У розмаїтій конфесійній палітрі протестантизму церква християн Адвентистів Сьомого Дня посідає одне з важливих місць. Вона має своє представництво у переважній більшості країн світу (206 країн) [5, с.156] та загалом у світі нараховує близько 19 млн членів [9, с.4]. Назва походить від двох важливих акцентів у вченні цієї деномінації: проголошенні вістки про скорий Другий Прихід Христа (лат. adventus – «прихід») та необхідності дотримання Десяти Божих заповідей для щастя та благополуччя людини, включаючи і четверту заповідь про святкування суботи (субота вважається сьомим днем тижня).
Адвентизм бере свій початок у Америці, в першій половині XIX століття. Його виникнення пов’язане з проповідницькою діяльністю Уїльяма Міллера (1782-1849), який, дослідивши біблійні пророцтва, дійшов до висновку про буквальне повернення Ісуса Христа на Землю у 1843 році. Кульмінацією міллеритського руху став 1844 рік, який виявився одночасно і роком найбільших сподівань, і, згодом (коли очікуваного Другого Приходу Христа не відбулося), роком «великого розчарування». Міллеризм втратив багатьох послідовників і розпався на декілька груп, які спробували осмислити гіркий досвід. Одна з цих груп, яка змогла адекватно пояснити «велике розчарування» в світлі біблійного вчення, стала ядром майбутньої церкви Адвентистів сьомого дня. Виникнення деномінації пов’язане з іменами Джошуа Хаймса, Джозефа Бейтса, Джона Лофборо, подружжя Джеймса та Еллен Уайт. Саме останні зробили найбільше для доктринального та організаційного впорядкування церкви. Вже у 1863 році був утворений керівний орган та прийнята назва «Адвентисти сьомого дня». Церква стала динамічно розвиватися, відзначившись рядом особливостей у поглядах та способі життя своїх вірян. Це були підтримання високих особистих моральних норм, виокремлення суботи як дня відпочинку, богослужіння та сімейного спілкування, увага до передових освітніх ініціатив, прийняття здорового способу життя.
Адвентизм з’являється в Європі уже наприкінці 1860 (стараннями Михайла Беліни Чеховського) – на початку 1870-х років (церквою направлений офіційний місіонер Джон Невінс Ендрюс) [1, с.126-128]. Згідно офіційної інформації, на теренах сучасної України «перша громада християн-адвентистів сьомого дня, як про це зазначають історик адвентизму в Росії В.В. Теппоне та адвентистський історик М.А. Жукалюк, була сформована з 19-ти членів 31 липня 1886 року за старим стилем у містечку Бердибулаті Таврійської губернії в Криму» [2, с.280]. Ця громада складалася в основному з німців-переселенців, оскільки в ті часи закони Російської імперії суворо забороняли підданим приймати неправославні сповідання. Але це не означало, що ранній адвентизм в Україні мав виключно іноземний характер. Серед дослідників Святого Письма, що практично самостійно прийшли до адвентистських ідей і лише потім ототожнили себе з конфесією, був Феофіл Бабієнко (1850-1943). «Феофіл Бабієнко був дияконом-псаломщиком у православній церкві с. Тараща під Києвом. Читаючи Біблію, Бабієнко помітив, як сильно розходиться з нею вчення офіційної церкви. …У 1877 році він організовує «Спілку братів, що досліджують Біблію». Спілка швидко розростається, з’являються філіали у інших містах та селах України» [4, с.138]. За свою діяльність Бабієнко був заарештований і відправлений на заслання у Ставрополь. Там, познайомившись з адвентистським проповідником Конрадом Лаубганом, він зрозумів, що його погляди абсолютно співпадають із адвентизмом. Взагалі практично всі перші проповідники адвентизму на українських землях були німцями за походженням. Серед найвідоміших імен можна назвати Людвіга Ріхарда Конраді, Герхарда Перка, Конрада Лаубгана, Якова Ресвіка, Генріха Лебсака. Першим адвентистським проповідником вітчизняного походження став Костянтин Шамков, рукопокладений у 1907 році. Незважаючи на перепони з боку влади та офіційної церкви, період до 1917 року став часом розвитку релігійної мережі та організаційної побудови церкви Адвентистів сьомого дня на території тодішньої Російської імперії. Сприятливим для місіонерської діяльності виявився царський указ про віротерпимість, виданий у Росії 17 квітня 1905 року. В результаті, згідно з офіційною статистикою, «до кінця 1913 року Російський уніон об’єднував 6 569 членів АСД у 113 громадах» [8, с.56]. На жаль, в ході дослідження не виявилось можливим знайти статистику саме по Україні, але навіть наведена цифра дає уявлення про масштаби діяльності церкви і темпи її росту.
