Концепція вірності в управлінні земним майном у розумінні Ісуса Христа

Еллен Уайт запевняє: «Ідея управління повинна мати практичне значення для народу Божого … щедрість, демонстрована на ділі, допоможе знайти духовне життя тисячам віруючих, формально сповідуючих істину та в жалобі на навколишню їх темряву. Це перетворить егоїстичних, жадібних служителів мамони в щирих, вірних співробітників Христа в справі порятунку грішників» [‎13, с. 387].

Ось таке визначення подає слову «ресурси» український 20-томний словник:

Ресурси (від лат., підіймаюсь, виникаю знову):

• Запаcи чого-небудь, які можна викориcтати у разі потреби.
• Заcіб, джерела, можливість, якими можна скориcтатися у разі необхідності [‎11].

Ми щоденно стикаємося із ресурсами якими необхідно розпоряджатися, а ось щодо цього — існує багато різних думок, які суперечать одна одній.

Наприклад: Юдейський народ, який вважав багатство ознакою благословення та прихильності Божої до людини через її вірність. На думку євреїв лише благочестива людина могла бути заможною. Якщо людина була бідна, то припускалася думка, що вона зробила великий гріх, через який Бог покарав її, відібравши від неї матеріальні цінності, кошти, ресурси [‎16].

В Новому Заповіті, на перший погляд, можна сказати, що Ісус засуджує багатство. Проте чи справді Христос вважав багатство злом? Це ми розглянемо в процесі дослідження цієї теми в даній роботі.

Мета даної роботи: проаналізувати значення текстів Лук.16:10-12.

Об’єкт дослідження: довірені нам Богом ресурси в управління.

Предмет дослідження: вірне управління як засіб виконання Божої волі.

Окрім того, в цьому дослідженні ставимо такі основні завдання:

• розкрити вплив розпорядження ресурсами на духовний стан християнина та його долю в Божому плані спасіння;
• зрозуміти які є наслідки неправильного управління довіреними ресурсами;
• виконати аналіз практики використання ресурсів в період Старого та Нового Завітів.

• Ресурси у Старому Заповіті

У Старому Заповіті є достатньо прикладів того, як Бог дарує майно, ресурси чи благословення людині даремно, сподіваючись, що людина буде ними вірно керувати на благо оточення та Богу.

• Довірені людству ресурси

Що таке ресурси? Слово ресурси є широким поняттям, яке охоплює гроші, час, і можливості.

Коли Бог створив людину, Він дав їй повеління розмножуватись, наповнювати землю та дбати про живих істот (Бут.1:28). Бог дав людям у володіння землю та все що на ній живе. І воно б було у владі людини якби вона не загордилася. Тепер же людина є рабом сатани який нещадно винищує її та віддаляє все більше від Творця [‎12, c.24].

Ноєві була дана можливість врятуватись побудувавши ковчег. Він скористався цією можливістю. Після потопу та спаду води з землі Бог з Ноєм оновлює заповіт. Творець повторює розпорядження яке ще давав першим людям на землі. Їм потрібно було розмножуватися та наповнювати землю. Також всі звірі та рослини були дані людині у володіння. Людям після потопу було дозволено їсти чистих тварин без крові, тому що ще не виросли ті рослини які б можна було вживати в їжу (Бут.9:1-7).

Бог вірить людям і тому кожного разу надалі ми будемо споглядати Його безмежну милість до людського роду [‎13].

Після гріхопадіння яскраво побачити вдячність та вірність Богові за Його благословення можна на прикладі Авраама (Бут.14:18-20). Повертаючись після того, як він звільнив свого племінника Лота, його сім’ю та його майно з рук ворогів, навіть після перемоги Авраам не забув про Того, хто йому допоміг у цій битві. Він дав священнику Мелхиседеку десяту частину з усього, що в нього було.

Ще важливим фактом являється те, що Авраам не зрощував у своєму домі воїнів, але вони змогли це зробити лише всемогутньою рукою Бога.

В цій історії ми бачимо, що Бог хотів нам показати. Віддаючи Йому десятину ми вчимося дисципліні та в той самий час чесності. Бог хоче, щоб ми були відкриті перед Ним і, нічого не приховуючи, віддавали та відводили Йому перше місце [‎12, c.64-65].

Наступним прикладом вірності та чесності перед Богом у десятині був Яків (Бут.28:20-22). Яків, втікаючи від Ісава до свого дядька Лавана, ліг перепочити. Йому приснився сон, в якому зображувалася драбина по якій сходили та підіймалися ангели Божі, а на самій вершині стояв Бог. Він промовляв до Якова, повторюючи обітницю, яку ще раніше дав Аврааму, Ісааку, а тепер і Якову.

Яків пообіцяв Богу, що якщо він зможе знайти порятунок і перечекати у своїх родичів, поки стихне гнів його брата, та якщо він зможе спокійно повернутися до батька, то визнає, що Цей Бог є Богом і для нього самого. А з того, що Бог дасть у його руки, він з усього віддасть Йому десятину.

У Біблії не говориться чи віддав він десяту частину чи ні, але споглядаючи на його благословенне життя можна із впевненістю сказати, що він дотримався своєї обіцянки[‎12, c. 77].

У книзі Повт.14:22-23 Бог через Мойсея нагадує ізраїльтянам, що вони мають давати десятину з усього свого врожаю та худоби, яка у них народжується. Бог нагадує їм закони для того, щоб в майбутньому вони могли своїм дотриманням цих правил підтвердити свою згоду на царювання Бога над їхнім народом. Також Бог невпинно показує юдеям дві сторони медалі, тобто якщо вони будуть виконувати Боже повеління, то Він буде їх благословляти. Якщо ж вони будуть чинити зло перед Його очима, то пожнуть прокляття.

