Біблія є одною з найпопулярніших книг у світі, про яку знає переважна більшість людей на землі. Вона є популярною вже не одне століття, і цікавість людей до неї не згасає. На протязі багатьох століть ніхто не піддавав сумніву достовірність Біблії. Чому ця книга така популярна? Звичайно, цьому сприяє християнство, так як християнська релігія існує ще з I століття нашої ери, а християнське вчення основане переважно на Біблії. Тому-то Біблія не втрачає своєї важливості.
Існує багато історій про цю книгу, адже вона зазнала немало випробувань за всі часи свого існування. Не один раз її намагалися знищити цілком, немало людей оберігали її від знищення, багатьом довелося навіть постраждати за неї. Для багатьох Біблія була розрадою в тяжкі часи, письменники знаходили в ній натхнення для написання нових творів, грішників вона приводила до покаяння, багато людей завдяки їй змінили своє життя на краще.
І що ж в цій книзі такого незвичайного, особливого? Чим є Біблія? Біблія це – Слово Самого Бога – ось що робить її справді особливою книгою, ось чому вона існує вже так багато років і не втрачає авторитету, ось що насправді робить її Книгою книг.
Сьогодні варто замислитись над тим, як довго ще Біблія не втрачатиме свій вплив, і чому вона може втратити свій авторитет? Звичайно, для людини віруючої Біблія завжди буде мати авторитет, але є багато людей, які сумніваються в тому, що Біблія є правдивою. Особливо це пов’язано з науковим прогресом, який значною мірою зростав в останні декілька століть і продовжує зростати (варто зазначити, що науковий прогрес зростає експонентно, а не лінійно). Значною мірою наука впливає на життя людей, на теперішній час більшість населення землі користуються продуктами наукового прогресу, можна сказати, що людство сьогодні залежить від науки. Немає мабуть в життєдіяльності людини такої сфери, яку б наука не вивчала. Не обійшла вона стороною і Біблію з її вченням.
Існує багато напрямків вивчення Біблії, і одним них є археологія («Археологія» складається з двох грецьких слів: архео – старовинний, та логос – слово, знання). В цілому археологія є однією з самих молодих гуманітарних наук та насправді згадки про неї існують ще з давніх часів. Є письмові згадки, які свідчать про те, що ще в VI ст. до н. е. вавилонський цар Набонід (555–538 рр. до н. е.) здійснював розкопки основ храмів та палаців. Та все ж, як наука вона сформувалась не так давно, приблизно 150 років тому. [1]
Яким чином археологія вплинула на дослідження Біблії? Варто зазначити, що археологія зробила значний внесок в дослідження історії. Хоч основною метою Біблії є відкриття людині Бога Всевишнього, а не лише тільки показати історію, та все ж вона також відкриває минуле людства. Так як археологія є наукою, яка допомагає дізнатись про певні історичні моменти, то саме тому ця наука і має відношення до Біблії. А чому б і ні? Можливо археологія допоможе зрозуміти деякі речі, які в Біблії не зрозумілі? Багатьом цікаво дізнатися яким було життя в минулому, що помінялося в наші дні? Багатьох людей цікавлять подібні питання. Часто знання минулого відіграє важливу роль. Це дає можливість побачити позитивні та негативні сторони життя в минулому, переглянути теперішнє, виправити виявлені помилки, і таким чином здобувається досвід для того, щоб покращити майбутнє людства.
Яким чином археологія сприяє дослідженню та допомагає зрозуміти Біблію та чи допомагає взагалі? Безпосередньо вона повинна допомагати. Мабуть, повинно бути так: науковець-археолог розкопує стародавнє місто, про яке записано в Біблії, знаходить певні артефакти, які в неї описані, і це дослідження надає ваги словам, записаним в Священному Писанні. Таким чином можна мати запевнення в достовірності Біблії. Та чи справді все так просто? З якими проблемами стикається науковець, що працює у сфері археології, а саме у цьому напрямку?
Біблія повідомляє про зародження та утворення ізраїльської об’єднаної монархії, де визначними особами були царі Давид та його наступник Соломон. За час правління цих царів, згідно біблійної оповіді, Ізраїльське царство здобуло найбільшого апогею та піднесення, на рівні державному, громадянському та міжнародному. Чи є якісь докази з боку археології, які би підтверджували Слова Біблії?
АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ. ВІЙСЬКОВІ ЕКСПАНСІЇ ДАВИДА
Дім Давида
На протязі багатьох віків читачі Біблії вважали епоху правління Давида та Соломона найяскравішою в історії ізраїльського народу. Як розповідають перша та друга книги Самуїла і книги Царів, помазання Давида на царство над всіма колінами Ізраїля підтвердило обіцянку Бога Аврааму багато століть назад. Царювання Давида ознаменувалося найбільшим піднесенням Ізраїля, що залишило великий слід в історії. Це надало ваги Священним Писанням, які розповідають про зародження Ізраїльського царства, розповіді про патріархів Авраама, Исаака, Якова та його дванадцять синів, від яких виникли дванадцять колін Ізраїля. Їхнє перебування у єгипетському рабстві, історія Мойсея та чудове визволення силою Божою, з усіма проявами Його сили, завоювання Ханаану на чолі з відважним Ісусом Навином, часи суддів Ізраїлевих – всі ці оповіді ніколи не піддавалися сумніву.
