Українці – одна з найбільш релігійних націй, до того ж Україна – держава, де свобода віросповідання конституційно задекларована і де можна бачити велике різноманіття релігійних конфесій, течій і рухів. Масив християнських релігійних традицій в нашому культурному середовищі представлений православним, римо- і греко- католицьким та протестантським віросповіданнями.
Кожна з цих християнських конфесій має унікальну традицію сакральної музики. Як результат, ми маємо сакральну музичну культуру, яка коливається від дзвонарства до кантат Баха, від народної пісні до хорового концерту; від католицької меси до харизматичного служіння прославлення в стилі року тощо.
Музика є об’єктивним феноменом і стосується багатьох сторін нашого життя. Музика пов’язана:
- з фізикою, тому що спирається на закони акустики;
- з математикою, визначаючи, наприклад, інтервали за допомогою числових виразів;
- з психологією, завдяки її впливу на поведінку людини;
- з етикою та естетикою, через те, що має імперативні чинники, які впливають на світосприйняття і містять, завдяки тексту, певні моральні імперативи і ціннісні орієнтири;
- з історією і філософією, тому що відображає цінності і спосіб мислення різних епох;
- з політикою, через використання музики як засобу пропаганди тощо.
Таким чином, ми бачимо, що музика – це дійсно об’єктивний феномен, який вимагає об’єктивного і різноманітного підходу до її осмислення.
Інтерес представляють такі аспекти сакральної християнської музики, як філософський, релігієзнавчий, психологічний, етико-естетичний. Тільки дослідивши всі ці аспекти в їх сукупності ми зможемо відтворити повну і об’єктивну картину стосовно християнської сакральної музики, її місця і ролі в суспільстві і зможемо відповісти на питання: яким чином музика знаходить своє вираження у духовному житті людей.
У традиційному розумінні музика мислиться в її приналежності до мистецтвознавства та естетики як вид мистецтва, тип художньої діяльності, і є предметом пізнання різних наукових дисциплін – музикознавства, семіотики, психології творчості та ін.
Інші публікації
Багато вітчизняних музикознавців досліджували християнську сакральну музику. Так, В. Гошовський, вчений-етномузикознавець, у монографії «У истоков народной музыки славян» здійснив порівняльне дослідження музики у діалектологічному, типологічному, ареальному та історичному аспектах і трактував народну музику як джерело історичної інформації. Витоки західноєвропейської духовно-пісенної традиції і її зв’язок з літургією, вплив на походження і розвиток української духовної пісні – тема і об’єкт дослідження О. Зосім. Ю. Медведик досліджував українські духовні пісні XVII-XVIII століть як один із жанрів національної барокової культури. Метою його дослідження був аналіз шляхів становлення та розвитку української духовної пісні XVII-XVIII століть, надання їй жанрово-стильової характеристики, а також з’ясування історико-культурної та філософсько-дидактичної сутності. Онтологію музичного мистецтва в цілому і християнського зокрема розглянуто в статті Л. Романської (Зайцевої). У своїй праці Л. Романська розглядає християнську музику як таку, що зрощена євхаристичною системою цінностей і, таким чином, є літописом духовного життя особистості. Релігійно-філософську традицію нації вчена покладає за основу онтології як системи зв’язків і стосунків цілісної культури, а філософська інтерпретація музики береться як один із аспектів онтології християнської музики.
Також наукові розвідки в сфері християнської сакральної музики проводилися щодо історії української духовної музики (М. Юрченко, А. Ольховський, Л. Корній; Ю. Ясиновський, А. Макаров, Н. Герасимова-Персидська, О. Цалай-Якименко та ін.). Здійснювалися дослідження творчості видатних українських композиторів, творців хорового концерту сакрального християнського змісту. В теологічній площині християнська сакральна музика досліджувалася В. Мартиновим, який здійснив опис передісторії та історії богослужбового співу з часів Старого Заповіту до сьогодення, а також філософсько-музичних систем античного і візантійського світів в їхньому контексті особливості богослужбового співу як християнства візантійського зразка, так і західного; ним розглянуто походження і форми богослужбового співу на Русі, композиторські школи і сучасне відродження старовинного церковного співу.
