всіх його нащадків. Цей зв’язок грунтується на тому, що Адам – перша людина і спільний предок всього людства. Після гріхопадіння його природа пошкодилась і стала підвладна гріху. Він відокремився від Бога і не мав змоги коритись Йому. Але обітниця спасіння (Бут.3:15), яку Бог дав Адамові та Єві, відносилась і до всіх його нащадків. Еллен Уайт зовсім не згадує про те, що в Адамі була присутня вся людська раса (як стверджував Августин) і що кожен нащадок Адама реально згрішив. Також не згадується, щоб людська природа стала гріховною саме через гріх Адама, тому що гріх Адама був його власним гріхом.
Бібліографія
- АВГУСТИН АВРЕЛИЙ (БЛАЖЕННЫЙ) (354-430): [сайт]. URL: http://bibliotekar.ru/filosofia/19.htm (дата обращения: 08.04.2016).
- Что такое пелагианство или полупелагианство?: [сайт]. URL: http://www.gotquestions.org/Russian/Russian-pelagianism.html (дата обращения: 08.04.2016).
- Nature of sin: [сайт]. [1912]. URL: http://www.newadvent.org/cathen/14004b.htm (дата обращения: 08.04.2016).
- Влияние схоластики и гуманизма на формирование доктрины: [сайт]. [2016]. URL: http://www.solidreligion.ru/sores-166-1.html (дата обращения: 08.04.2016).
- Rodríguez Á.M. Adam and the Human Race in the Writings of E. G. White [Electronic resourse] // https://www.adventistbiblicalresearch.org. – Mode of access: https://www.adventistbiblicalresearch.org/sites/default/files/pdf/AdamandHumanity_0.pdf (viewed on 08.04.2016). – Title from the screen.
- Беркхов Л. История христианских доктрин. 1949.
- Беркхоф Л. Систематическое богословие. – Минск: Полиграфкомбинат им. Я. Коласа, 2014.
- Библейский комментарий АСД. Т. 2.
- Грудем У. Систематическое богословие. Введение в библейское учение. – Санкт-Петербург: Мирт, 2013.
- Інтернет-енциклопедія. Вікіпедія.
- Константинов ФВ, editor. Философская энциклопедия. В 5-х томах. М. 1960-1970.
- Мак-Грат А. Введение в христианское богословие. – Одесса: Богомыслие, 1998.
- Огієнко І. Біблія. – Київ: Українське Біблійне Товариство, 2012.
- Посадский Н. Грехопадение первых людей.
- Соловьев В.С. Пелагий – Энциклопедичский словарь. Vol 23. – Санкт-Петербург. 1898.
- Стёпин ВС, editor. Новая философская энциклопедия. Vol 4. – М. 2001.
- Уайт Э. Великая борьба. 1993. – 678 pp.
- Уайт Э. Воспитание.
- Уайт Э. Евангелизм. eBook Copyright c 2010, Ellen G. White Estate, Inc, 2003.
- Уайт Э. Желание веков.
- Уайт Э. Избранные вести.
- Уайт Э. Патриархи и пророки. Источник жизни, 2012.
- Уайт Э. Пророки и цари.
- Уайт Э. Свидетельства для церкви. Vol 3.
- Фаулер Д.М. Настольная книга по теологии. Библейский комментарий АСД (Грех). Vol 12.
***
Автор – бакалаврант богослов`я Едуард Єременко
Ілюстрація
[1] Пелаггій вважав, що тільки морально праведні люди могли увійти до церкви [12]
[2] Уейн Грудем вважає, що краще гріх Адама називати спадковим, а не первородним, тому що останній може розумітись як визначення першого гріха Адама, а не того гріха, який залічений нам внаслідок падіння Адама. [9]