Деякий час вчені вважали, що розповіді про Давида та його славні походи на міста філістимлян дійсно були правдивими, це доречно співвідноситься з археологічною дійсністю. Археологи насправді чітко визначили рівні зруйнування колишніх філістимських та ханаанських міст, що на їхню думку відзначають шляхи завоювання Давида. На деяких важливих в Ізраїлі об`єктах були знайдені також палаци та міські ворота, що було розглянуто як будівнича діяльність Соломона.
Однак останнім часом багато об’єктів, які раніше розглядалися як діяльність Давида чи Соломона, були досліджені більш детально, і виявилось що багато пам’ятників, які приписувалися царям об’єднаної монархії, більш пов’язані з іншими царями. Засновуючись на цьому варто сказати, що повторний перегляд та дослідження свідчень має велике значення. Якщо ставиться під сумнів історичність цих царів, то як ставитись до попередньої історії? Якщо не було патріархів, єгипетського рабства та виходу з нього, то не могло бути завоювання Ханаану і, звісно ж, не могло бути і об’єднаної монархії та процвітання Ізраїльського царства. [7]
Таким чином повстає питання: чи існували такі царі, як Давид та Соломон? Постаті цих людей як в християнстві, так і в юдаїзмі, мають велике значення. Коли біблійні історики заявили, що постать царя Давида є не більш історичною фігурою, ніж король Артур, це викликало велике обурення та презирство в колах релігійних науковців, прихильників подібної точки зору вважали Біблійними мінімалістами.
Науковці Нільс Петер Лемч та Томас Томпсон з університету Копенгагену стверджують, що Давид, Соломон, єдина об’єднана монархія, і взагалі всі ці оповідання, які були створені в Єрусалимі, є продуктом ізраїльських жреців, які створювали ці оповіді в часи після полону, або навіть в елліністичні часи. Та якщо дивитися суто з літературної та археологічної точки зору, мінімалісти в чомусь праві. Уважне дослідження цієї біблійної оповіді показує ідеалізоване царство, коли, наприклад, говориться про те, що срібло було рівноцінне камінням (1 Царів 10:27), чи про великий гарем Соломона (1 Царів 11:3). На думку вчених такі факти є занадто перебільшеними, щоб бути правдою. Таке положення царства повинно мати вплив на інші держави, відповідно в цих державах повинно було б зазначатися про це положення. Та проте, ні Давид, ні Соломон не згадуються в жодному з відомих єгипетських, або месопотамських рукописах того часу. Не існує також ні одної з описаних в Біблії будівель, побудованих Соломоном в Єрусалимі.
В XIX та на початку XX століття було здійснено розкопки навколо Храмової гори в Єрусалимі. Метою розкопок було знайти свідчення про існування Храму, який був побудований Соломоном, і його палаци, однак у результаті цієї праці не вдалося ідентифікувати жоден артефакт, який свідчив би про їх існування.
Не давлячись на такі свідчення вчених-мінімалістів, з іншого боку були викладені сильні аргументи. Є науковці, які стверджують, що відсутність артефактів, які могли б свідчити на користь Біблії, спричинена діяльністю Ірода на Храмовій горі в період Римської імперії. Більш того, науковці, які на стороні Біблії (так звані «максималісти»), говорять про те, що в період правління Давида та Соломона (приблизно 1005–930 рр. до н. е.) імперії Єгипту та Месопотамії переживали стан занепаду, відповідно тому-то і не знаходиться ніяких зовнішніх свідчень що до Ізраїльського царства в ті часи.
Влітку 1993 року в Біблійному місті Тель-Дан, на півночі Ізраїля, було зроблено грандіозне відкриття, що свідчило на користь Біблійної оповіді. Було знайдено базальтовий уламок, який назавжди змінив характер суперечок. На уламку був надпис, в якому є згадка про «Дім Давида». Це була частина чорного базальтового кам’яного уламка, який був повторно використаний в більш пізньому прошарку як матеріал для будівництва. Надпис на уламку був зроблений арамейською мовою (на той час це сирійська мова). На ньому було написано про вторгнення сирійського царя, ім’я якого не згадується на фрагментах уламку, та навряд чи в когось виникають сумніви, що цей уламок розповідає про вторгнення царя з Дамаску, Азаїла у Північне царство Ізраїля приблизно у 835 році до н.е. Ця війна відбувалася в часи, коли Ізраїль був поділений на Північне царство та Юдею, і результатом цього розділення було почергове падіння обох царств. Найбільш важливою частиною надпису є хвалькуватий опис Азаїлом своїх ворогів, де він говорить: [я вбив Єгорама сина Ахава, царя Ізраїля, і [я] вбив Ахазіяху сина Йорамового царя з дому Давидового. І залишив [їхні міста в руїнах] та перетворив їхні землі в запустіння]. [2]
Ця знахідка являє собою беззаперечні докази того, що династія царя Давида насправді існувала, так як і розповідає про це Біблія. Ці факти свідчать про те, що слава Давида не була літературним винаходом більш пізнього періоду.
В додаток до цього французький вчений Андре Лемер нещодавно запропонував, що подібне посилання на «Дім Давида» є на знаменитому написі Меші, царя Моава, ІХ століття до н.е. Цей напис був знайдений у ХХ столітті н.е. територіально на сході від Мертвого моря. Таким чином виявляється, що постать царя Давида як засновника царської династії в Юдеї та Єрусалимі, випливає з поза Біблійних джерел. Згідно даних фактів немає сенсу більше ставити під сумнів існування таких царів, як Давид та Соломон. Проте, варто розглянути, чи справді славні перемоги Давида та величні споруди Соломона, що описані в Біблії, можна вважати історично реальними?
