«Учень, якого любив Ісус» — саме так називає себе апостол Іоанн у своєму Євангелії. Також він, коли ще тільки починав слідувати за Божественним Вчителем, був наймолодшим порівняно з іншими. Хоч Іоанн мав бунтівний характер, але завдяки найбільшому сприйняттю вчення Христа змінювався, усвідомлюючи його глибину. Згодом, вже не юнак, а досвідчений літній чоловік вирішує згадати ті особливі події, сформувавши своє четверте свідоцтво, з перспективи очевидця життя Месії.

Богослов будь-якого напрямку не перечить тому, що Євангеліє від Іоанна написане пізніше юдейської війни та зруйнування Єрусалиму, яке відбулося в 70 році. У юдеїв почалася в житті щільна смуга темряви. Тому першочергова ціль написання цих текстів була в підтримці духу свого народу, які пережили цю катастрофу. Апостол бажає з перших віршів відкрити Того, Хто є відповіддю на всі питання та потреби розгублених людей. Того, Хто є світлом, яке не зможе подолати будь-яка темрява цього життя.

На жаль, коли втрачений храм, котрий був предметом споглядання, символом надії, складно трансформувати думки людей до вічного та невидимого. Перші вірші відкривають таку широту польоту думки, ніби життя починається знову. Погляд читача переноситься на самий початок, початок будь-чого. Він показує більш важливе ніж Храм. Месію, втратити Якого набагато гірше, ніж втратити Його будинок. Іоанн підносить Ісуса із Назарету, як вічного Бога, Творця, Сина, Слово, Мудрість, Світло.

Але оперуючи такими глибокими поняттями, можна загубитися в різноманітті тлумачень. Саме в цю пастку й падають регулярно певні дослідники. Виникають суперечки.

Якщо Слово було «з» Богом, то не є Богом?

Божественне походження не робить Ісуса рівним Отцеві?

Участь у творінні лише вторинна, Він був лише інструментом у руках Божих.

Такі твердження обурюють наукові кола. Тому під час виконання дослідження буде зроблений ретельний аналіз допустимих ідей, що виникають при прочитанні Іоанна 1:1-5.

Мета: провести екзегетичне дослідження тексту вступу в Євангелії від Іоанна 1:1-5. Для цього ми ставимо наступні основні задачі:

• •• обґрунтувати межі вибраного уривка;
• •• зробити текстуальний аналіз;
• •• створити дослівний переклад уривка;
• •• проаналізувати історико-культурний контекст;
• •• дослідити значення уривка в безпосередньому контексті, контексті книги, в контексті інших книг цього автора та в контексті вчення усієї Біблії;
• •• виконати лексичний та граматичний аналіз уривку;
• •• дослідити можливі інтерпретаційні проблеми;
• •• визначити структуру уривка;
• •• описати богословське значення цих віршів;
• •• виявити практичне застосування виявлених висновків.

Об’єкт дослідження: існування Трійці до створення світу.

Предмет дослідження: принцип існування на прикладі внутрішньої та зовнішньої взаємодії Трійці.

Метод дослідження: Історико-граматичний аналіз.

◆1 розділ: Текстуальний аналіз

◆•• 1.1. Межі уривка

Верхня межа уривка збігається з початком усього благовістя Іоанна. З першого вірша апостол малює в умах читачів картину початкового етапу творіння, розповідаючи про вічне Слово. Починаючи з четвертого вірша, тема продовжує розвиватися та додається нова ілюстрація, — Слово мало в Собі Світло. П’ятий вірш описує особливості Слова. Оскільки Світло є частиною Слова, ми не маємо підстави ставити нижню межу для дослідження. А починаючи з шостого вірша Іоанн повертає нашу увагу з неосяжного до земного: «Був один чоловік».

Зміною теми й пояснюємо нижню межу уривка.

◆•• 1.2. Текстуальний аналіз

У двох віршах уривка є різночитання.

3-4: ουδέ έν. ὃ γέγονεν ἕν {Β} та не одне. Те, що з’явилося в…

Варіант підтримується наступними манускриптами: 𝔓75c C D L та іншими.

ουδέ  έν˙ ὃ γέγονέν˙ ἕν та не одне; те, що з’явилося; в…

Підтримується рукописами: 28 205 1241 l524vid l858 l1016

ουδέ έν ὃ γέγονεν. ἕν  та не одне, що з’явилося. В…

Підтримується наступними манускриптами: א2 Θ Ψ 050c f13 33 та іншими.

ουδέ έν ὃ γέγονεν ἕν та не одне, що з’явилося в…

Підтримується наступними манускриптами: 𝔓75* А В Δ l253

◆•• 1.3. Аналіз зовнішніх критеріїв

Чотири варіанти різночитань на стику третього та четвертого віршів. Відрізняються вони лише розділовими знаками. Критичний апарат UBS5 з достатньою впевненістю обрав перший варіант. Він підтримується манускриптом Ватикану (𝔓), який датується початком 3-го століття, хоч з помітками корегування. Також цей варіант міститься у кодексах Єфрема (С), Бези (D), Римському (L) та Вашингтонському (W).

Другий варіант з’являється у мінускулах XI та XV століття, лекціонаріях XII століття. Якщо порівнювати перші два варіанти, то віддаємо перевагу першому, оскільки він датується більш раннім періодом.

Третій варіант підтримується Синайським кодексом (א), Тбіліським (Θ), Айсорським (Ψ), манускриптами сім’ї 13 та мінускулом, який датується IX століттям.

Четвертий варіант різночитань міститься у Ватиканському (𝔓75), Олександрійському (А) та інших більш пізніх рукописах. В перевагу над попередніми варіантами він з’являється у більшій кількості Олександрійських типі текстів, що говорить про його точність. Цим аргументом і затверджуємо свій вибір.