Дослідженню сакрального, як естетичної категорії, присвячені наукові розвідки В. Шелюто, зокрема, праця «Сакральное как эстетическая категория», у якій автор робить акцент на сприйнятті сакрального свідомістю людини. Дослідженню музичної естетики західноєвропейського Середньовіччя та Відродження присвячена робота В. Шестакова «Музыкальная эстетика Средневевковья и Возрождения», де автором здійснюється поетапний аналіз особливостей музичної естетики, зважаючи на соціально-історичні, теологічні і музично-теоретичні її основи, починаючи ще з патристичного періоду і закінчуючи ренесансними впливами на музику і її естетичне сприйняття.
Сакральну культуру, а також духовність, як філософсько-релігієзнавчу категорію, досліджували вітчизняні та іноземні філософи та релігієзнавці: М. Попович, А. Колодний, Б. Лобовик, Г. Лозко, І. Харитон, У. Барановська, В. Бодак, В. Лубський, В. Федотова та ін.
Філософські і релігієзнавчі розвідки стосовно християнського сакрального музичного мистецтва здійснювалися у напрямках усіх трьох основних християнських конфесій.
І. Харитон здійснив дисертаційне дослідження української православної музичної традиції. У своїй роботі науковець провів широкий аналіз появи церковного співу на українських теренах, його впровадження у церковну службу.
Богословський погляд на католицьку музику, зокрема, музику В.А.Моцарта викладено у книзі «Богословие и музыка. Три речи о Моцарте», куди ввійшли праці трьох всесвітньо відомих богословів ХХ століття – Г.У. фон Бальтазара, Карла Барта і Ганса Кюнга.
Проте, протестантська духовна музика з філософсько-релігієзнавчої позиції –
досить малодосліджений об’єкт. Впливам реформаторських ідей на роль і місце музики в протестантському богослужінні присвячена стаття І. Бондар «Особливості прояву духовної традиції лютеранства в музичному мистецтві Західної Європи», де показано значення Лютера в процесі становлення протестантського богослужіння і використання в ньому музики, як найважливішого елементу богослужіння, наголошуючи на його ролі як поета і композитора, автора багатьох протестантських піснеспівів. Серед дослідників протестантської сакральної музики є Лілліан Дукан, професор музики університету Ендрюса зі Сполучених Штатів Америки. Ролі, місцю і значенню музики як на богослужінні, так і в особистому житті християнина-протестанта (адвентиста) присвячена монографія Ліліанн Дукан «В гармоніі з Богом».
В. Федотова, радянський і російський філософ, є автором однієї з найбільш фундаментальних праць щодо ціннісного аспекту духовності, де духовність детермінується як ціннісний зміст свідомості. Істині, Добру і Красі присвячена робота В. Федотової «Практическое и духовное освоение действительности».
Психологічному аспекту християнської сакральної музики та її впливу на формування духовної особистості присвячене дослідження О. Олексюк «Формування духовного потенціалу студентської молоді в процесі професійної підготовки».
Таким чином, ми бачимо, що дослідження християнської сакральної музики здійснювалося в різноманітних наукових напрямках, кожен з яких надає розуміння цього культурного пласту під особливим науковим кутом.
Як об’єкт філософсько-релігієзнавчого дослідження, християнська сакральна музика розглядатиметься нами з позиції її взаємозв’язків з духовно-світоглядною основою особистості і релігійно-культурними особливостями суспільства.
Музика органічно пронизує собою онтологію людського буття, багатоманіття форм людської діяльності. Музика не є випадковою подією в бутті людини, якоюсь мутацією духовних колізій її соціокультурного розвитку. Поява музики в житті людства сходить у своїх онтологічних підставах до фундаментальних причин буття універсуму; музика є феноменальним проявом сутнісного взаємозв’язку людини і світобудови у своїй опосередкованості соціокультурним способом буття людини.
Філософське осмислення музики в контексті духовності набуває особливої актуальності у зв’язку з усвідомленням проблематичності подальших шляхів розвитку сучасної цивілізації. Сьогодні стає очевидним, що виникнення глобальних проблем сучасності корениться у вичерпанні ресурсів парадигми технократичного розвитку суспільства з його постулатом всесилля матеріально-перетворюючої, інженерно-утилітарної діяльності «людини розумної».
У науковому середовищі все більшого поширення набуває ідея необхідності духовно-морального переосмислення місця і ролі людини в системі світобудови, що враховує ціннісно-етичні аспекти наукового пізнання, ідея, що подальша доля людської цивілізації буде визначатися не стільки інтелектуальним, скільки духовно-моральним, духовно-естетичним потенціалом суспільства і людини. У цьому аспекті сакральна музика відігравала і відіграє особливу роль. У всі часи свого історичного розвитку людина в музиці і через музику прагнула усвідомити і пережити свою сутнісно-гармонійну єдність із всесвітом, з культурою, іншими людьми, з самим собою. Так, релігійно-культова музика минулих епох (з якої, доречі, вийшла класична музика), втілюючи божественний сенс буття, одухотворяє людину, відкриваючи нові потенції її можливостей. Сакральна музика давала відповіді на нагальні питання буття і вела людину до пізнання істини буття.