Заселення Ханаану
Згідно біблійної оповіді Ханаан був заселений євреями у наслідок завоювань ханаанських міст, таких як Єрихон, Ай та інші, Ісусом Навином. Священні Писання розповідають про те, що євреї були вихідцями з єгипетського рабства. Сорок років вони мандрували по пустелі, після чого прийшли в Ханаан для того, щоб заволодіти його землями, так як ці землі були обітованим краєм, про якій обіцяв їм, і куди привів їх Бог Яхве (І.Нав.1:2). Та чи відповідає ця Біблійна оповідь історичній дійсності?
За дослідженнями археологів, які вивчали про те, яким чином був заселений Ханаан, виявилось, що заселення Ханаанського узгір’я, за свідченнями знайдених там артефактів, відбувалося поступово. Поступово, зі зростом населення, на раніше незаселених територіях утворювались нові поселення, які просувалися від східних степових земель, поширюючись у напрямку західних скелястих пагорбів. Там вирощували оливки, виноград і фруктові сади. Жителі тієї місцевості виготовляли оливкову олію та вино, потім вони продавили свою продукцію для того, щоб купити зерно. Таким чином поширювалася торгівля. Всі ці умови сприяли тому, що почався зріст керуючих класів, професійних солдат і, відповідно, керівників, царів тощо. Подібні заселення гірських районів та поступового соціального розгалуження були виявлені археологами і в інших регіонах, наприклад на стародавніх землях Моава та Аммона. Подібний процес утворення соціальних громад у гірських районах простежується у всіх регіонах Близького Сходу, коли вони звільнилися від імперій Бронзової ери, які панували у низинах.
У часи, коли починається Залізна ера, світ немов би оживає і утворюються все нові і нові поселення, які відрізняються один від одного своєю національною культурою, звичаями та релігійними вподобаннями, божествами тощо. Через те, що вони були різними, не могла утворитись якась велика імперія. Для того, щоб Давид зміг здобути перемогу і об’єднати ці поселення в одну об’єднану монархію, йому потрібно було володіти великими ресурсами, армією, зброєю тощо. Згідно цього вчені зосередили увагу на пошуках доказів, які свідчили би про те, що Давид дійсно володів потужними ресурсами, за допомогою яких він міг здійснювати військові дії і мати успіх. Чи має біблійне свідоцтво про історичну достовірність з цього приводу?
Розглядаючи місцевість у високогірних районах Юдеї можна побачити, що місцевість практично недоступна – зі східного боку пустеля, з заходу – море, з півдня – Аравія та Єгипет. І тільки з півночі можна мати доступ до цих районів. Для сільського господарства в Юдеї ніколи не було сприятливих умов. Найбільше це зумовлено тим, що сама по собі місцевість є гірською та скелястою. В кінці Бронзової та на початку Залізної ери Юдея являла собою скелясті пагорби, щільно вкриті кущами та лісом, і лише в деяких частинах були невеличкі відкриті поля, придатні для сільськогосподарської діяльності. Юдейська місцевість здебільшого була придатна для розведення дрібної рогатої худоби, а, отже, місцеві жителі були переважно скотарями. На північ від Юдеї місцевість більш підходила для вирощування винограду, оливок та різноманітних фруктових садів, що сприяло більш швидкому зросту населення. Згідно археологічних досліджень виявляється, що Юдея у часи до та після царювання Давида та Соломона була мало заселеною, та здебільшого ізольованою. Там не виявлено значних споруд чи слідів великого поселення, що могло б свідчити про існування могутньої керуючої касти.
Пошуки Єрусалима
Єрусалим з його величним Храмом завжди був предметом захоплення на протязі багатьох віків як для юдеїв, християн, так і для багатьох, хто цікавився ним. У ХIХ столітті, як не дивно, археологів теж зацікавило це місто. Та насправді їм довелося не просто, вони зустрілися з проблемою тієї місцевості, де повинен був бути Храм.
Немало спроб було зроблено для того, щоб знайти якісь докази на користь Біблії. І тільки у 1970-х та 1980-х роках під керівництвом Ігаля Шіло з єврейського університету в Єрусалимі проводилися розкопки з метою дослідження Бронзової та Залізної ери. Як свідчив археолог Тель-Авівського університету Давид Усішкин, на території біблійного Єрусалиму не було знайдено жодного артефакту та жодних слідів окупації Х століття до н.е. Не дивлячись на те, що немає жодних монументальних споруд Х століття до н.е., знахідки глиняних виробів посуду цього ж століття, які на інших територіях Ханаану зустрічаються досить часто, на території Єрусалиму є рідкісним явищем. Деякі вчені пропонують версію, згідно якої масова активність будівництва у часи після вавилонського полону знищила всі ознаки колишнього міста. Проте, розкопки раніше та пізніше X століття були набагато більш плодотворними, ніж саме розкопки X століття. Цей факт приводить до висновку, що у часи царювання Давида Єрусалим був не більшим, ніж будь-яке гірське поселення селян у ті часи.