◆•• 1.4. Аналіз внутрішніх критеріїв

Перше різночитання раніше закінчує тему зі Словом, завершуючи речення після «без Нього не зробилося ніщо», переходячи до Його характеристик. Слово «ὃ» є початком речення, відповідно артикль можливо стосується вже не Слова, а є як уточнення про конкретне життя, що в Слові. Але цей аргумент помилковий, оскільки артикль чоловічого роду на відміну від роду слова «життя». Це означає, що хоча речення й закінчилося, артикль та вираз «в Ньому» все ж таки належить до Слова, яке згадується раніше.

Другий варіант є переліком особливостей слова. «…без Нього не сталося ніщо; яке зробилося в Ньому життям…».

Третій варіант використовується в Синодальному перекладі: «…без Него ничто не начало быть, что начало быть…». Це різночитання посилює значення факту, що існуванням чого-завгодно ми маємо бути вдячні саме цьому Слову.

Четвертий варіант не містить розділових знаків, що дає право на будь-який варіант трактування.

Завдяки даному аналізу схиляємося до четвертого варіанту читання, як до найскладнішого, оскільки всі інші варіанти можуть бути корекцією переписувачів для полегшення розуміння тексту.

4: {А} ἦν Воно було

Цей варіант підкріпляється кодексами: 𝔓66 Α Β C L Θ Ψ та іншими.

ἐστιν Воно є

Варіант підтримується манускриптами: א D vgmss syrr copsa та іншими.

Omit Відсутнє слово

Містять манускрипти: Wsupp

◆•• 1.5. Аналіз зовнішніх критеріїв

Перший варіант різночитання в четвертому вірші, був обраний критичним апаратом UBS5 на рівні {А}, тобто комітет текстологів прийняв чітке рішення на його користь. Цей варіант підтримується Ватиканськими папірусами (𝔓), найточнішим Олександрійським (А), найбільш поширеним Ватиканським (B) кодексом, Єфрема (C), Римським (L), Тбіліським (Θ), Айсорським (Ψ) та іншими.

Другий варіант Синайським кодексом (א), Бези (D) та латинськими, сирійськими, коптськими перекладами.

Третій варіант підтримується лише Вашингтонським (W) кодексом, який є копією, без наявності оригіналу.

Дуже складно не погодитися з критичним апаратом, оскільки всі сильні аргументи на стороні першого варіанту різночитання.

◆•• 1.6. Аналіз внутрішніх критеріїв

Варто відразу визначити, що третій варіант читання є синтаксично неправильним з точки зору грецької мови. Інші два варіанти відрізняються лише розумінням часових рамок: «життя було світлом» чи «життя є світлом». Існування другого варіанта штучно виключає можливість того, що життя не тільки було світлом, але й нині є ним. Точно так само працює й навпаки, тобто життя було світлом, але чи є зараз ним?

Ймовірно у переписувачів виникла проблема з можливим двояким розумінням і деякі з них вирішили змінити більш сталим поняттям. Але якщо продовжувати рухатися у цьому напрямку, з’являється наступне запитання: життя було світлом, можливо й залишається ним, а чи надалі воно буде залишатися ним також?

Підсумовуючи, вважаємо за краще обрати перший варіант, який залишає питання відкритими, оскільки нам вірогідно не відомо задум автора.

◆2 розділ: Переклад тексту

1. Ἐν ἀρχῇ ἦν ὁ λόγος, καὶ ὁ λόγος ἦν πρὸς τὸν θεόν, καὶ θεὸς ἦν ὁ λόγος.

В початку було конкретне Слово, і Слово це було до (напрямок) Бога, і Богом було це Слово.

2. οὗτος ἦν ἐν ἀρχῇ πρὸς τὸν θεόν.

Це (Слово) було в початку (спрямоване) до Бога.

3. πάντα δι᾽ αὐτοῦ ἐγένετο, καὶ χωρὶς αὐτοῦ ἐγένετο οὐδὲ ἕν

Все через Нього з’явилося, і окремо від Нього з’явилося жодне (і не одне)

4. ὃ γέγονεν ἐν αὐτῷ ζωὴ ἦν, καὶ ἡ ζωὴ ἦν τὸ φῶς τῶν ἀνθρώπων·

Те, що з’явилось в Ньому життям було, і життя було світлом людським;

5. καὶ τὸ φῶς ἐν τῇ σκοτίᾳ φαίνει, καὶ ἡ σκοτία αὐτὸ οὐ κατέλαβεν.

І це світло в темряві сяє, і темрява його не втримала.

◆3 розділ: Історико-культурний контекст

◆•• 3.1. Сприймання часу

Варто відзначити, що кожен єврей, вивчаючи Тору, обов’язково плекав думку про довге та благословенне життя. Залежність дотримання законів і часу виділеного для життя певної людини можна прослідити у багатьох моментах Писання. Наприклад у 5-й заповіді згадується, що той, хто шанує батька та матір, буде мати довші дні (Вих.20:12; Повтор.5:16); дотримання статутів передбачає той же самий результат (Повтор.6:2; 22:7); наявність справедливих ваг та міри в домі, щоб тривалі ваші дні були на землі (Повтор.25:13-15) та інші. Отже, людина своїми діями може та хоче додати кількість днів свого життя [1, c.202].

Біблійний онлайн словник Брокгауза висвітлює декілька моментів щодо часу:

• •• 1. Одне з особливих Біблійних понять пов’язаних із ідеєю часу, виражене грецьким словом εον, що може означати як вічність в значені «нескінченність», коли стосується Бога та Його характеристик. Але може й окреслювати особливий відрізок часу, коли мова йде про Царство, певні постанови та умовні пророцтва. Час має владу над усім творінням, окрім Самого Творця, для Нього часу не існує. Аналізуючи ці поняття стає зрозумілим, що час і вічність не слідують одне за іншим, ніби на одній схемі координат.

Час і вічність — два різних способи буття, які характеризують два світи, видимий та не видимий (2Кор.4:18);

• •• 2. В грецькій мові є два слова, які означають час — χρονος та καιρος.

Перше слово передбачає певний момент, коли відбулося певне дійство.