Також у книзі Мал.3:10, Бог, звертаючись до нас просить приносити десятини у Його дім і цим випробувати Його. Неодноразово Бог писав через пророків послання й до нас, щоб ми могли знати та розуміти Його чітке ставлення до послуху, чесності та вірності навіть в такому малому ділі. Десята частина в наш час є невеликою, але, на жаль, деколи навіть в цьому людина може духовно впасти [‎12, c.71-76].

У книзі Ісуса Навина Бог показує, як Він дарує землю Ізраїльському народу, та як вони розділяють її по потребах та кількості людей у коліні (див. Іс.Нав.14-19 розділи). Всевишній допустив, щоб це написали у Його Святій Книзі для того, щоб ми зараз могли побачити, якими масштабами володіли ізраїльтяни та як вони не до кінця виконували наказ від Ель Шаддая та не вигнали ті народи які жили там до їхнього поселення. Невдовзі ці народи відведуть Ізраїль до чужих богів та мерзот, які вони практикували під час поклоніння їм.

Ось про одне з відступлень Божого народу говориться в книзі Суддів 6:19. Мадіанітяни тіснили народ цілих сім років. Вони проходилися по домівках народу Божого, як саранча, та майже нічого не залишали після себе.

Проте Гедеону вдавалось відкласти для своєї сім’ї хоча б щось. Він перемелював пшеничне зерно у місці де робили виноградний сік. Там він ховався він своїх ворогів. Ангел з’явився перед ним і повідомив, що саме він визволить свій народ з-під гніту язичників. Гедеон, як і Мойсей, хотів заперечити та показати, що він нічого не може, бо його коліно є наймолодшим серед Ізраїля та й він сам наймолодший у сім’ї. Але Бог все одно продовжує давати йому повеління та говорити що лише він зможе повести Ізраїль на війну. Коли чоловік зрозумів Хто перед ним стоїть, то попросив свого Небесного Гостя зачекати, а згодом приніс Йому жертву. Навіть не зважаючи на скрутний час Гедеон приніс Богу козеня, яке можливо в майбутньому приносило б молоко або могло б бути на достатньо довгий час їжею для цілісінької родини [‎3‎15].

Отже, усі ресурси належать одному Богу. Ми в праві розпоряджатися ними, проте не повинні забувати, що це все є не нашим. Наш прибуток напряму залежить від наших духовних відносин з Богом і від нашої вірності у поверненні десятин [‎12, c.57]. Часто Бог навіть через малі прибутки випробує своїх дітей і вчить їх бути вдячними за все, що вони мають. Бог терпляче виховує у Своєму народі та Божих людях чесніть, вірність та жертовність в яких би скрутних обставинах вони не були [‎12, c.77].

• Вказівки Бога щодо розпорядження ресурсами

У Старому Заповіті дається багато вказівок щодо різних аспектів життя народу. Серед них є декілька, які Бог дав стосовно розпорядження ввіреними Ізраїльському народу ресурсами.

• Безоплатний кредит.

Про безоплатний характер договору кредиту йдеться в декількох книгах Святого Письма. Так, в книзі Повторення Закону читаємо:

«Не позичати братові своєму на відсоток срібла, ні хліба, ні чого-небудь іншого, що можна віддавати в ріст» (П.Зак.23:19).

У книзі Вихід йдеться:

«Якщо даси гроші в борг бідному з народу Мого, то не тисни, не покладеш на нього лихви» (Вих.22:25).

У Книзі Левит також згадується про бідність боржника:

«Якщо брат твій збідніє і прийде в занепад у тебе, то підтримай його, прибулець він, або поселенець, щоб він жив з тобою;

Не візьмеш від нього лихви та прибутку і бійся Бога твого; і житиме брат твій з тобою;

Срібла свого не даси йому в ріст і хліба твого не віддавай йому для одержання прибутку» (Лев. 25:35-37).

З приводу сказаного коментатори відзначають, що «заборонялося брати відсотки з грошей, даних в борг збіднілим ізраїльтянам», що на потребу братів не можна було накладати відсотки ні грошима, ні харчами або чимось іншим. Звертається також увага, що зазначені положення з Книги Левит мають на меті допомогти людині в скрутному фінансовому становищі та захистити її від попадання в борги [‎21]. Також ці закони дозволяли боржникові зберегти почуття власної гідності тому що зобов’язували оточення ставитися до нього з великою повагою, зовсім не як до раба або чужинця.

Оскільки в Вих.22:25, Лев.25:35-37 говориться про бідного позичальника з Ізраїльського народу, то можна зробити висновок, що в зазначених текстах питання про відсутність змоги сплатити борг вирішується в залежності від майнового стану позичальника: кредитний договір з бідним позичальником у всіх випадках повинен бути безоплатним, а з досить забезпеченим — договір кредиту може передбачати стягування відсотків. Однак слід мати на увазі, що, як пише Д.В. Щедровицький, коментуючи Вих.22:25, «в оригіналі тут вжито дуже цікавий і своєрідний мовний зворот. Говориться про позику, що надається буквально «Моєму народові біднякові» [‎21].

Що стосується того, коли позичає чужинець, діяло інше правило. У книзі Повторення Закону говориться:

«Чужому позичиш на відсоток, а братові своєму не позичиш на відсоток …» (П.Зак. 23, 20).

З приводу «багатого» іноземця слід зауважити, що у П.Зак.23:20 про іноземців йдеться безвідносно до його багатства або бідності. В інших коментарях вказівка на «багатого» іноземця відсутня [‎4; ‎21].