Як показали дослідження, Юдея Х століття до н.е. представляє собою невеличку територію, яка вміщала приблизно до двадцяти невеличких сіл та декілька тисяч жителів. Чи могло насправді невеличке село, яким був на той час Єрусалим, бути центром великої імперії, яка мала кордони від Червоного моря на півдні до Сирії на півночі? Як така незначна та мало забезпечена громада могла завоювати такі території? Навіть якщо припустити, що Давид був сильним харизматичним керівником, який міг влаштовувати несподівані атаки, що приносили йому успіх у завоюванні нових земель, то яким чином він міг утримувати завойованих підданих і контролювати їх без володіння великої армії? Володіння великими територіями та народами має на увазі вимагання податків, це в свою чергу, як правило, супроводжується достатком та розкішшю, і це не могло бути безслідним.
Якими насправді могли бути завоювання Давида
Розкопки, що велися за межами Юдеї, особливо в тих місцевостях, де були міста філістимляни, показали, що там проводилися загарбницькі війни. Вчені вважали, що це саме ті війни, що описані в Біблії, коли Давид проводив свої військові операції, що мали назву «війни Господні». Такі факти підтверджують існування об’єднаної монархії. Перемога Давида над Голіафом, захоплення філістимлянами Ковчега Завіту, поразка Саула та його синів та інші Біблійні події, записані в Першій книзі Самуїла, дають досить точний географічний опис. Як показують розкопки, насправді в цих місцевостях в Х столітті велися битви. Коли було виявлено докази знищення деяких міст (приблизно 1000 р. до н. е.), то здавалося, що саме це і є доказом масштабних завоювань Давида.
Наглядним прикладом послужило знайдене у 1948–1950 рр. місто на північній окраїні сучасного Тель-Авіва. Бенджамін Мацар знайшов місто філістимлян, де чітко було видно сліди вторгнення та його руйнування. В останньому прошарку було знайдено характерну філістимську кераміку та інші матеріали, які свідчили про культуру філістимлян. Це місто було знищено пожежею. І хоч в Біблії не згадується про військові походи Давида саме в цю місцевість, Мацар зробив висновок, що саме Давид зруйнував його. Подібні сліди руйнування міст Х століття до н. е. зустрічаються досить часто по всьому Ханаанському краю, і це наштовхує на думку, що це саме те, про що описує Біблія, – завойовницькі походи Давида.
Чи можливо, що Давид, будучи мешканцем невеличкої сільської громади, зміг здійснити такі досить не малі завойовницькі походи? Навіть якщо припустити що міг, то яким чином він міг об’єднати захоплені території в одну і підтримувати контроль над ними? [3]
ДІЯННЯ СОЛОМОНА
Ворота и конюшні Соломона
Соломон був наступником Давида і, відповідно, йому дісталося все, що зміг завоювати його батько. Наскільки могутнім було його царство? Хоча не було знайдено доказів існування єрусалимського Храму, побудованого Соломоном, проте, Біблія повідомляє про діяльність Соломона в містах Мегіддо, Хацор та Гезер (1 Царів 9:15). Експедиція з інституту по вивченню Близького Сходу Чикагського університету в 1920–1930 рр. проводила дослідження в Мегіддо. Рештки Залізної ери, які були знайдені на тій території, були ідентифіковані як сліди діяльності Соломона.
Мегіддо розташоване у досить вигідному місці, дорога з Єгипту до Месопотамії та Анатолії на півночі пролягала скрізь гори до Ізреєльської долини. Мегіддо було стратегічним містом та відігравало важливу роль для біблійного Ізраїля. Окрім 1 Царів 9:15 про Мегіддо також говориться і в 1 Царів 4:12, де це місто відноситься до списку районів Соломонової держави. Важливою знахідкою в Мегіддо були так звані «конюшні Соломона». Було виявлено прошарок, який був повністю відкритий майже по всій площині старовинного кургану. Там знаходилися дві будівлі, що мали в собі окремі кімнати, які були об’єднані одна з одною в ряд. Кожна кімната була розділена на три вузькі проходи, проходи розділяли невеличкі кам’яні перегородки з жолобами. П.Л.О.Гай зробив висновок, що це були конюшні Соломона. Він обґрунтовував це текстом з Біблії – 1 Царів 7:12, де йдеться про будування «внутрішнього двору Господнього Храму». На його думку, в побудуванні конюшень в Мегіддо Соломон використав подібну схему. [7]
У 1950-х роках Ігаль Ядін проводив розкопки в Хацорі. В результаті його праці було знайдено великі міські ворота, які були датовані Залізною ерою. Ця знахідка, на думку Ядіна, була доказом величності імперії Соломона. Форма цих воріт була незвичайною, вони складалися з двох веж і мали по три камери з обох сторін. Пізніше виник термін «шестикамерні ворота». Ядін був вражений знахідкою, але подібні ворота і по розміру, і по типу побудови були знайдені на 20 років раніше командою Східного інституту в Мегіддо. Після робіт в Хацорі, Ядін почав досліджувати доповіді археолога Р.А.С.Макалістера, який на початку століття розкопував Гезер. Макалістер знайшов у Гезері будівлю, яку визначив як «замок Маковеїв». Цей замок, на його думку, був побудований приблизно у ІІ столітті до н.е. Однак Ігаль Ядін, розглядаючи доповіді Макалістера, відразу впізнав контури такого ж самого типу воріт, які він знайшов у Хацорі. Таким чином виявилось, що існує три дуже схожих між собою побудови в різних містах – в Хацорі, Мегіддо та Гезері. Для Ядіна ці факти були доказом того, що архітектором цих побудов був Соломон. На його думку було накреслено план, схема цих будівель та розіслано у ці міста. Ядін стверджував, що ці знахідки краще ніж будь-що підтверджують істинність біблійного тексту.