Друге ж означає проміжок часу. Наприклад, навернення — не момент, відповідно кожен віруючий може відпасти згодом (Лк.8:13), чи сатані відведений певний час, у сенсі проміжку (Лк.4:13);

• •• 3. В Старому Заповіті можна знайти якісь конкретні дати лише у вигляді Божих постанов Його свят. Поняття «година» ніколи не зустрічається у Старому Заповіті, як вказівка часу, тільки одного разу — як тривалість того, що відбувається (Дан.4:16).

Євреї жили «зараз і тут», тому більшість речей описується з точки зору «до цього моменту», «нині», «з цього моменту». Та лише конкретні визначні події були відліком для наступної, наприклад, коронування нового царя, війна, будування особливої споруди тощо [2].

◆•• 3.2. Світло, світильники.

Використовуючи словник Брокгауза ми дізнаємося про наступне. Світло — променева енергія, завдяки якій навколишній світ стає видимим. Світло протилежне темряві. Світло було першим творінням на нашій землі (Бут.1:3-5), до того як були створені світила (Бут.1:14).

Часто використовується як метафора: говорити при світлі (Мт.10:27), тобто говорити публічно; «всякий хто робить зло, ненавидить світло» (Іоан.3:20), оскільки не бажає, щоб про його дії хтось дізнався. В переносному значенні можуть називатися всі предмети, які випромінюють світло: небесні світила, лампи, факела тощо. Навіть віруючий, котрий прийняв Євангеліє стає «світлом для світу» (Мт.5:14).

В равиністичній літературі світлом є все, що протилежне гріху, особливо справедливі діла, щастя, радість. Також як особове ім’я Месії. Бог є Світлом (1Іоан.1:5), Його закон є світлом для народів (Іс.51:4; Пс.118:105). Люцифер, що означає «сяйливий», говорить про те, що сатана був ангелом світла та зараз теж приймає його вигляд (2Кор.11:13), щоб спокушувати віруючих.

Електричних лампочок не було в ті часи, використовувалися світильники на маслі та свічки, які ставили на підставку (Мт.5:15). В скинії та пізніше в храмі використовувалася Менора — золота підставка для семи свічок, що дослівно перекладається як «світильник» [2].

◆4 розділ: Літературний контекст

◆•• 4.1. Безпосередній контекст

Після повісті про вічне Слово та Світло, Яке в Ньому, Іоанн Богослов починає власноруч тлумачити читачам свою алегорію. Починаючи з шостого вірша, Іоанн уяву людей повертає до реальності словами: «Був один чоловік, що від Бога був посланий, — йому Ймення Іван» (Іоан.1:6). Автор відразу застережує читачів, про конкретну його роль (Іоан.1:7,23) та про те, що цей чоловік сам не є Світло (Іоан.1:8), оскільки такі чутки в народі вже були (Іоан.1:20).

Не пройшло і 3-х віршів, як апостол Іоанн знову поринає в щось глибше, невидиме, вічне, продовжуючи описувати Слово (Іоан.9-13):

• це Світло істинне;
• просвічує (процес освячення) кожного, хто приходить у світ;
• Воно було у світі;
• сам світ через Нього з’явився;
• світ не впізнав свого Творця;
• прийшов, до своїх, але Його не прийняли (відповідно тому, що не впізнали);
• але тим, хто прийняв Його (віруючим в ім’я Його, в Його Божественну природу), дав владу отримати Божу природу (стати синами Бога).

Можна зробити висновок, що Христос є Світлом, а відповідно й Життям, що лише знаходилося у Слові (див. Іоан.1:4), а це ще один з проявів Бога. Але 14 вірш висловлюється більш гучно: «Слово сталося тілом, і перебувало між нами… як єдиного (дослівно) у Отця».

Тобто саме Христос не просто Той, Хто був у Бога з самого початку, але Той Самий Бог-Слово, Який втілився.

У 18 вірші Іоанн підсумовує: «Ніхто Бога ніколи не бачив (оскільки жили в темряві), — Однороджений (Одного походження, природи), що в лоні Отця (Слово Було у Бога), Той Сам виявив був (Саме з цієї причини використовується символ світла)».

Також читаючи розділ далі можна помітити, що на кожному етапі підкреслюється особливість світла давати можливість бачити, те що оточує:

• юдеї прийшли самостійно, щоб подивитися, а не просто отримати відповідь, на Іоанна Хрестителя, щоб упевнитися чи він Месія (Іоан.1:19);
• «Іоанн бачить Ісуса, що до нього йде» (Іоан.1:29). Гра слів прямого та переносного значення: «бачить Його» чи «бачить в Ньому»;
• «За мною йде Муж, що передо мною Він був, бо був перше, ніж я. І не знав (грец. ᾔδειν — бачив, дивився, знав, пізнав) я Його» (Іоан.1:30-31);
• «Бачив я Духа, … та зостався на Ньому. …Над Ким Духа побачиш, … — це Той, Хто Христитиме Духом Святим … і я бачив, і засвідчив» (Іоан.1:32-34);
• Коли учні Іоанна почули його свідчення, то пішли за Ісусом. Ісус продовжуючи цей лейтмотив відповідає: «Ходіть і побачите!». Автор Євангелія в єврейському стилі ще раз повторюючи той же вираз, підкреслюючи дію учнів «Ті пішли, та побачили»; (Іоан.1:39)
• Андрій привів брата, на якого «споглянувши, промовив Ісус: «Ти – Симон, син Йонин…» (Іоан.1:42);
• І завершальна кульмінація, яка паралельна з першим уривком — ситуація з Натанаїлом: «Говорить Йому Натанаїл: «Звідки знаєш мене?»

Ісус відповів і до нього сказав: «Я бачив тебе ще давніш, ніж Пилип тебе кликав, як під фіґовим деревом був ти».

Відповів Йому Натанаїл: «Учителю, Ти — Син Божий (визнання Богом), Ти — Цар Ізраїлі́в!»