Аналізуючи економічні та соціальні умови життя в ізраїльському суспільстві того часу, дослідники відзначають, що в обмеженні права на стягнення відсотка при дачі грошей у борг проявляються два принципи.

• По-перше, усвідомлення людьми, вихованими в традиціях аграрної сільської культури, необхідності взаємодопомоги для виживання.
• По-друге, стягнення відсотків — явище міської культури, представники якої, купці, що мали іноді справу з сільськими жителями, які не були пов’язані з сільською громадою.

Тому для збереження рівності всіх ізраїльтян і запобігання антагонізму між сільським і міським населенням дача грошей у ріст була оголошена незаконною. Позичати гроші під відсотки дозволялося тільки іноземцям.

Таким чином, постійне пояснення текстів П.Зак.23:19; Вих.22:25; Лев.25:35-37 спонукають до висновку про безумовну безоплатність кредитного договору у відносинах між ізраїльтянами (братами). Слово «брат» має в Біблії кілька значень. Братом іменується особа, що походить від того самого народу [‎17; ‎18; ‎21]. Крім того, такий безвідсотковий позикодавець угодний Богу.

У Книзі Псалтир читаємо, про тих, хто гідний стати перед Богом:

«Хто не дає свого срібла в зростання …» (Пс.14:5) [‎3].

Якщо ж на боці позичальника виступав іноземець, кредитний договір, за загальним правилом, міг бути оплатним. Умова безоплатності позики могла бути включена в договір з позичальником за згодою сторін [‎6; ‎21].

• Забезпечення виконання позикового зобов’язання заставою.

Застава неодноразово згадується в тексті Старого Заповіту, що свідчить про широке застосування даного способу забезпечення позикових зобов’язань в майновому обороті того часу [‎16; ‎21]. Звертають на себе увагу правила про обмеження кола предметів у заставних відносинах. У книзі Повторення Закону сформульована категорична заборона:

«Ніхто не повинен брати в заставу верхнього і нижнього жорна, бо такий бере в заставу душу» (П.Зак.24:6).

Коментатори пояснюють, що «взявши два жорна в заставу, кредитор прирікав боржника на голодну смерть, тобто відбирав у нього життя — «душу» [‎2; ‎6; ‎21]. Якщо позичальником була вдова, коло можливих предметів застави ще більш звужувалося:

«… у вдови не візьмеш одягу в заставу» (П.Зак.24:17).

Нечестивцями є ті, які:

«… у вдови беруть у заставу вола» (Йов.24:3) [‎3; ‎4].

Порядок передачі предмета застави був строгий:

«Коли ти позичиш своєму ближньому позичку з чогось, не ввійдеш до дому його, щоб узяти заставу його, назовні будеш стояти, а той чоловік, що ти позичив йому, винесе до тебе заставу назовні.» (П.Зак.24:10, 11) [‎3].

Тривалість заставних відносин визначалася умовами цього договору, проте для вбогого позичальника було встановлене особливе правило:

«Якщо це чоловік бідний, то не лягай спати з його заставою. Обов’язково поверни йому заставу до заходу сонця, щоб він міг лягти спати у своєму одязі й благословив тебе. Тобі ж це буде зараховано перед Господом, твоїм Богом, як доброчинність.» (П.Зак.24:12-13).

Ці свідчення показують, що був чіткий закон про те, що якщо у заставу брався одяг, то він повинен бути повернений до того як зайде сонце, щоб в холодну ніч людина не страждала через відсутність цієї речі. [‎21].

• Особливе ставлення до бідних.

Бог у книзі Лев.19:9-10 дає повеління, щоб Його народ, збираючи врожай, не дозбирував його до кінця, але залишав це бідним людям, вдовам або ж чужинцям, які були б втомленими на своєму шляху. Також народ мав не повністю визбирувати всі плоди зі своїх садів, що також могло бути прекрасною їжею для немічних людей. Наприклад:

«Чи я сам поїдав свій шматок, і з нього не їв сирота?» (Йов. 31:17)

Це запитання показує виконання цієї постанови ще до появи Ізраїльського народу, бо, як відомо, Йов жив за часів Авраама [‎3‎12].

Отже, розуміючи Боже ставлення до ресурсів ми можемо погодитись, що наші земні висновки в розпорядженні майном дуже сильно відрізняються від Божого ідеального розпорядження, розподілення та використання ресурсів. Бог розповідає як саме буде краще розподілити майно при цьому поділившись з нужденним. В Божому розумінні всі ми є однією великою сім’єю, в якій ми повинні турбуватись один про одного. Якщо наш брат не зможе віддати нам боргу свого, то ми маємо забути про борг і простити йому.

• Ресурси у Новому Заповіті

Є безліч прикладів, де Христос говорить про майно, багатство та матеріальні блага у Новому Заповіті. Бог ставиться до багатства двозначно, через те що більшість людей використовують багатство для задоволення своїх хотінь в той час, як Божі люди намагалися усіма можливими їм способами послужити Христу, апостолам та вірним Божим дітям.

• Ставлення Христа до багатства

Як вже зазначалось вище Христос ставиться до багатства двозначно. Чому?

Згадаймо історію про юнака який прийшов до Христа та запитував, як він може увійти у Царство Небесне. Юнак виріс у заможній родині та з дитинства вивчав Закон Божий, де згадувались наступні заповіді:

• поважай батьків,
• не вбивай,
• не чини перелюб,
• не кради,
• не говори неправди на ближнього,
• не бажай те, що є у ближнього.