Ядін продовжував працювати, роблячи нові відкриття. Так, на початку 1960-х років він з невеличкою групою студентів пішов у Мегіддо для того, щоб ідентифікувати знайдені там раніше «ворота Соломона» та порівняти їх з воротами, які були в Гезері та в Хацорі. На відміну від тих двох типів воріт, ворота в Мегіддо були зв’язані з монолітною стіною. Ядін вирішив розкопати ділянку на північ від воріт, щоби зрозуміти, що це була за стіна і чому раніше до нього її ніхто не дослідив? Знахідка вразила його та зробила революцію у всій біблійній археології того часу. Під конюшнями, які вважалися конюшнями Соломона, були знайдені останки прекрасного палацу, які були збудовані з великих тесаних блоків. Цей палац був побудований в той же час, що й ворота, і був об’єднаний з ними. Трохи пізніше було знайдено ще один подібного типу палац на південному боці пагорбу, де також розміщувалося місто конюшень. По своєму архітектурному стилю обидва палаци нагадували тип палаців, які були знайдені на півночі Сирії, де був розповсюджений стиль такого будування в Залізну еру. Невдовзі учень Ядіна, Давид Усішкін встановив зв’язок між цими будівлями та інтерпретував їх як палаци, збудовані Соломоном. На його думку, такий тип будівництва ідеально підходить під біблійний опис палаців Соломона в Єрусалимі. [7]
Неминуче вчені прийшли до такого висновку, що обидва палаци представляли місто Мегіддо у часи Соломона, а що стосовно конюшень, то вони належали більш пізньому періоду. Вони були збудовані вже після Соломона. Їх побудував ізраїльський цар Ахав на початку ІХ століття до н.е. Про це свідчить ассирійський напис того ж століття, де описується велике військо Ахава, яке складалося з кінної піхоти та колісниць.
Для багатьох вчених Біблія та археологія, здавалося, були тісно пов’язані більше, ніж будь-коли. Вся діяльність царя Давида та його наступника Соломона, що описана в Біблії, відповідала археологічній дійсності. Завоювання Давида та будівництва Соломона співпадають як і в територіальних, так і в часових межах. Ворота Соломона давали найбільш вражаючу археологічну підтримку на користь Біблії протягом декількох десятиліть. Але проблема полягає в тому, що більш ніде на території об’єднаної монархії не зустрічаються сліди, які свідчили б про могутність та розкіш Соломонового царювання. Зокрема, варто відмітити місто Єрусалим. Як розуміти те, що в провінції цар будує величні споруди, в той час коли його місто, столиця імперії, залишається незначним, віддаленим та слаборозвинутим? Аналізуючи все, що сказано вище, видно що царство об’єднаної Ізраїльської монархії насправді має місце в історії і не є вигадкою. В результаті великих демографічних змін утворилося царство Ізраїля та Юдеї, та все ж у дійсності ця держава різко відрізняється від тієї, що представляє Біблія, хоча є багато спільного. [3]
Єрусалимський храм
Величний храм, збудований Соломоном, красувався на вершині гори Моріа. Широкі можливості відкривалися перед народом ізраїльським, перспектива економічного, культурного та релігійного зростання. Все це було проявом Божественних щедрот по відношенню до свого народу, а точніше, до всіх тих, хто вірний Йому та підкоряється Його волі.
У той час, коли Ізраїль досягає такого великого підйому, навколишні держави Близького Сходу та Єгипет переживають занепад. Нове царство з центром в Єрусалимі розвивається успішно і не має зовнішнього політичного тиску. Саме такі умови дають можливість зростати та розвиватись. Сонце земного благополуччя зійшло над благословенною країною. Ось таким Біблія представляє Ізраїль у часи об’єднаної монархії. [4]
Інші публікації
Якою ж є археологічна дійсність що до Соломонового храму? Довгий час навколо цього храму в археології та в біблійній науці відбувалися суперечки. Біблійні критики стверджували, що храму або не було зовсім, або, якщо він був, то його будував не Соломон, і він був схожим на типові язичницькі храми, які будувалися в ті часи. Відповідно, згідно такого твердження, не може бути і мови про якусь неповторність чи теологічну відмінність від язичницьких капищ. На відміну від інших знахідок часів Соломона, храм представляє собою ряд археологічних складнощів. Справа в тому, що сам храм не розкопаний і, більш того, для розкопок при сучасних умовах є недоступним. Це пов’язано з специфічними труднощами археологічних досліджень у старовинних містах, які існували багато тисячоліть та існують до нині, де найважливіші пам’ятники перекриті не менш важливими, які належать наступним періодам. Місце Соломонового храму розташоване під мусульманською святинею – храмом ес-Шериф, центром якого є перекриття великим куполом, священна шпала. [5]
Не дивлячись на те, що розкопки Соломонового храму неможливі, тим не менш є зовнішні свідчення на користь того, що будівництво храму дійсно мало місце в історії. За допомогою цих свідчень є можливість заперечити біблійним критикам, які не підтримують біблійну дійсність що до Соломонового храму. Римський історик Йосип Флавій залишив цінну інформацію. Ним були представлені аргументи відносно даного питання. Відомо, що для написання своїх праць він користувався найдавнішими рукописами. У деяких з цих рукописів зберіглася переписка між Соломоном та фінікійським царем Тиру Хірамом. Йосип Флавій у своїх працях використав рукопис, в якому була ця переписка. «Между тем царь тирский Хирам, узнав, что отцовский престол перешел к Соломону, очень обрадовался (потому что Хирам был дружен с Давидом) и отправил к нему посольство с поздравлением и с пожеланием ему всякого