Ісус відповів і до нього сказав: «Через те віриш ти, що сказав Я тобі, що під фіґовим деревом бачив тебе? Більш від цього побачиш!» (Іоан.1:48-50);

• Підсумок розділу. «І Він каже йому: „Поправді, поправді кажу́ вам: Відтепе́р ви побачите небо відкрите та анголів Божих, що на Лю́дського Сина підіймаються та спускаються» (Іоан.1:51).

◆•• 4.2. Контекст книги

Образна мова про Світло та Життя пронизує всю повість Іоанна про Ісуса Месію. Наприклад, використовуючи даний символ, Христос у приватній бесіді з Никодимом, пояснює механізм суду (Іоан.3:17-21). А це є найближчий контекст центрального вірша Біблії — Іоан.3:16. Кожного разу автор книги підмічає, що це основна проблема людства – «Оце ж воля Мого Отця, щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя (а це є сам Ісус), і того воскрешу Я останнього дня.» (Іоан.6:40).

Кожен розділ доповнює:

• Ісус є світло для світу (Іоан.8:12);
• Ісус був від початку (Іоан.8:25);
• у 9 розділі розміщена історія про сліпонародженого, який після зцілення став бачити не просто фізично, але й отримав духовне відкриття. На відміну від фарисеїв, котрі говорили, що вони бачать, а насправді були сліпі (Іоан.9:39-41);
• перед тим як піти в Юдею, щоб воскресити Лазаря, Ісус дає наступні настанови: «Хто ходить за дня, не спіткнеться»; «А хто ходить ночної пори, той спіткнеться — бо немає в нім світла» (Іоан.11:9,10);
• Виконуючи функцію світла, Ісус показує невидимого Бога, у діалозі з Пилипом (Іоан.14:7-11);
• Та багато інших моментів.

◆•• 4.3. Інші біблійні твори автора книги

Не можливо не впізнати стиль написання Іоанна, порівнюючи Євангеліє та його послання. Перші вірші іншими словами повністю повторюються. Нижче буде наведена таблиця паралелей:

Таким чином аудиторія швидко розуміє, хто саме звертається до них. Також варто пам’ятати, що Євангеліє від Іоанна було написано пізніше його Послання.

Іоанн не зраджує своїй традиції відкривати Месію, як живе Слово, Слово Бога. У своїй книзі Об’явлення з перших віршів Іоанн використовує улюблені звороти: «свідчив про Слово Боже… про все, що він бачив» (Об.1:2). Закінчує, також, розповідаючи про це особливе світло: «А но́чі вже більше не бу́де, і не бу́де потреби в світлі світильника, ані в світлі сонця, бо освітлює їх Господь, Бог, а вони царюватимуть вічні віки́» (Об.22:5).

Але на відміну від Євангелія, де описується Слово, як початок всього, підкреслює Його вічність: «„Ото Він із хмарами йде“, і побачить Його кожне око… Я Альфа й Оме́га, (деякі рукописи додають пояснення грецьких букв Α та Ω — Христос є початок і кінець, використовується теж слово «αρχη») говорить Госпо́дь, Бог, Той, Хто є, і Хто був, і Хто має прийти, Вседержи́тель!» (Об.1:7-8). І вторить цим слова в останньому розділі: «Я Альфа й Оме́га, Перший і Останній, Поча́ток і Кінець» (Об.22:13).

◆•• 4.4. Контекст Біблії

Будь-який дослідник Біблії, починаючи з перших слів уважно читав її, коли ж він дійде до Євангелія від Іоанна, то згадає слова, які вперше прочитав: «На початку…».

Але, замість «На початку створив Бог», Іван говорить «На початку (тобто, до процесу творіння) було Слово».

Ці слова говорять про перед існування Ісуса та стають основою для висвітлення христології Іоанна, що перевищує христологію всіх інших канонічних Євангелій» [3, c.308].

Іоанн обирає термін «Слово», щоб підкреслити божественне самовираження. Вся Біблія описує Слово Боже, як яскраве свідоцтво сили: говорить — з’являється (Бут.1:9; Бут.1:11,15,24,29-30).

У пророків та Псалмах зображується Слово Боже у термінах, близьких та особистих (Пс.32:6; 106:20; 147:4-7; Іс.55:10-11), але тільки Іоанн стверджує, що Слово проявляло Себе в історії, просторі та часі як особистість — Ісус Христос (Іоан.1:14,17). В наступних віршах євангеліст вказує на те, що Слово брало участь у процесі творіння (Іоан.1:3), тобто продовжує звертатися до мотивів книги Буття, не виключаючи протиставлення світла темряві [3, c.309].

◆5 розділ: Лексичний аналіз

◆•• 5.1. Значення слів

ἀρχῇ

Грецько-російський словник Ньюмана пропонує такі визначення [4, c.27]:

• •• 1. походження, першопричина;
• •• 2. розділ;
• •• 3. влада, правитель (в цьому значенні часто вживається у множині);
• •• 4. початки, принцип, основа (Евр.5:12).

Оскільки цей іменник вжитий без артикля та є протиставленням ἐγένετο із третього вірша, то це слово стосується не до акту творіння, а саме до того, що вже існувало — Слова [5, c.307].

Якщо об’єднати вище наведені тлумачення, можна прийти до висновку, що Слово не лише було на момент початку, але й було Ним, як першопричина.

Можна уявити, що Іоанн, ставлячи перед собою питання «з чого почати книгу?», вирішив зробити найбільш простий та правильний варіант — почати з початку, що збігається з другим значенням слова ἀρχῇ.

Апостол Павло декілька разів використовує даний термін, щоб визначити певний сан духовних особистостей. Часто у негативному контексті, наприклад: «Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків… проти піднебесних ду́хів зло́би» (Еф.6:12);

«… Він передасть царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уря́д (αρχην), і вла́ду всяку та силу» (1Кор.15:24);

«Бо я певен, що ні смерть, ні життя, ні Ангели, ні започатки, … не може відлучити від любові Божої» (Рим.8:38,39).

Але з іншого боку, не одноразово згадується, що таким початком є Христос (Кол.1:18; Об.22:13).