Ісус його запитав чи виконав він другу скрижаль на що юнак відповів, що він це виконав і спитав чи є ще щось, щоб він може зробити, щоб забезпечити собі достойний вхід до Небесних Осель. Христос бачив серце юнака, як і те, що тримало його на цій землі лише багатство, через яке він не міг піти за Ісусом. Христос запропонував йому продати та роздати, в цьому випадку, тягар іншим людям, які мали життєву потребу в ресурсах.

На жаль, молодий чоловік відійшов від Ісуса у розпачі, бо це для нього було занадто неможливим. Христос сказав тоді:

«Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне» (Матв.19:16-24) [‎3; ‎12].

Фарисеї, садукеї та книжники у часи Христа були заможними людьми, які мали все й навіть з надлишком. Проте Христос обурювався, що вони чітко відділяли десятину з м’яти, кмину та анісу (трав, які мали певну цінність в Ізраїлі), але найголовнішого не бажали виконувати [‎12; ‎16].

Найголовнішим Христос вважає:

• віру,
• суд,
• милосердя.

Отож, Він наголошував вкінці на тому, що їм варто не тільки правильно відділяти десятину, а й пам’ятати та виконувати суть їхньої віри (Матв.23:23). В цьому уривку Христос не засуджує їхнє ставлення до десятини, проте навіть ця свята справа може відвернути Божий народ від виконання християнського ставлення до людей, яким відкрита чи, тим більше — ще не відкрита істина [‎4; ‎12].

У Біблії ми можемо зустріти, що фарисеї любили напоказ жертвувати на храм, допомагати бідним. Їм хотілось, щоб люди спостерігали за ними та говорили, які вони щедрі, добродушні, жертовні та віддані своїй справі. Але Христос говорить у своїй нагорній проповіді, що милість давати потрібно так, щоб майже нікому про це не було відомо. Бо в іншому випадку ми будемо отримувати нагороду тут на землі, а не на небі (Матв. 6:1-4; Матв. 12:41). Фарисеї вже отримували свою нагороду тут на землі, бо бажали та чекали схвалення, похвали та прийняття більше від людей, ніж від Бога [‎12, c.128, 134].

Скарб — це закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності [‎9].

У нагорній проповіді Христос закликає нас накопичувати здобутки у небесній скарбниці, а не у земній.

Чому саме там?

На небі міль не може пошкодити майно, і ржа не може попсувати речі часом. Також на небі немає людей з клептоманією[1]. Закінчує свою думку Христос наступним реченням:

«Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!» (Матв.6:21) [‎3].

Це підкреслює думку Христа про те, що земні багатства можуть утримувати людину на шляху до спасіння у Царство Небесне. Якщо людина буде триматися Бога, наповнювати себе духовними роздумами, спілкуватися з Ним у молитві з щирістю та нести таке світло людям, тоді вона повною мірою використовуватиме фізичні, духовні та моральні сили для виконання Божої справи на грішній землі. Нагорода ж буде дана під час Другого приходу Христа [‎12, c.291].

Дуже часто серце людини прив’язується до матеріальних цінностей. В історії з вдовою з двома мідяками та заможними людьми, які клали великі суми коштів для справи Божою, Ісус підкреслив, що вдова найбільше пожертвувала для Бога, ніж ті хто приходили в Дім Божий з мішками золота. Він пояснює, що багаті люди не могли усе віддати Богу, в той час, як вдова віддала все, що мала. Оскільки багаті люди мали не лише на їжу, питво, одежу, а ще й на свої певні забаганки, вони не змогли б відмовитися від комфорту та перейти до бідного або аскетичного способу життя. Вдова вже була у не простих обставинах. Їй по суті не було, що втрачати, бо найбільше в неї вже було, тобто віра в Живого Бога (Лук.21:1-4) [‎12, c. 203].

Спаситель розповідав притчу про зерно яке було посіяно. Одна частина цього зерна впала на дорогу. Друга — на кам’янистий ґрунт. Третя — до терену. Четверта — у добру землю. Ми розглянемо третю частину оскільки саме в ній згадується про багатство.

Ісус розповідає, що зерно є Словом Божим, яке Він прийшов принести людям. Зустрічаються різні люди. Схарактеризувати людей з третьої частини можна наступними словами: трудоголіки, розтринькувачі, хвальки. Ця верства людей слухає слово Боже, але через турботи, справи, багатство та розкіш, які несе сучасний світ, не бачить, що віддаляється від сенсу свого життя. Такі люди не можуть принести плоду справжньої віри (Лук.8:14) [‎4; ‎17].

Небесне Царство у Біблії неодноразово порівнюється зі скарбом. Христос в одній розповіді говорив, що людина яка знаходить такий скарб, ладна зробити усе можливе та не можливе, лишень би отримати те, заради чого варто жити [‎9‎19‎12; 19]. Сучасні люди перевтомлюються від шаленого плину подій, справ та обов’язків, які стають більшими з кожним днем. Вони прагнуть знайти втіху перше у здобутті багатства, потім у його витраченні та все одно залишаються нещасними. Багаті люди відчувають пустоту та прагнуть заповнити своє серце не потрібними думками та діями. Проте вічний скарб міг би подарувати їхній душі одвічні спокій та мир (Матв.13:44) [‎12, c. 300].

А тепер розгляньмо позитивне ставлення Христа багатства. В книзі Лук.8:1-3 ми читаємо, що за Ним йшли 12 апостолів і жінки, яких уздоровив Ісус. У кінці третього тексту можна прочитати цікаву річ, ці жінки служили Христу та апостолам своїм майном. Чи могла бідна людина в ті часи годувати, домовлятись за ночівлю, якби у неї не було багато коштів? Відповідь: ні. Тобто жінки ці були багаті та ці кошти, прибутки вони використовували на Божих людей. Вони були вдячні Христу за зцілення та хотіли зробити, хоча б щось для виявлення вдячності до Людини, яку поважали, любили та за Яку трималися [‎16; ‎19].