благополучия. По этому поводу Соломон послал Хираму ответное письмо следующего содержания: «Царь Соломон – царю Хираму. Тебе известно, что отец мой имел намерение воздвигнуть Господу Богу Храм, но ему воспрепятствовали привести это намерение в исполнение ведение войн и постоянные походы. Между тем он успокоился не раньше, чем победил всех врагов и сделал всех их данниками своими. Что же касается меня, то я возношу благодарность Предвечному за ныне наступивший у меня мир, благодаря наличности которого мне предоставляется возможность исполнить свою мечту и воздвигнуть храм Господу Богу, сообразно с тем, как это было относительно меня предсказано уже раньше Предвечным отцу моему. Ввиду всего этого прошу тебя послать несколько твоих мастеров на подмогу моим мастерам на гору Ливан, чтобы там совместно с ними валить деревья, потому что к рубке деревьев сидонийцы оказываются гораздо способнее наших людей. Что же касается вознаграждения этим дровосекам, то я им выдам такое, какое тебе благоугодно будет назначить». [6]
Така переписка була між царями Соломоном і Хірамом. Йосип Флавій стверджує, що копії цих листів переписки зберігаються в літописах жителів Тиру та в Юдейських священних книгах: «если кто-нибудь захочет убедиться в этом воочию, то ему стоит лишь вступить по этому поводу в соглашение с казенными хранителями архивов в Тире, и он найдет, что их данные вполне соответствует нашим». [6] Флавій описує про те, що цар Хірам відповів Соломону і задовільнив його прохання. Побудова храму була здійснена згідно того плану, який передбачив Соломон.
Деякі вчені стверджують, що Соломоновий храм був схожим на язичницькі храми тих часів. Однак, досліджуючи даний об’єкт, вченими було встановлено деякі принципові відмінності між єрусалимським храмом та сучасними йому язичницькими храмами. По-перше, в єрусалимському Храмі були відсутні будь-які скульптури чи образи тих чи інших богів, іншими словами, в Храмі не було вироблено ніяких об’єктів поклоніння, так як для євреїв об’єктом поклоніння був єдиний живий Бог Яхве. Що стосовно Ковчега завіту, де зберігалися Десять Заповідей, то вони знаходилися в Святому Святих, їх міг побачити тільки первосвященик один раз на рік. Інші предмети, які були в святому відділенні храму – лампадки з сімома свічками, стіл з хлібами та жертовник кадіння, то ці предмети були тільки символами, мали своє певне призначення в здійсненні служіння і були засобами для здійснення служіння. По-друге, в стародавній політеїстичній культурі царська влада і храмовий культ, були двома інститутами, які пов’язували світ богів та людей в одне ціле. Тому в язичницькій традиції цар відігравав одну з першочергових ролей, він був найголовнішим жрецем і брав участь та керував головним чином в усіх службах. В юдейській традиції служіння були прерогативою священників. Цар не мав права звершувати будь-які обряди чи проводити служіння, і коли одного разу це трапилося, він [Узійя] був покараний Богом (2 Хронік 26:16–21). Третьою відмінністю є те, що в язичницькому обряді жертвоприношень головною метою було умилостивити богів, в той час як в юдейській системі жертвоприношень головною метою було розкаяння грішника. Також жертва мала месіанський характер, тобто вказувала на прийдешнього Месію. Четверте, приношення в жертву людей, та храмова проституція, які були частиною язичницьких богослужінь, в єрусалимському храмі були відсутні, і взагалі подібні речі в понятті юдейської релігії розглядалися як огидні речі перед Богом Яхве. П’яте, в язичницьких храмах під час служби люди знаходилися в середині храму, в єрусалимському ж храмі люди під час служби знаходилися на подвір’ї перед храмом. Шосте, майже всі язичницькі храми побудовані орієнтовно на схід Сонця – головного божества язичників, в Єрусалимі ж храм лицьовою стороною орієнтований на захід. Що стосовно стилю будування, то за побудовою та стилем кладки блоків єрусалимський храм дійсно схожий на язичницькі храми тих часів, і це пояснюється тим, що для здійснення будівництва Соломон найняв фінікійських будівників.
БІБЛІЯ І АРХЕОЛОГІЯ
Процвітання Ізраїля, що представлене в Біблії
Єдина єврейська держава виникла на території Палестини у XI столітті до н.е. і проіснувала 120 років. Протягом цього часу в Ізраїлі правили три царі – Саул, Давид та Соломон, кожен з них царював приблизно сорок років. І хоч інститут царського правління в Ізраїлі був затверджений не Богом, а з ініціативи народу, тим не менш Господь благословляв єврейську націю. Проте, царям не дозволялося намножувати надзвичайно своє багатство, жінок та коней (П.Зак. 17:16). Бог бажав добра для Свого народу, і якщо б ізраїльтяни були вірні Богу, то втілили б в життя все те, що Господь заповів їм. Вони могли б стати благословенням для багатьох народів. Пізнання Бога поширювалося б в усьому світі, і це спричинило б процвітання інших народів: «Бо хто інший такий великий народ, що мав би богів, таких йому близьких, як Господь, Бог наш, кожного разу, як ми кличемо до Нього? І хто інший такий великий народ, що має постанови й закони такі справедливі, як увесь той Закон, що я даю перед вами сьогодні?» (П.Зак.4:7, 8). Біблія представляє Ізраїльське царство у часи своєї Золотої доби, на перший погляд, успішним: багато золота й срібла, будуються величезні споруди, процвітає торгівля, угоди та співпраця з іншими державами (1 Цар.9:10–28; 10). Однак, з іншого боку, простежується нота негативу – багато праці, великі податки, народ, і навіть сам цар, починають служити іншим богам, в народі існує незадоволення (1 Цар.11).