Відповідно до написаного вище, 4-й варіант тлумачення вартий особливої уваги. Якщо певні духовні особистості є початками, то людям їхні прояви можна спостерігати у певних догмах, які часто є підсвідомими. Барклі у своєму словнику дає посилання на вірш Євр.5:12, де автор послання корить адресатів, що їм потрібно знову проповідувати початки Божого Слова, оскільки вони його втратили. Тобто, даний термін може мати характер доктрин, основ віровчення.

λόγος

Словник Дворецького дає досить велику кількість значень:

слово; вислів; діло; мова (мова передбачає в собі спосіб мислення); розповідь; поголос; слух (не перевірена новина) [6].

В інших джерелах можна знайти навіть такі переклади як: термін, сенс, вістка, значення, мислення, основа, наука, трактат тощо.

У розумінні філософів античності Логос є світовою розумово-творчою та ефірно-вогняною субстанцією, Зевсом і долею одночасно. Цей термін введений в філософську мову Гераклітом, що використовував його одночасно в розумінні всеосяжного закону буття та неадекватними розмовами людей, аби підкреслити контраст.

Пізніше через призму новозавітних єресей в контексті уривка дослідження почали сприймати як Бога благодаті в протилежність Богу матерії, який згадується на сторінках Старого Заповіту [7].

Звісно Іоанн не мав на увазі таку інтерпретацію, оскільки він є юдеєм, який нарешті дочекався Месію. Він не намагається зробити контраст з Танахом, але продовжує його своїм коментарем, де описує виконання пророцтв. Але не випадково апостол використовує саме цей термін, щоб описати Бога. Використовуючи філософське розуміння проявлення у тому, що можливо сприйняти, тобто слові, чогось нематеріального, вічного та надприродного.

πρὸς

Прийменник, який змінює своє значення відповідно до відмінка залежного слова. Такі значення пропонує словник Дворецького:

Gen.: зі сторони; по відношенню до; стосовно до; на користь;

Dat..: біля; коло; поруч з;

Acc.: до; за напрямком до; в; на; використовується в сенсі напрямку, додавання, суміжності, близькості [6].

Інколи може не перекладатися коли щось відбувається між кимось, тобто πρός αλλήλους λαλήσαι — «говорити один з одним» можна перекласти як «говорили між собою». Може з’являтися у використанні із Nom.: πρός τό φως, біля вогню, світла [4, c.179].

φῶς

Словник Стронга в перекладі дає наступні визначення: світло; світило; освітлення; освіта; сіяння; блиск; день; сонце; вогонь; вікно [6].

Цікаво зазначити, що слово προφητης — пророк, що своєю чергою походить від слова φημι — говорити чи стверджувати, має етимологічний початок у терміні, який досліджуємо. Тобто світло повинно відкривати істинність навколишнього світу та діянь Божих, чим і займалися пророки [5, c.307].

κατέλαβεν

1. хапати, добувати, опановувати;
2. охоплювати, долати, перемагати (Іоан.12:35; 1Фес.5:4);
3. поглинати (Іоан.1:5);
4. заставляти, застигати, обрушуватися (Іоан.8:3,4);
5. нападати, накидатися (Мк.9:18);
6. розуміти, осягати, впізнавати;
7. бачити, знаходити, виявляти (Дії 25:25) [4, c.120].

Розуміючи всі вище наведені значення, запропоновані Ньюманом Барклі, можемо зрозуміти контраст, який намагається зробити Іоанн. У своєму посланні він підкреслює цю особливість, що світло зовсім немає нічого спільного із темрявою: «Бог є світло, і немає в Ньому жодної пітьми» (1Іоан.1:5). Також останні варіанти, які використовуються у переносному значенні відкриває істину, що темрява — це відсутність світла, тобто обмеженість в знаннях. Це чудово ілюструє українське слово «освіта».

Для «темного» у пізнаннях будь-яке світло для нього далеке й високе, те, що він не спроможен охопити та подолати прірву між ними.

◆6 розділ: Граматичний аналіз

1:1. Ἐν ἀρχῇ ἦν ὁ λόγος

Певні іменники мають натяк на індивідуальність. Вони ніби є частиною класу, але цей член виділений самим автором. Тобто іменник має унікальне ім’я-посилання. Це може бути виражено через артикль, але інколи при його відсутності іменник залишається визначеним. Вперше таке правило вивів науковець Ернст Кадман Колвелл, в честь якого було названо цю закономірність — «конструкція Колвелла».

Слово ἀρχῇ (початок) є монодичним іменником, що є додатковим аргументом на користь визначеності [8, c.282].

Інформація, що приведена вище повідомляє, що Іоанн мав на увазі не якийсь абстрактний початок, а конкретний. Це збігається із варіантами тлумачення цього слова у минулому розділі.

Апостол вкладає максимум сенсу у перші слова, вкладаючи всі відтінки цього слова. Він посилається на Ісуса Христа, як початок існування всього, першопричину, верховного правителя духовного світу.

1:1. καὶ θεὸς ἦν ὁ λόγος

У книзі «Екзегетичний синтаксис Нового заповіту» Уоллас пояснює, що на відміну від української мови, грецька має більш вільний порядок слів. Але під час перекладу важливо визначити широту поняття. Оскільки зв’язка «щось є чимось» не завжди є взаємозамінним. Наприклад, підлегле «Іоанн» вужче поняття ніж присудок «людина», тому «Іоанн є людиною» не одне й теж, що «людина є Іоанном».

Так само в цьому вірші саме «Слово було Богом», а не «Бог був Словом», хоч у тексті оригіналу θεὸς стоїть перед ὁ λόγος [8, c.63].

У цій роботі, щоб не порушити порядок слів, відповідно до манускриптів, був використаний зворот «Богом було Слово». Хоч через дотримання постановки слів, можливий певний неправильний натяк, ніби Слово було Богом лише до теперішнього моменту.

Це словосполучення має на меті «підкреслити природу Слова, а не ідентифікувати Його. Іншими словами, Слово — істинне Божество, але не те ж саме Лице, що й θεὸς, раніше згадане у цьому вірші» [8, c.68].