Неодмінно не можна пройти повз історії Марії Магдалини з маленькою пляшечкою мира, яке вона вилила на голову Ісуса. На той час це миро коштувало як річна зарплата [‎16‎17]. Це була дуже дорога річ. Але Христос говорить, що ця жінка добру справу зробила. Про неї будуть говорити у всі віки. Їй нічого не було шкода для свого Спасителя та ніщо не виглядало в її очах як занадто, якщо вона хотіла подарувати це Христу. Вона прагнула прощення, очищення, розуміння. Вона вважала себе недостойною для того, щоб її простили, бо займалася проституцією. Проте у Христі вона змогла отримати спокій від своїх переживань, прощення за свої не правильні діяння (Матв.26:7-13) [‎4].

Отже, у цьому пункті ми побачили, що Христос ставився до багатства двозначно.

• З одного боку це віддаляє від Христа у тому випадку, коли людина прагне жити для себе та у своє задоволення.
• З другого боку багаті люди з Христом можуть приносити багато користі для справи Божої, яка буде розповсюджуватись по всьому світу.

З цього можна дійти висновку, що дуже важливо дивитись на мотиви людини, у якої є велика сума грошей.

• Ставлення апостолів до майна

Як ми знаємо, апостоли до того як познайомились з Христом і ходили з ним три роки мали одне бачення на багатство, проте після воскресіння та вознесіння Христа їхня думка кардинально змінилась. Розглянемо ставлення Петра, Матвія, Івана, Якова та Павла.

В Біблії ми читаємо, що Петро був рибаком. Тобто це була бідна людина, яка жила від риби до риби. Коли Христос покликав Петра та його брата Андрія на служіння, то він залишивши все пішов за Христом (Матв.4:19-20). Вже під час служіння Петро питає в Ісуса, що ж їм буде за те, що вони послідували за Ним (Матв.19:27). А Христос проказав, що їх чекає велика нагорода на Небі та згодом вони будуть з Ним сидіти на престолах і судити народ Божий. Петра цікавила нагорода, бо він думав, що вони ж залишили все заради того, щоб піти за Христом. Йому було цікаво чи не дарма вони пішли на такий ризикований крок [‎5‎7‎16].

Після ж воскресіння Христа Петро відроджується настільки, що гроші його вже не цікавлять і у своїх посланнях він застерігає християн піклуватись про свою душу, зрощувати в ній христоподібні риси характеру. Він у своїх посланнях говорив, що краще постраждати за Божу, добру справу, ніж бути покараним за провину (1Петр.3:17) [‎3].

Серед Божих апостолів був митник, на ім’я Матвій. Коли Христос покликав його на служіння, то той не роздумуючи над цим одразу пішов за Ним (Матв.9:9). Матвій мав справу з грошима, але в той час він бачив перед собою Того заради, Кого він був готовий відмовитись він комфортного життя. Звичайно під час життя він допускав думки про земне багатство або розумне використання, але відродження було неминучим (Матв.26:8, 9) [‎4‎12].

Христос, коли набирав учнів, покликав також Якова та його брата Івана та вони пішли за Ним (Матв.4:21, 22). До відродження у синів Зеведея були хибні думки стосовно багатства, бо вони підходять до Ісуса з проханням посадити їх біля Себе у Царстві Його (Мар.10:35). Вони сподівались, що Христос використає Свою силу для усунення влади римлян і вони зможуть бути Його найближчими прибічниками. У книзі Якова 5:3 автор висловлює негативне ставлення до накопичених грошей, бо вони не принесли ніякої користі для вічної справи [‎3].

Іван був одним з учнів Христа та також мав схильність думати про багатство, як про певний статус у суспільстві, проте його думка змінилася. Іван йдучи разом з Петром до храму зустрів при воротах кульгавого, який просив милостиню. Вони знали, що для нього краще буде не те щоб йому дати декілька монет, а щоб він зцілився і зміг таким чином відродитись і духовно (Дії.3:3-9).

Христос застерігав Своїх учнів, щоб вони не приймали вчення фарисеїв та садукеїв, бо воно є хибним і не повним. Він ще назвав їхнє вчення розчиною. Вони ж одразу подумали про матеріальний хліб (Матв.16:6-12).

Також був випадок з жінкою легкої поведінки та миром, яке вона вилила на Христа. Учні у своїх серцях одразу розпорядились її майном зовсім по іншому. Вони думали, що краще було б продати це миро та роздати кошти бідним людям. На той момент, вони були не відроджені (Матв.26:8,9) [‎3; ‎4‎12; ‎19].

Павло став апостолом Христа вже після Його вознесіння (Дії.9:3-9). Він залишився ревним у своїх діях, але вже як проповідник вічної істини. У першому посланні до Коринтян 9:18 він пише, що для нього найбільшою нагородою є проповідувати Слово Боже. Він тут не говорить ні про що матеріальне, минуче чи земне. Він прекрасно розуміє, що Небесна нагорода є найбільшою, найкращою та найціннішою для будь-якого християнина [‎12, c. 29].

Отже, апостоли після відродження у Христі мали чітке розуміння, що тут на землі ніщо не зрівняється з їхнім бажанням зустріти свого Спасителя на Небесах. Вони вчили цьому й всіх послідовників Христа, наголошуючи, що свою нагороду вони отримають не тут на землі, а під час Другого Приходу Христа. Також вони розповідали своїм вже учням, що вони будуть гонимі, мучені та вбиті ворогами, проте це є найкраща участь для християнина, щоб він постраждав за істину.