Музика, як синтез матеріального та ідеального, природи та духу, дозволяє усвідомлювати людині своє місце у всесвіті; вона допомагає людині долати себе, переступати «профанність» буття і рутину повсякденності, досягати духовної проникливості, зміцнювати свій дух, направляючи його на відшукання істини, на самотворення і самовизначення своєї особистості.
Духовна музика, незалежно від релігійної конфесії, є однією з найважливіших складових загальносвітової культури. Крім того, саме в надрах культової музики формувалися основи професійного музичного мистецтва, здійснювалося становлення і розвиток технології композиторської творчості, оскільки аж до XVII століття християнська церква залишалася головним центром музичного професіоналізму.
Якщо говорити про християнську сакральну музику як складову загальносвітової культури, то тут важливим є культурологічний підхід до вивчення даного виду мистецтва. Релігію у її взаємозв’язку з культурою досліджувала В. Бодак. Дослідниця запропонувала культурологічний підхід до визначення характеристики релігії, який полягає в наступному:
- релігія – змістовне наповнення як індивідуального духовного життя людини, так і спільного життя людей у групі, родині, соціумі;
- релігія – наслідувана біологічно інформація, виражена в культурі (світі створених людьми явищ);
- релігія містить зразки людських відносин: способи сприйняття, відчування, мислення, поведінки, виражені в символічній формі;
- у рамках різних релігій формуються різні технології: соціальної взаємодії, матеріальних об’єктів, породження і трансляції цінностей, символів, традицій тощо. [1, c. 12]
Із цього визначення ми можемо зробити наступні висновки щодо дослідження християнської сакральної музики:
- християнська сакральна музика є як носієм, так і відображенням духовного життя людини і релігійної спільноти, до якої вона належить;
- християнська сакральна музика містить інформацію, сформовану і осмислену релігійними поглядами конкретного релігійного суспільства та окремою особистістю, яка належить до цього суспільства;
- християнська сакральна музика є як носієм, так і символічним вираженням людських відносин: способи сприйняття, відчування, мислення, поведінкових імперативів;
- християнська сакральна музика є породженням і трансляцією тих морально-етичних і світоглядних цінностей, які сформовані у межах певного релігійного утворення.
Зважаючи на культурозберігаючу та культуротворчу роль релігії, видно, що музика є одним із засобів вираження цієї функції релігії. Тут доречно говорити про релігійні традиції, в умовах яких формується і музика, яка також, набуваючи рис певної релігії, сама стає носієм і відображенням релігійної традиції. За словниковим визначенням, «релігійна традиція (лат. Tradition – передавання) – елементи релігійно-духовної спадщини, що передаються і зберігаються протягом тривалого часу в діяльності церкви або її окремих інститутів. Є одним із видів релігійно-духовної наступності, що орієнтує як на збереження попередніх надбань, так і на їх відтворення і розвиток» [3, c. 340].
Отже, традиція – це збереження деякої когнітивної системи, загальної для великої кількості людей. Вона підтримується всіма доступними культурі засобами, а якщо йдеться про релігійну культуру – всіма доступними релігії засобами. Музика є одним із таких засобів. Таким чином, ми говоримо про православну музичну традицію, музичну традицію християнства західного обряду, та про протестантську музичну традицію. Формування і підтримання релігійної традиції – це одне з універсальних якостей, притаманних сакральній музиці.
Але ми не можемо не зважати на те, що, крім універсальних якостей, які здатна сприймати кожна людина, сакральна музика різних конфесій і різних релігійних утворень містить свої особливості, які спричинені саме соціо-культурними чинниками.