Мегіддо
«А оце наказ тих поборів, які брав цар Соломон на збудування храму Господнього та дому свого, і Мілло, і муру єрусалимського, і Хацору, і Меґіддо, і Ґезеру. Фараон, єгипетський цар, прийшов і здобув Ґезер, та й спалив його огнем, а ханаанеянина, що сидів у місті, убив, і віддав його як віно для своєї дочки, Соломонової жінки. І вибудував Соломон Ґезера, і Бет-Горона Долішнього, і Баалата, і Тамара в пустині того краю, і всі міста на запаси, що були Соломонові, і міста на колесниці, і міста на верхівців, і інші бажання Соломонові, що бажав збудувати в Єрусалимі та на Ливані, та в усьому Краї панування його» (1 Цар.9:15–19). Біблія вказує на те, що міста Гезер, Хацор та Мегіддо були збудовані Соломоном, і по-особливому виділяє ці три міста. Про ці міста говориться, що вони служили для зберігання царського майна й особливо наголошується про те, що в цих містах були конюшні, де утримувалися царські коні та колісниці.
Місто Мегіддо (Мегіддо – «місто щастя») має досить цікаву історію. Саме з цим містом пов’язана епохальна армагеддонська битва в історії нашої планети (Об.16:16), Армагеддон (від євр. «Хар Мегіддо»). Саме по собі місто, розташоване на живописній, зелено цвітучій долині Ізреельській (І. Нав. 16:17), не відповідає такому статусу. Однак місто було розташоване на перетині торгівельних шляхів, і саме ці обставини були запорукою його процвітання. Не одноразово на протязі багатьох століть перед стінами Мегіддо розгорталися надзвичайні битви, в результаті яких не одноразово було зруйноване і саме місто. Немало було бажаючих заволодіти ним. Багато з цих битв відігравали важливу роль і у священному Писанні. На рівнинах Ізреельської долини приблизно в середині XIIІ століття до н.е. ізраїльтяни на чолі з пророчицею Деворою перемогли могутнє ханаанське військо, а трохи пізніше інший суддя Ізраїля, Гедеон, отримав там же, перемогу над мідіянітянами. Ще через декілька десятиліть, приблизно біля 1000-го року до н.е., отримав поразку в битві з філістимлянами перший ізраїльський цар, Саул. А через 400 років після цього, на Армагеддонських рівнинах, потерпів поразку в бою з єгиптянами та загинув юдейський цар Йосія. В середні віки на цих місцях також відбувалося немало битв, які точилися між військами хрестоносців і мусульман. У 1799 році тут відбулася страшна битва між військом Наполеона і турками. До часу написання книги Об’явлення на полях Армагеддону відбулося не менше 13 великих битв, багато з яких згадуються в Старому Заповіті. Не дивно, що Іван розглядав Мегіддо як місце великої битви у кінці часу. [9]
Вперше археологи – співробітники Германського Східного товариства на чолі з доктором інженером-топографом Г.Шумахером – почали розкопувати Мегіддо у 1903 році. Робота, яка тривала два роки, дала цікаві результати. Було встановлено, що це саме біблійний Мегіддо. Було видно, що місто має довгу історію, про це свідчать великі нашарування поселень та культурних відмінностей. Однак розкопки Шумахера припинилися у 1905 р., продовжилися вони навесні 1925 р. Цього разу розкопками займалися науковці з Інститута сходознавства Чиказького університета, під керівництвом Кларенса Фішера. Це були планомірні розкопки, які є прикладом для всіх науковців в області археології. Весь пагорб, де колись було місто Мегіддо, буквально був поділений на тоненькі прошарки, ніби торт, але по горизонталі. Віки як малюнки у калейдоскопі замиготіли перед науковцями. Кожен знятий прошарок показував історію періоду з Х по IV століття до н.е. [10] Верхні нашарування зберігали сліди царювання персів, нижче знаходилися побудови асирійського періоду, а під ними – нашарування періоду Ізраїльського царства.