• Вірність перед Богом

У цьому розділі зосередимо увагу на уривку з Євангелії від Луки 16 розділ з 10 по 12 тексти. На основі цих текстів, побачимо різні аспекти вірного та невірного управління та їх наслідки.

• Наслідки невірного розпорядження

Перш за все потрібно зазначити, що текст, який досліджується, є висновком з притчі про невірного управителя Лук.16:1-8, з котрою Ісус звертається до своїх учнів Лук.16:1. Нижче у Лук.16:14-15 Ісус викриває текст про грошолюбство фарисеїв на яке не одноразово натякав у своїх попередніх промовах. Фарисеї славилися своїм багатством та пишнотою [‎6;‎14; ‎16], однак Ісусу було відомо чим наповнені їхні серця та наскільки те, що зовні не відповідає тому, що в середині.

• У 10 тексті Ісус використовує грецьке слово άδικος. Це слово можна перекласти як «несправедливий», «той хто чинить неправильно», «неправедний», «неправий», «нечесний», «поганий», «негідний» [7‎18‎7]. Тож можливий варіант розуміння фрази «несправедливий у найменшому — і у великому несправедливий» як «той хто чинить неправильно стосовно незначних довірених йому речей, навіть якщо якимось чином отримає у розпорядження значні ресурси, не зможе ними вірно керувати».

Отже, можна зробити перший висновок щодо того, якими є наслідки не вірного розпорядження — людина, яка думає, що якщо у неї буде більше ресурсів, то вона неодмінно буде ними вірно розпоряджатися — помиляється [‎12, c. 136, 188].

• Наступний текст є риторичним запитанням Христа до аудиторії, котра Його слухає. Тут Він протиставляє неправедне або гріховне (грецьке αδικοω), тобто земне багатство справжньому, істинному (грецьке «αληθινον») [1; ‎18‎1‎2‎17]. У розумінні Ісуса Христа, як ми розглянули у другому розділі цієї роботи, істинним багатством є Царство Небесне. Отже, можна сказати, що той, хто не був вірним у розпорядженні земними ресурсами чи багатством, не отримає доступу у Царство Боже. Однак у цьому тексті зі словом αληθινον відбувається субстантивація та воно може відноситися як до слова «багатство», так і позначати щось інше [1; ‎2; ‎1‎17]. Ісус 13 разів використовує слово «істинно» до свого свідоцтва людям, тому це може відсилати до Його слів і відповідно до Слова Божого як до джерела істини. Таким чином, якщо хтось не вірно розпоряджається земними ресурсами, то йому закритий доступ до розуміння Слова Божого. Ще один аргумент, який висувається на користь такого тлумачення — це те, що Ісус називає Себе «істиною» чи «правдою»:

«Ісус говорить йому: Я є дорога, і правда, і життя! Ніхто не приходить до Отця, якщо не через Мене.» (Іван.14:6)

Зважаючи на те, що в Івана 1:1 Ісус названий «Словом» тобто грецьке «Λόγος» виходить Він у Святому Письмі названий «Словом істини». До того ж Христос, коли молиться за учнів, перед тим як Його було схоплено та засуджено, Сам називає Слово Боже істиною в Іоанна 17:17:

«αγι̇ασον αυτου̇ς εν τη αληθει̇α σου ο λο̇γος ο σος αλη̇θεια̇ εστι»

«Освяти їх істиною Своєю! Твоє Слово — то істина».

Таким чином слова сказані Ісусом у досліджуваному тесті набувають такого сенсу: «Невірний розпорядник, котрий керує своїми ресурсами всупереч Божій волі не здатен зрозуміти та прийняти Ісуса Христа». Підтвердження такому тлумаченню ми знаходимо у висновку Ісуса після розмови з багатим юнаком. Він спочатку сказав молодому чоловікові, тобто висловив волю Божу щодо його майна, а коли той відмовився, Ісус показав Своїм учням, що саме через це цей багач не може до кінця прийняти Христа, а отже й увійти до Царства Небесного [‎1; ‎18; ‎7‎22]. Тобто тут ми бачимо, що прийняття Слова Божого, Ісуса Христа та вхід до Царства Небесного тотожні поняття. А отже той хто не вірно розпоряджається довіреними йому ресурсами згідно з волею Божою записаною в Його Слові не здатний прийняти Ісуса Христа та через Нього увійти у Царство Боже.

• Учитель, продовжуючи, у Лук.16:12 ставить ще одне риторичне запитання Своїм учням. Цього разу воно стосується понять власності. Хоч у самому тексті це прямо не вказується, однак відношення описані у ньому дуже схожі на питання передачі майна під заставу. Такі стосунки врегульовувалися Богом ще в часи становлення Ізраїльського народу, що ми розглядали вище. Отож, ми вже розглядали закони, що врегульовували відповідальність того, хто надає послуги заставодавця. Тут же ми розглянемо це питання з боку того хто дає своє майно, щоб отримати якісь інші ресурси в користування.

У першій частині твердження «І коли в чужому ви не були вірні…» йдеться про володіння й розпорядження чужим майном. Цікаво, що така система існувала у часи Римської імперії та називалася fiducia cum creditore — угода між кредитором і боржником, за яким боржник передавав предмет застави у власність кредитору, зобов’язуючи останнього повернути йому цей предмет після виконання зобов’язань. Якщо ж боржник не дотримувався умов, то річ, яку він дав кредитору, не поверталася. Це могло відбутися також якщо боржник взяв щось у кредитора, але в процесі експлуатації зіпсував чи привласнив, тобто вкрав [‎10; ‎20‎8].