Перша Світова війна і Жовтнева Революція 1917 року стали величезним потрясінням для всього населення Російської імперії, в тому числі і для адвентистської церкви. Але, незважаючи на це, її служіння суспільству продовжилось. Протестантські спільноти колишньої Російської імперії, а тепер РРФСР покладали великі сподівання на те, що в цій державі вже не буде переслідувань за віру. Ці сподівання з’явились завдяки постанові Раднаркому від 23 січня 1918 року «Про відділення церкви від держави і школи від церкви». Декрет став перш за все зброєю більшовиків проти тієї церкви, що служила опорою царського ладу, і тому протестанти ще приблизно 10 років могли провадити свою діяльність безборонно. Хоча курс на утвердження атеїзму як офіційної ідеології вже був узятий. У 1928-1929 роках комуністична влада почала вживати рішучих заходів для викорінення будь-якої віри. «Постанова ВЦИК РРФСР «Про релігійні об’єднання» (1929 р.) різко обмежила діяльність церкви. У подальші роки церковну організацію було практично ліквідовано, багатьох священнослужителів і членів церкви репресовано» [5, с.158].
Саме до періоду жорстоких репресій 1930-х років відносяться перші згадки про адвентизм на Сумщині. У книзі-меморіалі про репресованих адвентистів «Душі під жертовником» цілий розділ присвячений Якову Омеляновичу Деревінському, уродженцю м. Обухова Київської області. На початку 1927 року він розпочав своє служіння у місті Конотопі, охопивши своєю діяльністю також і населені пункти поблизу: Кролевець, Глухів, Грузьке, Підлинне. За відносно короткий час, поки ще влада не поставила тотальних обмежень, він зміг організувати в Конотопі невелику громаду у 30-40 членів [6, с.183-184]. Втім, на початку 30-х років Яків Омелянович вимушений був переїхати у місто Ніжин Чернігівської області, а відомості про долю доволі численної Конотопської громади губляться.
«Лише після закінчення Великої Вітчизняної війни робляться спроби відтворення церковної організації, зруйнованої в 30-40-і роки. У 1946 році поновила свою діяльність Всесоюзна Рада Церкви АСД, очолювана Г.Григор’євим. Проте, незважаючи на «потепління» в державно-церковних відносинах, про скликання чергового з’їзду і вибори керівників церкви не могло бути і мови. Держава суворо контролювала ситуацію на місцях, придушуючи будь-яку ініціативу, що вела до зростання церкви» [5, с.158]. Друга хвиля репресій проти віруючих починається у 1960-х роках. Органи держбезпеки не тільки офіційно ведуть наступ на права церков, але і таємно засилають у громади своїх співробітників для штучного влаштування розколів. Про цей нелегкий для адвентистської церкви час детально йдеться у книзі О. Парасея і М. Жукалюка «Бедная, бросаемая бурею», випущеній до 110-річного ювілею церкви АСД в Україні.