1:1. καὶ ὁ λόγος ἦν πρὸς τὸν θεόν

У контексті уривка слово πρὸς використовується відповідно до Acc. відмінку, що є певною проблемою під час перекладу. Більшість перекладів обирає варіант «Слово було з Богом», але тоді слово Бог повинно мати Dat, якщо брати до уваги словник Дворецького. Лише цей уривок та його паралельний у посланні Іоанна перекладений саме за таким правилом, але подібних місць в Біблії немає.

Даніель Уоллас висуває такий аргумент на користь перекладу «Слово було з Богом»: Слово πρὸς зустрічається лише шість разів у давальному відмінку. У знахідному відмінку це слово має шість варіантів тлумачення згідно з ситуацією контексту:

1. Ціль: щоб
2. Простір: до, за напрямком до
3. Час: до, на, під час
4. Результат: так що, в результаті
5. Опозиції: проти
6. Суспільство: з, разом з (якщо використовується із дієсловами стану).

Саме останній варіант збігається з ситуацією нашого вірша. Дієслово стану — ἦν, слово знаходиться у суспільстві з Богом [8, c.403].

Але навіть після цих аргументів проблема не вичерпала себе. Якщо Іоанн мав на меті чітко висловитися щодо співіснування Бога зі Словом, він міг використати слово συν, яке точно передає цю ідею. Цей альтернативний варіант підкреслив би єдність Слова та Бога. Через це є засновки для сумнівів звичайного тлумачення.

У другому розділі цієї праці було обрано варіант напрямку, щоб звернути увагу читачів на альтернативний варіант інтерпретації. Відтінок просторового перекладу має окреме богословське значення, що буде розглянуто нижче.

1:4. ἐν αὐτῷ ζωὴ ἦν

В нашому світосприйнятті є різні підходи до тлумачення слова «життя». Хтось відрізняє життя від існування. Тому може висловитись: в конкретний час через відсутність якісних умов, він не живе по справжньому, а всього існує.

Але «зазвичай у Новому Заповіті ζωὴ є абстрактним іменником. Складно прочитати його як неозначуване: «в Ньому було якесь життя» [8, c.270].

«Життя було в ньому» варто трактувати, як право та силу дарувати життєдіяльність, оживляти. Оскільки тут йдеться конкретно про людство, то Іоанн підкреслює Кому ми завдячні за своє існування [5, c.308].

◆7 розділ Проблеми інтерпретації

«Де двоє українців, там три гетьмани» — прислів’я підкреслює природу людини мати свою точку зору, інколи й не одну. Звісно, це наслідок різного світогляду та набутого досвіду. Безумовно, важливо знайти основний варіант інтерпретації тексту та спростувати інші. Але, коли справа торкається широких філософських понять, альтернативні тлумачення, що не суперечать основній інтерпретації, також важливі. Вони додають особливі відтінки розуміння, ключі до тлумачення інших більш складних уривків. Можна порівняти з родичами, які схожі, ці рідні мають інші соціальні зв’язки, інший досвід. В складну годину у таких «родичів» може знайтися те, чого немає єдиноправильна інтерпретація.

Кожен зі слів уривка має спектр можливих перекладів. Якщо спробувати перекласти уривок, використовуючи менш поширене значення слів, ми побачимо додатковий, місцями алегоричний та переносний сенс уривка. Навіть якщо євангеліст не мав його на увазі, вони можуть бути корисні читачеві Біблії. Можна вважати, що саме такі методи роблять Святе Письмо унікальною та глибокою книгою, де можна побачити більше ніж очевидне. Розберемо декілька прикладів:

• Переклад тексту, який використовується в цій науковій роботі, описаний у 2-му розділі — «В початку (принцип, основа) було конкретне Слово (сенс, мислення), і Слово було до Бога».

Це означає, що в основі всього закладене Боже Слово. Все, що існує має особистий підпис Творця та створене за певним принципом для певної місії та має конкретний сенс свого існування. Тобто можна перекласти так: «В основі всього був конкретний сенс, і сенс був — напрямок до Бога».

Закон всесвіту — колообіг. Те, що Бог дає не може залишатися на місці, а продовжує свій рух, доки знову не повернеться до Бога. Існує не один вірш у Святому Письмі, де ми спостерігаємо цей закон (Іс.43:7; Екл.11:1; Еф.2:10).

• Кінець першого вірша підсумовує та підводить до виразу 2-го вірша: «Слово (тобто цей принцип, закон, сенс існування) має Божественне походження».

Отже, якщо подібно інтерпретувати 2-й вірш, він звучатиме так «Цей принцип на початку спрямований до Бога». Тобто, до існування творіння цей принцип використовувався Самим Богом для Себе. Досліджуючи Біблію стає очевидним, що Бог виступає в ролі суспільства, тобто Трійці. Божество Біблії — це не диктаторська егоїстична особистість, а тісна співпраця Бога Отця, Сина та Духа Святого. Принцип колообігу використовувався та використовується в середині Бога. Кожна з особистостей Божества існує та служить, щоб славити іншу.

• На перші вірші ми можемо поглянути й під іншим кутом, якщо обрати значення слова ἀρχῇ як «походження, першопричина». В такому випадку частково зміниться сенс вище наведеної інтерпретації. «Причина всього в існуванні цього Принципу», тобто згідно з законом колообігу, так названого вище, в певний момент розвитку Божества виникла ідея Його розповсюдити.

Бог покладає початок творінню, щоб служити творінню, аби воно у відповідь служило Творцеві. Третій вірш підкріпляє, що тільки через це все мало свій початок, що взагалі мало початок та існує. І немає нічого, щоб було створене для іншої мети.

• Використовуючи такий контекст роздумів, 4-й вірш також тлумачиться трішки по іншому. Фраза «в Ньому життя було» тепер сприймається більш філософськи — тільки такий спосіб існування, постійне служіння ближньому, можна назвати життям. Той, хто не дає, скоріше за все й не отримає. Тому правильне Біблійне твердження «Давайте і вам дадуть» (Лук.6:38).