З подібною системою були ознайомлені усі країни, що були підпорядковані Римській імперії. Ті хто слухав Христа неодмінно повинні були розуміти про, що Він говорить. А отже погодились би з неможливістю ситуації коли за не виконання обов’язків боржником кредитор віддав би йому його майно [‎8‎10; ‎16].

Тоді постає запитання: хто є кредитором у розумінні Христа в даній ситуації? Скоріше за все тут мається на увазі Той, Хто є істинним власником та подателем благ — Бог Творець. Тоді в певному сенсі ми є боржниками Бога, наша доля та вічне життя знаходиться у Його розпорядженні, а наш обов’язок використати довірені нам Богом ресурси відповідно до «умов нашого з Ним договору — завіту» та тільки тоді ми зможемо отримати те, що від початку, за Його планом, мало належати нам, тобто вічне життя у Царстві Небесному [‎12, c.270].

Отже, тут Ісус уподібнює стосунки Господа з людиною до fiducia cum creditore, і має на увазі те, що якщо людина не виконує своїх «боргових зобов’язань» перед Богом, то вона не може розраховувати на повернення втраченого громадянства у Царстві Божому.

• Нагорода за вірність

Лук.19:11-28 — Ісус розповідає притчу де простежується той самий мотив закономірності у вірності — «вірний у малому і у великому буде вірний», а у 17-му тексті поєднуються два поняття з Лук.16:9-13 вірність у малому та володіння чимось великим значним настільки, як десяток міст. Припускається, що така велика винагорода була поставлена Христом не просто так. Подібно до скарбу чи до коштовної перлини нагорода пана символізує спасіння та Царство Небесне [‎2; ‎4; ‎5].

Особливо це ясно стає якщо розглянути паралельну притчу про таланти, яка записана у Матвія у 25 розділі. Там пан також каже «ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе», однак, відмінністю є те, що він додає «увійди до радощів пана свого!».

Сьогодні практично не має сумнівів, що цей заклик звучить від Господа до тих, хто був вірним Йому та хто може увійти у Його Царства. Міни в такому випадку, як і таланти, виступають в ролі довірених людям ресурсів якими вони мають вірно розпоряджатися, щоб набути з їх допомогою інші, якими певною мірою можуть бути й люди. Про це прямо говорить 9 текст Євангелія від Луки 16 розділу.

По суті, як видно з попереднього підрозділу, найвища цінність у проповіді Христа виражена у словах записаних у Матвія 4:17 — Царство Небесне. Воно є центром Євангелії Христа та найбільшою нагородою у Його розумінні [‎12, c. 294-295]. Тому Ісус при кожній можливості закликає людей бути вірними та використовувати усе, що в них є для виконання Місії яку доручив Бог — здобуття людей для Царства. Безглуздість прив’язаності до земних скарбів Він виражав неодноразово (див. параграф «Ставлення Христа до багатства»). Всю суть же нерозумності тих, хто збирає багатства на землі, Христос показав у притчі записаній у 12 розділі Луки з 16 по 21 тексти.

• Висновки

• Отже, усі ресурси належать одному Богу.
• Ми маємо право розпоряджатися ними, проте не повинні забувати, що це все не наше.
• Наш прибуток напряму залежить від наших духовних відносин з Богом і від нашої вірності у поверненні десятин.
• Часто Бог навіть через малі прибутки випробує своїх дітей і вчить їх бути вдячними за все що вони мають.
• Бог терпляче виховує у своєму народі та Божих людях чесніть, вірність та жертовність в яких би скрутних обставинах вони не були.
• Побачивши Боже ставлення до ресурсів ми можемо погодитись, що наше земне розуміння у розпорядження майном дуже сильно відрізняється від Божого ідеального розпорядження, розподілення та використання ресурсів.
• Бог розповідає як саме буде краще розподілити майно при цьому поділившись з нужденним.
• У Божому розумінні всі ми є однією великою сім’єю, в якій ми повинні турбуватись один про одного.
• Якщо наш брат не зможе віддати нам боргу свого, то ми маємо забути про борг і простити йому.
• Ми побачили, що Христос ставився до багатства двозначно. З одного боку воно віддаляє від Христа у тому випадку, коли людина прагне жити для себе та у своє задоволення. З другого боку багаті люди з Христом можуть приносити багато користі для справи Божої, яка буде розповсюджуватись по всьому світу. З цього можна дійти висновку, що дуже важливо дивитися на мотиви людини, у якої є велика сума грошей.
• Апостоли після відродження у Христі мали чітке розуміння, що тут на землі ніщо не зрівняється з їхнім бажанням зустріти свого Спасителя на Небесах. Вони вчили цьому й всіх послідовників Христа, наголошуючи, що свою нагороду вони отримають не тут на землі, а під час Другого Приходу Христа. Також вони розповідали їм, що вони будуть гонимі, мучені та вбиті своїми ворогами, проте це найкраща участь для християнина, щоб постраждати за істину.
• Ісус уподібнює стосунки Господа з людиною до кредитних відносин, і має на увазі те, що якщо людина не виконує своїх «боргових зобов’язань» перед Богом, то вона не може розраховувати на повернення втраченого громадянства у Царстві Божому.
• Найвища цінність у проповіді Христа — Царство Небесне. Воно є центром Євангелії Христа та найбільшою винагородою у Його розумінні. Тому Ісус при кожній можливості закликає людей бути вірними та використовувати усе, що в них є для виконання Місії, яку доручив Бог — здобуття людей для Царства.