Втім, репресії певною мірою сприяли розповсюдженню адвентистської вістки. З цього часу ми знаходимо нові згадки про присутність адвентистів на Сумщині. М. Жукалюк, описуючи історію адвентизму на Західній Україні в книзі «Крізь бурі, шторми, лихоліття», згадує про свою співпрацівницю Лілію Поліщук, з якою вони займались підпільним випуском релігійної літератури. Вони були разом заарештовані і вислані з рідних місць. «В серпні 1974 року Л. Поліщук етапом запровадили на будівництво залізничної магістралі неподалік м. Суми» [3, с.374]. Можливо, саме Лілію Поліщук можна назвати першою адвентисткою в Сумах.
Матеріалом для подальшого тексту статті стали не стільки опубліковані джерела, скільки особисті спогади тих, хто займався організаціною та координаційною діяльністю з розвитку мережі адвентистських громад у Сумах та Сумській області. Василь Йосипович Таранюк, служитель церкви, нині покійний, згадував, як у 1978 році у Київ з м. Суми приїхала похилого віку сестра Дурманенко М.І. та попросила керівництво церкви офіційно направити на її батьківщину адвентистського служителя. Сім’ї Таранюка В.Й. та Слюсаренка Б.В. стали звершувати служіння на цій території. Таранюк особисто знав Лілію Поліщук, причому, відповідно до його свідчення, вона відбувала покарання на примусових роботах на підприємстві «Хімпром». Цей служитель доволі чітко дав картину адвентистської присутності в Сумах та області станом на 1978 рік: м. Суми – 1 людина, м. Охтирка – 2 людини, с. Мала Ворожба Лебединського р-ну – 1 людина, с. Бишкінь Лебединського р-ну – 2 людини, м. Конотоп – 3 сім’ї, м. Кролевець – 2 людини, м. Ромни – 1 людина і сім’я Слюсаренка Б.В., м. Шостка – 2 людини. Переважно всі, про кого йде мова – особи жіночої статі середнього або похилого віку. «До мого приїзду члени церкви обслуговувались випадковими приїздами служителів із Харкова, Полтави та Києва, – свідчив В.Таранюк. – Переді мною стояло завдання об’єднати розсіяних членів церкви у одну офіційну громаду, а потім розширити місію на ще не освоєних територіях». Уже у 1980 році відбулося перше таємне хрещення, вночі, коли до церкви АСД приєдналося 6 чоловік. В результаті його зусиль 7 лютого 1981 року була зареєстрована «група церкви АСД у м. Суми» за адресою вул. Водна, 51 (р-н Хіммістечка). Члени церкви м. Ромни не були включені у цю реєстрацію, оскільки там планувалося зареєструвати окрему групу. В цей час у Конотопі силами членів церкви було організовано підпільний випуск релігійної літератури. Після першого ж розповсюдження друкованих матеріалів органи держбезпеки виявили джерело їх виникнення, і в результаті дві сім’ї переїхало в Білорусь, а троє братів отримали строк ув’язнення у виправній колонії Гамаліївка поблизу м. Шостка.
Хочеться нагадати, що це був важкий час, коли влада чинила віруючим всілякі перепони у правових діях, а адвентизм в Україні страждав від наслідків розколу, спричиненого ще 20 років назад. Організаційні процеси відбувалися в Києві, коли діалог з владою допомагали налагоджувати представники Генеральної Конференції (керівний орган всесвітньої церкви АСД). Офіційні джерела засвідчують факт, що адвентисти Сумщини виявили свою активність у цих процесах: «Так, одна громада і декілька невеликих груп Сумської області, а також громада м. Ніжина і розрізнені групи віруючих Чернігівської області приєдналися до Київського об’єднання» [2, с.324].