Пройшло приблизно 10 років, перш ніж науковці досягли прошарків часів правління Соломона. Самий нижчий прошарок явив Гордону Лауду та П.Л.О.Гі сенсаційні знахідки, які стосувалися царя Соломона. Величне місто Мегіддо, що знаходилося в північній частині Ізреельської долини, являє собою один з найкращих зразків з усіх розкопаних міст по якості будування. [11] Головними серед знайдених об’єктів були два палаци, ворота, комори і конюшні. У часи Соломона був освоєний новий метод будування жилих будівель, оборонних стін тощо. Також був новий метод обробки каміння, його на гладко відшліфовували і вкладали в кути будівель та в стіни. У самому нижньому прошарку четвертого пласта було знайдено руїни палацу, в яких виявилися ці характерні особливості. [12] Також в ході розкопок було знайдено конюшні Соломона. Досліджуючи те, з якою точністю все було побудовано, та яким розкішним воно повинно було бути, професор Уїльям Олбрайт писав, говорячи про часи Соломона: «В ті дні про коней піклувалися краще, ніж про людей». [13] Професор Кетлін Кеньйон пише про те, що особлива увага, яку приділяли автори Біблії містам Гацор, Гезер та Мегіддо, не випадкова, адже ці міста були побудовані за рахунок податків, які платив народ, а також в будівництві використовувалися примусові роботи. [14]
«Увлеченный непреодолимым желанием затмить всех роскошью, царь забыл о необходимости стремиться к совершенству и благородству. В стремлении прославить себя перед миром он поступился своей честью и благородством. Огромные прибыли, получаемые от торговли со многими странами, увеличивались за счет высоких налогов. Так гордость, честолюбие, расточительность и потворство своим желаниям привели к насилию и жестокости. Мягкосердечное, внимательное отношение к людям, свойственное Соломону в ранний период его царствования, резко изменилось. Из самого мудрого милосердного монарха он превратился в тирана. Некогда сострадательный, богобоязненный покровитель народа стал деспотом и угнетателем. Народ стонал под тяжестью непомерных податей, которые должны были обеспечивать роскошь двора.» [15]
ВИСНОВОК
Археологія – наука не проста. Вона потребує багато праці, зусиль і терпіння. Самі різні мотиви рухають науковців у вивченні тих чи інших місць. Та основним мотивом є те, що всі бажають побачити минуле.
Загалом погляди тих чи інших науковців, які, часто дивлячись на одні і ті ж самі речі, не часто співпадають. Деякі вчені роздумують земними, людськими мірками, деякі вважають наприклад, що Давид міг би здобути авторитет і славу тільки у тому разі, якщо він володів би великими земними ресурсами, такими як зброя, армія, провізія та ін. Тільки такі фактори можуть слугувати військовим походам та для здобування такої слави.
Але Біблія повідомляє і постійно робить акценти на тому, що Бог дарує перемогу найперше тим, хто вірний Йому, а не тим, хто володіє великою армією та потужною зброєю. Часто буває так, що науковці покладаються на Біблію, коли їм потрібно визначити територію, або ще якісь особливості, але не довіряють іншим фактам, на які вона вказує. Однією з найголовніших причин такого погляду є те, що люди не вірять в Бога, і тому намагаються пояснювати речі з такої позиції.
Інша категорія науковців, які вірять в Бога, навпаки, в усьому бачать сліди біблійної оповіді. І перед всіма стоїть головне питання: як дізнатися істину та зберегти об’єктивний погляд на ті чи інші речі?
Незважаючи на різноманіття поглядів, факти залишаються фактами. Те, що досліджено на сьогоднішній день, однозначно дає більшу впевненість в тому, що Біблія має в собі історичну достовірність. Безумовно, ще багато біблійних тверджень будуть оскаржені, однак дослідження, проведені за останнє століття, є великим запевненням для всіх, хто довіряє Слову Божому. Безперечно є і складні моменти в археологічному дослідженні, наприклад, розкопки стародавнього Єрусалиму. На сьогоднішній день розкопки цього міста неможливі і тому давати об’єктивну оцінку що до історичності міста часів Давида чи Соломона, неможливо.
Інша справа з містом Мегіддо, де було проведено колосальну роботу. Результати були приголомшливими. Біблійні свідчення про це місто не тільки підтвердилися, але й перевершили всі очікування. Біблія описує тільки саме основне, а археологічні свідчення показали істинність біблійних слів більш детально. Та для досягнення такого результату було затрачено багато сил і часу.
Якщо би подібна робота могла б бути реалізована на території стародавнього Єрусалиму, які свідчення були б виявлені? На разі це питання є питанням часу, немало науковців мріють про те, щоб розкопати Єрусалим, і хто знає, можливо колись в майбутньому з’явиться можливість це зробити? Та для людини, яка вірить в Бога, археологія не є основою віри.
Список використаних джерел:
- http://privetstudent.com.
- http://kolizej.at.ua/forum/22-333-1
- Israel Finkelstein. THE QUEST FOR THE HISTORICAL ISRAEL. Archaeology and Biblical Studies. BRILL LEIDEN BOSTON 2007.
- Р. Н. Волкославский. Ециклопедический атлас Библейской истории. Видавництво «Источник жизни». Рік видання, 2005. – 77 с.
- Андреев В. И. Пунический Карфаген в свете новейших раскопок//Вестн. Древней истории. 1962. №3.
- Иосиф Флавий. Указ. соч. Т. 1. Кн. 8. Гл. 7, 6–8. С. 397–398.
- G. Ernest Wright. Biblical archeology Abridged Edition. Library of Congress Catalog Card No. 60– 9709. Eighth Printing, 1976. Copyright 1960. Page 66–88.
- Опарін О. А. Загублені королівства: Археологічні дослідження Третьої книги Царів: Монографія.– Х.: Факт, 2005.
- Райт Дж. Э. Библейская археология. СПб: Библиополис, 2003. С.240.
- Келлер В. Библия как история. М: Крон-Пресс, 1998. С.240.
- Райт Дж. Э. Указ. соч. С. 183–184.
- Келлер В. Указ. Соч. С. 241.
- Albright W. F. Archeology of Palestine. «Penguin Boons», 1960. P. 124.
- Kenyon K. M. Archaeology in the Land. New York, 1979. P. 244.
- Уайт Е. Цари и пророки. Заокский: Источник жизни, 1993 С. 33.
- Біблія. Українське Біблійне Товариство. Переклад проф. Івана Огієнка. Київ 2013.
* * *
Бакалаврант богослов`я Веніамін Палагнюк
Ілюстрація