 

Джерела

1. Барклі Н. Грецько-Російський Словник Нового Завіту/Н. Барклі, В.Н. Кузнецова. — Москва: Російське Біблійне Товариство, 2002. — 240 с.
2. Біблійна енциклопедія Брокгауза/Ф.Рінекер, Г. Майер, А. Шик, У. Вендель. — Вупперталь: Російське біблійне товариство, 1999. — 1226 с.
3. Біблія або Книга Святого Письма Старого й Нового Заповіту/Переклад І.Огієнка — К. УБТ. 2010 — 1346 с.
4. Біблія Сучасний переклад з давньоєврейської та давньогрецької мов/Переклад Р.Турконяка — К . УБТ. 2020 — 1168 с.
5. Ісус Христос. Життя і вчення: Притчі Ісуса. — М.: Видавництво Стрітенського монастиря; Ексмо; Загальноцерковна аспірантура та докторантура, 2017. — 608с.
6. Йосип Флавій. Юдейські древності. Пер Г.Г. Генкель. СПб., 1900. В 2т. Т. 1. 717 ст Т. 2. 420 ст. Перевид.: з перед. І прикл. В. А. Федосика та Г.І. Довгяло. Мінськ, Білорусь. 1994. Т.1. 560 ст Т.2. 608 ст.
7. Клеон Л. Новый лингвистический и экзегетический ключ к греческому тексту Нового Завета/Л. Клеон, Л. Клеон. — Санкт-Петербург: Библия для всех, 2001. — 973 с.
8. Кузищин В. І. Історія Стародавнього Риму: Учеб. для вузів по спец. «Історія»/В.І. Кузищин, І.Л. Маяк, І.О. Гвоздєва. — Москва: Вища школа, 2000. — 383 с. — (4).
9. Набуття права власності на скарб: Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV. Перевірено 08.07.2019. Юридичний словник 2019. Ст. 343
10. Пуха І. Римське право: Базовий підручник/І. Пуха, П. Мірьяна. — Москва: Зерцало —М, 2003. — 411 с.
11. Т.6: Згага — Кварта/[уклад.: І.В. Шевченко та ін.; наук. ред.: О.О. Тараненко, С.Я. Єрмоленко]. — Київ: Укр. мов.-інформ. фонд, 2015. — 991с.
12. Уайт Е. Поради з управління ресурсами/Елен Уайт. — Заокський: Джерело життя, 1997. — 307 с.
13. Уайт Е. Свідоцтва для Церкви/Елен Уайт. — Заокський: Джерело життя, 1998. — 575 с.
14. Флавій Й. Юдейська війна/Йосип Флавій. — Москва: Мости культури/Гешарим, 2011. — 528 с.
15. Циркін Ю.Б. Міфи і легенди народів світу. Передня Азія/Юлій Беркович Циркін. — Москва: Мир книги, 2004. — 416 с.
16. Hanson K. C. Palestine in the Time of Jesus: Social Structures and Social Conflicts/K.C. Hanson, D.E. Oakman. — Minneapolis: Fortress Press, 1998. — 231 с.
17. Johannes L. Greek-English Lexicon Of The New Testament Based On Semantic Domains/L. Johannes, N. Eugene., 1988. — 1049 с.
18. Kittel G. Theological Dictionary Of The New Testament/G. Kittel, F. Gerhard. — Stutgart: William B. Eerdmans Publishing Company The Paternoster Press, 1985. — 1235 с.
19. Голубєв К.І. Про деякі аспекти формування ставлення до власності на матеріальні блага в християнському суспільстві [Електронний ресурс]/К.І. Голубєв//Економіка і Релігія. — 2013. — Режим доступу до ресурсу: https://cyberleninka.ru/article/n/o-nekotoryh-aspektah-formirovaniya-otnosheniya-k-sobstvennosti-na-materialnye-blaga-v-hristianskom-obschestve.
20. Муравйова Л. А. Економіка і фінанси античного світу [Електронний ресурс]/Людмила Олександрівна Муравйова//Учет.Аналіз.Аудіт. — 2016. — Режим доступу до ресурсу: http://www.fa.ru.
21. Самойлова М.В. Регулювання позикових відносин біблійними законами [Електронний ресурс]/М.В. Самойлова//Вісник Пермського університету. — 2012. — Режим доступу до ресурсу: http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:2vkFBj6Anw0J:www.jurvestnik.psu.ru/index.php/ru/vypusk1152012/18-2010-12-01-13-31-58/-1-15-2012/282-regulirovanie-zaemnyx-otnoshenij-biblejskimi-ustanovleniyami+&cd=1&hl=ru&ct=clnk&gl=ua.
22. Феллер М.В. Примирення Λόγος І ἀλήθεια у особистості Ісуса Христа [Електронний ресурс]/Максим Вікторович Феллер//Вісті Сарат. ун-ту. Нов. сер. Сер. Філософія. Психологія. Педагогіка. 2014. Т. 14, вип. 1. — 2014. — Режим доступу до ресурсу: https://www.sgu.ru/sites/default/files/journal/іzvestia/pdf/2014/07/30/1-2014_35.pdf.

 

⃰   ⃰   ⃰

Автор — Іван Кривошея, бакалаврант богослов’я

[1]             Клептоманія (грец. κλέπτο, латиніз. klepto — краду та грец. μανια, латиніз. mania — безумство, захопленість, пристрасть) — патологічне сильне бажання вкрасти що-небудь, що зазвичай не супроводжується потребою мати вкрадений предмет (предмети). У Міжнародній класифікації хвороб (10-й перегляд, МКХ-10) у розділі: розлади звичок і потягів клептоманія (патологічне злодійство) отримала код — F63.2.