Екклезіаст також описує привілеї бути соціальним словам «Бо, якщо впаде один, то другий підніме товариша свого. Але горе одному, коли впаде, а другого немає, котрий підняв би його» (Екл.4:10).

Коли ти один це не життя: «обернувся я, і побачив іще марноту під сонцем. Людина самотня, й іншого немає; ні сина, ні брата немає в неї, а всій праці її немає краю, і око її не насичується багатством».

Тобто, навіть якщо в тебе все є, але не виконується цей принцип — це не життя.

• Відповідно таке справжнє життя очевидно є світлом людським. Світло в цьому контексті може відігравати емоційну роль задоволення, як сказано у Псалмі: «і на все життя добра воля Його, увечері приходить плач, а на ранок — радість». В нашій культурі часто вдачу, успіх асоціюють із білим кольором та світлом: «нарешті закінчилася чорна смуга, час для світлої».
• Словосполучення «Світло в темряві сяє» інтерпретують, як «кожній єресі сяє істина», але ризиковано залишитися незрозумілим. Батько брехні диявол (Іоан.8:44) немає нічого власного, з Богом (Пс.23:1). Тому сатана у своєму арсеналі має лише лукавство, тобто використовувати Божественне по не правильному призначенню, що й можна назвати брехнею та темрявою. Відповідно, якби сильно диявол не намагався привласнити щось, істина стане відомою, оскільки не може змішатися із темрявою.
• Якщо життя, яке було в Слові було світлом людським, то в 5-му вірші можна замінити слово «світло» цією конструкцією, що мається на увазі. В результаті ми отримаємо: «і це життя, що в Слові, в темряві сяє». Слово «темрява» приймає відтінок всього не живого або, відповідно, мертвого. В цьому контексті значення виразу «темрява Його не втримала» збігається з віршем «але Бог воскресив Його, розірвавши пута смерти, тому вона не могла утримати Його» (Дії 2:24).
• Світло — мудрість Божа, що дарує освіту (Іоан.1:9). Євангеліст починаючи з шостого вірша описує служіння Іоанна Хрестителя, що його місія звертати увагу до Месії. В контексті світла, Ісус є досконалим відображенням Волі Божої, тобто істини. Отже, яким би непроглядним не було невігластво на землі, істина буде сяяти. Яким би великим не був рівень інтелектуальної темряви людства, вони не зможуть перемогти істину.

Наведені приклади зовсім не вичерпують можливі варіанти інтерпретацій. Але це лише відтінки, тобто добавки, що роблять яскравішим основне тлумачення — думку автора. Вона буде розглянута нижче в розділі богословського аналізу.

◆8 розділ: Структура уривка

• •• 1. Визначення поняття «Слова» та Його характеристики (1-4а):

1. Першопричина існування, існування Слова на початку (1а);
2. Взаємна єдність Слова та Бога (1б);
3. Божественна природа Слова (1в).
4. Узагальнення вищенаведеної інформації (2).
5. Безпосередня та необхідна учать Слова в процесі творіння (3):
6. Все, що існує, через Нього існує (3а);
7. Без Нього не існує нічого, що існує (3б);

iii. Існування в Ньому — джерело життя (4а);

2. Визначення життя, що було в Слові (4б):
3. Життя — це людське світло (4б);
4. Світло в темряві сяє (5а);
5. Темрява не спроможна перемогти світло (5б);

◆9 розділ: Богословський аналіз

В першу чергу, читаючи цей уривок, ми торкаємось буття Бога. Це виходить за рамки нашого розуміння та сприйняття. Бог є Творцем і Господарем над часом. Іоанн описує час до появи будь-якого творіння. Лише Бог може відкрити нам Себе та через вплив Святого Духу, завдяки євангелісту.

На цьому етапі роздумів важливо об’єктивно розуміти доктрину про Слово Боже. Не випадково Іоанн використовує алегорію зі Словом. Подібно до Ісуса Месії, Який був повноцінним Богом та повноцінною людиною, Слово Боже також має дві природи. Оскільки людина не спроможна проникнути в надприродне та побачити, що було до того як з’явилось хоч щось, то Бог відкриває людям Себе. Біблія — це Божественне відкриття Бога, з іншого боку висловлене людською мовою, приправлене людськими емоціями.

По-друге, Іоанн Богослов має найяскравішу та однозначну позицію щодо Христології, торкаючись самого розуміння Божества. В першому розділі в 14 вірші сам тлумачить нам, хто є цим Словом — ніхто не інший, як Месія, сам Бог в тілі.

Перелічимо Божественні якості Ісуса, які згадуються у цьому уривку:

• Він був на початку, до створення світу;
• Він був разом з Богом;
• Він був Богом;
• Брав безпосередню участь у всіх процесах творіння;

По-третє, перед ізраїльським народом повстала не проста дилема: «як може людина бути Богом, якщо Бога ніхто не може бачити, якщо Він трансцендентний?». Можливо, для них це не було гострою проблемою, оскільки Біблія регулярно використовує натяки на множинність єдиного Бога. Але нам, як християнам, з грецьким мисленням, складніше це вмістити. Божество єдине, але особистостей відкрито в Біблії три: Бог Отець, Син та Святий Дух. Також виходячи з альтернативних інтерпретацій уривка ми приходимо до висновку тісної взаємодії особистостей, що робить Бога дійсно єдиним, не в кількісному, а в якісному сенсі.

По-четверте, важливу доктрину підтримує Іоанн про створення світу, як матеріального. Євангеліє від Іоанна було написане приблизно в 70-100 роки нашої ери [9], коли зароджувалася єресь гностицизму, що не визнавали Христа в тілі. Для них і сам акт творіння був негативною дією, хоча Біблія зауважує, що Божа оцінка в голос (тобто Слово) звучало як «і побачив Бог, що це добре».

◆10 розділ: Практичне застосування

Ретельне дослідження перших п’яти віршів Іоанна спростовують більшість аргументів людей, які применшують значення Христа, опускаючи Його до рівня звичайної людини. Будувати теорії антитринітарного напрямку на працях Іоанна, — погана ідея.