Досить поширеним є вислів: «Музика – це універсальна мова, яку всі можуть зрозуміти». Але, з огляду на тему нашого дослідження, можна говорити про те, що музична мова композитора або будь-якого творця сакральної музики завжди обумовлена культурою, духовним середовищем і ціннісними ідеалами та орієнтирами його часу і суспільства. Музика і стиль музичного твору завжди знаходяться в контексті конкретного суспільства і розуміння цим суспільством духовних і релігійних аспектів. Таким чином, музичний твір, з одного боку, буде відображенням певних суспільних тенденцій в релігійно-духовній сфері. З іншого ж боку, музика чинить вплив на особистість і на суспільство на різних рівнях – фізичному, емоційному, інтелектуальному, духовному. Тут можна говорити про музику як певний досвід, який є інтегрованим процесом, що зачіпає когнітивні здібності людини, емоції та фізичну сферу.
Деякі вчені визначають три виміри музики: символічний (викликає інтелектуальний або духовний відгук), риторичний (викликає емоційний відгук) та екстатичний (викликає фізичний відгук). Це цілком відповідає біблійній концепції богопоклоніння, що задіює людину в усій її цілісності: тіло, емоції, розум. [2]
Якщо говорити про музичний досвід, то він може бути як загальним (універсальним), так і особистим. Загальний досвід, за словами Л. Дукан, полягає в тому, що всі люди так або інакше реагують на музику, а особистий досвід – це сприйняття музики конкретною особистістю. Яким чином це стосується нашого дослідження?
Хоча об’єктом нашого дослідження є християнська сакральна музика в цілому, і однією з найважливіших функцій цієї музики є формування духовної особистості в контексті християнського віросповідання, ми можемо говорити про те, що кожна конфесія має свої музичні особливості. Так, завдяки музичному твору ми можемо визначити, до якої саме конфесії належать виконавці та слухачі. Таким чином, християнська сакральна музика є визначальним, ідентифікуючим фактором. Це є підтвердженням того, що музика тісно пов’язана з культурою та суспільством, у якому виникає.
При дослідженні музики певної конфесії необхідно зважати на те, що конкретний стиль і жанр музики мають сприйматися обов’язково в контексті спільноти або культурної групи, яка надає особливого сенсу і значення музиці. Таким чином, в кожному суспільстві або субкультурі з’являється власне розуміння священного і високого і того, що не є таким. Виявлення поваги, релігійного благоговіння, єдності – священних і релігійних складових, які є загальними для даного суспільства і для людства в цілому – формуються і визначаються системою цінностей даного релігійного утворення. Духовний (або недуховний) характер музики не притаманний будь-якому стилю або жанру як такому, але визначається критеріями та традиціями, які існують в релігійній громаді або конфесії в цілому. Але для того, щоб музика сприймалася саме як духовна (сакральна), вона повинна супроводжуватися позамузичними елементами, які й надають їй сакрального смислу. Цими елементами є безпосередньо чин богослужіння (православна літургія, католицька меса, протестантський чин). Тобто, ми бачимо конфесійно-культурний чинник у християнській сакральній музиці.
З релігієзнавчої та богословської платформи дослідження християнської сакральної музики ми можемо побачити її цілі та функції. Так, Л. Дукан подає нам такий перелік функцій сакральної (духовної) музики:
- сакральна музика передає богословське вчення і є основним її завданням через потрійний ракурс – відображення характеру об’єкта поклоніння, відображення природи взаємовідносин Бога і віруючого, відображення цінностей і переконань певної групи людей;
- сакральна музика – це засіб вираження і комунікації двох рівнів: вертикального – Бог-людина, і горизонтального – людина-людина;
- сакральна музика визначається культурним контекстом, не існує поняття «духовний музичний стиль», тому що це поняття варіюється в залежності від культурного середовища;
- сакральна музика – це прославлення Бога, де є присутнім духовний вимір через участь у богослужінні двох сторін – людини і Бога. [2]
Отже, філософсько-релігієзнавче дослідження музики, включаючи історичний, культурологічний та соціальний аспекти, дають нам змогу об’єктивно оцінювати християнську сакральну музику з огляду на релігійно-культурне середовище, в якому вона виникла і існує, і релігійні традиції, що існують в ньому.
Список використаних джерел:
- Бодак В. Релігія і культура: взаємодія та взаємовплив. / Валентина Бодак. – Київ-Дрогобич: Коло, 2005. – 305 с.
- Дукан Л. В гармонии с Богом : Пер. с англ. / Лиллиан Дукан.– К.: Джерело життя, 2014.– 384 с.
- Релігієзнавчий словник / За ред. професорів А.Колодного і Б.Лобовика. – К.: Четверта хвиля, 1996. – 392 с.
***
Автор – аспірантка кафедри філософії
Житомирського національного університету імені Івана Франка
Ольга Ярош
Ілюстрація