Інші публікації
Епоха «перебудови», що почалася з 1985 року, дозволила адвентистській церкві вийти з підпілля. В.Таранюк з хвилюванням згадував, що у Сумах в річницю 1000-ліття хрещення Русі, у 1988 році, було звершене урочисте хрещення на річці Псел, в центрі міста. Були запрошені з Києва хор і колектив бандуристів, проповідував тодішній керівник Київського (перейменованого на Центральне) об’єднання В.В. Пролінський. Направлений у Суми у тому-таки 1988 році новий служитель Д.І. Богатирчук прийняв громаду у 35 чоловік. 22 серпня 1988 року «група» була перереєстрована як «громада християн АСД», а також було зареєстровано молитовний будинок за адресою вул. Молодіжна, 7 (р-н Хіммістечка).
«З 1991 року, унаслідок здобуття Україною державної незалежності, політико-правових і духовних змін у її житті, церква АСД починає відігравати значну роль у суспільному житті країни. …Демократичні перетворення дозволили церкві вийти на якісно новий рівень служіння» [5, с.159]. Це був час, коли відкрилися широкі можливості для євангельської діяльності. У Сумах проводилися масштабні програми духовного спрямування за участі зарубіжних місіонерів. Після кампанії Бенджаміна Стайлза (США) у серпні 1993 року утворилася друга адвентистська громада (для довідки: згідно з практикою церкви АСД, в одному населеному пункті можуть існувати декілька громад, що утворюються або в різні часові проміжки, або з метою територіальної зручності). Через декілька років, взимку 1996 року, в результаті програми Вільфреда Краузе (Німеччина) до церкви приєдналося 180 чоловік. Восени 2002 року під час програми Фелікса Лое (Німеччина) хрестилось 86 чоловік. Духовний голод, що панував за часів комуністичного режиму, тепер змушував людей замислитись над фундаментальними питаннями свого життя, зробити крок в сторону віри в Бога. Натхненні успіхами зарубіжних проповідників, місцеві служителі стали проводити подібні заходи. Так, у 1994 році в Курському мікрорайоні міста була організована третя громада зусиллями згадуваного раніше Слюсаренка Б.В. (до речі, його діяльність детально висвітлюється у книзі тодішнього старшого уповноваженого у справах релігій Б. Анцкого «Протестантизм на Сумщині»). Церква зростала завдяки програмам пасторів Зубкова Д.В., Самойленка В.В., Діхтяренка А.П., Педченка В.В, що проводились у різні роки в різних районах міста. Їх діяльністю були охоплені також Краснопілля, Білопілля, Глухів. Справжньою подією для Сум став приїзд євангелиста Антонюка А.І. у 2002 році, в результаті програми якого прийняли хрещення 204 чоловіка і утворилась четверта громада. Щорічне проведення євангельських програм стало своєрідною «традицією» кожної з громад АСД. Зарубіжних євангелистів стали запрошувати рідше (останній приїзд – команда з Австралії, євангелисти Мірко Хроміш та Шейн Сміт, 2007 рік; враження від Сум спонукали одну з волонтерок, Елайн Харкер, написати книгу спогадів «Дети Божьи в Украине и России (глазами австралийцев)» [7]).
Коли церква в Сумах стала кількісно рости швидкими темпами, стали наочними і проблеми такого зросту. Молитовний будинок був тільки один, на Хіммістечку (вул. Молодіжна, 7), а інші громади довгий час збиралися в орендованих приміщеннях (будинок культури КРЗ, Дім профспілок, Будинок Юного Техніка, обласна філармонія, УТОГ, бібліотека на вул. Лесі Українки). Багато людей, що приєдналося до церкви в результаті євангельських програм, перестали її відвідувати через побутові незручності, перехід з одного орендованого приміщення в інше або внутрішні непорозуміння. Пізніше з’явилася можливість придбати приміщення під молитовний будинок на вул. 40 років Жовтня (колишній продуктовий магазин у Курському мр-ні). Хоча деякі громади продовжили збиратися в орендованих приміщеннях, ситуація з церковним членством стабілізувалася. Нині церквою АСД будується духовний центр по вул. Заливна.