Пришестя Бога в тілі людини – велике випробування віри, хоча це лише одна сторона монети. Кожен послідовник Христа повинен дати обґрунтовану відповідь, Ким є Ісус із Назарету, особисто для мене, як Його учня.

Наступне, що допомагає нам зрозуміти додаткові варіанти тлумачення цих віршів — ми зобов’язані Йому нашим існуванням, Він є тією першопричиною. Бог є Творцем, але саме через Слово було створене все. Це означає, що Бог знову й знову бере особисту участь у нашому житті, в створенні, спасінні. Він був, приходив та знову прийде, щоб особисто бути з нами.

І знову ж, Він є початком в сенсі духовного рангу, тобто Він повинен бути основою нашої віри. Відповідно, споглядаючи на Нього, я буду переймати Його риси. Віра проявляється в дії. А дія відображає той принцип колообігу служіння.

На початку існував цей принцип взаємного служіння, а це не інакше як Божественна любов.

Принцип любові закладений в самому Божестві ще за далеко до створення будь-якого творіння. Любов безперервно зростає та розповсюджується, що стало причиною діалогу про створення нас. Бог побажав розширити коло Своєї любові, Він полюбив нас і саме для цього ми існуємо. Кожне творіння — об’єкт для любові Творця.

Коли християнин буде дивитися на Бога під таким кутом та спробує приєднатися до принципу колообігу любові в служінні ближньому, він торкнеться справжнього життя.

Повноцінного життя, з великою сім’єю небожителів, що не пали та братом кожному віруючому послідовнику Христа. Тоді життя в усіх сенсах можна назвати життям. Воно наповнюється світлом від Його присутності. І згодом Бог перемагає темряву у твоєму серці, що робить тебе світлом для цього світу, аби ти продовжив цей колообіг. А коли християнин й сам став світлом, то п’ятий вірш стає обітницею, оскільки темрява не в змозі подолати його.

• •• Висновки

Виконавши екзегетичне дослідження за історико-культурним методом безпосередньо вибраного уривку у світлі поглядів автора та всієї Біблії, не залишається сумнівів, що Ісус Месія рівний Богу.

Апостол Іоанн у своєму свідоцтві про життя Ісуса відразу яскраво та чітко висвітлює цю позицію. Якщо й намагатися знайти контраргументи до цього тезису, то точно не в цьому уривку Біблії.

Цей невеликий, але глибокий філософський вступ містить не багато різночитань. Кожне з них не суттєво впливає на значення тексту. Але використана конструкція грецької мови, хоч Іоанн пише досить просто, спонукає замислитися. Специфічні слова та ретельно підібрані символізми залишають простір для, як мінімум, декількох варіантів перекладу.

Занурюючись в історію та культуру того часу, проясняється як далеко ми від того способу мислення. Вплив грецької культури на сьогодення складно переоцінити. А для того, щоб зрозуміти думку корінного єврея, ким і був автор, варто відмежуватися від впливу грецької культури.

В ході дослідження на етапі аналізу історико-культурного контексту, робимо висновок: Слово має досвід поза часового існування — вічність.

Вся Біблія пронизана Божественним світлом. І це далеко не просто символ.

У будь-якій книзі Святого Письма можна знайти «відкриття», що і є основною характеристикою світла. Постійно ведеться дискусія: чи бачу я взагалі? Що є світло? Як не переплутати світло з темрявою? А відповідь завжди лише одна — Месія є світло.

Завдяки лексичному та граматичному аналізу нам доступні вторинні, по більш дослівному перекладі ніж символічному, інтерпретації. Вони при відкривають завісу внутрішніх стосунків Трійці. Таке пізнання Бога дає нам можливість все більше уподібнюватися до Нього узагальнюючи закони існування. Так названий «закон колообігу» служіння та любові — висновок 7 розділу.

Визначення та послідовна структура уривка показує, що Апостол вміло використовує логічні операції для переконання читачів. Він не залишає пробілів в аргументації своїх думок.

Євангеліє від Святого Іоанна Богослова гучно звіщає про Очікуваного віками, існування Якого від початку та Який і є кінцем. Ісус із Назарету — Бог, Слово, Світло, Життя, Месія, Хліб, Жива вода, Істина, Шлях і Любов. Він все у всьому. Така проповідь закликає до прийняття рішення, єдиного та остаточного: визнати та прийняти Його. Жити як Він, у вічному служінні із любові кожному навколишньому, приєднуючись до цієї великої Божественної сім’ї.

• •• Список літератури

1. Gershon B. Time in the Bible. — 1. — Leiden, Boston, Köln: Yad Ben Zvi, 2001. — 394
2. Ринекер Ф., Майер Г. Библейская энциклопеция Брокгауза. Вупперталь: Свет на востоке, 1999.
3. Бил ГК, Карсон ДА, editors. Ветхий Завет на страницах Нового. Vol 2. — Черкасы: Коллоквиум, 2011. — 439
4. Ньюман Б. Греческо-русский словарь Нового Завета. Российское Библейское Общество, 2002.
5. Клеон Л.Р.М., Клеон Л.Р.I. Новый лингвистический и экзегетический ключ к греческому тексту Нового Завета. — Санкт-Петербург: Библия для всех, 2001.
6. Дворецкий И.Х. Древнегреческо-русский словарь. Московское Государственное издательство, 1958.
7. Константинов Ф.В. Философская энциклопедия. Советская энциклопедия, 1960-1970.
8. Уоллас Д.Б. Углубленный курс граматики греческого языка: Экзегетический синтаксис Нового Завета. — Новосибирь: Новосибирская библейская богословская семинария, 2007. — 796
9. Велика українська енциклопедія. Держ. наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2018.
10. Огієнко І. Біблія. — Київ: Українське Біблійне Товариство, 2021.
11. Гижа О. Біблія. К. Т. Забеліна-Фільковська, 2017. — 1092

***

Автор — Богдан Шафаренко, бакалаврант богослов’я