Соціальне служіння церкви АСД, яке раніше розглядалось як допоміжне на євангельських програмах (лекції по сімейних стосунках та поради щодо здоров’я), зараз все більше виходить на перший план. При громадах організовуються кулінарні курси, пропагується здоровий спосіб життя, проводяться програми по схудненню, профілактиці шкідливих звичок, існують гуртки скандинавської ходи. Декілька разів у місті Суми проходила дитяча програма «Країна здоров’я», в якій принципи здорового способу життя представлено для дітей у популярно-розважальній формі. Особливу роль у проведенні подібних програм відіграє молодь. Ще на початку 2000-х років адвентистська молодь Сумщини включилася в соціальне служіння, підтримавши церковну програму ШТОРМ (рос. «шагай туда, откуда раздаётся молчание»). Це були табірні зібрання поблизу невеликих населених пунктів переважно в сільській місцевості, метою яких було залучення молодого покоління до соціальних акцій (прибирання навколишньої території, допомога нужденним, багатодітним сім’ям, людям похилого віку). На Сумщині такі табори проводились у 2004 р. у с. Сінне Краснопільського р-ну та у 2005 р. у с. Лушники Шосткинського р-ну. Гідним продовженням цієї ініціативи стала акція «Сильне покоління» у 2016 році, що проводилася в самому м. Суми. Також серед цікавих проектів у молодіжному служінні можна назвати проведення арт-кафе (неформальні зустрічі для молоді з гостиною та спілкуванням на актуальну тематику). Соціальні програми дозволяють адвентистській молоді реалізувати себе та зробити суспільство навколо себе трошечки кращим.
Станом на початок 2017 року у Сумах та Сумській області нараховується 799 адвентистів сьомого дня. «Нині Церква АСД в Україні – це значуща частина суспільства, котра не мислить себе у відриві від радостей і бід свого багатостраждального народу, з яким уже скільки років розділяє спільну долю. Здійснюючи євангелізаційно-просвітницьку, освітню та видавничу діяльність, активно беручи участь у соціальному служінні, християни-адвентисти з надією дивляться в майбутнє. Вони готові й надалі виконувати довірену їм Богом місію, роблячи свій посильний внесок у духовно-моральне і соціально-економічне відродження Вітчизни» [5, с.160].
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
- Григоренко А. Эсхатология, милленаризм, адвентизм. – СПб: Европейский дом, 2004. – 392 с.
- Докаш В. Адвентисти сьомого дня // Історія релігії в Україні. У 10 тт. – Т.6. Пізній протестантизм в Україні: п’ятдесятники, адвентисти, свідки Єгови. – Київ-Дрогобич: Коло, 2007. – 632 с.
- Жукалюк М. Крізь бурі, шторми, лихоліття. – Київ-Львів: Джерело життя, 2009. – 544 с.
- Зайцев Е. История церкви АСД в России. – Заокский: Источник жизни, 2008. – 544 с.
- Історія церкви християн Адвентистів сьомого дня в Україні. – К.: Джерело життя, 2004. – 160 с.
- Хайнц Д., Опарин А., Юнак Д., Пешелис А. Души под жертвенником. Книга памяти церкви Адвентистов седьмого дня, посвящённая жертвам религиозных репрессий во времена царской России и Советского Союза. 1886-1986 годы. – Х.: Факт, 2010. – 376 с.
- Харкер Э. Дети Божьи в Украине и в России (глазами австралийцев). – б/м, б/д публикации. – 224 с.
- Юнак Д. История церкви христиан Адвентистов седьмого дня в России. В 2 тт. – Том 1. 1886-1981 гг. – М., 2001. – 752 с.
- 152nd Report of the General Conference of Seventh-day Adventists // Взято з: http://documents.adventistarchives.org/Statistics/ASR/ASR2016.pdf від 09.04.2017.
***
Богдан Коваль, релігієзнавець,
викладач Українського адвентистського центру вищої освіти
